Практики з еом
Конституція Франції 1958 р
жүктеу/скачать 0.63 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Виборче право і виборча система Франції
- Правове становище особистості
- Центральні органи державної влади
| Конституція Франції 1958 р.
Нині діюча Конституція Франції існує з 1958 р. За структурою містить невелику преамбулу, в якій підтверджує спадкоємність основних положень про права людини, викладених у Декларації 1789 року і Конституції 1946 р. Конституція містить 16 розділів, 93 статті. Основний принцип - верховенство закону і норм міжнародного права. Розділ 1 Конституції "Про суверенітет" визначив основні девізи і принципи країни. Девіз: "Свобода, Рівність, Братерство". Принцип: "Правління народу, по волі народу і для народу". Стаття 3 визначає носія національного суверенітету - народ, визнає рівноправність чоловіків і жінок у галузі реалізації громадянських і політичних прав. У статті 4 сформульовано ставлення держави до політичних партій. Цей термін був включений до Конституції Франції в 1946 р. У період перемоги над Німеччиною він мав особливе значення і, як ми пам'ятаємо, найбільш гуманні та демократичні зміни в конституційній політиці країни припадали саме на цей період. Для засновників Конституції Четвертої Республіки цей термін означав розвиток політичної, економічної і соціальної демократії. А преамбула Конституції сформулювала ці принципи як "особливо необхідні в наш час". Конституція 1958 р. підтвердила подальший розвиток вищевказаних принципів. Наступний суттєвий принцип, що визначає поняття політична система - "національний суверенітет - як джерело державної влади". У ст.З діючої Конституції цей принцип сформульований так: "Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і за допомогою референдуму. Жодна частина народу, ніяка окрема особа не можуть привласнити собі його здійснення". Кожному демократичній державі властива в першу чергу прихильність до взаємодії з нормами міжнародного права. На відміну від інших держав, конституційно закріпили пріоритет міжнародного права, Французька Конституція у статті 54 встановлює механізм контролю за відповідністю та взаємодією, що дозволяє уникати протиріч. Так у цій статті не хотіли, щоб існували протиріччя між міжнародним правом та Основним законом країни. Розроблено повністю механізм усунення протиріч, якщо вони виникають у процесі ратифікації міжнародних угод. Розділ II присвячений Президенту Республіки, його компетенції, порядку і процедури його обрання. Розділ міститься у ст.5-19. У розділі III регламентується діяльність Уряду Франції (ст. 20-23). Розділ IV присвячений Парламенту країни, діяльності його палат, взаєминам Парламенту та Уряду. Продовження викладу взаємин Парламенту та Уряду міститься в окремому розділі V, Система взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади викладена в ст-34-51. У розділі VI спеціально закріплені норми "Про міжнародні договори і угоди", що особливо важливо для сучасної Франції в умовах інтеграції в Європейське Співтовариство (ст.52-55). У Конституції Франції в розділі VII регламентується діяльність Конституційної ради. Це виключно цікавий орган, І приклад Франції може бути досить повчальним для Росії. Так, до складу понад дев'яти членів до Конституційної ради довічно входять колишні президенти Республіки. Таким чином, "відставні президенти" не тільки не створюють проблем Діючому керівництву і Президенту, не стають опозицією, але й самі, маючи великий досвід управління країною, допомагають у вирішенні важливих проблем. Зокрема, в їх компетенцію входять вирішення важливих питань, перевірка правильності обрання президента, депутатів, сенаторів і т.д., про що буде сказано нижче більш докладно. Розділ VIII Конституції "Про судову владу", доповнюють у IX, Х розділах "Висока палата правосуддя" і "Про кримінальну відповідальність членів Уряду". У розділі XI Конституції регулюється діяльність Економічної і соціальної ради, яка на прохання Уряду дає свій висновок щодо проектів законів, ордонансов і декретів, а також щодо законодавчих пропозицій, які видаються йому на розгляд. Уряд може консультуватися з Конституційним радою з будь-якого питання економічного або соціального характеру, що цікавить Республіку або Співтовариство. Розділ XII Конституції "Про територіальні колективах" регулює взаємодію територіальних колективів: комун, департаментів, заморських територій. Так представники Уряду в департаментах і на територіях, відповідальні за забезпечення національних інтересів, здійснюють адміністративний контроль за дотриманням законів. Заморські території Республік мають свою особливу організацію з урахуванням їх власних інтересів у загальній сукупності з інтересами Республіки. У даному розділі, у статті 76 дається регламентація заморських територій, а також можливість територій стати або заморськими департаментами, або групуючись чи нарізно, державами, - членами Співтовариства. Розділ XIII "Про співтоваристві" стверджує, що всі держави Співтовариства користуються автономією, самоврядуванням, демократично і вільно розпоряджаються своїми власними справами. Всі громадяни Співтовариства, (а за Конституцією існує тільки одне громадянство Співтовариства), незалежно від свого походження, раси чи віросповідання, рівноправні. Вони мають однакові обов'язки. Далі в розділі, в статті 78 викладена компетенція Співтовариства, а в статтях 80-85 вказані органи влади і управління Співтовариством. У статтях 86-87 - висвітлюються питання зміни статусу Співтовариства та ін Розділ XVI містить положення про порядок перегляду Конституції. У цілому, Конституція Франції представляє собою Основний закон неподільного, світського, демократичної і соціальної держави з республіканською формою правління, в якому досить чітко визначена сфера компетенції Президента, Парламенту; процедура, вживана при постановці питання про відповідальність Уряду перед Національними зборами і ін Франція визнала для себе обов'язковою юрисдикцію Європейської комісії з прав людини та Європейського суду. Виборче право і виборча система Франції Конституція і законодавство Французької Республіки досить докладно регламентує процес формування виборних органів. Як і в кожній державі є активне виборче право і пасивне виборче право. У Франції активним виборчим правом володіють всі французькі громадяни, що досягли, до моменту виборів 18 років, і які мають цивільними і політичними правами. До виборцям застосовуються вимоги цензу осілості (не менше шестимісячного терміну). Виборча правоздатність французьких громадян встановлюється реєстрацією осіб, які відповідають критеріям, передбаченим Законом. Це означає, що кожен виборець повинен зареєструватися, пред'явивши відповідні документи. Однак це право, а не обов'язок виборця. У всякому випадку ніякої відповідальності за невиконання цього обов'язку не передбачено. Виборчий список є постійним; він складається в кожній комуні і в кожному бюро для голосування і щорічно переглядається протягом досить тривалого часу з 1 вересня до останнього дня лютого наступного року. Голосування здійснюється особисто, один виборець має один голос. На президентських виборах і у голосуванні на референдумі можуть приймати участь французькі громадяни, що проживають за кордоном. У цих випадках голосування проходить у посольствах або в прикордонних департаментах. На інших виборах виборці, які проживають за кордоном, можуть голосувати в своїх комунах (комуни за місцем народження, останнього місця проживання), або в іншій комуні з населенням більше 30 тис. жителів за умови, що число таких виборців не перевищує 2% від загального числа виборців, внесених до списків у цій комуні. У цих умовах голосування здійснюється за дорученням (виборець може дати доручення будь-якому іншому довіреній особі на право голосувати від його імені). Пасивне виборче право надається для обрання до Парламенту країни. У нижню палату Національних зборів можуть бути обрані громадяни, які досягли 23 років, а у верхню палату Сенату можуть бути обрані громадяни, які досягли 35 років. На всіх виборах існує виборчу заставу. При виборах Президента сума застави дорівнює 10 тис. франків, при обранні депутатів Національних зборів - 1 тис.франков з кандидата, а з сенаторів - 200 франків. Внесення застави пояснюється необхідністю хоч би частково покрити витрати на виборчу кампанію і в деякій мірі перешкодити висуненню кандидатів, які висунули свої кандидатури не з метою обрання, а з іншими цілями. Кандидати ж на пост Президента країни повинні представити в Конституційну раду декларацію про свій майновий стан, а в разі обрання - зобов'язання, що ця особа зобов'язується подати нову декларацію перед закінченням свого мандата. Декларація публікується в офіційному органі країни. Відповідно до чинного законодавства кандидатом у представницькі органи може бути будь-який французький виборець, що володіє необхідними кваліфікаціями. Однак, фактично кандидатів у депутати висувають політичні партії та організації, оскільки, лише спираючись на політичну партію, можна розраховувати на обрання. Ні Конституція Франції, ні законодавство про вибори, не встановлюють мінімального віку для кандидатів на пост Президента. Від Четвертої Республіки був збережений 7-річний термін повноважень з тією, однак, різницею, що в новій Конституції нічого не говорилося про неможливість переобрання. Таким чином, презюмируется можливість займати пост президента необмежену кількість разів. Для надання кандидатури на пост президента Республіки необхідно зібрати 5 тис. підписів осіб, що займають виборні посади (членів Парламенту, генеральних Рад, ради Парижа, територіальних асамблей і мерів), які повинні бути представлені до Конституційної ради. Всі підписалися під заявою про висунення кандидата в президенти країни повинні представляти не менше 30 департаментів і заморських територій. При цьому імена підписалися публікуються. Обрання президента проводиться по двотурової мажоритарною системою. Якщо в першому турі жоден з кандидатів не отримає абсолютної більшості голосів, то через два тижні проводиться другий тур. У ньому вже беруть участь два кандидати, що набрали найбільше число голосів в першому турі. Обрання нового президента відбувається не менше ніж за двадцять і не більше ніж за тридцять п'ять днів до закінчення терміну повноважень чинного Президента. Парламент представляє собою також виборний орган. Національні збори обирається на 5 років загальним, прямим голосуванням за змішаною мажоритарною системою. Це означає, що в першому турі для обрання потрібно одержати абсолютну більшість поданих голосів (від округу обирається один депутат). Якщо ніхто не отримав більшості, то через тиждень проводиться другий тур. Для участі в ньому допускаються кандидати, які набрали в першому турі як мінімум 12,5% голосів від числа виборців, включених до списків. Для обрання в другому турі досить отримати відносну більшість голосів. Сенат формується, в основному, триступінчастими виборами. Сенатори обираються на 9 років в колегіях в кожному з департаментів. Палата оновлюється на одну третину кожні три роки. що призводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад сенату і не дозволяє йому різко змінювати політичний курс. Виборча колегія включає близько 108 тис. членів, з яких близько 600 депутатів, більше 3 тис. регіональних і генеральних радників і близько 104 тис. представників муніципалітетів. Останні фактично і обирають Сенат Франції. Вибори сенаторів відбуваються в головному місті департаменту і проводяться по двох системах. Пропорційна система застосовується в департаментах, обирають 5 і більше членів палати (їх у Франції - 3), а число сенаторів від нього - 69. В інших департаментах застосовується двотурова мажоритарна система. Муніципальні ради обираються по різних системах в залежності від чисельності населення комуни. Оскарження результатів виборів підводиться щодо парламентаріїв - до Конституційної ради, а у відношенні інших членів представницьких установ - в органи адміністративної юстиції. Референдум Референдум - можливість, надана виборцям прийняти участь у вирішенні найважливіших державних питань. У Франції на національному і на місцевому рівні (в комунах) в даний час референдум є єдиним видом безпосередньої демократії. Його часто називають плебісцитом. На національному рівні референдум, згідно з Конституцією, передбачається тричі. Так, стаття 89 Конституції передбачає проведення референдуму для ратифікації поправок до Конституції. Проте, за змістом Конституції такий референдум повинен проводитися тільки у випадку, коли авторами поправок будуть парламентарії. Якщо ж проект перегляду не має, виходить від Уряду, то вибір способу ратифікації залежить від Президента. Голосування на референдумі може проводитися з наступних питань: 1) організація державної влади; 2) угода про Співтовариство (цей пункт у зв'язку з розпадом Співтовариства в цей час втратив чинність); 3) уповноваження на ратифікацію міжнародного договору, який, не суперечачи Конституції, відбився б на функціонуванні державних інститутів. Застосування відомої статті 11 Конституції окреслено трьома умовами: 1) голосування може проводитися за пропозицією Уряду або за спільною пропозицією палат Парламенту, а не за ініціативою Президента Республіки, 2) якщо референдум проводиться за пропозицією Уряду, то воно повинно бути зроблено під час сесії Парламенту; 5) якщо проект прийнятий на референдумі, то він повинен бути промульгірован в 15-денний термін. Встановлений Конституцією 1958 правовий порядок виключив будь-який контроль за діями Президента. Конституційна реформа, проведена в серпні 1995 р. змінила деякі положення статті 11 Конституції. Була розширена сфера застосування референдуму, винесено питання про реформи в економічній та соціальній політиці, якого раніше не було. Таким чином, можливість передавати на референдум питання економічної і соціальної політики виключила з кола повноважень Парламенту здатність вирішувати ці питання більшістю голосів на його засіданнях. Як вказувалося вище, референдуми можуть проводитися за територіальним проблемам. Як і для будь-якої іншої країни це питання досить педантичний і низкою законів введені і діють місцеві референдуми. Правове становище особистості У Конституції Французької Республіки відсутній спеціальний розділ про права і свободи. У самому тексті Конституції права і свободи містяться тільки в декількох статтях. Так, у статті 2 підтверджується принцип рівності перед законом усіх громадян незалежно від походження, раси чи релігії, статті 3 і 4 закріплюють плюралізм політичних партій і необхідність поваги демократичних принципів. Крім того, стаття 34 відносить до сфери закону встановлення правил, що стосуються цивільних прав і свобод, а стаття 53 наділяє народи, які населяють Францію правом на самовизначення; статті 64 і 66 закріплюють незалежність судової влади, як гаранта прав і свобод громадян. У цілому, при визначенні правового становища особистості у Франції слід спиратися на преамбулу Конституції, в якій прихильність французького народу до дотримання прав людини формулюється в точній відповідності з нормами Декларації 1789 р., підтвердженої і доповненої преамбулою Конституції 1946 р. Декларація 1789 р. проголосила природні права людини і громадянина, тобто права, завжди властиві людському індивіду. У декларації розшифрований принцип рівності: "Люди народжуються рівними і залишаються рівними в правах" (ст.2). Декларація включає деякі загальні правила, необхідні для реалізації прав і свобод. Так, стаття 4 встановлює, що: "Свобода полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншому. Таким чином, здійснення природних прав людини має лише ті межі, які забезпечують іншим членам суспільства користуванням цими ж правами. Ці межі можуть бути встановлені тільки законом ". Стаття 5 говорить: "Все. Що не заборонено законом. Тому не можна ставити перешкоди. Ніхто не може бути примушений до виконання того, що не встановлено законом". У цій же Декларації закріплені і конкретні права і свободи (ст. 7-9): права в судовій області, свобода думок, свобода друку, права власності. Конституція 1946 р. (в області прав людини є невід'ємною частиною нині діючої Конституції) закріпила рівність прав чоловіків і жінок, право притулку, свободу думок, право на отримання освіти. Так державі полічена організація безкоштовного світської освіти. Тут же гарантуються: право на працю і обов'язок працювати, профспілкові права та свобода профспілкової діяльності, право на страйк, яке, однак, здійснюється "в рамках законів, які його регламентують", участь трудящих у визначенні умов праці і в управлінні підприємством і т. д. Захист прав і свобод у Французькій правовій доктрині має два аспекти: 1) це захист від посягань законодавця, 2) захист від посягань органів держави (чиновників), юридичних осіб, а також фізичних осіб, Оскільки права і свободи носять конституційний характер, то їх захист відноситься до ведення Конституційної ради. Що стосується адміністративних актів, які можуть містити норми, що порушують конституційні права і свободи, то вищий орган адміністративної юстиції - Державна рада - розглядає такі акти з точки зору їх відповідності Конституції. З приводу порушення прав і свобод можна звернутись і до парламентського посередника, який, хоча і не має можливості самому вирішити питання, а може лише звернути увагу на такі відповідних державних органів. Крім того, захист прав особистості у Франції може здійснюватися і на міжнародному рівні, зокрема, в рамках ООН, оскільки Франція ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., а також факультативний протокол до першого з них. Франція - учасник європейської системи захисту прав людини. Вона ратифікувала в 1973 р. Європейську конвенцію з прав людини 1950 р., визнала для себе обов'язковою юрисдикцію Європейської комісії з прав людини. У будь-якому випадку будь-яка людина, що проживає у Франції, не домігшись захисту своїх прав і свобод, може звертатися у відповідні органи Ради Європи. Центральні органи державної влади Особливістю управління французькою державою при чіткому відповідно принципом поділу влади є деякий пріоритет виконавчої влади перед законодавчою. У П'ятій Республіці центральна виконавча влада представлена Президентом і Урядом. Повноваження президента регламентовані у Розділі II Конституції. Відповідно до статті 5 Президент Республіки стежить за дотриманням Конституції. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад, а також спадкоємність держави. Він є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства та міжнародних договорів. Таким чином, Президенту належать важливі особисті повноваження і відповідальність за долю країни. Показниками широких повноважень Президента Франції можуть служити положення статті 16 Конституції: "Коли інститути Республіки, незалежність нації, цілісність її території або виконання її міжнародних зобов'язань опиняються під серйозною і безпосередньою загрозою, а нормальне функціонування конституційних державних властей припинено, Президент Республіки вживає заходів, які диктуються цими обставинами, після офіційної консультації з Прем'єр-міністром, головами палат, а також з Конституційною радою. Він інформує про це націю у своєму посланні. З наведеної статті Конституції вбачається право Президента на розпуск Національних Зборів. Лише в трьох випадках: по-перше, відповідно до ст. 16 (останній абзац) Президент не може розпустити Національні збори в період здійснення надзвичайних повноважень, по-друге, не може бути проведений розпуск Національних зборів протягом року, наступного після попереднього розпуску; по-третє, тимчасовим Президентом республіки ( тобто коли функції Президента тимчасово виконує голова Сенату). Одним з найбільш серйозних повноважень Президента, закріплених у статті 11 Конституції є право проводити національний референдум (про це докладно зазначалося в розділі про референдум). Роль Президента значно зростає, коли на підставі статті 16 Конституції, він вирішує ввести в країні надзвичайний стан. Зазначена норма, закріплена в Конституції дозволяє Президенту ввести справжню одноособову диктатуру, під час здійснення якої він приймає всі заходи, які, на його думку, диктуються обставинами. З тексту Конституції не ясно, чи досить серйозними є заходи контролю за діяльністю Президента, оскільки не контролюється сам момент введення надзвичайного стану. У Конституції фігурують ні до чого не зобов'язують фрази, що глава держави лише має отримати "офіційну консультацію" у Прем'єр-міністра, голів парламентський палат і Конституційної ради. Отримані "думки" цих осіб не обов'язково виконувати. Відповідно до Конституції, Президент практично повністю формує виконавчу владу. Він призначає міністрів, всіх вищих чиновників (лише дрібні державні службовці призначаються декретами міністрів). Президент - глава Збройних сил, він головує у вищих радах і комітетах національної оборони. Хоча Конституція не містить права Президента вводити в дію стратегічні ядерні сили. це право було передбачено декретом від 14 січня 1964 Президент укладає і ратифікує міжнародні договори (за винятком тих, які вимагають обов'язкової ратифікації парламентом). У частині здійснення судової влади Президент володіє правом помилування. Стаття 64 Конституції наділяє Президента особливими повноваженнями як гаранта незалежності судової влади. Будучи центральним органом виконавчої влади, у взаєминах з Урядом (також елементом центральної влади), Президент головує в Раді Міністрів, підписує декрети і ордонанси, прийняті в ньому; бере участь у розгляді законопроектів Уряду; призначає на цивільні і військові посади, акредитує послів і надзвичайних посланників в іноземних державах, Широта повноважень Президента багато в чому залежить і від особистості Президента. Багато положень Конституцій і створювалися під певну "сильну особистість". На практиці Президенти іноді дуже широко тлумачать положення Конституції, що регламентують їх повноваження. Досить осмислити статтю 13 Конституції, щоб зробити висновок про необмежені можливості використовувати ряд її положень для розширення ролі і значення Президента. Президент у своїй повсякденній діяльності користується послугами особистого апарату, що складається часом не з однієї сотні осіб. До складу апарату входять: кабінет, генеральний секретаріат, військовий штаб, декілька чиновників для особливих доручень. Всі співробітники цих служб призначаються Президентом особисто. Центральним колегіальним органом Виконавчої влади у Франції є Уряд. До складу Уряду входять Прем'єр-міністр і міністри. Конституція розрізняє два поняття: Рада міністрів - як збори міністрів під представництвом Президента Республіки, і Кабінет міністрів - як збори міністрів під головуванням Прем'єр-міністра. Рада міністрів здійснює повноваження, що належать за Конституцією уряду. Всі акти, які виходять від цього органу, підписуються Президентом. Прем'єр-міністр може головувати в Раді міністрів в дуже рідкісних випадках і тільки на підставі спеціальних повноважень, наданих Президентом за певною порядку денному. Діяльність Уряду регламентована в розділі III Конституції. Хоча вище було дуже багато сказано про необмежені повноваження Президента Франції, стаття 20 Конституції надає Уряду також високий авторитет: "Уряд визначає і проводить політику нації. У його розпорядженні знаходяться адміністрація і збройні сили". У статті 21 Конституції говориться про повноваження Прем'єр-міністра: "Прем'єр-міністр керує діяльністю Уряду. Він несе відповідальність за національну оборону. Він забезпечує виконання законів. З дотриманням статті 13 Конституції він здійснює регламентарні повноваження і призначає на цивільні і військові посади ... У разі необхідності він заміщає Президента Республіки в якості голови на засіданнях рад і комітетів, згаданих у статті 15 ". "У виняткових випадках він може заміщати Президента Республіки в якості голови на засіданнях Ради Міністрів за певним дорученням Президента і з певною порядком дня". З тексту Конституції можна зробити наступні висновки про роль Прем'єр-міністра. Його повноваження як координатора роботи міністерств досить широкі. Прем'єр-міністр контролює роботу міністрів, дає вказівки про складання найважливіших актів (бюджет, економічні плани і т.д.). Прем'єр-міністр володіє значними правами щодо Парламенту. Частина цих повноважень він здійснює особисто, частина у співпраці з Президентом. Відповідно до статті 29 Конституції на вимогу Прем'єр-міністра може бути зібраний Парламент на позачергову сесію. Прем'єр-міністр має право законодавчої ініціативи, особисто бере участь в роботі парламентських комісій і в палатах парламенту. Будь-коли Прем'єр-міністр може виступити в кожній з палат Парламенту. В розділі Конституції "Про відносини між Парламентом та Урядом", в статті 34 обмежена законодавча компетенція Парламенту. Разом з тим, Прем'єр-міністр наділяється більш широкими правами в частині скасування або зміни законів і ордонансов, що діяли до видання нинішньої Конституції 1958 р. Фактично Прем'єр-міністр виступає як правник. У Прем'єр-міністра, також як і у Президента, є досить численний апарат. Він складається з власного комітету Прем'єр-міністра, генерального секретаріату планування, генерального секретаріату національної оборони, юридичної та технічної служби та ін Також у розпорядженні Прем'єр-міністра перебуває генеральний секретаріат Уряду з його численними службами. Уряд призначається таким чином: Президент Республіки підбирає кандидатуру на пост Прем'єр-міністра і призначає його. Прем'єр-міністр підбирає міністрів і представляє Президенту, який їх призначає. Повноваження Уряду діляться на здійснювані ним колегіально і здійснювані особисто Прем'єр-міністром. Стаття 23 Конституції забороняє суміщати функції члена Уряду з будь-якого парламентського мандата, з будь-якою посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, з державною службою або професійною діяльністю. Органічний закон встановлює порядок заміщення осіб, що володіють вищевказаними мандатами, функціями або посадами, Вищим законодавчим органом Франції є Парламент. Його компетенція закріплена у розділі IV Конституції. Парламент складається з двох палат: Національні збори і Сенат. Своєрідність французького Парламенту полягає в тому, що відповідно до статті 24 Конституції: "Депутати Національних зборів обираються прямим голосуванням. Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво територіальних колективів Республіки. Французи, які проживають за межами Франції, представлені в Сенаті ". Національні збори - нижня палата, а Сенат - верхня палата Парламенту. Парламент збирається на сесію один раз на рік: вона відкривається в перший робочий день жовтня і закінчується в останній день червня. Сесія повинна тривати не більше 120 днів. Виняток становлять обставини надзвичайного стану і сесія може зібратися крім звичайного регламенту після переобрання Національних зборів, якщо другий четвер після виборів не доводиться на звичайну сесію. Надзвичайні сесії парламенту скликаються з певною порядком денним або на вимогу Прем'єр-міністра, або більшості членів Національних зборів. Голова Національних зборів обирається на тривалість легістратури, тобто усього часу, на яке обрані члени палати, а Голова Сенату обирається після кожного часткового оновлення цієї палати. Відкриття та закриття сесій здійснюється декретом Президента Республіки. Закони приймаються Парламентом (стаття 34 Конституції). Будь-який законопроект або законодавчу пропозицію послідовно розглядаються в обох палатах парламенту для того, щоб був прийнятий ідентичний текст. У французькому Конституційному праві існує різниця між законопроектами та законодавчими пропозиціями. Законопроекти вносяться Урядом Франції, а законодавчі пропозиції - членами Парламенту. Якщо в результаті розбіжностей між палатами законопроект або законодавчу пропозицію не було прийнято після двох читань у кожній палаті або, якщо уряд зажадає його термінового обговорення, то після одного читання в кожній з палат Прем'єр-міністр має право скликати засідання змішаної паритетної комісії, уповноваженої запропонувати акт , що стосується положень, за якими залишаються розбіжності. Текст, вироблений змішаної комісією, може бути представлений Урядом на схвалення обох палат. Жодна поправка до нього не може бути прийнята без згоди уряду. Парламент приймає проекти фінансових законів. Якщо Національні збори не прийняло рішення по проекту в першому читанні протягом сорока днів після його внесення, Уряд передає проект на розгляд Сенату, який повинен ухвалити рішення протягом п'ятнадцятиденного строку. Конституція дуже докладно регламентує всі випадки відхилень законопроектів і законодавчих пропозицій, однак навіть без докладного викладу в цьому посібнику видно, що законодавча влада у Франції більш обмежена, чим виконавча. І все ж права члена Парламенту досить захищені Конституцією (стаття 26). Член Парламенту має право депутатської недоторканності (імунітетом). Це означає, що жоден член Парламенту не може піддаватися переслідуванню, розшуку, арешту, ув'язнення або суду за висловлені думки або за голосування при виконанні ним своїх функцій. Жоден член Парламенту під час сесії не може піддаватися переслідуванню або арешту за злочини чи провини без дозволу палати, до складу якої він входить, за винятком випадків затримання на місці злочину. Парламент сам має право засновувати комісії з розслідування і контролю і особливі комісії (щодо зняття парламентської недоторканності і т.д.). Правове становище членів Парламенту істотно не відрізняється від обраних представників інших країн. Вони розглядаються як представники всієї нації і виконують свої функції на основі представницького, а не імперативного мандата, який відповідно до статті 27 Конституції є недійсним. Для того, щоб зробити остаточний висновок про повноваження Парламенту, досить ознайомитися з переліком законодавчих актів, які ним приймаються (ці закони перераховані в статті 34 конституції). Всі області, що знаходяться за межами згаданих у цій статті, віднесені до відання виконавчих органів влади. Центральними органами конституційного контролю у Франції є: Конституційна рада і Державна рада. Конституційність актів, які виходять від державних органів, розглядається різними органами: від парламенту - Конституційною радою, від органів виконавчої влади - Державною радою. Компетенція Конституційного ради різноманітна. Рада розглядає скарги, пов'язані з правильністю обрання членів Парламенту, питання неізбіраемості і несумісності посад, що виникають відносно членів Парламенту. Рада обговорює регламенти палат Парламенту до їх застосування для перевірки їх відповідності Конституції. Конституційна рада має широкою компетенцією щодо виборів Президента (бере участь у підготовці виборів, у виробництві операцій по виборам і в оголошенні їх результатів). Рада дає консультації Уряду з організації виборів, кандидатури на пост Президента подаються до Ради, і він складає їх список; Рада перевіряє правильність висування кандидатів, публікує складений ним список. На практиці Конституційна рада розглядає скарги, бере участь при введенні в країні надзвичайного стану (стаття 16 Конституції) спостерігає за проведенням референдуму і оголошує його результати, Основна ж функція Конституційної ради - розгляд відповідності законодавчих та інших нормативних актів Конституції країни, а також контроль за відповідністю міжнародних договорів Основному закону. Крім того, на Конституційну раду покладено обов'язки з вирішення спорів про розподіл компетенції між законодавчою і виконавчою владою. Конституційна рада виносить рішення на підставі статті 41 Конституції, якщо під час обговорення законопроекту в якій-небудь палаті Парламенту виявиться, що будь-яка поправка не входить в область законодавства або суперечать 'повноважень, представленим у відповідності зі статтею 38, тобто в порядку делегованого законодавства і з цього приводу виникли розбіжності між урядом і головою відповідної палати. Державна рада виступає як вищий орган адміністративної юстиції і як консультативний орган Уряду. У першому випадку Рада здійснює контроль за діяльністю адміністративних органів. Рада виконує також обов'язки касаційної інстанції щодо апеляційних адміністративних судів, і у відношенні справ, що надходять з Рахункової палати, Суду бюджетної дисципліни тощо Відповідно до ст. 38 і ст. 39 Конституції він дає попередні висновки щодо законопроектів Уряду. Рада консультує Уряд і міністрів з юридичних питань. Вищий орган магістратури - вищий адміністративний орган по справах французьких суддів і прокурорів. Забезпечує незалежність судової влади. жүктеу/скачать 0.63 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|