І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга
жүктеу/скачать 1.6 Mb.
|
|
угоду (11 вересня 1658 року). Згідно з цією угодою, палатинати Брацлавиа Києва та Чернігова створили напівнезалежне князівство під польським сюзеренітетом, із Виговським у ролі першого керівника; було проголошено загальну амністію; Митрополит київський та його єпископи були юридично визнані польськими сенаторами. Але ряди та колони козаків разом із православним духовенством були проти умов; хоча Виговський і керував ними та їхніми московітськими союзниками у кривавій битві під Конотопом (8 липня 1659 року), зрештою, він був змушений відмовитися від гетьманської булави та виїхати до Польщі».
С. 220–221 «Наступник Хмельницького, гетьман Іван Виговський, обрав польську орієнтацію. Виговський був обраний гетьманом старшиною 1657 року, але йому відразу кинули виклик козаки із Запорозької Січі. Причина була проста. Навіть загальноповажаний Хмельницький отримав свій революційний старт внаслідок того, що пішов на Січ та був обраний його членами на посаду гетьмана. Таким чином, коли Виговський підходив до Січі, маючи справу безпосередньо із старшиною, запорожці повстали. Повстання під проводом Якова Барабаша, що приєдналося до полтавських козаків, ватажком яких був Мартин Пушкар, мало підтримку московитів. Наприкінці Виговський був здатен придушити заколоти запорожців та їх союзників, хоча і залишився вільним від впливу московського втручання в козацькі справи. Не розриваючи повністю зв’язок із царською владою, в жовтні 1657 року він підписав угоду зі шведами (в Корсуні), яка обіцяла створення незалежної козацької держави, котра включала б в себе Галичину, Волинь та східноукраїнські землі. Коли шведський союз не зміг дати конкретні результати, і коли стало зрозуміло, що Москва надасть свою підтримку козацьким повстанням проти старшини, Виговський, дослухаючись до поради свого відомого радника Юрія Немирича. вирішив знову укласти домовленність з поляками. Немирич був руським магнатом, який перед 1648 роком перейшов у протестанство та став одним із інтелектуальних наставників протестанства в Польщі. В результаті. він служив у Польській армії проти Хмельницького, а потім сприяв виборам протестанського короля на польський трон, із Трансильванії чи Швеції. Зрештою, 1657 року Немирич пішов на службу до гетьмана Виговського, і невдовзі після цього повернувся до православ’я». С. 224–225 «На жаль, для прибічників плану (Гадяцької угоди – перекл.), проблема напівнезалежних запорозькихх козаків не була розв’язаною, оскільки в кращому випадку лише декілька представників козацької еліти могли стати дворянами. Набагато важче було побороти успадковану ворожість до Польщі, яка поширилась між великою кількістю українського населення, яке ще досі пам’ятало війни часів
264264
Хмельницького. Зрештою. позбавлені виборчих прав, запорожці втратили довіру до гетьмана Виговського та продовжили дивитись на Москву, яка в будь-якому разі не збиралася приєднатися до Гадяцької конфедерації. Таким чином, Гадяцький Союз помер мертвонародженим. Незважаючи на поразку, Гадяч заслуговує на увагу через дві причини. Це була перша спроба розв’язати проблему «українець-русин» загалом в рамках Польщі. Мало того, це було використано пізнішими захисниками Польщі як приклад нібито толерантної природи Польщі. Більш важливим є те, що Гадяч показав, наскільки менш зацікавленим був керівний соціальний прошарок України у здобутті незалежності для їхньої батьківщини, ніж в утриманні та розширенні власних соціальних та політичних привілеїв на території держави. Якби їхні власні інтереси не могли просуватися в Польщі, тоді, можливо, пропозиція московитів була б кращою. По суті, весь період Руїни в українській історії можна розглядати як час, коли козацька старшина постійно пересувала васальну залежність від Польщі до Москви, а іноді навіть до Османської імперії в спробах знайти сильного союзника, який гарантував би власну роль лідера в українському суспільстві. Однак у старшини на перешкоді стояло дві сили: 1) уряди Польщі та Москви, кожен з яких мав свої думки на рахунок того, як треба керувати «периферійними» землями на території; 2) запорозькі козаки нижчого ешелону та селяни, які від початку протистояли ідеї заміни правління польською чи полонізованою руською аристократією на правління «власною», але не менш пригноблюючою козацькою аристократією».
козацька старшина мала недостатньо контролю над подіями. Запропонований Гадяцький Союз, приміром, розглядався Москвою як декларація війни, і навесні 1659 року цар Олексій послав на Україну стотисячну армію. Хоча московити й були розбиті під Конотопом (8 липня 1659 р.) обєднаним польсько-татарсько-козацьким військом, позиція гетьмана Виговського не поліпшилася. Повстання, особливо на Лівому березі та на Запоріжжі, яким керували козаки, незадоволені пропольською орієнтацією старшини, призвели до звільнення Виговського у вересні 1659 року». Paul Robert Magocsi «A History of Ukraine», University of Toronto Press, Toronto, 1996.
265
ДОЛІ, ПОВ’ЯЗАНІ З УКРАЇНОЮ Українець і єврей, білорус і молдаванин, шотландець і росіянин, поляк і німець – доля пов’язала з Україною людей найрізноманітніших національностей. Хтось народився тут, а іншого на нашу землю привели вигадливі й так мало передбачувані життєві стежки. Як для доброї матері й батька дорога кожна дитина, так і держава та народ мають дорожити й пишатися кожним своїм сім’янином. В.Хавкіна і Д. Самойловича об’єднує не тільки народження на українській землі, їх єднає подвижницьке служіння людству. Важко щось додати до слів знаного француза про Данила Самойловича… Можна лишень уявити, скільки б ще міг зробити для науки і здоров’я людей цей мужній вчений, якби не такі тодішні правителі.
530787p366.pdf Лютцкеранд Едіт, Жохнович Кароль, «Вальдемар Хавкін: першовідкривач вакцини проти холери»: «Більшість американців, які могли б відразу відповісти на запитання, як звати вчених, які побороли поліомієліт, сказ, які змогли б за кілька секунд пригадати ім’я, аналогічно пов’язане із сифілісом, жовтою гарячкою та малярією, можливо, зайшли б у безвихідь, якби в них запитали про людину, яка винайшла вакцини проти двох із найсмертельніших епідемічних хвороб – холери та бубонної чуми. Це Вальдемар Мордекал Хавкін (1860–1930), якого королева Вікторія назвала кавалером Індійської Імперії за його службу цій країні і якого лорд Джозеф Лістер назвав «рятівником людства». У 1920–30 рр. Синклер Льюіс («Арроусміт») та А. Дж. Кронін («Цитадель») згадували його ім’я. Сьогодні важко знайти в цій країні когось, хто чув про нього.
викладача та ментора Іллі Мечнікова. У роботі розповідалося про Астазію ocellata, і вона була настільки хорошою, що через чотири роки її надрукували в «Аналах» Інституту Пастора». [84] http://www.nlm.nih.gov/hmd/manuscripts/ead/haffkine36.html Archives and Modern Manuscripts Program, History of Medicine Division Processed by John P. Rees; Processing Completed 2005 Encoded by John P. Rees Biographical Note: «The son of a Jewish schoolmaster, W. M. Haffkine (born Volodymyr Aaronovich Havkin) was born in the prosperous Black Sea port of Odessa. He entered the Faculty of Natural Sciences in the University at Odessa and completed his studies in 1882 with a dissertation on Zoology. He became the curator of the Zoological Museum in Odessa, but was arrested as a member of a Jewish self-defence organisation after the assassination of Tsar Alexander. 266266
Released after a trial, he left for Switzerland in 1888 and worked as an assistant at the Geneva medical school for a year. In 1889 he moved to Paris and started working at the Pasteur Institute where his initialwork focused on producing a cholera inoculation. He produced an attenuated form of thebacterium by exposing it to blasts of hot air. A series of animal trials confirmed the efficacy of the inoculation. In July 1892, Haffkine performed his first human test, on himself. During the Indian cholera epidemic of 1893, he travelled to Calcutta and introduced hisnew prophylactic inoculation. After initial criticism by the local medical bodies, it was widely accepted. Haffkine came to Bonbay at the outbreak of the plague epidemic in Bombay in October 1896. He improvised a laboratory in the Grant Medical College and set to work on preventive and curative measures. A curative serum was tested in four months, but was found to be unreliable; emphasis moved to a preventive vaccine using dead bacteria. A form useful enough for human trials was ready by January 1897, and tested on volunteers at the Byculla jail the next month. Use of the vaccine in the field started immediately. Recognition followed quickly. The Aga Khan provided a building to house Haffkine’s «Plague Research Laboratory» and other prominent citizens of Bombay supported his researches. However, the medical community was not very sympathetic towards him. In 1902 the vaccine apparently caused nineteen cases of tetanus. An inquiry commission indicted Haffkine, who was relieved of his position as Director of the Plague Laboratory. A review of the commission’s report by the Lister Institute in England overturned this decision, putting the blame squarely on the doctor who administered the injections, and exonerated Haffkine. Haffkine returned to France and settled in Boulogne-sur-Seine, and occassionally wrote for medical journals. In 1925, when the Plague Laboratory in Bombay was renamed the «Haffkine Institute», he wrote that «…the work at Bombay absorbed the best years of my life…». He revisited Odessa in 1927, but could not adapt to the tremendous changes after the revolution. He moved to Lausanne in 1928 and remained there for the last two years of his life». References: http://theory.tifr.res.in/bombay/persons/wm-haffkine.html http://encycl.opentopia.com/term/Waldemar_Haffkine Encyclopedia Judaica (1971) [84] Apхіви та програма Сучасних манускриптів, Історія відділу медициниОпрацьовано Джоном П. Ріс; Опрацювання завершене 2005 року. Закодовано Джоном П. Ріс Запис із біографії:
Ааронович Хавкін) народився у чорноморському порту Одесі. Він вступив на факультет природничих наук Одеського Університету й закінчив навчання 1882 року з дисертацією із зоології. Він став куратором Зоологічного музею в Одесі, але після вбивства царя Олександра був заарештований як член єврейської організації самооборони. Звільнений після суду, 1888 року він поїхав у Швейцарію та протягом року працював асистентом у Женевській медичній школі. 1889 р. він переїхав до Парижа й працював у Інституті Пастера, де його початкова робота зосереджувалася на виготовленні щеплення проти холери. Він виготовив 267
розріджену форму бактерії, піддаючи її подуву сильного вітру. Випробовування на тваринах підтвердили ефективність щеплення. У липні 1892 року Хавкін здійснив свій перший тест на людині – на собі. Під час епідемії холери в Індії у 1893 р. він поїхав до Калькутти та запропонував нове профілактичне щеплення. Спочатку місцеві медичні установи критикували Хавкіна, але потім прийняли це щеплення.
Він організував лабораторію в Грант Медікал Коледж та розпочав роботу над профілактичними та лікувальними засобами. Лікувальну сироватку було протестовано через чотири місяці, але вона виявилася ненадійною; наголос змістився на профілактичну вакцину із використанням мертвої бактерії. Форма, доволі придатна для випробовування на людях, була готова вже до січня 1897 р. Її протестували на добровольцях у в’язниці Байкулла наступного місяця. Використання вакцини розпочалося негайно. Визнання не забарилося. Ага Кхан надав будинок для розміщення Лабораторії дослідження чуми Хавкіна, а інші видатні жителі Бомбея підтримували його дослідження. Однак товариство медиків йому не дуже симпатизувало. 1920 року вакцина спричинила 19 випадків правцю. Слідча комісія звинуватила Хавкіна, якого звільнили з посади директора Лабораторії з дослідження чуми. В англійському інституті Лістера було переглянуто доповідь комісії й відкинуто таке рішення, натомість було звинувачено лікаря, який робив ін’єкції. Хавкіна виправдали.
медичних журналів. 1925 року, коли лабораторію з дослідження чуми в Бомбеї було перейменовано на «Інститут Хавкіна», він написав, що «…робота в Бомбеї ввібрала в себе найкращі роки мого життя…». Він знову відвідав Одесу 1927 року, але не зміг адаптуватися до величезних змін після революції. Переїхав до Лозанни 1928 року та залишався там протягом двох останніх років життя». Посилання: http://theory.tifr.res.in/bombay/persons/wm-haffkine.html http://encycl.opentopia.com/term/Waldemar_HaffkineEncyclopedia Judaica (1971) [85] http://Volodymyr_havkin.totallyexplained.com/, Waldemar Mordecai Wolff Haffkine (March 15, 1860, Odessa, Russia – October 26, 1930, Lausanne, Switzerland) was a bacteriologist who mainly worked in India. He was the first microbiologist who developed and used vaccines against cholera and bubonic plague. He tested the vaccines on himself. Lord Joseph Lister named him «a savior of humanity». Early years Born Volodymyr Aaronovich Havkin (), the fourth of five children in a family of a Jewish schoolmaster in Odessa, Russian Empire, he received his education in Odessa, Berdyansk and St. Petersburg.
group turned to terrorism against public officials, he broke up with the revolutionary movement. He was also a member of the Jewish League for Self-Defense. Haffkine was injured while defending a Jewish home during a pogrom, as a result he was arrested but later released due to the intervention of Ilya Mechnikov. Haffkine continued his studies
268268
with famous biologist Ilya Mechnikov, but after the assassination of Tsar Alexander II, the government increasingly cracked down on people it considered suspicious, including intelligentsia. Mechnikov left the country for Pasteur Institute in Paris. In 1888, Haffkine was allowed to emigrate to Switzerland and began his work at the University of Geneva. In 1889 he joined Mechnikov and Louis Pasteur in Paris.
Asia and Europe. Even though Robert Koch discovered Vibrio cholerae in 1883, the medical science at that time didn’t consider it a sole cause of the disease. This view was supported by experiments by several biologists, notably Jaime Ferran in Spain. Haffkine focused his research on developing cholera vaccine and produced an attenuated form of the bacterium. Risking his own life, on July 18, 1892, Haffkine performed the first human test on himself and reported his findings on July 30 to the Biological Society. Even though his discovery caused enthusiastic stir in the press, it wasn’t widely accepted by his senior colleagues, including both Mechnikov and Pasteur, nor by European official medical establishment in France, Germany and Russia. The scientist decided to move to India where hundreds of thousands died from ongoing epidemics. At first, he was met with deep suspicion and survived an assassination attempt by Islamic extremists but during the first year there (1893), he managed to vaccinate about 25,000 volunteers, most of whom survived. After contracting malaria, Haffkine had to return to France. In his August 1895 report to Royal College of Physicians in London about the results of his Indian expedition, Haffkine dedicated his successes to Pasteur, who recently died. In March 1896, against his doctor’s advice, Haffkine returned to India and performed 30,000 vaccinations in seven months.
asked Haffkine to help. He embarked upon the development of a vaccine in a makeshift laboratory in a corridor of Grant Medical College. In three months of persistent work (one of his assistants got nervous breakdown, two others quit), a form for human trials was ready and on January 10, 1897 Haffkine tested it on himself. After these results were announced to the authorities, volunteers at the Byculla jail were inoculated and survived the epidemics, while seven inmates of the control group died. Haffkine’s successes in fighting the ongoing epidemics were undisputable, but some officials still insisted on old methods based on sanitarianism: washing homes by firehose with lime, herding affected and suspected persons in camps and hospitals, and restricting travel. Even though the official Russia was still unsympathetic to his research, Haffkine’s Russian colleagues doctors V.K. Vysokovich and D.K. Zabolotny visited him in Bombay and during the 1898 cholera outbreak in the Russian Empire, the vaccine called «лимфа Хавкина» («limfa Havkina», Havkin’s lymph) saved thousands of lives across the empire. By the turn of the century, the number of inoculees in India alone reached four millions and doctor Haffkine was appointed the Director of the Plague Laboratory in Bombay Connection with Zionism In 1898, Haffkine approached Aga Khan III with an offer for Sultan Abdul Hamid II to resettle Jews in Palestine, then a province of the Ottoman Empire: the effort «could be progressively undertaken in the Holy Land», «the land would be obtained by purchase
269
from the Sultan’s subjects», «the capital was to be provided by wealthier members of the Jewish community», but the plan was rejected. Little Dreyfus affair In 1902, nineteen Punjabi villagers (inoculated from the same bottle of vaccine) died of tetanus. An inquiry commission indicted Haffkine, and he was relieved of his position and returned to England. The report was unofficially known as «Little Dreyfus affair», as a reminder of Haffkine’s Jewish background and religion. The Lister Institute reinvestigated the claim and overruled the verdict: it was discovered that an assistant used a dirty bottle cap without sterilizing it. In July 1907, a letter published in The Times, called the case against Haffkine «distinctly disproven». It was signed by Ronald Ross (Nobel laureate, malaria researcher), R.F.C. Leith (the founder of Birmingham Institute of Pathology), William R. Smith (President of the Council of the Royal Institute of Public Health), and Simon Flexner (Director of Laboratories at New York Rockefeller Institute), among other medical dignitaries. This led to Haffkine’s acquittal.
worked there until his retirement in 1914. Professor Haffkine returned to France and later moved to Lausanne, where he spent last years of his life. In his later years, Haffkine returned to Orthodox Jewish practice. In 1916, he wrote A Plea for Orthodoxy. In this article Haffkine advocated traditional religious observance and decried the lack of such observance among «enlightened» Jews. During his brief visit to the Soviet Union in 1927, he found drastic changes in the country of his birth. In 1929 he established the Haffkine Foundation to foster Jewish education in the Eastern Europe. Haffkine received numerous honors and awards. In commemoration of a century after his birth, the Haffkine Park was planted in Israel in 1960s. Sources Edinger, Henry. The Lonely Odyssey of W.M.W. Haffkine, In Jewish Life Volume 41, No. 2 (Spring 1974). Waksman, Selman A.. The Brilliant and Tragic Life of W.M.W. Haffkine: Bacteriologist, Rutgers University Press (1964). [85] Вальдемар Мордехай Вульф Хавкін (15 березня 1860 р. Одеса, Росія – 26 жовтня 1930 р. Лозанна, Швейцарія) був бактеріологом, який переважно працював в Індії. Він був першим мікробіологом, який вивів та застосував вакцини проти холери та бубонної чуми. Вчений випробовував вакцини на собі. Лорд Йозеф Лістер назвав його «рятівником людства». Ранні роки Володимир Ааронович Хавкін, четвертий з п’яти дітей у сім’ї єврейського шкільного вчителя в Одесі, що в Російській імперії, отримав освіту в Одесі, Бердянську та Санкт-Петербурзі.
група почала тероризувати громадських службовців, він покинув революційний рух. Також був членом єврейської ліги самооборони. Хавкін був поранений, коли під час
270270
погрому захищав Єврейський дім, був заарештований, але пізніше його звільнили, оскільки втрутився Ілля Мечніков. Хавкін навчався й далі з відомим біологом Іллею Мечніковим, але після вбивства царя Олександра ІІ уряд все більше й більше нападав на людей, які вважалися підозрілими, в тому числі й на інтелігенцію. Мечніков покинув країну й переїхав до Інституту Пастера в Парижі. 1888 року Хавкіну дозволили емігрувати до Швейцарії, де він почав працювати в Женевському університеті. 1889 року в Парижі він приєднався до Мечнікова та Луї Пастера.
Азію та Європу. Хоча Роберт Кох 1883 року й відкрив Вібріо холеру, медична наука не вважала це єдиною причиною хвороби. Цю теорію підкріпляли експерименти кількох біологів, особливо Жейма Феррана в Іспанії. Хавкін зосереджував свої дослідження на винайденні вакцини проти холери та виготовив розріджену форму бактерії. 18 липня 1892 року, ризикуючи власним життям, Хавкін провів перший тест на собі та 30 липня повідомив про свої відкриття біологічному товариству. Хоча його відкриття спричинило повний ентузіазму шум у пресі, воно не було широко прийняте його старшими колегами, включаючи також Мечнікова та Пастера, а також жүктеу/скачать 1.6 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|