в. ЕКГ V1 - грудне однополюсне: активний електрод в IV міжреберному проміжку по правому краю груднини.
в. ЕКГ V2 - грудне однополюсне: активний електрод в IV міжреберному проміжку по лівому краю груднини;
в. ЕКГ V3 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва посередині між краєм груднини і середньоключичною лінією; в. ЕКГ V4 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва по середньоключичній лінії;
в. ЕКГ V5 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва по передній пахвовій лінії;
в. ЕКГ V6 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку по середній пахвовій лінії;
в. ЕКГ – осі електродів розміщені перпендикулярно одна до одної і до вертикальної, горизонтальної та сагітальної площин тіла людини;
в. ЕКГ за Небом – обидва електроди накладаються на грудну клітку;
в. ЕКГ стандартне – розміщення біполярних електродів при реєстрації ЕКГ: I – права і ліва рука, II – права рука і ліва рука, III – ліва рука і ліва нога;
в. позаклітинне – в. без порушення цілості клітинної мембрани.
ВІДПОЧИНОК – стан спокою після будь – якої діяльності чи спеціально організована активність для усунення втоми та прискорення відновлення працездатності.
ВІДЧУТТЯ – відбиття властивостей предметів об’єктивного світу.
В. абсолютний поріг – мінімальна сила подразнення, здатна викликати відчуття;
в. часовий поріг – мінімальний інтервал часу між двома подразненнями, при якому вони вперше відчуваються окремо;
в. просторовий поріг – мінімальна відстань між двома точками подразнення, при якій вони починають сприйматись як просторово різні.
ВІЗУАЛЬНИЙ – той, що сприймається за допомогою зору.
ВІЛІКІНІН – гормон слизової оболонки тонкої кишки, що посилює рух кишкових ворсинок.
ВІРИЛІЗАЦІЯ – поява чоловічих рис у жінки, викликана дією андрогенів.
ВІСЬ СЕРЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА – напрямок у просторі сумарного вектора електрорушійної сили серця в той момент, коли його величина є максимальною. У нормі збігається з напрямком максимального за величиною сумарного вектора і становить 30-70º.
ВІТАМІН – життєво важлива речовина, яка надходить у дуже малій кількості з їжею або виробляється в організмі.
ВНУТРІШНЯ КАПСУЛА – проекційні волокна між хвостатим ядром і таламусом з одного боку та сочевицеподібним ядром – з іншого, які поєднують кору з відділами ЦНС, що розміщені нижче.
ВОДІЙ РИТМУ – клітина чи група клітин, які мають властивість генерувати ритмічні імпульси збудження без зовнішніх подразників.
ВОЛОКНО НЕРВОВЕ – відросток нервової клітини.
В. н. асоціативні – волокна, що з’єднують нервові клітини різних ділянок спинного та головного мозку з одного боку;
в. н. аферентні – відростки аферентних нейронів;
в. н. гамма-еферентні – аксони гамма-мотонейронів спинного мозку, які регулюють ступінь розтягнення внутрішньоверетенних м'язових волокон;
в. н. рухові – в. н. рухових нейронів, які іннервують м'язи.
ВОЛЮМОРЕГУЛЯЦІЯ – система регуляції сталості об’єму рідин.
ВОЛЮМОРЕЦЕПТОР – рецептор об'єму; збуджується при зниженні об'єму циркулюючої крові.
ВПЛИВ – результат дії нервової системи або подразника на організм.
В. адаптаційно-трофічний – вплив вегетативної (симпатичної) нервової системи на забезпечення пристосування організму до змін навколишнього середовища шляхом зміни рівня обміну речовин;
в. батмотропний – вплив на збудливість клітини чи органа;
в. дромотропний – вплив на швидкість проведення збудження;
в. інотропний – вплив на силу (амплітуду) скорочення м'яза;
в. тонотропний – вплив на м`язовий тонус;
в. хронотропний – вплив на частоту серцевих скорочень (позитивний у бік збільшення, негативний – у бік зниження частоти).
ВСМОКТУВАННЯ – активний фізіологічний процес проникнення різних речовин крізь клітинні мембрани в клітині, а з клітин – у внутрішнє середовище організму.
ВУЗОЛ ПЕРЕДСЕРДНО – ШЛУНОЧКОВИЙ – вузол провідної системи серця, розміщений у стінці правого передсердя.
В. синусно-передсердний – скупчення клітин провідної системи серця, розміщене між вушком правого передсердя і місцем впадання верхньої порожнистої вени, номотопний осередок автономії серця, виконує роль провідного центру автоматизму серця.
В'ЯЗКІСТЬ – властивість рідин та газів чинити опір течії при переміщенні однієї частинки відносно іншої.
Г
ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ – метод впливу на організм постійним електричним струмом невисокої напруги та незначної сили.
ГАЛЬМУВАННЯ – активний фізіологічний процес на подразнення відповідних гальмівних нейронів; зовні проявляється пригніченням збудження, а також ослабленням чи припиненням діяльності.
Г. безумовне – г. умовного рефлексу на зовнішні чи внутрішні безумовні подразнення, розвивається за принципом негативної індукції;
г. застійне – стійке гальмування умовних рефлексів, зумовлене перенапруженням сили чи рухливості основних нервових процесів;
г. позамежове – г. умовного рефлексу, що виникає внаслідок надмірного збільшення сили умовного подразника, охороняє нервові центри від надмірного подразнення і перевтоми;
г. песимальне – стан збудливої тканини, що виникає внаслідок сильної деполяризації постсинаптичної мембрани під впливом надто частих нервових імпульсів;
г. умовне – вироблена гальмівна реакція, яка усуває позитивний умовний рефлекс; виробляється припиненням підкріплення умовного рефлексу;
г. у. диференціальне – г. умовного рефлексу на диференціальний подразник;
г. у. запізніле – г., яке виробляється відставанням підкріплення позитивного умовного подразнення;
г. у., "умовне гальмо" – г. умовного рефлексу при непідкріпленні умовного подразника в поєднанні з безумовним.
ГАММА-ЕФЕРЕНТНА ІННЕРВАЦІЯ – іннервація рецепторів розтягнення (інтрафузальних волокон) гамма – мотонейронами спинного мозку.
ГАММА-МОТОНЕЙРОН – нейрон спинного мозку, що іннервуює інтрафузальні м'язові волокна.
ГАММА-ПЕТЛЯ – петля зворотного зв’язку від м'яза до його власного мотонейрона.
ГАНГЛІЙ – обмежене скупчення нервових клітин, волокон та нейроглії, оточене сполучною тканиною, розміщене за ходом черепно-мозгових, спінальних та вегетативних нервів на різній відстані від ЦНС.
ГАНГЛІОБЛОКАТОР – лікарський засіб, який пригнічує передавання збудження в синапсах вегетативних гангліїв.
ГАРІССА-БЕНЕДИКТА ТАБЛИЦІ – таблиці для визначення належної величини основного обміну згідно з масою, зростом, віком і статтю обстежуваного.
ГАСПІНГ – агональне дихання, яке характеризується короткими, рідкими та глибокими судомними дихальними рухами.
ГАСТРИКСИН – протеолітичний фермент шлункового соку, що виявляє максимальну активність при рН = 3,0-3,2.
ГАСТРИН – гормон, який виробляється клітинами шлунка та дванадцятипалої кишки, стимулює виділення кислого шлункового секрету, моторику розслабленого шлунка, дванадцятипалої кишки та жовчного міхура.
ГАСТРОІНГІБУЮЧИЙ ПОЛІПЕПТИД (ГІП) – поліпептид, що виробляється клітинами дванадцятипалої і верхніх відділів порожньої кишки, гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину, моторику шлунка, стимулює звільнення глюкагону.
ГАСТРОН – біологічно активна речовина, що виробляється клітинами пілоричної частини шлунка; гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти, антагоніст гастрину.
ГЕМ – простетична (небілкова) частина гемопротеїдів (гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів, пероксидази тощо).
ГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання еритроцитів донора при груповій чи біологічній несумісності крові.
ГЕМАГЛЮТИНІН – антитіло, спрямоване проти антигенів еритроцитів, які мають властивість їх склеювати.
ГЕМАТОКРИТНЕ ЧИСЛО – об'ємне співвідношення клітин крові та плазми, виражене у відсотках; нормальні показники у чоловіків – 40/60-48/52, у жінок – 36/64-42/58.
ГЕМАТУРІЯ – наявність крові у сечі.
ГЕМЕРАЛОПІЯ – різке погіршення зору в умовах недостатнього освітлення, зумовлене порушенням функції ковбочкового світлочутливого апарату сітківки при нестачі вітаміну А.
ГЕМОГЛОБІН – дихальний пігмент, що міститься в еритроцитах і належить до хромопротеїдів; у капілярах легенів г. сполучається з киснем – утворюється оксигемоглобін, у тканинах поєднується з вуглекислим газом –утворюється карбгемоглобін; приєднання О2 та СО2 – зворотне, залежить від парціального тиску. У нормі в крові чоловіків – 140-160 г/л, у жінок – 120-140 г/л.
Г. А1 – основна частина нормального гемоглобіну дорослої людини;
г. А2 – г., що входить до складу нормального гемоглобіну (до 25%) дорослої людини;
г. F – нормальний гемоглобін плода людини, який відрізняється від гемоглобіну А структурою, більшою спорідненістю до О2 та більшою стабільністю;
г. М – загальна назва аномальних гемоглобінів, які легко окиснюються за наявності кисню з перетворенням на метгемоглобін;
г. Р – нормальний гемоглобін плода людини, що домінує у період жовткового кровотворення (до 18 тижнів).
ГЕМОГЛОБІНЕМІЯ – підвищений вміст вільного гемоглобіну в плазмі крові.
ГЕМОГЛОБІНОЛІЗ – фізіологічний процес розпаду гемоглобіну в організмі.
ГЕМОГЛОБІНОМЕТРІЯ – загальна назва методів визначення концентрації гемоглобіну в крові.
ГЕМОГЛОБІНУРІЯ – наявність гемоглобіну в сечі.
ГЕМОГРАМА – результат кількісного та якісного вивчення складу крові.
ГЕМОДИНАМІКА – розділ фізіології, який вивчає причини, умови та механізми руху крові у серцево-судинній системі на основі законів гідродинаміки.
ГЕМОДІАЛІЗ – метод звільнення крові від низько- до середньомолекулярних речовин за допомогою штучної нирки.
ГЕМОЛІЗ – руйнування мембрани еритроцитів і вихід гемоглобіну в плазму.
ГЕМОЛІЗИН – антитіло, здатне викликати гемоліз еритроцитів.
ГЕМОМЕТР – прилад для визначення концентрації гемоглобіну в крові колориметричним методом.
ГЕМОПОЕЗ – процес клітинної диференціації, який спричинює утворення зрілих клітин периферичної крові.
ГЕМОПОЕТИН – ендогенна гуморальна речовина, що стимулюює гемопоез.
ГЕМОСОРБЦІЯ – спосіб виведення токсинів з організму безпосередньо з крові за допомогою сорбентів.
ГЕМОСТАЗ – захисна реакція організму, що включає сукупність механізмів, які забезпечують швидке припинення кровотечі при порушенні судин.
ГЕН – елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої відбуваються запис, зберігання та передавання генетичної інформації ряду поколінь.
ГЕНОТИП – сукупність усіх спадкових факторів, властивих певній особі.
ГЕПАРИН – природний антикоагулянт, синтезований тучними клітинами.
ГЕПАТОЦИТ – клітина печінки, що виконує екскреторну, гомеостатичну, метаболічну, бар'єрну, депонувальні та інші функції.
ГЕРМАФРОДИТИЗМ – наявність у одного й того самого індивідуума прикмет обох статей.
ГІДРЕМІЯ – збільшення вмісту води у крові.
ГІДРОКОРТИЗОН – гормон пучкової зони кори надниркових залоз, який впливає на обмін речовин (особливо вуглеводів), має протизапальні та протиалергічні властивості.
ГІДРОЛАБІЛЬНІСТЬ – знижена здатність організму регулювати вміст води у тканинах внаслідок нейрогуморальних порушень.
ГІПЕРВЕНТИЛЯЦІЯ – підвищена вентиляція легенів, зумовлена збільшенням глибини та частоти дихання.
ГІПЕРВОЛЕМІЯ – наявність у судинах збільшеного об’єму крові.
ГІПЕРГІДРАТАЦІЯ –надмірний вміст води в організмі чи окремих його частинах.
ГІПЕРГІДРОЗ – надмірне потовиділення.
ГІПЕРГЛІКЕМІЯ – підвищення концентрації глюкози в крові (понад 120 мг %, або 6,66 ммоль/л).
ГІПЕРДИНАМІЯ – надмірне підвищення сили м`язового скорочення під впливом максимальних фізичних навантажень.
ГІПЕРЕМІЯ – збільшення кровонаповнення в будь-якій частині периферичної судинної системи (артеріолах, капілярах, венах), яке виникає внаслідок посилення припливу крові у мікроциркуляторному руслі (артеріальна г.) чи послаблення відтоку крові (венозна г.).
ГІПЕРЕРГІЯ – підвищена реактивність організму.
ГІПЕРЕСТЕЗІЯ – підвищена чутливість до подразників, які діють на органи чуття.
Достарыңызбен бөлісу: |