Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів
жүктеу/скачать 4.33 Mb.
|
Позашкілля Перший позашкільний заклад у районі – дитячо – юнацьку спортивну школу відкрили у 1969 році. Поштовхом для відкриття був великий інтерес до спорту дітей та наявність кваліфікованих фахівців. Функціонували відділення фехтування, спортивної гімнастики та легкої атлетики. Заклад не мав свого приміщення. Спортивні секції працювали на базі шкіл. Сьогодні до послуг юних спортсменів: зал ігрових видів спорту, зал боротьби, зал фехтування, басейн, тренажерний зал. Культивується 6 видів спорту: баскетбол, дзюдо, легка атлетика, плавання, теніс настільний, фехтування. Директорами ДЮСШ працювали Качаненко О.М., Ілляшенко В.Т., Тітов А. І., Буханенко В.І., Дмитренко В.І., Снігур В.В. З 1992 року спортшколу очолює «Заслужений працівник фізичної культури і спорту». І.В. Круподьоров. У школі працюють 27 тренерів-викладачів, в тому числі 8 вихованців ДЮСШ, 15 мають вищу та першу категорії, 2 – заслужених тренерів України, 5 – нагороджені нагрудним знаком «Відмінник освіти України». Ними підготовлено 22 майстри спорту, 45 кандидатів у майстри спорту, 4500 спортсменів масових розрядів. 11 вихованців стали чемпіонами та 23 призерами першостей світу та Європи, 32 переможцями та 99 призерами чемпіонатів України. Випускниця школи Якимчук Вікторія, майстер спорту міжнародного класу з лижних перегонів, срібний та бронзовий призер зимових Універсіад, учасник Олімпійських ігор у Солт-Лейк-Сіті, Турині, Ванкувері. Школа щорічно з 1994 року посідає І–е місце в обласному огляді–конкурсі на кращу організацію спортивної роботи серед районних ДЮСШ системи освіти Київської області. Києво–Святошинський районний центр творчості молоді «Оберіг» свою діяльність розпочав у 1978 році як районний будинок піонерів та школярів і розташовувався у невеликому приміщенні по вул.Лінійній в м.Боярка.
Сьогодні освіта у Центрі здійснюється за такими напрямами: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, гуманітарний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, дослідницько-експериментальний, музейна справа, науково-технічний та соціально-реабілітаційний. У районі діє ще три заклади: Вишнівський центр творчості дітей та юнацтва (відкритий у 1987 році як Будинок піонерів), центр науково-технічної творчості учнівської молоді «Шанс», районний центр еколого–натуралістичної творчості учнівської молоді . У кінці 70–х років в Київській області було створено біля двадцяти міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, серед них Боярський та Шпитьківській. Створення міжшкільнх навчально-виробничих комбінатіву було зумовлено значним попитом на працівників робітничих професій для промислових та сільськогосподарських підприємствах району. Боярський МНВК тісно співпрацював із базовими підприємствами та готував для них робітничі кадри з семи професій, а саме: Боярський машинобудівний завод «Іскра» – радіомонтажники, токарі, слюсарі, креслярі–оформлювачі, оператори станків із числовим програмним управлінням; Боярська лісова дослідна станція – столяри; Боярська швейна фабрика «Юність» – швачки; радгосп «Тарасівський» – водії категорії «С», трактористи; Вишнівський міський м’ясоперобний завод – формувальник ковбасних виробів, обвальщик жиловщик м’яса. Вишнівський міський молокопереробний завод – лаборант хімічного аналізу, апаратних по розливу молока; радгост декоративних культур – квітникар–декоратор; будівельні організації району – муляр; автотранспортні підприємства району – водії категорії «С». З 1997 року розширилися навчальні площі комбінату за рахунок орендованих приміщень бувшої технічної школи Південно–Західної залізниці. З 2000 року комбінат працює за ліцензійними матеріалами та стандартними програмами з професійної підготовки кваліфікованих робітників і проводить підготовку за професіями: cекретар керівника, оператор комп’ютерного набору, швачка, кравець, кухар, водій транспортних засобів категорії «С», водій транспортних засобів кат. «В». У Шпитьківському МНВК школярі із семи шкіл мали можливість навчатися і здобувати професії: оператора машинного доїння, швачки майстра закритого гурнту, водія автотранспортних засобів категорії «B C» тракториста. За час свого існування в комбінаті підготовлено понад 6000 кваліфікованих робітників різних професій для сільського господарства і сфери обслуговування. Учителю! Перед ім’ям твоїм схиляюсь я Творчі здобуткм освітян району неодноразово відзначалися почесними званнями та державними нагородами. Заслужені вчителі України Бєскова Наталія Володимирівна народилася в 1961 році у селі Дрозди Гощанського району Рівненської області у родині вчителів. У 1978 році із золотою медаллю закінчила Тучинську середню школу і вступила на природничо–географічний факультет Київського педагогічного інституту імені Горького. З 1983 року працювала у Вишнівській середній школі № 2 вчителем географії та економіки, де зарекомендувала себе талановитим і висококваліфікованим працівником. Підготувала понад 30 переможців ІУ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії та економіки. Її послідовниками стали близько двадцяти випускників школи. Із 2000 року працює у Міністерстві освіти і науки України на посаді провідного спеціаліста департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, де веде питання географічної, економічної та екологічної освіти. В 2003 році призначена начальником відділу природничо-математичної освіти, з 2005 року переведена на посаду начальника відділу суспільно–гуманітарної освіти цього ж департаменту. Вона автор підручників із природознавства, багаточисленних навчальних програм та посібників, десятків статей у фаховій та періодичній пресі. Член редакційної колегії фахового журналу «Географія та основи економіки в школі». Бере участь у Всеукраїнських та Міжнародних семінарів і конференцій, на яких завжди з успіхом виступає та представляє державу. Заслужений вчитель України (1995 р.). Зайчук Людмила Петрівна народилася у 1950 році в селі Княжа Звенигородського району Черкаської області в сім'ї сільського лікаря. Серед мальовничої природи, серед вишиванок і українських народних пісень проходило дитинство дівчинки. Її батько керував сільським самодіяльним драматичним гуртком, і артисти–аматори ставили на сцені сільського клубу вистави за п'єсами Т. Г. Шевченка, М. Старицького, Г. Квітки-Основ'яненка. Саме тоді Людмила і закохалась в українську літературу і в український театр. І невипадково обрала своєю майбутньою професією українську філологію. Після закінчення Київського державного педагогічного інститут ім. О. М. Горького з 1971 до 2009 року працювала учителем Білогородської середньої школи №1. Закохана в українську літературу, знаючи її досконально, вчителька добре володіє словом, на уроках панувала атмосфера взаєморозуміння, довіри, співпраці, яка спонукала учнів до творчості, активності, бажання показати кращі знання, уміння, самовдосконалюватися. Уроки та виховні заходи Зайчук Л. П. відзначалися новизною методичного втілення, глибоким гуманізмом, науковістю і демократизмом. Багато уваги вона приділяла вихованню почуття відповідальності школярів через систему учнівського самоврядування в класі, створюючи в колективі дух творчості і партнерства. Згадуючи дитячі враження від батьківських театральних постановок, Людмила Петрівна створила театральну студію в школі. Під її керівництвом на сцені будинку культури для жителів села були поставлені учнями вистави за комедією М. Старицького «За двома зайцями», драмою Л. Українки «Лісова пісня» та твором М. Гоголя «Ніч перед Різдвом», а також під керівництвом Людмили Петрівни творча група вчителів школи поставила виставу за п'єсою Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля». Учні Зайчук Л. П. ставали переможцями предметних конкурсів та олімпіад різних рівнів: від районного до всеукраїнського. Брала активну участь в науково-методичній роботі. Людмила Петрівна була членом творчої групи, керувала школою молодого вчителя району.
Після закінчення Коростишівського педагогічного училища ім. І.Я. Франка (1970) розпочав свою педагогічну діяльність учителем трудового навчання Горщиківської середньої школи. У 1976 році закінчив Київський педагогічний інститут ім. О.М. Горького. З 1976 року вчитель трудового навчання Тарасівської середньої школи Києво–Святошинського району Київської області. З 1979 року Микола Петрович очолює Боярський міжшкільний навчально–виробничий комбінат. Іскоростенський М.П. доклав значних зусиль для створення належних умов навчання та виховання учнівської молоді. За його безпосередньої участі в комбінаті було проведено капітальний ремонт приміщень, добудовано двоповерховий корпус, де розміщено навчальні класи та навчальні майстерні. Закуповується додаткова техніка і автотранспорт, облаштовано комп'ютерний клас. Щорічно більше 500 випускників денних і вечірньої шкіл отримують сертифікати з ліцензованих спеціальностей. М.П. Іскоростенський — постійний доповідач на педагогічних семінарах, конференціях, методичних радах. Голова ради директорів МНВК Київської області, член ліцензійної комісії, експерт комітету з професійної освіти департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації. Обирався депутатом районної ради. Заслужений вчитель України (1999). Колібабчук Володимир Захарович народився в 1936 році в селі Стетківці Чуднівського району Житомирської області. Після закінчення філологічного факультету Житомирського педагогічного інституту ім. І.Я. Франка працював учителем української мови та літератури в с. Грузьке Макарівського району Київської області. З 1961 року перший секретар Макарівського районного комітету ЛКСМУ, з 1967 року заступник голови Макарівського районного виконавчого комітету. З 1973 року директор Боярської середньої школи № 2, з 1975 року очолював районний відділ народної освіти. У 1986 році В.З. Колібабчука переведено на посаду директора Вишнівської середньої школи № 2, де під його керівництвом було здійснено добудову школи на 460 учнівських місць. У 1993–1996 роках завідуючий відділом освіти Києво–Святошинського району. З серпня 1996 року В.З. Колібабчук директор Боярської вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів. Серед його першочергових завдань була робота з профілактики правопорушень, виховання в учнів потреби дотримання норм суспільної моралі, ведення здорового способу життя забезпечення соціального захисту дітей і підлітків, робота з батьками, залучення до вирішення нагальних проблем системи вечірньої й заочної освіти громадськості та керівництва району. Член–кореспондент Національної академії педагогічних наук України. Автор понад 50 наукових робіт, зокрема: «Відділ освіти на шляху оновлення»; «Шляхи удосконалення управління навчально–виховними закладами»; «Організація відділом освіти науково–методичної роботи в районі». Відзначений нагрудними знаками Міністерства освіти і науки України «А.С. Макаренко» та «Василь Сухомлинський». Почесний громадянин міста Вишневе. Заслужений вчитель України (1993рік). Помер Колібабчук В.З. у 2010 році. Котенко Валентина Олексіївна народилася у 1940 році в с. Н.Жари Брагинського району Гомельської області. В 1957 році закінчила середню школу № 1 м. Чорнобиля. Після закінчення (1960 р.) Боярського сільськогосподарського технікуму продовжила навчання у Чернігівському педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка за спеціальністю «вчитель початкових класів» (1962–1967 рр.). Працювала вчителем початкових класів Ладижицької восьмирічної та Чорнобильської середньої школи №1 (1961– 1986 рр.), а з 1986 року – вчитель початкових класів Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2. Валентина Олексіївна широко застосовує на уроках передові педтехнології, широко впроваджує метод випереджувального навчання, впроваджує нестандартні форми навчання.. Її учні на високому рівні засвоюють програмовий матеріал, знання учнів відповідають програмним вимогам. Має методичні напрацювання з теми «Оптимізація навчально–виховного процесу на уроках початкових класів». Відмінник народної освіти УРСР (1984 р.), медаль «За доблесний труд» (1980 р.), медаль «Ветеран праці» (1987 р.).
У школі вирувало цікаве і різноманітне життя, кожен учень знаходив справу до своєї душі. У школі була створена система естетичного виховання, яка пронизувала весь навчально– виховний процес. Вона створила у школі мікросередовище культури і добра, творчого пошуку. В той час про Тарасівську школу знали далеко за межами України. У с. Тарасівка була керівником сільського лекторію, редактором колгоспної газети, депутатом районної і сільської рад депутатів трудящих. Медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне 1941 – 1945 г.г» (1946 р.), Відмінник народної освіти ( 1953 р.), орден «Знак почета» (1954 р.), почесне звання «Заслужений вчитель УРСР» (1965 р.), медаль А.С.Макаренка (1965 р.). Так оцінила держава роботу славетного педагога. За цією вчителькою звіряють свої думки і справи її вихованці і донині. Померла Олійніченко Н.К. у 1991 році. Її іменем названо одну з вулиць Тарасівки.
Після закінчення університету журналістська робота, а з 1960 року розпочинається учительська діяльність. У повнй мірі її педагогічний талант розквітнув у Вишнівській СШ №3. Уроки Антоніни Данилівни – це постійний пошук нового, захоплюючого. Це уроки–диспути, які змушують дітей мислити, доводити свою позицію. З учнями у Антоніни Данилівни складалися особливі стосунки: вона їх щиро любила і ця любов ніколи не згасала в її серці, а діти відповідали їй взаємністю. Учасник науково-практичних конференцій, на яких ділилася досвідом роботи, виступи на курсах удосконалення вчителів м. Києва, Київської, Чернігівської та інших областей. Співпрацювала з республіканськими науково-методичним виданнями, була членом редколегії журналу «Всесвітня література», друкувалась у журналах «Русский язык и литература в школах Украины», «Відродження», «Всесвітня література», «Русская словесность в школах Украины». Співавтор підручника «Література» для 6–го класу шкіл із російською мовою навчання, який витримав три видання. Талановита людина талановита в усьому. Антоніна Данилівна пише вірші, гарно вишиває, малює картини. Діяльність учителя була відзначена високим званням «Заслужений учитель УРСР» (1983р.). Орлова А.Д. з 2002 року на пенсії.
Педагогічну діяльність Плахотнюк К.Л. розпочала у 1986 році вчителем біології Кашперівської середньої школи Київської області. З 1987 по 1996 рік керівник гуртка Київської обласної станції юних натуралістів. З 1996 року Клавдія Леонідівна працює вчителем біології у Вишнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Основними напрямками в системі роботи вчителя є розвиток науково–практичного мислення школярів, озброєння школярів раціональними способами навчальної діяльності учнів. Вона широко використовує на уроках інтерактивні технології навчання та метод проекту. Велику увагу приділяє індивідуальній роботі з обдарованими учнями. Високих результатів досягла у формуванні практичного та наукового мислення учнів, вихованні інтересу і любові до біології, тому її учні успішно проходять державну підсумкову атестацію та зовнішнє незалежне оцінювання, а також пов'язують свою майбутню професійну діяльність із біологією та медициною. Багато років працює в школі для обдарованих дітей «Паросток». Починаючи з 2003 року, учні Клавдії Леонідівни стають переможцями ІІ, ІІІ етапів, а з 2010 року – IV етапу Всеукраїнської олімпіади з біології (7 учнів). В 2012 році її вихованець Бондаренко Владислав став переможцем Міжнародної олімпіади з біології у Сінгапурі.. Плахотнюк Клавдія Леонідівна надзвичайно працьовита, добросовісна, ініціативна, вимоглива до себе і учнів, умілий організатор дитячого колективу. Заслужений вчитель України (2012 рік),
З 1958 року директор Білогородської середньої школи, а з 1964 по 1976 рік – заступник директора навчально-виховної роботи. Педагогічний стиль Євдокії Дем’янівни відзначався творчим ставленням до навчально–виховного процесу, постійним пошуком нових ідей та впровадженням їх у життя. Користується заслуженим авторитетом серед жителів села, педагогічної громадськості району З 1976 року на пенсії. Відмінник народної освіти УРСР (1953 р.). Медаль до 100-річчя з дня народження Леніна (1970 р.). Указом Президії Верховної Ради Української РСР у 1973 році ій присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель Української РСР». Швидка Лариса Семенівна народилася в 1945 році в с. Саксагань П'ятихатського району Дніпропетровської області в учительській родині. Після закінчення Криворізького медичного училища працювала медичною сестрою, навчалася на фізико-математичному факультеті Криворізького державного педагогічного інституту, який закінчила в 1971 році. З 1969 по 1975 рік учитель математики середньої школи № 93 міста Кривий Ріг. Заступник директора з навчально-виховної роботи (1975), директор (1977) середньої школи № 112. Її зусиллями було створено високопрофесійний і творчий педагогічний коллектив, обладнано методичний кабінет, який став опорним у районі, відкрито музей Бойової та Трудової слави. З 1980 року Л. С. Швидка – директор Криворізької середньої школи–новобудови №33. Вона доклала багато зусиль для завершення будівництва, оснащення приміщень і кабінетів, створення у навчальному закладі замкненої телевізійної системи. У 1981–1984 роках старший викладач методики математики Криворізького державного педагогічного інституту. З 1984 року учитель математики, заступник директора з навчально-виховної роботи, з 1985 року – директор Софіївсько-Борщагівської середньої школи. Тут у повній мірі розкрився її високий професіоналізм та організаторські здібності. Лариса Семенівна зуміла консолідувати навколо школи зусилля місцевої влади, сільської громади, що дало змогу утримувати та вдосконалювати матеріальну, дидактичну базу закладу на сучасному рівні. Школа є центром освітнього, культурного життя села. Раціонально організована робота з педагогічними кадрами дала позитивні результати. Школа стала одним із кращих навчальних закладів Київщини. Її мудрість, досвід, освіченість, ерудиція служить громаді вже не один десяток років. Лариса Семенівна неодноразово обиралася депутатом сільської та Києво-Святошинської районної ради. Держава і громадськість гідно оцінила її професійне вчительське обдарування – вона відмінник народної освіти України (1990), Соросівський лауреат (1996), Заслужений вчитель України (2007). З 2007 року Л.С. Швидка очолює інформаційно–методичний центр управління освіти, молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Януш Альбіна Петрівна народилася в 1934 році у м. Горький. Закінчила Уральський державний університет ім. О.М.Горького (м. Свердловськ). З 1960 року працює учителем російської мови і літератури Боярської середньої школи №2. Більше ніж 40 років займається пропагандою життєвого подвигу і творчості М. Островського, ініціатор створення музею М.Островського у Боярці. Альбіна Петрівна вважає, що позакласна робота з учнями є невід'ємною складовою навчання дітей. Тому надзвичайно багато працює з учнями позаурочно; екскурсії, пошукові клуби, гуртки за інтересами. Вона творчий педагог, який характеризується загальною культурою, високим рівнем професіоналізму. Постійно працює над підвищенням професійної майстерності, бере активну участь у творенні методології і методики викладання зарубіжної літератури. Її учні вчаться писати анотації, рецензії, нариси, складають вірші. Є переможцями олімпіад, конкурсів. Вона вміло формує творчу особистість дитини. Стиль роботи Януш А.П. визначається складовими: мобільністю думки і образністю слова вчителя, умінням найточніше вгадувати гострі моменти в житті сучасних підлітків і вести з учнями діалог, гнучкістю побудови усієї урочної і позаурочної роботи з предмета. Протягом багатьох років Януш А.П. працює над книгою спогадів про школу і Боярку «Пам'ять серця. Говорять вчителі і випускники школи різних років» (у двох частинах) . Перша книга побачила світ у 2009 році. Януш А.П. неодноразово обиралася депутатом Боярської міської ради депутатів трудящих\ Звання «Заслужений вчитель Української РСР» присвоєно в 1985 році. .
З десяти років почав займатися спортивною гімнастикою. По закінченні школи навчався на факультеті фізичного виховання Саратовського педагогічного інституту ім. К.Федіна, який закінчив у 1972 році з відзнакою і був залишений працювати на кафедрі спортивних дисциплін асистентом, згодом старшим викладачем. Ігор Володимирович як тренер, підготував трьох майстрів спорту СРСР зі спортивної гімнастики. 1978 році повертається в Україну, працює вчителем фізичного виховання спочатку Княжицької восьмирічної школи, а з 1979 року Боярської СШ №3. З 1985 року у Київському обласному відділі народної освіти працює інспектором фізичного виховання. Ігор Володимирович з квітня 1986 року активно працює в обласному штабі з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Він ліквідатор аварії на ЧАЕС ІІ категорії. З 1992 року очолює районну дитячо–юнацьку спортивну школу. Завдяки творчому впровадженню прогресивних форм організації спортивної та фізкультурно–оздоровчої роботи серед школярів, Києво–Святошинська районна дитячо-юнацька спортивна школа стала методичним центром фізкультури і спорту в районі, який надає практичну та методичну допомогу загальноосвітнім навчальним закладам в проведенні спартакіад, спортивних змагань. Значну увагу Круподьоров І.В. приділяє зміцненню матеріально-технічної бази школи сучасним оснащенням та кадровому забезпеченню навчально-тренувального процесу, що створює належні умови для спорту вищих досягнень; розвитку фізичного виховання, спортивної підготовки та впровадженню здорового способу життя учнівської молоді. Школа протягом 20 років є лідером в обласному огляді–конкурсі ДЮСШ системи освіти серед районних спортивних шкіл. Характерною рисою діяльності Ігоря Володимировича є висока відповідальність та вимогливість як до себе, так і до підлеглих, високий професіоналізм та наполегливість у досягненні мети. Він постійно працює над підвищенням своєї педагогічної та фахової майстерності, завжди перебуває в творчому пошуку. Він член ради директорів спортивних шкіл МОН України. У 2007 році удостоєний почесного звання «Заслужений працівник фізичної культури та спорту України». Дубас Валерій Дмитрович, народився 4 вересня 1951 р. в с. Жерноклеви Гельмязівського району Полтавської області. З 1953 по 1968 рр. проживав у селищі Веселому Ростовської області, де і закінчив середню школу. Працював токарем у м. Азові, потім у м. Києві. Студент Київського інституту фізичної культури (1969-1975 рр.). Учитель фізкультури Шпитьківської середньої школи (з 1975 року по даний час). Заступник директора школи з виховної роботи (1999-2006 рр.).
Постійно веде пошуки нових методів навчання і виховання. Ділиться своїм досвідом із колегами – на базі школи неодноразово проводились районні та обласні семінари вчителів фізвиховання . Учні Дубаса В.Д. багаторазові переможці та призери районних, обласних змагань з різних видів спорту. Невід’ємною частиною його діяльності є позакласна робота.
Після закінчення Боярської середньої школи №2 навчався у Київському інституті фізичної культури. У 18 років став майстром спорту з самбо, а в 22 роки - майстром спорту з дзюдо. Чотириразовий чемпіон України із самбо і дзюдо. Брав участь у чемпіонатах СРСР: м. Кишинів – 5 місце по дзю-до, м. Каунас (Литва) – 5 місце по дзюдо. У 2003році – 3-й призер чемпіонату Європи з дзюдо серед ветеранів (Угорщина, м. Кечкемет). З 1979 по 1983 роки працював тренером у спортивних товариствах «Локомотив» та «Трудові резерви». З 1983 року працює старшим тренером по дзюдо і самбо в районному ДЮСШ. Віктор Васильович виховав неодноразових чемпіонів та призерів всеукраїнських та міжнародних змагань: Андрія Донченка, Володимира Остап’юка, Лесю Савчук, Ірину Колесник, Світлану Ярьомку, Михайла Сафонова, Марію Петрущак та інших. Звання Заслужений тренер України присвоєно в 2004 році. Кавалери урядових нагород Орденом Леніна були нагороджені: Васюк І.К., Губський М.О., Листопад А.Г; орденом Трудового Червоного Прапора – Бубновський В.С., Гречка О.О., Гриневич Н.Т., Зіневич Н.А., Левченко В.Д., Сизон Г.Ю., Роженко Г.Т.; орденом Трудової Слави ІІІ ступеня – Мазієнко Н.С; орденом «Знак пошани» – Гребенюк С.К., Левченко Г.М., Вільчинська В.В., Олійниченко Н.К. Конкурс «Учитель року» З метою виявлення і підтримки творчої праці вчителів, підвищення їх професійної майстерності, популяризації педагогічних здобутків у районі активно проводиться Всеукраїнський конкурс «Учитель року». . Переможцями та лауреатами конкурсу «Вчитель року» (обласний етап) ставали: Лук’янчук О.С. – вчитель історії Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ступенів (переможець обласного етапу); Зателепа Л.І–вчитель історії Хотівської ЗОШ І-ІІІ ступенів; Сизон В.Б. – вчитель історії Києво-Святошинської районної класичної гімназії (переможець обласного етапу); Ущапівський П.В. –директор Бузівської ЗОШ І-ІІІ ступенів; М’якенька Т.М. – вчитель інформатика Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4; Якубовська І.В. – вчитель музики Софіївсько-Борщагівської ЗОШ І-ІІІ ступенів; Слободянюк Л.В. – вчитель фізики Петрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів; Коротков О, М. – вчитель іноземної мови Софіївсько-Борщагівської СЗОШ І-ІІІ ступенів; Боровик О.В. – вчитель української мови та літератури Києво-Святошинської районної класичної гімназії; Асаєвич Н.М. – вчитель правознавства Києво-Святошинської районної класичної гімназії; Гажаман О.В. – вчитель образотворчого мистецтва Києво-Святошинської районної класичної гімназії; Плахтій Л.В, – вчитель початкових класів Києво-Святошинської районної класичної гімназії (переможець обласного етапу); Дубас В. Д. – вчитель фізкультури Шпитьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів; Анісімова Т.О.- вчитель фізики Боярського НВК «Гімназія – ЗОШ І ступеня», Тищик Л.П. – вчитель світової літератури Бузівської ЗОШ І-ІІІ ступенів; Неруш Н.В. –директор Хотівського НВК « ЗОШ І-ІІІ ступенів – гімназія» (переможець обласного конкурсу, лауреат Всеукраїнського конкурсу). Здобутки наших колег У освітній галузі району в різні роки працювали: – керівник Апарату Верховної Ради України Зайчук В.О. Зайчук Валентин Олександрович з 1972 по 1982 рік працював учителем української мови та літератури Музичанської восьмирічної школи, організатором позакласної та позашкільної роботи, заступником директора з навчально–виховної роботи, директором Гореницької СШ та Боярської СШ №3.
Працював у системі Національної академії педагогічних наук України. Був на дипломатичній роботі. Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.
— Надзвичайний і Повноважний Посол України у Чехії Зайчук Б.О. Борис Олександрович розпочав свою педагогічну діяльність вчителем Білогородської середньої школи у 1971 році. У 1974–1986 роках – директор Бобрицької восьмирічної, Гореницької СШ та Білогородської СШ №1. З 1986 по 1993 роки заступник голови Києво-Святошинського райвиконкому та голови райдержадміністрації. З 1993 року у Пенсійному фонді України: працює спочатку заступником, а у 1996–2008, 2010–2012 роках Голова правління Пенсійного фонду України. З 2008 по 2010 роки заступник Секретаря Раді національної безпеки і оборони України та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Хорватії. Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Кандидат економічних наук. Доцент.
– ректор Київського університету ім. Б. Грінченка Огнев’юк В.О. Віктор Олександрович, після закінчення Вінницького педінституту, з 1979 до 1993 року працював вчителем історії Лісниківської СШ, директором Ходосіївської восьмирічної та Шпитьківської середньої школи, завідуючим Києво–Святошинським районним відділом освіти. Очолював Київське обласне управління освіти, займав посаду заступника міністра у справах сім'ї та молоді, був начальником головного управління середньої освіти Міністерства освіти і науки України. У період з 2000 по 2006 рік працював заступником міністра освіти і науки України, першим заступником керівника Головного управління гуманітарного і науково – технічного розвитку Секретаріату Кабінету Міністрів України, першим заступником Голови Державного комітету у справах національностей і міграції, заступником Державного секретаря Міністерства освіти і науки України.
Науковий і професійний інтерес — філософія освіти. Ввів у науковий обіг і теоретично обґрунтував нове поняття «освітологія». Автор понад сімдесяти наукових праць, у тому числі двох підручників з грифом Міністерства освіти і науки України для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, з них «Філософія. Історія філософії» (профільний рівень) 10 клас — переможець Всеукраїнського конкурсу у 2010 році. Присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. – доктор педагогічних наук, професор НПУ ім. М.П. Драгоманова Шпак О.Т. Олександр Тихонович з 1969 року працював у Вишнівській середній школі №1, потім працівник апарату Києво-Святошинського райкому Компартії України (1972–1976 рр). До 1985 року – директор Вишнівської середньої школи №2. З 1985 року після захиту дисертації – асистент каферди педагогіки, потім завідуючий кафедри педагогічної творчості, згодом декан факультету післядипломної освіти Київського державного педагогічного інституту ім.М.П.Драгоманова. З 2001 року – професор. Науковий інтерес–економічна освіта і виховання учнів. Автор понад двохсот наукових праць, Член Спілки журналістів України. – доктор педагогічних наук, професор, директор інституту педагогіки НАПН України Топузов О.М., випускник Вишнівської СШ №1, працював вчителем Софіївсько – Борщагівської СШ; – доктор педагогічних наук, професор, вчений секретар інституту педагогіки НАПН України Березівська Л.Д., працювала вчителем Петропавлівсько–Борщагівської СШ; – доктор історичних нак, старший науковий співробітник Падалка С.С., Інститут історії України НАН України, працював вчителем Софіївсько – Борщагівської СШ; – доктор психологічних наук, професор Фурман А.В., працював заступником директора Жулянської СШ; – завідувач кафедри історії України Інституту історичної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова, доктор історичних наук, професор Борисенко В.Й., працював вчителем Шпитьківської СШ; – доктор психологічних наук, професор Сак Т.В., Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, працювала вчителем Вишнівської СШ №2; – доктор філологічних наук, доцент Гнатюк Л, П., національний університет ім.. Тараса Шевченка, працювала вчителем Боярської СШ №3;
– кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Бондаренко Н.В., інститут педагогіки НАПН України, працювала вчителем Вишнівської СШ №2;
інститут спеціальної педагогіки НАПН України, працював вчителем Крюківщинської ЗОШ; – кандидат педагогічних наук, доцент Литвин Л.П., НПУ ім. М.П. Драгоманова, працювала вчителем Тарасівської СШ; – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Гурбик А.О., Інститут історії України НАН України, працював заступником директора Княжицької НСШ; – начальник відділу департаменту загальної середньої освіти та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, Заслужений учитель України Бєскова Н.В., працювала вчителем Вишнівської СШ №2; – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Шелехова Г.Т., інститут педагогіки НАПН України, працювала старшою піонервожатою Тарасівської НСШ; – кандидат педагогічних наук, професор Паламарчук Л.Б., Київський університет ім. Бориса Грінченка, працювала вчителем Боярської СШ №3; – кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Кубальський О.Н., Інститут історії України НАН України, працював вчителем Вишнівської СШ №2;
– член-кореспондент НАПН Волошина Н.Й. (1940–2010), працювала вчителем Вишнівської СШ №1; – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Дубинчук О.С. (1919–1994), працювала вчителем Тарасівської НСШ; – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Левченко Г.Є. (1952–2010), працював вчителем Боярської СШ№2. Нам є ким пишатися Серед колишніх вихованців шкіл району велика кількість видатних особистостей, відомих як в Україні, так і за її межами: – ректор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», академік Національної академії наук України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Згуровський М.З., у 1994-1999 рр. – міністр освіти і науки України; – Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при ООН Сергеєв Ю.А.; – народні депутати Верховної Ради України різних скликань Нечипоренко О.Л. та Сигал Є.Я.; – народні артисти України Павлюченко П.Г. та Яценко Т.О.; –ректор університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, академік Національної академії педагогічних наук України Олійник В.В.; – директор інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України, член-кореспондент Національної академії наук України та академік Національної академії медичних наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Тронько М.Д.; –лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, літературознавець Вишневська Н.О.; – директор Центрального державного історичного архіву Кисіль І.М.; –директор інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, доктор історичних наук, професор Сушко О.О.; – заступник Голови Верховного Суду України — секретар Судової палати у господарських справах Барбара В.П.; – директор Національне видавництво дитячої літератури «Веселка» Степаненко В.І.;
У таблиці наведено список керівників (директорів, завідуючих) шкіл, розпочинаючи з 1943 року. Кожен із них відрізняється своєю індивідуальністю, діловими та моральними якостями, компетентністю в управлінській та професійній діяльності. Завдання, які стояли перед керівниками, відповідно до викликів часу, змінювалися. Головне із них – навчання і виховання підростаючого покоління переважною більшістю керівників вирішувалося успішно.
Районний відділ (управління) освіти очолювали: Певна Є.К. (1943-1944), Захарченко Ю.М. (1944-1965), Бубновський В.С. (1965), Коваль І.Ф. (1965-1968), Солодкий О.С. (1968-1971), Мізаріцький В.З.(1971-1975), Колібабчук В.З. (1975-1986, 1993-1996), Павленко В.Г., (1986-1989), Огнев’юк В.О.(1989-1993), Костина В.А.(1996-2005), Неруш М.В.,(2005-2010), Івашко М.М. ( з 2010). Інспекторами (спеціалістами) відділу (управління) освіти працювали: Богомаз К.В., Бутенко П.С., Петрусенко В.А., Кондратенко Г.І., Рекунов С.В., Островський С.С., Супрун П.П., Пономарчук Й.А., Шульга С.Д., Григорович Н.Н., Литвиненко А.М., Тюрин Г.С., Рикунов С.В., Гречина А.В., Порхун П.С.. Сідлецький А.К., Окушко Б.С., Шама М.А.. Третяк О.І., Мішта П.В., Підгурська Є.Я., Барчук К.Г., Заволока М.Г., Іваненко Р.С., Солодкий О.С., Фойда П.П., Дворяк П.В., Твердюк М.А., Дорошенко Г.М., Листопад А.А., Вірченко Н.Ф., Гуменюк Т.О., Даниленко В.П., Апляс В.Г., Івашина М.І., Єфименко І П ., Ординський А.Л, Литвин М.Ф., Павленко В.Г., Сусло М.Н., Лящевська О. М., Гончарук Т.В., Силенко В.П., Драчук А.П., Буряк Л.О., Калабуліна Г.Д., Лахтадир Л.С., Лисенко О.О. Методичну службу очолювали: Пилипенко Х.П., Федорова Т.О., Недашківській І П., Дубовецький О.М., Червінька О.Ф., Пономарчук І.А.. Гречина А.В., Доброславцев Є.М., Туницький М.З., Бондаревська О.М., Косаківська В.П., Легкобит І.Л., Євич Л.П., Голубенко М.К., Плахотнюк В.Г., Лахтадир Л.І.. З 2007 року завідуючою районним методичним центром працює Швидка Л.С.
Житя учителя багатогранне і вчитель живе не лише уроком. Уподобання різноманітні. У одних це музика чи подорожі, у інших кулінарія або фотографія. А наша розповідь про колег, які віддали перевагу світу поезії. З 1947 р. в Боярській середній школі №1 (нині ЗОШ І-ІІІ ступенів №1) почало працювати подружжя Коваленків. Іван Юхимович викладав іноземні мови, Ірина Павлівна - російську мову та літературу. З перших днів вони завоювали авторитет серед учнів, їхніх батьків, місцевої інтелігенції. Їхніми зусиллями школа перетворюється на своєрідний осередок культурного життя міста: літературні вечори, до яких І.Ю. Коваленко пише вірші, театральні вистави, походи з учнями до Дніпра з піснями і декламуванням поезії біля вогнища. Він був знайомий з видатними діячами українського відродження В. Стусом, Г. Тютюнником, Н. Світличною та І. Гончаром. Коваленкові було притаманне загострене відчуття справедливості та постійне тяжіння до правди. Він писав: «Поет і правда – речі нероздільні, як нероздільні правда і краса!». Відвертий, прямолінійний, він, не криючись, висловлював свої переконання – і у своїй творчості, і в повсякденному житті. За таких умов доля поета була визначена наперед – тоталітарний режим послідовно знищував або принаймні ізолював тих, хто відкрито прагнув свободи. Іван Юхимович відкрито виступав проти зловживань шкільної адміністрації. Розпочалося переслідування, котре скінчилося звільненням Івана Коваленка з роботи. Лише за «хрущовської відлиги», у 1960 році йому дозволили викладати у вечірній школі робітничої молоді. І там він користувався незмінною шаною, змінив на краще долі багатьох своїх учнів. У 1972 році заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Ув’язнення відбував в уральському таборі суворого режиму ВС-389/35 разом із іншими відомими дисидентами І.Світличним, М.Коцом, І.Калинцем, Т.Мельничуком, Є.Пронюком, С.Глузманом, В.Буковським, В.Марченком та ін.. Реабілітований у 1991 році. Творча палітра поета багата та різноманітна як за формою, так і за змістом. Патріотичні, ліричні, філософські вірші Коваленка припадають до душі читачам із різними смаками та поглядами. Не шкода, що помру, – помруть мої пісні. По світу вітер їх, як листя, не розніс. Їх знають тільки ріки, поле й ліс, Тому так тяжко й боляче мені. Навіщо в муках пролітали дні? Навіщо вірш складав, і жив, і ріс? Щоб стати посміхом для нелюдів-гульвіс І не знайти ні друга, ні рідні? А все ж я мрію вистраждав одну, Її сховав у серця глибину, Від цього легше жить мені сьогодні. Коли б одну кобзар десь проспівав, А потім тихо людям проказав: «Мелодія моя, слова – народні». У пам'ять про видатного поета, вчителя, дисидента започатковано молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. У 70-роки в Ходосівській 8-річній школі працювала вчителем української мови та літератури Голота Катерина Іванівна – сільська поетеса. Змалечку Катруся жадібно вслухалася в материнській спів, спостерігала за працьовитими батьківськими руками. Ледь підросла, почала допомагати батькам. Росла, як всі сільські діти. Тільки, може, пильніше вслухалася і в спів птахів, і в материнську пісню. І все бачене, почуте лягало в дитячому серці, щоб колись вилитись у поетичні рядки. Після закінчення школи працювала старшою піонервожатою і заочно навчалася в Київському педагогічному інституті. Ще в школі писала вірші, в яких оспівувала трудівників свого села, природу рідного краю. Сувора доля мало приділила їй радості в житті. Важка хвороба прикувала молоду дівчину до ліжка, та вона знайшла в собі сили, щоб закінчити інститут. Закінчивши інститут, Катерина Іванівна викладала українську мову і літературу в своїй школі. Передчасна смерть обірвала життя обдарованої поетеси у лютому 1985 року. Людське горінняОй, не мало людині треба, Не кажіть ви мені того, Ніби дім під відкритим небом І у серці ясний вогонь. Їй би стежку, вітрам відкриту І берізку, що край села, Доброту і відвертість літа. Щоб любов, як весна, цвіла. Ні. Не мало людині треба, Бо Земля, на якій живем, Від людського горіння тепла І щаслива прийдешнім днем. Тетяна Петровська – поетеса, вчитель–методист, відмінник освіти України, лауреат літературної премії «Гілка Золотого каштана». Довгий час працювала вчителем Софіївсько–Борщагівської школи, одна із перших на Київщині ввела у навчальний процес уроки поетики за авторською програмою для учнів початкових класів. Нині працює заступником директора з навчально-виховної роботи Київської обласної Малої академії наук учнівської. Автор збірок лірики, книжок віршів для дітей, методичних посібників, пісень, створених у співтворчості з композиторами. Голова первинного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Головне її прагнення — це відкриття глибини душі людської, виховання дітей духовно багатими. Вона щиро ділиться з колегами доробком своїх учнів, яких навчає поетичної майстерності. Поезія для Тетяни Василівни не самоціль. Скоріше за все — це внутрішня потреба її, як людини і педагога. Поетеса присвятила своє життя педагога утвердженню і розвитку української мови. Тетяна Петровська розуміє, що доля мови, нації — в руках кожного свідомого українця, який має плекати, захищати, утверджувати мову з невсипною енергією, активністю і винахідливістю. Саме так і діє поетеса, коли прищеплює дітям любов до української мови, веде творчу студію «Проліски надій». Її вірші про рідне слово сповнені особливої задушевності. Рідна мова Рідну мову легко розпізнати В колисковій ніжності верби, В українській білій тиші хати, В барвах стяга жовто-голубих. Нашептала хвилечка дніпрова, А старий Славута знає все, - Що від Бога, світла і любові, Мову у душі народ несе. Як не можна матері зректися, Пісні солов'їної в гаю, Так без рідних слів не обійтися, Як Вітчизну любиш ти свою. Сьогодення Сьогодні Києво-Святошинський район займає територію площею 0,725 тис. кв. км., що становить 2,6 відсотків території Київської області. На території району налічується 52 населених пункти, у т. ч.: 2 міста районного підпорядкування – Боярка та Вишневе, селище Чабани та 49 сіл, діють 2 міських, 1 селищна, 25 сільських виконкомів. Чисельність населення становить 164 тис. чоловік. У районі проживають представники 76 національностей. У складі населення: 92% українців, 6,5% росіян, 0,5 % білорусів. Спостерігається позитивна тенденція щодо збільшення народжуваності. Так, за останні 5 років, народжуваність збільшилася на 9,7% і у 2013 році становила 2011 дітей. За кількістю населення район посідає 2 місце (9 % населення області) серед районів та міст обласного підпорядкування . У районі проживають представники 76 національностей. У складі населення: 92% українців, 6,5% росіян, 0,5 % білорусів. На території району освітню діяльність здійснюють 93 навчальних закладів, у т.ч.: 40 дошкільних навчальних закладів; 45 загальноосвітніх навчальних закладів: 37 загальноосвітніх шкіл комунальної власності територіальної громади району, 4 приватні загальноосвітні школи, Боярська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів – заклад комунальної власності територіальних громад області, вечірня школа, школа при дитячому спеціалізованому санаторію «Барвінок» Міністерства охорони здоров’я України, навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею ім. І. Богуна); п’ять позашкільних навчальних закладів ; 2 міжшкільні навчально-виробничі комбінати та міжшкільна навчально-виробнича майстерня.
2. Історія міст і сіл УРСР. Київська область.– Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук УРСР –К.1971.
( упорядник Л.М. Литвин) К. Видавництво «Молодь». 2006
15. Надія Олійниченко. Життя, віддане людям / Г.В. Донченко.– К.: Ніка- Центр, 2011.
Київського славістичного університету. 2009 18. Перлини / Передм. Р.Кокодзея, М.Кириленко. – К.: Логос, 2006 19. Потравний М.Ф. . Горенка. Історичний нарис.Київ. 2003 20. Соколенко О.Г. Михайлівка – Рубежівка. Нарис з історії. – К: ЕКМО.2005 21. Сторінки історії села Софіївська Борщагівка. Видання друге, доповнене // Кремець С.В. – К., Українська конфедерація журналістів, 2014. – 332 с. 22. С.М. Лисенко. Боярка. Історико-краєзнавче видання.–Київ: Пошуково–видавниче агенство «Книга пам’яті України», 2006 23. П.О. Ярошенко, В.М. Горинович, О.Г. О.Г.Соколенко. Забір’я. Погляд крізь віки, К. Видавництво ТОВ «Чайка – Всесвіт», 2006
жүктеу/скачать 4.33 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|