Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів

Важливе місце в організації виховної роботи відводилося художній самодіяльності.

Належний рівень виконавської майстерності демонстрували окремі шкільні колективи та виконавці.

Тарасівську восьмирічну школу у 60– роки називали співочою, бо тут діяло декілька хорів, драматична студія, , ансамблі бандуристів і баяністів, духовий оркестр. Ляльковий театр школи (керівник вчитель французької мови Мохор В.П.) показував вистави не тільки українською, а й французькою мовами. З приходом вчителя музики Л.О.Хлєбнікової у школі було відкрито учнівській оперний театр, Подією була постановка власними силами дитячої опери М.Лисенка «Коза– дереза».

Дитячі опери у постановці юних артистів побачили і почули жителі всієї України, адже вони були записані на телебаченні та радіо.

Відомі дитячі композитори Союзу довіряли юним талантам прем’єрне виконання своїх творів. Окремою сторінкою в історії школи була дружба учнів із композитором Дмитром Кабалевським, він не раз відвідував школу. Пісенні конкурси імені Кабалевського були традиційними у школі. Велике враження на слухачів справило виконання учнями у Київській філармонії Реквієм Д.Кабалевського на слова Р.Рождественського разом із Державною капелою «Думка», Державним симфонічним оркестром України, народним артистом СРСР А.Мокренком та народною артисткою УРСР Л.Остапенко під диригуванням автора.

У хорі Бузівської СШ було біля ста дітей. Колектив постійно виборював призові місця на районних та обласних конкурсах. Незмінним керівником дитячого колективу,понад двадцяти років, був Л.М.Вишнівський. Також у школі працювали танцювальні ансамблі, ансамбль народних інструментів.

Щорічно проходили районні огляди (олімпіади) дитячої художньої самодіяльності. Так у звіті про за 1960 році читаємо: «Всього прийняло участь в олімпіаді понад 3000 учнів. Виступили 34 шкільних дитячих хори, 5 духових оркестрів, 6 домрових оркестрів, ансамбль бандуристів. Тарасівською 8– річною школою була поставлена дитяча опера.

Серед кращих– хори Тарасівської СШ та Шпитьківської СШ, духовий оркестр Горенської СШ. На обласну олімпіаду виділено 31 номер».

У 1968 році у шкільних, кущових та районному огляді взяли участь понад 5 тис. учнів з 54 шкіл. Серед кращих – оркестр народних інструментів Крюківщинської 8–річної школи, духовий оркестр Шпитьківської СШ танцювальні колетиви Боярських СШ №1 та №4, Вишнівської СШ, Гатнянської СШ, Горенської та Михайлівсько–Рубежівської 8 –річної школи,

Творчо працювали вчителі та керівники гуртків художньої самодіяльності: Лисенко О.М. (Боярська СШ №1) Силенко В.П.( Вишнівська СШ №1), Бібік А.Я. (Боярська СШ №3), Хлебнікова Л.О. (Тарасівська 8–річна), Герман О.І. (Крюківщинської 8–річна), Лабзін А.І. (Хотівська СШ), Боровик І.І. (Білогородська СШ №2) та інші.

У 1983 році в Музичанській середній школі був створений дитячий фольклорно-етнографічний гурт «Струмочок». Ініціатором та першим керівником цього дитячого колективу став вчитель музики Завальський Олександр Андрійович. Разом із своїми вихованцями він збирав і записував народні пісні і танцювальні мелодії регіону. В обробленому вигляді ці твори знову поверталися до людей уже зі сцени.

«Струмочок» пропагував фольклор Київщини не тільки в багатьох областях України, а в 16 країнах світу. Юних, талановитих українських дітей радо вітали в Польщі, Німеччині, Франції, Данії, Італії, Туреччині, Ірландії, Канаді та інших країнах світу.

Минають роки, змінюється покоління учасників «Струмочка», змінився керівник, та залишається головне – відродження джерела народної мудрості, традицій та обрядів.

Нині в колективі займається більше 40 вихованців різних вікових категорій, учні 1-11 класів. Майже 10 років керує гуртом вчитель музичного мистецтва Пантюк Анатолій Петрович, який виховує в дітей інтерес до культурного надбання українського народу, залучає їх до світу прекрасного, формує школяра як духовну особистість.

У 2010 році фольклорно-етнографічному гурту «Струмочок» присвоєно звання «Зразковий».

Вихованці «Струмочка» неодноразові переможці обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Духовий оркестр «Маестро», який діє при Музичанській ЗОШ I-III ступенів, був заснований у 1984році. На даний час колектив налічує понад 50 учасників. Керує вихованцями незамінний та талановитий музикант Шуляк Василь Григорович.

Колектив є постійним учасником шкільних, сільських, районних та обласних свят, конкурсів та фестивалів .

Мережа навчальних закладів

Район неодноразово міняв межі, склад та назву. Сучасну назву– «Києво– Святошинський» отримав 15 серпня 1944 року.

Постійно змінювалась і кількість навчальних закладів.

Цікаво прослідкувати зміни у мережі навчальних закладів району розпочинаючи з 1944 року.

У 1944 році працювало 44 школи.:

12 середніх шкіл: Білогородська, Будаївська (Боярська №1), Бучанська, Ворзельська, Горенська, Гостомельська, Ірпінська, Новопетрівська, Петропавлівсько–Борщагівська, Пирогівська, Хотівська, Шпитьківська;

22 неповних середніх шкіл (семирічних): Білицька, Бобрицька, Гатнянська, Гореницька, Поштово– Вітянська, Віта–Литовська (Чапаєвська), Вишгородська, Жулянська, Крюківщинська, Лісниківська, Лучанська, Мостищанська, Микільсько–Борщагівська, Петрушківська, Тарасівська, Ходосіївська, Юрівська, Яблунівська;

10 початкових шкіл: Валківська, Гнатівська, Горбовицька, Дмитрівська, Забучанська, Коцюбинська, Мощунська, Петрівська, Шевченківська, Рокитнянська.

У той час ряд населених пунктів територіально належали іншим районам: Забір’я, Княжичі, Малютянка – Васильківському, Бузова і Личанка – Макарівському, Мироцьке – Бородянському.

У післявоєнні роки статус шкіл часто змінювався у залежності від кількості учнів, наявності педкадрів та приміщень. Середні школи ставали неповними середніми, неповні середні реорганізовувалися у початкові і навпаки.

У 1949 році було 45 шкіл: 4 середні (Боярська, Гостомельська, Ірпінська, Шпитьківська) 18 неповних середніх, 23 початкових; крім того 4 школи робітничої (Бучанська, Боярська, Ірпінська, Коцюбинська) та 1 сільської молоді (Новопетрівська).

З 1956 року працювало уже 49 денних шкіл, із них 16 середніх, 16 семирічних, 17 початкових та 4 школи робітничої молоді.

Середні: Білогородська, Боярська, Бучанська, Гатнянська, Горенська, Гостомельська, Вишгородська, Жулянська, Ірпінська ім. Макаренка, Ірпінська (російська), Коцюбинська, Новопетрівська, Петропавловсько–Борщагівська, Пирогівська, Тарасівська, Шпитьківська;

Семирічні: Білицька, Бобрицька, Гореницька, Крюківщинська, Лісниківська, Микільсько­–Борщагівська, Мощунська, Михайлівсько–Рубежівська, Музичанська, Петрушківська, Софіївсько–Борщагівська, Ходосіївська, Хотівська, Чапаївська, Юрівська, Яблунівська.

Початкові: Баланівська, Бучанська, Валківська, Горбовицька, Гостомельська (російська), Дмитрівська, Жуків острів, Ігнатівська, Кременецька, Кичеївська. Лучанська, Мостищанська, Поштово–Вітянська, Петрівська, Романівська, Слобідська, Шевченківська.

У тому ж році селище міського типу Боярка–Будаївка було переведено до категорії міст районного підпорядкування та присвоєно найменування Боярка.

У 1957 році кілька населених пунктів району було включені в межі Києва, зокрема Пирогів, Чапаєвка та селище Дніпровського пароплавства острів «Жуків». Така ж доля «спіткала» у 1971 році Микільську–Борщагівку та Жуляни у 1988 році.

4 листопада 1957 року рішенням Київської обласної ради депутатів трудящих території «Нова –Боярка» і «Нова– Тарасівка», які були в підпорядкуванні Тарасівської сільської ради, включені в межі міста Боярка. У наступному році Тарасівську СШ розділили на дві школи – Тарасівську СШ (згодом Боярська СШ №3), яка відійшла до Боярки та Тарасівську восьмирічну.

У 1957 році у Боярці створено семирічну школу з російською мовою викладання (попередниця Боярської СШ №4).

У тому ж році мережа складала 52 школи: 15 середніх, 18– семирічних, 15 початкових та 4 школи робітничої молоді.

У 1960 році Мироцьке, а в 1965 році Бузова, Личанка, Забір’я та Княжиці були передані до складу району. Відповідно перейшли і школи, які знаходилися в цих населених пунктах.

У 1962 (30.12) у результаті адміністративно–територіальної реформи єдині адміністративні райони були поділені на сільськогосподарські та промислові. Місто Боярка, селища міського типу Біличі, Буча, Вишгород, Вишневе, Ворзель, Гостомель, Димер, Коцюбинське, були віднесені у підпорядкування Ірпінської (Ірпінь тоді ж стало містом обласного підпорядкування), а згодом Боярка – Васильківської міськради.

Крім того було проведено укрупнення районів. В Київській області замість 31 району залишилось 12. До складу Києво-Святошинського району увійшла територія Димерського району.

У 1978 році закрито Бобрицьку, а в 1979–Личанську 8-річні школи. Мотивація – будівництво нових шкіл, зокрема Білогородської СШ №2 та Шпитьківської СШ.

1 вересня 1986 року у Петрівському відкрили школу–новобудову. Це дало змогу початкову школу реорганізувати у восьмирічну, а через рік –в середню.

Вишнівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 4 введено в експлуатацію у грудні 1989 року

Проведено реорганізацію восьмирічних шкіл у середні: Ходосіївської (1992) та Забірської (1995).

У 2000 році рішенням Києво-Святошинської райдержадміністрації Юрівську ЗОШ І-ІІ ступенів реоганізовано у загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, учні мають можливість по місцю проживання здобути повну загальну середню освіту.
Краєзнавство

Освітянами-краєзнавцями району нагромаджений значний досвід

вивчення історико–культурної спадщини регіону, втілення у життя низки масштабних науково–дослідних, навчально–методичних і видавничих проектів. Краєзнавство міцно увійшло до напрямків діяльності шкіл і стало важливим засобом навчання та виховання.

  Понад 15 років учні школи разом з учителем проводили екскурсійну роботу в Боярському музеї М.Островського приймали гостей не тільки з України, а із багатьох країн світу.

У 60-х роках започаткований рух червоних слідопитів. Вони встановлювали імена загиблих визволителів, розшукували їх родичів, упорядковували могили, пам’ятники. Так учні Софіївсько-Борщагівської школи Ніна Шульженко,Зіна Бережанська, Оля Задобрюк та Оля Буханенко– під керівництвом старшої піонервожатої школи Падалки Н.П. встановили прізвища трьох невідомих воїнів захоронених у братській могилі.

На подвір’ї Тарасівської восьмирічної школи –братська могила воїнів, що визволяли село. Але було відоме ім’я лише одного. І розпочались пошуки. Директор школи Олійниченко Н.К., вчитель історії Векленко Л.О., учні: Віра Федоренко, Тамара Снігир, Віра Захарченко, Таня Євдокименко та інші опитали сотні людей, написали десятки листів, поки довідалися, хто ж похований у братській могилі. І такі приклади непоодинокі.

Скільки листів глибокої подяки червоні слідопити шкіл району отримали від родичів, які через багато років дізналися, де поховані їхні рідні та близькі.

Традиційно на свято Перемоги з усього колишнього Союзу приїздили близькі загиблих.

Ентузіастами туристсько-краєзнавчої роботи були Рощина М.Ф. (Боярська СШ №2), Горковчук В.Д., Анісімова Т.О. (Тарасівська СШ), Сімоник Н.Ю. ( Новосілківська СШ), Кулик Н.Ф., Федоренко Д.М.

( Бузівська СШ).

Сьогодні цю справу продовжують Іващенко О.П. (Юрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів), Петриченко О.М. (Тарасівська ЗОШ І-ІІІ ступенів).

У районі постійно приділялася увага музейній справі. Шкільні музеї проводили і проводять велику і багатогранну роботу: вивчають історію рідного села чи міста, природу краю, збирають матеріали про героїв, відомих людей, сприяють розвитку культури на місцях, патріотичному вихованню учнів.

Так у Боярській СШ №1 створили два музеї. Один, започаткований учителем І.І. Івановим (в’язнем сталінських таборів, краєзнавцем, поетом, автором книги «Колима»), розповідав про історію Боярки-Будаївки. Іван Іванович брав участь в археологічниїх розкопках скіфського кургану в центрі історичної частини Боярки, де знайшов чимало експонатів для своєї колекції. Друга музейна експозиція, зібрана під керівництвом учительки Руденко Софії Семенівни, була присвячена історії школи.

Музей Бойової слави було створено у Тарасівській восьмирічній школі, Через брак приміщень – школа працювала у дві зміни, експонати розміщувалися у шкільному коридорі, а матеріали присвячені київському підпіллю в учительській.і восьмирй шко було створезейУУУУуууу бойовави

У 1964 році відкрито шкільний музей у Боярській СШ №2. За створення музею, пошукову роботу, комсомольській і піонерській організаціям присвоєно ім’я М. Островського. Для музею М. Островського на території школи побудували окреме приміщення, і у 1974 році з нагоди 70–річчя від дня народження письменника урочисто відкрито музей. Нині це краєзнавчий музей м. Боярки.

З 1978 року у Крюківщинській школі започатковано унікальний комплекс: музей «Рядок, обірваний кулею» – на честь поетів, що загинули під час Великої Вітчизняної війни та «Сад поетів». Ініціаторами створення комплексу були учитель української мови та літератури Рєпіна Ольга Федорівна та член союзу архітекторів СРСР Ларіна Олександра Миколаївна.

У «Саду поетів» висаджено липу на честь Івана Чумаченка, березу– Георгія Суворова, вербу – Всеволода Багрицького, калини –Миколи Майорова та Олексія Лебедєва, каштан– Семена Гудзенка.

Пошуковий загін школи «Ліра», очолюваний Ольгою Федорівною, зібрав більше п’ятисот експонатів, у тому числі особисті речі, фотографії, спогади, інформації про життя та творчість поетів.

У школі побували Дмитро Білоус, Володимир Яворівський, Леонід Горлач, Олекса Ющенко.

Школа підтримувала зв’язки із Костянтином Симоновим, Расулом Гамзатовим, Миколою Тихононовим, Степаном Щипачовим, Михайлом Дудіним, Платоном Вороньком, Дмитром Чередниченком та багатьма іншими. У шкільному музеї зберігаються їхні листи, книги з автографами, магнітофонні записи зустрічей, дружніх розмов.

Наступною сторінкою цієї роботи стало висадження іменних дерев письменникам – друзям школи. Росте в саду береза, посаджена Миколі Тихонову, яблуня – Степану Щипачову, дуб – Расулу Гамзатову.

У квітні 2008 року, під час святкуванні 30– річчя Саду, посаджено цілий ряд калин українським письменникам закатованим фашистами та тоталітарною радянською системою: Олені Телізі, Євгену Підлужному, Василеві Стусу, Василеві Симоненку та іншим.

У Вишнівській СШ №3 у 80–роки діяв музей Словацького національного повстання, знамено, що стрічку при відкритті перерізали двічі Герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров та Генеральний консул ЧССР у Києві О. Мегельський.

Музеї бойової слави були створені у Білогородській №1, Бузівській,

Хотівський, Дмитрівській та ряді інших шкіл.

У 2002 році в Забірській ЗОШ, завдяки наполегливій праці вчителя Поліни Олексіївни Ярошенко та багатьох односельців, було відкрито історико–краєзнавчий музей села. В експозиції представлено старовинні речі, ткацький верстат, особисті документи та фотографії, націонадьний одяг забірчан. Окреме місце посідають твори народних майстрів та умільців– вишиті рушники, килими, картини, вироби з дерева. У стилізованій хаті- світлиці можна побачити побутові речі давніх забірчан. Експозиція «Грізні воєнні роки» розповідає про житя села в роки окупації, про фронтовиків, про земляка–Героя Радянського Союзу Грисюка А.С.

Є у музеї і матеріали про односельця Тевеля, який став прототипом оповідань та п’єси «Тев’є–молочник» класика єврейської літератури Шолом Алейхема.

9 травня 2004 року у Гатнянській ЗОШ урочисто відкрили музей історії села та освітнього закладу. Ініціатором були директор школи Проць М.І. та вчитель історії Коломієць Г.С. Сьогодні музей – окраса школи. Його експонати оформлені за розділами: «Моє село, для мене ти єдине», «Чорнобиля гіркий полин», «Безкровна війна», «Як уроки, пролетіли роки», «Історія школи в фотодокументах». У музеї працює група екскурсоводів та історико–краєзнавчий гурток «Пошук».

Музеї історії освіти були створені у Софіївсько–Борщагівській та Тарасівській школах. У 2007 році Тарасівській музей історії освіти стараннями вчителя історії Ковальчук Тетяни Василівни та учнів переріс у краєзнавчий.

Лісниківська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Михайла Грушевського працює над довгостроковим проектом «Школа–музей». Тут першим у 1983 році відкрили музей Великої Вітчизняної війни, який після капітальної реконструкції школи в 2009 році переобладнано в «Галерею Пам’яті». В 2001–му з’явився краєзнавчий музей, за ним в 2004-му — музей Михайла Грушевського.

Сьогодні в школі п’ять діючих музеїв: «Музей М.Грушевського», «Галерея пам’яті», «Історія Лісниківської школи», «Етнографічна світлиця», «Краєзнавчий музей». Учні та педагогічний колектив школи співпрацюють з науковцями Історико-меморіального музею М.Грушевського. Зусиллями місцевих краєзнавців, учнів та співробітників Музею в 2001 році було відновлено надгробок Ф.Грушевського в Лісниках. В 2008 році за сприяння сільської ради, адміністрації закладу та батьківського комітету на подвір’ї школи встановлено пам’ятник Михайлу Сергійовичу Грушевському. Учні-екскурсоводи проводять екскурсії в шкільному та Київському музеях М.Грушевського. Значна увага в школі приділяється військо-патріотичному вихованню та пошуковій роботі. Школа співпрацює з пошуковими групами «Перемога», «Рубіж», «Вертикаль», МАДФ Цитадель «Дніпро-Україна». 2 березня 2010 року школі присвоєно ім’я Михайла Грушевського. 

У бувшому приміщені Тарасівської 8–річної школи, яке більше тридцяти років використовувалося не за призначенням, стараннями учителя історії, краєзнавця Сизон В. Б. та громадськості села у 2011 році було відкрито музейний комплекс «Стара школа». Один із залів присвячений освіті і носить назву «Школа – весна життя».