3
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Реалізація права на справедливий судовий
розгляд, закріпленого пунктом 1 статті 6 Конвенції
про захист прав
людини і основоположних свобод, є неможливою без створення умов
для всебічного та повного з’ясування обставин справи. Невід’ємним
аспектом останнього є надання сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, можливості надавати, забезпечувати та досліджувати
докази, необхідні для встановлення обставин справи,
найбільш
зручним та ефективним способом. Науковцями завжди приділялась
увага інституту доказування, який є важливим структурним елементом
судового провадження в цивільному процесуальному праві. В той же
час наукових досліджень правової природи електронних засобів
доказування, їх класифікації та проблем їх використання в цивільному
судочинстві у вітчизняній науці цивільного процесуального права,
зокрема на дисертаційному рівні, не було здійснено.
Проблеми використання електронних
засобів доказування є
аспектом більш широкої проблеми впровадження електронних
технологій в судочинстві в цілому. Аналіз законодавства багатьох
держав свідчить про те, що в них поступово з’являються норми,
пов’язані з врегулюванням використання електронних технологій при
розгляді і вирішенні справ судом. Окремі країни вже сьогодні мають
широкий практичний та законодавчий
досвід використання
електронних технологій в судочинстві. Перша згадка про
використання електронних засобів зв’язку при розгляді та вирішенні
справ цивільно-правового характеру відомо з практики Міжнародних
комерційних арбітражних судів.
Впровадження нових інформаційних технологій стало одним з
ключових питань модернізації цивілістичних
процесів у зарубіжних
державах. Електронні форми комунікацій, зокрема, мережа Інтернет,
досягли такого рівня розвитку та впливу на суспільне життя, що вони
стали цінним джерелом доказової інформації, а тому потребують
певного нормативного врегулювання
при використанні в процесі
вирішення цивільної справи судом. Інакше при всій цінності таких
комунікативних мереж вони залишатимуться недоступними для
використання в процесі судом при розгляді цивільних справ.
Таким чином, електронізація комунікацій в рамках судочинства
стає все більш явною тенденцією, яка не оминула і вітчизняний
цивільний процес. Так, відповідно до
Наказу Державної судової
4
адміністрації України від 31 травня 2013 року № 72 «Про реалізацію
проекту щодо обміну електронними документами між судом та
учасниками судового процесу» суб’єкти цивільних процесуальних
правовідносин вже мають можливість обмінюватись з судом
електронними
документами, отримувати судові повістки та
повідомлення за допомогою текстових SMS-повідомлень, брати участь
у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Разом з тим, використання електронних засобів доказування
залишається в більшій мірі неврегульованим у національному
цивільному
процесуальному
законодавстві,
що
перешкоджає
ефективному використанню сучасних джерел інформації та гальмує
розвиток відносин з використанням
сучасних інформаційно-
комунікативних технологій. Така ситуація викликана, зокрема, і
браком законодавчого закріплення електронних засобів доказування в
системі засобів доказування в цілому та відсутністю встановлених
механізмів їх подання, дослідження, оцінки, забезпечення тощо.
Виходячи з цього, необхідність дослідження електронних засобів
доказування як певної теоретико-прикладної проблеми є очевидним.
Означені обставини зумовлюють актуальність теми дисертації, її
теоретичне та практичне значення.
Достарыңызбен бөлісу: