Перелік поезій для вивчення напам’ять з курсу „історія зарубіжної літератури ХІХ – початку ХХ століття”
жүктеу/скачать 80.56 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Джордж Ноел Гордон Байрон в перекладі Д.Паламарчука
- Адам Міцкевич Аюдаг
- Уолт Уитмен Среди множества
- Шарль Бодлер. Альбатрос. Переклад М.Терещенка
- Поль Верлен. Поетичне мистецтво. Переклад Г.Кочура
- Поль Верлен. Осіння пісня. Переклад Г.Кочура
- Артюр Рембо. Голосівки. Переклад Г.Кочура
- Стефан Малларме. Лебідь. Переклад М.Москаленка
- Редьярд Кіплінг. Якщо (Если). Переклад С.Маршака
Перелік поезій для вивчення напам’ять з курсу „ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ” для студентів 3 курсу Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ (групи 31-34), стаціонар, 5 семестр
Джордж Ноел Гордон Байрон в перекладі Д.Паламарчука Хотів би жити знов у горах Дитям безжурним, як колись Блукать між скель, в морях суворих Між хвиль розбурханих нестись. Моя ж душа, мов птах прип’ятий, Що прагне скель і висоти Страждає в Англії пихатій В краю лукавства й німоти. Дай утекти мені, талане, На лоно урвищ і горбів, Забуть всі титули й кайдани, Лакуз вельможних і рабів. Веди мене на хмурі скелі, Де стогне грізний океан, – Верни в дитинства дні веселі, Дай серцю відпочить од ран. Я мало жив, та відчуваю: Чужий я в цьому світі лжі. Навіщо ж темрява ховає Той знак останньої межі? Я спав, я снив про щастя, доки Не заступив тих марень гніт, – То, Правдо, промінь твій жорстокий Вернув мене у ниций світ.
Та й друзі розійшлись, як дим. Надію втративши назавше, Вже й серце стало крижаним. Хай інколи тамує келих Скорботу й біль, нехай уста Сміються між питців веселих, Я серцем завжди сирота. Як слухать ляси разуразні Не друзів і не ворогів, Кого у тлум строкатих блазнів Маєтність або сан привів! Де ж друзів коло? Чом не склалась Та приязнь вірна і свята? Набрид мені вертепний галас І втіх нещирих марнота. А ти, о жінко, світоч вроди, В тобі розрада і любов, Та в серці в мене стільки льоду, Що я й до тебе охолов. Цей світ лукавства і облуди Я б промінять на край хотів, В якому вільно дишуть груди Між темних урвищ і хребтів. Туди б, з незлобним серце, в бурю, На те безлюддя, до стихій! Волію пустку дику й хмуру, Таку ж, як дух похмурий мій. О, як мені з душного світу, Мов голуб до свого кубла, У небо грозове злетіти В кочівлю сонця і орла! (Переклад Д.Паламарчука)
Люблю дивитись я із Аюдагу скелі, Як спінені вали біжать йому до ніг Рядами чорними – чи, ніби срібний сніг, На сонці виграють, мов райдуги веселі.
Немов морських потвор іде страшний набіг; Здобудуть – і назад одходить військо їх, Коралі й перли нам лишивши на тарелі. Твоя подоба це, поете молодий! Так грізних пристрастей бушує буревій; Та ліру ти підняв – і серці спокій.
Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні. За них віки тобі вінком прикрасять скроні. (Переклад М.Рильського) Гробниця Потоцької Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною. Трояндо молода, бо линули в імлі Від тебе юні діти, злотисті мотилі, І спогадів черву лишали за собою.
Зірки, до польської обернені землі? Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі, Сліди повипікав огненною сльозою? О полько! Як і ти, я вмру на чужині. Хай приязна рука мене хоч поховає! Тут мандрівці ведуть розмови негучні, І вчую я слова, що чув у ріднім краї, Поет, складаючи тобі на честь пісні, Побачить гроб і мій – для мене заспіває. Уолт Уитмен Среди множества Среди множества мужчин и женщин Я замечаю кого-то, кто выбирает меня по тайным Божественным признакам, Для кого никто – ни родители, ни жена, Ни муж, ни брат, ни ребенок – не ближе, чем я, Кто не ошибается на мой счет. О друг, равный мне во всем, Я знал, что ты узнаешь меня по знакам Не отчетливых для других, И когда я встречу тебя, я отличу тебя сразу По тем же знакам.
Эта тень мое подобие, она изощряется, суетится, жаждая развлечений, болтая торгуясь, Как часто я удивленно смотрел на нее, Как часто спрашивал себя, я ли это в действительности; Но среди моих друзей, среди славящих эти песни, Я никогда не сомневался в себе.
Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітать слідами кораблів. На палубу несуть ясних висот владику І сумно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло. Мандрівник зборка ний знесилено ступає! Плавець повітряний незграбний і смішний! Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає, А той, дратуючи, кульгає, мов кривий. Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі. Поль Верлен. Поетичне мистецтво. Переклад Г.Кочура Найперше – музика у слові! Бери ж із розмірів такий, Що плине, млистий і легкий, А не тяжить, немов закови. Не клопочись добором слів, Які б в рядку без вад бриніли, Бо наймиліший спів – сп’янілий: Він невиразне й точне сплів. В нім – любий погляд з-під вуалю, В нім – золоте тремтіння дня Й зірок осіння метушня На небі, скутому печаллю. Люби відтінок і півтон, Не барву – барви нам ворожі: Відтінок лиш єднати може Сурму і флейту, мрію й сон. Винищуй дотепи гризькі ті, Той ум жорстокий, ниций сміх, Часник із кухонь тих брудних – Від нього плач в очах блакиті. Хребет риториці скрути Та ще як слід приборкай рими: Коли не стежити за ними, Далеко можуть завести. Хто риму вигадав зрадливу? Дикун чи той глухий хлопчак Скував за шаг цей скарб, що так Під терпугом бряжчить фальшиво. Так музики ж всякчас і знов! Щоб вірш твій завше був крилатий, Щоб душу поривав – шукати Нову блакить, нову любов. Щоб мчав, де далеч непохмура, Де чари діє вітерець, Де пахне м’ята і чебрець... А решта все – література. Поль Верлен. Осіння пісня. Переклад Г.Кочура Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли – Б’є годинник. Линуть думки В давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір – Вихровий вир В полі млистім Крутить, жене, Носить мене З жовтим листям. Артюр Рембо. Голосівки. Переклад Г.Кочура А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О – про вас я нині б розповів: А – чорних мух корсет, довкола смітників Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене; Е – шатра в білій млі, списи льодовиків, Ранкових випарів тремтіння незбагненне; І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене, Сп’яніле каяття або нестримний гнів; У – жмури на морях, божественно глибокі, І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій – Печать присвячених алхімії ночей;
Мовчання Янголів, світів безмовний простір, Омега, блиск його фіалкових Очей.
Ударом п’яних крил чи він зламає нині Забуте озеро, де укриває іній Прозорих злетів лад, сяйливу твердь крижин? І лебідь давніх днів згадав: прекрасний він, Але не звільниться, - у смертному квилінні Не співано хвали придатнішій країні, Коли безплідної зими заблиснув сплін. Струсити може він агоній смуток білий, Усе, чим обрії всевладні полонили, Але не вбивчий жах замерзлої землі.
Застиглі сни зневаг на крижаному тлі – В вигнанні марному покрови лебедині.
О, если ты покоен, не растерян, Когда теряют головы вокруг, И если ты себе остался верен, Когда в тебя не верит лучший друг, И если ждать умеешь без волненья, Не станешь ложью отвечать на ложь, Не будешь злобен, став для всех мишенью, Но и святым себя не назовешь, И если ты своей владеешь страстью, А не тобою властвует она, И будешь тверд в удаче и в несчастье, Которым, в сущности, цена одна, И если ты готов к тому, что слово Твое в ловушку превращает плут, И, потерпев крушенье, можешь снова – Без прежних сил - возобновить свой труд, И если ты способен все, что стало Тебе привычным, выложить на стол, Все проиграть и вновь начать сначала, Не пожалев того, что приобрел, И если можешь сердце, нервы, жилы Так завести, чтобы вперед нестись, Когда с годами изменяют силы И только воля говорит: "Держись!" – И если можешь быть в толпе собою, При короле с народом связь хранить И, уважая мнение любое, Главы перед молвою не клонить, И если будешь мерить расстоянье Секундами, пускаясь в дальний бег, - Земля - твое, мой мальчик, достоянье! И более того, ты - человек! жүктеу/скачать 80.56 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|