До Світла. Чисте Світло зберігає



бет14/14
Дата13.07.2016
өлшемі0.79 Mb.
#197602
түріКнига
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

- Ось так парадокс! - розсміявся Женька, побачивши біля багаття Сенсея. - А ми думали, ви безнадійно відстали!

- Індик теж думав, - добродушно усміхнувся Микола Андрійович, - та в суп попав.

- Ну так, сто років живи, сто років вчися, - з ноткою гумору прорік Стас.

- А нам здавалося, що ми, скрутивши з дороги, скоротили відстань?! - у свою чергу здивувався Віктор. - А йти довелося набагато довше і важче. Якби ми знали…

Женя почухав свою потилицю і, змалювавши розумний вираз обличчя, промовив:

- Якби мені той розум наперед, що приходить після.

Від цієї його клоунади всі знов розсміялися. А коли сміх затихнув, Сенсей промовив:

- Соломон одного дня сказав: “Побачив я, що корисніше мудрість, чим дурість, як корисно світло, чим пітьма… Але і те я взнав, що єдина доля переслідує і мудрого, і безглуздого”.

Сенсей переглянувся з Аріманом, і вони удвох сумно чомусь посміхнулися. Хлопці, мабуть не зовсім зрозумівши сенс сказаного Сенсеєм, спробували продовжити з Аріманом перервану тему розмови про бізнес. Але в того, вочевидь, були свої плани. І він плавно перемкнув увагу хлопців на пишність своєї яхти. Вночі вона дійсно здавалася ще красивіше, чим вдень. Яхта вся світилася дивовижною ілюмінацією вогнів. Їх було так багато, що світло, витікаюче від них, створювало довкола яхти своєрідну насичену ауру. З яхти доносилася приємна на слух мелодія.

- Це у вас там що, вечірня дискотека? - з посмішкою поцікавився Женя.

- Ну щось подібне до того, - усміхнувся Аріман.

- Повезло вашій команді, - заздрісно промовив Женя. - З такою людиною, на такій яхті та навколо світу! Ух! З вітерцем! Напевно, яхта всередині не менш красива, ніж зовні?

- О, всередині вона набагато прекрасніша, - таємничо промовив Аріман. - До речі, є пропозиція. Якщо ви не сильно втомилися, пропоную вам прогулянку на мою яхту, якщо хочете, звичайно. - І інтригуючим голосом додав: - Між іншим, там є не лише хороша музика, але морозиво і фрукти.

- Хочемо, хочемо! - мало не хором обрадувано скрикнула молодь.

Аріман дружньо посміхнувся і сказав своєму помічникові:

- Веліар, організуй.

Веліар ввічливо вклонився і повів хлопців до човна. Я теж спочатку пішла разом зі всіма. Але, глянувши на воду і похитування човна, мені знов стало якось недобре. Організм знову почав проявляти якісь дивні сигнали незрозумілого внутрішнього дискомфорту. І бажання поплисти разом зі всіма якось відразу пропало. Хоча, чесно признатися, мені дуже хотілося поглянути на яхту, тим більше туди пішли всі наші хлопці, Тетяна і навіть Микола Андрійович. Але, мабуть, для мого організму день виявився явно переобтяженим. Я і так ледве дісталася до табору. А опинившись біля рідних наметів, і зовсім розслабилася, як мовиться, відпустивши свою силу волі на заслужений відпочинок. Організм ураз охопила слабкість і бажання відпочити. Тому коли наші хлопці стали усаджуватися в човен для поїздки на яхту, розумом я розуміла, що упускаю шанс поглянути на те, що, можливо, ніколи в житті більше не побачу. Але такий конфуз мого тіла остаточно затвердив мене в рішенні скоріше дістатися до свого намету, щоб зі мною не сталися всякі несподіванки. Насилу відмовившись від такої принадної пропозиції побувати на яхті Арімана, я рушила у напрямі свого намету. Причому на мене хвилею накотилв якийсь дивний стан: з одного боку, брала злість за прояв такої слабкості організму в самий непідходящий момент; а з іншого боку - радість і спокій, що нарешті мені удасться від всього цього відпочити. Так або інакше, але, діставшись до свого “ложа”, я не стала заглиблюватися в причини такого стану. А просто вирішила трохи відпочити, оскільки, як ще говорили древні, кращі ліки - це сон.

Не знаю, скільки пройшло часу, але відкрила я очі від якогось дивного відчуття, що щось сталося. Тетяни в наметі ще не було. Я прислухалася до себе. Мій стан був досить таки незвичайним. Я так і не зрозуміла, чи то мені все це сниться, чи то це зі мною відбувається насправді. Якщо я спала, тоді звідки така абсолютна ясність і незвичайна чистота думки, таке незрозуміле натхнення, відчуття приливу сил, точно заново народилася? Я ущипнула себе, аби розвіяти всі сумніви. Дивно, але я швидше здогадалася, що роблю собі боляче, чим відчула біль. Піднявшись з ліжка і так до кінця не розібравшись в своїх відчуттях, я вийшла з намету. У тілі відчувалася незвичайна легкість. Та і рухалося воно якось плавно. Якщо я, наприклад, хотіла підняти руку, то вона піднімалася не відразу, а опісля декілька митей. Все це було для мене досить незвичайно і цікаво.

Повітря довкола стало якимсь незвичним, таким, що згущується. Але більш всього мене уразила тиша, яка панувала довкола. Не було чутно ні музики, ні веселості друзів, ні навіть звичного шелесту морських хвиль об берег. Довкола було підозріло тихо, точно все і вся на цьому світі вимерло. Це породжувало в мені дивну суміш відчуттів. Неначе все довкола було мертвим, але я розуміла, що воно живе, але не живе. Воно було живим і неживим одночасно.

Я підняла голову і поглянула на величезне небо. Воно було усипане яскравими зірками, точно на оксамитовій картині хтось розсипав дрібні, блискучі алмази. Ця краса і спокійна гармонія космосу ще більше додала мені натхнення. Я перевела погляд у бік моря. У цій чорній зяючій безодні яхта Арімана світилася, немов самотня млява зірка. Я навіть сама собі здивувалася такому порівнянню. Але лише потім зрозуміла, що вона дійсно була млява. На ній нікого не було, ні хлопців, ні матросів. Не те що музики, навіть розмов не було чутно. Неначе ніколи на цій яхті не було того веселого, безтурботного життя. Незвичайною була не лише ця загадкова тиша, але і відчуття часу. Вірніше, повна відсутність такого. Немов це поняття зовсім не існувало. Точно воно загубилося десь в тайниках вічності, не залишивши про своє існування навіть натяку на минулу присутність.

Від такого незвичайного відчуття застиглої миті, що розтягнулася у вічність, у мене навіть мурашки по шкірі побігли. Все було якимсь неприродним, незвичним, немов я попала в абсолютно іншу сферу реальності: і близьку, і таку далеку, до болю знайому, рідну і таку чужу, інтригуючу своєю новизною, відсутністю часу і абсолютною тишею. Я була просто зачарована цим наче б звичним, але абсолютно незвичайним дивовижним світом. І тут я почула голос.

- Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває навіки. Сходить сонце і заходить сонце, і квапиться до місця свого, де воно сходить… Всі річки течуть в море, але море не переповнюється; до того місця, звідки річки течуть, вони повертаються, аби знову текти… Що було, то буде; і що робилося, то і робитиметься, і немає нічого нового під сонцем… Немає пам'яті про колишнє; та і про те, що буде, не залишиться пам'яті в тих, які будуть після…

Спочатку мені здалося, що цей голос ллється звідкись зверху, немов від зірок. Я підняла голову, але, окрім їх світла, нічого не побачила. Потім здалося, що він виходитиме з-під ніг. Але під ногами був лише в'язкий пісок. Потім я відчула, що голос оточує мене з усіх боків, і почала озиратися на всі боки. Але куди не падав мій погляд, скрізь панувала пітьма. І лише останні слова мені вказали на джерело звуку. Лише зараз я відмітила догораюче вогнище на березі, біля якого сиділи Сенсей і Аріман. Побачивши їх, я зраділа. Але лише зробила крок їм назустріч, як несподівано світ немов тріснув. Пролунав якийсь неприродний різкий звук, схожий не те на хрускіт розірваної тканини, не то на розряд електричного струму. І тут же полилися якісь незрозумілі звуки, то чітко, то приглушено. Вони накочувалися так, немов вітер доганяв протяг через тріснуте у вікні стекло в легковажну погоду. Світ точно розділився надвоє. Зусиллям волі я спробувала зосередитися і зрозуміти ці звуки, надламати цю нереальну реальність, що коливається між світами. Дивно, але у мене вийшло. Підсиливши свою концентрацію уваги, я почула спочатку обривки фраз, а потім і зовсім дивна розмова.

- Як я вже втомився, Рігдене, якби ти знав, - прозвучав незвичайно чистий голос, судячи з усього Арімановий. - Одне і те ж день за днем. Жодної творчості серед цієї сірості.

- Значить, ти, Абраксасе, попрацював на славу, - прозвучав у відповідь мелодійний голос Сенсея.

- Та мені вже давно і працювати не треба, - голос Арімана із задушевного перетворився на сумно-осуджуючий. - “Ентузіастів” зараз стільки, що професіоналам тут вже і робити нічого. Навіть нудно на це дивитися. І ти ще сподіваєшся, що з цього проекту можна щось вичавити?

- Можливо, щось ще і вийде. Адже задум Отче несповідимий і промисел волі Його невичерпний.

- Не знаю, Рігдене, не знаю. Все-таки частина цілого тому і частина, що в своїй індивідуальності повторює характеристики цілого. За таких умов і наявності превальвації матерії навряд чи частина зможе стати цілісною одиницею, тим більше на стадії завершення даного проекту.

- Навіть при такій зміні кон'юнктури в частини все-таки ще є шанс стати цілим, - промовив Сенсей.

- Ну так, особливо при її негліжуванні до того, що відбувається вона якраз прирівнюватиметься в співвідношенні один до мільярда, - глузливо сказав Аріман.

- Хай так, але все таки для неї це реальний шанс, - задумливо відповів його співбесідник.

Виникла недовга тиша. Затамувавши подих, я стояла, боячись поворушитися і втратити концентрацію уваги, завдяки якій так чітко чула цю розмову, немов через слухову щілину, що утворилася, в просторі.

- Мене одне утішає, що всьому цьому глобальному бісуванню приходить кінець, - промовив Аріман. - Так що, мені здається, лише даремно час витрачаємо на ці реальні шанси. Надто багато сил і засобів віднімають, а результат всього нічого.

- Може, ти і правий, але…

- Звичайно, я правий! - твердо заявив Аріман. - Я цю структуру вже вивчив вздовж і поперек. Ви тут зрідка з'являєтеся, а я і на мить відлучитися не можу. Ти пригадай минулий проект!

- Так, тоді всім роботи вистачало.

- Так і результат же був в наявності. А тут? Суцільний стандарт… Отже навряд чи удасться з нього щось вичавити, - і, помовчавши, сумно додав: - Як мені все вже це набридло, якби ти знав. Втомився я від цих безконечних експериментів. І навіщо взагалі було це затівати? Як добре було раніше.

- Так чия ідея?! Хто тебе заставляв, Абраксас? Сам же викликався!

- Так, Рігден, якби я знав, що ініціатива настільки карається виконанням, - з сумною усмішкою промовив той.

- Природний процес при творенні, - сумно усміхнувся його співбесідник.

У цей момент світ точно вибухнув в своїх звуках, немов хтось включив гучність на повну потужність. Звукова хвиля просто розбила вщент цей незвичний двоякий світ на тисячу дрібних осколків. І весь звук звичайного світу, що скупчився, разом прорвався в цей простір, немов бурхливий потік через розбитий величезний акваріум. На мене напав страшний, тваринний страх. Від такого неймовірного гуркоту я сіла, вся напружилась, зажмуривши очі і закривши вуха руками. Жах охопив все моє тіло. Мене кинуло в тремтіння. Страх наростав, немов снігова лавина. Але крізь цю какофонію звуків, що гуркотить, на мій подив, стали доноситися відгомони захоплених криків наших хлопців. Це дещо зменшило мій страх перед тим, що відбувається.

Мені коштувало чимало зусиль, аби спробувати трохи заспокоїтися і змусити себе розплющити очі. І коли нарешті це сталося, звуки світу знов повернулися в своє старе, звичне русло. Спочатку я почула сплеск хвиль об берег. Потім побачила яхту Арімана, на палубі якої стояла наша компанія. Хлопці аплодували і захоплено кричали “ура”, дивлячись на різноколірні вогники салюту, що догорали високо в небі. Прогримів новий залп, і в небі над морем зависла велика блискуча зірка. Вона була настільки прекрасна, що я мимоволі замилувалася нею, разом забувши за всі свої страхи. Освітивши великий простір яскравим неповторним сяянням, зірка потухнула, поступившись місцем новому узору чергового салюту. Наступний залп забарвив небо в незвичайно красиву кулю, виткану з безлічі виблискуючих вогників. Заворожена салютом, я деякий час спостерігала за його незвичайними узорами у вигляді химерних кольорів, кругів, фонтанів. Стрілянина супроводилася захопленими криками хлопців, їх свистом і оплесками. Із-за салюту небо над морем настільки яскраво освітлювало вогнями, що берег осяяло, немов вдень.

Я озирнулася і відчула страшний холод. Моє тіло як і раніше стрясало дрібне тремтіння. І це не дивно. Адже, виявляється, я стояла босими ногами на холодному піску. Та ще з моря дув прохолодний вітер, приносячи на берег сире повітря. Дивно те, що я відчула це лише зараз. Спортивний одяг, який був на мені, явно не грів. Щулячись від такого холоду, я поспішила до вогнища, де сиділи Сенсей з Аріманом. Незвичайна легкість в тілі зникла. Світ знову став якимсь грубим, холодним і некомфортним, хоча і був тим самим звичним світом, який знайомий мені з дитинства. Не знаю чому, але я розуміла, що відмінність цього світу від того, що недавно відчувала, я усвідомлюватиму лише перші хвилини, а потім все знов забудеться і стане на круги своя. Тому, наближаючись до вогнища, я прагнула насолодитися тими неймовірними відчуттями, які мені удалося відчути. В цей час я знов почула продовження бесіди Сенсея і Арімана. Лише цього разу голоси їх були сповна природними і звичними, а звук мови чоловіків наростав так, як і належить, по ходу мого наближення до вогнища, втрачаючись в гуркоті залпу нового салюту.

- І ти, Сенсей, сподіваєшся, що з них вийде щось путнє? - усміхнувшись, сказав Аріман своїм звичним голосом, вочевидь споглядаючи це безперервне свято життя на своїй яхті.

- В кожного є шанс, - відповів Сенсей. - Так що, Аріман, не тобі і не мені за них вирішувати. Вибір залишається за ними.

- Так... вибір, - задумливо сказав той.

- Ну що ти хотів. Демократія, - жартівливо промовив Сенсей.

Аріман, немов опритомнівши, так само з гумором виголосив:

- Ох вже мені цей demos kratos!

Вони звучно розсміялися. В цей час я підійшла до вогнища, намагаючись хоч трохи зігрітися. Моєї появи, напевно, ніхто не чекав.

- О, - здивовано прорік Аріман, - а я думав, всі на яхті.

При цих словах він якось лукаво перевів погляд на Сенсея, на що той радісно посміхнувся і звитяжно йому заявив.

- Значить, не всі, - і вже звертаючись до мене, промовив: - Сідай. Що, замерзла?

В цей час прогримів черговий салют, і на березі зробилося ясно, немов вдень. Сенсей поглянув на мене таким добрим, теплим поглядом, що на душі відразу стало спокійно, приємно і добре. І найцікавіше, що відчуття холоду ураз кудись пропало.

- Та ні, - з посмішкою відповіла я і хвастовито додала: - те я так, загартовуюся.

Сенсей перевів погляд на мої босі ноги і як дбайливий батько сказав:

- Загартовування - це, звичайно, річ хороша. Але до цього треба поступово привчати своє тіло. Отже на сьогодні, я думаю, йому вистачить. Йди краще взуйся.

Я глянула на свої босі ноги, що животіють на холодному піску. Перспектива захворіти в найближчому майбутньому мене загалом і саму не радувала. Тому я поспішила виконати прохання Сенсея.

Поки я ходила за кросовками, салют закінчився, і тріумфуючу компанію наших хлопців стали доставляти на берег. Шум і гамір від всіляких вражень швидко став заповнювати простір цієї ділянки суші. Я приєдналася до хлопців, які просто обрушили на мене цілий шквал своїх емоцій. Оточивши Арімана і Сенсея, вони навперебій ділилися враженнями від побаченого.

- Сенсей, даремно ти з нами не поїхав. Там така красотища! - збуджено розповідав Женька, жестикулюючи руками. - Там такі скульптури, картини, будь-який світовий музей просто позаздриться.

- Ага! - підтримав його Віктор. - А меблі які шикарні, куди там королівським палацам.

- І все з червоного дерева, - хвастовито додав Руслан, точно це була його власність.

- А оброблена справжнім золотом! - з особливим натхненням підкреслила Тетяна.

- І головне, таке вдале поєднання старовинного оформлення з новітнім устаткуванням, - пробасив захоплений яхтою Володя.

Аріман усміхнено дивився на хлопців, які, перебиваючи один одного, з палаючими очима від захоплення, розповідали про багате убрання яхти. Але, побачивши спантеличений вигляд Миколи Андрійовича, який в порівнянні з дикими вигуками хлопців виглядав навіть якось сумний, запитав у нього:

- А вам сподобалося?

- Так. Дуже красива яхта. Лише я не зовсім зрозумів. - Микола Андрійович питально глянув на Сенсея. - Усередині вона значно більша, ніж зовні.

- О, це моя особлива гордість, - поспішив відповісти Аріман і із задоволенням підкреслив. - Це вдале планування. Над нею працювало багато фахівців. Вони зуміли втілити ілюзію розширення простору.

- Дивно, - промовив Микола Андрійович так, немов намагався зіставити в думці непорівнянне.

Але хлопці не стали чекати, що ще скаже Микола Андрійович по даному приводу. Схоже, на цю обставину вони навіть не звертали уваги. Їх знову понесло в бурхливих враженнях, які більше стосувалися їди, убрання, веселості і салюту. Цей нестримний потік емоцій напевно так би і продовжувався до ранку, але Аріман перервав його так само несподівано, як і запропонував відвідини своєї яхти.

- Я рад, що вам все сподобалося і ви прекрасно відпочили. Хай сьогоднішній день буде вам хорошою стимул-реакцією для вашого щасливого майбутнього. Всій цій розкоші, хлопці, я упевнений, ви легко зможете досягти і самі.

- Ми постараємося! - з жаром випалив за всіх Руслан.

- Сподіваюся, - посміхнувшись, промовив Аріман, якось дивно переглянувшись з Сенсеєм, немов удвох вони знали щось більше, ніж говорилося вголос. - Але, на жаль, пора і в дорогу. Як мовиться, море зве.

- Як, вже все? - засмучено промовив Костік.

- Шкода, хотілося б ще з вами поспілкуватися, - сказав Віктор. - Адже таких людей не щодня зустрічаєш.

Аріман досить посміхнувся, мигцем кинувши погляд убік Сенсея, і відповів Віктору.

- Не турбуйтеся. У нас з вами буде ще маса часу для спілкування.

- Правда?! - обрадувано вигукнули хлопці і ще більше пожвавилися.

- А скоро ми вас побачимо?

- Швидше, ніж ви думаєте, - з посмішкою промовив Аріман і став прощатися.

Треба відзначити, що хлопці прощалися з ним дуже тепло, не те що при зустрічі вранці. Всі довго тиснули йому руку, кажучи цілий потік хто подячних слів, хто ставлячи останні питання, а хто і просто, не в силах висловити все своє захоплення, емоційно стискував йому зап'ястя. Один Сенсей попрощався з ним так само просто, як і зустрів, коротко знизавши руку. “Пані” отримали від Арімана незмінний галантний поцілунок руки, вже цілком природно реагуючи на цей благородний жест. І після загального “панібратства” всі пішли проводжати Арімана. Матроси запалили красиві факели і встановили їх уздовж бортів човна. Вони прибрали мотор і знову витягнули весла. Як тільки Аріман зайшов в човен і став, з яхти полилася чарівлива мелодія “Місячної сонати” Бетховена. Музика була прекрасна. Вона звучала настільки гармонійно і спокійно, немов її виконувала сама природа.

Коли човен відчалив, хлопці навіть не відмітили, як зайшли у воду, махаючи Аріману услід, бажаючи щасливого плавання і всього найкращого. Так ми і стояли, зачаровані цим хвилюючим і зворушливим моментом прощання. Човен, освітлений факелами, повільно віддалявся від берега, схлипуючи сплесками води від весел в такт що полонить своєю мелодією сумній музиці. Від всього цього просто сльози наверталися на очі.

Незабаром, коли команда піднялася на яхту, Аріман востаннє помахав нам рукою. Мотори запрацювали. Яхта розвернулася і, виблискуючи своєю дивовижною ілюмінацією, стала віддалятися по місячній доріжці у відкрите море у супроводі чарівливої музики великого композитора. Коли ж вона сховалася із виду, хлопці із сумом почали виходити з води. І хоч музики давно вже не було чутно, в голові у мене знову і знову, точно безконечна пластинка, прокручувалася ця дивна мелодія. Хлопці були явно засмучені розставанням з Аріманом, який всього лише за один день витонченістю свого розуму, розкішшю, делікатністю і в той же час бойовою майстерністю, діловою хваткою, приголомшуючою відвертістю не лише завоював до себе симпатію, але і підкорив молоді серця.

Побачивши Сенсея, що стояв позаду компанії, хлопці тут же накинулися на нього з розпитами.

- Сенсей! А коли він ще до нас приїде? - мало не вимогливим тоном запитував Руслан.

- Раз сказав скоро, значить скоро, - спокійно відповів Сенсей.

- Так, світовий мужик! - захоплено прорік Володя.

- Причому в усіх відношеннях, - захоплено додав Женя, погоджуючись з ним.

- Це точно, - підтвердив Віктор. - Треба ж, як він. Прямо правду. все дочиста! Ось це свобода думки, ось це сила інтелекту!

- А скільки у нього грошей? - з жадністю поцікавився Андрій в Сенсея. - Він дуже багатий?

- Ну, принаймні я не знаю нікого, хто б мав таку кількість грошей. Під його контролем найбільші корпорації світу.

- Ух ти! - пройшовся захоплений вигук серед хлопців.

- З такою світлою головою не мудро, - відмітив Стас.

- Він, напевно, входить в цю еліту еліт?! - напівзапитливо промовив Женя, та так, немов його тільки що осяяла ця думка. - Він Архонт!

- Ще б, - якось без ентузіазму відповів Сенсей. - Він є Верховним Архонтом.

- Аріман очолює еліту?! - мало не хором запитали приголомшені хлопці.

- Так, - як само собою зрозуміле промовив Сенсей і, зачекавши, додав: - Справжнє ім'я його Абраксас.

- Абра… хто? - здивовано прорік Женя.

- Абраксас, - повторив Сенсей.

Але хлопцям, вочевидь, це ім'я нічого не говорило. Зате у мене усередині все похолодало. Це ім'я я вже не вперше чула за цей дивний вечір. Виходить, та розмова біля багаття, яке я порахувала за свою галюцинацію, була насправді? Від цього усвідомлення мене навіть мороз пробрав по шкірі.

- Гм, а чому ми до цих пір ніде про нього не чули? - здивувався Віктор.

- Чули… І не раз. Просто він відоміший під своїми псевдонімами.

- Звичайно, володіючи таким бізнесом, мимоволі маскуватимешся, - співчутливо відмітив Володя.

- Це точно, - усміхнувшись, сказав Сенсей.

- Почекайте, а під яким псевдонімом ми-то могли про нього чути? - не здогадуючись, здивовано прорік Віктор, вочевидь перебираючи в думці всіх відомих йому багатих людей світу.

Всі втупилися на Сенсея, затамувавши подих.

- Під яким? - задумливо перепитав той.

Сенсей, діставши сигарети з кишені, неспішно закурив. Потім поглянув у бік моря на виблискуючу сріблясту місячну доріжку. І, випускаючи легку хмару біло-молочного туману в нічну млу, утомлено промовив:



- Сатана.







Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет