Італійський інститут культури

П Р Е С – Р Е Л І З

презентують фотовиставку

UN.IT UNESCOITALIA ЮНЕСКОІТАЛІЯ

41 італійська пам’ятка всесвітньої спадщини у творах 14 фотографів

прес-конференція і презентація виставки для представників ЗМІ:

У презентації беруть участь проф. Нікола Франко БАЛЛОНІ (Директор Італійського інституту культури

в Україні), д-р Мануель Гвідо (відповідальний від Італії за Список світової спадщини ЮНЕСКО та куратор виставки, Міністерство культурної діяльності та спадщини Італії), пан П’єтро Джованні ДОННІЧІ (Посол

Італії в Україні), пані Неля КУКОВАЛЬСЬКА (Генеральний директор Національного заповіднику

«Софія Київська»), арх. Паскуале Малара (Генеральний директор Регіонального управління культурної спадщини Ліґурії), інші відомі громадські діячі і науковці

Додаткова інформація та акредитація ЗМІ:

Італійський інститут культури в Україні, тел. (044) 270-62-23, факс 279-38-42

e-mail: iickiev@esteri.it, www.iickiev.esteri.it

Пропонована Вашій увазі виставка має на меті продемонструвати всьому світові визначні культурні і природні пам’ятки, що є надбанням Італії та всього людства, а тому мають бути збережені й передані прийдешнім поколінням. В уявленні народів Італія сприймається як колиска європейських культур та християнської віри, батьківщина гуманістичної думки, оперного мистецтва, незчисленних архітектурних і образотворчих шедеврів. Отже, цілком природно, що і пам’яток, занесених Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) до Списку всесвітньої спадщини, в Італії знаходиться більше, ніж у будь-якій іншій країні.

Радий відзначити, що експозиція, підготовлена Міністерством культурної спадщини та Міністерством закордонних справ Італійської Республіки, розпочинає свою подорож по світу саме з України. І це невипадково, адже архітектура багатьох українських міст і містечок є наочним свідченням того, що для багатьох італійських зодчих з давніх-давен Ваша країна була творчою лабораторією, а нерідко й другою батьківщиною. Зокрема більшість ренесансних і барокових споруд XVIII–XIX століть в історичному центрі Львова, ансамбль якого занесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, з’явилися завдяки натхненній праці плеяди зодчих-італійців, які мешкали і працювали у Львові (деякі – головними архітекторами міста), прибравши місцеві прізвища: Петра Італійця, Петра Красовського, Петра Барбона, Павла Римлянина, Амвросія Прихильного та інших. Хотів би також висловити щире сподівання на те, що завдяки об’єднаним зусиллям українських та італійських інституцій інші визначні пам’ятки спільної історії та культури наших народів, якими, безперечно, є середньовічна Ґенуезька фортеця у Судаку та Андріївська церква у Києві – перлина європейського бароко, створена Бартоломео Франческо Растреллі (обидві пам’ятки входять до Національного заповідника “Софія Київська”), також будуть щонайшвидше визнані ЮНЕСКО світовою спадщиною людства.

Задля здійснення проекту організатори виставки запросили 14 відомих сучасних італійських фотомитців, які упродовж багатьох років розповідають людству про знамениті пам’ятки та ландшафти.

Очевидно, пропонована експозиція спонукає відвідувача змінити своє бачення культурного надбання людства і сприймати його не через певний ілюстрований текст, а радше як складову частину повсякденної реальності. Адже основною відмінною рисою і напрямком експозиції є саме візуальне сприйняття культурного надбання через витончений фокус найчутливішої та найвишуканішої фотографії.

Водночас ідея полягає не тільки в тому, щоб підказати глядачеві своєрідне бачення археологічних, архітектурних, образотворчих і природних цінностей, а й у тому, щоб запропонувати йому певну антологію сучасної італійської фотографії.

Без найменшої претензії на повноту експозиція має хронологічний перебіг, починаючи з образів, створених Джанні Беренґо Ґардіном і аж до сьогоднішніх світлин, зроблених спеціально для цієї виставки.

Пам’ятки міст центральної Італії, як-от: Ассізі (область Умбрія), Урбіно (Марке), Валь-д’Орча і Сан-Джіміньяно (Тоскана), а також замок «Кастель-дель-Монте» поблизу Андрії (Апулія) представлені в рамках стриманих та елегантних фотографій Джанні Беренґо Ґардіна. Вони завжди зберігають легкість погляду, притаманну, як правило, спонтанним і раптовим знімкам.

Культурний ландшафт Чінкуе-Терре – п’ять мальовничих містечок ліґурійського узбережжя, який відобразив у чорному і білому Фердінандо Шанна, є майже експресіоністським і виступає проекцією певного світу, де цілковито і гармонійно царює природа, а діяльність людини ще не така деструктивна і перебуває у рівновазі зі всесвітом.

Образи Ґабріеле Базіліко присвячені одній із сучасних течій – пошукові нового іміджу світу, відчуженого і сумного. Однак суворість Базіліко, очевидна у кадрах робітничого поселення Креспі-д’Адда (Ломбардія), дещо пом’якшується у фотографіях, присвячених Альберобелло (Апулія). Багато чорно-білих світлин, як і Джанні Беренґо Ґардіна, Ґабріеле Базіліко та Фердінандо Шанни, належать Даріо Колетті, який створив неповторні фотографії таких пам’яток, як етруські гробниці у Карветері та Тарквінії (Лаціо), вілли римського імператора Адріана та вельможної родини д’Есте у містечку Тіволі поблизу Рима.

Володіючи віртуозним умінням використовувати чорно-білу гаму, Джузеппе Леоне присвятив свою діяльність рідній Сицилії, створюючи багате фантазійне бачення своєї землі.

Спогади, що приходять на допомогу уяві, залучаючи й самого глядача до тлумачення зображеного, є дуже важливим елементом і в останніх пошуках Оліво Барбієрі.

Сучасними і дуже актуальними є фотографії Вітторе Фоссаті, Уїльяма Ґуеррієрі, Луки Кампіґотто – митців, які пропонують своєрідне бачення архітектурного надбання: між тим, що залишається давно минулим, і трансформацією, зумовленою повсякденним життям, в якому архітектура все-таки завжди відіграє головну роль.

Таке бачення спадщини, зануреної у повсякдення, дуже відрізняється від бачення Міммо Йодіче, який знайомить нас зі своїм рідним містом Неаполем, з археологічними руїнами Помпеїв та Геркуланума (Кампанія), де відголосок минулого виринає з підкресленою виразністю.

Присутня привабливість минулого, хоча з певною мірою суворості, і в роботах Лучано Романо. Принадність місцин може бути настільки сильною, що підштовхнула математика Марка Льосемпля, наприклад, до спроб закарбувати всі зміни, що відбуваються кожної пори року в ботанічному саду Падуї (Венето).

Серед авторів творів є дві жінки: Джузеппіна Кальтаджіроне та Раффаела Марінієлло, які за своєю творчістю дуже різні, але надзвичайно чутливо відтворюють реальність.