Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії унр. Київ: Стікс, 2010. 448 с

А може, за те я заарештований, що один раз дав зрозуміти, що ті нові люди, котрі засіли в Генеральному Штабі, по більшості фендрики, а не фа­хівці, а такі як [Василь] Тютюнник - то просто інтриган і головно нечес­ний чоловік, бо якби він був чоловік чесний, то будучи молодим старши­ною, мало знаючи військову справу, та ще старшина не Генштабу, а він став всім заправляти і все не на користь Україні, а на користь своєї душевної (дешевої. - Ред.) натури, за нього самі за себе кажуть його розпоряджен­ня в Полтаві...

Що всі ви робили? Може, скажете, організували в тилу армії? Ні, ви не тільки самі не організували армії, а руйнували армію, руйнували дис­ципліну. Мало того, старалися паралізувати діяльність моїх Запорозьких частин і всякими способами провокували моє чесне ім'я в Києві і скрізь... Може, за те я заарештований, що, коли я побачив, що Київ не хоче вислу­хати мене і відмахнувся від мене, як від назойливої мухи в той час, [коли] я підкреслював страшну небезпеку повстання для України, вимагав кину­ти балачки і провадити діло?

Я знаю, що Києву (Директорії. - Ред.) це було не по нутру. Знаю, що всі зі мною згоджувалися про тверду владу, але боялися відверто про це сказа­ти, окрім Січових Стрільців, але їх тоді теж не слухали, бо, бачите, це буде проти демократичних і розгнузданих принципів, бо, бачите, це всіх діячів може скомпрометувати в очах народу і вони, бідні, можуть свої посади загубити,- а ще проще, діячі наші, може, просто нездатні керувати і діло ро­бити, а тільки [можуть] балачками займатися...

В останній час перед здачею Полтави, коли я побачив, що мої частини абсолютно вже не здатні, я відверто сказав в докладі Петлюрі, що без до­помоги Антанти України вже ми не спасемо, а одночасно пропонував ор­ганізувати армію дійсну, а не в такім напрямку, як пропонували Осецький, [Василь] Тютюнник і К°!

Скажіть, будь ласка, що ви зробили доброго для України за весь час? Скажіть, чи було хоч одне ваше розпорядження з самого початку повстан­ня проти Гетьмана, котре мало би метою організувати армію, а не попу­ляризацію ваших особистих імен і не руйнувало б армію, з чим я боровся увесь час?

Скажіть, прошу вас, щиро, чи задумувалися ви над тим, що Україна пропадає і що зараз треба зробити, аби спасти її? Ви видали деклярацію, може, цим ви спасли Україну?

Бідна Україна, ми боремося з більшовиками, весь культурний світ під­німається на боротьбу з ними, а український новоповсталий уряд йде на­зустріч більшовизмові і більшовикам! Ви не хочете уявити, що це для Укра­їни кошмар!

Мене весь час провокували, що я реакціонер, контрреволюціонер, зрад­ник і всяка така штука, але ніхто з цих добродіїв не задається питанням, що я військовий чоловік, та ніхто не захоче відповісти мені, що накаже­те робити [мені] у той час, коли вся країна на військовім стані. Якої лінії триматися?

Мене обвинувачували, що я розганяв селянський з'їзд, -де, скажіть?

Мене обвинувачували в погромах, протижидівських тенденціях, про­хаю Вас, добродії "влади", укажіть мені зараз такі і такі средства, котрими абсолютно можна було би переродити українця в його відношенню до жи­дів... У мене сили не було відповідати за всіх українців, але погромів [я] все-таки не допустив!

Давно я почував, що проти мене Київ щось затіває, але останній час я рішив їхати до Києва, виявити становище і просити звільнити мене з по­сади, о чім просив по дроту отамана Петлюру ще з Полтави, але він не за­хотів вислухати мій доклад до кінця.

22 січня 1919 р. я мав їхати до Києва, а о 5 годині ранку 25.1. я був аре­штований Волохом, який грав [у] дудку з [Василем] Тютюнником, Вірком, Осецьким і К°. Після арешту я не хотів кровопролиття і не дозволив 1-й ди­візії йти на Волоха, не хотілося губити людей, бо діло й так було загублено. Всі мої пляни по організації, над котрими я працював зі старшинами Гене­рального Штабу, дійсно відповідаючими своєму призначенню як фахівців, ВСІ ці пляни зруйновані, і все паде на нуль...

Мене привезли до Києва як злочинця - за що? Чого ви не судили мене за всі мої побіди? Місяць назад, трохи навіть більш, мені лунало по Києву гучне "слава". Ачого зараз кричите мені "ганьба"? Може, не хватає сміли-вости, може, сором... Наберіться хоробрости, "самостійники", начинайте, давайте тон!..

Нарешті, я запитую Вас: хто з Вас кращий від мене, хай той кине в мене камінь перший! Хто з вас більше діла зробив, а не говорив тільки за ЙОГО?

Я маю право на негайну свободу, я маю право на виїзд з України - я за-I чумні цього, вимагаю цього, бо я ні в чому не винуватий, а навпаки, ви всі винуваті, бо ви не можете розібратися в самих простих життєвих питан-

135

ДОКУМЕНТИ

нях, лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці, замість того аби бути вам самими звичайними урядовцями і писарцями. Ви зовсім не думаєте про те, що маса зараз тільки тішиться вашими демагогічними викриками, та і то вже [не] вірить вам і хоче ски­нути вас. Зараз уже є звичка і досвід!

А в повіти і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як де-небудь попадеться людина порядна і працьовита, ви спішите замінити таких!

Подивіться, що уявляють ваші повітові комісари і коменданти. Подібні на Вас, більшість такі, як ви.

В час повстання я вам казав: не ламайте адміністративного старого апа­рату, міняйте тільки головних невідповідних керівників. Ви не згоджува­лися, ви сліпі були і тільки твердили, що все, напоминавше гетьманське, повинно мусить згинути... Бо Вам необхідний був пожар.

Перед повстанням я боявся, аби [після] не повторилося ще більше без­ладдя, котре було при Центральній Раді і міністерстві Голубовича. Не ка­зали ви всі, [що] цього вже не буде, ми вже навчені? Хіба навчені? Ой, ба­гато ще треба вас вчити.

Ви, організатори республіканської армії, хочете бути розумнішими від усього світу. О ні, добродії Осецькі і Тютюнники і К°, а коли[сь] були і Жу­ковські, тільки дурень думкою тішився, і навіть більшовики кинули той шлях, на якім ви думали йти, але, правда, не виходить нічого.

Краще би вам не братися за не своє діло. Україна повинна перед цілим світом червоніти за свій такий уряд, котрий очевидячки веде до загибелі.

На одній нараді представників Полтавщини і Харківщини в Полтаві один із авторитетних представників українського громадянства, звер­таючись у бік с.-р. (соціал-революціонерів. -Ред.), сказав: "Подивіться, що з себе уявляють міністри. Як не кретин, то падлец". Так буде до тої пори, поки всі ви, громадянські представники, не скажете: "Я перше всього українець, а потім вже партійний діяч, потім [вже] хоч готен-готської партії".

Я осібно скінчив, вимагаю для себе свободи, я її заслужив! Ви мусите мене випустити, але все-таки працювати з вами більшу не буду - не по до­розі нам!

Отаман Петро Болбочан

26.1.1919 року. Київ, готель "Континенталь".

Батьківщина (Торонто). -Ч. 1. - 1972. - 8 січня.

№2

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого від­критого листа.

Вам, панове, відомо, що я сидів арештований в номері 22 готелю "Кон­тиненталь". Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого-небудь бачити з наших військових або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання: за що? Один військовий міністр отаман Греков не боявся зайти до мене і запитати: "За що ви заарештовані?"

Отаманові Грекову завсіди вірили і віримо.

Звертався я до отамана Петлюри кілька разів, один - надіслав йому лис­та - ніякої відповіді, і прийняти мене він теж не захотів, а зайти до мене не було чого і думати, не дивлячись на те, що Петлюра жив рядом з моїм но­мером через стіну (№21). Всі, до кого би я не звертався, відповідали: нема дома, зайнятий і т. п. (Коновалець, Мельник, Петлюра, Чайківський). В той час, за малою виключністю, головними керівниками армії були "фендри­ки", до котрих тяжче було добитися, ніж перед тим до Гетьмана Скоропад­ського. Ну не хотів Петлюра мене прийняти, хай буде так, бо я "зрадник", але він не хотів прийняти навіть мою дружину, коли вона хотіла виясни­ти, у кого має шукати права відносно розбійничого трусу, зробленого у неї січовиками у Києві; вони ограбили все, що у неї було. Трус був по ордеру старшини Чайківського.

Пане Отамане Петлюро! Я весь час молився на Вас, я навіть забув Ваш наказ по армії, котрий Ви видали в грудні 1917 р. і котрим Ви на­довго знищили молоду Українську Армію та підірвали в неї національну ідею. Я не хотів згадувати про цей наказ, я думав, що життя Вас перемінило, однак и помилився. Тепер, коли Ви не хочете оцінити обставин і не хочете вірити, що Україні загрожує страшна небезпека, я можу сказати, що у Вас було щире бажання створити тільки "Ореол Петлюри", а не "Ореол України", і аби цей ореол не пропав, Ви рішили всю свою вину скинути на Болбочана.

Прошу Вас, пане Отамане Петлюро, скажіть по щирости, що корисного Ви робите для Армії? Коли я сидів в "Континенталі" заарештований, я сер­цем відчував, що Армією правлять ті дрібні авантюристи, ті фендрики, ті інтригани, котрі окружають Вас. Ви ж в їх руках є простою маріонеткою.

За весь час перебування в Києві ні я, ні представники від Республіканської (Запорозької. -Ред.) Дивізії не могли виявити причини мого арешту, тільки всі від мене і представників Республіканської Дивізії тікали, навіть говорити боя­лися, бо ніхто не міг відповісти на запитання - "за що я заарештований?"

Отаман Петлюра казав: "Слідство покаже". Значить, мене арештували для чогось, а слідством вже будуть вишукувати яку-небудь причину.

А все-таки, за що я заарештований? Весь час я продовжував запитува­ти, бо, бачите, я сподівався, що находжуся у правовій державі та все-таки при владі найдуться порядні люди. Але багато Україні прийдеться ще пе­режити, поки вийде Вона на правовий шлях.

Один з добродіїв-фендриків, окружуючих пана Петлюру, п. Чайківський, висловився, що мене обвинувачують в тім, що колись-то, прощаючись з ма­дам N. (жінкою бувшого флігель-ад'ютанта)... поцілував її руку. Безумовно, пане Чайківський, обвинувачення дуже важне, і слава Богу, що про це не довідалася Верховна слідча комісія, а то зараз підняла би світове діло.

Так-то так, пане Чайківський, а все-таки зробили ганебний трус з Вашо­го наказу на квартирі, де були речі моєї дружини, а ордер був підписаний Вами. А Ви відрікаєтеся! Безумовно, так і треба, але уявіть собі, що Ви зна­йшли якісь компрометуючі мене документи або ті самі 120 мільйонів; як Ви думаєте, чи Ви тоді теж відрікались би? Тепер же тільки й треба відріка­тися, казати, що трус був самочинний, і бути задоволеним тим, що ограбу­вали мою квартиру і взяли не тільки те, що складало цінність, що збиралось у мене і дружини роками, але навіть фамільне наше добро забрали, котре для Вас зовсім не має ніякої ціни, напр. портрети, листи, старі документи, стару зброю і т. інше. Ви забрали у моєї дружини останні гроші, ви забрали у неї одежу, різні речі, всю мою зброю, навіть ту одежу, котру ви не взяли, ви її пірвали... Все це теж було необхідне для "політичного моменту"?

Трус Ваш був подібний до набігу розбійників.

Тепер Ви кажете, що трус був самочинний, і цим Ви себе ще більше компрометуєте. А міліція? А протокол під час трусу, а самий законний з Вашим підписом ордер?

Пане Чайківський і К°! Чого Ви шукали у мене і взагалі чого Вам від мене треба?

Ви всі боялися, що буде чоловік, котрий не зможе стерпіти авантюрис­тів і кар'єристів.

Директорія від мого діла відмахнулася - то справа військова, кажуть вони. А голова Директорії пан Винниченко сказав: "Отаман Болбочан не є винуватим, але його штаб складений з росіян, контрреволюціонерів і вся­ких там злочинців, а Болбочан же, як людина слабохарактерна, попав під вплив штабу". І багато дечого говорилося на [Трудовому] Конгресі.

Пане Винниченко, мого штабу Ви не знаєте, не знають його і всі ті, ко­трі обвинувачують його й мене. Ви не знаєте, що в моїм штабі були дійсні фахівці, чесні працівники на користь України, котрі працювали під постій­ним моїм впливом, і працювали не балачками, як Ви.

Якого ж характеру я, про це краще всього говорить моя активна бороть­ба на протязі 16 місяців.

Але замість того, щоби вести безпідставні балачки, Вам, пане Винничен­ко, як голові Директорії, слід би було спочатку розібрати моє діло, а бодай хоч трохи познайомитися з ним. Добре було би і мене допитати, це треба було зробити, бо я займав високу посаду, - і лише після цього виступати на Конгресі хоч з будь-яким матеріялом, а не з провокаційними чутками.

Я гадаю, що авторитет і обов'язок людини, займаючої найвище місце и державі, вимагають завсіди бути державною людиною, стояти на право-вім ґрунті. А може, так хотіли товариші-фендрики.

Просив я, щоби мене пустили за кордон, бо чого ж сидіти на Україні, ко­ли права нігде не найти, а всім заправляють люди, з котрими неможливо працювати.

Мене відправили до Галичини, чого ж це так? Отаман Коновалець і стар-шина Чайківський кажуть, що сучасний політичний момент вимагає цього.

Слухайте, ми не діти, і подібних дурниць не слід казати.

"А що партії скажуть?" - говорить п. Чайківський.

Мені соромно за людей, котрі такі дурниці кажуть; це можуть говорити люди, яким мій арешт дійсно був необхідний.

Знаю, що всім дуже хотілося обвинуватити мене за мій відхід від Харко-ва і Полтави. Я цього якраз чекав. Але ж Ви побоялися про це навіть питан-

ня підняти, і то з двох причин: перше всього Ви всі почували себе страшен-

но винуватими в цій справі і боялися над собою суду, а по-друге, межи Вами навітЬ не було дійсно військових людей, котрі зуміли би оцінити бойову ситуацію (може, Тютюнник, а може, фендрик?) і зуміли би збудувати проти

мене обвинувачення. Навіть коли б я був винен, то прошу експертів дійсно

військових розібратись на підставі всіх документів та доказів свідків.

Слухайте, Ви всі, у кого була влада в Києві! (Я в такій формі звертаюся, бо неможливо було розібрати, хто править краєм, а розпоряджалися тоді різні люди, особливо "фендрики"). Вам було необхідно писати про мене всі ті брудні видумки, котрі появилися в Київських часописах? Якщо це не Ви писали, то чому ж Ви не заборонили писати мерзоту таку? А може, скаже­те, що і це було необхідно для політичного моменту?

Ну добре, а Національний Союз? Ви є краса і гордість Української Рес­публіки. А чи не цікавило Вас, членів Національного Союзу, що той Болбо-чан, котрого Ви недавно гучно вітали, заарештований як зрадник і злодій? Ні, не зацікавило? Не прийшло Вам на думку, що розвінчувати своїх героїв є позор і для тих, що це робить.

А, я розумію! Я Вам був потрібний раніш, а не тепер, коли Вам здаєть­ся, що влада вже є вся у Ваших руках. Розкішно, а що ж самостійники? В чім Ви, мудреці, обвинувачуєте мене і за що секретар партії (Андрущенко) погрожував перед представниками Республіканської Дивізії: "Ми його за­судимо, він понесе сувору кару"?

Слухайте, самостійники, за що? Може, в кар'єризмі мене обвинувачує­те? Чи, може, в тім, що я щиро весь час підтримував партію Самостійників і не боявся цього і в Гетьманські часи?

Нагадайте тепер самі про все, особливо хай пригадають всі ті, котрі за­раз більш всього нападають на мене. Багато про Вас, самостійників, не бу­ду писати, бо мені сором за партію.

А тепер звертаюся взагалі до всіх Вас, стоячих на чолі Держави. Ви му­сите мене реабілітувати - це являється питанням чести Вашої. Ви мусите дати мені право виїхати за кордон. Ви своїми провокаторськими випада­ми підірвали мої сили, як фізичні, так і моральні, і служити я уже не можу, про що і рапорт подаю в одставку, а крім цього, я особливо з Вами служити не буду. Для мене необхідно, аби я бачив, що на чолі Українського Уряду стоять люди практичні, фахівці, чесні, розумні, а не фендрики, авантюрис­ти, інтригани, провокатори. Необхідно, аби я бачив, що ті люди поведуть Україну до щастя, порядку і слави, а не до сорому...

А може, скажете, в армії треба служить? В якій армії? В тій, де дивізія­ми, корпусами і арміями керують фендрики, Волох і К° та інші? Ні, цього не може бути! Ви утвердили Волоха командиром корпусу після того, як він сам оголосив себе командиром корпусу і командуючим армією.

А Ви знаєте, що краще би зробили, якби командиром корпусу Запорозького призначили не Волоха, а Махна. Але тепер ще можна поправити діло і призна­чити "батька Махна" помічником до "батька Волоха" - буде розкішний корпус. Ви думаєте, що "батько Махно" є гірший від "батька Волоха"? Запевняю Вас, що навіть Махно багато кращий і більш військовий чоловік, ніж Волох.

ДОКУМЕНТИ

Можна запросити до праці ще Шинкаря, Григорієва, Вірка, а тут ще і [Василь] Тютюнник з Волохом - невеличка, але тепла кумпанія.

Нагадую Вам і запитаю Вас, хто з Вас хотів уявити дійсне становище України, хто з Вас задумувався над тим, яка доля чекає Україну? Ніхто! Ви всьому світові оголосили війну. Ви чепурилися перед Антантою - і погро­жували їй війною. Ви абсолютно не хотіли з Антантою рахуватися, а на що Ви спиралися, на яку силу? На "товаришів", на Волоха, на фендриків, на геніальних українських Гінденбургів і Людендорфів (Осецький, Тютюн­ник і К°)?

Як Ви подивилися на мене, як я одверто требував згоди з Антантою й негайної допомоги французькими військами. Я ніякої відповіді на свій доклад Петлюрі і Директорії не одержав. Ви думали тільки над всякими сортами соціалізації, Ви думали і думаєте над тим, як найкраще і найдо­вше зруйнувати Україну.

Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і до­годити Вашим московським товаришам-більшовикам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-більшовиків, і не бачите того, що через біль­шовизм ведете Україну до "єдиної Росії".

Ви вважаєте мене зрадником і за те, що я стояв за негайну згоду з Ан­тантою, настоював просити у французів допомоги - все одно без цього не обійтися, але чим скоріше, тим буде краще. Але Ви всі не маєте громадян­ської відваги про це відверто сказати, Ви боїтеся проводити тверду владу, порядок, право і через те збудувати сильну Українську Державу. Всього цьо­го Ви боїтеся, бо тоді треба працювати, бо це, бачите, не демократично, а то, що Україна від тої занадто великої демократичности буде покрита по­жаром, анархією і може зовсім згоріти, - Вам байдуже...

А коли наступить уже зовсім тяжкий час, будете тікати за кордон. На­решті, можу тільки подякувати Вам за ту "нагороду", котру я получив від Вас за 16 місяців активної праці. І требую від Вас реабілітації свойого чес­ного імени, требую повернення грошей, речей і зброї, забраних у дружи­ни моєї і у мене.

Отаман Петро Болбочан.

10 лютого 1919 р., м. Станиславів, отель "Уніон".

З архіву полковника Петра Содоля-Зілинського. Текст листа перепи-сав сотник Степан Цап із брошури ОсипаНазарука "Про Книгу Голубину", опублікованої у Львові. Лист оприлюднила також газета "Батьківщина" (Торонто ) - Ч. 20. - 1970. - 28 листопада.

№4

Ми, полковники полків Запоріжської Групи, рахуючись с сучасним вій­ськовим становіщем, настрієм козаків і настрієм селян тих сел, які ми про­ходили при наступі, сьогодні, зібравшись усі вкупі і згоді, порішили: Задля підняття нашої військової бойової мощі нашій групі необхідна об'єднаність всіх наших подій у персоні одної відомої, військово-освіченої людини, яка б безпосередньо, без політики, направляла наші частини у бій з смертельним ворогом України "Комуніей" і иншими ворогами Самостійної України.

Ми, військові люде, політичних справ у сучасний тяжкий мент України не визнаєм, а рахуючись з тим, що перш за усього треба звільнить Україну від грабіжників, а потім рішати свої домашні справи, від Уряду Української Народньої Республіки рішуче вимагаєм, аби на нашу групу був негайно призначений от. Болбочан - людина чисто військова.

Це наше вимагання ми будемо підтримувати усіма мающимися в на­ших руках засобами.

Підписали: Отаман Л., помішник отамана, полковник N і шість полков­ників полків¹.

З оригіналом згідно:

Підпис.

Печатка: державний інспектор Запорожської групи М. Гавришко.