першою формою діалектики є стихійна

Схема 7-1. Історичні форми діалектики
діалектика 
стародавніх 
філософів 
— 
наївна 
діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність 
процесів.
В епоху середньовіччя діалектика була витіснена 
метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, 
які активно використовувались панівними верствами для 
насадження і закріплення у свідомості людей релігійного 
світогляду.
Повернення до діалектики з елементами метафізики 
було 
здійснено 
у 
філософії 
Нового 
часу 
(РенеДекарт,Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте 
найбільш 
ґрунтовно 
концепція 
діалектики 
була 
сформульована в німецькій класичній філософії Регелем. її 
називають другою формою діалектики.
Гегель вперше уявив світ як процес загального 
розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело 
розвитку — боротьбу протилежностей, сформулював 
основні закони та категорії діалектики. Проте 
діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Мо-
деллю гегелівської діалектики була не об'єктивна 
реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє 
відображення. Діалектика Гегеля суперечила даним 
природознавства, в межах якого були висунуті глибокі 
діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології

(Ч.Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї 
Канта — Яапласа та ін.
Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення 
наступної форми діалектики, в якій німецькі філософи 
Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити 
новийлсрок — поєднати матеріалізм з діалектичною 
логікою. Внаслідок цього в другій половині XIX століття 
з'явилася третя історична форма діалектики, що було 
об'єктивно зумовлено розвитком наукового пізнання. До 
40-х років XIX століття були зроблені нові відкриття в 
різних галузях науки, що дали природничонаукове 
обґрунтування 

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: