Ім'я місту Миколаєву було надано 27 серпня 1789 р в пам'ять про взяття в 1788 році російськими військами турецької фортеці Очаків у день святого Миколая, покровителя моряків

Вулиця Артилерійська

    Артилерійська вулиця – найкоротша із поперечних вулиць міста. Вона проходить від рогу Дикого Саду до сучасної вулиці Адмірала Макарова, де впирається у будівлю. Ця вулиця – одна з «молодих» вулиць Городової частини старого Миколаєва. Сформувалася вона 1824 року після забудови на початку вулиці Адміральської, перпендикулярно їй, комплексу будівель – Будинку флагманів і капітанів, нині Будинок офіцерів флоту. Назву вулиці дав поліцмейстер Г.Г. Автономов у 1835 році у зв'язку з тим, що тут починалася дорога, яка вела до морського Артилерійського училища, побудованого в 1820 році на Мисі Порохового Льоху. Тут же, на Артилерійській вулиці, в другій половині ХІХ століття знаходилися Майстерні і Арсенал сухопутної артилерії, які займали великий квартал. Назва вулиці збереглася і сьогодні.

Починається вулиця з Будинку флагманів і командирів, побудованого 1824 року в класичному стилі за розпорядженням О.С. Грейга. Будинок грав роль клубу для офіцерів-моряків і їх сімей, а з часом став називатися зимовим Морським зібранням. 

На Артилерійській вулиці мало будівель, які б представляли історико-архітектурний інтерес, але з нею пов'язані імена багатьох відомих учених, флотоводців, архітекторів, композиторів, письменників.

У будинку, розташованому на розі Артилерійської та Нікольської, знаходилася канцелярія та управління Миколаївським ракетним закладом, і там жив його начальник полковник В.В.Нечаєв.

На стіні житлового будинку №11 встановлена меморіальна дошка генерал-лейтенанту Костянтину Івановичу Константинову. Він був ініціатором створення в Миколаєві підприємства по виробництву бойових ракет. У будинку колись знаходилося тимчасове управління завідуючого по виготовленню бойових ракет. 

У будинку №13 по вулиці Артилерійській у 1881–1882 роках жив видатний письменник В.М.Гаршин. А з 1904 по 1937 рік в цьому ж будинку жив видатний вчений, інженер і педагог В.В.Рюмін.

2001 року на будівлі №19, в якій зараз знаходиться Миколаївська дирекція банку «Аваль», встановлено меморіальну дошку, з якої проникливо вдивляється у миколаївців Ісак Еммануїлович Бабель, який десятирічним хлопчиськом відчиняв ці масивні двері чоловічого комерційного училища ім. Вітте, де осягав ази науки у 1904 – 1905 роки. Автор меморіальної дошки: скульптор Віктор Макушин.

Вулиця Набережна

 Набережна вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва, яка проходила берегом річки Інгул. Ось як відміряна ця вулиця в проекті: «від пристані при будинку головного командира до флігелів Штурманського училища», тобто по берегу Інгула. Назва вулиці була запропонована П.І. Федоровим 1822 року, але не затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, повторно запропонована поліцмейстером Г.Г. Автономовим і затверджена адміралом М.П. Лазаревим 1835 року. Назву вулиця отримала за місцевістю, де вона проходила берегом. 

Ця вулиця незвичайна – вона практично «одностороння», оскільки будинки на ній розташовані лише по одній стороні. Не дивлячись на відносно велику довжину, вулиця через свою специфіку, майже не має будинків. Та все ж у старі часи це була парадна вулиця, яка відкривала панораму міста при в’їзді з боку Києва та Москви. Взагалі-то це дивна вулиця. Зараз вона починається від сучасної вулиці Пушкінської і губиться відразу за бульваром, ніби «пірнає» вниз і вліво до Інгульського мосту. Далі Набережна продовжується осторонь свого первинного напряму і піднімається уздовж стіни Адміралтейства. Потім разом зі стіною вона робить крутий поворот на право і, упершись в Адміральську вулицю, продовжує її далі уздовж всієї стіни, зливаючись по суті з Адміральською. 

У будинку № 5/11 по вулиці Набережній з 1975 по 1993 рік жив видатний вчений кораблебудівник ректор Миколаївського кораблебудівного інституту, професор Михайло Миколайович Александров, про що свідчить меморіальна дошка на будинку. А на будинку №7 встановлено меморіальну дошку Стрельникову Василю Полікарповичу – капітану, командиру ескадрілії 78-го винищувального авіаційного полку 6-ї авіаційної дивізії Військово-повітряних сил Північного флоту. 

По вулиці Набережній, 29 знаходяться будівлі колишніх Старофлотських казарм, які побудовані в 1840-1841 роках за проектом архітектора Карла Акройда в стилі пізнього англійського класицизму і сьогодні є пам'ятником архітектури національного значення. Наприкінці січня 2012 року відреставровані «Старофлотські казарми» було прийнято в експлуатацію, і в них розмістився Миколаївський обласний краєзнавчий музей.

Вулиця Велика Морська
Велика Морська – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Це одна з найдовших вулиць старого міста. Вона починається від Бузького бульвару на північному заході, де вона виходить з Варварівського мосту і тягнеться до вулиці Акіма, впираючись в парк імені Г.І. Петровського.

Перша назва вулиці «Купецька» – запропонована П.І. Федоровим 1822 року, але не затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, і була пов’язана з торговими рядами для «красного товару», які виходили одним боком на цю вулицю. Назву «Велика Морська» було запропоновано Г.Г. Автономовим 1835 року. У назві відображався зв'язок Миколаєва з морем і Чорноморським флотом. Після революції, у 20-і роки, вулицю перейменовано у «25 Жовтня» – як пам'ять про Велику Жовтневу революцію. Проте після Другої світової війни вулиці повернули історичну назву – Велика Морська.

Визначення «велика» додано до слова «морська», мабуть, у зв'язку з тим, що на цій вулиці жили «великі» морські чини: начальники штабу Чорноморського флоту адмірали О.П. Авінов, С.П. Хрущов, В.О. Корнілов, Г.І. Рогуля та інші. Згодом на цій вулиці був побудований будинок генерал-губернатора Новоросійського краю М.С. Воронцова, а в кінці XIX – початку XX століть – декілька банків. 

Сьогодні Велика Морська – одна з найкрасивіших вулиць, де разом з новими будинками, збереглося багато старих будівель, які представляють історико-архітектурний інтерес. У повоєнні роки Велика Морська була продовжена до Бузького лиману, знову вийшла до вод Чорного моря, що повністю завершило значення її назви. Звідси починається новий міст через Бузький лиман, що веде до Одеси і Молдавії. 

У будинку № 27 знаходиться Миколаївська обласна лікарня відновного лікування (в минулому водолікарня доктора  Кенігсберга). Побудована вона понад 100 років тому, на початку ХХ століття, за проектом одеського інженера І. Рейхенберга під керівництвом міського архітектора Е. Штукенберга, у так званому мавританському стилі.

Велика Морська – це справжній «парад модерну» у всій його різноманітності. Будинок № 47 є пам’ятником архітектури. Ця красива будівля в неокласичному стилі з сильним впливом модерну початку ХХ століття була побудована 1904 року для Другого Російського страхового від вогню товариства. З 1986 року тут знаходиться Художній музей ім. В.В.Верещагіна. Представляє інтерес і будівля ХІХ століття у цегляному стилі на Великій Морській, 92. З травня 1985 року тут знаходиться Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва. 

1835 року поліцмейстер Г.Г. Автономов запропонував замість цієї назви інший варіант – Наваринська вулиця, в пам'ять про розгром турецько-єгипетської ескадри в Наваринській бухті силами з’єднаної англо-русько-французької ескадри 1827 року. На цій вулиці жили учасники Наваринської битви (М.П.Лазарев, П.С.Нахімов, В.О.Корнілов, О.П.Авінов та інші).

Після революції Наваринську вулицю декілька разів перейменовували. У 20-ті роки XX століття вулиці дали ім'я Троцького– на честь популярного на той час політичного і військового діяча. 1928 року після еміграції Л. Троцького вулицю перейменували в Крестінтернівську – на честь Селянського інтернаціоналу. Назва не прижилась. Після розпуску Комінтерну, в 1937 – 1983 роках, вулиця носила ім'я Маяковського – на згадку про російського поета В.В. Маяковського, що відвідав місто Миколаїв у 1914 році. 1983 року вулиці повернуто її першу історичну назву – Наваринська. 

На вулиці Наваринській розмістилися ряд установ і організацій. Квартал між вулицями Шевченка і Адмірала Макарова займає пожежна частина з більш, ніж віковою історією. Будівля побудована в «цегляному стилі» модерну. 

На розі вулиць Наваринської і Нікольської зберігся будинок з колонами, який називають будинком Дерибаса. 2011 року на цьому будинку, за адресою: Наваринська, 3 встановлена меморіальна дошка з написом, який свідчить, що в цьому будинку в 1792-1794 роках жив відомий російський військовий та державний діяч, адмірал Йосип Дерибас. Меморіальну дошку виготовив скульптор Віктор Макушин. Будинок, який Дерибас побудував для себе в Миколаєві, після від'їзду передав спочатку брату Михайлу, а потім – Морському відомству. Після Дерибасів у ньому жив відомий архітектор Карл Акройд. 

На вулиці Наваринській жив Г.М. Ге – культурний і суспільний діяч, брат відомого художника-передвижника М.М. Ге. У творчій спадщині Григорія Миколайовича – ряд п'єс і романів, театральні рецензії, статті в місцеві газети. У 1890 році в Миколаєві була видана його книга «Исторический очерк 100-летнего существования г. Николаева при устье Ингула», яка і сьогодні служить джерелом для знавців і любителів історії краю. 

На розі Великої Морської і Наваринської жили начальники штабу Черноморского флоту, учасники Наваринської битви. Після вулиці Адмірала Макарова Наваринська повертає під кутом і закінчується довгим кварталом. У середині кварталу, у власному будинку жив перший міський архітектор Л. А. Опацький.


Вулиця Нікольська
Нікольська вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Це одна з найдовших вулиць старого міста. Вона починається від колишнього Спаського сквера, потім круто повертає на схід і тягнеться до вулиці Садової. 

1822 року поліцмейстер П. І. Федоров запропонував назву Грецька вулиця – на ім'я Грецької церкви Святителя Миколи. Назва не була затверджена генерал-губернатором Миколаєва адміралом О.С. Грейгом. 1835 року поліцмейстер Г.Г. Автономов запропонував замість цієї назви інший варіант – Нікольська вулиця, за ім'ям тієї ж церкви, що збереглася до наших днів (нині – Свято-Нікольський собор). Після революції в 1919 році, вулиці дали ім'я Рози Люксембург – видатного діяча німецького, польського і міжнародного робітничого руху. Після відновлення Незалежності України, 1996 року, вулиці повернуто її першу історичну назву – Нікольська. 

З часів заснування Миколаєва вона була однією з парадних вулиць морського міста, на якій знаходилися громадські установи і жили багаті городяни. Нікольська своєю назвою пов'язана зі Святим Миколаєм-чудотворцем – покровителем моряків. Ця вулиця одна з найстаріших в місті, на ній багато красивих дореволюційних будівель, які чудом збереглися до наших днів. Сьогодні вулиця Нікольська – частина транспортної артерії Одеського напрямку. 

У сквері, на розі вулиць Нікольської і Великої Морської, 2007 року було встановлено бюст видатному політичному діячеві, Герою України В’ячеславу Чорноволу. Автор пам’ятника – скульптор Віктор Макушин, а проект впорядкування скверу розроблений Віктором Москаленком. 

У жовтні 2002 року на будинку, де народився Микола Аркас (вул. Нікольська, №13), урочисто відкрито меморіальну дошку. Автор: Юрій Макушин. 

На вулиці Нікольській є багато освітніх закладів. За адресою Нікольська, 6 розташована загальноосвітня школа №39. 

У красивій будівлі сучасної архітектури, побудованій 1989 року, по вулиці Нікольській, 24, розташувався Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського. 24 вересня 2004 року біля парадного входу університету було урочисто відкрито пам'ятник В.О. Сухомлинському, чиє ім'я носить університет. Бюст Учителю встановлено на фоні розкритої книги, на сторінках якої – знаменитий вислів В. Сухомлинського: «Серце віддаю дітям». Автори пам'ятника: скульптор А. Борисевич і архітектор О. Попова. 

Навпроти університету – Державний вищий навчальний заклад «Миколаївський політехнічний коледж».

У липні 1968 року у сквері біля МНУ ім. В.О. Сухомлинського встановлено бюст Олексію Гмирьову. На лицевій грані пам’ятника напис: «Поэт – революционер Алексей Михайлович Гмырёв 1887 – 1911». На граніті висічені вірші. Автори: скульптор О.Здіховський, архітектор Є. Теляшова.

За адресою: Нікольська, 34 розташована Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса, колишня Маріїнська жіноча гімназія, побудована за проектом архітектора Євгена Штукенберга в 1863 році. Перед гімназією знаходиться сквер з доріжками і фонтаном посередині. Нині сквер має назву Аркасівського. 

На розі Нікольської і Фалєєвської вулиць знаходиться витончений будинок Добровольських у стилі модерн. У березні 2004 року в ньому було відкрито Центр дитячої ортопедії та реабілітації для надання реабілітаційної допомоги дітям з проблемами опорно-рухового апарату і неврологічними захворюваннями. 

На цьому ж розі розташований Свято-Нікольський собор (раніше – Грецький Свято-Нікольський храм), побудований в 1803 – 1817 роках. 

По вулиці Нікольській, 18 жили два брати – Йосип і Олександр Поджіо – майбутні декабристи, про це свідчить меморіальна дошка з написом. У цьому ж будинку жив автор першого в Росії курсу землеробства, засновник школи практичного землеробства в Богоявленську, професор Михайло Ліванов. У будинку № 33 зупинявся і деякий час жив у своїх родичів громадський діяч і вчений Василь Назарович Каразін. За адресою: Нікольська, 46 знаходиться редакція газети «Рідне Прибужжя». У будинку № 62 в 1923-1924 роках жив поет Едуард Багрицький, який працював в газеті «Красный Николаев». У цій же будівлі знаходився один з перших кінотеатрів міста «Северная Пальмира».  

Закінчується вулиця Пролетарським сквером. За сквером розташувався Будівельний колледж Київського національного університету будівництва і архітектури. Сам учбовий заклад розташований у стінах старих флотських казарм, побудованих у 1832–1838 роках за проектом англійського архітектора Чарльза Акройда. Перед будівлею 1994 року відбулося урочисте відкриття відновленого пам’ятника матросу Гнату Шевченку.

Вулиця Спаська

Спаська вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Одна з найдовших вулиць старого міста. Назва вулиці була запропонована П.І. Федоровим у 1822 році, але не була затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, повторно запропонована поліцмейстером Г.Г. Автономовим і затверджена адміралом М.П. Лазаревим у 1835 році. 

Назва пов’язана з тим, що ця вулиця біля Бузького лиману круто повертала, майже під прямим кутом, і виходила до Спаського пагорбу, на якому знаходилася астрономічна обсерваторія. А від нього вона йшла до Спаського урочища – заміського парку Морського відомства, в якому розташовувалася будівля Літнього Морського зібрання. Тут судна Чорноморського флоту, які стояли на Спаському рейді, заправлялися водою і провізією. Після революції, в 20-і роки, вулиця була перейменована, на згадку про соратника В.І. Леніна, радянського державного і партійного діяча Я.М. Свердлова, отримавши назву «Свердлова». На жаль, у післявоєнні роки будівля, яку збудовано на крутому повороті вулиці Свердлова, перерізала її на дві нерівні частини, знищивши історичний зв'язок її зі Спаським спуском. Частина вулиці від Обсерваторії до повороту перейменована в Обсерваторну вулицю. У 1996 році вулиці Свердлова повернуто її першу історичну назву – Спаська.

На Спаській вулиці знаходилося багато будинків красивої архітектури – банків, адміністративних будівель, купецьких особняків тощо. Багато з них збереглися і нині прикрашають вулицю. 

Дуже насичений красивими будинками квартал між вулицями Наваринською і Пушкінською. Одні з них – будинки купців Ерліха та Авраамова, являють своєрідний міні-ансамбль. Будівлю купця А. І. Еріха, з Меркурієм на башті, побудовано за проектом і під наглядом Є.А. Штукенберга в стилі модерн. Зараз тут розмістилася Дитяча художня школа. Не поступається їй, нині приватний, «барочний» будинок купця Н.Р. Авраамова.

На вулиці Спаській, 46 знаходяться Дитяча музична школа №2, а на Спаській, 66 – Обласна бібліотека для дітей ім. В. Лягіна. 

2002 року на вулиці Спаській було відкрито першу приватну художню галерею в місті для публічного відвідування «На Спаській, 45». 

За адресою Спаська, 52 проживав Володимир Андріанов, колишній директор заводу імені 61 комунара. До його 100-річчя, в 2013 році, на цьому будинку було встановлено меморіальну дошку.

   


Шуховська вежа
Головний конструктор - Володимир Григорович Шухов. Водонапірну башту вирішили встановити на вулиці Кур'єрській. Тут висота над рівнем Південного Бугу складала 48 метрів. Близьке розташування до міських колодязів скоротило довжину магістральних напірних труб і ще більше здешевило весь проект.

Серед переваг водонапірної башти за проектом В.Г. Шухова стало те, що вона мала найбільший резервуар та була абсолютно ізольованою від будь-яких сусідніх споруд, а також зовсім не вимагала опалення. Крім того, вода з різних джерел циркулювала і рівномірно переміщувалась, а рівень води автоматично контролювався на Центральній освітлювальній електричній станції.