РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові

«Я помер,- думав він,- і тепер, напевне, у пеклі. Дивно тільки, що тут так мало вогню. Власне, його зовсім немає. Оце дивно: пекло - і без пекельного вогню!»

В цю мить у замку камери заскрипів ключ. Горох причаївся в кутку, бо тікати все одно було нікуди. Він перелякано дивився, як відчиняються двері, і чекав, що зараз увійде кат із солдатами Лимончиками. [71]

Лимончики справді увійшли, але з ними замість ката був... Хто б ви думали? Синьйор Помідор власною персоною, зв'язаний по руках і ногах.

Синьйор Горох скочив на рівні ноги і мало не кинувся на Помідора з кулаками, та схаменувся.

«Що ж це я роблю?! Тепер він такий самий в'язень, як і я»,- подумав Горох. І хоча не відчував ніякої симпатії до свого недавнього хазяїна, чемно запитав:

- То вас також заарештували?

- Заарештували? Скажіть краще, що мене засудили на смерть. Мене повісять завтра на світанку, відразу ж після вас. Та ви, мабуть, і не знаєте, що ми знаходимося у камері смертників!

Горох не міг отямитися від здивування.

- Принц Лимон страшенно розгнівався, що йому не вдалося розплутати ці таємниці,- вів далі Помідор.- Так що він придумав! Звинуватив мене перед графинями як призвідника всієї цієї змови. І виніс вирок: повісити.

Синьйор Горох не знав - радіти йому чи співчувати Помідорові.

Нарешті сказав:

- Ну що ж, не журіться, синьйоре Помідоре! Разом помирати будемо.

- Мала втіха,- озвався Помідор.- Та хоч ми й помремо, все-таки дозвольте мені вибачитися перед вами за те, що я мало дбав про вас під час допиту. Ви самі розумієте, що тоді вирішувалася і моя доля.

- Ах, що було - минуло. Не треба згадувати,- чемно сказав синьйор Горох.- Тепер ми - товариші по нещастю. То будемо краще допомагати один одному.

- Я цілком з вами згоден,- полегшено зітхнув Помідор.- І я дуже радий з того, що ви зовсім не злопам'ятна людина.

Він одразу повеселішав, дістав з кишені шматок солодкого пирога і по-братньому поділився з синьйором Горохом. Горох очам своїм не вірив, що Помідор так розщедрився.

- На жаль, оце і все, що мені залишили,- сказав Помідор, сумно похитуючи головою. [72]

- Отака в світі правда! Вчора ви були справжнім володарем замку, а сьогодні ви в'язень!

Помідор мовчки жував пирога.

- А знаєте,- раптом сказав він,- мені навіть подобається, як пожартував зі мною отой шибеник Цибу-ліно. Добре подумавши, я зрозумів, що він просто непосидющий хлопчина і зробив це від щирого серця, з бажання допомогти бідним людям.

- Можливо,- згодився Горох.

- Шкода, що невідомо, де тепер ці люди, які втекли з тюрми,- просторікував Помідор.- Тепер я залюбки зробив би для них щось хороше.

- Що ж ви зробили б тепер, коли самі перебуваєте у в'язниці?

- Ваша правда. Та я й не знаю, де вони.

- І я не знаю,- признався Горох.

Від привітності Помідора язик у адвоката почав потроху розв'язуватися, і він додав:

- Знаю тільки одне: місце, де вони сховали хатину кума Гарбуза.

Коли Помідор почув ці слова, у нього з радощів аж серце тьохнуло.

«Ану, Помідоре, прислухайся уважно до того, що говоритиме цей дурень,- сказав він сам собі.- Можливо, в тебе ще є надія на порятунок...»

- Справді, знаєте? - запитав він у адвоката.

- Авжеж, знаю. Тільки нікому не скажу. Бачите, я не хочу більш кривдити цих бідних людей.

- О, ці почуття роблять вам честь, синьйоре адвокат! Я б теж нікому не сказав. Я не хотів би, щоб через мене з цими бідолашними знедоленими людьми сталось якесь нове лихо!

- Коли так,- сказав синьйор Горох,- то я радий потиснути вашу руку.

Синьйор Помідор простяг руку, і синьйор Горох довго її тиснув.

Адвокат зовсім розчулився, йому закортіло поговорити з Помідором від усього серця.

- Повірите,- легковажно признався він,- вони сховали хатину біля самісінького замку. Так близько, що нам і на думку не спало б там шукати. [73]

- Де ж саме вони її сховали? - ніби ненароком запитав Помідор.

- Тепер я вже можу вам про це сказати,- гірко усміхнувся синьйор Горох.- Все одно завтра ми з вами загинемо, і цю таємницю разом з нами сховає могила.

- І правда. Ви ж знаєте, що завтра на світанку обох нас стратять.

Тут синьйор Горох ще ближче присунувся до товариша по тюрмі і тихенько прошепотів йому на вухо, що хатину кума Гарбуза сховано недалеко звідси, в лісі, і доглядає її кум Суниця.

Помідор вислухав до кінця, палко потиснув Горохові руку і скрикнув:

- Дорогий мій друже! Я вам безмежно вдячний за те, що ви довірили мені цю важливу звістку. Цим ви рятуєте мені життя!

- Я рятую вам життя? Та ви жартуєте!

- Анітрохи! - гукнув Помідор і схопився на ноги. Він кинувся до дверей і почав щосили гатити в них кулаками, доки прибігли Лимончики.

- Негайно ведіть мене до принца Лимона! - наказав синьйор Помідор, як завжди, владним тоном.- Я повинен доповісти- йому про надзвичайно важливу справу!

І справді, Помідор розповів принцу про все. Принц страшенно зрадів. І вони вирішили, що завтра вранці, зразу ж після страти Гороха, підуть до лісу, щоб захопити хатину кума Гарбуза.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Як синьйор Горох сходив на ешафот

На сільському майдані вже стояла шибениця, під нею дощаний поміст, а в помості була ляда. Коли кат натискував кнопку, ляда відчинялася вниз. Туди і мав провалитися синьйор Горох, коли його повісять.

Його хотіли вже вести на страту, а він всіляко намагався виграти час. Спочатку заявив, що хоче поголити [74] бороду, потім захотів помити голову, а потім йому заманулося зрізати нігті на ногах, бо вони, мовляв, дуже відросли.

Кат не хотів чекати і лаявся, але, за звичаєм, останню волю смертника необхідно було виконувати. Довелося посилати по ножиці.

Не менше двох годин зрізував нігті синьйор Горох. Та нарешті змушений був скоритися і піти на майдан.

Коли він уже сходив на поміст, його раптом охопив жах,- то оце зараз він має померти? Такий маленький, товстенький, зелененький, з такою чисто вимитою головою і обстриженими нігтями - він усе-таки має померти!

І от гучно заторохтіли барабани. Кат накинув адвокатові на шию зашморг, порахував до тринадцяти і натиснув кнопку. Ляда відчинилася, і синьйор Горох провалився у темряву. Тільки встиг подумати: «Ну от і кінець!»

І раптом почув над собою чийсь гугнявий голос:

- Ріжте зашморг, синьйоре Цибуліно! Тут таке світло, що я нічого не бачу!

Хтось перерізав зашморг, що стискав шию Гороха, і той самий голос знову промовив:

- Дайте йому ковтнути нашого картопляного соку. Ми, кроти, ніколи не рушаємо в путь без пляшечки цього чудового цілющого напою!

Що ж воно тут сталося?

 

жүктеу/скачать 1.1 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: