До Світла. Чисте Світло зберігає

- Так, я б теж не відмовився від туристичних поїздок, - мрійно промовив Костік.

Аріман посміхнувся.

- Ні. Туризм - це шаблонно. Це, як правило, все передбачено, колективним галопом по одних і тих же місцях з пронозами екскурсоводами. Купа однотипних фотознімків на тлі одних і тих же пам'яток, причому ради єдиної мети - похвалитися перед рідними і друзями, мов і я там бував. Ні, мені більше подобається отримувати враження від відвідин духовних, культурних центрів цивілізації, знаходити задоволення від занурення в незвідане життя, зустрічатися з цікавими людьми. Спочатку я просто багато читав про ці місця, але коли побував там сам… Виявляється існує велика різниця між прочитаним і побаченим. Одна справа, коли ти читав або, наприклад, чув від когось, - при цих словах Аріман злегка кивнув убік Сенсея, - про дане місце або знамениту людину. І абсолютно інша справа, коли сам відвідуєш ці місця і розмовляєш з людьми, імена яких на вустах у всього світу. Ти не просто отримуєш інформацію, ти особисто стикаєшся з історією, з потужною енергетикою тих місць і людей. Здається, це дуже багато що означає для особистого духовного зростання. Я відвідав багато духовних центрів. І прийшов до висновку, що фактично кожна серйозна релігія тримається на зернах справжніх знань. Ці зерна знань, немов краплі з різних струмочків. Але все таки джерелом цих вод є одне джерело.

Аріман зробив багатозначну паузу, аби колектив зміг оцінити дане вираження по гідності і вникнути в його суть. А потім продовжив:

- Я мав честь спілкуватися з багатьма цікавими людьми, фаворитами людства. У тому числі і світовими духовними лідерами. Ось, наприклад, з Далай-ламою. Я вам говорю, це абсолютно різні речі: одну справу читати про нього десь в журналах або книгах і абсолютно інша справа - особисто провести з Далай-ламою декілька вечорів, коли можна поговорити з ним в невимушеній обстановці, обговорити теми, що цікавлять. Або в Індії, наприклад, я мав можливість цілий тиждень спілкуватися з самим Сатья Саї Бабою - цією легендарною особою сучасного Сходу. Для багатьох людей він же мало не бог. Цікава людина, він хоч ніколи і не читав книг, але вільно цитує священні книги індуїзму, Біблію, Коран, а також деяких філософів старовини і сучасності. Вільно читає думки різних людей. Він може спокійно трансформувати один предмет в іншій. Але більш всього мені сподобалося, як він матеріалізує предмети. Представляєте, бере так, проводить рукою по повітрю і з'являється серпанок. - При цих словах Аріман провів рукою по повітрю. І тут абсолютно несподівано для нас в повітрі дійсно з'явився легкий біло-молочний серпанок, немов слід від димлячої сигарети. Ми сторопіли. Аріман же продовжував свою розповідь, що зачаровує. - А потім бере і виймає звідти печиво.

І Аріман став незбагненним для нас чином витягувати з диму печиво, немов з якоїсь невидимої кишені. Ми взагалі застигли від здивування, боячись поворушитися. Спочатку я подумала, що це якийсь фокус, мов це печиво Аріман якось непомітно для нас витягував з манжета своєї білої сорочки. Але коли Аріман витягував з повітря печива на цілу вазу, я взагалі розгубилася, де б у нього в рукаві розмістилося стільки солодощів?

- А як ви це робите?! - виражаючи загальний захват, промовив Руслан, дивлячись на другого живого “Сатью” очима, що горять від цікавості.

Аріман, задоволений справленим на нас враженням, витягнув останнє печиво і, урочисто уклавши його на самий верх гори, передав вазу по кругу. Хлопці з подивом стали пробувати, відзначаючи різний смак печива: то лимонний, то абрикосовий, то персиковий. Аріман же під час передачі вази по руках відповідав на питання Руслана.

- О, це дуже складно. Мені сам Саї Баба цілий тиждень втлумачував як це зробити. - Аріман усміхнувся і, знизавши плечима, промовив: - Хоча… Можливо, я настільки бездарний…

Він глянув на наш захоплений колектив. В цей час ваза з печивом дійшла до Миколи Андрійовича. Побачивши як той злегка зморщився, ймовірно від болю в шлунку, Аріман тут же сказав:

- Тим що відмовились від їди не пропоную зважаючи на ваше самопочуття. - І лукаво глянувши на Сенсея, додав, немов виправдовуючись: - Все-таки борошняний виріб.

Сенсей посміхнувся, а Микола Андрійович з полегшенням передав вазу далі. Взагалі-то я мала намір спробувати це новоявлене солодке “диво”. Але як тільки ваза з печивом дійшла до мене, в організмі, на моє розчарування, почалися нові позиви нападу нудоти. Довелося швидко передати її Тетяні, щоб не сталося нічого непередбаченого. Коли всі бажаючі спробували це печиво, Аріман продовжив свою розповідь:

- Отже, друзі, слухати чутки і бачити реальність - це дві великі різниці. Наприклад, ви поїхали до Італії і просто з туристичною групою відвідуєте на горбі Монте-Ватікано доступні для мас місця, в своїх думках зводячи до небес Папу Римського. І інша справа, коли ви особисто зустрічаєтеся з ним за чашкою чаю в його кабінеті, в який мають доступ далеко не всі навіть з його свити, і ставите йому свої питання, слухаєте його святійшу думку…

- З самим Папою Римським?! - здивовано промовив Руслан, округливши очі.

- Так, - просто відповів Аріман як само собою зрозуміле. І помовчавши, додав: - Після розмови з ним розумієш, що це дійсно велика людина! Він відрізняється від останніх неабияким талантом, харизмою. І ти вже не сумніваєшся в тому, що на нім насправді лежить печать благословення від самого апостола Петра. Це людина, яка любить і поважає себе настільки, що заставляє любити і поважати себе інших. Отже коли особисто відвідуєш такі місця і зустрічаєшся з людьми першої величини, на дуже багато речей починаєш дивитися по-іншому.

- Оце чудово, побувати в самому Ватикані! - вирвався вигук захоплення у Руслана. - І як там?

Аріман посміхнувся, дивлячись на парубка, що згорає від цікавості.

- Чудово, - усміхнувся він. - Ватикан - це одне з моїх улюблених місць відвідин. Ви собі не уявляєте, які там зосереджені скарби культури і мистецтва. Що лише коштує собор Святого Петра (який, між іншим, зараховують до найбільших християнських храмів в світі) і його головна прикраса - Пьета - скорботна мати Марія, що оплакує втрату сина, і звичайно бронзова статуя Святого Петра. А Капела Сикстінська?! Це ж справжній шедевр втілення кращих робіт майстрів епохи Відродження. Яка віртуозність, який революційний для того часу антропоцентризм, сміливість вирішення на фресках Мікеланджело. А які там апартаменти Борджа із Станцями Рафаеля. Всього не перерахуєш. Ватикан багатий на цікаві місця: палацовий комплекс, багато музеїв. Є на що поглянути. Але це всього лише мала, видима частина того, що насправді зберігається у Ватикані. А те, що приховане від загального огляду, повірте мені, друзі, набагато коштовніше і цікавіше.

А наскільки красива площа Святого Петра! Це дійсно візитна картка Ватикану. Уявляєте собі, величезний еліпс, оточений з боків колонадами, на яких стоять 140 величезних статуй Святих, а також розташований герб Папи Олександра VII, який, власне кажучи, і з'явився ініціатором створення цієї площі. А в самому центрі площі - обеліск у вигляді голки.

- У вигляді голки? - здивувався Віктор. - А до чого він там?

Аріман відповів дещо неохоче.

- Та це пов'язано з історією часів Калігули, коли сам Калігула привіз єгипетський обеліск-“голку” до Риму. Нерон же спочатку встановив її в своєму цирку. А цирк його розміщувався якраз там, де зараз стоїть собор Святого Петра. А в 1586 році кам'яну “голку” встановили на тому самому місці, де вона і знаходиться до цього дня на площі.

Аріман, мабуть про щось задумавшись, захопився розповіддю і зробив наголос на останніх словах, чим скористався Микола Андрійович, тут же поставивши навідне питання:

- На якому місці?

Аріман стрепенувся, але лише він хотів щось сказати, як замість нього відповів Сенсей.

- На тому місці був розіпнутий Петро, причому вниз головою.

При цих словах Сенсей поглянув на Арімана.

- Це той, який тричі відрікся від Христа? - уточнив Віктор в Сенсея.

- Так.

Але якщо Сенсей відповів утомлено своє “так”, то Аріман, тут же знов узявши ініціативу в розмові, виголосив в злегка підвищеній інтонації.

- Всього тисячу? - здивувався Андрій.

- Так, в основному священики і нунції…

- Хто? - перепитав Стас. - Нунції?

- Глави дипломатичних місій Ватикану, - пояснив Аріман.

- А-а-а, п…ослы, значить, - жартома із заїканням промовив Женька, немов розтлумачувавши Стасу.

Хлопці усміхнулися. Аріман же дозволив лише поблажливо посміхнутися на його жарт і відмітив:

- Ці посли одні з розумних людей. Завдяки їх безперестанній роботі, та і всіх, хто свято відноситься до Ватикану, це маленька держава робить на світ вплив, якому може позаздрити будь-яка величезна лідируюча держава.

- Ні, ну зрозуміло, - промовив вимученим голосом Микола Андрійович, якого вочевидь не відпускав біль в шлунку. - Ватикан же є міжнародним центром католицизму. У нім знаходиться резиденція самого Папи Римського. - І посміхнувшись, запитав: - А ви, напевно, католик?

- Я? - здивувався Аріман. - Ні. Я не належу ні до однієї релігії світу. Але до Папи Римського я відношуся з величезною пошаною. Та і взагалі католицизм - це одна з моїх улюбленіших релігій. Ви собі не уявляєте, як багато для світу зробила католицька церква в своєму минулому! І не лише у минулому. Вона і до цього дня робить на світ істотний вплив. Католицька церква має в своєму розпорядженні по всьому світі величезну строго дисципліновану армію духівництва, багаточисельні чернечі ордени, місіонерські суспільства, до неї примикають політичні партії різних країн, різні суспільні об'єднання, які в цілому забезпечують її солідними доходами від віруючих. Більш того, Ватикан має в своєму розпорядженні капіталовкладення в крупних міжнародних монополіях, у тому числі в США, Великобританії, Швейцарії, Франції, Іспанії, латиноамериканських країнах. А також є співвласником цілого ряду крупних концернів. Я вже не говорю, що Ватикан є крупним землевласником в Італії, Іспанії, Німеччині і інших країнах і отримує від їх оренди величезний прибуток. Зараз вплив католицької церкви активно поширюється на схід. Я просто захоплююся їх розумним керівництвом, методами, які вони опановують світом.

Тоді як колектив уважно слухав, Аріман зробив багатозначну паузу, якось урочисто поглянувши убік Сенсея, і знов повернувся до початої теми, узагальнюючи підкреслив:

- Отже, друзі, коли ти щось означаєш в цьому суспільстві, для тебе відкриваються всі двері. Будь я простим роботягою, то хіба я мав би можливість бути прийнятим настільки високими особами? Ні, звичайно. На жаль, все на цьому світі вирішують гроші. Все-таки правий був Філіпп II (батько Олександра Македонського), який сказав, що немає такої кріпосної стіни, через яку не зміг би переступити осел, завантажений золотом. Гроші відкривають можливості, і це правда, у тому числі і можливості духовного вдосконалення. Хто ти без грошей? Та ніхто, в твою сторону ніхто і не погляне. Аби мати здоров'я - потрібні гроші, аби мати житло і прожиток - потрібні гроші. Навіть аби мати можливість залучитися до духовних знань світу, потрібні чималі гроші, аби самому скрізь побувати і все побачити. А для того, щоб мати хоч якесь уявлення про це, все одно потрібна якась кількість грошей, хоч би аби купити дешеву книжку. - Аріман посміхнувся і промовив: - На жаль, безкоштовно на нашому світі роздають лише сир в мишоловці.

Микола Андрійович знизав плечима і промовив:

- Мені здається, все в людині. Якщо у неї голова на місці, вона завжди зможе собі заробити.

- Правильно, - підкреслив Аріман. - Але все питання в тому, скільки він зможе заробити?

- Ну як, - устряв в розмову Руслан, - на книжку точно досить.

Аріман звитяжно усміхнувся і заявив:

- Це вам зараз хватит, тому що ви ще молоді, сім'єю не обзавелися. А як одружетеся, з'явиться сім'я, ось тоді ви зрозумієте справжню цінність грошей.

- Нєтушки, - відпарирував Руслан. - Я помру неодруженим.

Аріман махнув рукою.

- Звичайний молодіжний кураж. Просто ви ще не зустріли в своєму житті ту людину, ради якої відразу забудете всі свої обіцянки холостяцькому життю. Самотня людина завжди прагне до родинних стосунків, так само як родинна людина - до самотності. Такі реалії життя.

- Так, в деякому розумінні ви маєте рацію, на все потрібні гроші, - сумно промовив Віктор, оглядаючи шатер.

Стас, перехопивши його погляд, з усмішкою сказав.

- Нам так не жити, - і награно зітхнувши, додав: - Хоча і хочеться.

- А хто вам заважає так жити? - заперечив Аріман. - У вашій країні зараз відкриті великі можливості для заробітку серйозних грошей. Гріх було б упускати такий шанс.

- Так, але як їх заробити? - спантеличено промовив Віктор.

- Є багато способів заробити великі гроші. Лише мало хто про них знає, - інтригуючи підкреслив Аріман.

Женька гмикнув.

- Ну та, а хто знає, той мовчить. І не просто мовчить, а від жадності мовчить, аби конкуренцію собі не створювати.

При цих словах парубок лукаво покосився на Арімана. Проте той відповів по-філософському, немов дане зауваження його абсолютно не стосувалося.

- Якщо людина тямуща - вона рано чи пізно, але підніметься. А якщо в ній немає підприємницької жилки, то як їй не пояснюй, все одно нічого путнього у неї не вийде. Як там в Гаврили Романовича Державіна:

“Осел залишиться ослом,

Хоч осип його зірками;

Де повинно діяти розумом,

Він лише ляскає вухами”.

Аріман промовив це з таким вираженням, що змусив хлопців мимоволі розсміятися після його слів. Коли ж сміх затихнув, Аріман промовив сповна серйозно:

- Я володію величезними корпораціями. І вони тримаються і розвиваються виключно на розумних, талановитих людях, які свого часу уловили суть того, що я їм радив, тому вони і досягли висот. Отже я, друзі, людина щедра…

- Хто б в цьому сумнівався, - з посмішкою тихо промовив Сенсей.

- ...Якщо хочете, можу поділитися з вами накопиченим досвідом, раз вже вам в житті так повезло зустрітися зі мною, - запропонував Аріман хлопцям.

- Хочемо! - з посмішкою тут же висловив “загальну думку” Віктор.

Аріман задоволено відкинувся в крісло і, співчутливо глянувши на Сенсея, відповів Віктору:

- Немає проблем. Ми поговоримо з вами на цю тему, лише трохи пізніше. А зараз - мій фірмовий десерт…

Треба відзначити, що під час розмови помічники Веліара провели на столі зміну блюд. Причому всі колишні блюда виносилися з шатра і передавалися матросам. Ті у свою чергу передавали помічникам якісь білі коробки. В процесі бесіди на столі з'явився розкішний чайний сервіз з дивовижним розписом, будучи продовженням тематики столового сервізу, а також всілякі борошняні вироби, цукерки, фрукти. Отже, коли Аріман закінчив говорити, стіл вже сяяв в новому убранні. Наша компанія тяжко зітхнула, дивлячись на такий солодкий достаток. Кожен кулінарний виріб був витончено оформлений, це виглядало справжнім шедевром. Схоже народ очима б все з'їв, але, як мовиться, шлунок вже не дозволяв. Отже на широкомасштабне зняття проб відважилися лише наші їстці-“тяжковаговики” - Віктор, Володя, Стас, Женя, Руслан. Останні обмежилися чашкою чаю вприкуску з тістечком, що має найбільш спокусливий вигляд.

Я ж в думках не переставала корити себе за те, що так не вчасно з моїм організмом сталася така “оказія”. Переді мною стояли такі чудеса кондитерського мистецтва! А я навіть до чашки чаю не могла доторкнутися, так мені було недобре всередині.

Аріман глянув, як Андрій з жаданням потягнувся до вази, що стоїть недалеко від нього, з тістечками, і з посмішкою добродушного господаря промовив:

- Чудовий вибір, - підбадьорив він парубка. - Між іншим, це тістечко “Наполеон” зроблено по старовинним рецептах з додаванням коньяку, витриманого більше 120 років. Саме таким його подавали на імператорські столи.

Після такої реклами охочих спробувати це тістечко, зроблене по старовинним рецептах, помітно додалося.

- Ну як? - запитав він у Андрія, коли той доїдав тістечко.

- Дуже смачно!

- Вони, напевно, і коштують нечувано дорого, - відмітив Стас, дивлячись на апетитні борошняні вироби.

Аріман усміхнувся.

- Звичайно! Не був би я багатий, то хіба зміг би їх спробувати?

Коли народ вже грунтовно увійшов до смаку дегустації, Аріман звернувся до Сенсея, киваючи на його незайману кружку чаю.

- Сенсей, тобі сподобається. Цей зелений чай відмінної якості.

- Я в цьому не сумніваюся, - погодився Сенсей. - Спасибі… Але, на жаль.

- Відмовитися від такого чаю, - з посмішкою похитав головою Аріман.

- Що поробиш, силу волі виробляю.

- Та куди ж тобі ще?!

- Зайва ніколи не перешкодить, - усміхнувся Сенсей.

Вони розсміялися. Відповідь Сенсея мене дещо підбадьорила. Завжди ж хочеться себе асоціювати з сильною, вольовою особою.

- Таланить же деяким, - із смішком промовив Женя, дивлячись убік Сенсея. - А ось у мене сила є. - Він демонстративно стискував кулак. - Воля є. - Він набрав повітря в груди. Але тут же видихнув, як здута повітряна кулька, і промовив: - А сили волі немає.

Під сміх хлопців парубок зробив ковток чаю і потягнувся за тістечком “Наполеон”. Уподобавши поглядом цей апетитний кондитерський виріб, він додав:

- Та і грошей теж немає. Добре, що є на світі добрі люди. - І звертаючись до тістечка, Женька прорік. - А то я б тебе так і не спробував. Отже вибач, Наполеон Бонапардич…

І з цими словами він махом відкусив мало не півтістечка, чим в черговий раз розсмішив хлопців.

- Так, - задумливо промовив Віктор. - Як не крути, на все потрібні гроші.

- І хто їх придумав, ці фантики? - знизав плечима Андрій, розвертаючи чергову заманливу цукерку.

- Китайці, - безтурботно промовив Аріман.

- Китайці? - здивувався парубок.

- Так. Імператор Китаю династії Тан в 650 році випустив перші паперові гроші. Вони були віддруковані на високоякісному папері, легко транспортувалися, і їх завжди можна було поміняти на мідні гроші. Тому цей вид грошей швидко знайшов популярність. Потім дану моду перейняли перси, японці і так пішло гуляти по світу.

- А до цього були мідні гроші? - поцікавився Костік.

- Різні: мідні, срібні, золоті. Одним словом, металеві, - відповів Аріман.

- А монети хто винайшов? - понесло в розпитах нашого Філософа.

- Знову-таки китайці. Перші монети з'явилися у них в XII столітті до нашої ери. Вони були литими. А потім вже десь через п'ять століть в старогрецьких колоніях з'явилися карбовані монети.

- Треба ж, які китайці розумні, а я і не підозрював, - з сарказмом промовив Женя і покосився на Веліара, який в цей час, стоячи ледве позаду Арімана, з гордістю і гордовитістю поглядав на сидячих гостей.

- Кожен народ вважає себе розумним, - знизав плечима Аріман. - Римляни, наприклад, вважали, що винахід монет це заслуга їх богів, таких як Сатурн, Янус, або ж царя Нума Помпілія. Греки запевняли, що монети винайшли саме їх герої Тезей, Лік, в крайньому випадку, аргоський цар Фідон, що жив в VII столітті до нашої ери.

Аріман, попиваючи чай, зробив паузу. І тут Сенсей, що до цих пір перекидався з Аріманом незначними фразами, несподівано для нас вступив з ним в полеміку.

- Так, але головне не хто винайшов монети, а що вони означають. Як стверджують лінгвісти, що докопалися до суті слова монета, в перекладі з латинського moneo, monui, monitum означає “провіщання”, “застереження”. А дієслово, від якого сталися ці слова, означає “радити”. І, до речі кажучи, раз ми вже торкнулися лінгвістики, те ж слово “капітал” теж сталося від латинського слова “caput”…

- Не зрозумів, - стрепенувся Женька, почувши знайоме слово. - Це в сенсі “Гітлер капут”?

І парубок показав рукою в повітрі хрест. Ми розсміялися, а Сенсей з посмішкою відповів:

- Ну може бути Гітлеру він і приніс “капут”. Але якщо говорити про переклад слова “капітал”, то caput означає “голова”.

- А-а-а, розумний значить, - зробив вивід парубок.

- Ні в якому разі, - негативно похитав головою Сенсей. - Мається на увазі поголів'я худоби. - І глянувши на здивовану реакцію хлопців, що припинили навіть жувати, пояснив: - Просто раніше худоба вважалася за грошову одиницю. І її рахунок вівся по головах.

Сказавши це, Сенсей задоволено глянув на Арімана, а услід і ми поспішили обернути до нього голови. Як мені здалося, на обличчі Арімана промайнуло ледве помітне сум'яття, але коли він удостоївся загальної уваги, то тут же відтворив чарівну посмішку і весело промовив:

- Безумовно, був звісно і такий час, коли гроші ходили на чотирьох ногах. Але добре, що ці часи давно пройшли. А то я зараз закатувався б рахувати свій “капітал” по головах.

- Так, від такого капіталу були б одні збитки, - з реготом відмітив Володя. - Мало того що постійно просить, ще і запах поширює специфічний.

- Що вірно, то вірно! - промовив Аріман, та так, неначе Володя попав в точку його уявних міркувань.

Аріман переглянувся з Сенсеєм, і вони знов розреготалися, немов обоє вкладали в ці слова набагато більший сенс, чим сказано вголос. Посміявшись, Аріман похитав головою:

- Та-а-к, що лише не служило людині грошима: від коров'ячих черепів на Борнео до людських черепів на островах Соломона, від брусків солі в Африці до плиткового чаю в Китаї і Бірмі. У Древній Мексиці взагалі розраховувалися бобами какао. Але що найцікавіше, навіть в ті часи були свої “фальшивомонетники”, що підроблюють боби, - усміхнувся Аріман. - Чого лише люди не перепробували як розрахункові засоби: тютюн, зерна рису, кукурудзи, сушену рибу, шкури, худобу, людей.

- Так, - якось сумно промовив Сенсей. - Гроші мінялися, лише відношення до грошей залишалося незмінне…

- В принципі, нічого не змінилося, - погодився з ним Аріман.

Деякий час всі мовчали.

- Ні, ну за “капітал” звичайно ти, Сенсей, мене уразив, - сказав Володя. - Хто б міг подумати! Це що ж виходить, Маркс написав книгу про “поголовну худобу”?

Старші хлопці вибухнули реготом.

- Ну, якщо підходити до діалектичного матеріалізму в роботі Карла Маркса під назвою “Капітал” з цієї позиції, - усміхнувся Сенсей, - то дійсно виходить абсолютно інший підтекст цієї концепції. Адже там буття визначає свідомість. Люди самі творять свою історію, а спонукальні мотиви їх дійсності визначаються матеріальними умовами суспільного виробництва. Суспільство розглядається як єдиний механізм, що схоже в даному ключі на стадо, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі стосунки, форми власності. Що надалі і обумовлюють класову структуру суспільства, політику, мораль, релігію, філософію.

- У, Сенсей, ну ти даєш! - захоплено промовив Володя. - Ти ще пам'ятаєш “Капітал”?!

- Ну так є ще порох в порохівницях, - усміхнувся Сенсей.

- І ягоди в …, - спробував додати свій експромт Женька, але не договоривши зам'явся. Хоча його і так всі зрозуміли, без зайвих слів, що викликало нову хвилю сміху.

Володя ж сидів, лише посміхаючись, але потім, вочевидь зіставивши слова Сенсея з новою інтерпретацією, знов розсміявся, заражаючи своїм розкотистим сміхом інших.

- Треба ж, як все збігається, - виголосив він, витираючи сльози, що накотилися від сміху. - Прямо як в житті.

- А що, на Русі худоба теж вважалася грошима? - мабуть зрозумівши по-своєму сміх старших хлопців, запитав Юра в Арімана.

- Так, - байдуже відповів той.

- Між іншим, - відмітив Сенсей, - худоба в Древній Русі більшою мірою була “іноземною валютою”. Оскільки древні слов'яни були в основному землеробськими племенами. А поряд з ними жили племена скотарств степняків, які і обмінювали свою худобу на продукти слов'ян.