І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга
жүктеу/скачать 1.6 Mb.
|
|
українців, напише про розгром під Конотопом: «Цвіт московської кінноти загинув за один день, і ніколи вже після того московський цар не матиме змоги вивести в поле такого блискучого війська». Не зможе більше вийти в поле і сановитий князь Семен Пожарський. У козацькому полоні він поводився нахабно і брутально, мов у своїй вотчині з холопами. Врешті дійшло до того, що про хамство Пожарського доповіли гетьманові:
зробити – віддайте татарам. Пораду Виговського козаки виконали з радістю, князя передали союзникам. У намет хана його ввели із зав’язаними руками.
рівним тоном, у якому лише злегка звучала проста чи радше буденна цікавість – недавній супротивник уже не становив для нього якогось особливого інтересу. – Я не маю бажання представлятися кожному бусурманові, – крутнув головою Пожарський так, мов його пройняли дрижаки. – Погано ви, князю, вчились у школі. І, певне, вас часто били лінійкою – та все по голові, – посміхнувся, зовсім не розсердившись хан. – Особливо низькі оцінки у вас були з етикету. 89 – Не тобі, остолопові, мене вчити, – щось крутило і під’юджувало Пожарського зсередини, аж волосся дибилося на потилиці. – Мабуть, князь ще не стямився після розгрому, – все усміхався хан. – Князь не уявляє свого становища і не спам’ятався, де він тепер. Полон у козаків може видатися багатою гостиною… – Пішов ти, бусурманське рило, матір твою… – закрутив розкішного з вихилясами матюка, на якого був неабияким мастаком. Він справді досі, як у козацькому таборі, почувався самовпевнено, ніяк не міг розлучитися зі сподіванням, що його, царського улюбленця і першорядного сановника, відіб’ють московити або ж в крайньому разі викуплять. – За довгий язик відповість короткий розум та нерозважлива голова, – не змінив свого тону, спокійного і дещо іронічного, хан. – Відрубати її негайно. – Я… Ні… – лише встиг заїкнутися Пожарський, як свиснула шабля, і голова князя покотилася до ханових ніг. – Заберіть… це, – відштовхнув той бридливо закривавлену голову, на якій ще востаннє смикалися повіки.
…Кілька століть поспіхом перегортали сторінки російські історики, слинячи пальці, сторінки про бої під Конотопом. 9090
КАВАЛЕР ОРДЕНА БУСТО ДЕ ЛІБЕРТАДОР Військовий губернатор Києва Олександр Дмитрович Гур’єв сидів у своєму кабінеті злий як шершень. Його сьогодні дратувало все – надміру догідливий ад’ютант, на якого щойно накричав ні за цапову душу, аж соромно стало потім самому, кепська погода, що мрякою сирою і занудною розтікалася київськими вулицями, навіть свічі, що змушені були запалити сьогодні передчасно, горіли на масивному канделябрі якось нервово, дратівливо потріскуючи. Щойно йому поклали на стіл листа від всемогутнього Бенкендорфа. «Его величество высочайше повелевать изволили возвратившегося изза границы помещика Михаила Скибицкого допросить, точно ли он служил в колумбийских республиканских войсках и в таком случае выслать его в Вятку». Олександр Дмитрович у душі ненавидів Київ і всю Малоросію. Так, з одного боку він почувався тут як імператор, хіба в дещо зменшеному вигляді, а з іншого – цей край йому був чужий і незрозумілий. Народ непокірний і бунтівний, частенько замість рала береться за мушкет або поважним людям пускає півня – ось і недавно ледве вирятували садибу Воронцових… А найгірше, що до бунту підключається люд освічений, небідний – чого варта затія декабристів, які переїли, напевно, зіпрілого західного книжного читва. Шибеницею і Сибіром государ їм достойно і, головне, заслужено таки воздав. – Ваше сіятельство, поміщика Михайла Скибицького за вашим наказом доставлено, – клацнув каблуками верткий, як свіжий в’юн на пательні, франтуватий ад’ютант. – Хай чекає. Справу його мені. Гур’єв читав рівні із замислуватими викрутасами рядки і не переставав дивуватися. Поміщик з Волинської губернії, аж ніяк не з бідного роду, закінчив Інститут Корпусу інженерів шляхів сполучення, отримав звання інженера 3-го класу. Здавалося б, чого бракує людині? Хочеш – служи заради честі і слави 91
на благо государя, а не хочеш – живи собі в цілковите задоволення поміж пущі, ходи полювати зубра чи, як на аматора, послухати та вполювати на світанні глухаря… Гур’єв аж очі примружив від згадки – любив він навесні удосвіта, замаскувавшись край поляни, подивитися на цю дивовижну птицю. Ще сонце лиш краєчком показалося край неба, мов делікатно підглядаючи, чи можна йому зійти, як крупний птах поважно і гонорово розпустить крила та заведе свою шлюбну пісню, голосисту і величаво-закличну, що відлунюватиме та колихатиметься борами – саме час поцілити самця, він навіть пострілу не почує, захопившись співом. Отож, жив би собі на радість поміщик Скибицький, та ні ж – 1823 року через Швецію й Анг лію добирається до Венесуели, де вступає волонтером в армію Болівара. І що з того, що дослужується до полковника, отримає за вирішальну битву при Аякучо орден Бусто де Лібертадор? Що з тої цяцьки, землі на Волині йому не додалося.
Волинської та Подільської губерній граф Олександр Гур’єв не був у захопленні від повернення в рідні краї таких людей, як Михайло Скибицький. Вони, як розмірковував над справою Скибицького генерал-губернатор, могли долити масла в вогонь бунту черні, що розгорявся українськими селами. Чого вартий один лише Кармелюк – він нападав на садиби поміщиківокупантів, відбирав добро і роздавав бідним. Його ловили, відправляли у тюрми й Сибір, а він знову опинявся на волі. Щоб убезпечити російське дворянство від розбійника, створюється спеціальний орган – Галузинецька комісія. За Кармелюка граф отримав виволочку особисто від імператора. – Ви граф, генерал-лейтенант, – розпікав Гур’єва цар, – нагороджений орденами Андрія Первозванного з алмазами, святих Володимира, Георгія і Анни, Білого Орла, трьома чужоземними орденами – і не можете справитися з одним селюком-розбійником? Граф міг лише покірно похилити голову, але не смів сказати, що державна комісія, опитавши 2700 свідків, підрахувала: в селянських повстаннях проти своїх кривдників брало участь понад 20 000 українського люду.
Болівар 9292
Граф Гур’єв мав підстави не любити цю землю, йому видавалося раєм його посольське життя в Китаї, кілька років, проведених у Парижі, навіть служба комендантом окупованого Дрездена… Генерал-губернатору Гур’єву бракувало у палаючій Україні ще тільки таких, як Михайло Скибицький, – бойового полковника, ратна звитяга за волю і незалежність якого оцінена найвищими нагородами з рук легендарного Симона Болівара.
Гур’єв довго вдивлявся в засмагле від жаркого південного сонця обличчя Скибицького, мов там міг дивом якимсь вичитати відповідь на загадку, що муляла сановитому губернатору.
земельного володіння? Кар’єри? Скибицький, певне, не очікував іншого тону, він йому не подивував, то ж з сумом відказав по хвилі:
гадаю, знайомі. Є цінності, які не виміряти, як золотосрібло, на унції чи пуди. Є, наприклад, свобода людська і суспільна, є непідлеглість народу… – Достатньо, полковнику, – кивнув граф ад’ютанту, – Арештувати. Імператор, дякуючи провидінню, заглянув у цю бунтівну душу раніше за мене. Від Малоросії вам не можна бути ближче, як за тисячу верст. У В’ятку – наказ імператора. …Збіжать роки, спішні гінці розшукають у в’ятському засланні Михайла Скибицького і передадуть височайше повеління – вертатися назад, ні, звісно, не в Україну, а на американський континент. Там інженер Михайло Скибицький і подасть розрахунки… Панамського каналу. Тоді йшлося, що республіка Нова Гранада згідна на виключне право будівництва сухопутного і водного переходу через Панамський перешийок. Комунікації з пересадками й митом за проїзд передаються на 45 років. Республіка залишає собі тільки 1 % від каналу і 2 % від інших комунікацій. А сам канал вдвічі скоротить шлях навколосвітніх шляхів кораблів. Канал могла б збудувати російсько- американська компанія. 93 Від царських чиновників надійшла делікатна відмова: дорогувато, грошей шкода, ризики є… А в 1855 році сплеснуть руками: хто ж міг передбачити, що заснована 1849 року в Нью-Йорку «Компанія Панамської залізниці» вже в 1855 році почне отримувати 100 відсотків прибутку від вкладених коштів і матиме фантастичний зиск.
ко раблів Панамським каналом до наших часів. 29 жовт ня 2003 року в Російському університеті дружби народів Ана Крістель Лаос Гарсіа захищатиме випускну роботу бакалавра «Отношения Перу и России на новом историческом этапе» (научный руководитель – д. и. н., проф. Марчук Н. Н., зав. кафедрой – к. и. н., проф. Денисенко В. С.). Серед іншого, про історію держави там будуть і такі рядки: «Трудовые круги русского общества с глубокой симпатией следили за борьбой испанских колоний, в том числе Перу, за свободу и независимость… Русские добровольцы сражались в войсках С. Боливара. Среди них был демократ Михаил Скибицкий, принявший участие в битве при Аякучо, в которой перуанцы нанесли решающее поражение колониальным войскам. За проявленные при этом отвагу и героизм он был награжден орденом «Бюст освободителя».
»…
9494 Владимир Ааронович Хавкін «ВЕЛИЧНИЙ БЛАГОДІЙНИК ЛЮДСТВА»
запитанні – заготовлені слова вертілися в голові, перекладалися, аби зручніше влягтися, але вимовити їх було вже не сила. – Отже? – відірвав погляд від писаного Володимир, щоб допомогти якось зрушити ті слова. – Вакцина проти бубонної чуми готова, випробування на тваринах успішне. А далі? – видихнув помічник так, мов щойно зняв колоду з плеча і саме оце випростався. – Лишилося мізер: треба людина, яка не побоїться, – замість помічника сказав Володимир слова, що той так перекладав і підфасовував, перш ніж вимовити. – Знайдемо… …То був вельми лихий час. Епідемія бубонної чуми з Гонконгу перекинулася в Індію і через густоту населення та умови життя загрожувала незмірними бідами. Уряд Індії вдруге запрошує з Парижа, з інституту Пастера, Володимира Хавкіна, знаного вченого, який до того вже один раз рятував цю країну від епідемії холери.
проханням звертається до лікаря. Той набирає у шприц рідину зі смертельними бактеріями і вводить її Володимирові під шкіру спочатку в лівий бік, потім – у правий. У лікаря вже після уколу затремтіли руки, він може, якщо не станеться диво, стати убивцею цього вченого і колеги, хоча сам Володимир настирливо, правда, потайки від усіх, просив зробити випробування.
очима попливли кола – усіх кольорів веселки, наче в дитинстві, у рідній Одесі, коли дивився, як сходить сонце просто з води, з-за легких вранішніх хвиль; переломлюючись, промені вигравали розмаїттям барв, творячи неймовірне диво, грало, тремтіло і море, і досвітнє сонце. Лихоманка дужчала, через дев’ять
95Володимир Хавкін проводить вакцинацію місцевого населення. Калькутта, 1893 р. Володимир Хавкін проводить вакцинацію місцевого населення. Калькутта, 1893 р. годин у Володимира температура сягала сорока, але він продовжував працювати, нікому й словом не обмовившись. Наступного дня, перед важким засіданням, знову просить лікаря зустрітися – цього разу Володимирові вводять десять кубиків смертоносного розчину, що вчетверо перевищує розрахункову дозу, яку небавом даватимуть індійцям. Володимир Хавкін вижив і видужав.
тисяч людей у Калькутті, Карачі, Бомбеї та інших містах і селах вводили рятівну вакцину – смертність зменшилася у 15 разів. …Далеко позаду Одеса і Бердянськ, дитячі та юнацькі роки, Навчання в Одеському (тоді Новоросійському) університеті, захоплива робота студента в лабораторії Іллі Мечнікова. Бунтівного студента двічі виключають із університету, врешті Мечніков кличе Володимира Хавкіна в Париж, в університет Пастера, куди виїздить з тюрми народів Ілля Ілліч, не витримавши російської ксенофобної задухи. На жаль, Володимирові не вдається запропонувати достойної його рівня роботи, він влаштовується… молодшим бібліотекарем. Із досвітку й до початку робочого дня досліди в лабораторії Мечнікова, а після закриття 9696 біб ліотеки – знову лабораторія. Протихолерну вакцину Володимирові вдається створити вже за три роки такої неймовірно напруженої праці. Але як довести її ефективність? Приховуючи це від інших колег, Володимир 18 липня 1892 року вводить вакцину… собі. Температура, головний біль, лихоманка, але Володимир не покидає лабораторії. Через тиждень він просить доктора Явейна повторити експе римент, тільки вже цього разу «пригощає» сам себе посиленою бактеріальної отрутою. Ще троє друзів не побоялися піддати себе експериментній загрозі – і світова преса оповістила про перемогу над холерною бідою. Луї Пастер та Ілля Мечніков щиро вітають Володимир Хавкіна, який за тиждень стає знаменитістю на всіх континентах. А коли в Індії спалахнула епідемія холери, англійський уряд запрошує Володимира у Калькутту, де особливо лютувала ця грізна біда. Десятки тисяч щеплень не тільки у містах, а й у джунглях, у віддалених населених пунктах, навіть серед боліт та лісів. І це всупереч панівним релігійним поглядам, всупереч загрозі фанатиків вбити його особисто. Смертність зменшується в п’ять-вісім разів – і то було тихою втіхою, дужчою за всі небезпеки.
Хавкін Індії. З нашвидкуруч, за три дні створеної лабораторії проти бубонної чуми, виросте Бактеріологічний інститут, який по смерті назвуть його іменем, в Бомбеї встановлять пам’ятник вченому. Звідси в усі кінці світу розійдуться понад чотириста мільйонів доз вакцини, яка врятує мільйони від жахливої смерті та мук. Англійська королева Вікторія вручить орден Кавалера Індії, а Паризька академія відзначить Володимира Хавкіна спеціальною премією за визначний вклад в медичну науку і практику. 97 З далекого Бомбея у скрутний час прийде поміч і в рідну Одесу – Данило Заболотний, майбутній президент Академії наук України, «гаситиме» початки епідемії вакциною Хавкіна.
сколесивши немало доріг по світах та здолавши океанських хвиль – у 1927 році. Пройде вулицями, відвідає університет, будинок, де колись була Пастерівська станція, і, звісно, дім на вулиці Коблевській, № 38, в якому мешкав студент Володимир Хавкін. Тут у нього вони збиралися ще зовсім юні, захоплені ідеями народовольців, на студентські сходки. Особливо здружився він із братами Володимиром, Степаном і Герасимом Романенками. Та студентство доволі швидко впадає в аж надто пильне жандармське око, за молоддю назирці ходять нишпорки, хоч не бракує «стукачів» і в студентському середовищі. Це вже потім з’ясується, що жандармське безупинне стеження тривало майже вісім років. Після чергового доносу «стукача» Степана і Володимира Романенків арештовують, під час обшуку в Степана до того ж знаходять позацензурне женевське видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, лише Герасимові вдається втекти за кордон…
майбутній головний бактеріолог Індії. Володимир Хавкін достойно продовжив науковий і лікарський досвід іншого свого земляка – Данила Інститут імені Володимира Хавкіна 9898 Виробництво протичумної вакцини Хавкіна. Бомбей, кінець 1890-х рр. Самойловича, якого знаний французький лікар П. Ж. Ка баніс заслужено назве «величним благодійником людства».
карантинними заставами, розпростерла чорні крила невидима смерть – чума. І такі самі чорні хмари клубочилися над вулицями й провулками, густі та ядучі хмари. Цілодобово, за рекомендацією медиків, москвичі палили багаття з соломи і гною, в такий «науковий » спосіб рятуючись від невмолимої біди. Ще 1654 ро ку чума забрала життя більш як половини жителів міста, науковці застерігали царицю про нову загрозу, але Катерина ІІ вірила більше придворним підлабузникам, які заспокоювали її. Час для карантину був втрачений, чума вихлюпнулася на вулиці, і трупи людські не встигали прибирати поліцейські. До цієї сумної праці залучали «колодників», тюрмаків, кримінальних злочинців, випущених спеціально раніше строку.
й тікали чимдуж, бо «колодники» свій погребальний труд суміщали зі звичними грабежами. За добу в Москві гинуло спочатку до 900 чоловік, згодом кількість мерців перевищила 1200… Хтось пустив чутки, що чудотворна ікона Боголюбської Богоматері біля Варварських воріт зцілює стражденних і народ ринув туди. Архієпископ Амвросій, боячись біди у цій несусвітенній сутолоці, наказує перенести ікону в найближчу церкву. Обурений люд забиває палицями на смерть архієпископа, знищує карантинні загорожі. Кинута на придушення бунту армія всіює Красну площу сотнями повстанців.
спеціальну лікарню при Угрешському монастирі. Він цілодобово біля хворих, лікує, ріже гнійні бубони, доглядає нещасних. А коли при Симоновому монастирі відкривають спеціальну лікарню для «чумних» на 2000 хворих, він переходить сюди. Мужній лікар застосовує свою методику лікування, так само самовіддано, істинно по-християнськи, клопочеться про хворих. Інакше він і не уявляє – вихованцеві Київської академії, синові й онукові священиків із села Янівці на Чернігівщині змалечку був прищеплений християнський дух. А ще ж скільки рятував люду від болі та смерті як полковий лікар на турецькій війні…
– дивом! – він знову ставав на ноги, щоб знову відводити від тисяч смертельну загрозу. Врешті до вересня 1775 року чума відступила. І тепер колегилікарі наполегливо радять Самойловичу узагальнити власний досвід, виїхати за кордон для захисту докторської дисертації.
з вельми авторитетним медичним факультетом, Австрія, Німеччина, Голландія, Англія. Блискучий захист докторської дисертації. Вперше друком виходять наукові роботи про чуму 1771 року. Свої праці Данило Самойлович надсилає Катерині ІІ, Сенат підтверджує їхню наукову та практичну цінність, але пропозиції Самойловича цариця нехтує. Сім років серйозної європейської школи, здобуття авторитету та наукового імені – і вчений повертається в Петербург. У Росії критичний брак медичних спеціалістів. – Та знаєте, зараз немає вакансій, – ухильно, ховаючи очі, відповідає чиновний люд. Більш як півроку вчений залишається безробітним, аж доки не допоміг професор МаксимовичАмбодик. 100100 Володимир Хавкін (перший справа) в лабораторії Іллі Мечникова. 1892 р.
На південь України тим часом насувається чума, від Херсона і аж до Лубен і Диканьки гинути почали тисячі людей. Знову знайома бездіяльність влади, аж доки від чуми не помирає командувач Чорноморського флоту і Херсонського адміралтейства Ф. Клокачов. Тільки тепер надходить вельми чемний лист графа Потьомкіна: «Известное искусство и прилежание в отправлениии звания вашего побудили меня вам поручить главное, по должности медика, наблюдение всех тех способов, которых употребление есть нужно ко уничтожению и искоренению открывающих иногда прилипчивых болезней, Херсон, потерпевший от заразы и по соседству с турками, близкий к сему нещастию, должен быть первейшим предметом попечения вашого»…
Катеринослав, Херсон, знову Кременчук. Катеринославський намісник у рапорті не стримує захоплення: «Самойлович, об нем другое промолвить нельзя, как герой чумной, или истинный эскулапий, или, когда хотите, Гиппократ. Ей, ей, я перед вами не вру». А горе шириться – вже Кишинів у чумному вогні, Бендери, Очаків… І водночас напружена науко ва робота, нові публікації. В 1876 році Данила Самойловича (у сорок років!) до свого складу обирають чотири зарубіжні академії, а імператор Священної Римської імперії Іосиф ІІ нагороджує великою золотою медаллю.
і для царських чиновників. Командувач військ генерал Самойлов клопоче перед Потьомкіним про нагородження Данила Самойловича орденом святого Володимира. Та де там, нагороди отримували різні канцеляристи, тільки не лікар і вчений. Тим паче, що «стукачі» донесли, що поїздку і гульки Катерини ІІ охопленою чумою Україною (поправді, бенкет у час жүктеу/скачать 1.6 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|