Методична розробка виховного заходу до дня української писемності та мови „Нетлінний скарб століть…”

засоби мультимедіа для демонстрації слайдів, ілюстрацій до текстів, книг;

портрети видатних українських письменників та поетів (Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, В.Стус, В.Симоненко, П.Загребельний, Л.Костенко);

квіти, кетяги калини, вишиті рушники;

плакати із надписами:

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам висихає від спраги (В.Сухомлинський);

Мова — державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни -

Мову, як матір, любіть (Ф.Пантов).

Багато таємниць є на світі, і одна із них — це мова.

Мова дана людині Богом. Вона формувалася протягом тисячоліть, а звук - віддзеркалювався в знакові.

Споконвіку було Слово,

а Слово у Бога було,

і Бог був Слово!

З раннього дитинства і до глибокої старості людину супроводжує рідна мова, єдина функція, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини.

Наша писемність пережила глаголицю, увійшла в кирилицю разом із слов'янським світом. А це вже свідчить про те, що знак відбився на наших землях дуже давно — на кістці, на гончарних та металевих виробах.

Кожен народ має свій дар — свою мову. Це великий скарб, який необхідно всім шанувати, берегти та збагачувати Вірою, Надією і Любов”ю.

Наша мовна традиція сягає далеких, докняжих часів. Віками на нашій землі жили люди: сіяли і збирали хліб, ростили дітей — майбутнє, плекали слово і щиро вірили в його безсмертя.

Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло із пекельного вогню як віщий заповіт. Його не стяла ні шабля, не затопили і не затоптали в болота кінські копита зайд, а залишилося сіллю землі і народу.

Наша мова має найміцніші слов'янські корені і заодно і родину, зажила світової слави на Олімпі мов.

1720 рік – Петро І видає указ про заборону книгодрукування українською мовою;

1754 рік — указ Катерини ІІ про заборону книгодрукування українською мовою в Києво-Могилянській академії;

1769 рік – видано розпорядження Синоду про вилучення українських букварів та українських текстів із церковних книг;

1775 рік – Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ;

1775 рік - закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях;

1811 рік — закрито Києво-Могилянську академію, де навчався сам Ломоносов;

1817 рік — указ про викладання в школах України лише польською мовою;

1847 рік — судовий процес над Кирило-Мефодіївським братством, а офіційно “процес українослов’яністів”;

1862 рік –закрито недільні українські школи, які безкоштовно організовували видатні українські діячі;

1863 рік – Валуєвський циркуляр про те, що “никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может... А посему...” заборонили видання українською мовою;

1876 рік — у м.Емсі було видано указ під назвою “Емський”, підписаний царем Олександром ІІ. Указ забороняв і переслідував не лише українську книжку, але й саму мову, пісню, культуру;

1884 рік — закрито всі українські театри;

1895 рік — заборонено випуск української дитячої книжки;

1908 рік — блокують усю українську культуру і науку, але за вимогою відомих учених із 1905 до 1914 року дозволено друкувати українські газети;

1914 рік – Микола ІІ забороняє українську пресу – газети та журнали;

1925 рік — відбувся Пленум ЦК України про “українізацію України”, а 1929 року з приходом до влади Лазаря Кагановича знову розпочинається переслідування всього українського;

1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння української;

Від 1959 — 1989 року українці мали право звільняти своїх дітей від вивчення рідної мови;

1978 — 1983 роки — постанови про посилене вивчення російської мови в школах союзних республік;

У 1989 році 5 мільйонів українців відмовилися від рідної мови;

1989 рік — на десятій сесії Верховної Ради УРСР прийнято Закон “ Про мови в Українській РСР”, який забезпечує розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, який проголосив українську мову державною.

У Кизилкумах з давніх-давен і понині ростуть верблюжа колючка і перекотиполе. Корені колючки, простягнуті до води, досягають 40-ка метрів. Коли піднімаються піщані буревії і гонять великі хвилі піску, безкореневе перекотиполе під дією вітру котиться-мчить степом туди-сюди, а верблюжа колючка — завжди на своєму місці. Яка сила кореня! Так із нами, з нашою вірою!

1937 рік — репресії.

1948 року Ізраїль став незалежною країною. Євреї вирішили, що державною мовою має бути іврит, на той час мертва мова. Вони відродили мову прадідів-дідів, осучаснили її і, сьогодні, це — мова вжитку у всіх сферах життя.

На даний момент, це незалежна Чеська Республіка, в якій чехи не дали померти власній мові, а відродили з жахливих руїн і зараз це — державна мова.

Ці слова актуальні і сьогодні, адже Стаття 10 Конституції України (згідно нормативних документів з урахуванням останніх змін в редакції станом на 13.03.2014 р.), основного закону нашої держави, говорить: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України” .

• 
  Мова — то серце народу: гине мова — гине народ.
  
• 
  Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
  
• 
  Літературна мова — то головний двигун розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.
  
• 
  Вживання в літературі тільки говіркових мов дуже шкодить культурному об”єднанню нації.
  
• 
  Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
  
• 
  Для одного народу мусить бути тільки єдина літературна мова й вимова, тільки єдиний правопис.
  
• 
  Головний рідномовний обов”язок кожного свідомого громадянина — працювати для підвищення культури своєї літературної мови.
  
• 
  Стан літературної мови — то ступінь культурного розвитку народу.
  
• 
  Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять насамперед із культури його літературної мови.
  
• 
  Кожний свідомий громадянин має практично знати свою соборну літературну мову і вимову та свій соборний правопис, а також виконувати рідномовні обов”язки свого народу.