«Націоналізм» (1926), «Хрестом і мечем» (1967) та ін.
Світоглядною основою політичних поглядів Дмитра
Донцова є філософський волюнтаризм та ірраціоналізм,
ірраціональна воля до життя та панування. Звідси його
презирство до народу та прагнення до встановлення влади
еліти.
У Західній Україні в 20-х роках творив
В'ячеславЛипинський (1882-1931)- Він пише праці
«Листи до братів-хліборобів», «Релігія і церква», «Хам і
Яфет», де викладає свою філософію історії. Зміст історичного
процесу вчений вбачає в боротьбі позитивних сил з силами
деструктивними. Крім цього, історіософська концепція
В'ячеслава
Липинського
ґрунтується
на
такому
тлумаченні суспільного життя, в якому діють вище і
нижче, панівне і підлегле, випадкове і необхідне.
Найважливішим державотворчим чинником, на думку
Липинського, є аристократія, яка, використовуючи свою
освіченість, знання, здатна організувати суспільне життя.
Ідеалом
державного
устрою
України
В'ячеслав
Липинський вважав монархію.
Своєрідним філософським сприйняттям світу позначена
наукова та художня творчість Олега Ольжича (1907-1944).
Це сприйняття в нього йшло через осмислення рідної
природи: «Земля широка. Мудрий в небі Бог. І серце
людське — мужнє і велике». Поняття «мужнього серця»
людини він підносив до найвищих ідеалів служіння нації
і з такого погляду визначав громадську значущість
особистості. Академічна філософська думка
зосереджувалася переважно в товаристві, відомому як
львівсько-ваоїдавська школа. Домінуючими напрямами
філософських досліджень К Айдукевича, Т.Котарбін-
ського,Я. Лукасевича, К. Твардовського та інших членів
цього товариства були логіка, психологія, теорія
пізнання. Більшість членів львівсько-варшавської школи
перебували на позиціях неопозитивізму, неокантіанства,
махізму та неотомізму. Загалом у Західній Україні
поширеною була християнсько-католицька філософія,
представниками якої стали А. Шепшицький, Т.
Галушинський, Й. Сліпий, М. Конрад, О. Бачинський, Г.
Костельних та ін.
Нова сторінка в історії української філософії
відкривається з середини 40-х років. Значна увага
надається
підготовці
філософських
кадрів.
У
Київському державному університеті в 1944 році
відкривається філософський факультет і три кафедри —
діалектичного та історичного матеріалізму, історії
філософії, логіки. Це дало змогу підготувати нову когорту
філософів. Певним поштовхом до об'єктивного, творчого
дослідження філософських проблем була смерть у 1953
році Йосифа Сталіна. Критика культу особи якоюсь
мірою стала критикою догматичних методів дослідження
у філософії. Змінюється об'єкт досліджень. Актуальними
стають проблеми світогляду людини, її пізнавальної
можливості та ціннісні орієнтири. Позитивні зміни в
українській філософії на початку 60-х років значною
мірою були пов'язані з діяльністю відомого філософа Пав-
лаКопніна (1922-1971), якийу 1959 році приїхав з Москви
до Києва і очолив кафедру філософії Київського
університету, а в 1964 році
став ректором Інституту філософії Української академії
наук. Організувавши зі своїми першими учнями
автономний колектив, він видає книгу «Логіка
наукового дослідження» (1965), яка стала своєрідним
маніфестом філософської групи, відомої в Україні і у світі
як київська філософська школа.
Павло Копнін спрямував філософів не на вивчення
незалежних від людини об'єктивних законів природи та
суспільства, а на те, що залежить від людини, що
освоюється людиною в процесі осмислення світу. Він
прагне осягнути природу наукового знання в контексті
сукупного людського досвіду. Таким чином під його егідою
сформувався плодотворний філософський напрямок:
світоглядно-гуманістична
проблематика,
питання
філософії культури, дослідження яких продовжено
українськими філософами 70-80-х років. Тоді ж
відокремився і інший напрямок, пов'язаний з історико-
філософ-ськими дослідженнями, осмисленням проблем
людського
буття.
Школа
філософа
Володимира
Шинкарука досліджує проблеми діалектики, логіки та
теорії пізнання, спираючись на німецьку класичну
філософію. Велика група філософів — Микола Тарасенко,
Олександр Яценко, Олексій Плахотний, ігорБичко та інші
— зосередили увагу на проблемах людського буття.
Значна група філософів працює над питаннями історії
філософії України.
Певним поштовхом до активізації досліджень даної
теми стає вихід у світ книги «Нарис історії філософії на
Україні» (1966). Майже відразу видається книга «Розвиток
філософії в Українській РСР» (1968). Вихід цих видань
спонукає українських філософів до де-: тальнішого
дослідження окремих періодів розвитку української
філософії та поглядів найбільш відомих її мислителів,
зокрема творчості Григорія Сковороди.
Підсумком 30-річного творчого аналізу української
філософії є видання «Історії філософії на Україні» (т. І — 1987
р., т. 2 — 1987 р.), у яко-[ му, хоч і з позицій марксистської
методології, системно викладена історія розвитку
української філософії, показані її характерні риси. ,
Виклад філософського матеріалу органічно поєднується з
аналізом історичної ситуації того чи іншого періоду, що
сприяє більш об'єктивному дослідженню розвитку
української філософської думки.
Наприкінці
80-х
років,
коли
було
зняте
протиставлення матеріалізму та ідеалізму, з'являються
публікації, в яких по-новому осмислюється буття світу та
суспільства. Так, одна із сучасних філософських точок
зору на проблему виникнення світу ґрунтується на кон-.
цепціїрелятивного холізму (цілісності буття). Згідно з цим
поглядом,
г
світ не складається з нескінченної кількості
множин, а є єдиним цілим, неподільним на матеріальну та
ідеальну субстанцію. Останні
виступають як взаємопов'язані і взаємодоповнюючі
компоненти цілісного світу. Виникнення речовини
потенційно можливе в будь-якій точці простору і в будь-
який час. Перехід від потенційно-можливого до
реального проходить стрибкоподібно. Стрибкоподіб-
ність переходу поки що залишається незбагненною для
науки.
Зараз розробкою філософських проблем в Україні
займається велика група фахівців в Інституті філософії та
Інституті суспільних наук АН України, на філософському
факультеті КДУ ім. Т. Г. Шевченка, на кафедрах філософії
вузів країни. У 1972 році при Академії наук України
було створене Українське відділення філософського
товариства СРСР, яке в 1985 році стало самостійним
філософським товариством. Керуючи роботою 25
відділень, воно спрямовує свою діяльність на розвиток
філософської думки в Україні.
В Україні існує низка періодичних видань, у яких
друкуються результати наукових робіт вчених-філософів.
Це журнал «Філософська і соціологічна думка»,
періодичні міжвідомчі збірники «Проблеми філософії»,
«Філософські проблеми сучасного природознавства» та ін.
Проголошення Україною незалежності дало новий
поштовх розвитку суспільствознавчої вітчизняної думки в
цілому і філософської культури зокрема. Крім розробки
основних напрямків філософської теорії, помітним
фактом стала концентрація зусиль у дослідженні
проблеми людини, історії розвитку філософії в Україні.
Аналіз розвитку філософії в Україні свідчить про те,
що українська філософська думка, яка з'явилася на
світанку другого тисячоліття у вигляді ламкої, тоненької
стеблинки, вистояла перед натиском історичних бурь.
Творчо використовуючи філософську спад-
щин^ інших
народів, зсжз лройшлз у своєму розвитку такі стани,
кожний з яких залишив помітний слід у національній
тсулетуР
1
»*
1
стала важливою складовою частиною
розвитку філософської думки в цілому.
Достарыңызбен бөлісу: |