Зміст 1 Прелюдія: Світові десять років 2 Частина І. Бачення системи 10

... І стіни упали

Щоб унаочнити свою думку, він розповів таку історію: у листопаді 1988 року войовничі робітники-сталеливарники організували страйк на заводі Національної сталеливарної компанії (НСК), яку контролював уряд, у місті Волта-Редонда, що на північний захід від Ріо-де-Жанейро. Це підприємство – найбільший сталеливарний завод у Південній Америці. Близько 2500 сердитих бразильських ливарників окупували його і вимагали підвищити платню та скоротити робочий день з восьми до шести годин. Сутички між робітниками та місцевою поліцією загострилися до тієї міри, що виникла потреба вдатися до допомоги армії. У бою за контроль над заводом трьох робітників було вбито, тридцять шістьох поранено. Бразильські військовики звинуватили робітників, що ті влаштували “справжню міську партизанську війну”, у якій використовували камені, "коктейлі Молотова", залізні прути та вогнепальну зброю, щоб захистити свої надані державою місця праці та соціальні виплати. Протягом двадцятиоднорічного періоду військової диктатури в Бразилії, який закінчився лише у 1985 році, генерали – керівники країни завжди дуже ретельно дбали про контроль над цим велетенським сталеливарним заводом, навіть оголосили Волту Редонду “містом національної безпеки” і самі призначали його мерів. Розказавши мені все це, Фрерінґ додав таке: «Приблизно через чотири роки після того кривавого страйку, після падіння Берлінської стіни, ті самі робітники сталеливарного заводу вимагали – вимагали! – приватизувати завод, бо зрозуміли, що це єдиний спосіб, аби завод і далі був конкурентоспроможний і аби збереглися робочі місця більшості працівників. Нині НСК повністю приватизована і брала участь, як великий акціонер, у приватизації інших державних заводів у Бразилії».

Від цих слів Фрерінґа мені неначе світ свінув: звичайно ж, Фрерінґ має рацію! Берлінська стіна впала не тільки в Берліні. Вона впала на Сході і на Заході, на Півночі і на Півдні, приваливши уламками як країни, так і компанії, до того ж приблизно у той самий час. Ми зосереджувалися на падінні Берлінської стіни на Сході, бо там це було таке драматичне, таке відчутне: бетонна стіна, яка падає, у вечірніх новинах. Але ж подібні, хоч і менш відчутні мури попадали у цілому світі. І саме падіння всіх цих мурів на цілому світі уможливило еру глобалізації та інтеграції. Отож, постає дуже важливе питання: що змело ці стіни? Чи, як би спитали мої діти: «Тату, а звідки взялася ця глобалізація?»

Я б почав свою відповідь таким чином: світ холодної війни був схожий на широку рівнину, яку перетинають і розділяють паркани, мури, рови і загорожі. У тому світі було неможливо зайти надто далеко чи прямувати надто швидко, бо ви відразу натикалися на Берлінську стіну, чи на Залізну Завісу, чи на Варшавський договір, чи на чиїсь захисні тарифи або контроль за капіталом{capital control}. А за цими парканами і мурами країни могли зберігати свої унікальні форми життя, політики, економіки та культури. Вони могли належати до Першого, Другого чи Третього світу. Вони могли мати дуже відмінні економічні системи: центрально плановану комуністичну економіку, економіку держави загального добробуту {welfare state}, соціалістичну економіку чи вільноринкову економіку. І вони могли плекати широкий спектр політичних систем: будь-що від демократії до диктатури, від просвіченого авторитаризму до монархії чи тоталітаризму. І відмінності могли залишатися різкими, навіть чорно-білими, адже було доволі стін, які їх захищали, і проникнути крізь ці стіни було нелегко.

І три фундаментальні зміни змели ці мури – зміни у тому, як ми спілкуємося, як ми інвестуємо і як здобуваємо знання про світ. Вони народилися і наростали під час холодної війни, а критичної маси набули наприкінці 1980-х років, коли врешті сплелися у достатньо сильний вихор, щоб змести геть усі стіни системи холодної війни і дати світові змогу об'єднатися у єдину інтегровану відкриту рівнину. Тепер ця рівнина стає щодня дедалі ширшою, швидкіснішою і відкритішою, в міру того як дедалі більше стін падає і дедалі більше країн долучається до неї. Ось чому нині немає вже Першого, Другого чи Третього світу. Тепер є лише Швидкий Світ – світ неосяжної відкритої рівнини – і Повільний Світ – світ тих, що або випадають на узбіччя або обирають життя поза цією рівниною, у своїй власній, штучно відділеній долині, бо вважають, що Швидкий Світ занадто прудкий і занадто страшний, надто уодноріднює і забагато вимагає. Ось як до цього дійшло.

Демократизація технології

Заступник міністра фінансів США Ларрі Саммерс полюбляє розповідати, як у 1988 році його, учасника передвиборної кампанії Майкла Дукакіса, одного дня послали до Чикаґо, щоб там від імені кандидата у президенти виголосити промову. Дукакісова команда в Чикаґо дала Саммерсові в користування машину, у якій був – не впадіть! – телефон.

«1988 року я вважав, що це шикарно – мати стільниковий телефон у машині, – згадував Саммерс, – і я навіть подзвонив дружині, щоб сказати, що їжджу в машині з телефоном».

Через дев’ять літ, 1997 року, Саммерс відвідав Кот-д'Івуар, країну в Західній Африці, у справах Фінансового департаменту. Частиною цього офіційного візиту була інавґурація одного проекту з охорони здоров’я, який фінансували США, у селі, що вверх по річці від столиці Абіджана. До того села, в якому мали відкрити перший колодязь з питною водою, можна було дістатися лише у видовбаному каное. Саммерса, велику цяцю з Америки, селяни обрали почесним вождем і вирядили в африканську одежу. Але що запам’яталося йому найбільше, то це те, як на зворотній дорозі, коли Ларрі ступив у довбанку, аби поплисти вниз за течією, до нього підійшов туземний державний посадовець, простягнув йому стільниковий телефон і сказав: «Тут Вашинґтон хоче щось вас запитати». За десять років Саммерс пройшов шлях від думки, що це шикарно – мати телефон у машині в Чикаґо, до певности, що хтось йому подасть телефон у довбанці в Абіджані.

Телефонні пригоди Саммерса стали можливими завдяки першій і найважливішій зміні, яка назрівала під час холодної війни, – зміні у тому, як ми спілкуємося одне з одним. Я називаю її “демократизацією технології”, і саме ця зміна дає змогу дедалі більшій масі людей, які мають удома дедалі більше комп’ютерів, модемів, стільникових телефонів, кабельних мереж та під’єднань до Інтернету, сягати щораз далі і далі, у щораз більшу кількість країн, чимраз швидше, глибше і дешевше, ніж було будь-коли в історії.

У Вашинґтоні (округ Колумбія), у районі Веллі-Спрінґ є банк, який пропонує своїм клієнтам всілякі банківські послуги через Інтернет та телефон. Ось якими словами реклама цього банку чітко підсумовує цю демократизацію технології: «Дозвольте доставити вам банк додому». Завдяки демократизації технології ми всі можемо взяти собі додому банк, офіс, газетний кіоск, книгарню, брокерську фірму, фабрику, інвестиційну компанію, школу...

Демократизація технології постала внаслідок декількох новацій, які у 1980-х роках разом охопили комп’ютеризацію, телекомунікацію, мінітюаризацію, технологію компресії та цифрові технології. Приміром, поступ у технології мікрочіпів за останні тридцять років дозволив подвоювати обчислювальну потужність приблизно що вісімнадцять місяців, а поступ у технології компресії означав, що кількість даних, які можуть зберігатися на квадратному дюймі поверхні диска, з 1991 року збільшувалася на 60 відсотків щороку. Тим часом вартість пристрою для зберігання даних упала від п'яти доларів до п’яти центів за мегабайт, а отже, обчислювальна потужність з кожним днем зростала і доступнішала. А завдяки новаціям в телекомунікаціях неухильно знижувалася вартість телефонного дзвінка та передачі даних, постійно зростала, кількість інформації, яку можна передавати телефонною лінією, через кабель чи радіосигнал, прискорювалася швидкодія, збільшувалася відстань.

Ви можете не лише дешево подзвонити будь-куди, ви можете також дешево подзвонити будь-звідки – з вашого портативного комп’ютера, із заміського будинку, з крісла в салоні літака чи з вершини гори Еверест. Це стало можливим тому, що через новації в мініатюризації неухильно зменшувалися розміри і вага комп’ютерів, телефонів та пейджерів. Тепер їх можна брати до дальших і дальших місць і їх можуть купити люди з дедалі меншими доходами. Число часопису "Гольф" за липень 1998 року повідомило, що на багатьох гольфових майданчиках інсталюють на візках комп’ютерну систему "Spyder-9000”, «яка дозволяє гравцям у гольф, що їздять на цих візках, вести в електронному вигляді рахунок гри, цифровим способом вимірювати відстань в ярдах, попередньо переглядати відеоплівки, на яких зняті лунки, дивитися відеопідказки для гри, замовляти обід, перевіряти ціни акцій і споглядати на телевізійну рекламу». Єдине, чого вони не роблять, це не заганяють за вас м’яча в лунку.

Всі ці новації посилили революцію в оцифруванні. Оцифрування – це ті чари, за допомогою яких ми перетворюємо голоси, звуки, фільми, телевізійні сигнали, музику, кольори, зображення, слова, документи, числа та будь-яку іншу форму інформації, яку тільки можна собі уявити, на комп’ютерні біти, а тоді переносимо їх телефонними лініями, супутниками та оптико-волоконними кабелями по цілому світі. Комп’ютерні біти – це основні молекули обчислення, які являють собою всього лиш різні комбінації одиниць та нулів. Оцифрування означає зведення будь-якого звуку, зображення, числа чи літери у певний код, що складається з одиниць та нулів, який тоді можна передати через телекомунікаційні мережі в інше місце, де ці одиниці та нулі для одержувача розкодовуються і відтворюються як щось дуже подібне до ориґіналу. Ніколас Неґропонте, автор книжки “Цифровий світ”, дуже яскраво описав оцифрування: «Це немов ми раптом навчилися консервувати капучіно так, що після додання води воно стає таким самим смачним і пахучим, як капучіно, запарене в італійській кав’ярні». І, як вказує Неґропонте, тепер ми можемо консервувати таким чином дедалі більше речей, перетворюючи їх «з атомів на біти», із зображень та звуків на одиниці та нулі, а тоді посилати їх у дедалі більшу кількість місць і дешевше, ніж будь-коли досі.

Уявіть собі такий процес. Мікрочіп і комп’ютер – це немов піч, яка може перетворити всілякі речі, що складаються з атомів, на біти. Супутники, телефонні лінії та оптико-волоконні кабелі схожі на труби, які виходять із цієї печі у решту світу. І ці труби стають дедалі хитромудрішими, – в міру того як розширюється діапазон їх робочих частот, що визначає кількість одиниць та нулів, яку може передати ваша цифрова труба за одну секунду – і ми можемо передавати через них щораз більше тих атомів, що їх наша піч перетворила на біти.

Процес оцифрування настільки важливий для розуміння доби глобалізації і робить її такою унікальною, що варто якусь мить зупинитися на ньому і навести живий приклад того, як він працює. Уявіть собі простий стільниковий телефон. Ви вмикаєте ваш телефон у Нью-Йорку і дзвоните приятелеві у Бангкок. Коли ви говорите у мікрофон свого телефону, повітря від вашого подиху тисне на діафрагму в телефонній слухавці. Тоді діафрагма рухається туди-сюди за звуком вашого голосу. Ця діафрагма зв’язана з магнітом поряд з котушкою електричного дроту. Коли діафрагма рухає магнітом, магнітне поле створює у дроті струм. Магнітне поле коливається таким самим чином, як коливається ваш голос, а тому і струм у дроті коливається відповідно до коливань вашого голосу. Отож ми тепер маємо перетворення звуку, який виходить з вашого рота, у флуктуації електричного сигналу, який посилюється і слабшає, наче хвиля, в міру зміни висоти й гучности вашого голосу. Ви бачили це, якщо колись спостерігали, як відображається голос на осцилоскопі.

Як нам це перетворити на біти, які можна потім передати? Уявіть собі, що ці електричні хвилі піднімаються і опускаються на розмітці. Ви розрізаєте кожну хвилю на крихітні сегменти, вимірюєте висоту кожного сегмента і присвоюєте йому число, виражене одиницями та нулями. Приміром, висота 10 може виражатися як 11110000, а висота 11 – 11111000 тощо. Кожна одиниця і кожний нуль переводиться в електричний імпульс, і якщо їх сполучити разом, буде меандр. На відміну від аналогової голосової хвилі, яка піднімається і опадає, наче хвилі в океані, і більшою мірою вразлива на дрібні спотворення та коливання у процесі передачі, меандр просто на одиницю піднімається, а на нуль опускається. Приладові, який приймає такий сигнал, набагато легше точно зчитати послане. Він лише повинен спитати, чи це уверх, чи вниз, і йому не треба зчитувати хвилю. Ось чому цифрові копії завжди набагато виразніші і будь-що, надіслане як низка одиниць та нулів з вашого телефону, факсу чи комп’ютера в Нью-Йорку, автоматично вийде на другому кінці як така ж низка одиниць і нулів.

Але, скажімо, ви любите собі довго побалакати. І ви заглиблюєтеся в розмову з вашим приятелем із Бангкока. Тоді тих електронних імпульсів, які відповідають одиницям та нулям і які треба передати, дуже багато. Завдяки дивам технології ці одиниці та нулі можна стиснути. (Фактично треба, щоб комп’ютер зумів сказати "8х1" і "8х0" замість "11111111" та "00000000"). Тепер ваш голос стиснуто у гарні маленькі пакуночки бітів. Пора їх переміщати. Ми можемо зробити це кількома різними способами. Найпростіше це зробити через утворення флуктуацій струму, в яких, скажімо приблизно, один вольт дорівнював би одиниці, а два вольти – нулеві. Або ми можемо послати їх оптико-волоконним кабелем, яким проходять імпульси світла. На одиницю ви блимаєте світлом і на нуль гасите його. (Компакт-диск – це просто плоска пластикова пластина, вкрита шаром алюмінію. На одиницю у цій пластині вибивається маленька дірочка, а на нуль поверхня залишається гладкою. Ваш програвач компакт-дисків всього лиш блимає невеличким лазерним променем на кожну доріжку пластини, зчитує одиниці і нулі, а тоді знов перетворює їх на ті ж самі чудові звуки, з яких ці одиниці та нулі народилися). Ми можемо також використати радіохвилі – високий звук на одиницю і низький звук на нуль. Хай який спосіб ми виберемо, є велика ймовірність, що з того боку інформація щоразу виходитиме як досконала копія. У випадку вашого телефонного дзвінка до Бангкока ваш голос перетворюється на оптико-волоконні світлові імпульси, і коли ці імпульси доходять до Бангкока і до телефонної слухавки вашого приятеля, вони знов перетворюються на звукові хвилі за допомогою крихітного пристрою, який переводить кожну одиницю і кожен нуль у певну величину напруги, яка вдаряє в електричну котушку в телефоні. Під впливом цих ударів котушка створює магнітне поле, яке рухає туди-сюди магніт, той рухає діафрагму в слухавці, а вона штовхає повітря, яке знов перетворюється у ваш голос. Умить! Щоразу маємо досконале капучіно Неґропонте.

Отож, коли я кажу, що новації в комп’ютеризації, мініатюризації, телекомунікації та оцифруванні здемократизували технологію, я маю на увазі те, що вони уможливили сотням мільйонів людей в цілому світі спілкуватися і обмінюватися інформацією, новинами, знанням, грошима, сімейними фотокартками, фінансовими угодами, музикою чи телевізійними шоу такими способами і в таких масштабах, яких досі ще ніхто не бачив. Колись давно, коли ви мешкали в Нью-Йорку, а ваш син мешкав в Австралії і в нього тільки-но народилася дитина, то він звичайно купував плівку "Кодак", брав фотоапарат, знімав дитину, давав проявити плівку, вкладав світлину в конверт і посилав поштою. Якщо вам щастило, то ви бачили чудове личко свого першого онука через за днів. Тепер вже ні. Тепер ваш син знімає немовля цифровою камерою, записує фотографії на тридюймову дискету, вводить у комп’ютер і тоді цифровим способом передає їх вам через Інтернет – і все це ще до того, як новонародженому сповниться десять годин життя.

Колишній президент НБС Лоренс Ґроссман стисло підсумовує демократизацію технології: «Друкування, – каже він, – зробило всіх нас читачами. Ксерокопіювання зробило всіх нас видавцями. Телебачення зробило всіх нас глядачами. Оцифрування робить всіх нас передавальниками-трансляторами».

У зауваженні Ґроссмана виділено ще один чинник, через який доба глобалізації відмінна як за якістю, так і за масштабом від попередніх епох. Простими словами кажучи, ця демократизація технології глобалізує виробництво. Нині ми всі можемо бути виробниками. Нинішня глобалізація полягає не просто у тому, що слаборозвинені країни постачають розвиненим країнам сировину, а ті виробляють кінцевий товар і тоді відсилають його назад. Ні, завдяки демократизації технології нині будь-яка країна має можливість нагромаджувати технології, сировину та кошти, щоб стати виробником чи підрядчиком будь-якого високоскладного кінцевого товару або послуги, і це стає ще одним делікатним чинником, котрий ще міцніше зв’язує світ докупи. Я детально зупинюся на цьому пізніше. Поки що досить сказати, що внаслідок демократизації технології Таїланд за п’ятнадцять років з низькооплачуваного виробника рису перетворився на другого із найбільших у світі виробника невеликих вантажівок, Детройтового суперника, і четвертого серед найбільших у світі виробника моторолерів.

І ця демократизація технології стосується не тільки автомобілів та моторолерів. Як одного разу заявив мені Теера Путракул, менеджер взаємного фонду у Бангкоку: «Наш взаємний фонд не мусить наново винаходити колесо, нам треба просто імпортувати його. Деякі технології ми купили за одну десяту того, що заплатив за них "Бенкерс Траст", наша материнська фірма. Візьмімо, приміром, систему автоматичної голосової відповіді. Завдяки цій системі інвестори можуть подзвонити на автовідповідач і, натиснувши на одиничку, дізнатися про номінальну вартість фондів{asset value of the funds}, натиснувши на двійку, взнати пропоновані ціни, і натиснувши на трійку, продати акції. Якщо ви хочете купити або викупити свої акції взаємного фонду, ви можете зробити це через банківські операції на віддалі{telebanking}, і всі ці витребеньки обходяться нам набагато дешевше. Ми просто чекали, щоб хтось інший розробив їх. Оце і є справжня краса глобалізації. Ми – місцева фірма з місцевим знанням, але тепер у нас є глобальна технологія і змога черпати з неї».

Якось ми разом з Джеффом Баером, завідувачем відділу мережевого проектування компанії "Сан Майкросистемс", розмірковували над тим, куди заведе вся ця демократизація технології та засобів виробництва. Чим більше ми з Баером думали про це, тим ближчими до диявольських ставали наші думки. «Тепер, коли ми можемо надавати всі ці колись неможливі на продаж послуги через мережі, через Інтернет, чому б не підрядити на боці ще й уряд?» – спитав Баер. Подумайте лишень – ваші десантні операції та охорону кордону ви б могли доручити росіянам. Індійцям ви б могли довірити вести бухгалтерські рахунки вашої країни, а швейцарцям – провадити ваші митниці. Німцям можна було б доручити центральний банк. Італійці могли б проектувати все ваше взуття. Британці могли б підрядитися провадити ваші середні школи. Японці – керувати початковими школами і розпоряджатися залізницею...

Демократизація фінансів

Демократизація технології, звісна річ, посприяла виникненню ще одного рушія глобалізації – способу інвестування. Я називаю цю зміну демократизацією фінансів. Впродовж ери холодної війни великомасштабні внутрішні та міжнародні позики, зокрема гарантовані позики – все це на{underwriting} давали переважно великі комерційні банки, інвестиційні банки та страхові компанії. Ці інституції “в білих мештах” завжди воліли давати позики компаніям з бездоганним послужним списком та високим рейтинґом інвестиційної привабливости{investment grade}. Через те банківські позики були дуже недемократичні. Банки старої дати мали дуже обмежене поняття про те, хто вартий кредиту, і якщо ви тільки починали свою справу {you were an upstart}, то успіх ваших намагань доступитися до готівки часто-густо залежав від того, чи маєте ви в банку або у страховій компанії свою людину. До того ж адміністратори та члени розпорядчих комітетів цих традиційних інституцій рухалися повільно, боялися ризику і не дуже скоро реаґували на зміни ринку.

Демократизація фінансів розпочалася фактично наприкінці 1960-х років з виникненням ринку “комерційних паперів” {commercial papers} – облігацій, що їх корпорації випустили прямо на маси населення, щоб зібрати капітал. Створення такого корпоративного ринку облігацій {corporate bond market} ввело у світ фінансів певний плюралізм і зруйнувало монополію банків. Після цього у 1970-х роках було переведено у цінні папери {“securitization”} деякі закладні {home mortgages}. Інвестиційні банки заходилися робити пропозиції банкам, зокрема іпотечним банкам{home mortgage companies}, скуповували цілі портфелі закладних{portfolio of mortgages}, а відтак ділили куплене на тисячодоларові облігації, які могли купити ви, я і моя тітонька Бев. Нам випала нагода діставати трохи вищі відсотки {interest} з досить надійних інвестицій, а відсотки та капітальна вартість облігації {principal on the bond} виплачувалися із щомісячного потоку готівки {cash flow} від людей, які виплачують іпотеку за будинки. Завдяки переведенню в цінні папери відчинилися двері всіляким компаніям, усіляким інвесторам, тим які ніколи раніше не мали доступу до готівки.