Репресійна політика в селі Погорілівка

По закінченні війни наступив важкий період в житті погорілівчан. Поряд із відбудовою, створення колгоспу, поширення епідемії тифу, голоду 47-х років – радянська влада почала масово проводити репресії проти населення. Не обминуло горе і наше село, не дивлячись чи то молоді хлопці, дівчата, чи то люди похилого віку, всіх відправляли в Сибір, далеко від своєї рідної землі.

Наш експедиційний загін поставив собі за мету дослідити історію життя людей, яких спіткало таке горе. На превеликий жаль у живих залишилося тільки 4 людей: 3 жінки та 1 чоловік. Тому ми вирішили зібрати спогади цих людей, їхні фотографії, а також знайти матеріали про односельчан, які не повернулися чи вже померли, будучи репресованими. Спогади збирали і в старожилів села, які були свідками тих подій. Важко було знайти матеріали, проте ми не оминули своєю увагою жодного погорілівчанина, який був репресований (додаток№1).

Перш за все загін віднайшов „Чорну книгу України”, де зібрано документи, пов’язані з репресіями на Буковині, зокрема в Заставнівському районі. Ось один уривок: „Від 21 до 2 жовтня 1947 р. більшовики зробили масові вивози людей на Сибір: найбільший вивіз відбувся в Заставнівському районі. Кілька днів перед вивозом більшовики зробили відповідну підготовку до цього і до сіл, з яких мали вивозити людей, прибуло по групі війська, нібито для перевірки хлібоздачі. До всіх сіл день або два перед вивозом прибуло 7-9 солдат, з точно визначеним завданням. Людей, зібраних для виселення, транспортували одних автомашинами, а других фірами до райцентрів.”

Оцінивши весь зібраний матеріал, загін дійшов висновку, що головною причиною виселення односельчан до Сибіру була допомога будь чим повстанцям, прихильникам українського руху. Ми з’ясували, що серед репресованих були люди, які сиділи у в’язницях просто за те, що служили в румунській армії і не встигли повернутися вчасно додому. Частина односельчан відбували покарання, яке їм виніс суд, „сиділи” просто за доносом, складеними наклепами на них.

Експедиційна група провела такі дослідження і виявила, що в селі Погорілівка було засуджено 26 людей:

1.Найда Іван Миколайович 2.Найда Оксана Степанівна

3.Найда Дмитро Іванович 4.Панчук Георгій Григорович

5. Костенюк Марія Григорівна 6. Паньків Ілля Миколайович

7. Скігар Іван Олексійович 8. Скігар Микола Семенович

9. Лисюк Василина Іванівна 10.Скрилюк Домка Степанівна

11.Скуковскайте(Красняк) Станіслава Сігізмундівна

12.Колибаба Іван Танасович 13.Красняк Степан Миколайович

14.Колибаба Степан Григорович 15.Пітик Дмитро Микколайович

16.Новак Олексій Васильович 17.Рудан Дмитро Григорович

18.Остапович Степан Степанович 19.Остапович Іван Іванович

20.Чорнописький Микола Ст.. 21.Тодосій Іван Васильович

22.Чорнописький Дмитро Ілліч 23.Панчук Дмитро Григорович

24.Пітик Федір Іванович 25.Панчук Оксана Костянтинівна

26.Панчук Марія Григорівна

Колективізація – це процес добровільно-примусового об’єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні господарства - колгоспи.

На території України суспільна колективізація проходила у 1929-1934 роках. Вона була однією із причин голодомору 1932-1933 рр. та голоду на Буковині 1946-1947 років ( після приєднання до Української РСР у 1940 році). Процес колективізації на Буковині, розпочатий в 1940 році, був перерваний Великою Вітчизняною війною 1941-1945 років. Після її закінчення до 1948 року всі буковинські села були колективізовані.

В селі Погорілівка в серпні 1947 року з числа мешканців села була створена ініціативна група, яка проводила роз’яснювальну роботу серед людей, намагалася загітувати людей до колективного ведення господарства. В основному в колгосп вступали середні верстви населення та бідняки. Заможні люди не бажали вступати до лав колгоспників, бо потрібно було віддавати свою землю та увесь сільськогосподарський інвентар, яким обробляли землю. Ознайомивши погорілівчан із статутом колективного господарства, ініціативна група на чолі з уповноваженим з районного центру, звертається до Заставнівського районного виконавчого комітету із такими проханнями: «Ми, громадяни с. Погорілівки, одноосібники ознайомившись зі статутом сільськогосподарської артілі, на основі добровільної згоди, бажаємо організувати артіль колективного господарювання, усуспільнюємо свою рільну землю відповідно до статуту, тяглову робочу силу, сільськогосподарський інвентар і зобов’язуємось працювати в сільськогосподарській артілі і виконувати історичне рішення Лютневого пленуму Ц К ВКПб по відбудові і розвитку народного господарства після військового часу, та підвищенню врожайності» .

До середини осені ініціативна група зібрала 59 заяв про вступ для колективного господарства . Першими членами артілі стали:

1. 
   Скігар Степан Іванович
   
2. 
   Костенюк Іван Георгійович
   
3. 
   Дави дюк Тодор Миколайович
   
4. 
   Панчук Василина Дмитрівна
   
5. 
   Чорнопиським Степан Дмитрович
   
6. 
   Остапович Анна Василівна
   
7. 
   Новак Микола Степанович
   
8. 
   Маліщук Степан Іванович
   
9. 
   Волошин юк Микола
   
10. 
    Ковальчук Микола Іванович
    
11. 
    Голик Микола
    
12. 
    Чорнопиським Микола
    
13. 
    Краснюк Микола
    
14. 
    Калинчук Дмитро
    
15. 
    Чорнопиським Тодор
    
16. 
    Чорнописький Степан
    
17. 
    Колибаба Дмитро Тодорович
    
18. 
    Скігар Домна Миколаївна
    
19. 
    Уманська Інна
    
20. 
    Ланок Ілля
    
21. 
    Бойко Василина
    
22. 
    Борщ Марія
    
23. 
    Чорнописький Степан
    
24. 
    Рудан Дмитро
    
25. 
    Кухарський Микола
    
26. 
    Борщ
    
27. 
    Тодосій Катерина Григорівна
    
28. 
    Паньків Дмитро Георгійович
    
29. 
    Рудан Григорій Олексійович
    
30. 
    Рудан Домка Степанівна
    
31. 
    Ковальчук Степан
    
32. 
    Ковалюк Марія
    
33. 
    Чорнописька Марія
    
34. 
    Зарецька Марія Василівна
    
35. 
    Зарецька Марія Степанівна
    
36. 
    Шарик Василина
    
37. 
    Остапович Степан Степанович
    
38. 
    Скігар Дмитро Іванович
    
39. 
    Чорнописький Іван Дмитрович
    
40. 
    Андрусяк Іван
    
41. 
    Скрилюк Тодор
    
42. 
    Колибаба Іван
    
43. 
    Колибаба Іван Іванович
    
44. 
    Рудан Дмитро Степанович
    
45. 
    Колибаба Іван Степанович
    
46. 
    Панчук Йосип
    
47. 
    Чорнописький Степан
    
48. 
    Паньків Микола
    
49. 
    Панчук Василина
    
50. 
    Пітик Іван
    
51. 
    Українець Еміліан
    
52. 
    Скігар Микола Миколайович
    
53. 
    Кирилюк Іван
    
54. 
    Сташишин Іван
    
55. 
    Андрусяк Партемій
    
56. 
    Шевчук Марія
    
57. 
    Думанський Микола
    
58. 
    Пітик Дмитро Іванович
    
59. 
    Маліщук Іван Костянтинович
    

Ініціативна група 9 листопада 1947 року провела сільські збори, на яких колективне господарство села Погорілівка отримало назву «Шлях до Соціалізму», першим головою колгоспу призначили Скігаря Степана Івановича. На зборах розподілили обов’язки між членами правління: заступником голови колгоспу, комірником і завгоспом призначили Костинюка Івана Григоровича, бригадиром рільничої бригади обрали Маліщука Степана Івановича, рахівником - Давидюка Тодора Миколайовича, старшим конюхом - Голика Степана Івановича.Було вирішено звернутися до райвиконкому про передачу в користування колективному господарству «Шлях до Соціалізму» ставка, в розділі трьох гребель, яким користувався рибтрест і який раніше належав поміщикові; одну олійницю, якою користувався райпромкомбінат і яка раніше була в користуванні єврея та один млин, яким також користувався райпромкомбінат, а раніше належав євреям.

На початок 1948 року в колгосп входили 65 господарств із населенням 231 чоловік, в тому числі 124 працездатних (61 чоловік та 63 жінки), підлітків віком від 12 до 16 років - 20 чоловік. В користуванні колективного господарства на той час було 188,22 га, із них: 70 га. держземфонду, орної землі - 157 га, присадибної - 6,25 га, непридатної для ведення сільськогосподарських робіт - 25 га, 18,29 га. займали озимі, з них - 10,65 га – жито і 7, 64 га - пшениця.

Тяглової робочої сили нараховувалось 26 голів, із них 23 - робочих коней та 3-є лошат. Сільськогосподарський інструмент налічував 19 плугів, 26 борін, 24 вози, 2 віялки, 1 молотарка кінна, 1 трієр, 1 кірат, 2 сівалки, 1 плужок для картоплі. Всі сільськогосподарські інструменти, земля, тяглова робоча сила, озимина, були усуспільнені колгоспниками.

На території села в той час було утворено ще одне колективне господарство «Радгосп». З тих пір дана територія носить цю назву. «Радгосп» належав залізниці. Керував господарством єврей Мошко. Господарство знаходилося неподалік залізничної станції «Погорілівка». Землі «Радгоспу» простягалися від залізничної дороги до полів села Дорошівні, від урочища «Кадуб» і дороги, яка там проходила, до товтрівських та юрковецьких полів і налічували близько 250 гектарів. Біля дороги були збудовані приміщення для вирощування курей, овець, свиней та великої рогатої худоби, ангари для зберігання зерна. Тут працювали мешканці сіл Погорілівка та Вікно. «Радгосп» довго існував не довго і вже в 1953 році був розформований, землі приєднані до колгоспної спілки «Шлях до Соціалізму», інвентар передано в користування спілчан.

З перших днів створення колективного господарства в селі Погорілівка виникла необхідність будівництва приміщень для зберігання інвентаря, техніки, зерна, утримання птиці, овець, коней і великої рогатої худоби.

Будівельні роботи розпочалися із спорудження приміщень нині «Старої ферми». Колгоспники вручну добували каміння, глину і пісок, виготовляли цеглу, а дерев’яні конструкції та черепицю брали в мешканців села, із розібраних під час колективізації оборогів і стаєнь. На фермі було 3 корови. За ними доглядав Чорнописький Іван; 1 свиноматка із поросятами, вівці та коні, здані селянами при вступі в колгосп, придбані за колгоспні кошти кури .

Для утримання сільськогосподарського інвентаря і техніки в 1952 році колгоспники спорудили приміщення, які згодом отримали назву «Тракторна бригада». В 1950 р. в господарство привезли перший трактор «Універсал». Першим механізатором став Чорнов Іван Михайлович. Згодом придбали й інші трактори, причепні і навісні механізми до них. Будівництво тракторного стану було продовжено в 60-х роках ХХ століття. Економіка колективного господарства міцніла. З кожним роком зростало технічне оснащення колгоспу.Це зумовило ріст врожайності сільськогосподарських культур, необхідність будівництва нових токів і зерносховищ. Для обмолоту і зберігання зерна в колгоспі були токи з оборогами в різних кутах полів, збудовані із розібраних в роки колективізації оборогів у мешканців села. Вони були замалими. В 60-х роках побудували новий великий тік.

В 1954 році колгосп придбав генератор ( на базі тракторного двигуна) по виробництву електроенергії для колгоспних приміщень. В той час вперше в селі в декількох будинках з’явилось електричне освітлення. Згодом в 1961-1962 році в селі почали ставити дерев’яні стовпи і в усі господарства села провели електричний струм від електростанції.

Основними доходами колгоспу в перші роки господарювання було рослинництво. Колгоспники заробляли по 5 кг. зерна на рік та декілька карбованців. Працювали спочатку на трудодень, який не всі могли виробити, бо норми були високими. Деякі колгоспники 2-3 дні працювали на 1 трудодень.

Тваринництво було слабо розвинене. Всі види робіт виконувались вручну. Тому продуктивність праці була низькою.

В кінці 60-х років після епідемії туберкульозу великої рогатої худоби, завершилось будівництво «Нової ферми». Тут вирощували велику рогату худобу, молодняк і молочне стадо. Колгосп зумів підняти виробництво м’ясо-молочної продукції. Свинарство і вівчарство, відгодівля птиці створили умови зростання заробітної плати колгоспникам, росту їх добробуту, зміцнення матеріально-технічної бази господарства.

11 грудня 1961 року колективне господарство «Шлях до соціалізму» було переіменовано на колгосп імені ХХІІ з’їзду КПРС. Головою колгоспу в ті роки був Гнеп Семен Федорович.

Проходили роки. Село розросталося, збільшувалась кількість колгоспників. Майже 90% мешканців села працювали в бригадах господарства: рільничій, будівельній, городно-кормовій, тракторній, на фермах і в автопарку.

В 1962 році в колгоспі було 11 тракторів та 3 зернові комбайни. Врожаї становили з 1 га: озимої пшениці – 24 ц, кукурудзи – 35 ц, гороху – 20ц, цукрового буряка – 290ц. Провідною технічною культурою стає цукровий буряк, прибуток від якого становив 132 тис. крб., в той час, як від всіх видів рослинництва – біля 200 тис. крб..

В цей час велика увага приділялася розвитку тваринництва. В колгоспі було 2 свинарники на 1500 голів свиней; два корівники: 1 - на 150 голів, а другий – 230 голів; телятник на 150 голів; вівчарик на 600 голів; конюшня на 120 коней та багато інших допоміжних споруд. Прибуток від тваринництва становив понад 140 тис. крб.

Доходи від виробництва сільськогосподарської продукції дали можливість виділити кошти і розпочати будівництво споруд соціально-культурного призначення. В 1959-1961 році колгоспники звели сільський Будинок культури, який став центром розвитку культури в селі. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності ( керівник – Лисюк Д.О.), драматичний і танцювальний колективи – переможці різноманітних конкурсів і учасники телепередач , присвячених селу.

В 1966 році на посаду голови колгоспники обирають молодого односельчанина Скігаря Івана Олексійовича, який продовжує роботу по благоустрою села - проведення сільського водогону: закупівлю труб, будівництво великої криниці. В 1966 році вода потрапляє в оселі колгоспників. В 1972 році на зборах колгоспників було прийнято рішення про будівництво нової сільської школи на 320 місць. В грудні 2003 року вперше в стінах новозбудованої школи залунали дитячі голоси, а шкільний дзвінок сповістив погорілівчан, що їх мрія здійснилася. Незабаром в центрі села виросла будівля сільського магазину, приміщення правління колгоспу.

Набирало швидких темпів будівництво індивідуальних житлових будинків. Щороку 15-20 сімей колгоспників справляли новосілля у власних будинках. Стара Погорілівка з її солом’яними стріхами перетворилася у нове красиве благоустроєне сучасне село. Появилися нові вулиці і провулки. План реконструкції села Погорілівка був розрахований на 22 роки. Ось, як цей період описаний у районній газеті «Прапор перемоги»: « На центральній вулиці села вже красується нова школа, магазин, гостинно відчинив двері для колгоспників павільйон побутового обслуговування. Все це було створено руками будівничих, руками звитяжців праці. Люди села з честю виконують постанову ЦК КПРС про упорядкування будівництва на селі, в якій говориться, що важливим завданням радянських і партійних органів є поступове перетворення населених пунктів у благоустроєні селища з охоронними житловими і культурно-побутовими умовами, які б задовольняли запити сільського населення і створювали їм усі умови для високопродуктивної праці і змістовного відпочинку.

В селі з’явилися 2 нові вулиці. Колгосп допоміг збудувати хату членам ланок А.О. Скігар, А.І. Боклі, С. Д. Колісник та іншим. Та й куди не глянеш , на кожній вулиці споруджується новий будинок, в кожному куточку села тягнеться до весняного сонця білокора береза …»

Колгоспники з року в рік домагалися все більших результатів у праці. Застосування новітніх досягнень науки в вирощуванні сільськогосподарської продукції, запровадження механізації і автоматизації важкої фізичної праці сприяло зміцненню економічного потенціалу господарства, зростанню заробітної плати і добробуту погорілівчан.

В 1974 році головою правління колгоспу було обрано Панчика Дмитра Григоровича. В цей час господарство досягло найкращих результатів з часу заснування. В кінці 70-х років у користуванні колгоспників було 1 752 га землі, із них 1324 га - орної, працювали 4 бригади: рільнича, садово-городна, кормодобувна, тракторна. Одним з кращих в районі був автотранспортний парк: 20 тракторів, 12 вантажних автомобілів, 5 зернових, 3 бурякозбиральні, 2 картоплезбиральні, 2 кукурудзозбиральні комбайни.

У колгоспі працювали висококваліфіковані фахівці: агрономи, бригадири, економісти, зоотехніки, ветеринари . Тракторний стан було укомплектовано високопрофесійними механізаторами : 18 трактористів - І класу, 15 – ІІ класу. Вони систематично відвідували курси підвищення кваліфікації.

На тваринницькій фермі працювали 43 доярки. 11 з них - майстри машинного доїння. «Оволоділи машинним доїнням Катерина Бойчук, Марія Крищук, Марія Скігар та інші. В перспективі ще 10 доярок будуть навчатися на трьохмісячних курсах в СПТУ – 4 і в Кіцманському радгосп технікумі». [7;2] Досвідчені доярки передавали свої знання молодим. Догляду за тваринами приділялась велика увага. Учні школи залучались до проведення робіт по благоустрою тваринницьких приміщень і території ферми: висаджували дерева, кущі, квіти; прикрашали стайні гірляндами і прапорцями.

«В колгоспі працюють династії тваринників і механізаторів. Більше 20 років трудиться на фермі доярка Домна Миколаївна Скігар, а поруч працює її дочка Марія Баранська і онука Ольга Боднарюк. До Книги пошани господарства занесено прізвища комбайнера Олександра Карп’яка і його двох синів – тракториста Олександра і причіплювача Івана. З такими людьми легко працювати: їм під силу виконання будь-яких завдань у полі. У соціально-економічному плані колгоспу ім..ХХІІ з’їзду КПРС записано: «В 1974 році народногосподарський план продажу молока має досягти 12,690 ц., валовий збір цукрових буряків на кінець п’ятирічки має становити 9, 870 тонн». В 1976 році в колгоспі зібрали і відправили на цукрозавод 11, 480 тонн цукросировини. 8 механізаторів з ланки Миколи Колісника на площі 104 га виростили по 590 ц коренів цукрового буряка. Так про це було написано в газеті «Прапор перемоги»: інтерв’ю голови колгоспу ім. ΧΧІІ з’їзду КПРС Дмитра Григоровича Панчика: «На осінньому полі нашого колгоспу нині щоденно наполегливо трудяться понад 400 колгоспників і громадян села. Всі вони добре виконують зобов’язання на період збирання врожаю пізніх культур. 150 пенсіонерів, наприклад, вже повністю зібрали 18 га картоплі, чимало врожаю цукрових буряків і фруктів; 100 школярів – 2 га цукрових буряків, зобов’язалися ще 5 га; 50 чоловіків сільського активу – 20 га цукросировини і взяли зобов’язання – впорати ще таку площу.

Завдяки відчутній допомозі, наполегливій праці всіх громадян нашого села, до збирання ще залишається 190га цукрових буряків, 30 га – картоплі, 178 га – кукурудзи.

Для власного збирання цукросировини маємо 3 комбайни КС - 3. Комбайнери О.В.Карп’як та І.І.Рудан разом з трактористами С.М. Кушнірюком і М.В. Мізунським 2 агрегати вже завели у перші загінки. Днями пустимо в роботу і третій комбайн. Це дозволить при нормальній погоді щодня збирати врожай цукросировини в середньому з 10-гектарної площі. Всі 3 комбайни обладнані додатковим освітленням і для роботи в нічний час.

Разом з тим ми врахували й те, що збирання, можливо, доведеться проводити і в дощову погоду. Для високопродуктивної праці всіх залучених

на очищення і доочищення коренів закуплено 600 пар рукавиць, 200 пар гумових чобіт і стільки ж – прогумованих фартухів. Завдяки тому, що пенсіонери зобов’язалися зібрати 35 га цукросировини, садова бригада – 30 га, учні і актив села – 47 га, навантаження на кожну з 70 членів колгоспних рільничих ланок зменшене до 1,5 га цукрових буряків, що є запорукою вчасного їх збирання. Очищення коренів не припинятиметься і в нічний час. Для цього всі ланки забезпечені засобами освітлення. На випадок дощу над бортами викопаних коренів обладнано 8 переносних критих навісів.

Для вчасного вивезення цукросировини з поля на приймальні пункти організовано цілодобову роботу всіх 11 вантажних автомобілів і 7 – з райоб’єднання « Сільгосптехніка». Для їх швидкого навантаження пущено в хід тракторний буряконавантажувач, а також організовано спеціальну бригаду вантажників. Велику увагу приділено збиранню кукурудзи. Враховуючи її нерівномірне дозрівання, всю качанисту збирали роздільним способом , виключно кукурудзозбиральними комбайнами. Достиглі качани продамо державі і створимо власний насіневий фонд, а ті, що не встигнуть дозріти, також будуть використані раціонально і частину перепустимо через АВМ – 0,65 для виготовлення монокорму. Всі 3 «Херсонці» також обладнані додатковим освітленням для цілодобової роботи. Зміцнимо кормову базу і за рахунок гички, якої засилосуємо не менш як 15 тонн з гектара бурякової площі».

Про роботу в 1976 році розповідає і ланкова Марія Іллівна Остапович: «На площі нашої ланки майорить перехідний Червоний прапор колгоспу, вручений нам за високопродуктивну працю на збиранні цукросировини. За це я найбільше вдячна двом Маріям Миколаївним – Викирюк і Гогуш. Своєю особистою ударною працею і зразковою трудовою дисципліною вони сприяють мені в згуртуванні всього колективу ланки в боротьбі за вчасне і найкраще завершення бурякових жнив. Нас щодня доставляють в поле і додому автотранспортом. Зранку всі трудівниці ланки збираються біля моєї садиби, куди вчасно прибуває закріплена за нашою ланкою колгоспна автомашина. Маємо все потрібне для роботи в полі навіть в погану погоду . На обід нам безпосередньо на робоче місце привозять гарячі страви, а ввечері – каву або чай. Одне слово, не мерзнемо. А це не тільки сил додає і здоров’я наше зберігає, а й хороший трудовий настрій створює»[8;2].

Розповідає тракторист Микола Іванович Колісник: « Вже п’ятнадцятий рік працюю на тракторній бригаді, з них сьомий – трактористом. Але такого врожаю, як у цьому році, ще не доводилося збирати. Тому, незважаючи на всі примхи погоди, працюється з хліборобським піднесенням і завзяттям. Хочеться до останнього грама зібрати все, чим віддячила матінка-земля за нашу працю і турботу. Для цього маємо все необхідне. Заправляємо трактор пальним безпосередньо на ділянці. Про це постійно дбає шофер бензовоза Степан Дмитрович Зарубайко. Хорошого причіплювача маю – Дмитра Миколайовича Сірмана. Його обов’язок: стежити, щоб не забивалася картоплекопалка. І він добре це робить. Перевиконувати норму дозволяє також те, що ми не відлучаємося додому ні на обід, ні на вечерю.

Смачно годують нас безпосередньо в полі, та й апетит на свіжому повітрі, як ви знаєте, просто чудовий!»

Колгосп ім. ХХІІ з’їзду КПРС на середину 80-х років був одним із кращих в районі. Про це свідчать економічні показники за 1984 рік: всього зернових зібрано 2024т, овочів - 269т, кукурудзи на зерно - 435т, цукрового буряка - 9658т, картоплі - 973т, фруктів - 70т, кормового буряка - 2847т.

1985 рік, був для колгоспників не менш напруженим. Під час традиційного сільського свята «Зустріч весни», працівники господарства звітували перед Весною про підготовку техніки до весняно-польових робіт, брали підвищені соціалістичні зобов’язання на рік, що наступив. Наприклад в 1985р. планували: зібрати зернових - 2400 т, цукрового буряка – 10350 т, картоплі – 1220 т, овочів – 290 т, фруктів і ягід – 190 т, кормових коренеплодів – 2400 т. По тваринництву: молока – 1620 т, м’яса – 380 т, яєць – 100 тис. штук. Дане зобов’язання було виконано, а по деяких показниках – перевиконано.

Протягом 80 – х років у колгоспі змінилося два керівники: з 1985 по 1987р. посаду голови правління колгоспу займав Лисюк Микола Іванович, з 1987 по 1990р. – Сарафенюк Іван Іванович. Під їх керівництвом колгосп зміцнив свої лідерські позиції. Збільшився авто- і тракторний парк, побудували Будинок тваринника, де розмістилися контора правління колгоспу, сільська рада і медпункт. Поблизу тракторного стану побудували пункт заправки автомобілів і тракторів.

Ще кращим, заможнішим стало життя працівників господарства, про що свідчать нові вулиці в селі, значна кількість реконструйованих житлових будинків його мешканців. Передовики виробництва були делегатами партійних з’їздів і конференцій, побували на виставках досягнень народного господарства, були нагороджені путівками в будинки відпочинку, санаторії-профілакторії, здійснили поїздки і екскурсії в різні куточки країни і за кордон.

Кожний рік, кожна жнивна пора в господарстві мала свої напружені, сповнені трудовими клопотами дні. Літні і осінні жнива мали своїх героїв-трудівників, які невтомною працею множили славу села. Добре знали в селі і за його межами комбайнерів Ластюка Д. В., Карп’яка Олександра О.О., Чорнописького І.С., Панькова В.І. Червоний вимпел на комбайні показував хто з них передовик і намолотив найбільше.

Особливо важкими і відповідальними були осінні жнива. Їх чекали, до них готувалися як до свята, бо вони були фінішем праці хліборобів, результатом роботи протягом цілого року. Ось як у 80-ті описувала це районна багатотиражка: «Ще стеляться над полями вранішні тумани, заповнюючи, ніби молоком, видолинки, а на буряковій плантації, в урочищі «Сопи-гора» вже збираються механізатори. Комбайнери з напарниками, машиністи гичкозбиральних машин проводять технічний огляд і наладку агрегатів. Осінній день короткий. Отож треба підготуватись, щоб високопродуктивно працювала техніка.

Як тільки сонце випило скупу росу з буйнозеленого листя, шестирядні комплекси заходять у загінку. Добре відрегульовані БМ-6, а тому якість зрізання гички непогана. Один за одним від’їзджають трактори з причепами, автомобілі, наповнені гичкою. Особливо стараються водії Микола Володимирович Баранський, Микола Йосипович Думанський. Гичкозбиральні машини, які вони обслуговують, не знають хвилини простою.

Кожен коренезбиральний комбайн копає буряки в окремій загінці. Немає такого дня, щоб комбайнери залишили поле, не виконавши норму виробітку. Успіх забезпечує майстерність, належне технічне обслуговування, злагодженість на своєчасне транспортування.

—Ми все робимо, щоб чітко діяв конвеєр «поле—завод»,- говорить комбайнер Микола Васильович Андрухович.

До вечора, ще було далеко, а він уже справився з нормою, за що відзначений червоним прапорцем. Коротка зупинка. Голова колгоспу Іван Іванович Серафенюк вручив передовому екіпажеві червоний вимпел. Механізаторів, які відзначилися, щиро привітали колеги по роботі.

Знову рушив в зелене повноводдя комбайн. Поспішають трактористи Микола Карлович Ношко, Степан Степанович Чорнописький, Віктор Ярославович Українець, котрі транспортують корені на майданчик для доочищення. Тут працюють колгоспниці ланок Домни Василівни Костенюк, Марії Дмитрівни Сірман, Марії Григорівни Костенюк, Марії Дмитрівни Писар, Марії Омелянівни Маліщук. Майже врівень з лідером змагання йде комбайнер бурякозбирального комплексу Іван Іванович Чорнописький.

Завдяки злагодженій роботі механізаторів і автомобілістів колгоспу імені ХХІІ з'їзду КПРС тут залишилося збирати цукрові буряки менш як на четвертій частині площ. Дбають у погорілівському господарстві про раціональне використання гички. На звільнених і очищених площах господарюють орачі. На піднятті зябу нині зайнято три агрегати. Трактористи Дмитро Дмитрович Рудан, Микола Іванович Рудан виконують норми виробітку на 120%» .

У 1991 році Україна стає незалежною державою. 11 листопада 1991р. колгосп ім. ХХІІ з'їзду КПРС перейменовано на колгосп «Калинівка». Очолював колгосп - Краснюк Дмитро Іванович, який дбав про піднесення та розвиток колгоспу. Але ринкові економічні відносини показали неспроможність існування колективних господарств. Назріла необхідність змінювати форму господарювання. Молоді працівники господарства не хотіли жити і працювати по-старому. Всі чекали змін на краще і не розходилися із спілки. 30 січня 1993 року колгосп «Калинівка» було реорганізовано з селянську спілку співвласників «Калинівка». Але від цього господарювання не стало кращим. З кожним роком росли борги. Держава не втручалася в господарські справи спілчан. Без дотацій, державної підтримки, при слабкій виконавській і виробничій дисципліні селянська спілка поступово занепадала. Спочатку зменшується, а згодом і зовсім зникає тваринництво як галузь, зменшується урожайність зернових, стоять не прополені площі цукрового буряка. 16 лютого 1999 року селянська спілка співвласників «Калинівка» реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Калинівка». У цьому ж році було змінено трьох керівників кооперативу: Краснюка Д.І., Костенюка С.М.,

Новака М.О., що призвело до цілковитого занепаду господарства. В 2000 році засіяно озимини та виорано на зиму всього декілька десятків гектарів. Поступово родючі погорілівська чорноземи заростали бур’янами. Сподівались, що покращити ситуацію могла тільки людина, яка працювала у сільському господарстві і має спеціальну освіту. Тому збори членів кооперативу головою господарства обирають Лисюка Дмитра Івановича. Але підняти кооператив так і не вдалося. У 2004 році за останнім головою кооперативу обрано Ференця Івана Дмитровича. У цьому ж році кооператив «Калинівка» припинив своє існування. Після цього була створена ревізійна комісія на чолі з Новаком Миколою Олексійовичем, яка розділила майно між всіма членами кооперативу. Всі погорілівчан отримали майнові і земельні паї, які складали частку від вкладеної в господарство праці і земельний наділ згідно Законодавства України.
Соціально-економічний розвиток села в кінці ХХ на початку ХХІ століття.
З проголошення Незалежності України в селі, як і в усій державі проводяться реформи. Так в селі з’являється нова форма господарювання – фермерство. Фермером стає Чорнописький Д., якому в користування було надано 8 гектарів – землі. Взявши в держави кредит він придбав трактор, а згодом при розпаді колгоспу ще й зернового та кукурудзяного комбайнів. Але великих показників у збиранні врожаю він не досягав, особливо важко стало коли знову ж таки розпався колгосп.

Більшість жителів села на початку 90-х років працювали в колгоспі, де з часом зарплату почали платити тільки зерном, олією та іншими продуктами. Тому люди почали шукати кращого життя деякі жінки працювали на гумовзуттовій фабриці. А чоловіки починаючи із середини 90-х почали емігрувати в Німеччину на заробітки, де заробляли непогані гроші, порівняно з тим що тут їх зовсім не платили. Був такий час, що вчителям зарплату видавали горілкою, помідорами та іншим. Тому чоловіки особливо в літній період старалися виїхати на заробітки. В другій половині 90-х близько 75 % чоловіків таким чином відвідали Німеччину. Були чоловіки, що забирали із собою своїх дружин. Більшість поверталися, але приблизно 15 залишалося там надовго.

На початку ХХІ століття закривається кордон з Німеччиною, чоловіки починають шукати роботи тут на Буковині, а ще й коли ввели євро, то взагалі заробітки зникли. Тільки деякі жінки та чоловіки перебралися в Італія, Іспанію та Португалію.

Починаючи з 2003 року більшість чоловік шукає роботу в місті, це різноробочі та будівельники. На кінець 2007 року від учнів, які закінчили школу і до пенсіонерів, всі працюють на будівельних роботах, заробляючи від 50 до 100, а то і більше гривень в день.