Про дату заснування «сторожі Бахмутовської» та міста Бахмут



Дата24.02.2016
өлшемі68.5 Kb.
#14237
С.Й.Татаринов,

В.О.Богуненко


Про дату заснування

«сторожі Бахмутовської» та міста Бахмут
Перші спроби вести у доно-донецькому степу глибоку розвідку почав князь Дмитро Іванович (Донський) напередодні походів Бегіча та Мамая. У 1360 р. митрополит Олексій писав про перші «караули» по Дону і Хопрі.

Після т.з. «стояння на Угрі» 1480 р., коли хан Ахмат не зміг навіть напасти на військо Івана Третього, відбулося посилення ханства династії кримських Гіреїв. Кримські татари почали нападати на кордони Московського князівства.

До цього часу выдноситься поява у степах т. зв. «кайсаків», про котрих І. Бєляєв у 1846 р. писав: «Кайсаки», известные у татар — свободные люди, добровольно или по обстоятельствам составившие особые общины, ни от кого независимые и со своею управою».

«Июля 21 (1541 р. - прим.) прибыл ...из Рылска станичник толмач Гаврилов, коего посылал князь Петр Иванович Кашин к Святым горам, и они (станичник с товарищами) до тех урочищ еще не дошли, а наехали вверх Донца Северскаго много людей Крымских, а гоняли за ними день целой».

У 1552 р. цар Іван Грозний на дорозі з с. Коломенського у с. Остров ... «встретил посланного из Путивля станичника Ивана Стрельника, который донес, что множество Крымцев — с самим ли ханом или с султаном — приближается к Украйне Российской, и перешли уже Северный Донец».

З 1556 р. козаки (майбутні слобідські) почали вести глибоку розвідку у степу до Дінця.

Питання організації та функціонування прикордонної служби та розвідки розглядалося на Боярських Радах, у документах Приказу Великого розряду.

Бєляєв на підставі вивчення документів Приказу Великого розряду писав: «Перед 1571 г. всех сторож было 73, они распределялись на 12 разрядов. Разряд 1-й — Донецкие сторожи (самые дальние)… Особенно подверглись большим переменам сторожи Донецкие, Рыльские, Путивльские. Линии их выдвинулись далеко вперед. Она захватила все теченье Ворсклы и Днепра, Днепром дошла до Самары, а Самарою до верховьев Тора и Миюса, откуда потянулась к Дону до устья Долгого Колодязя и до Азова».

У 1571 р. «генваря в 1-й день, царь (Іван Грозний - прим.) приказал... князю Михайлу Ивановичу Воротынскому ведати станицы, и сторожи, и всякие свои государевы польские службы. И генваря в 7-й день (1571 г. - прим.) князь... говорил в Розряде дьяком Ондрею Клобукову с товарищи... и велел доискатись станичных прежних списков».

У складеному тоді документі «Роспись Донецким сторожам по разспросу боярина князя Мих .Ив. Воротынского 7079 г.» (1571 р. від Р.Х. - прим.) вперше згадується «6-я сторожа Бахмутовская усть Черного Жеребца от Святогорской сторожи полднище; а сторожем на ней стояти из тех же городов (Путивля и Рылска) шести человеком; а беречи им на право вверх по Донцу до усть Боровой днище. А посылают на те семь сторож из Путивля да из Рылска три статьи. На одну статью на всю по семь сторож в головах по сыну боярскому, да на всякую сторожу по сыну боярскому, да со всяким сыном боярским по три человека севрюков на сторожу. А после первые статьи на другую статью и на третью детей боярских и севрюков посылают по тому ж. А наймуют севрюков 21 человек на одну статью 93 рубли на два месяца. А на другую и на третью статью найму им дают по тому ж. Стоят севрюки на стороже по два месяца. А детям боярским... дают жалованье по книгам»i.

У 1577 р., за Бєляєвим, було «зроблено перегляд українським сторожам, придатні до сторожової служби козаки залишені і «поверстані» особистими помістями окладами, і грошовою платнею, а непридатні зараховані в рядову службу, на їх місце вибрані кращі з «городових людей служилих».

«7079 г. февраля в 18 день, бояре князь Иван Дмитриевич Бельской, князь Иван Федорович Мстиславский да князь Мих. Ив. Воротынский, и все бояре приговорили: которые Рязанские месячные сторожи, ездили на... Донецкие сторожи, тем рязанским сторожем на сторожи не ездити; а ездити на те сторожи из всех украинских городов по росписи, из которых городов к которым местом ближе и податнее, опричь Донковских козаков, тем не стеречи до куды уселятца, и пашню учнут пахати и льготу отсидят».

Виявилося, що козаки не завжди сумлінно виконували свою прикордонну службу: «путивльские севрюки ездили ... на Донецкие сторожи по найму, тех севрюков приговорили отставити, на сторожи не посылати... стоят на сторожах неусторожливо, воинские люди (татари - прим.) приходят на государевы украйны безвестно, они того невидают, вести прямые николи не бывают, а приезжают с вестьми ложными».

Тому Боярська Рада розпорядилася «посылати в их место на Донецкие сторожи детей боярских Путивльцов да Рылян; ино к ним прибавити посылати на сторожу Почапцов и Новагородка Северскаго».

У Росписі «Сторожи Донецкие по княж Михайлову дозору Тюфякина да Матфея дьяка Ржевскаго 79 году» вказувалося: «На Донецкие сторожи посылати сторожей из Путивля или из Рыльска с весны на шесть недель и с проездом Апреля с 1-го числа..., ставити сторожей до тех мест докуды снеги болшие уникнут».

Чітко визначалися межі підконтрольної теріторії - «Стояти Бахмутовским сторожем на старом месте; а бегати сторожем с тоя сторожи с вестями в Путивль Лоситцкою дорогою. 6-я стояти на Бахмутской стороже на сей стороне Донца; а переезжати им на право вверх по Донцу до усть Тору верст с 20, а на лево вниз по Донцу через Красную речку да через Боровой шлях под Ольховой колодезь верст с 15, а от Ольхового колодязя до усть Айдара два днища; а переезду и перелазу Татарскаго меж Ольховаго колодезя и Айдара нет. А от Святогорские сторожи переезду до Бахмутские сторожи полтора днища верст с 70».

Жорстко регламентувалася поведінка козаків-севрюків під час несення дозору: «сторожем на сторожах с коней не сьседая непеременяясь, и ездити по урочищам переменяясь же на право и на лево по два человека. Станов им не делати, огни класти не в одном месте, коли каша сварити и тогды огня в одном месте не класти двожды; а в коем месте хто полдневал и в том месте не ночевати; а в лесех им не ставитца, ставитца им в таких местах, где бы было усторожливо».

Інструкція прикордонній стражі вказувала на необхідність уважно слідкувати за переміщенням татарських загонів: «станичником… на сторожах стояти в тех местех, которыя бы места были усторожливыя, где б им воинских людей мочно усмотрети… Которые станичники или сторожи воинских людей подстерегут, и ... с теми вестми отсылати в государевы украинные городы, которые ближе, своих товарищев. Самим ззад людей на сакмы ездити, и по сакмам, и по станом людей смечати».

За порушення положень прикордонної служби та пропуск татар у глиб страни передбачалися крайні кари: «А которые сторожи, не дождавшися себе обмены, с сторожи сойдут, а в те поры государевым украйнам от воинских людей учинится война, и тем сторожам... быти кажненным смертью».

Дуже цікавою є вказівка про зміну охорони кордонів: «станицам из Путивля... перелезти Донцом на Ногайскую сторону у Тюндюкова болонья, да Донцом на низ до усть Черного Жеребца; а Донец перелезти на Крымскую сторону меж Бахмутовой и Чернаго Жеребца, по Бахмутовой на гору до правые розсошины Бахмутовские столпи, розсошиною на гору верст с 10-ть, да тое розсошину перелезти, ехати на гряду прямо; а с тоя гряды видети девять курганов, которые стоят верх Тору и Миюсу; на девятом кургане на крайнем от Миюсскаго верховья яма великая... да под тем же курганом Царев шлях, коли шел царь к Астрахани».

До Розпису були прикладені карти: «От Соляных озер... поперек Царевой сакмы... через Изюмский шлях, да через Святогорский шлях, да через Малого перевозу шлях, да через Торский шлях, который усть Тору, да через Бахмутовской шлях, да через Боровой шлях до Савиной Тубы и до усть Айдара».

З 7082 р. (1574 р.) цар доручив займатися прикордонною службою боярину Юр’єву, який майже кожні півроку викликав до Москви сторожових старшин, вислуховував їх звіти, давав вказівки.

Багато нової інформації містить документ Приказу Великого Розряду: «7086 (1578 р. - прим.) боярин Микита Романович Юрьєв да дьяк Василий Щелкалов росписи головам прошлаго слушали... велели стояти на прежнем месте. А о Донецких сторожах поговорили чтоб по росписи ездити из Путивля к усть Айдару шести станицам... а с ними из северских городов в прибавку по двадцити или по тридцати человек».

У 1579 р. боярин М.Р. Юрьєв, дяк Василій Щелкалов розпитували Тульских, Рязанських та Путивльских станичних голів та станичників про «новую дорогу, что от Кальміуса, как ее беречи лучи… чтоб на Государевы украины тою новою Кальмиускою дорогою воинские люди безвестно не пришли».

7094 (1586 р.) Юр'євим був складений «приговор»: «на Осколе усть Убли и на Дону на Богатом затоне не стояти… на Сосне не доезжая Оскола два днища поставити велено город Ливны».

Запорізькі козаки, які займали теріторію Кальміуської паланки уздовж Азовського моря, почали порушувати кордон. «Лета 7099... царю Федору писал из Путивля воевода Василий Вильяминов , что Черкасы во многих местех ходят на поле и путивльские большие станицы и сторожевые все погромили, и проезду из Путивля усть Айдару нет».

Існували Розписи 1615, 1616, 1617, 1618, 1619, 1620, 1621, 1622 рр. Бєляєв пише, що у грамоті Путивльського воєводи Григорія Борисова вказано - “посылали холопи... к усть-Айдара... и в те места, где Чекасы станичников твоих громили ...” Пізніше малоросіяни за сторожову службу отримували маєтки та жалування.

Документи, які вивчав Бєляєв, свідчать, що у 1623 р. «сторожи не выдавались далеко в степи; ни одна из них не достигала до Днепра и низовьев Донца и Дона; ни один разъезд не доходил до Айдара и Святых гор...и подлинных вестей про воинских людей про татар и про черкас проведывали».



Як писав Н.Беляєв, існували документи городових козаків на сторожовій службі - особливі списки та книги, що значилися в опису царського архіву 1575 р.: «Ящик 38-й, а в нем книги и списки Козатцкие при Касыме царе...», згадується ”ящик 144... а в нем чертежи и списки украинских городов.”
Джерела:

  1. Багалей Д.И. История Слободской Украины. – Киев, 1993

  2. Беляев Н.О. О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине Московского государства до царя Алексея Михайловича. – М., 1846.

  3. В.А. Бедов. Преосвященний Феодосий, епископ Екатеринославский и Таганрогский и его труды по истории Екатеринославщины. Летопись Екатеринославской ученой архивной Комиссии. Вип. 6. Екатеринослав, 1910 г.

  4. Большая энциклопедия, т. 7. – СПб: Просвещение, 1904.

  5. Бутовский А.И. Историческая записка о Бахмутском духовном училище за 60 лет. –Бахмут, 1893.

  6. Ведомость, учиненная в Бахмутской управе благочиния с какого времени гор. Бахмут. Записки Одесского общества истории и древностей. т.1. –Одесса,1850.

  7. Военно-статистическое обозрение Российской империи. т. ХІ, ч. 4 Екатеринославская губерния. – СПб, 1850.

  8. Вся Россия. 1912 г., ч. 2. – СПб, 1913.

  9. Гавриил. Отрывок из повествования о Новороссийском крае. Записки Одесского об-ва истории и древностей.т.3. – Одесса, 1853.

  10. Гаевой Л.Н. Краткое историко-географическое описание Бахмутского уезда. – Бахмут, 1906г. Фонды АГКМ.

  11. Географически-статистический словарь Российской империи В. Семенова. – СПБ., 1863.

  12. Городские поселения в Российской империи. том 3. – СПБ, 1863.

  13. Историко-статистическое описание Екатеринославской епархии. Храмы ХVIII столетия(составитель Филарет Макаревский). – Екатеринослав, 1880.

  14. Н.Н. Мурзакевич. Очерк успехов Новороссийского края и Бессарабии в истекшие 25 летие с 1820 по 1846 годі. Одесса, 1846.

  15. Новицкий Я.П. Описание границ и городов бывшей Азовской губернии. – Александровск, 1910.

  16. Новый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. 15. – СПб, 1910.

  17. Оглоблин А.П. Архив Бахмутских и Торских соляных заводов. Архивное дело, № 9-10. – Харьков, 1929.

  18. Описание атласа Новороссийской губернии. – СПб, 1799.

  19. Пирко В.А. Заселение степной Украины в XVI-XVIII столетиях. – Донецк, 1998.

  20. Проскурников Г.Н. Из истории колонизации Слободской Украины. Об основании сторожевых городов в ХVП веке. – СПБ, 1903.

  21. Протоиерей А.В. Лисенков. Историко-статистическое описание Бахмутского собора. – Екатеринославские епархиальные ведомости. №№ 13-15. 1875.

  22. П. Шабельский. Историческое описание реки Северного Донца близ Святых гор. Записки Одесского Общества истории и древностей. Одесса 1846.

  23. Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. Одесса. т. 1-2. 1836.

  24. А. Скальковский. Опыт статистического описания Новороссийского края. Т.1-2. – Одесса, 1850, 1853.

  25. Статистическое описание городов и посадов Российской империи. СПБ, 1825.

  26. Статистические таблицы о состоянии городов Российской империи, Великого Княжества Финляндского и Царства Польского, составленные статистическим отделением Совета MBД. СПб, 1842.

  27. Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті в XVIII-XX століттях. – Артемівськ, 2008. – С. 120-121.

  28. Филарет Историко-статистическое описание Харьковской епархии, кн. V, Харьков, 1858 г.

  29. Фомин П. Церковные древности Харьковского края. Каталог ХІІ Археологичексого Съезда в Харькове. – Х, 1916.

i

Саме ця «Роспись» була покладена за основу визначення «дати» заснування м.Бахмуту-Артемівська у роботах єпископа Гавриїла Розанова, П.Шабельського, А.А. Скальковського, Н.М. Мурзакевича, єпископа Феодосія Макаревського у Х1Х столітті. Потім у 1971 р. у зв’язку з «св’яткуванням 400-ліття Артемівська» академік АН СРСР Черепнін надав історичну довідку з посиланням на «Розпис 1571 р.», не зваживши на те, що СТОРОЖА не мала постійного місця, будь-яких споруд, її прикордонна смуга у різні періоди охоплювала теріторію від 100 до 200 верст від Дінця до Міусу. Проти дати «1571 р.» постійно наголошував у своїх працях доктор історичних наук В.О. Пірко (ДонНУ). Погане знання документів, на жаль, стало підставою для міфу про дату заснування Бахмуту-Артемівська. Газета «Жизнь» 15 вересня 2009 р. написала про «заснування міста Іваном Грозним»… Ігнорування опублікованих М.О. Бєляєвим у 1846 р. низки документів про сторожову службу до царювання Олексія Михайловича стало фатальним для істориків понад 150 років. І ситуацію необхідно виправляти. Треба раз і назавжди вважати слушними посилання В.О. Пірка на «Грамоту царя Петра изюмским казакам 1701 г.», де стверджувалося про виникнення постійного поселення на р. Бахмут у 80-ті роки XVII століття. Правильну дату обстоював у ЗМІ на початку 2000 рр. співробітник Артемівського музею І.А. Корнацький.




Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет