За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного

Природнокліматичні умови та значний ресурсний потенціал України сприяють розвитку рибного господарства на внутрішніх прісноводних водоймах. Щоправда, останніми роками відбувся спад вилову риби та обсягів виробництва рибної продукції, що не­гативно позначилося на споживанні цих продуктів населенням (з 18,5 до 7,2 кг на рік на душу населення). Проте у м'ясо-рибному балансі країни рибна продукція становить близько 40% у білково­му розрахунку. Виробництво товарної риби в Україні згідно з обґ­рунтованими нормами споживання, становить близько 1 млн т, у тому числі з прісноводних водойм — близько 300 тис. т. При цьо­му лише 20% рибної продукції походить з виключної (морської) економічної зони чи внутрішніх водойм. На 2004 рік планується

Про важливість розвитку рибної галузі йдеться в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 р. № 1885-Ш. Зокрема, планується розширення відтворення і розвитку товарного рибниц­тва цінних видів риб і молюсків у рамках реалізації цільових галу­зевих програм "Осетер", "Піленгас", "Аквакультура" тощо. По­тенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100—130 тис. т на рік, у тому числі 50 тис. т риби — у водосховищах, річках, озерах та 70—80 тис. ту ставко­вих господарствах.

Аграрне законодавство покликане не тільки створити належні умови для розвитку рибної галузі, але й забезпечити якість та без­пеку вітчизняної рибної продукції. Це питання стало особливо на­гальним у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації в Україні й забрудненням рибогосподарських водойм отруйними речовинами. У цьому контексті правовий інститут рибництва набув істотного розвитку після прийняття Закону України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них". Слід мати на увазі, що в рамках цього розділу ми розглянемо лише власне інститут рибництва і не торкатимемось правових аспектів здійснення рибальства. Останнє регулюється природноресурсовим правом.

Рибництво, згідно з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів. Рибницько-меліоративні та біотехнічні заходи, спрямо­вані на сприяння природному відтворенню водних живих ресур­сів у стані природної волі, не належать до рибництва і не розгля­датимуться в межах цього розділу. Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" охоплюють су­купність водних організмів, життя яких не можливе без перебу­вання у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхре­бетні у водній стадії розвитку, головоногі, водорості та інші вод­ні рослини.

Тимчасовий порядок визначає, що рибництво полягає в штуч­ному розведенні чи вирощуванні водних організмів, які перебува­ють у неволі в спеціально створених для цього штучних рибниць­ких або інших спорудах, ізольованих природних або штучних во­доймах, а також у вирощуванні організмів "сидячих" видів на спе­ціально визначених ділянках водойм у стані природної волі. Залеж­но від цільового призначення може здійснюватися рибництво, спрямоване на збільшення запасів і поліпшення видового складу водних живих ресурсів у природному середовищі через їх штучне розведення та наступне вселення до природних водойм, а також то­варне рибництво, спрямоване на природне відтворення, штучне розведення й вирощування водних живих ресурсів для одержання товарної продукції.

Під час здійснення рибництва в режимі спеціального товарного рибного господарства має бути забезпечене збереження цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у ви­діленій для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановле­них законодавством вимог до охорони і використання водних та ін­ших природних ресурсів, наданих у користування для потреб риб­ництва. Водні живі ресурси, одержані в порядку ведення товарно­го рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які в передбаченому законодавством порядку відтворю­вали їх. Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних висновків екологічної експертизи, а та­кож рибництво за межами ізольованих штучних водойм і споруд без погодження з органами рибоохорони Державного департамен­ту рибного господарства Мінагрополітики України та Мінприроди забороняється. У рибництві слід використовувати корми, що відпо­відають державним стандартам¹.

Згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчо­ву продукцію з них", вирощування риби, інших водних живих ре­сурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та конти­нентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграрного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки ста­ну водних об'єктів, що її провадять державні органи ветеринарної медицини. Закон не конкретизує ні порядку проведення оцінюван­ня, ні те, якими документами потрібно підтвердити це проведення. Але Закон визначає, що якість та безпека живої риби, інших вод­них живих ресурсів, вирощених у ставках, інших водних об'єктах (їх ділянках), підтверджуються ветеринарним свідоцтвом, яке вида­ють державні органи ветеринарної медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресур­сів. Щодо правової норми зазначене ветеринарне свідоцтво є вод­ночас і документом, що підтверджує проведення ветеринарно-сані­тарного оцінювання водного об'єкта.

У разі виявлення державними органами ветеринарної медицини продуктів лову, які містять токсичні речовини, що перевищують встановлені допустимі рівні, чи за наявності паразитів понад вста­новлені норми такі продукти за рішенням державних органів вете-

Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", ветеринарні препарати можуть виробляти суб'єкти аграрного права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної ме­дицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринар­ними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та за­собами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сер­тифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтверджен­ня відповідності". Ліцензійні умови зазначених видів діяльності зат­верджені наказом Держкомпідприємництва і Державного департа­менту ветеринарної медицини від 14 жовтня 2002 р, № 108/329. Лі­цензуванню підлягає також підлягає ветеринарна практика.

Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кор­мів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не від­повідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, ре­алізація, зберігання, застосування та знешкодження імунобіологіч-них і діагностичних ветеринарних препаратів, речовин реєструють­ся в спеціальному журналі, форма та порядок ведення якого виз­начаються Державним департаментом ветеринарної медицини¹. За-' бороняється застосовувати з метою прискорення росту і збільшен­ня продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, що пригнічують фун­кцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці препарати можуть застосовуватися виключно з лікувальною метою.

Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іно­земні суб'єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право вво­зити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний вете­ринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами дер­жавного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на держав­ному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринар­ні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної меди­цини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, го­тових кормів та кормових добавок за наявності документів, що під­тверджують їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках.

Державний ветеринарно-санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринно­го походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних ус­танов ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продук­ції тваринного походження за показниками, що визначені ветери­нарно-санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями¹. Лабораторне дослід­ження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на рин­ках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де органі­зовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного поход­ження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов'язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветери­нарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини².

На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непро-мислового виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній екс­пертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред'являє суп­ровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відпо­відно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних рин­ках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Про­даж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветери­нарно-санітарної експертизи, забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м'ясними, рибними, консервними вироба­ми тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі недо­держання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку, визначеному законодавством.

Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 4 червня 1996 р. № 23.

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на дер­жавному кордоні та транспорті здійснюються регіональними служ­бами державного ветеринарно-санітарного контролю на державно­му кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пункта­ми), їх проведення є обов'язковими у разі експортування, імпорту­вання й транзитного перевезення об'єктів державного ветеринар­но-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту. Дер­жавний ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, ви­даних державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветери­нарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне оформлення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх вете­ринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветери­нарної медицини за місцем призначення вантажів.

У разі експортування об'єктів державного ветеринарно-санітар­ного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі тран­зиту об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та ін­ших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану кра­їни-експортера. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тварин­ного походження для власного споживання забороняється.

Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон "Про ветеринарну медицину" визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних ін­фекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмежен­нях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додат­кових обов'язків. України.

У разі виникнення на території нашої держави особливо небез­печних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких рані­ше не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепі-зоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а в разі потре­би — тварин інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або неп­рямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфек­ції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний рема­нент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинни­ком такої передачі, знищують шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазна­чених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнен­ня яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До перелі­ку входять ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.

Карантин триває протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені при­писом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рі­шення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.

Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утриму­ються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольо­ваних місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-сані­тарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної ота­ри. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактич­ному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згід­но із законодавством.

У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або часткова заборона:

• 
  провозити або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити (заводити) в неї, вивозити (виводити) з неї тварин;
  
• 
  вивозити або виносити (в тому числі для пересилання посил­ками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного по­ходження, корми;
  
• 
  перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, міс­ця водопою для хворих і здорових тварин без дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, об­ласті;
  
• 
  доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі домашньої пти­ці) та транспорту на територію ферми і до тваринницьких примі­щень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму);
  
• 
  організовувати ярмарки, аукціони, семінари, виставки тва­рин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо;
  

— пересуватися на транспортних засобах у карантинній зоні;

— заготовляти, торгувати тваринами, продукцією тваринного й рослинного походження в карантинній зоні.

На дорогах біля в'їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлю­ють знаки обов'язкового об'їзду карантинної зони. Положення про


¹ Див.: Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997.

карантинний ветеринарно-міліцейський пост затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394. Ви­везення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної дер­жавної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що заги­нули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримува­лися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відпо­відно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарс­твах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиня­ється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного доходження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.

Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквіда­ції та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодо­вуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на лік­відацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798. Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мі-нагрополітики України від 29 грудня 2001 року № 395.

жүктеу/скачать 2.8 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: