Бондар-Підгурська О. В., к е. н., доцент кафедри менеджменту організацій та зед пует

Актуальність роботи полягає у дослідження інноваційної діяльності як засобу антикризового управління. Інноваційна діяльність завжди була і залишається важливою складовою розвитку підприємства, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон’юнктурі та правовому середовищі країни, роль її посилюється з часу набуття незалежності українською державою, яка намагається зайняти гідне місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах.

Метою дослідження є обґрунтування доцільності застосування інноваційної діяльності як засобу антикризового управління задля попередження кризових явищ та виходу з кризи, якщо підприємство вже потрапило в кризову ситуацію.

Питання управління інноваційною діяльністю розглядали вітчизняні і закордонні вчені: Василенко В. [2], Валдайцев С. [3], Гальчинський А., Геєць В., Друкер П. , Кінах А., Котлер Ф., Семиноженко В., Скібіцький О., Терещенко О. [4], Чернявський А., Шумпетер Й.,, Шкварчук Л. та інші. Проте, теоретико-методологічні та практичні аспекти використання інноваційної діяльності як засобу антикризового управління потребують подальшого поглибленого розгляду з урахуванням тенденцій розвитку нової економіки.

Сучасне розуміння антикризового управління доволі неоднорідне та багатозначне. Так само і до визначення інновації існує маса різних підходів. В Законі України «Про інноваційну діяльність» інновація розглядається як результат, а саме, інновація визначена як новостворена (застосована) і (або) вдосконалена конкурентоспроможна технологія, продукція або послуги, а також організаційно-технічне рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [1]. У відповідності до цього визначення поняття «інновація» охоплює не лише нові товари чи технології, але й послуги, організаційно-технічні  рішення комерційного характеру, тощо.

Щоб економічно вижити в період трансформації економіки потрібно бути успішним, тобто мати конкурентоспроможну продукцію. Практика засвідчує, що досягти необхідного рівня конкурентоспроможності можуть лише ті підприємства, які вчасно реагують на інноваційні вимоги нової економіки, успішно вирішують завдання фінансового забезпечення та якісної інформаційної підтримки відповідних управлінських рішень. Усі інші господарські структури опиняються у стані перманентної боротьби за виживання [4].

Слід зазначити, що для успішної організації управління на рівні підприємства при виникненні кризових явищ і ситуацій необхідні:

• 
  діагностування й оцінювання параметрів кризи;
  
• 
  організація антикризового стратегічного і тактичного планування;
  
• 
  постійне відстеження зовнішньої і внутрішньої ситуації, виявлення факторів, здатних викликати кризу;
  
• 
  створення резервів фінансових і матеріальних ресурсів;
  
• 
  скорочення поточних витрат підприємства;
  
• 
  диверсифікованість діяльності;
  
• 
  активна інноваційна політика як основний механізм виходу з кризи.
  

До процесних інновацій відносяться нововведення в  взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем, процеси управління рухом матеріальних запасів, грошових коштів на підприємстві,  загального менеджменту, а також технологічні процеси випуску продукції.

Продуктові інновації полягають у виборі й освоєнні нових видів діяльності, продуктів. Для їх реалізації підприємству потрібне попереднє розроблення нового продукту та технології його випуску. Такі інновації можуть бути реалізовані власними силами підприємства чи шляхом замовлення у розробника.

Аллокаційні інновації полягають в різних схемах реорганізації підприємства, перерозподілі (реструктуризації) матеріальних, фінансових і нематеріальних активів підприємства, перерозподілі відповідальності працівників підприємства.  Такі нововведення є найдорожчими і найскладнішими в реалізації, які повільно окупаються. Від них можна очікувати як високого і тривалого ефекту, так і радикального всеохоплюючого провалу [3].

Система інноваційного управління повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє функціонувати, уникаючи кризових ситуацій і займати лідируючі позиції [2]. Однак, для вибору тієї чи іншої стратегії антикризового інноваційного розвитку необхідно визначити як поточну міру готовності, так і майбутню ступінь ефективності освоєння підприємством нових технологій, тобто величину інноваційного потенціалу.

Отже, в межах даної роботи узагальнено окремі теоретичні аспекти інноваційної діяльності як засобу антикризового управління підприємством в умовах реформування економіки України, а саме: запропоновано найбільш доцільні види нововведень та окреслені умови формування подальшої стратегії розвитку. З метою реалізації обраного Україною нового курсу, що орієнтований на інноваційну модель економічного зростання, а також для подолання кризових явищ в економічній та соціальній сферах необхідним є подальше поглиблене вивчення даної проблеми, що і буде предметом майбутніх досліджень.