Бертольт Брехт, Життя Галілея (п’єса)



бет5/7
Дата20.07.2016
өлшемі435 Kb.
#212770
1   2   3   4   5   6   7
9. 

 

Вісім років мовчав Галілей. Після того як на папський престол вступив новий папа, який і сам був ученим, Галілея заохочують знову взятись за свої досліди.

 

Правду — в мішку. 

Рот — на замку. 

Держав вісім років. Але не втерпів — 

І правду на люди пустив. 

 

Будинок Галілея у Флоренції. Учні Галілея — ФЕДЕРЦОНІ, МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ і АНДРЕА САРТІ, вже юнак, зібрались на експериментальну лекцію. Сам ГАЛІЛЕЙ стоїть і читає книгу. ВІРДЖІНІЯ і СИНЬЙОРА САРТІ шиють весільну білизну. 



 

ВІРДЖІНІЯ. Як весело шити весільне вбрання. Це буде скатертина для довгого стола. Людовико любить гостей. Тільки треба, щоб було до ладу зроблено, його мати помітить кожну ниточку. Вона на згодна з книгами тата. І патер Христофор теж. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Ось уже за скільки років він не написав жодної книжки. 

ВІРДЖІНІЯ. Певно побачив, що помилявся. В Римі один вельмиповажний високопоставлений священик багато чого розповідав мені з астрономії. Там занадто великі відстані. 

АНДРЕА (пише на дошці порядок денний). “Четвер увечері: плаваючі тіла“. Знову: лід, робота з водою, терези, залізна голка, Аристотель. (Добуває предмети).

 

Інші читають книги. Заходить ФІЛІППО МУЦІУС, вчений середніх літ. Вигляд має трохи збентежений. 



 

МУЦІУС. Можете ви сказати синьйору Галілею, що він повинен мене прийняти? Він мене проклинає, не вислухавши. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Але ж він не хоче вас прийняти. 

МУЦІУС. Бог вам заплатить, коли ви його попросите. Я мушу з ним поговорити. 

ВІРДЖІНІЯ (підходить до сходів). Тату!

ГАЛІЛЕЙ. Що там? 

ВІРДЖІНІЯ. Синьйор Муціус. 

ГАЛІЛЕЙ (рвучко встає, іде до сходів, учні за ним). Що вам треба?

МУЦІУС. Синьйоре Галілею, прошу дозволу пояснити вам деякі місця в моїй книзі, де нібито піддається прокляттю вчення Коперніка про обертання Землі. Я... 

ГАЛІЛЕЙ. Що ви збираєтесь пояснити? Ви цілком згодні з декретом святої конґреґації від тисяча шістсот шістнадцятого. Звичайно, то ваше право. Хоч ви тут і вивчали математику, але це ще не причина, щоб вислуховувати від вас, що двічі по два — чотири. Можете з повним правом казати, що цей камінь (витягає з кишені камінця і кидає його до передпокою) допіру полетів угору, до стелі.

МУЦІУС. Синьйоре Галілею, я... 

ГАЛІЛЕЙ. Не кажіть нічого про труднощі! Мені й чума не завадила продовжувати свої спостереження. 

МУЦІУС. Синьйоре Галілею, чума — то ще не найгірше. 

ГАЛІЛЕЙ. То я вам скажу: хто не знає істини, той просто неук. А хто її знає і називає брехнею, той — злочинець! Ідіть геть з мого дому. 

МУЦІУС (ледве чутно). Ваша правда. (Виходить).

 

Галілей знов іде до свого кабінету. 



 

ФЕДЕРЦОНІ. На жаль, це так і є. Він не велика людина, і взагалі нічого не варт, хіба що був колись вашим учнем. Він слухав учення Галілея, а тепер має казати, що все це невірно. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Мені шкода цього чоловіка. 

ВІРДЖІНІЯ. Тато дуже його любив. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Я б хотіла поговорити з тобою, Вірджініє, про твоє заміжжя. Ти ще така молоденька, матері в тебе немає, а батькові тільки й клопоту, щоб класти собі оті крижинки на воду. У всякому разі, не раджу тобі вдаватися до нього із запитаннями про шлюб. Він буде цілий тиждень за обідом та ще при цих молодих людях говорити про найстрашніші речі, бо ж не має ні на копійку сорому та й ніколи його не мав. Я теж ні про що таке не думаю, а просто — як це воно буде далі. Я не можу всього знати, людина я неосвічена. Але таку серйозну справу навмання не починають. Гадаю, тобі слід вдатися до справжнього астронома з університету, хай він складе гороскопа, а тоді вже й знатимеш, що тобі судилось. Чого ти регочеш? 

ВІРДЖІНІЯ. Бо я там була. 

СИНЬЙОРА САРТІ (з жадібною цікавістю). Що ж він сказав?

ВІРДЖІНІЯ. Два місяці я маю остерігатись, бо Сонце стоїть під знаком Козерога, а тоді розташування зірок буде для мене надзвичайно сприятливим і хмари розійдуться. Коли я не пущу з очей Юпітера, то можу пускатись у будь-яку подорож, бо я — Козеріг. 

СИНЬЙОРА САРТІ. А Людовико? 

ВІРДЖІНІЯ. А він — “Лев“. (По невеличкій паузі). Він нібито хтивий. (Пауза). Ця хода мені знайома. Це ректор, синьйор Гафоне.

 

Входить ГАФОНЕ, ректор університету. 



 

ГАФОНЕ. Я приніс книгу, яка, можливо, зацікавить вашого батька. Заради Бога, не турбуйте синьйора Галілея. Нічого не можу вдіяти з собою. Мені здається, що кожну хвилину, яку крадеш у цієї людини, крадеш у Італії. Я гарненько кладу книжечку у ваші ручки, а сам йду геть. Навшпиньки. (Виходить).

 

Вірджінія подає книжку Федерцоні. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Про що вона? 

ФЕДЕРЦОНІ. Не знаю. (Читає по складах латину). “De maculis in sole“.

АНДРЕА. “Про плями на сонці“. Ще одна. 

 

Федерцоні з досадою віддає йому  книжку.



 

Послухайте лише присвяту: “Найбільшому авторитетові в галузі фізики, Галілео Галілею“. 

 

Галілей знов заглибився в свою книгу. 



 

Про ці плями я читав трактат Фабриціуса з Голландії. Він гадає, що це зоряні рої, які пропливають між небом і землею. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Хіба це не підлягає сумніву, синьйоре Галілео? 

 

Галілей не відповідає. 



 

АНДРЕА. У Парижі і Празі гадають, що це випари Сонця. 

ФЕДЕРЦОНІ. Гм... 

АНДРЕА. Федерцоні піддає і це сумніву. 

ФЕДЕРЦОНІ. Будь ласка, дайте мені спокій. Я сказав “Гм...“ от і все. Я шліфувальник лінз, я шліфую лінзи, а ви дивитесь крізь них на небо. Те, що ви там бачите, то зовсім не плями, а “макуліс“. Як я можу сумніватися в чомусь такому? Доки ж я казатиму вам, що не можу читати цих книг, вони ж на латині. (Гнівно жестикулює, не випускаючи з рук терезів. Одна шалька падає на підлогу. Галілей підходить і мовчки піднімає її).

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А й у сумніві є щастя, не знаю чому, але це так. 

АНДРЕА. Ось уже два тижні я підіймаюсь кожного сонячного дня під гонтовий дах. Крізь тоненькі щілини в гонті падає лише тонесенький промінь. Тоді на аркуш паперу можна впіймати обернений відбиток Сонця. Я бачив пляму, завбільшки з муху, розпливчасту, як хмаринка. Вона пересувалась. Синьйоре Галілео, чому ми не досліджуємо цих плям? 

ГАЛІЛЕЙ. Тому, що ми вивчаємо плаваючі тіла. 

АНДРЕА. У матері повно листів — навіть в кошиках для білизни. Вся Європа питає вашої думки. Авторитет ваш так зріс, що мовчати ви більше не маєте права. 

ГАЛІЛЕЙ. Рим сприяв зростанню мого авторитету саме тому, що я мовчав. 

ФЕДЕРЦОНІ. Але тепер ви вже не можете собі дозволити мовчати. 

ГАЛІЛЕЙ. Ну, я також не можу дозволити, щоб мене як шинку підсмажували на вогнищі. 

АНДРЕА. Ви гадаєте, що плями мають щось спільного з цим?  

 

Галілей не відповідає.  



 

Гаразд, тримаймося за крижинки, це вам не пошкодить. 

ГАЛІЛЕЙ. Вірно. Отже наша теза, Андреа! 

АНДРЕА. Щодо плавання тіл, то ми припускаємо, що воно залежить не від форми тіла, а від того, важче воно за воду чи легше. 

ГАЛІЛЕЙ. Що каже Аристотель? 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. “Discus latus platique...“ 

ГАЛІЛЕЙ. Перекласти, перекласти! 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. “Широка й плеската крижинка може плавати на воді, тоді як залізна голка тоне“. 

ГАЛІЛЕЙ. А чому за Аристотелем не тоне крижинка? 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Тому, що вона широка й плеската і не може розділити воду. 

ГАЛІЛЕЙ. Чудово! (Бере крижинку і кладе її в миску). Ось я міцно притискаю крижинку до дна посудини. Забираю руки. Тиску моїх рук уже нема. І що ж?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Вона знову підіймається вгору. 

ГАЛІЛЕЙ. Правильно. Очевидно, крижинка, підіймаючись, може розділяти воду, чи не так, Фульганціо! 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Але чому ж вона взагалі плаває? Крига важча за воду, це ж ущільнена вода. 

ГАЛІЛЕЙ. А коли вона розріджена? 

АНДРЕА. Вона має бути легшою за воду, а то б вона не плавала. 

ГАЛІЛЕЙ. Ага! 

АНДРЕА. Так само, як не може плавати залізна голка. Все, що легше за воду, плаває, а все, що важче — тоне. Що й слід було довести. 

ГАЛІЛЕЙ. Андреа, тобі слід навчитися мислити обережно. Дай сюди залізну голку. Аркуш паперу. Залізо важче за воду? 

АНДРЕА. Так! 

 

Галілей кладе голку на клаптику паперу і пускає її на воду. Пауза. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Що ж тепер? 

ФЕДЕРЦОНІ. Голка плаває! Святий Аристотель, його ж ніколи не перевіряли. (Сміються). 

ГАЛІЛЕЙ. Головна причина убозтва науки здебільшого криється в її уявному багатстві. Тепер мета науки не в тому, щоб відчинити двері нескінченному знанню, а в тому, щоб покласти край нескінченній помилці. Записуйте! 

ВІРДЖІНІЯ. Що там у них? 

СИНЬЙОРА САРТІ. Кожного разу, коли вони сміються, мене бере страх. Думаю собі: з чого вони сміються? 

ВІРДЖІНІЯ. Тато каже: у богословів дзвони, а у фізиків — сміх. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Я вже й тому рада, що він тепер хоч не так часто дивиться в свою трубу. То було ще гірше. 

ВІРДЖІНІЯ. Тепер він тільки кладе крижинки на воду. З цього ж бо великої шкоди не буде. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Не знаю. 

 

Входить ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ в дорожньому одязі. За ним слуга несе пакунки. Вірджінія біжить назустріч Людовико, обіймає його. 



 

ВІРДЖІНІЯ. Чому ти не написав, що приїдеш? 

ЛЮДОВИКО. Я був тут поблизу, оглядав наші виноградники при Буччоле і не міг утриматись. 

ГАЛІЛЕЙ (короткозоро мружить очі). Хто це там?

ВІРДЖІНІЯ. Людовико! 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Хіба ви недобачаєте? 

ГАЛІЛЕЙ. О, Людовико. (Іде йому назустріч). Як ся мають коні?

ЛЮДОВИКО. В доброму здоров’ї, синьйоре. 

ГАЛІЛЕЙ. Сарті, святкуємо! Неси глек того сіліційського вина, старого! 

 

Сарті і Андреа виходять. 



 

ЛЮДОВИКО (до Вірджінії). Ти ніби зблідла. Життя в селі піде тобі на користь. Мати жде тебе у вересні.

ВІРДЖІНІЯ. Зажди, я покажу тобі весільне вбрання! (Вибігає).

ГАЛІЛЕЙ. Сідай! 

ЛЮДОВИКО. Я чув, синьйоре, що на ваших лекціях в Університеті буває більше тисячі студентів. Над чим ви зараз працюєте? 

ГАЛІЛЕЙ. Щодня те саме. Ти їхав через Рим? 

ЛЮДОВИКО. Так. Поки не забув: мати вітає вас з приводу вашого вельми тактовного ставлення до нових голландських оргій з сонячними плямами. 

ГАЛІЛЕЙ (сухо). Дуже вдячний.

 

САРТІ і АНДРЕА приносять вино і шклянки. Всі збираються за столом. 



 

ЛЮДОВИКО. Весь лютий місяць у Римі тільки про те й розмови. Христофор Клавіус висловлював побоювання, щоб через ці сонячні плями вдруге не почався той цирк з обертанням Землі навколо Сонця. 

АНДРЕА. Хай не боїться. 

ГАЛІЛЕЙ. А ще які новини з священного міста, крім надій на мої нові гріхи? 

ЛЮДОВИКО. Ви, певне, знаєте, що найсвятіший отець при смерті. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ох! 

ГАЛІЛЕЙ. Кого називають його наступником? 

ЛЮДОВИКО. Найчастіше — Барберіні. 

ГАЛІЛЕЙ. Барберіні! 

АНДРЕА. Синьйор Галілео знайомий з Барберіні. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Кардинал Барберіні сам математик. 

ФЕДЕРЦОНІ. Вчений на святому престолі! 

 

Пауза. 


 

ГАЛІЛЕЙ. Тепер їм потрібні такі, як Барберіні, які трохи і в математиці тямлять. В світі починається зрушення. Федерцоні, ми доживемо, коли нам не треба буде озиратися, як злодіям, щоб сказати: двічі по два чотири. (До Людовико). Мені до смаку це вино, Людовико. Що ти про нього скажеш?

ЛЮДОВИКО. Добре вино. 

ГАЛІЛЕЙ. Я знаю цей виноградник. Він на стрімкому, кам’янистому схилі, а ґрона майже сині. Люблю це вино. 

ЛЮДОВИКО. Так, синьйоре. 

ГАЛІЛЕЙ. В ньому є легкий відтінок. І воно майже солодке, але тільки “майже“. Андреа, забери геть цей мотлох — лід, миску, голку. Я ціную втіхи плоті. Не терплю тих боягузів, які щось провадять про слабості... Скажу вам: треба вміти — насолоджуватись. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Що ви збираєтесь робити? 

ФЕДЕРЦОНІ. Ми знову починаємо цирк з обертанням навколо Сонця. 

АНДРЕА (наспівує стиха):

Писання каже: Земля стоїть без руху. 

І вчені твердять: так, вона стоїть. 

Святий отець хапа її за вуха, 

І міцно держить, а вона летить. 

 

Андреа, Федерцоні і маленький чернець поспіхом прибирають з робочого столу. 



 

АНДРЕА. Ми могли б виявити, що Сонце теж крутиться. Як це тобі сподобається, Марсілі? 

ЛЮДОВИКО. Звідки таке збудження? 

СИНЬЙОРА САРТІ. Не будете ж ви знов займатись тим чортовинням, синьйоре Галілею? 

ГАЛІЛЕЙ. Тепер я знаю, нащо твоя мати прислала тебе до мене. Барберіні йде вгору. Знання стане пристрастю, а дослідження — насолодою. Клавіус має рацію, ці сонячні плями мене дуже цікавлять. Як тобі моє вино, Людовико? 

ЛЮДОВИКО. Я вже казав, синьйоре. 

ГАЛІЛЕЙ. Справді, смачне. 

ЛЮДОВИКО (напружено). Справді.

ГАЛІЛЕЙ. Невже ти зайдеш так далеко, що приймеш чиєсь вино або дочку, не зажадавши, щоб він почепив своє покликання на кілочок? Що спільного між астрономією і моєю дочкою? Фази Венери не змінять форм її заду. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Не будьте ж таким вульгарним. Я зараз покличу Вірджінію. 

ЛЮДОВИКО (затримує її). Шлюб у таких сім’ях, як моя, береться не тільки за принципом статевого потягу.

ГАЛІЛЕЙ. Значить всі вісім років, поки я проходив випробування, тебе утримували від шлюбу з моєю дочкою. 

ЛЮДОВИКО. Моя дружина і в сільській церкві мусить бути поважною особою. 

ГАЛІЛЕЙ. Гадаєш, що твої селяни платитимуть тобі за оренду чи ні залежно від побожності твоєї дружини? 

ЛЮДОВИКО. До певної міри — так. 

ГАЛІЛЕЙ. Андреа, Фульганціо, принесіть латунне дзеркало і екран. Ми відкинемо на нього сонячний відбиток, щоб очей не різало. Це твій метод, Андреа. 

 

Андреа і маленький чернець приносять дзеркало і екран. 



 

ЛЮДОВИКО. Свого часу ви, синьйоре, підписали в Римі зобов’язання не втручатися більше в цю справу з обертанням Землі навколо Сонця. 

ГАЛІЛЕЙ. Ах, тоді? Тоді у нас був відсталий папа. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Був! Адже його святість іще не померли! 

ГАЛІЛЕЙ. Майже, майже! Нанесіть на екран сітку меридіанів та паралелей. Будемо працювати методично. А потім зможемо відповідати на їхні листи, правда, Андреа? 

СИНЬЙОРА САРТІ. “Майже“. Свої крижинки цей чоловік зважує по 50 разів, а коли щось йому до шмиги, то сліпо вірить у це. 

 

Екран встановлений. 



 

ЛЮДОВИКО. Якщо його святість умре, синьйоре Галілею, то й новий папа, хто б він не був і як би він не любив науки, муситиме так само зважати на те, яку велику любов відчувають до нього найвельможніші родини Італії. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Господь створив фізичний світ, Людовико; Господь створив людський мозок; Господь дозволить і фізику. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Галілео, тепер послухай, що я скажу. Я бачила, як мій син чинив гріх через ті “експерименти“, “теорії“, “обсервації“ і нічого не могла вдіяти. Ти повстав проти властей, і вони тебе вже раз застерегли. Найвищі кардинали укоськували тебе, як хворого коня. На якийсь час це допомогло. Але ось два місяці тому, якраз після Благовіщення, я впіймала тебе на гарячому: ти знов потайки розпочав оті свої “обсервації“. На горищі з трубою. Я тобі майже нічого не говорила, хоч добре знала, що до чого. Побігла, поставила свічку святому Йосипові. Це вже понад мої сили! Коли ми з тобою одні, ти ніби міркуєш, як слід, і кажеш, що знаєш сам, що треба стриматись, бо це небезпечно. Але два дні експериментів — знову та ж сама біда. Нехай вже я жертвую своїм вічним блаженством за прихильність до єретика, це вже моє діло, але ти не маєш права топтати своїми ножищами щастя своєї доньки! 

ГАЛІЛЕЙ (похмуро). Принесіть телескоп!

ЛЮДОВИКО. Джузеппе, віднеси багаж до карети. 

 

Слуга виходить. 



 

СИНЬЙОРА САРТІ. Вона цього не переживе! Ви б могли їй то самі сказати. (Біжить геть, все ще з глечиком у руках).

ЛЮДОВИКО. Я бачу, ви вже почали підготовку. Синьойре Галілео, ми з матір’ю живемо три чверті року в маєтку в Кампаньї, і можемо вам засвідчити, що супутники Юпітера аж ніяк наших селян не турбують. Дуже вже тяжко працюють вони у полі. Але їх може збентежити звістка про те, що безсоромні нападки на святі доктрини церкви залишились без кари. Не забувайте, що ці жалюгідні люди в своєму напівзвірячому житті можуть все переплутати. Вони справжні звірі, ви навіть того не уявляєте собі. Варт їм почути, що на вербі ростуть груші — і вони втечуть з роботи в полі, щоб погомоніти про це. 

ГАЛІЛЕЙ (зацікавлено). Справді?

ЛЮДОВИКО. Звірі вони. А коли приходять до маєтку по якусь дрібницю, мати змушена відшмагати перед їхніми очима собаку, щоб навчити їх покорі, порядку і чемності. Ви, синьйоре Галілео, часом бачите з вікна карети квітучі поля кукурудзи. Ви не думаєте і не гадаєте, коли їсте наші оливки і наш сир, скільки праці треба, щоб виростити, добути це, скільки турбот. 

ГАЛІЛЕЙ. Юначе, я їм свої оливки і при цьому думаю. (Грубо). Ти затримуєш мене. (Гукає з кімнати). Є вже екран?

АНДРЕА. Так. Ви підете сюди? 

ГАЛІЛЕЙ. Ви ж шмагаєте бичами не тільки собак, щоб держати їх у покорі, чи не так, Марсілі? 

ЛЮДОВИКО. Синьйоре Галілею! У вас чудова голова. Шкода її. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (здивовано). Він вам погрожує.

ГАЛІЛЕЙ. Еге. Адже я міг би підбурити його селян і спонукати їх до роздумів. І його слуг, і його управителів. 

ФЕДЕРЦОНІ. Яким чином? Адже ніхто з них не читає латиною. 

ГАЛІЛЕЙ. Я міг би писати народною мовою, для багатьох, замість писати латиною тільки для обраних. Для нових думок потрібні люди, що працюють руками. Бо хто ж інший прагне дошукатись причин всіх речей? Ті, що бачать хліб тільки на своєму столі, не хочуть знати, як його випікають. Ця наволоч дякує радше Богові, ніж пекареві. Ті ж, хто робить хліб, скоро зрозуміють, що ніщо не рухається само, коли його не зрушити. Твоя сестра, Фульганціо, яка працює на олійниці, не стільки здивується, скільки, мабуть, сміятиметься, коли почує, що Сонце — не золотий герб можновладдя, а важіль: Земля рухається, бо її рухає Сонце. 

ЛЮДОВИКО. Ви завжди будете рабом своїх пристрастей. Перепросіть за мене Вірджінію. Я думаю, нам зараз краще не бачитись. 

ГАЛІЛЕЙ. Посаг у вашому розпорядженні повсякчас. 

ЛЮДОВИКО. Прощавайте. (Йде).

АНДРЕА. І кланяйтесь від нас усім Марсілі. 

ФЕДЕРЦОНІ. Які велять Землі стояти непорушно, щоб їхні замки не пішли шкереберть. 

АНДРЕА. І всім Ченчі і Віллані! 

ФЕДЕРЦОНІ. І всім Червіллі! 

АНДРЕА. І всім Леккі! 

ФЕДЕРЦОНІ. І Пірлеоні! 

АНДРЕА. Які цілують папі ноги, коли він топче народ. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Новим папою буде освічена людина. 

ГАЛІЛЕЙ. Отже, розпочнемо спостереження за сонячними плямами, що нас цікавлять, на свій страх і ризик, не дуже покладаючись на підтримку нового папи. 

АНДРЕА (перепиняє). Але з цілковитою певністю, що розвіємо зоряні тіні пана Фабриціуса і сонячні випари пражан і парижан, та ще й доведемо обертання Сонця.

ГАЛІЛЕЙ. Ні, лише з деякою надією на те, що доведемо обертання Сонця. Доводити, що досі я мав рацію, то не моя мета. Я хочу перевірити, чи я таки її мав. Я кажу вам: покиньте всяку надію, всі, хто стає на шлях дослідів. Може це випари, а може й плями, та перш, ніж припустити, що це бажані нам плями, припустімо краще, що це риб’ячі хвости. Так, ми знову і знову і ще раз піддамо все сумніву. Будемо просуватись не семимильним кроком, а зі швидкістю черепахи. І все, що ми сьогодні знайдемо, завтра закреслимо, зметемо зі столу, і лише тоді запишемо знову, коли знайдемо ще раз. І те, що хочемо знайти, ми, знайшовши, розглянемо з особливим недовір’ям. Отже, приступаймо до спостережень за Сонцем з непохитним наміром довести непорушність Землі. І тільки зазнавши невдачі, цілковитої і безнадійної поразки, зализуючи свої рани, в найсумнішому настрої ми почнемо запитувати, а чи не мали ми таки рації, чи таки не обертається Земля справді! (Підморгує). І коли після того у нас всяке інше припущення розповзеться під руками, тоді ніякої пощади тим, хто не досліджував, а плескав язиком. Зніміть покривало з труби і спрямуйте її на Сонце! (Встановлює латунне дзеркало).

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я здогадався, що ви вже почали працювати. Я зрозумів це, коли ви не пізнали синьйора Марсілі. 

 

Мовчки починають досліди. Коли пломеніючий відбиток Сонця з’являється на екрані, прибігає ВІРДЖІНІЯ у весільному вбранні. 



 

ВІРДЖІНІЯ. Ти прогнав його, батьку! (Знепритомніла).

 

Андреа і маленький чернець поспішають до неї. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Я повинен, повинен про це довідатись. 

 

10. 

 

В наступному десятиріччі вчення Галілея поширилось серед народу. Памфлетисти і співці балад скрізь підхоплюють нові ідеї. Під час карнавалу деякі міста Італії обрали астрономію темою карнавального походу гільдій. 

 

Напівзголодніла ПАРА ВУЛИЧНИХ АКТОРІВ з п’ятирічною ДІВЧИНКОЮ і з НЕМОВЛЯТКОМ на руках з’являються на ринку, де ЮРБА жде карнавальної процесії. Деякі в масках. Обидва актори тягнуть пакунки, барабан, інше причандалля. 



 

ВУЛИЧНИЙ СПІВАК (б’є в барабан). Шановні мешканці, дами й панове! До великої карнавальної процесії гільдій ми пропонуємо найновішу флорентійську пісню, яку співають по всій Верхній Італії і яку ми ціною значних витрат привезли сюди. Вона має назву: “Страхітливе вчення і опінії пана придворного фізика Галілео Галілея, або передчуття майбутнього“. (Співає.)

Коли Господь вчинив всевишню волю, 

тоді він сонцю владно повелів, 

як служнику, крутитись круг Землі 

і на гірку не нарікати долю. 

Віднині кожен менший кружеляв 

круг старшого, бо так Господь сказав. 

То й почали обертатись: 

Бідні — кругом магнатів, 

навколо вищих — малі. 

Як на небі, так і на землі. 

Круг пап забігали кардинали, 

Круг кардиналів — єпископи закружляли, 

Круг єпископів — юрби секретарів, 

Круг секретарів — світське начальство різне, 

Круг світського начальства — ремісники, 

Круг ремісників — слуги покірні

а навколо слуг — забігали понурі 

голодні жебраки, собаки і кури. 

 

Це вам, добрі люди, і є великий лад на цьому світі, ordo ordinum, як кажуть панове богослови, regula aеternis, правило правил. Але що це стряслося, мої любі? (Співає).



 

Мудрий Галілей схопивсь, 

Біблію жбурнув, 

Взявся за трубу 

та на небо гордо позирнув. 

І до сонця вигукнув: спинись! 

Все інакше нині обертатись 

має — поза волею богів. 

Доведеться панові наматись, 

Як побігає коло слуги. 

 

Оце так штука!  Це так жарт,  хай тобі кат!



Вже й вража челядь день при дні зухваліє, погана. 

Бо чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт. 

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана? 

 

Вельмишановні, такі вчення абсолютно неприпустимі. (Співає).



 

Слуга вже в ноги не впаде, 

Бездомний гладшає пес, 

Школяр до школи не іде, 

А служка — і до мес. 

 

А кепський з Біблією жарт, хай тобі кат! 



Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний! 

То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт. 

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана? 

 

Добрі люди, погляньмо в майбутнє, як його бачить учений доктор Галілео Галілей: 



 

Дві пані заклякли між рибних лавок, 

лише головами хитають: 

Рибачка відламує хліба шматок 

і рибу сама наминає. 

Муляр виводить камінний мур, 

панський забравши камінь. 

Собі цей будинок, а не комусь 

він зводить своїми руками. 

 

Та як це так? Це що за жарт, хай тобі кат! 



Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний! 

То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт. 

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана? 

 

Вже пана б’є під зад носком 



Розгніваний бідак. 

Малечі бідній — молоко. 

Попам — свята вода. 

 

А кепський з Біблією жарт, хай тобі кат! 



Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний! 

То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт. 

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана? 

 

ЖІНКА СПІВАКА: 



Я, прогрішивши, далебі 

Кажу до чоловіка: 

Не гнівайся. Шукай собі

Як хоч, постійну зірку. 

СПІВАК: 

Твоя наука, Галілей, нехай їй кат, то кепський жарт! 

Зніми намордника із пса — він враз кусати стане. 

Бо чом би й ні? Там жарт — не жарт, а нам обов’язково варт 

прожити вік, щоб і не знать, не відати про пана. 

ОБОЄ: 


Повстань, хто в злиднях на землі живе, 

Бо кожен з вас мети одної прагне. 

І вас навчить правдивий Галілей 

Простій абетці боротьби. Ачей 

Ярма важкого досить для людей. 

Пора і нам прожити вік, не знаючи про пана. 

СПІВАК. Шановні мешканці, ось феноменальне відкриття Галілео Галілея. Земля обертається навколо Сонця! (Він гучно б’є в барабан).

 

Жінка і дитина виступають наперед. Жінка держить в руці грубий малюнок Сонця, а дитина, тримаючи над головою гарбуз, зображення Землі, кружеляє навколо жінки. Співець екзальтовано вказує на дитину, ніби вона, відступаючи крок за кроком під стакато барабана, виконує якесь небезпечне сальто мортале. Потім чути з-за сцени барабан. 



 

НИЗЬКИЙ ГОЛОС (викликає). Іде процесія! 

 

Входять ДВОЄ ЧОЛОВІКІВ в лахмітті, тягнуть візок. На блазенському троні сидить “Великий герцог Флоренції“, зодягнений у мантію з ряднини, в короні з картону. Він дивиться в телескоп. За ним марширують четверо у масках. Вони несуть брезент, підкидають раз-у-раз і ловлять ним ляльку, яка зображує кардинала. Збоку стоїть КАРЛИК зі щитом, на якому напис: “Нове століття“. З юрби підводиться на ходулях ЖЕБРАК і танцює, важко гупаючи об землю, потім з гуркотом падає. Входить лялька понадлюдського зросту — “Галілео Галілей“, вклоняється публіці. Перед нею ДИТИНА несе велетенську Біблію з перекресленими сторінками. 



 

СПІВЕЦЬ БАЛАД. Ось Галілео Галілей, руйнівник Біблії! 

 

Оглушливий регіт юрби. 



 



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет