Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності



бет15/21
Дата29.06.2016
өлшемі2.43 Mb.
#164853
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21

УДК.377.3. 018.43 Капченко Л.М.,

Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості України,

Капченко Р.Л.,

Севастопольський національний

технічний університет
ДИСТАНЦІЙНА ФОРМА У ПРОФЕСІЙНОМУ НАВЧАННІ БЕЗРОБІТНИХ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
У статті розглянуто сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку дистанційного професійного навчання безробітних.

Ключові слова: дистанційне навчання безробітних, дистанційна форма навчання, програмно-навчально-методичне забезпечення, вартість дистанційного навчання, системотехнічне забезпечення.
Постановка проблеми. Об’єктивна необхідність перенавчання протягом життя через активне впровадження інноваційних технологій, посилення інформатизації, швидке старіння набутих знань, актуалізує потребу доступності та можливості навчання для дорослих осіб, їх активізації та мотивації до навчання. Зростає роль сучасних технологій, що дозволяють створити умови для активізації навчальної діяльності слухачів, їх самореалізації в умовах сучасного ринку праці, підвищити професійний рівень шукачів роботи. У зв’язку з необхідністю забезпечення доступності та відкритості навчання актуалізується питання запровадження технологій дистанційного навчання безробітних для ефективної взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу.

Через суттєву нормативну, організаційну та технологічну відмінність від традиційної (денної), автором розглянуто проблеми та перспективи розвитку професійного навчання безробітних за дистанційною формою.



Аналіз останніх публікацій. Аналіз літератури показав, що багато зарубіжних та вітчизняних вчених приділяють увагу вивченню дистанційного навчання, серед яких В. Биков, М. Карпенко Г. Козлакова, В. Колмогоров К. Корсак, В. Кухаренко, Е. Малитиков, В. Олійник, Е. Полат, А. Хуторський, Дж. Андерсен, Ст. Віллер, Т. Едвард, В. Рибалка, Р. Шаран, Б. Шуневич М. Бутирінова, О. Бондаренко, М. Погорєлов, А. Триндаде та ін. Методи вирішення проблем дистанційного навчання розглянуті І. Брезгуновою, О. Курбацким та С. Максимовим, методичні і дидактичні аспекти використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі та перспективи розвитку дистанційного навчання у ВНЗ означили І. Тавгень, О. Андрєєв, Р. Гуревич, В. Кухаренко, Л. Романишина Т. Вороніна, В. Кашицин, О. Молчанова. Проблеми інформаційних технологій в освіті висвітлені у працях А. Гуржія, перспективи впровадження дистанційної форми навчання у навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів – Ю. Савченко.

Мета дослідження. Стрімкий розвиток дистанційної освіти в Україні спонукав наукову спільноту до дослідницької роботи. Однак, незважаючи на наявність різнопланових і досить масштабних досліджень з дистанційної освіти, сьогодні відсутні наукові роботи, у яких би цілісно й усебічно розглядалась проблема дистанційного навчання учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів. Практично відсутні також, дослідження професійного навчання безробітних за дистанційною формою.

Виклад основного матеріалу. Методологічною основою дистанційного навчання в Україні є Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні [4], Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [8], Програма розвитку системи дистанційного навчання [11]. Навчальний процес за дистанційною формою після виходу в світ Положення про дистанційне навчання [9, 6], де закріплено, що дистанційне навчання є індивідуалізованим процесом набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій, при цьому завданням дистанційного навчання є забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на здобуття професійної освіти, підвищення кваліфікації незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання відповідно до їх здібностей, розпочала лише незначна кількість вищих навчальних закладів України.

Дистанційне навчання (ДН) бурхливо розвивається в багатьох країнах світу. Наприкінці 19 сторіччя близько тисячі навчальних закладів (107 країн), здійснювало дистанційне навчання, яким було охоплено біля 50 млн осіб. У 2000 р. ця цифра становила вже 90 млн осіб, за прогнозами у 2023 р. становитиме 120 млн осіб [12].

Так, у Туреччині з 1974 р. діє Відкритий університет для надання освіти жителям віддалених районів, «Університет в ефірі» функціонує з початку 80-х років у Японії, більше 20 років функціонує Національний університет в Іспанії, який включає в себе 58 навчальних центрів у країні і 9 за кордоном, Балтійський університет у Швеції об’єднує зусилля більше 50 університетів, національний центр дистанційної освіти у Франції забезпечує дистанційне навчання 35 тис. студентів зі 120 країн світу, де у підготовці і підтриманні 2500 навчальних курсів бере участь більше 5 тис. викладачів. Близько 1 млн осіб навчається в системі дистанційної освіти США [1]. У 42 університетах за дистанційною формою готують магістрів інформаційних технологій [12].

Аналогічна освіта надається у багатьох навчальних закладах Європи, північної і південної Америки та Австралії.

Принциповим в ідеї ДН є перехід від прийнятого в традиційних формах професійно-технічної освіти (денному, вечірньому, очно-заочному, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними планами) «руху учнів (слухачів) за знаннями» до «руху знань до учнів (слухачів)».

За визначенням С.  Кудрявцевої [5], для нашої країни, яка «…характеризується не достатньо могутньою інформаційною інфраструктурою і значною концентрацією наукових і освітніх центрів, можливість отримання професійної освіти та/чи підвищення кваліфікації без відриву від основної діяльності є дуже важливою. Для вирішення даної проблеми необхідна інноваційна технологія навчання, що забезпечує необхідний рівень мобільності фахівця. Такою технологією є технологія гнучкого дистанційного навчання».

Актуальним, на думку автора, є запровадження комп’ютерної технології дистанційного навчання, як процедури (правила, рекомендації та ін.) ефективного використання інформаційно-телекомунікаційних технологій із застосуванням андрагогічних принципів, підходів і методів професійного навчання дорослих, яка забезпечуватиме здобуття відповідної професійної кваліфікації особами з числа зареєстрованих безробітних.

Запровадження такої технології має свої переваги і недоліки. Так, за високої вартості розробки навчально-програмно-методичної документації – низькою залишається вартість навчання. Перевагою дистанційної форми можна вважати її інтерактивність та індивідуалізацію. Водночас, неможливість проводити заняття з професійно-практичної підготовки (виробниче навчання і виробнича практика) з більшості професій дистанційно, вважаємо найслабшою стороною інформаційно-комунікаційної технології (табл.1).

Таблиця 1

Переваги і недоліки дистанційного професійного навчання безробітних


Сильні сторони

Слабкі сторони

Можливість навчатись віддалено.

Інтерактивність.

Індивідуалізація навчання.

Низька вартість навчання.

Швидкий зворотний зв’язок про хід і результати навчання.

Простота обліку роботи слухачів.

Відтворення навчального процесу.

Самоконтроль слухача виконання навчального плану.



Неможливість організувати виробниче навчання і виробничу практику з більшості професій.

Відсутність дистанційної форми у нормативній базі з професійного навчання безробітних.

Необхідність в дорогому устаткуванні.

Необхідність в спеціальній підготовці педагогічних працівників-розробників дидактичного матеріалу.

Висока вартість розробки навчально-програмно-методичних матеріалів дистанційного навчання.

Відсутність нормативів оплати праці педагогічним працівникам та обліку проведених ними годин.

Низька інформативна культура безробітних.

Можливе збільшення штатних одиниць навчального закладу.


Відповідно до нормативних документів [6, 9] навчання за дистанційною формою може здійснюватись як студентами ВНЗ, так і учнями шкіл та учнями і слухачами професійно-технічних навчальних закладів. В Україні дистанційне навчання або його елементи, на сьогодні, запроваджуються тільки в університетському середовищі. Лише сім ВНЗ країни пропонують своїм студентам навчання за дистанційними технологіями [3].

Якщо запровадження дистанційного навчання у найрозвиненіших країнах відбувається через неможливість прийняти всіх, бажаючих вчитися на очній (денній) формі навчання, то здобуття окремими особами з числа безробітних професії, яка користується попитом на сучасному ринку праці за дистанційною формою навчання є майже не єдиною можливістю. Як свідчать результати дослідження, від 10 до 30 відсотків громадян країни з числа безробітних потребують організації професійного навчання дистанційно. Більше 50 відсотків респондентів вважають актуальним і своєчасним запровадження дистанційного навчання зареєстрованих безробітних за направленням державної служби зайнятості, а 70 відсотків опитаних переконані у значній економії коштів передбачених на такі цілі. Однак, навіть за високої мотивації до професійного навчання, значних зусиль потребуватиме інформативна культура безробітних.

Проблемною також, на сьогодні, є організація навчально-виробничого процесу підготовки робітничих кадрів з числа безробітних громадян в професійно-технічних закладах державної служби зайнятості, так як Порядком [10] дистанційна форма навчання зареєстрованих безробітних не передбачена.

Головним чинником конкурентоздатності із іншими системами та забезпечення необхідної якості знань є впровадження у навчальних закладах задекларованого Міністерством освіти і науки України [6] організаційного та науково-методичного забезпечення дистанційного навчання, відсутність якого є однією з причин зволікання проведення навчального процесу дистанційно у професійно-технічних навчальних закладах. Педагогічним працівникам бракує:


  • методичних (теоретичних та практичних) рекомендацій щодо розроблення та використання педагогічно-психологічних та інформаційно-комунікаційних технологій дистанційного навчання;

  • критеріїв, засобів і систем контролю якості дистанційного навчання;

  • змістовного, дидактичного та методичного наповнення веб-ресурсів (дистанційних курсів) навчального плану/навчальної програми підготовки.

Педагогічні, науково-педагогічні працівники та методисти навчальних закладів у яких запроваджується дистанційне навчання безробітних, окрім андрагогічних методик, повинні володіти і технологіями дистанційного навчання. У відповідності до Положення [9] підвищення кваліфікації за тематикою дистанційного навчання (не рідше одного разу на 5 років та обсягом не менше 108 академічних годин) з видачею відповідного документу. При цьому підвищення кваліфікації зазначених працівників має відбуватись у визначених сертифікованих установах.

Не менш важливим у дистанційному навчанні безробітних є його системотехнічне забезпечення. Для організації навчально-виробничого процесу навчальним закладам необхідні апаратні засоби (персональні комп’ютери, мережеве обладнання, джерела безперебійного живлення, сервери, обладнання для відеоконференц-зв’язку тощо), що забезпечують розроблення і використання веб-ресурсів навчального призначення, управління навчальним процесом та необхідні види навчальної взаємодії між суб’єктами дистанційного навчання у синхронному і асинхронному режимах. Обладнані навчальні (робочі) місця (ПК, ІК мережі) можуть створюватись на базі міських, міжрайонних, районних центрів зайнятості. За необхідністю потребує зазначеного обладнання таких місць у помешканнях безробітних, як слухачів навчальних закладів. Можливим є інтеграція програмної платформи дистанційного навчання у автоматизовану систему «Єдина інформаційно-аналітична система державної служби зайнятості» (ЕІАС(.NET), яка забезпечує функціонування Єдиної технології надання соціальних послуг [13].

Також практичне впровадження дистанційного навчання в центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості гальмується відсутністю норм обчислення заробітної плати педагогічним працівникам, які здійснюють підготовку робітників зокрема з числа безробітних та обліку проведених ними годин.

Висновки. Враховуючи викладене зазначаємо, що в Україні не створені умови для запровадження у професійно-технічних навчальних закладах дистанційної форми навчання. Розвиток дистанційного навчання безробітних в країні можливий за умови:


  • включення до Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних дистанційної форми, як такої за якою може здійснюватись навчання безробітних;

  • внесення зміни до Інструкції [2] щодо формування кошторису витрат, порядку нарахування заробітної плати педагогічним працівникам;

  • удосконалення порядку обліку проведених педагогічними працівниками годин;

  • розробки методики формування програмно-навчально-методичних матеріалів що забезпечуватиме організацію навчального процесу;

  • оволодіння викладацьким складом, майстрами виробничого навчання, методистами, тьюторами методиками проведення із слухачами занять (лекцій, семінарів, лабораторних-практичних занять, консультацій та ін.), розробки програмно-навчально-методичних матеріалів;

  • інтеграції програмної платформи дистанційного навчання у автоматизовану систему «Єдина інформаційно-аналітична система державної служби зайнятості» (ЕІАС(.NET), яка забезпечує функціонування технології надання соціальних послуг.

  • визначення переліку рекомендованих професій, за якими можна проводити професійне навчання за дистанційною формою.

Потребує також, подальше наукове дослідження організаційно-методичного забезпечення дистанційного професійного навчання безробітних, контроля за навчальним процесом та якості дистанційного навчання.

Список використаних джерел

1. Аналіз стану, необхідності та доцільності впровадження дистанційного навчання [Електронний ресурс].   Режим доступу: http:// distnuwm. tk/ education/ osoblivosti/analiz.jsp.

2. Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z 0056-93.

3. Какие вузы в Украине дают образование дистанционно [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://domik.ua/novosti/kakie-vuzy-v-ukraine-dayut-obrazovanie-distancionno-n221717.html.

4. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/distance/pravo/00.html.

5. Кудрявцева С.П. Міжнародна інформація / С.П. Кудрявцева, В.В. Колос, Навчальний посібник.   К. : Видавничий Дім «Слово», 2005. – 400 с.

6. Наказ міністерство освіти і науки України від 25.04.2013  № 466 „Про затвердження Положення про дистанційне навчання” [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0703-13.

7. Наказ Міністерства освіти України від 15.04.93 р. № 102 [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0056-93.

8. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року схвалено Указом Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013 [Електронний ресурс].   Режим доступу: http:// zakon0. rada. gov. ua/ laws/ show/ 344/2013.

9. Положення про дистанційне навчання [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0703-13.

10. Порядок професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/z1029-13.

11. Програма розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки (затверджена Постановою КМУ від 23 вересня 2003 р. N 1494) [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1494-2003-%D0%BF.

12. Професійна підготовка магістрів інформаційних технологій в системі дистанційної освіти США : автореф. дис. …. канд. пед. наук : 13.00.04 – „Теорія і методика професійної освіти” / Р. В. Шаран.   Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2010. – 24 с.

13. Єдина технології надання соціальних послуг [Електронний ресурс].   Режим доступу: http://ipk-dszu.kiev.ua/etnasp/.


Kapchenko L., Kapchenko R. The controlled from distance form is in the professional studies of unemployed persons: state, problems and prospects of development

The modern state, problems and prospects of development of the controlled from distance professional studies of unemployed persons, is considered in the article.

Keywords: controlled from distance studies of unemployed persons, controlled from distance form of studies, programmatic-educational-methodical providing, cost of the controlled from distance studies, sistemotekhnichne providing.
Карпенко М.М.,

Національний інституту стратегічних

досліджень при Президентові України
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ:

ОПТИМІЗАЦІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ МОДЕЛІ

НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ КВАЛІФІКАЦІЙ
Висвітлено європейський досвід формування освітньо-кваліфікаційної системи. Виділено основні принципи і вимоги, що закладаються в її основу. Подано пропозиції щодо можливостей реалізації вказаних принципів і вимог при формуванні Національної системи кваліфікацій в Україні.
Актуальність проблеми. Національна система кваліфікацій в Україні, перелік галузей, напрямів, спеціальностей освіти на сьогодні не відповідає сучасним вимогам. Немає законодавчо встановлених стандартизованих освітніх рівнів, відсутні також стандартизовані галузі, напрями і спеціальності вищої освіти, які б узгоджувалися з Міжнародною стандартною класифікацією освіти, іншими відповідними світовими і європейськими нормами. У розв’язанні цього питання Україна суттєво відстала від багатьох передових країн світу. Так, чинний перелік професій, за якими здійснюється навчання в ПТНЗ, нараховує понад 3 тис. найменувань, тоді як, наприклад, у Німеччині він не перевищує трьохсот. Відтак кваліфікації, яких набуває українська молодь, дедалі більше не влаштовують роботодавців і не отримують визнання за кордоном.

На даний час в Україні прийнято ряд нормативних документів, які свідчать про певні зрушення у вирішенні цієї проблеми: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 1727-р «Деякі питання розроблення Національної рамки кваліфікацій»; Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1225 «Про утворення міжвідомчої робочої групи з питань розроблення та впровадження Національної рамки кваліфікацій»; Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1341 «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій»; Наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства соціальної політики України «Про затвердження Плану заходів щодо впровадження Національної рамки кваліфікацій» від 20 квітня 2012 р. № 488/225. Прийняття цих документів свідчить про усвідомлення важливості проблеми, тому нині актуальною є потреба чіткого визначення вихідних принципів формування Національної системи кваліфікацій з урахуванням сучасних вимог і поточного європейського досвіду.



Визначення понять. У міжнародних інтеграційних процесах в освіті національні рамки кваліфікацій (National Framework for Qualification), сформульовані у термінах результатів навчання, вважаються ключовим інструментом забезпечення порівняності та прозорості освітніх систем європейських країн. З позицій європейської політики добросусідства увага до прогресу у створенні інтегрального підходу до формування національних систем кваліфікацій у країнах-сусідах є логічним розширенням сфери діяльності Європейського Союзу [1].

Кваліфікація визначається експертами Європейського фонду освіти (European Training Foundation) як підтверджена уповноваженим органом наявність у людини знань, умінь і широких компетенцій відповідно до прийнятих стандартів [2].

Рамка кваліфікацій – це інструмент класифікації та визначення кваліфікацій, поданих у вигляді переліків дескрипторів – узагальнених описів результатів навчання, що містять чітко сформульовані критерії («точки відліку») приналежності до кваліфікацій [3].

Структура кваліфікацій є однією з характеристик системи кваліфікацій. Вона розглядається як інструмент розвитку та класифікації кваліфікацій відповідно до набору встановлених для визначення рівнів навчання критеріїв, поданих у вигляді переліків дескрипторів (описань). Кваліфікаційні структури розрізняються за наборами конструктивних елементів і ступенем їх взаємодії, вони можуть бути оформлені законодавчо або функціонувати на основі консенсусу соціальних партнерів. Проте, всі структури формують основу для підвищення якості, доступності, взаємозв’язку, визнання кваліфікацій у суспільстві й на ринку праці, як в межах країни, так і за кордоном [4].

Система кваліфікацій утворюється структурами і процесами, що сприяють присвоєнню кваліфікацій. Елементами цієї системи є: рамка кваліфікацій, професійні й освітні стандарти, критерії та порядок оцінювання, уповноважені органи, схема фінансування та будь-які інституціональні інфраструктури, характерні для конкретної країни та її культурного контексту.

Європейські стандарти і принципи формування системи кваліфікацій. У рекомендаціях семінару «Структури кваліфікацій в європейському просторі вищої освіти» [5] наголошується, що кваліфікаційна структура має відображати зміст кваліфікацій з урахуванням цілей і завдань вищої освіти, основними з яких є такі:

    • підготовка студента до конкуренції на ринку праці;

    • виховання студентів як активних громадян демократичного суспільства;

    • особистісний розвиток;

    • формування і підтримка високого рівня знань.

Національна структура кваліфікацій визначається болонськими експертами як єдине описання на рівні національної освітньої системи логічно співвіднесених кваліфікацій та інших досягнень вищої освіти з чітко визначеними зв’язками між ними [6]. Національні структури кваліфікацій слугують завданням забезпечення якості та розвитку [7]. Зміст кваліфікацій однаково тлумачиться усіма зацікавленими особами в міжнародному масштабі.

Всі національні освітні системи мають рамки кваліфікацій – у протилежному випадку не було б можливості сертифікувати досягнення студентів. Але на думку експертів Болонського процесу, більшість існуючих національних рамок кваліфікацій (НРК) характеризуються в термінах процедур і формальних вимог, а не результатів навчання. Керівник департаменту вищої освіти при Раді Європи Сьюр Берген наголошує, що національні структури кваліфікацій часто не виконують функції, які покладаються на них в сучасних умовах, що проявляється у таких тенденціях:



    • окремі кваліфікації описуються ізольовано, а не в рамках логічно вибудуваної системи з визначенням зв’язків між різними кваліфікаціями;

    • просування від однієї кваліфікації до іншої розуміється виключно як рух від нижчого до більш високого рівня без належної уваги до взаємодії між кваліфікаціями одного рівня;

    • кваліфікації характеризуються в термінах процедур і формальних вимог, а не в термінах результатів [8].

Складовими блоками болонського пакета освітніх реформ є результати навчання. Отже, логічно, що саме вони є ознакою класифікації кваліфікацій. На думку Майка Коулза, міжнародного експерта з питань кваліфікаційних рамок, використання результатів навчання як основи для опису кваліфікацій сприяє:

    • формулюванню вичерпного набору тверджень стосовно того, чого досягне особа, що навчається, після успішного завершення навчання;

    • підвищенню прозорості і порівнянності стандартів як усередині, так і між кваліфікаціями;

    • забезпеченню єдиного формату для різних форм навчання;

    • розробці навчальних програм через виявлення повторень у різних модулях, програмах, кваліфікаціях;

    • точному визначенню ключових завдань освітньої програми;

    • забезпеченню взаємодії між викладанням, навчанням та оцінюванням;

    • подальшій розробці питань, пов’язаних з оцінюванням, розробці відповідних критеріїв, підвищенню ефективності й варіативності оцінювання;

    • забезпеченню системи координат для розробки та оцінювання стандартів як на національному, так і міжнародному рівнях;

    • чіткому формулюванню досягнень та якостей, забезпечуваних кваліфікаціями, що відповідає інтересам роботодавців, навчальних закладів і суспільства;

    • розвитку процесу офіційного визнання кваліфікацій і підвищенню прозорості кваліфікацій, що буде сприяти переносу залікових одиниць і розвитку мобільності тих, хто навчається [9].

Потрібно враховувати, що в Європі поряд з Болонським відбувається Копенгагенський процес. По суті, обидва процеси є аналогічними, але спрямовані на реформування освітніх систем різного рівня: Болонський – вищої професійної освіти, Копенгагенський – початкової та середньої ланки професійної освіти і підготовки. Аби привести до загального знаменника національні рамки кваліфікацій країн-учасниць кожного процесу, а потім коректно їх зіставляти, розроблено і два еталони.

За версією Болонського процесу еталонний опис кваліфікацій має назву «Всеосяжна рамка кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти» (the Overarching Framework for Qualifications in the European Higher Education AreaQF-EHEA). Основою «болонського» еталону є дублінська модель універсальних описів результатів навчання (Dublin Descriptor). Дублінські дескриптори описують сутність і природу кваліфікації в цілому за такими критеріями: знання та розуміння; застосування знань та розумінь; формулювання суджень; комунікативні навички; здатність до самостійного навчання.

У Льовенському комюніке 2009 р. «Болонський процес 2020 – Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі» міністри визначили кінцевий термін і зміст чергового етапу «життєвого циклу розвитку» НСК: до 2012 року запровадити національні структури кваліфікацій і підготувати їх до самосертифікації на сумісність з еталонною мета-структурою QF-EHEA [10].

За версією Копенгагенського процесу еталонний опис кваліфікацій іменується «Європейська рамка кваліфікацій для навчання впродовж життя» (European Qualifications Framework for Lifelong Learning – EQF-LLL) [11]. Сутність метарамки EQF-LLL полягає в поєднанні мобільності і навчання впродовж усього життя [12]. Основні цілі EQF-LLL:



    • створення і підтримка рівня кваліфікаційних професійних стандартів між країнами Європи;

    • організація та забезпечення країн Європейського Союзу професійними освітніми програмами з наступним наданням робочих місць і можливостей кар’єрного зростання найбільш кваліфікованим фахівцям незалежно від того, в якій країні вони набули відповідної кваліфікації.

Розробники EQF-LLL наголошують, що галузеві рамки, засновані на цьому еталоні, можуть використовуватися як в освітньому секторі, так і в секторах індустрії, тобто EQF-LLL придатна для класифікації як академічних, так і професійних кваліфікацій, бо результати навчання у цій метарамці визначаються на основі знань, умінь, широких компетенцій, що включають особистісні та професійні результати. Перелічені критерії уточнюються таким чином:

    • знання – теоретичні і/або фактичні;

    • уміння – когнітивні і практичні;

    • компетентність – відповідальність та автономія.

Європарламент, ухваливши 23 квітня 2008 року метарамку EQF-LLL, прийняв рішення, відповідно до якого з 2012 року всі сертифікати і дипломи випускників будь-яких освітніх закладів країн Євросоюзу повинні містити інформацію про відповідність певному рівню метарамки EQF-LLL.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет