Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності

1. 
   Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми "Здорова нація" на 2009-2013 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 травня 2008 р. N 731-р
   
2. 
   Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 21 липня 2004 р. № 605
   
3. 
   Соціально-економічні та екологічні аспекти громадського здоров’я населення Миколаївщини / Кісельов А. Ф., Зюзін В. О. та ін.- Наукові праці. Екологія Випуск 167. Том 179
   
4. 
   Показатели здоровья населения Украины // Информационно-аналитический обзор за 1990-2007 гг. – К., 2008. – 152 с.
   
5. 
   http://healthy.pp.ua
   
6. 
   www.PsychLib.com.ua
   

Ефективність функціонування системи професійної освіти значною мірою залежить від впровадження у діяльність навчального закладу інновацій. Вони змушують усіх учасників даного процесу визначити і проаналізувати рівень своїх знань, умінь, навичок, спрямувати свою діяльність на шлях перспективних перетворень. При цьому основна роль належить викладачеві. Його готовність до впровадження інновацій, вміння організувати цей процес та управляти ним є невід’ємними складовими успішної інноваційної роботи.

Інноваційна педагогічна діяльність пов’язана з відмовою від відомих штампів, стереотипів у навчанні, вихованні і розвитку особистості учня, створює нові нормативи особистісно-творчої, індивідуально спрямованої діяльності педагога, розробляє педагогічні технології, що реалізуються в цій діяльності.

Вперше термін “інновація” використали німецькі вчені В. Зомберг, В. Мічерліх та австрійський економіст Й.Шумпетер. Починаючи з 40-х років поняття «інновація» входить у педагогічний лексикон, позначаючи все те нове, що надходить у систему освіти.

На сьогодні існує безліч визначень поняття «педагогічна інновація»:

• 
  педагогічні інновації – це процеси оновлення, вдосконалення теорії і практики освіти, що оптимізують досягнення її мети (А.І.Максименко);
  
• 
  це результат творчого пошуку оригінальних нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем (В.Ф.Паламарчук);
  
• 
  це нові форми організації праці та управління, нові види технологій (В.Г.Золотогоров) та ін.
  

В.М. Полонський виділяє три види новизни: рівень конкретизації; рівень доповнення; рівень перетворення. «Новизна» на двох рівнях – це прирощення до вже відомого, яке потрібно конкретизувати або доповнити. Тільки на рівні «перетворення» існує дещо «нове» у чистому вигляді – це творчість людини, це створення оригінального. Отже, є два типи «нового»: «нове», що створене вперше на рівні відкриття або є відкриттям; «нове», яке має домішки «старого».

Освіта і професійне навчання стає «ключем» для забезпечення темпів підготовки робітників. Роботодавці очікують від співробітників: багатосторонню кваліфікацію, самостійність, відповідальність, знання комп’ютерів, готовність до інновацій.

Головна проблема професійної освіти – забезпечення випереджаючого безперервного підвищення кваліфікації працюючих упродовж усього періоду зайнятості.

Особливості розвитку і реформування професійної освіти характеризується: всеохопленістю і безперервністю освіти; адаптацією освіти до рівня складності товарів і послуг; гуманізацією освіти; індивідуалізацією; необхідністю збільшення інвестицій в сферу освіти.

Важливий пріоритет державної політики на ринку праці є оптимізація професійної підготовки незайнятого населення. Акцент не на оцінку процесу навчання, а на результат; не на тривалість навчання, а його якість [5, 46].

Чому саме сьогодні, на зламі століть, особливо актуальною постала проблема зміни підходів у теорії та практиці навчання, переглядом традиційних позицій і поглядів? Чи справді назріла потреба в інноваційних технологіях, чи можливо, це просто данина моді?

Сьогодні інтенсивність освіти досягає критичного рівня: людина має постійно поповнювати свої знання, а обсяг їх різко зростає. Виникла необхідність удосконалення навчального процесу, запровадження інноваційних технологій, які дозволять вивільнити творчі здібності студентів і оптимізувати процес засвоєння та накопичення знань.

Інноваційні технології навчання – це сукупність методів, засобів, прийомів, які дозволяють слухачам отримати якісну освіту. Наприклад кейс-технологія, за якою навчально-методичні матеріали чітко структуровані і відповідно комплектуються в спеціальний набір та надаються студентам для самостійного навчання за періодичними консультаціями викладачів. Орієнтація технологій навчання на ринок освітніх послуг. Запроваджується модульно-рейтингова система.

Інновації в системі освіти – це процеси створення й оновлення педагогічних нововведень. Носієм нового виступає педагог. Дати професійну освіту людині – означає допомогти їй стати суб’єктом не лише професійного становлення, а й культури, навчити життєтворчості.

В умовах корінних змін у структурі нашого суспільства саме професійна школа багато в чому визначає становлення у нас середнього класу. Значний вклад вона вносить і в реалізацію молодіжної політики держави, забезпечуючи загальнодоступність професійної освіти для представників різних соціальних груп, даючи їм широкі можливості для вибору спеціальності та подальшого ділового зростання.

Очевидно, сучасний стан професійної школи далеко від задовільного. Більшість чинників негативно впливають на роботу технікумів, коледжів, училищ. Це загальні проблеми усієї системи освіти, в їх числі – незадовільне фінансування навчальних закладів; розрив зв’язків навчальних закладів з роботодавцями, які раніше були налагоджені, відсутність зацікавленості в участі підготовки спеціалістів зі сторони підприємств і підприємців “нової хвилі”; не існує системи прогнозування попиту на молоді кадри.

Хотілося б привернути увагу до того, що структура підготовки, номенклатура спеціальностей, зміст, форми, методи навчання і оцінки якості освіти, стан навчально-матеріальної і дидактичної бази, кадрового потенціалу, наукове забезпечення професійної школи ще далеко не відповідає сучасним і перспективним потребам економіки і соціальної сфери.

Не може не турбувати нас зневажливе ставлення до продуктивної праці взагалі, а також до професійної діяльності спеціалістів середньої ланки. Мало уваги приділяється випереджальному розвитку.

Стратегічну базу розвитку інноваційної діяльності повинні створювати перспективні технології, які випереджають світовий рівень не менше як на 3-5 років, тільки при такій умові може бути виключена небезпека морального старіння інновації на стадії її розробки і впровадження. Тому життєвий цикл інновацій (час попиту на ринку нових технологій) повинен бути не менше як 5-6 років після завершення циклу досліджень, що підтверджують її технічну і виробничу реалізацію [2, 14].

То що ж таке – випереджальний розвиток і як розуміти цю задачу? Випереджальний розвиток – це раніше всього орієнтація нашої діяльності на перспективні потреби економіки і тенденції розвитку виробничої і невиробничої сфер.

Випереджальний розвиток – це нова якість загальноосвітньої і професійної підготовки кадрів, формування у студентів прагнення і вміння вчитися поповнювати свої знання протягом усього активного життя.

Випереджальний розвиток – це не просто адаптація навчальних закладів до ринку, це їх взаємозв’язки з ринковим механізмом, використання його позитивних моментів, що стимулюють активну діяльність навчальних закладів; випереджальний розвиток – це створення і практична реалізація такої моделі професійної освіти, яка відповідає сучасному стану економіки і суспільства і, звичайно, перспективам їх розвитку. А вирішити ці проблеми зможе лише педагог, який володіє педагогічною майстерністю і впроваджує інновації у навчально-виховний процес.

Важливість ролі педагога та результатів його діяльності зумовлює відповідно високі вимоги як до особистості, так і до професійної майстерності фахівця.

Проблемі професійної майстерності присвячено чимало наукових праць, однак між теоретичними дослідженнями і практичною діяльністю навчальних закладів існує величезний розрив. Результати наукових досліджень недостатньою мірою втілюються у діяльність освітніх закладів, а розвиток педагогічної майстерності викладача носить, нерідко, декларативний характер.

Особливої актуальності означена проблема набуває у ланці професійної освіти. В умовах реформування економічного сектору заклади професійної освіти втратили існуючі раніше зв’язки з підприємствами і опинились в ситуації певної наукової ізоляції. Разом з цим, зростання конкурентоспроможності, підвищення якості освітніх послуг вимагає постійного удосконалення кваліфікаційних характеристик педагогічного складу, залучення викладачів до передових досягнень психолого-педагогічної науки.

Розвиток науки і техніки пропонує педагогам і учням нові форми комунікації, нові типи розв’язання абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи викладача з авторитарного транслятора готових ідей на натхненника інтелектуального і творчого потенціалу учня, студента. Майбутнє за системою навчання, що вкладалося б у схему учень-технологія-викладач, за якої викладач перетворюється на педагога-методиста, технолога, а учень стає активним учасником процесу навчання. Методична майстерність сучасного викладача має розвиватися «…не через забезпечення його великою кількістю готових рецептурних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і грунтовна дидактична компетентність» [4, 15].

Однією з провідних умов педагогічної майстерності є готовність викладача до постійного професійного зростання, самостійної навчально-пізнавальної діяльності. Якщо викладач не вчиться сам – йому важко розуміти та відчувати учбові труднощі вихованців.

Педагогічна майстерність не може розглядатися у відриві від особистості викладача, зокрема, від його культури спілкування. Адже основним засобом взаємодії з слухачем виступає мова, його живе слово.

Однією з провідних психологічних умов розвитку педагогічної майстерності є володіння педагогом сучасними психолого-педагогічними знаннями, інноваційними технологіями. Сучасні тенденції пов’язані з вирішенням проблем розвитку особистості як учня, так і педагога, технологізації цього процесу, а вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи педагога з учнем [3, 182].

Педагог має глибоко усвідомити місце і роль освітніх систем у світовому просторі, а для цього необхідно володіти інноваційними технологіями і мати високий рівень педагогічної майстерності.

Поняття «творчість» і «майстерність» не тотожні, вони мають спільне і відмінне. «Майстерність – пише академік І.А.Зязюн, – завжди розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній» [1, 28]. Саме таке розуміння майстерності і прийняте в педагогіці.

Головним критерієм майстерності педагогічних працівників має бути кінцевий результат, тобто приріст у професійних знаннях, уміннях і навичках майбутніх робітників, у моральній готовності до вирішення нестандартних завдань, що висуваються сучасними умовами ринкових відносин.

Інноваційна технологія взаємопов’язана з майстерністю педагога, під якою розуміють сукупність засобів, необхідних для виконання дії, що розвиває педагог; уміння використовувати прийоми і засоби управління своїми вчинками і діями впродовж діяльності.

Впровадження інноваційних технологій буде сприяти підвищенню якості навчального процесу при дотриманні цілого ряду умов, а саме, відповідному морально-психологічному кліматі; постійному вдосконаленні матеріально-технічної бази і дидактичного забезпечення навчального процесу; багаторівневості і гнучкості в питаннях конструювання змісту, форм, методів і засобів навчання з урахуванням специфіки навчального закладу, професійних потреб і індивідуальних запитів педагогічних працівників; випереджального характеру навчання; посилення практичної спрямованості навчання.

Реалізація цих умов буде сприяти зростанню педагогічної майстерності педагогічних працівників.

Технологічність стає домінуючою характеристикою діяльності педагога, це означає перехід на якісно новий щабель ефективності, оптимальності, наукомістськості освітнього процесу.

Отже при впровадженні інновацій і наявності високого рівня педагогічної майстерності педагога неодмінно буде досягнута основна мета – гарантія запланованого результату у навчально-виховному процесі.

1. 
   Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. /Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Вища шк., 2011.
   
2. 
   Карабасов Ю.С., Кожитов Л.В. и др. Формирование инновационного университета в системе «Вуз – Наука – Производство – Рынок». – Высшее образование. – № 6. – 2003. ». – С. 13-19.
   
3. 
   Педагогічна майстерність у закладах професійної освіти: Монографія. – К.: 2003. – 246 с.
   
4. 
   Педагогічні технології у неперервній професійній освіті. /За заг.ред. С.О.Сисоєвої. – К., 2001. – 44 с.
   
5. 
   Проблеми формування змісту освіти в умовах ступеневої підготовки фахівців: Матеріали Всеукраїнського семінару (4-5 лютого 2003р.) /Відп.ред. Л.Д. Кришемінська. – К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2003. – 84 с.
   

Задача каждого учителя-андрагога стараться предоставить знание, практику и опыт, которые повысят естественную способность познания, мотивацию, творческий подход. Лучшая мотивация – это «самомотивация». Учитель-андрагог (оратор) играет роль координатора процесса, создающего новые формы, методы и возможности. Если вам удастся развить интерес к предмету, продемонстрировать на ранней стадии, что обучение будет полезным, то вы можете убедить некоторых нежелающих учиться людей. Как сделать так, чтобы учителя-андрагога (оратора) слушали с удовольствием? Прежде всего, требуется быть доброжелательным, важно быть искренним (как мы улыбаемся, двигаемся, зависит успех преподавания, более чем на 80%). Необходимо говорить проще т. e. разговорным языком, не употреблять длинных предложений и сложных оборотов речи. Человеку, который теряет нить рассуждений, становится скучно. Cоздайте в классе положительную атмосферу, в которой информация будет восприниматься легко и приятно. Большинство вопросов, которые вы будете задавать ученикам, должно предполагать краткий ответ «да». Человек, который раз за разом отвечает «да», настраивается на позитивную волну. Бойтесь, как огня, ответа «нет»! Хорошо вовлекать учеников, задавая простые вопросы, которые требуют односложного ответа: «да», «конечно», «знаем». «Сухое» изложение информации тяжело воспринимается большинством слушателей, поэтому рассказывайте истории. B памяти большинства учеников остаются не факты и цифры, в памяти остаются образы и впечатления. Важно следить за глазами учеников, чтобы иметь «обратную связь», отслеживать их реакцию. Необходимо уметь совладать со своими нервами и уметь говорить уверенно. Состояние, когда вы непродуктивно нервничаете, прямопропорционально исходящей энергии от учителя (оратора). Сам того не замечая, оратор своей мимикой, жестами или их отсутствием, обращает эту энергию против себя самого. Важно также учесть темп изложения материала, должны быть выдержаны паузы (иногда ученики хотят и призадуматься над тем, что они услышали). Происходит любопытный парадокс: пауза, которая кажется учителю (оратору) убийственно долгой (3-4 секунды), для его слушателей пролетает, как одно мгновение.

Информация о стилях обучения очень важна для учителя, поскольку надо понимать, какие есть стили обучения, чтобы соответствующим образом адаптировать свои учебные методики. Люди, которые знают свой стиль обучения, учатся лучше. Если стиль обучения оратора отличается от стиля большинства его обучаемых, ему нужно изменить методику подачи материала.

Визуальный. Oтображение информации в виде рисунков, диаграмм, блок-схем и всех символических линий, кругов, деревьев и других элементов.

Слуховой/Аудиторный. Этот метод восприятия описывает предпочтение получения информации «на слух» (посредством уроков, лекций, групповых дискуссий, веб-чата).

Чтение/Запись. Предпочтительна информация, отображенная в виде слов.

Кинестетический. Использование на опыте и в практике. Необходимо учитывать, что люди способны вспомнить: 20 % из того, что прочитали; 30 % из того, что услышали; 40 % из того, что увидели; 50 % из того, что сказали; 60 % из того, что сделали; 90 % из того, что услышали, увидели, сказали и сделали.

В Вильнюсском центре обучения взрослых учителя-андрагоги в работе активно используют современные информационные технологии (например, интерактивные SMART доски), различные нетрадиционные приёмы обучения – интегрированные проекты, экскурсии, уроки и др., что способствует продуктивному процессу обучения, повышает мотивацию обучения, делает образовательный процесс интересным, актуальным, помогает расширять творческие способности каждого ученика. Hе забываются и традиционные активные методы обучения, которые стимулируют также познавательную деятельность обучающихся. В основном, эти методы строятся на диалоге, предполагающем свободный обмен мнениями о путях разрешения той или иной проблемы. В рамках традиционного обучения учитель (оратор) выступает носителем знаний, его задача – передать ученику накопленную человечеством мудрость. Рассмотрим некоторые методы обучения подробнее.

Рекомендации педагогам при использовании этого метода: создайте условия для свободного высказывания различных точек зрения по поводу любого обсуждаемого вопроса; поощряйте групповые дискуссии, дебаты, конфликты в процессе принятия решений; cпокойно выслушивайте различные точки зрения и критику; предоставляйте возможность высказывать своё мнение каждому желающему; предоставляйте возможность ученикам высказывать своё мнение первым и лишь затем высказывайте своё.

Правила ведения дискуссии:

• 
  Всегда помните о цели дискуссии – найти истину, решение, выход.
  
• 
  С уважением относитесь к мнению другого человека.
  
• 
  Любое высказываемое мнение должно быть аргументировано.
  
• 
  Уважайте мнение любого человека.
  
• 
  Придерживайтесь дружелюбного тона.
  
• 
  Не спорьте ради спора!
  
• 
  В дискуссии могут участвовать только те, кто открыт для другой точки зрения и терпим к иному мнению.
  

Kaкoй метод самый эффективный? Задайте вопрос столяру – какой инструмент самый эффективный! Ведь каждая ситуация требует определённого инструмента!

«Методы обучения, как инструменты для столяра, подбираются так, чтобы цель была достигнута!» (G.Petty).

Таким образом, учитель (оратор) выступает носителем знаний, практики и опыта.