Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


Цивілізаційний, або культурологічний підхід



Pdf көрінісі
бет197/204
Дата25.09.2023
өлшемі7 Mb.
#478487
түріНавчальний посібник
1   ...   193   194   195   196   197   198   199   200   ...   204
danilyan-og-taryanenko-vm-osnovi-flosofyi

Цивілізаційний, або культурологічний підхід до 
розуміння філософії історії склався в XIX — XX 
століттях. Його головною рисою є ствердження ідеї про 
існування безлічі культур і цивілізацій, їхньої локальності 
і різноякісності, заперечення твердої однолінійної 
схеми суспільного прогресу. Поняття цивілізація (від лат. 
сШНз — цивільний, державний) — надзвичайно ємне 
поняття, що застосовується широким спектром наук і тому 
вживається на різних рівнях абстракції. Дуже часто це 
поняття використовується як синонім культури. У 
соціально-філософському Контексті під цивіліза-


цією.як правило, розуміють рівень, ступінь суспільного 
розвитку, матеріальної і духовної культури.
Одним з засновників такого підходу був російський 
соціолог і натуралістМиколаДанилевський (1822-1885), 
який висунув концепцію окремо існуючих культурно-
історичних типів (цивілізацій), що знаходять свій вияв 
через чотири найважливіші форми діяльності, чи «основи» 
(самопрояву) цивілізацій — релігійну, культурну, політичну, 
соціально-економічну. Подібно біологічним організмам, 
культурно-історичні типи перебувають у процесі 
невпинної боротьби з зовнішнім середовищем і один з 
одним і проходять стадії зародження, змужніння, старіння 
і загибелі (вимирання, чи деградації до рівня аморфної 
етнографічної сировини — для інших культурно-історич-
них типів). Зміст всесвітньої історії Данилевський вбачав у 
виявленні особливостей самопрояву культурно-історичних 
типів народів, що розвиваються за своїми особливими 
законами.
Данилевський визначив деякі закони розвитку 
культурно-історичних типів: 1) народи, які говорять 
однією чи близькими мовами, становлять один культурно-
історичний тип; 2) для виникнення і розвитку культурно-
історичного 
типу 
необхідна 
певна 
політична 
незалежність; 3) успіхи цивілізації залежать від 
різноманітних елементів культурно-історичного типу; 4) 
процес формування цивілізації тривалий, а період їхнього 
розквіту — короткий; 5) цивілізації розвиваються 
замкнуто й ізольовано, але це аж ніяк не означає, що 
вони не впливають одна на одну.
Виокремивши тринадцять культурно-історичних 
типів, 
Данилевський 
найбільшу 
увагу 
приділяє 
слов'янському типу — молодому і якісно новому, 
покликаному наповнити справжнім змістом майбутню 
історію людства.
Продовжив і розвинув погляди Данилевського 
німецький мислитель Освальд Шпенглер (1880-1936), 
який також критично ставився до європоцентристської 
однолінійної схеми суспільного прогресу. Основною 
категорією у філософії Шпенглера є культура, яку він 
розуміє як особливий «організм», відособлений від 
інших, подібних йому «організмів». Звідси випливає, що 
єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може. 
Тому Шпенглер заперечує цілісність і єдність всесвітньої 
історії, наявність у ній «постійного і загального». 
Шпенглер виокремлює в історії людства вісім культур: 
єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-
римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і 
культуру народу майя. Очікує він появи і російсько-
сибірської культури. Кожен культурний організм, за 
Шпенглером, існує протягом певного життєвого терміну 
(близько тисячі років), після чого він перероджується в 
цивіліза-


цію і гине. Кожна з культур має свій глибокий зміст і 
однакове значення в історичному процесі. Зміст же історії 
він розуміє як з'ясування долі, душі і мови культур.
Ще одним представником локальних цивілізацій є 
англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-
1975), який, розвиваючи думки ДаНилевського і 
Шпенглера про циклічність історії, розглядає її як 
сукупність історій окремих своєрідних і відносно замкну-
тих цивілізацій (у первісному варіанті він нараховує їх 
23, а потім скорочує до 13). Розглядаючи цивілізації як 
«динамічні утворення еволюційного типу», Тойнбі 
виокремлює в кожній з них основні стадії історичного 
існування: виникнення, зростання, надлом і розкладання. 
Після проходження цих основних фаз цивілізація, як пра-
вило, гине, поступаючись місцем іншій цивілізації.
Вважаючи 
соціальні 
процеси, 
що 
послідовно 
відбуваються в цих цивілізаціях аналогічними, Тойнбі 
намагався вивести на цій підставі деякі формальні 
емпіричні 
закони 
повторюваності 
суспільного 
розвитку, що дозволяють передбачати глобальні події в 
доступному для огляду майбутньому. Зміст же всесвітньої 
історії Тойнбі вбачає в релігійній еволюції і духовному 
удосконаленні людства.
Цивілізація, на думку історика, виникає з примітивних 
суспільств внаслідок «життєвого виклику», породжуваного 
винятковими обставинами різного характеру й успішної 
відповіді на цей виклик Виклики можуть бути як 
природними, так і людськими. Рушійною ж силою розвитку 
цивілізацій є творча меншість, яка, вдало відповідаючи на 
виклики, що виникають, веде за собою «інертну меншість».
Таким чином, з позиції цивіл ізаційного підходу 
історичний розвиток постає як послідовно нелінійний 
процес, поступальний характер якого визначається не 
характеристиками «вище — нижче», а тим, що кожна 
цивілізація у своєму процесі саморозвитку і само-
визначення 
проходить 
всі 
основні 
щаблі 
філогенетичного шляху людства і розглядається як 
унікальне соціальне утворення зі своєю історією і 
неповторною індивідуальністю.
Порівнявши формаційний і цивілізаційний підходи, 
можна зробити такі висновки:
1) формаційний підхід прагне в процесі аналізу 
охопити все 
суспільство й акцентує увагу на його динаміці, 
цивілізаційний — 
досліджує частину суспільства (окрему цивілізацію), а 
суспільство 
в цілому сприймає як статичне; 
2) формаційний підхід особливу увагу приділяє 
економічним 
факторам життя суспільства, цивілізаційний же — акцентує 
увагу на 
духовних факторах. 
На сучасному етапі розвитку філософії історії 
утверджується таке розуміння історії, у якому робиться 
спроба використовувати


позитивні ідеї цих альтернативних підходів і компенсувати 
їхні недоліки. Такий підхід дістав назву монадного.
Характерною рисою монадного підходу є розгляд 
всесвітньо- 
історичного процесу як єдності, яка, У свою чергу, 
складається 
з 
безлічі історичних індивідів (соціумів). Причому 
формаційна 
скла 
дова монадного підходу зосереджує, увагу на тому 
загальному 
для 
різних країн, що проходять ту саму ступінь історичного 
розвитку, 
а цивілізаційна складова акцентує увагу на особливостях 
соціаль 
них організмів, їхньої неповторності. Таким чином, у 
монадному 
підході враховуються і реалізуються узагальнюючі 
можливості 
фор 
маційного підходу і індивідуалізуючі можливості 
цивілізаційного 
підходу не на основі їхнього протиставлення, а на основі 
єдності 
і 
взаємодоповнюваності.
Як уже зазначалося вище, проблема змісту історії 
посідає одне з головних місць у більшості напрямків 
філософії історії. Водночас ряд філософів створили 
концепції, у яких проблема змісту історії є центральною.
У концепції провідного німецького філософа Карла 


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   193   194   195   196   197   198   199   200   ...   204




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет