Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України

Президент Української Канадської Фундації ім. Тараса Шевченка, адвокат Андрій Гладишевський, входить до складу Ради Директорів КУК з огляду на те, що Фундація є однією із складових організацій Конгресу. Рівночасно Рада Директорів КУК призначає всіх членів Ради Директорів Шевченківської Фундації. Завдяки ініціятиві КУК Фундація була заснована актом парляменту в 1963 р. та існує для поширення і збереження канадської культурної спадщини та заохочення активного українського життя в Канаді.

Президент Канадської Української Фундації, професор Остап Гавалєшка, входить до складу Ради Директорів КУК з огляду на те, що КУФ є складовою організацією КУК. КУФ був заснований у 1995 р. завдяки КУК для вироблення тісніших зв'язків між установами та громадянами Канади і України.

КЕР є коаліцією тридцяти двох крайових етнокультурних організаційних надбудов. Вона була створена для позитивного впливу та розвитку багатокультурного характеру Канади. КУК як одна із основних організацій цієї установи активно включається у всі дії праці КЕР.

Попередній президент КУК адвокат Евген Чолій займає позицію першого віце-президента СКУ. Президент КУК Орися Сушко і доктор Олег Романишин входять в Екзекутиву СКУ, пані Іроїда Винницька і адвокат Павло Ґрод входять до Дирекції, а до Контрольної Комісії входять Іван Підкович і інженер Ярослав Соколик. КУК старається брати активну участь у важливій праці, яку СКУ виконує в діяспорі.

Президент КУК, Орися Сушко, мала честь бути ведучою програми під час бенкету з нагоди 40-ліття існування СКВУ/СКУ.

Приємно згадати, що цього року збірка в Канаді на потреби СКУ знову увінчалася успіхом, це свідчить про авторитет СКУ в Канаді.

Саме за ініціативою УКЦ «Батьківщина» м. Ташкент та за підтримки Посольства України і місцевої влади була організована в 2002 році українська недільна школа, яка діє до цього часу. Директор школи - голова УКЦ «Батьківщина» Валентина Такаєва, а вчителька української мови, літератури і історії України - Центр Наталка. В українській школі навчалось більше 100 дітей, 22 з них продовжили навчання у вищих навчальних закладах України. Клас з обладнанням для недільної школи виділено місцевою владою в школі-ліцеї №110 імені Т. Г. Шевченка, книгами забезпечив і допоміг Державний комітет нацміграції України. Інші витрати несе культурний центр. При недільній школі щорічно організовуємо і проводимо Дні української мови, виставки дитячих малюнків «Мандрівка по Україні», запрошуємо дітей із 20 дитячих мистецьких студій м. Ташкент до спільної праці - до вивчення української культури, національного костюма, народних традицій, природи України очима дітей через малюнки. У виставках з великим задоволенням беруть участь діти різних національностей. Щорічно проводилося більше 3-6 виставок дитячого малюнка, фотовиставки (Державний музей мистецтв Узбекистану) у 2006 році проведено дві благодійні виставки дитячого малюнка в Республіканській дитячій бібліотеці і міжнародному виставочному залі «Караван-сарай». Дитячі малюнки на благодійній основі передані в Дитячий реабілітаційний центр і школу-ліцей № 110 ім. Т.Г. Шевченка. Самі знаходимо спонсорів, організаторів, допомагає Посольство України, тісно працюємо з Міжнародним Громадським фондом «За здорове покоління», жіночим фондом «Жіноче зібрання» і радіємо, що приносимо дітям радість, знаходимо здібних дітей – відзначаємо їх грамотами, подарунками. Одержано більше 25 листів-подяк від різних дитячих організацій та фондів на ім’я голови правління за необхідну благодійну і плідну роботу з дітьми (обов’язкову участь беруть діти–сироти).

До 15-річчя Незалежності України і Узбекистану було організовано фестиваль-конкурс дитячих колективів і дитячих малюнків «Разом дружна родина», у якому взяли участь діти 15 національностей з різних культурних центрів, організаторами стали ми і Інтернаціональний культурний центр Республіки Узбекистан, який координує роботу національних культурних центрів, сприяє зміцненню міжнаціональних відносин у країні, дружбі і злагоді між народами, які мешкають в Узбекистані.

За 2006-2007 рр. організовано і проведено більше 15 виставок дитячого малюнка на українську тематику, в якій взяли участь понад 2000 дітей.

Для учeниці української недільної школи, художниці Оксани Бедрицької (16 років), організували 4 персональні виставки (м. Київ, м. Ташкент, м. Навої), вона є членом Aкадемії мистецтв Узбекистану, стала переможцем міського конкурсу на премію «Зульфії», переможцем міжнародних конкурсів: опікуємося, допомагаємо, чим можемо.

Діти беруть активну участь у проведенні Шевченківських днів, днів української мови, слов’янської писемності, уроків Лесі Українки і Івана Франка, свята узбецько-української дружби, Дня Конституції, Дня Незалежності України, Різдва Христового, Пасхи, практично всіх державних свят України. Брали участь у конкурсі Міністерства освіти України на знання української мови. Частими гостями на уроках з дітьми є представники Посольства України. Діти активно беруть участь (співають, танцюють) в успішно діючому, організованому при УКЦ «Батьківщина» українському фольклорному ансамблі «Черемшина».

В Узбекистані за сприяння Посольства України за 4 роки організовано відправку 25 дітей української недільної школи міста Ташкент на навчання у вищі учбові заклади України.

Український ансамбль на сьогодні має велику пупулярність, в репертуарі центру народні пісні, національні постановки, ансамбль є переможцем міжнаціонального фестивалю, отримав багато грамот і відзнак Республіканського Інтернаціонального Культурного центру (РІКЦ), у складі якого більше 140 культурних центрів різних національностей. Український ансамбль яскраво представляє культуру України, бере участь практично у всіх заходах, які проводить РІКЦ, Посольство України, інші культурні центри. Всього за звітний період проведено більше 100 виступів і концертів. Проводимо благодійні концерти у домах престарілих, в махаллях, активно прeдставляємо українську культуру на фестивалях, виступали в парках М. Горького, М.Улугбека, Бобура на святі «Навруз» у столиці Узбекистану. Ансамбль бере активну участь у відзначенні державних свят – Незалежності України і Узбекистану, у святкуванні днів слов’янської писемності, національних культур, Різдва Христового, Пасхи, Міжнародного дня сім’ї, у відзначенні 150-річчя Івана Франка. Щорічно брали участь у зустрічах з делегацією слухачів Державного Інституту управління при Президенті України, з представниками державних делегацій (остання відбулася 28.04.2007 року з представниками Міністерств України під час приїзду державної делегації з Прем’єр-міністром України В.Ф. Януковичем) з покладанням квітів до пам’ятника Т.Г.Шевченку. Делегація в подарунок нам передала книги для потреб української діаспори.

На святкуванні Міжнародного Дня екології і 15-річчя організації Міжнародного Фонду «Екосан» (26.06.07) наш ансамбль спільно з Посольством України представляв Україну, і за рівнем підготовки одержав друге місце серед 20. Культурний центр брав участь у благодійних виставках-конкурсах, організованих МЗС Узбекистану серед акредитованих Посольств в Узбекистані, де проводились виставки національного мистецтва, кухні і національного співу, де Посольство України стало 4-м серед 26 акредитованих Посольств в Узбекистані.

Великий внесок в організацію роботи фольклорного ансамблю зробили керівник і організатор ансамблю поетеса Марія Гавриляк, Наталка Скирда, Інна Саматова, Ірина і Катерина Охрименко, Надія Чижова, Ірина Шульгіна, Олена Филатова, Олександра Хомченко, Зинаїда Пелипенко, Ольга Мамазова, Погребнова Мар’яна та інші, а також музичний керівник Марина Вавакіна, всі родом з України. Після розпаду СРСР вони залишились в Узбекистані, знають рідну мову і бережуть свої обряди та передають їх. Пропагандою української естрадної пісні займається заслужений учитель Узбекистану з вокалу Гульнара Мухтарова, яка підготувала і випустила молодь музичного коледжу ім. Хамзи, випускники якого є переможцями міжнародних фестивалів у м. Сочі, Москві, Мінську та в Узбекистані. Від Узбекистану постійно виступає на фестивалях у місті Києві член УКЦ «Батьківщина», студентка 3-го курсу Київської державної консерваторії Люба Макуха.

Великий внесок у розвиток української культури в Узбекистані зробили заслужений артист України Петров А. А., Соловей З. І., Гавриляк М., ветерани українського руху Такаєва В. М., Рябцев Л. Г., Рижова Т. І., Герасименко Є. М., Гайворонська І. І, Донець Г., Захарський В., Галущенко І. І., Молдованов M. Т., Динько М. П., Короленко А. П., Дмитракова О. В., Центр Н. В., Герман В. М., Батечко А. О., Бедрицький І. М., Гончаренко В.В., Коміренко О. И., Конопко З.М., Ковальчук В. і багато інших. Заслужений артист України, доцент Державної консерваторії Анатолій Петров є яскравим представником українського козацького роду, він представляє українську народну пісню на державних концертах Узбекистану, пропагує українську народну творчість, передає свій досвід молоді. Підтримував роботу УКЦ «Батьківщина» Навоїйський гірничо-будівельний комбінат під керівництвом Героя Узбекистану ветерана українського руху - генерального директора Миколи Кучерського.

Центр займається також благодійною роботою: ми спільно з Міжнародним недержавним дитячим фондом «За здорове покоління» проводимo благодійні акції з концертними програмами, в т. ч. і для дітей-сиріт з 31-го дитячого будинку (у цьому нам допомагав наш земляк з Канади Роман Грубий).

Спільно працюємо з Союзом Українок Америки, який очолює пані Ірина Куровицька, а особливо зі Стипендійним Фондом Союзу Українок Америки з референткою Марією Полянською. Щорічно з Фонду ми отримуємо для мало­забезпечених дітей українського класу стипендії по 50 $ на книжки, шкільний одяг. Самі організовуємо збір одягу, взуття і передаємо малозабезпеченим сім’ям. За участю ансамблю організовуються і проводяться дні пам’яті Голодомору 1932-1933 років, Чорнобильськoї трагедії.

Вся культурологічна робота організовується УКЦ «Батьківщина» без будь-якої планової фінансової підтримки з України (без фінансування проeктів), а на добровільній ініциативі і праці членів УКЦ «Батьківщина». За 2006-2007 рр. одержана благодійна фінансова допомога з Міністерства Транспорту України «Укрзалізниці» в розмірі 15 тисяч доларів США згідно затвердженого кошторису і затрачена на організацію матеріально-технічної бази УКЦ «Батьківщина» м. Ташкент - офісу і обладнання для ньогo, організована «Добра хата», «Батьківщина», де збираються члени української діаспори, діти, проходять засідання правління, репетиції.

Не забуваємо ми й про своїх ветеранів, особливо на День Пам’яті і Почесті, обов’язково щорічно організовуємо концертні програми з врученням пам’ятних подарунків, харчових пайків за рахунок благодіїв.

До святкування 70-річчя визволення України була проведена виставка дитячих малюнків «Солдат Перемоги», дітям-переможцям вручили грамоти і подарунки, діти вітали ветеранів Великої вітчизняної війни і праці, нашу благодійну акцію підтримало Посольство Украіни. Не забуваємо ми й про ветеранів українського руху в Узбекистані. Так, ми провели творчі вечори у зв’язку з 65-річчям з дня народження заслуженої артистки України і Узбекистану Соловей З.І. і з 60-річчям керівника фольклорного ансамблю «Черемшина» Гавриляк М.В., було відзначено почесними грамотами ветеранів української діаспори Герасименко Е. М., Скирду Н., Саматову І., Хомченко О. та інших, до 8 Березня – подарунками жінок-активістoк.

У 2006 році організована фотовиставка Володимира Гончаренка «Світ природи і краси». Уся наша робота висвітлена на світлинах Володимира Гончаренка. Плануємо показати виставку в Україні, у Казахстані.

З 2003 року УКЦ «Батьківщина» активно допомагав у організації роботи РУКЦ «Славутич», а саме в організації українського філіалу в Республіці Каракалпакистан, члени від «Батьківщини» входили у правління РУКЦ «Славутич». На всі державні свята члени українського центру «Батьківщина» спільно з представниками Посольства України та членами РУКЦ «Славутич» влаштовують покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку. До 10-річчя (2004 рік) організації українського культурного центру «Батьківщина» всіх ветеранів українського руху відзначено Почесними грамотами Держкомнацміграції України і Міністерства культури України, голову, Такаєву Валентину, нагороджено відзнакою «За розвиток світового українства».

За сприяння Посольства України делегація УКЦ «Батьківщина» і РУКЦ «Славутич» брали участь у Форумі українців у 2006 році в місті Києві, а голова додатково звітувала на засіданні Річних Зборів Директорів СКУ.

У 2005 році силами центру підготували виставку старовинних українських костюмів кінця 19-го початку 20-го століття десяти областей України. Костюми пошили студенти Республіканського коледжу дизайну (20 штук) за рахунок центру, провели організацію і показ на фестивалі «Український спів в Узбекистані». Ми мріємо закінчити виготовлення даної колекції і створити музей української моди.

Усі заходи, які проводить УКЦ «Батьківщина», висвітлюються у центральних газетах («Правда Востока», «Новости Узбекистана», «Вечерний Ташкент») і журналах («Узбекистан»), а також на центральному телебаченні (передачі «Дружба» (Дустлік), «Ассолом, Узбекистан», «Tashkent» та інших). За активну роботу український культурний центр «Батьківщина» м. Ташкент відзначено Почесними грамотами і дипломами державних структур Республіки Узбекистан.


Секція 3.

„УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ –

Голодомор – один з найстрашніших злочинів в історії людства. Внаслідок свідомої і чітко спланованої політики тоталітарного комуністичного режиму знищено мільйони людських доль. За своїм вражаючим масштабом Голодомор перевищив навіть втрати українського народу під час Другої світової війни. Ми й досі переживаємо наслідки цього безжального терору.

Mіжнародний Координаційний Комітет Світового Конґресу Українців проголосив Міжнародний тиждень відмічення Голодомору, який 2008 року проходив від 16-го до 23-го листопада. Наш намір – щоби цей тиждень щороку об'єднував не лише українців цілого світу, але й світове суспільство, довкола просвітницької кампанії і спільного вшанування жертв цієї трагедії.

У тісній співпраці з Секретаріатом Президента України, Міністерством Закордонних Справ України й Українським Інститутом Національної Пам'яті, Mіжнародний Коорди­наційний Комітет опрацював головні заходи, присвячені відзначенню 75-ої річниці Голодомору 1932-33 років під гаслом «Україна пам'ятає – світ визнає».

Впродовж цього року українці успішно звернули увагу політиків, науковців, журналістів і громадян на цей часто забутий ґеноцид. Міжнародна Незгасима Свічка відвідaла 34 країнy світу із завершенням акції в Україні, починаючи з 1-го листопада. Голодомор визнано актом ґеноциду проти українського народу 13-ма країнами світу. В Україні відкрито архіви Служби Безпеки (СБУ), яка видала список відповідальних за Голодомор; формується Національна Книга пам'яті на основі реєстру жертв Голодомору та свідчень очевидців; організується спрорудження Меморіального комплексу у місті Києві в пам'ять про жертви.

Все ж таки, залишилося ще багато для осягнення, i ми не сміємо зупинити своюдіяльність з кінцем цього року. Мусимо продовжувати працю з міністерствами освіти, щоби запевнити включення теми Голодомору в шкільні програми навчання. Ми маємо моральний обов'язок запевнити, що свідчення очевидців Голодомору є належно документовані і збережені для майбутніх поколінь. На міжнародному рівні не зупинимо працю, доки Об'єднані Нації не визнають Голодомор ґеноцидом.

* Взяти участь у богослужіннях і панахидах, які будуть відправлені у ваших церквах.

* Взяти участь у поминальних імпрезах, зорганізованих Вашою місцевою громадою.

Це необхідний мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не тільки для мільйонів загиблих, а скоріше для наших нащадків, які повинні завжди пам'ятати про Голодомор і робити все, щоб подібна трагедія ніколи не повторювалася.

Відкриймо світові правду про Голодомор!
Леся Храплива-Щур,

Секретар Світової Координаційної

Виховно-Освітньої Ради Канади
ВІДБЛИСК „НЕВГАСИМОЇ СВІЧІ"
„З журбою радість обнялась" – цю безсумнівну життєву правду, що її висловив був так чітко наш Олександер Олесь, можна свобідно примінити і до сьогоднішнього стану української Держави і української справи у світі. Хто шукає темних сторінок у всьому – має небувалу нагоду знаходити їх і в нашому державному, і у громадському житті – і зовсім виправдано! Хто ж шукає позитивних проявів – тому одначе теж не важко їх знаходити. Не будемо їх вичисляти. І може не так важливо навіть – старатися співставити і співмірити ясні й темні сторінки нашого життя, питаючи, котра переважає, (та така аналіза – і не мета цієї статті!), а важливо – щоб шукати, знаходити і доцільно та вміло використовувати позитивні осяги нашого українського сьогодення. Щоб не проґавити добрих нагод, проходячи неуважно попри них, а навпаки, вичерпувати повністю можливості, які вони приносять!

Одним таким безсумнівним прикладом успішного використання доброї нагоди – можемо сміливо назвати сучасне справді знаменне відзначення 75-ої річниці Великого Голодомору: задум, якого успіхи вже можемо ствердити і сьогодні. „Невгасима свіча" мандрує переможно – справді по всіх континентах глобальної України, єднаючи довкруги одної мети – українців на поселеннях безмежно далеких географічно просторів – із незабутнім „Краєм Хрещеним" та його долею.. Скріплення цієї духовної злуки – очевидне. Варто замітити: на кожному місці відзначення збираються всі партії й установи, всі Церкви і „хвилі" нашої діяспори. А сам невгасимий вогонь приносять громадянам у кожному поселенні – представники Держави – Українських Посольств чи Консулятів!

Пригляньмося ж: достойні сиві голови тих, хто сам усе переживав; розблислі очі дітей України, народжених поза її територією – на вид палаючого вогню; навіть пожвавлене зацікавлення тих, кому вже починала надокучати буденність бездомного нашого життя...

І ще: такі привітні відгуки від „сильних світу цього" – так надто довго вже байдужих до нас!

Це ж бо тріюмф привселюдного проголошення так довго заперечуваної Правди! Правди – яка не може не заторкнути сумління жодної людяної людини, ніякої народности. Незвичайно влучний вже хоч би її символ, хрест – знак „безсмертя у смерті" і тінь Мучеників – з руками розкритими до благословення... До того ж знайшлося динамічне, мобілізуюче та зовсім можливе до здійснення гасло: „УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ – СВІТ ВИЗНАЄ" – Це все – правильно задумана й сумлінно пророблена праця – і власне доцільно використана нагода.

Це ж збувається на наших очах сподівання великого Олега Ольжича: „... і мертві встають" – щоб хоч так пізно причинитися своїм свідоцтвом до успіхів нащадків: підтвердити нашу Правду перед світом. Як звіщає це й євангельське пророцтво: „Кров мучеників стає насінням Віри!

Одначе, яка ж вічна це загроза слабої людської вдачі; оцей нахил „спочити на заслужених лаврах" після великого успіху! Велике ж мистецтво в тому, щоб саме в такі вершинні хвилини всенародного підйому – не розслаблюватися, а вести розпочате діло далі вгору – до ще кращих успіхів! Недавній досвід Помаранчевого Майдану учить нас переконливо-боляче про небезпеку в такому занедбанні!

Бо ось – щасливо така нова нагода уже стукає в наші двері! Не лише нагода, а, сказати б – невідкличне історичне зобов'язання. Кінець цього ж таки 2008-го року і наступний, 2009-й рік – це ж 300-ліття виступу гетьмана Івана Мазепи: народження Мазепинської концепції української самостійності – яка стала дороговказом усім свідомим українцям до сьогодні й повік віків...

„Бо нас у бій благословить могутній дух Мазепи!.." – це не лише бадьорі слова бойової пісні, але й ствердження вже доконаних великих діл – аж до сьогоднішньої самостійности включно!

Півстоліття тому в Україні було страшно згадувати про ці події з-перед 250-и тоді літ, хіба що в „урядовій" лайливій інтерпретації. Зате у всесвітній нашій діаспорі широке відзначення 1959-го, „мазепинського" року справді спричи­нилося було поважно до пожвавлення зорганізованого українського життя та піднесення патріотичних настроїв. Брали у цьому великому відзначенні оживлену участь наші установи, вчені, мистці, літератори, преса, молодь... Згадуються міжорганізаційні „мазепинські змагання" молоді, – які залишилися до сьогодні глибоко у свідомості та дозрілих ділах усього дальшого життя тодішніх юних учасників.

Так само, як сьогодні щойно виявляється, що не надармо згинуло таке велике число замовчуваних трагічно десятиліттями, десяти мільйонів замучених Голодомором! І так само треба нам відновити і при цій нагоді – ідеї Великого Гетьмана. Не дармо ж закінчував свій вірш з нагоди тодішнього 250-річчя трагічної на століття, Полтавської битви – діяспорний поет Святослав Гординський: „і все таки вкладаєм ногу в стрем'я"...

Він, Маєстатичний Мазепа, ще й сьогодні ідейно живий: у небувалому новому розквіті Київської Могилянсько-Мазепинської Академії, яку Він розбудував і поставив на рівні найкращих європейських університетів, у реєстрації безчисленних церков, які Він фундував, у президентських плянах відбудови гетьманської столиці – Батурина, у невмирущих закликах до вільності, прав і свобод козацького народу. Його „Пісні про згоду" ми так радо згадуємо при кожній громадській нагоді, але так нечасто втілюємо її в життя!

Ми повинні пам’ятати своє минуле – і часи Гетьманщини, і Полтавську битву, і новочасні змагання та виводити з них уроки – для себе і майбутніх поколінь українців.

При цьому у всьому світі існує панівна тенденція до всезагального примирення всіх колишніх воюючих країн... Ось пробачення попросила Німеччина за злочини Гітлера, попросив навіть Ватикан – за інквізицію далеких предків. Простягала навіть перша руку до згоди – наша Українська Католицька Церква, так жорстоко нищена безбожним большевицьким режимом! Щоправда – наша простягнена рука – так і зависла в повітрі!... Напевно, на часі для попередніх репресивних режимів та їх офіційних спадкоємців перепросити і за всі злочини супроти України й українців.

Що ж нам робити сьогодні!? Мазепинський заповіт велить:
„Нехай буде така слава,

же през шаблі маєм права!"
Безперечно, інші настали часи, у світі в повазі міжнародно-визнані цінності. Засуджується у вселюдських поглядах насильство й жорстокість людини над людиною та її свободою, в якій би формі воно не було б. Тим більше знущання – над слабшими, беззахисними. Сьогодні визнаються принципи міжнародного співжиття, які вільний і демократичний світ може піднести на наш захист і за визнання нам належного місця між народами. Тому ніхто не заборонить нам говорити Правду і у світлі цих загальновизнаних точок зору.

Сьогодні Світ висуває інші виклики. Тому згадаємо нашого Другого Великого Пророка – Івана Франка: „Кажеш – нині інші війни – ну то іншу зброю куй!". Згадаймо досвід недавнього переможного мирного Майдану, погляньмо на багаті плоди майже глибокорелігійного найновішого відзначення річниці Голодомору!

І наше мирне змагання за здійснення Мазепинських заповітніх ідеалів повинно теж проходити в дусі великого мирного „українського зриву" – скріплення нашого українського духа – де б ми не жили. Наш зорганізований і рішучий протинаступ може й повинен бути в площині піднесення національної свідомості та почуття національної гідності. У залученні до активної діяльности кожного українця, згідно з його становищем та можливостями. Із поширенням нашого слова, книжки, мистецтва, оживленням традиційних наших високих моральних принципів. Повинен цей протинаступ бути багатий і різноманітний у здвигненні нових, здорових здобутків нашого громадського життя й культурних цінностей. Повинен охопити все українство – від найменших і найдальше розкинених українських громад – до найвищих наших організаційних надбудов.

Не забудьмо, що тут і особливо багата духовно й колоритна козацька традиція дасть нам невичерпне джерело влучних символів та кличів для переконливого оформлення цих відзначень. Бо це власне теж немаловажливе!

Початки цього діла вже плянуються й підготовляються. Група захоплених прихильників цього діла – вже проводить широку перебудову руїн гетьманського Батурина у величавий національний Пантеон. Непохитна воля бо місцевого населення навіть змусила священство УПЦ Московського Патріярхату – відправити там Панахиду по великому Гетьманові. Згадав про відзначення виступу Гетьмана Мазепи у своїх резолюціях Дев'ятий Конгрес Світової Федерації Українських Жіночих Організацій у Києві цього року. Із радістю читаємо, що Світовий Конгрес Українців збирається визначити саме наступний, 2009-ий рік – РОКОМ ІВАНА МАЗЕПИ!

Благословіть же нам, онукам, на добру справу, Ваша Ясновельможносте – Наш Заповітній Пане Гетьмане!