До Світла. Чисте Світло зберігає

Віталій Якович змінив напрям пасів і став водити руками над головою чоловіка. І тут цього полненького мужика перестало розгойдувати і почало сильно трясти, як в лихоманці. Вигук здивування хвилею пішов по залу. Вочевидь, ця обставина збентежила і самого екстрасенса, оскільки в наступну мить він взагалі припинив свої паси, застигнувши з піднятими над чоловіком руками. Але мужика трясти не перестало. Більш того, він почав якось дивно хапати повітря губами, немов задихався. Деякі глядачі навіть повставали зі своїх місць. Мені здалося, що спочатку Віталій Якович, судячи по його обличчю і розгубленому погляду, сам знаходився в деякому подиві. Утримуючи свої руки в тому ж положенні, він став нервово озиратися на всі боки, точно шукаючи підмоги з боку. Мабуть весь цей процес такого явного прояву «екстрасенсорних здібностей» шокував його самого не менше, ніж глядачів. Але тут мужика перестало трясти і вже через декілька секунд від повної розгубленості Віталія Яковича не залишилося і сліду. Він видавив з себе деяку подібність посмішки і обернув свій погляд в зал, намагаючись при цьому чинно схилити голову в уклоні. Захоплені глядачі зааплодували. Цей нерозгаданий фокус природи явно спантеличив Віталія Яковича не менше, ніж останніх глядачів. Врешті-решт, вдосталь наситивши своє самовдоволення оплесками, він наказав мужикові прокинутися.

Напевно, цей товстун і справді спав глибоким сном, оскільки, розплющивши очі, він став часто моргати і мружитися на світло. Чоловік зняв окуляри, протер свої очі. І тут, мабуть, його пам'ять остаточно прояснилася, оскільки він почав мацати свою голову і з щирою радістю квапливо і плутано повідомляти в зал, що у нього голова вже не болить і, що саме головне, зір повністю відновився. Оголосивши це публіці, він підскочив до Віталія Яковича і став посилено трясти у вдячності руки екстрасенса, намагаючись також дотягнутися до його обличчя і розцілувати. Той позадкував назад від такого дикого захвату чоловіка, що несподівано обрушився на нього. Зал знову вибухнув в оплесках. Злегка кланяючись і посміхаючись публіці, Віталій Якович тим часом гидливими рухами намагався непомітно висмикнути свої руки з пухких рук цього мужика і звільнитися від його наполегливого бажання розцілувати екстрасенса хоч би в ті місця, куди міг дотягнутися.

Своєчасна допомога від такої занадто нав'язливої вдячності залицяльника настигнула у вигляді жінки-конферансьє. Вона підійшла до мужика, щось йому пояснюючи і одночасно намагаючись відчепити його від Віталія Яковича. Але той явно не бажав відпускати його руки. Проте жінка виявилася не просто наполегливою, а справжньою грім-бабою. Бачивши, що положення стає затяжним і безнадійним, вона застосувала безпрограшний хід. Випнувши груди, жінка пішла напролом, розбиваючи своїм потужним тілом, немов таран, рукостискання чоловіків. Перед таким натиском, здавалося, кріпосні стіни б не встояли, не то що цей “колобок”. Безжалісно розірвавши окови рукостискання, жінка тараном пішла на мужика, попутно щось йому начитувавши крізь штучну посмішечку. Товстун перелякано позадкував назад, а потім і зовсім підкорився своїй долі, коли грім-баба відправила його по сходинках з сцени, затуливши своїм могутнім тілом прохід і всі можливі лазівки до обожненого кумира.

Віталій Якович, позбавившись від нав'язливого мужика, видихнув з полегшенням і знов став розкланюватися перед ляскаючою публікою. Потім підійшов до мідного тазка і зробив обмивання рук. Лише якщо перший раз його рухи були неспішними і більше показушними, то зараз він відмивав їх з такою гидливістю, немов вони торкалися не до інтелігентного мужика, а до якогось замірка-свинопаса. Він довго витирав руки білосніжним рушником і, нарешті, випестуючи їх, знов повернувся до глядачів, що чекали його. Пробурмотівши в своє виправдання щось невиразне з приводу попереднього важкого лікування, екстрасенс знов виголосив свою заплутану “енергетично флюїдну” промову, чим викликав рідкі оплески в публіки, що, мабуть, нічого так і не зрозуміла.

Благородним жестом руки Віталій Якович запросив наступного пацієнта на сцену. Але коли він побачив, що по сходинках дереться древня бабуня, щедро всміхнена йому всім своїм беззубим ротом, то Віталій Якович, вочевидь добре пам'ятаючи незабутню спробу поцілунку свого попереднього пацієнта, позбавленого від страждань, категорично замахав руками. Жінка-конферансьє тут же спішно загородила їй дорогу на сцену, гаркнувши натовпу, що напирає за бабунею, що екстрасенс сам вибере собі наступного пацієнта для демонстрації своїх можливостей. Люди в черзі заремствували. А Віталій Якович, щоб перед публікою не ударити в грязь лицем, спішно оголосив в мікрофон, що його допомоги в першу чергу потребують ті, у кого аура знаходиться в дуже плачевному стані.

Глянувши своїм орлиним поглядом на чергу, що стоїть біля сходинок, він ткнув пальцем, вибравши собі наступного пацієнта. Ним виявилася молода, приваблива дівчина років вісімнадцяти, що стоїть мало не позаду черги. Коли вона пробралася крізь натовп на сцену, Віталій Якович навіть дещо набув поважного вигляду, на його обличчі з'явилася доброзичлива посмішка. Гордо випнувши груди і як можна глибше втягнувши свій опуклий живіт, він підійшов до дівчини і по-свійському її обійняв, поклавши руку на оголене плече. При цьому він став ставити їй питання, що не стосуються її захворювання, мол як її звуть, звідки вона, де вчиться. І коли загальні питання закінчилися, Віталій Якович нарешті запитав, що ж її непокоїть. Виявилось, дівчину мучило безсоння. На що Віталій Якович тут же дозволив собі пожартувати, звертаючись до публіки, мовляв, ось що буває, коли молоді дівчата не мають можливості познайомитися з солідним, досвідченим чоловіком, який без зусиль скрасив би її самотні нудні вечори. Публіка, немов підстроюючись під настрій Віталія Яковича, посміялася так, як ніби він розповів найсмішніший анекдот.

Екстрасенс відпустив пару компліментів дівчині з приводу її чарівної зовнішності і дозволив собі відмітити, що завдяки його мудрості, досвідченості і великій силі, дівчина може більше не турбуватися про своє безсоння. Глянувши своїм “досвідченим” поглядом, він повідомив про “жахливий стан” її аури, про те, що дівчину зурочили і навели порчу. Якоби бачить він чужорідні енергії в області грудей. Потім наказав їй закрити очі і повністю, не соромлячись, довіритися його могутній силі. При цьому публіці пояснив, що зараз продемонструє ще один метод своєї роботи. Спочатку екстрасенс став здійснювати паси над її головою, майже такі ж, як і над тим чоловіком. Але потім його руки поплили погладжуваннями по тілу дівчини: по голові, по обличчю, рукам, грудям, животу, ногам. При цьому, провівши своєю рукою по тілу, він весь час струшував нею, немов прагнув позбавитися від чогось невидимого і липкого.

Закінчивши сеанс з дівчиною, Віталій Якович оголосив, що постарався хоч би трохи позбавити її від негативної енергії. Але для того, щоб повністю видалити це страшне псування, необхідно довго і плідно попрацювати над її аурою. Він сказав дівчині підійти до нього після вистави, щоб домовитися про наступні сеанси і детальніше роз'яснити їй, як і що потрібно робити. Проводячи юну пацієнтку до сходинок, екстрасенс вручив мікрофон своїй помічниці, яка тут же пішла за куліси, і відправився знов омивати свої руки в чистій, вже заміненій воді. Тепер Віталій Якович полоскався з явною насолодою.

Треба відзначити, що під час сеансу з цією дівчиною глядачі поводилися досить шумно, особливо задні ряди. Наша компанія взагалі над чимось реготала, слухаючи щось смішне від Арімана. Микола Андрійович, обернувшись напівбоком до Сенсея, щось тихо з ним обговорював. І оскільки я не мала можливості ні чути те, що відповідав Миколі Андрійовичу Сенсей, ні те, що говорив Аріман із-за сміху хлопців, мені довелося з нудьгою споглядати що відбувається на сцені.

Не встиг Віталій Якович закінчити свою процедуру з обмиванням рук, як якісь люди, вочевидь користуючись тим, що жінка-конферансьє кудись відлучилася, підняли по сходинках на сцену інвалідну коляску з жінкою років сорока. Екстрасенс недобре поглянув у бік нової пацієнтки і вирушаючих чоловіків, що зробили настільки благородний в очах глядачів вчинок. Жінка ж, навпаки, дивилася на екстрасенса з благанням, тихо схлипуючи від сліз, що накочуються. Віталій Якович відвернувся з явною незадоволеністю, мабуть тому, що ці люди так безпардонно порушили його ритуал обмивання рук і, головне, позбавили можливості самому вибирати собі наступного пацієнта. Потягнувши деякий час, повільно витерши свої руки, він, нарешті, зволив підійти до жінки. В цей час на сцену вибігла його помічниця, що запізнилася, з вибаченнями подаючи мікрофон. Екстрасенс нагородив її таким знищувальним, спопеляючим поглядом, що та поспішила негайно віддалитися. Настрій у нього явно зіпсувався.

Гордовитим, байдужим голосом Віталій Якович поцікавився у жінки-інваліда як її звуть і які у неї проблеми. Вона представилася Катериною Дмитрівною і стала з хвилюванням розповідати про свої паралізовані ноги, про руки, що вже погано рухаються, про те, до скількох лікарів зверталася, і нічого не допомогло. Віталій Якович же, за її словами, подарував їй останню надію, єдиний шанс позбавитися від жахливої хвороби. Вона із сльозами на очах розповідала історію свого нещасного життя, про те, що у неї вже немає сил все це терпіти. Як матері вона просто не має права покидати цей світ. Адже у неї двоє дітей. Але з іншого боку, і мучитися з цими постійними страхами за майбутнє теж не може. Тому вся надія лише на дивне зцілення і “божественні можливості” Віталія Яковича.

Історія цієї жінки збудила співчуття і жалість в публіки, що принишкнула. Навіть Аріман припинив свої жарти і став серйозно, з увагою слухати розповідь жінки-інваліда. Екстрасенс же лише кивав головою і в кінці такої зворушливої мови пацієнтки завірив, що зробить все можливе, що в його силах. Потім безладно поводив довкола неї руками і оголосив, що він ясно бачить причину її хвороби - утиск сідничого нерва в шийному відділі. Почувши ці слова, Сенсей і Микола Андрійович просто затряслися в беззвучному сміху. Тим часом Віталій Якович сповна серйозно оголосив, що зараз він спробує на астральному плані звільнити пацієнтку від негативної енергії ущемленого нерва, що дасть можливість відновити енергетичну життєздатність випрямленого нерва і в прогнозованому майбутньому повністю відновити здоров'я.

Він велів Катерині Дмитрівні прикрити очі. А сам став пояснювати публіці, що повинен концентруватися і мобілізувати свої космічні сили на генерацію з його рук величезної лікувальної енергії. Загалом, виголосив як завжди дуже довгі, пихаті пропозиції про свою космічну всемогутність, всесилля при лікуванні будь-яких захворювань. А потім в урочистій тиші демонстративно прикрив очі на декілька секунд. Публіка затамувала подих.

В цей час десь недалеко від мене пролунало дуже легке клацання. У ту ж мить тіло Віталія Яковича якось неприродно сіпнулося. Я глянула у напрямі витікаючого звуку. Наші хлопці, заворожені що відбувається, навіть подалися якось вперед на сидіннях. На відміну від хлопців, Аріман спокійно сидів на лавці. Він зосереджено дивився на сцену, а губи його знов щось беззвучно нашіптували. Я з тривогою глянула на сцену. Те, що зараз станеться щось неординарне, я чомусь вже не сумнівалася.

Віталій Якович гойднувся і повільно розплющив очі. Судячи по тому, як він почав підходити до жінки, схоже, він дійсно увійшов до стану трансу. В цей час я відчула, що моя «Квітка лотоса» в сонячному сплетенні якось дивно запрацювала. Зазвичай вона «розширювалася», поширюючи своє благодатне тепло по всьому тілу. А цього разу якось стискувалася, немов ховаючись, захищаючись від чогось страшного своїми пелюстками. Я відчула на інтуїтивному рівні, що на сцені щось сталося, якась лякаюча, невидима зміна. Щось тривожне, невловиме наростало з кожною секундою. Глядацький зал застиг. Всі знаходилися точно в заціпенінні, спостерігаючи за діями екстрасенса.

Віталій Якович повільно підійшов до жінки і владно простягнув над нею руки, причому якось дивно, гачкоподібно загнувши пальці. Від його дій мені стало навіть моторошнувато. Він почав водити руками по кругу. Кожен рух його рук віддавав цілою хвилею незрозумілого, панічного страху в моїй свідомості. І ще додатково до свого невимовного жаху я відмітила, що моє тіло мимоволі стало злегка розгойдуватися в такт рухам його рук. Боязливо озирнувшись на всі боки, побоюючись кепкувань, я виявила, що в такий безвільний маятник перетворилася не лише я, але і велика частина глядацького залу, ледве помітно погойдуючись з одного боку в інший. Здавалося, навіть повітря над людьми згущувалося, ставши важким і тягучим, немов в'язкий кисіль.

Коли екстрасенс почав здійснювати незрозумілі “магічні паси”, мій стан панічного жаху ще більш посилився. Як мені здалося, повітря довкола жінки стало швидко ущільнюватися. І в якийсь момент руки екстрасенса, стали витворяти дивні рухи, що нагадують рухи ляльки в руках умілого ляльковода. З одного боку, по суб'єктивному відчуттю, це якось відштовхувало, проте візуально відірватися від сцени було неможливо, немов вона зачаровувала. Зал напружено стежив за кожною дією екстрасенса. Врешті-решт, Віталій Якович зробив такий різкий, несподіваний помах руками над жінкою, що глядачі скрикнули в єдиному зітханні жаху і здивування. В цей час він голосно наказав жінці: «Встати!» Та із закритими очима зробила декілька спроб піднятися з інвалідної коляски, але вони не увінчалися успіхом. Тоді Віталій Якович ще голосніше повторив їй свій наказ з якимись нотками злості в голосі. Жінка знов почала вставати. І, врешті-решт, у неї це вийшло. Віталій Якович, не міняючи свого грубого тону, крикнув їй, немов звертаючись до якоїсь домашньої худобини: «Пішла! Я сказав, пішла!» Покоряючись його наказам, жінка почала робити боязкі, несмілі кроки. Але Віталій Якович продовжував викрикувати владним тоном один і той же наказ, при цьому кроки жінки ставали усе більш упевненими. Зал просто ахнув, побачивши таке «диво» і, опісля декілька секунд, заходився в бурхливих оплесках.

Як тільки зал стих Віталій Якович, сам все ще перебуваючи в напівгіпнотичному стані, наказав жінці прокинутися і розплющити очі. Та так і зробила. Але, побачивши себе на ногах та ще далеко від інвалідного крісла, захиталася і стала панікувати. Віталій Якович знов почав викрикувати їй ті ж накази. Жінка пішла, але якось дивно, немов її ноги жили окремим життям від тіла переляканої хазяйки. Закінчилося це тим, що дійшовши до Віталія Яковича, вона буквально повисла у нього на шиї, чи то від радості, чи то від втоми. Вона заплакала на вибух і почала істерично викрикувати якісь слова вдячності.

В цей час опритомнів сам Віталій Якович. Побачене його приголомшило. Судячи по переляканому виразу його обличчя, він не вірив своїм очам, не цілком розуміючи, що тут сталося. Віталій Якович почав що є сил відштовхувати від себе жінку-інваліда, намагаючись звільнитися від її задушливих обіймів. Але та вчепилася в нього мертвою хваткою, продовжуючи голосно викрикувати. Тоді він, зібравшись, що є сил, відштовхнув її від себе. Жінка відлетіла убік і громіздко впала на підлогу. Але здавалося, вона навіть не відчула цього падіння, тому що в наступну мить зіскочила на ноги так, точно вони у неї ніколи не були паралізовані. Вона знов побігла дякувати Віталієві Яковичу. Але на половині дороги зупинилася, як укопана, і здивовано глянувши на свої ноги і руки, завищала від радості, а потім стала бігати назад вперед по сцені, плакати, кричати, демонструючи шокованій публіці свої здорові ноги і руки.

У цей момент в залі почалося щось неймовірне. Він немов вибухнув від шуму і гамору: хто аплодував, хто до хрипоти кричав браво, хто плакав від щастя, хто кричав “це новий месія”. На сцену кинулися люди з черги, що грубо відштовхнули сторопілу від всього побаченого жінку-конферансьє. Причому хто вибігав, незграбно кланяючись перед екстрасенсом, хто виповзав рачки і намагався в голосіннях хоч би доторкнутися до його одягу. Віталій Якович, що явно ще не прийшов в себе, побачивши натовп, що біжить на нього, і кричущу на різний лад, боязко підняв руки, прикриваючи лице, точно загороджуючись від побоїв. Але коли зрозумів, що люди припадають до його ніг, із сльозами на очах виголошуючи похвали в його честь, він безглуздо посміхнувся і став злегка кланятися скандуючому залу, вочевидь намагаючись остаточно прийти в себе і усвідомити, що ж тут сталося. Але така розгубленість тривала у нього недовго. Зрозумівши, що публіка визнала його “супермесією”, він гордо випнув груди і вже з великим натхненням став розкланюватися, недбало подаючи руку людям, що стоять навколішки біля нього. Ті ж цілували його одяг, руки, хтось хрестився і кланявся, кричучи, що перед ними сам Ісус. І судячи по самовдоволеній усмішці Віталія Яковича, цей новий образ, прикріплений натовпом, йому дуже сподобався.

До нашого здивування, на сцену так само виповз рачки і той мужик із золотим ланцюгом, який перед виставою хотів набити “морду” Віталієві Яковичу. Всупереч своїм колишнім обіцянкам, він із збожеволілими очима, розштовхавши людей, що стовпилися довкола екстрасенса, сам став прикладатися до його ніг і цілувати його взуття. Аріман, звернувши увагу хлопців на цього чоловіка, голосно сказав, намагаючись перекричати скандуючий натовп:

- Дивіться! Бачите, що творить сила підсвідомості! Ось що означає вчасно вставлене слово. Людина з противника перетворюється на фаната!

Наші хлопці захоплено закивали головами. У цей момент я почула голос Сенсея, який звертався до Аріману крізь шум натовпу.

- Аріман! Я вже не можу на це дивитися. Це аж надто. Ми вийдемо з Миколою Андрійовичем, почекаємо вас на вулиці.

- Та і ми йдемо. - Аріман махнув рукою у бік тріумфуючих людей і безперервних уклонів Віталія Яковича. - Тут вже нічого дивитися.

Ми вийшли з літнього кінотеатру. Від всього побаченого і почутого я, як і наші хлопці, були в шоці. Просто голова йшла кругом. Не знаю, як іншим, але мені чомусь було усередині страшно неприємно, і в тілі знов виник дискомфорт.

- Ось, бачили, як людина може управляти своєю підсвідомістю! - весело кивнув Аріман у бік літнього кінотеатру, звідки доносився шум тріумфуючого натовпу.

- А ми спочатку думали, що він бреше, - сказав розгублено Руслан.

- Угу, - підтримав його Андрій. - Думали, шарлатан якийсь. А він і справді силою володіє.

- І як це у нього так вийшло? - знизуючи плечима, промовив Андрій. - Просто містика якась!

- Що вірно, то вірно - погодився з другом Костік. - Я сам нічого не зрозумів. Раз! І вона пішла. Так же не буває!

- Ну ти ж сам бачив! - здивувався Аріман.

- Бачити-то бачив, але якось… е-е-е, - Костік спробував підібрати слова, аби описати свої внутрішні відчуття, але так і не зміг це зробити. - Коротше кажучи, не віриться, і все тут!

- У цьому-то і полягає парадокс людини! - засміявшись, сказав Аріман. - Він навіть не вірить в те, що бачить. Він вірить тільки в те, що сам собі уявляє. А уява його підживлюється із засад суспільства, в якому вона виховувалася. Тобто, якщо натовп, що постійно оточує його, вірить, що хворобу можна вилікувати лише традиційним способом, то нічого іншого індивід в своїй уяві вже не сприймає як правду, навіть якщо сам особисто це бачить. Ти, напевно, подумав, що і жінка ця підставна, і ноги у неї ніколи не були паралізовані.

Костік здивовано поплескав очима.

- А як це ви… Я ж тільки що про це подумав!

Аріман ще більше розсміявся і промовив:

- Твої думки сповна прогнозовані, тому що ти думаєш як всі. Навіть ті, хто зараз екстрасенсові ноги цілують і вірять в його силу зцілення, через деякий час вважатимуть, що їх вправно обдурили, розігравши весь цей спектакль. Єдиний, хто не сумніватиметься в тому, що це дійсно було, так це та сама жінка, яка, завдяки Віталію Яковичу, розлучилася з інвалідною коляскою, і ті, хто її знав до цього випадку зцілення. А для останніх дана вистава залишиться в пам'яті не більше ніж блефом. Це зараз аплодуючий народ в такій ейфорії, тому що у них трохи прокинулася віра, а завтра їх логіка знов візьме вгору, і вони думатимуть як всі.

- Отже, у всьому винен мій образ мислення? - запитав Костік.

- Звичайно, - підтвердив Аріман. - Якби ти захотів змінити свій стандартний образ мислення і став іншим, тобі б відкрилося набагато більше. Адже вільна людина відрізняється від натовпу тим, що у неї є своя думка, і вона може дивитися набагато ширше і глибше в суть будь-якої проблеми. Якби під час вистави ти дійсно дивився в “корінь”, то побачив би, що Віталій Якович насправді вилікував паралізовану жінку. Але те, що він зробив, це лише незначна частина того, що може людина, і ти у тому числі. Володіючи достатніми знаннями, таке лікування сповна реально провести і на відстані, навіть якщо ти не бачиш людину, а лише працюєш з її образом по фотографії.

Віра плюс бажання - це величезна сила, за допомогою якої можна творити справжні дива, у тому числі і оперувати так само. Причому ця сила може виконати все, що ти побажаєш: хочеш - вилікуй людину, а хочеш - убий його. Все в твоїх руках, вірніше в твоєму сьогоденні внутрішньому бажанні. Дана сила - це всього лише інструмент, останнє - справа твоєї фантазії. І забудьте про мораль. Вона як така за великим рахунком не існує. Просто в період твого змужніння тобі нав'язували певні стереотипи, ті самі стереотипи, які створені елітою для управління натовпом. Але сама еліта зовсім не дотримується цих правил, тому що вона вільна від будь-яких правил, інакше не досягла б цих висот. І відмінність її від вас лише в свободі мислення. Отже стань вільним і тобі відкриються і можливості, і багатство.

І оскільки хлопці мовчали, Володя з посмішкою відмітив:

- У нашій країні багатим бути не вигідно. Не встигнеш вилізти в люди, як завалять.

Аріман усміхнувся.

- Ну, краще прожити життя коротке, але в багатстві, чим довге в рабстві. Взагалі-то, якщо у людини є голова на плечах, вона буде вигідною і потрібною всім. А якщо у неї немає голови на плечах, то навіщо лізти в бізнес? Це гра для справжніх чоловіків, а не слабаків. Як правило, такі вершники без голови в бізнесі як примари - і самі нічого не роблять, і іншим працювати заважають. Ось їх і прибирають. Як мовиться, життя вибирає сильних! Її реальність вимагає від людини величезної сили волі, а свобода ще і чималої кількості грошей. Що поробиш, адже так влаштований світ. Як говорив Еріх Фромм: “Людина - це єдина жива істота, якій доводиться вирішувати проблему свого існування”.

В цей час ми зупинилися на роздоріжжі доріг і стали спільно вирішувати, яким чином краще добиратися з пансіонатів до коси. Визначившись, ми знову рушили в дорогу. Деякий час ми йшли разом, перекидаючись лише незначними фразами, вочевидь знаходячись ще під сильним враженням від побаченої вистави. І лише коли вийшли за територію пансіонатів, ми знову непомітно розділилися, розтягнувшись по пустинній дорозі коси. Сутінки згущувалися, і дорога ставала все менш помітною. Попереду йшов Аріман з основною частиною хлопців. Ми з Тетяною, Костіком і Андрієм йшли за ними. Причому чим темніше ставало довкола, тим швидше ми зближувалися з нашим великим колективом. І цього разу нашу компанію замикали Сенсей з Миколою Андрійовичем. Їх фігури були ледве помітні десь позаду. Схоже, темнота ніяк не діяла на їх нерви, на відміну від нашої компанії. Та і тема розмови у них була, мабуть, серйозна, оскільки вони говорили дуже тихо, явно уникаючи сторонніх вух. Зате Арімана було дуже добре чутно. Його голос владно звучав в тиші довколишньої природи. Хлопці продовжували його розпитувати про підсвідомість, про те, як його можна використовувати хоч би так, як Віталій Якович, щоб і собі в житті добитися успіху.

- Віталій Якович попросту використовував силу своєї підсвідомості, навіть не підозрюючи про це, - пояснював Аріман. - В цьому-то і полягає весь фокус його феномену. А люди, що сидять в залі, стали об'єктом його дії, за допомогою якої Віталій Якович і збудив їх віру. Природно, в такому поєднанні позитивний результат його сеансів був просто неминучий.

- Так виходить, все це він проробляв на інстинктивному рівні? - зробив своє маленьке відкриття Руслан.

- Так це що виходить, що люди завжди могли користуватися своєю підсвідомістю, навіть древні люди, а не лише який-небудь шаман? - вирішив уточнити Костік свою здогадку.