І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с

Знаковою подією в житті Д. Яворницького у цей час було ке­рівництво комплексною науково-дослідною експедицією на Дні-пробуді, яку він очолював протягом 1927 - 1932 рр. Певною мірою результати наукових досліджень експедиції здобули висвітлення в «Збірнику» Дніпропетровського кураєвого історично-археологіч­ного музею, 1-й і єдиний том якого за редакцією Д. Яворницького побачив світло у 1929 р.

Коли стало відомо про те, що внаслідок спорудження греблі Дні­прові пороги будуть затоплені, посилився потік відвідувачів сюди, щоб подивитися на цю окрасу Дніпра, на ці реліктові валуни. А кра­щого гіда, ніж Дмитро Іванович, неможливо було уявити. Свого часу Євген Чикаленко, переповнений враженнями від подорожі з Д. Яворницьким, відзначив, що «пройтись з Яворницьким дніпро­вими порогами - се ж пережити всю минувшину, уявити у всіх дріб­ницях запорозьке життя»37. Д. Яворницькому належить ґрунтовне видання «Дніпрові пороги», яке вперше було надруковане в Харкові у 1928 р., мало величезний успіх й зразу перетворилося на бібліо­графічну рідкість.

У 1920-ті рр. відбулося офіційне визнання наукових досягнень Д. Яворницького. 1924 р. він був обраний членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929 р. став її дійсним членом. Така висока оцінка надала вченому енергії. Як й завжди, він багато працю­

Записка Дмитра Яворницького, 1928 р., із фондів ДІМ.

вав. За спогадами З. Д. Бурякової (сестри С. Д. Яворницької), Дмитро Іванович дуже мало спав, влітку прокидався о 5 годині ранку, ходив на прогулянку у парк ім. Т. Шевченка, де до нього підходили люди (історика добре знали у місті) й він спілкувався з ними, особливо з мо­лоддю. Потім він йшов до музею, де працював до вечора. Повернув­шись додому, працював у кабінеті й засинав о півночі. Пам'ять у нього була надзвичайна, особливо що стосувалося імен та дат.

1928 р. Дмитро Іванович відвідав рідну Сонцівку, подарував міс­цевій школі свої книжки і дав гроші на ремонт і придбання літератури для шкільної бібліотеки. Директор місцевої школи Г. П. Якубович пи­сав славетному землякові, що після його (Яворницького) від'їзду дня не проходило в селі без спогадів про Дмитра Івановича38.

Наприкінці 1929 р. Державне видавництво України запропону­вало Д. Яворницькому підготувати (переробити) до видання його «Историю запорожских козаков». Однак, вже насувалися страшні часи сталінських репресій, проводилися масові чистки від «небла-гонадійної» інтелігенції, тотальне стеження, викриття «шкідників», доноси, фабрикувалися справи і проводилися гучні процеси.

Й хоча Д. Яворницький не брав активної участі у політичному житті, він перебував на обліку в ДПУ як соціально небезпечний еле­

мент. Вже у середині 1920-х рр. на нього був донос і встановлено таємний нагляд. Сам знаходячись під «прискіпливим оком систе­ми», Д. Яворницький не боявся підтримувати, заступатися, нада­вати роботу в музеї, залучати в Дніпробудівську експедицію тих, хто зазнав утисків. У 1933 р. Д. Яворницький був обвинувачений в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Після такого нищівного обвинувачення за наказом міністра освіти УРСР В. Затонського від 31 серпня 1933 р. Д. Яворницького було звіль­нено з посади директора музею. В листі до приятеля Олекси Кова­ленка Дмитро Іванович писав: «Так, друже мій Олекса Васильовичу, мене зовсім вичистили з музею... Настрій у мене надзвичайно тяж­кий. Боюсь сам за себе»39. Від такої несправедливості вчений захво­рів й цілих півроку лежав хворий, на волосину від смерті. І тільки дякуючи лікарям та дружині Дмитро Іванович встав з ліжка. Чоти­ри місяці йому не виплачували академічної пенсії. Щоб не вмерти з голоду, приходилося нести на ринок різні речі та з того й жити. Допомагали академікові місцеві шанувальники його творчості, при­носили продукти.

У 1937 р. в Україні було сфабриковане чергову справу так звано­го «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля» на чолі з головою РНК УРСР П. Любченком. Д. Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля». Заарештовані по цій справі свідчили проти Д. Яворницького. Однак, самого вчено­го не заарештували. Дослідники висувають різні причини цього: по­хилий вік Д. Яворницького, його науковий авторитет, заступництво високих посадовців тощо. На думку Ю. А. Мицика, влада прагнула використати Д. Яворницького як своєрідну «приманку», на котру мали б «клювати» «вороги народу», передусім «українські буржуазні націоналісти».

Під час обвинувачень й утисків Дмитро Іванович намагався до­могтися справедливості. Він звертався до друзів, знайомих, впли­вових осіб (В. Затонського, Г. Петровського, В. Чубаря, В. Шапірова та ін.). Але час був страшний, люди були залякані, боялися підтри­мувати стосунки з тими, хто попав в опалу. Багато з тих, хто по-

Вітальний адрес Дмитрові Яворницькому на честь обрання його Дійсним членом Всеукраїнської Академії наук, 1929 p., із фондів ДІМ.

тенційно міг допомогти вченому, самі опинилися під прискіпливим оком системи, а інші взагалі за ґратами.

У ці трагічні для Д. Яворницького та його родини часи на до­помогу прийшли справжні друзі. Велику підтримку вченому надала історик Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко (1884 - 1973), яку Дмитро Іванович називав «запорозькою матір'ю (а себе «запороз­ьким батьком»). Н. Полонська-Василенко разом з чоловіком - ака­деміком М. П. Василенком - мешкала у Києві, була добре обізнана в усіх академічних справах, про які інформувала Д. Яворницького. Коли вченому припинили виплачувати пенсію, він з гіркотою запи­тував: «То може я вже і не академік? Коли так, то буду шукати торбу на плечі і тоді гайда по світу. П'ятдесят три роки послужив рідному краю, а шматка хліба не вислужив».

На початку 1935 р. своє життя вчений оцінював на «три з мі­нусом». До музею він вже не повернувся, але творчу діяльність не припинив, в якій, як й завжди, знаходив душевне заспокоєння і моральне задоволення. Із захопленням працював Дмитро Іванович над улюбленим «Словником української мови»; підготував до друку збірку фольклорних матеріалів (2302 пісні); у 1936 р. написав «Исто-рию города Екатеринослава»; кожного року звітував перед Академі­єю Наук і складав плани творчих досліджень; працював над темою: «Послідовна зміна народів у південній частині України»; написав спогади про М. Костомарова, І. Рєпіна, Л. Толстого, В. Тарновського. Але все це не побачило світла за життя автора.

У 1939 р., з нагоди святкування 125-річчя від дня народжен­ня Т. Шевченка, Д. Яворницький був обраний до складу ювілейної Шевченківської комісії АН УРСР. До цього свята вчений підготував статті: «Шевченко і Рєпін» та «І. Ю. Рєпін про Т. Г. Шевченка»40.

Й в останні роки життя Д. Яворницький вів жваве листування з друзями та колегами. Як раніше, шанувальники та однодумці від­відували затишну й гостинну оселю «запорозького батька», насоло­джувалися розповідями енциклопедиста козаччини у «святая свя­тих» - кабінеті історика, де висів портрет Т. Шевченка, а на робочо­му столі Дмитра Івановича стояли світлини його університетського вчителя - академіка О. Потебні та наукового кумира - видатного історика М. Костомарова.

Напружене й насичене подіями життя академіка Д. Яворниць-кого перервалося о п'ятій годині ранку 5 серпня 1940 р. Як розпові­дала дружина вченого Серафима Дмитрівна, Дмитро Іванович «ви­пив чашу страждань до останньої краплі. Мучився, кричав, стогнав. [...] Перестав їсти, температура упала (а доходила до 40) і почалися нестерпні муки. Кричав, ламав руки»41.

Ховали Д. Яворницького 6 серпня 1940 р. о 8-й годині вечора на новому кладовищі у степу. Був оркестр тієї музики, яку завжди слухав історик у парку ім. Т. Шевченка. Говорили промови. Особли­во Серафима Дмитрівна запам'ятала останню промову, яку україн­ською мовою чудово виголосив артист А. Хорошун.

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про увічнення пам'яті академіка Д. І. Яворницького» від 11 жовтня 1940 р. його ім'я було надане Дніпропетровському історичному музею. 18 липня 1946 р. Дніпропетровський виконком обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення про відкриття філіалу історичного музею в будин­ку академіка Д. Яворницького (м. Дніпропетровськ, майдан Т. Шев­ченка, 5). Проте лише під час «відлиги», 18 липня 1964 р. було від­крито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку. Але, коли на початку 1970-х рр. тоталітарна система знову набрала обертів, цей меморіальний музей був закритий і знову відкрився лише 3 листопада 1988 р. В ньому є три меморіальні кімнати і експо­зиційна зала, в яких репрезентовано особисті речі Д. Яворницького, його рукописи, книги, світлини, картини М. Струннікова, С. Василь­ківського, Ф. Красицького та ін. Вестибуль прикрашають унікальні настінні розписи: «Тарас Бульба із синами» (автор М. Струнніков) і «Сцени з козацького життя» (автор Т. Ткаченко). Біля будинку роз­ташований сад, дерева в якому посаджені Д. Яворницьким.

Заповіт вченого поховати його біля стін створеного ним музею був виконаний лише у 1961 р., коли було зроблено перепохован-ня. У 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження академіка Д. Яворницького, у Дніпропетровську, біля історичного музею від­булося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському ді­ячеві (скульптор - В. Наконечний, архітектор - В. Мірошниченко). Пам'ятник споруджений на народні кошти.

Так склалося, що власних дітей у Д. Яворницького не було, але все своє життя він допомагав племінникам та іншим родичам. У студентські роки він досить часто приїжджав додому в Сонцівку. Кожний його приїзд був справжнім святом для всієї родини. Осо­бливо раділи батьки, котрі вельми пишалися ученим сином. Вони з нетерпінням чекали листів від «дорогого Митички». Коли від ньо­го надходили листи, збиралася уся родина і батько уголос читав листа, а мати слухала зі сльозами. Коли син приїздив додому Ганна Матвіївна демонструвала усю свою кулінарію, а у вечорі мати пряла і співала пісень, серед яких її улюбленими були пісні «Лучинушка», «Верба моя кучерява», «При долинушке стояла» та ін. Дмитро із за­хопленням, як у дитинстві, слухав співи матері й сам співав разом з нею. До їхньої хати збиралися сусіди, й тоді Д. Яворницький читав «лекцію», а удень ходив у поле дивитися кургани. У1885 р. помер батько Д. Яворницького Іван Якимович, якого він дуже кохав і по­важав, й смерть якого він трагічно переживав. Після смерті бать­ка мати Д. Яворницького жила у доньки Горпини у селі Сороковка на Харківщині, а з 1910 р. й до кінця життя мешкала в онуки Тетяни Іванівни Коломієць. Коли у 1916 р. померла мати Д. Яворницького, телеграма своєчасно не попала до Дмитра Івановича і він не зміг проводити мати в останню путь.

Єдина рідна сестра Дмитра Івановича - Горпина Іванівна (1853 -1906) була одружена із священиком с. Сороківка Харківської губер­нії Іваном Тимофійовичем Пономарьовим (? - 1898). Д. Яворниць-кий вельми переживав, що його сестра не здобула освіти, але коли вона одружилася, то чоловік навчив її писати і читати. Сім'я сестри жила досить скрутно і Д. Яворницький весь час допомагав їй мате­ріально. Сестра мала чотирьох дітей: Ганну (? - 1965), Олександру (? - 1947), Тетяну (? - після 1979) і Бориса (? - 1916)42. Небіж Бо­рис Іванович Пономарьов працював роз'їзним лікарем, постійного місця праці не мав; був неодружений; загинув у 1916 р. під час 1-ої світової війни.

Безумовно, Д. Яворницький мав неабиякий вплив на своїх племінників. Не без його впливу вони обрали свої майбутні про­фесії - викладачів. Ганна Іванівна Пономарьова стала учителькою, працювала у церковно-парафіяльній школі в селі Сороковці, потім ­

у с. Влезьки Лебединського повіту Харківської губернії. Одружилася вона із Іваном Миколайовичем Любицьким. Друга небога - Олександра Іванівна Пономарьова одру­жилася зі священиком Ан­дрієм Петровичем Поповим. Подружжя мало 2-х синів і 2-х дочок. Третя небога -Тетяна Іванівна Пономарьова у 1907 р. закінчила Хар­ківське жіноче єпархіальне училище, з 1910 р. працюва­ла учителькою у с. Межиріч на Харківщині, за радян­ських часів - у 5-й трудшколі в с. Кисілівці Сумської окру­ги Ворожб'янського району Харківської області; у 1948 р. переїхала разом з донькою Дмитро Яворницький, 1939 р. до Литви, у місто Клайпеду,

де викладала в російській се­редній школі. Мала педагогічний стаж 50 років. У 1957 р. вийшла на пенсію. У 1910 р. вона одружилася із Степаном Федоровичем Коломійцем і мала чотирьох дітей: 2-х синів і 2-х дочок; один син помер у дитинстві, другий загинув на війні. Старша дочка - Лідія Степанівна, за фахом вчителька, мала дочку. Друга дочка - Надія Степанівна, працювала у військовій частині у місті Клайпеда (Лит­ва), мала теж дочку - Віру Михайлівну.

Саме з Тетяною Іванівною Коломієць у Д. Яворницького встано­вилися особливо теплі стосунки. Останні роки Тетяна Іванівна Коло-мієць мешкала з донькою Надією Степанівною у Клайпеді (Литва).

До кінця життя Д. Яворницький допомагав своїй родині: по­стійно надсилав гроші, книжки, купував речі, влаштовував на робо­ту та навчання, залучав до наукової праці. На все життя запам'ята­

ла восьмирічна небога Тетяна, як дядько Дмитро привіз їй ляльку та сукню. В листах до Д. Яворницького його родичі постійно дяку­вали за надіслані гроші (від 15 до 100 руб. кожного місяця, а іноді й двічі на місяць) і книжки, запрошували до себе у гості. Усі родичі, особливо племінниці та їхні родини із захопленням читали книжки й статті Д. Яворницького, а також читали твори історика його матері Ганні Матвіївні. Рідні вельми пишалися своїм знаменитим родичем, обожнювали його, щиро раділи його науковим здобуткам.

Допомагав Д. Яворницький також своїм дядькам, тіткам, братам і сестрам у других. З боку матері вчений мав тітку Тетяну Матвіївну Терновську і дядька Миколу Матвійовича Терновського. В останньо­го був син - Микола Миколайович Терновський - студент Київського університету, історик за фахом. Завдяки дядькові - Д. Яворницько-му, він мав змогу досліджувати катеринославські архіви, стати чле­ном Катеринославської вченої архівної комісії, друкувати документи у «Вестнике Екатеринославского земства».

Досить довірливі стосунки встановилися у Д. Яворницького з його дядьком з боку батька - Григорієм Якимовичем Яворницьким (1861 - 1897). Йому Дмитро Іванович довіряв заповітні думки, на­приклад такі, що стосувалися його дружини В. П. Кокіної.

Д. Яворницький щиро допомагав не тільки рідним, але й бага­тьом знайомим. Більше того, по допомогу до нього зверталися і ма­лознайомі, й майже зовсім незнайомі люди, що від інших прочули про щедрість та добродійність вченого.

Щоб краще уявили стосунки Д. Яворницького з родичами, про­понуємо у додатку публікацію листів з епістолярної спадщини вче­ного, що зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї. Публікація листів здійснюється мовою оригіналу за хронологічним принципом.

Джерела та література

1 Гапусенко І. М. Дмитро Іванович Яворницький. К.: Наукова думка, 1969.

2 Шаповал І. В пошуках скарбів. К.: Радянський письменник, 1963.

3 Шубравська М. М. Д. І. Яворницький: Життя, фольклористично-ет­нографічна діяльність. К.: Наукова думка, 1972.

4 Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відо­мого на Придніпров'ї археолога, історіографа, краєзнавця та етнографа Д. І. Яворницького: (Матеріали науково-практичної конференції, присвя­ченої 135-річчю з дня народження вченого). 26 - 27 жовтня 1990 р. Д., 1991; Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конфе­ренції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з'їзду (листопад 1995 р.). Д., 1995.

5 Абросимова С. В. Енциклопедист козаччини // Укр. історичний журн. 2005. № 4. С. 4 - 46; Вона само. Дмитро Яворницький: Образ уче­ного в контексті минулого і сучасного // Грані. 2005. № 5 (43). С. 3 - 10.

6 Чабан М. Сучасники про Д. І. Яворницького. Д.: Дніпро, 1995; Вид. 2-е, доп. К.: Ярославів Вал, 2006; Шаповал І. М. Козацький батько: Образ Дмитра Івановича Яворницького у спогадах письменників, діячів культури і науки Кривий Ріг, 1998; Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворниць­кого. Вип. 1 - 4. Д., 1997 - 2005; Костюк М. Поруч з Яворницьким: Спо­гади писаря козацького батька /Упоряд., передмова та примітки Миколи Чабана. Д.: ІМА-прес, 2008.

7 Тимофеєва І. М. Деякі відомості про родину Д. Яворницького з його епіс­толярної спадщини // З минулого Подніпров'я. Д.: Дніпро, 1995. С. 41 - 45.

8 Тележняк К. О. «Милий дядечко» (З історії приватного життя ака­деміка Д. І. Яворницького) // Гуманітарний журнал. 2004. № 1 - 2. С. 185 - 187; Вона само. Д. І. Яворницький у стосунках з батьками // Грані. Д., 2005. № 5 (43). С. 29 - 31; Вона само. З особистого життя академіка Д. І. Яворницького // Скарби музеїв: Матеріали обласної наукової конф. до Міжнародного дня музеїв. 2003 р. Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. С. 102 - 106.

9 Тимофеєва І. М. Вк. пр.; Тележняк К. О. Вк. пр.; Парамонов А. Ф. К истории рода Яворницких // Харьковский исторический альманах. 2004. Весна - лето. С. 110 - 113; Кочергін І. О. Рід та родина Дмитра Іва­

новича Яворницького // Січеславський альманах: Зб. наук. пр. з історії українського козацтва / Гол. ред. Г. К. Швидько. Д.: НГУ, 2006. Вип. 2. С. 59 - 64; Він само. Д. И. Яворницкий: Жизнь без грима // Вкспедиция ХХІ. 2007. № 1 (63). С. 6 - 7.

10 В усіх автобіографіях та офіційних документах Д. Яворницького вказана саме ця дата: «26 жовтня».

11 Дніпропетровський історичний музей. Ф. 10. Арх.-32179.

12 Про «витоки» роду Яворницьких див. статтю А. Ф. Парамонова в цій книзі.

13 Вварницкий Д. И. По следам запорожцев. СПб.,1898. С. 199.

14 Лист Д. І. Яворницького до В. Л. Левицького // Епістолярна спад­щина академіка Д. І. Яворницького (далі - ЕСЯ). Д.: АРТ-ПРЕС, 2005.

Вип. 4. С. 76.

15 ЕСЯ. Вип. 4. С. 109.

16 ЕСЯ. Вип. 4. С. 104.

17 Ващенко В. В. «Мутація імені»: деякі аспекти життя Д. І. Яворниць-кого з переспектив психобіографічної та соціологічної парадигм // Над­дніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. пр. Д.: ДНУ, 2007. Вип. 5. С. 32 - 44.

18 Ця версія ґрунтується на спогадах жительки села Сон цівки (нині Бо­рисівни) Є. Д. Бережної, батько якої Д. Я. Бережний близько знав Д. Явор­ницького. Див.: Шубравська М. М. Д. І. Яворницький. Життя, Фольклорис­тично-етнографічна діяльність. К.: Наукова думка, 1972. С. 14.

19 [Вварницкий Д. И. Песни из Харьковской губернии]. Халанский М. Образцьі народного говора южной части Курской и северной - Харьковской губернии. Песни сообщеньї из Курской губ. г. Зиборовским, учителем на­родного училища, из Харьковской - студентом университета г. Вварницким // Русский филологический вестник. Варшава, 1882. Т. 7. С. 78 - 85.

20 ЕСЯ. Вип. 4. С. 94.

21 ЕСЯ. Вип. 4. С. 159.

22 ЕСЯ. Вип. 4. С. 170.

23 Вварницкий Д. И. Жизнь запорожских Козаков по рассказу совре-менника-очевидца // Киевская старина. 1883. Т. 7. № 11. С. 497 - 510; Число и порядок запорожских Сечей // Там же. 1884. № 4. С. 589 - 608; Топографический очерк Запорожья // Там же. 1884. № 5. С. 33 - 54; № 6. С. 177 - 200; № 7. С. 392 - 422.

24 ЕСЯ. Вип. 4. С. 20.

25 Абросимова С. В., Ченцова Н. В. Володимир Антонович і Дмитро Яворницький: до історії наукових і особистих взаємин // Історія і куль­тура Придніпров'я: Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. Д.: НГУ, 2008. Вип. 5. С. 35 - 41.

26 ЕСЯ. Вип. 4. С. 112 - 113.

27 ЕСЯ. Вип. 4. С. 160 - 161.

28 Яворницький Д. І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу / За заг. ред. Н. І. Капустіної. 3-тє вид., випр. і доп. Д.: АРТ-ПРЕС, 2005.. Ч. 1 - 2.

29 Смолій В. А. Літопис українського козацтва // Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. К.: Наук. думка, 1990. С. 9.

30 Олійник-Шубравська М. 50 листів Д. І. Яворницького до Я. П. Но-вицького // Наука і суспільство. 1988. № 11. С. 51.

31 Див.: Вварницкий Д. И. Иван Дмитриевич Сирко, славний коше-вой атаман Войска запорожских низовь х Козаков. СПб.: тип. И. Н. Ско-роходова, 1894. 163 с.

32 Скупейко Л. Художня проза Д. І. Яворницького // Київська старо­вина. 1996. № 1. С. 22 - 23.

33 Яворницький Д. І. Моя перша зустріч з Л. Толстим // Життя й рево­люція. 1928. Кн. Х. С. 74 - 82.

34 Журба О. І. Діяльність Д. І. Яворницького в катеринославській «Просвіті» // Питання історії України: історико-культурні аспекти. Д., 1993. С. 80 - 88.

35 Приднепровский край. 1917. 24 мая.

36 ДІМ. Ф. 10. Арх.-778/14.

37 ЕСЯ. Вип. 1. С. 606.

38 ДІМ. Ф. 10. Арх.-23061.

39 ДІМ. Ф. 10. Арх.-47462.

40 Яворницький Д. І. Шевченко і Рєпін // Пам'яті Шевченка. Дн., 1939. С. 130 - 133; Він само. І. Ю. Рєпін про Т. Г. Шевченка // Образот­ворче мистецтво. 1939. № 2 - 3. С. 70.

41 Цит. за вид.: Абросимова С. В. Дмитро Яворницький. Запоріжжя:

РА «Тандем-У», 1997. С. 41.

42 ДІМ. Ф. 10. Арх-30298, 30299.

ДОДАТОК

Лист батька до Д. І. Яворницького

Милий синок Митя! Что ти к нам ничего не пишешь? Ми, слава Богу, живи и здоро-вьі, и благополучни. Кланяюсь я тебе и мать. Напиши нам про ново-сти и напиши, как ти живешь. Может, есть у тебя черное белье, то пришли его домой. Я к тебе посилаю письмо, не известно кто при-слал. Я к тебе приеду на 3-й неделе поста. Я хочу купить у Дмитрия Ивановича лошадь, на что он просит 60 руб., а я даю ему 50 руб. хочу денег занять у церкви. Как ти мне посоветуешь, покупать или нет? Напиши, где твоя теперича квартира. Кланяется племянница твоя Анна Ивановна.

Остаюсь твой отец И. Ввар[ницкий]

Пришли мне конверточков хотя пару, ежели есть у тебя.

ДІМ. Арх.-22527.

Лист батьків до Д. І. Яворницького і його 1-ої дружини В. П. Кокіної

8.05.1884

с. Сонцівка - Харків

Милие дети Митя и Варя! Кланяемся вам и целуем вас заочно. Бог посетил вторично Сон-цевку пожаром 4-го мая; около двух часов дня загорелось от Ильи Машиевского или, сказать лучше, от Андошки Кривого; их амбарчи-ки, которие стояли серед двора, и сгорело у Машиевских 2 хати и ам-бар; и перебросило через улицу на нижний порядок, прямо к Степа­ну Криженки, и бросило направо и налево. Направо - до провалья, а налево - кончилось [...] и сгорело 16 хат и амбар. А нас в то время не било дома, ездили к Груше; и ехали оттуда, увидели з [...]; показа­

лось как вихорь, а потом смотрим - пожар; и думали, что ветром, и, наконец, смотрим - горит Солнцевка. Приезжаем домой и у нас все перебито, икони, замки. Спасибо отцу Аристарху, он прибил к нам и велел все виносить. Тут от Машиевских горит, а тут от Криженко-вих через улицу, но Бог нас хранил.

Мне назначил Благочинний служить в монастире 9 мая; будет Благочинний ждать, а Преосвященний поехал на Чугуев, не будет в монастире служить. Дьякона Липецкого Покровской церкви по­слали в монастирь на покаяние за пьянство на две недели монас-тирские. Иван Волк сгорел.

Остаемся ваши родители Иоанн и Анна Вварницкие. ДІМ. Арх.-22532.

Лист батьків до Д. І. Яворницького

18.07.1885

с. Сонцівка - с. Богодар Олександрійського лов. Катеринославської губ.

Милий син Митя!

Я по ати пори все нездоров, да так нездоров, что у меня попухли ноги и живот. Когда би еще не открилась водяная. Меня пользует доктор Ф. Липецкий, но пользи мало. Милой синок, пришли день-жонок, ибо теперь такая беда, все пропало - яровой хлеб пропал, но озимой еще ничего, и того некому собрать. Я, как в прошлом годе не болел бил, сам весь хлеб собрал, но теперь не могу ничего делать. Мать все плачет, что же делать? Верно, Богу так угодно. Да еще и ра-ботнице нужно платить деньги [.]. Ми не хотели тебя беспокоить, но нужда наша заставляет. Кланяется мать тебе и желает всего луч-шего на свете. Кланяемся Федору Ивановичу с супругой.