Ірина Горохолінська Місце феномена релігії в кантознавчому дискурсі



жүктеу 206.08 Kb.
Дата18.07.2016
өлшемі206.08 Kb.
© Ірина Горохолінська
Місце феномена релігії в кантознавчому дискурсі

Дослідження феномена релігії, її ціннісного потенціалу, місця в системі суспільної свідомості завжди було актуальним. Суть, основні ідеї та принципи втілення в соціумі релігійних систем становили науковий інтерес дослідників і в часи, коли релігійний світогляд був панівним навіть в елітарних колах, і тоді, коли в цих колах вважався чимось протилежним світогляду справжнього науковця, і навіть тоді, коли гостро засуджувався та переслідувався в деяких суспільствах. Це пов’язано, звичайно, з тією важливою місією і смисловим та практичним навантаженням, що містяться в самій суті релігії. Віра в існування Бога у різних формах, системах, структурах і виявах існувала завжди. Звичайно, ми не завжди можемо говорити про глибинну закоріненість постулатів віри у внутрішній світ людини, адже ще як писав О. Введенський: «Так, багато хто вірить у Бога в силу наслідування інших, через те, що віруючі – в більшості; інші через любов і повагу до своїх віруючих батьків; треті через своє національне почуття, із бажання зберегти духовний зв’язок зі своєю національністю» [3, с. 341-342]. Але є й такі віруючі, релігійні переконання яких глибоко вкорінені в буття їхнього духу, у внутрішні переживання, сплетені з моральним досвідом. Саме такі релігійні переживання, на нашу думку, є істинними і забезпечують те, що релігійний світогляд ніколи не розчиниться в жодній іншій системі цінностей. Підтвердженням такої тези є, без перебільшення, неймовірний інтерес до саме такого типу релігійного світогляду багатьох дослідників. А одним з найбільш концептуальних у цьому плані та таким, що зумів повернути векторність як філософських, наукових пошуків, так і пошуків самої віруючої людини у бік переосмислення на нових методологічних засадах цінності релігійного феномену, і був І.Кант. Його поява в історії філософії ознаменовується дослідниками як «коперніканська революція», певний переворот в усвідомленні та трактуванні фундаментальних принципів світорозуміння й світобачення. Цей переворот, у першу чергу, стосується питань релігії, адже, як вірно твердить М. Гаєр: «Своєю морально-філософською критикою релігійних істин, Кант кинув виклик усім фундаменталістським позиціям. Заледве з’явився його твір про релігію, як навколо нього зав’язалися запеклі суперечки. Переконані атеїсти закидають йому поблажливість до християнської віри. Ортодоксальні ж опоненти, надто з протестантського боку, навпаки, бачать у Канті єретика, що з диявольською завзятістю підриває підвалини християнської релігії» [5, с. 267].



Кантівська аксіологічна доктрина витворювалася поступово, можна простежити певну еволюцію його поглядів, визрівання в його творах розв’язку проблеми ціннісного потенціалу релігії в межах людської свідомості та його вплив на практику життя.

Із творів докритичного періоду, де Кант піднімає питання релігії й етики, цікавою для дослідження його розуміння співвідношення теології та етики є робота «Дослідження чіткості принципів природної теології та моралі» (1764)1. У межах цієї роботи Кант здійснює аналіз достовірності принципів дослідження, порівнюючи методологію математичної науки і філософії, а згодом теології і моралі, в такий спосіб проводячи певні паралелі. Він стверджує, що як у математиці, так і метафізиці достатньо достовірності й науковості, адже обидві вони ґрунтуються своїми висновками на розумі, хоча принципи математики є більш наочними і прозорими, що не можна сказати, на думку Канта, про принципи теології і моралі. Філософ обґрунтовує власну позицію, виходячи з того, що як у теології, так і в моралі принципи не можуть бути чіткими, адже вони не можуть ґрунтуватися на постулатах розуму, оскільки добро є «почуттям», а тому: «…здатність уявляти істинне є пізнання, а здатність відчувати добро є почуття, і ці дві здатності не можна змішувати» [8, с. 189]. Тобто, вже в межах цієї роботи Кант формулює певні орієнтири для власної концепції релігії і принципів, за якими ця концепція буде розгортатися; аналізуючи чіткість принципів сфер людського пізнання, він намагається збагнути роль людського розуму у пізнанні, накреслюючи собі шлях до однієї з основних праць – «Критики чистого розуму» (1781)2. Саме в цій праці Кант намагається обґрунтувати можливості і межі розуму у пізнанні конкретних явищ світу, формулює власну концепцію трансценденталізму. Слушно з цього приводу зазначає В. Шинкарук: «Система «Критики чистого розуму» Канта – закономірний продукт тлумачення процесу пізнання як чисто індивідуального, такого, що спирається на емпіричні спостереження дійсності окремого «робінзона» пізнання. Апріоризм Канта і його агностицизм – необхідні наслідки такого підходу до пояснення процесу пізнання» [17, с. 185]. У межах дослідження феномену релігії найбільш значущим у цьому напрямку є третій розділ «Критики чистого розуму» – «Трансцендентальна діалектика». Кант саме тут вдається до вчення про апріоризм, яке виводить його на формулювання ідеї трансцендентального ідеалу і неможливості раціонального обґрунтування буття Бога. Вдавшись до такої критики, Кант намагається обґрунтувати інший шлях у пізнанні ідеї трансцендентного, що і виливається в його етикотеологію – вчення про Бога та ідеал найвищого блага. Щоправда, ця концепція була б неповною, якби у світ не вийшла інша «Критика», яка доповнює «Критику чистого розуму» – «Критика практичного розуму» (1788)3. Їй передувала ще одна робота Канта з етики – «Основи метафізики моральності» (1785)4. Проте, цілісна система етичного вчення розробляється саме в другій «Критиці». Ця робота присвячена проблемам моралі та благочесності, принципам їх формулювання у свідомості людини і втілення в практику життя. У цій праці Кант формулює чітку формулу моральної поведінки кожної особи – категоричний імператив і характеризує основні категорії моралі – автономну добру волю, поняття обов’язку тощо. Філософ творить етичну доктрину, яка може бути ідеалом для морального самовдосконалення особистості, орієнтиром на шляху плекання власної гідності, адже недарма дослідник кантівської етичної доктрини П. Новгородцев зазначає: «…говорячи про систему Канта, ми скажемо, що це один з дорогоцінних світильників для вільної віри нової вільної людини. Перед поглядом розуму цієї людини розкривається нескінченність століть і просторів, розступається твердиня небесна, відкриваються захоплюючі душу горизонти, і все ж вона залишається твердою, – твердою у своїх моральних пориваннях» [14, с. 554]. Варто наголосити, що вже в межах цієї праці видно, наскільки турбують Канта питання філософії релігії, хоча він ще ставить їх не цілком чітко. Але вивершенням його дослідження феномена релігії, що вилилося у вчення про етикотеологію, на нашу думку, є праця «Релігія в межах самого тільки розуму» (1793)5. Цей твір є комплексним дослідженням проблеми релігії: формування релігійних почуттів у свідомості людини, межі та можливості їх обґрунтування засобами розуму, їх ґрунтування на основі моральних настанов і сотеоріологічних сподівань, форми їх реалізації в поведінці та релігійній практиці, інститут Церкви – це далеко не всі проблеми, які підіймає Кант у цій роботі. Саме в ній він дає відповіді на поставлені ним же в «Критиці чистого розуму» питання: «У праці «Релігія в межах самого тільки розуму», – пише Ю. Печурчик, – завершується подолання антиномічності між мораллю та релігією.., антиномія долається тільки у вірі, заради якої були обмежені пізнавальні властивості розуму. Можна сказати, що мораль і релігія мають одне і теж джерело; вони засновуються на апріорному понятті розуму» [15, с. 114]. Тобто Кант вдається до критики, проте не критики віри, адже він, як стверджує П.Вайнгартен: «справедливо підкреслює, що віра не зводиться до діяльності розуму.., віра – це ейдос. Віра є певним змістом суб’єктивної орієнтації людини в її схильності до певних дій. А тому віра – один з найзначніших феноменів духовного життя людини» [2, с. 90]. Не віра, а традиційна релігійність є предметом критики Канта, що вже повністю видно із його роботи «Суперечка факультетів» (1798)6, де порівнюються і розмежовуються сфери й методи дослідження феномена релігії на філософському і богословському рівнях. А тому можемо зробити висновок, що проаналізовані роботи Канта були покликані в цілісності осягнути феномен релігії та його ціннісне значення, практичний зміст і роль у життєдіяльності людини. При цьому Кант не міг погодитися зі схоластичною раціональною теологією7, що пропонувала досить невдале, на думку кенігсберзького мислителя й багатьох інших дослідників, обґрунтування постулатів віри, існування Бога за допомогою розуму. І не тому, що, як вказує В. Кашин, «вища сутність для Канта – це не Бог, а людський розум» [10, с. 7], а тому що, як ми вже зазначали, він вважав принципи моралі й теології не настільки чіткими, щоб ґрунтувати їх виключно на розумі. За це філософ критикує і новочасний раціоналізм8 у його поглядах на обґрунтування буття Бога.

Звичайно, концепція Канта не постала би без впливів новочасної філософії на його світогляд, хоча, ці впливи є досить неоднозначними і трактуються різними дослідниками по-різному. Проте ми, як і деякі інші дослідники, можемо стверджувати, що, почерпнувши від представників філософії Нового часу певну методологію, Кант, все-таки, не може погодитися з надмірною раціоналізацією питань релігії та віри в Бога, перетворення етичних норм на математичні формули, без «олюднення» цих питань. Адже такий розгляд феномену релігії не може відповідати дійсній потребі людини. Ми погоджуємося в даному контексті з думкою дослідників, що: «Хибна будь-яка метафізика, якщо вона вимірюється не таємницею того, що є, а станом позитивної науки в той або інший момент. Людина має потребу не в ще більш повному оволодінні природою, а в гармонії з нею, для чого вона повинна духовно й аксіологічно «подорослішати». В її духовному світі має відшукатися місце для таких цінностей, котрі не просто задовольняли б якісь її потреби, а яким вона була б готова служити сама, готова була б любити та оберігати їх. Це стосується речей не тільки «піднебесних», а в більшості випадків і найбуденніших» [11, с. 100], і в першу чергу питання суті й потреби щастя, яке Кант тлумачив у нерозривній єдності з моральністю. Про це влучно зазначає Г. Гумницький: «Моральність, як вважав Кант, є необхідною умовою досягнення щастя і його невід’ємний елемент. Справжнє щастя – це повнота й гармонійність життя» [7, с. 306]. А саме з трактування поняття щастя, як підтвердження істинності вибраного шляху моральності та гідності, Кант і доходить до обґрунтування буття Бога як істоти, що забезпечує людині це щастя, нехай навіть і в потойбіччі.

У першу чергу варто згадати праці тих вчених, які намагалися цілісно охопити біографію Канта, його життєві колізії в єдності з творчістю. У таких роботах філософська спадщина Канта досліджується в цілісності усіх її аспектів. Щоправда, такі роботи виходили здебільшого на теренах Радянського Союзу, а тому питання релігії, Бога в них або не розглядалися взагалі, або характеризувалися досить фрагментарно9. Проте проблеми релігії, нехай і не повною мірою, виключно з розглядом проблем етики підіймалися раніше – у певних дослідженнях творчої спадщини Канта, зокрема В. Соловйова10 та Е. Кассірера11. Окремої уваги заслуговує робота Е. Кассірера, що приділяв аналізу філософії кантіанства значну увагу, зокрема виступив рецензентом на працю М. Хайдеггера12, яка також була звернена до розтлумачення та інтерпретації загально філософських понять у системі Кантівської концепції.

У сучасних дослідженнях загальнофілософської спадщини Канта, звичайно, першорядної уваги надають етичній доктрині, хоча в таких дослідженнях питання Бога та релігії уже трактуються не як певний недолік кантівської аксіологічної доктрини, а як очевидний і невід’ємний її компонент: «Кант слушно поєднує свободу та моральний закон і, покладаючись на розум, досягає безпрецедентного в історії етики універсалізму… Кантова практична філософія приводить до питання про Бога, оскільки Бог є тією інстанцією, яка здатна подолати дуалізм природи і морального закону» [6, с.37-38]. Така позиція В. Гьосле, повністю перегукується і з баченням філософської спадщини Канта М. Гаєром13 та сучасними російськими дослідниками, що відображено в їхній колективній монографії14, Т. Ойзерманом15 та українським дослідником творчості кенігзберзького мислителя Б. Шалагіновим16.

Дослідники, які цікавилися і цікавляться філософією релігії Канта, виділяють для себе однією з основних методологічних проблем у дослідженні та інтерпретації вчення Канта питання співвідношення моралі і релігії. Цій проблемі присвячені окремі праці, зокрема А. Гусейнова17, Д. Сепетого18 та В. Шердакова19. Критикував за звернення Канта від проблем трансценденталізму до обгрунтування існування Бога і О. Бродецький20, вважаючи, що Канту не вдалося встояти на запропонованих ним самим світоглядних позиціях. Протилежної точки зору щодо даної проблеми – традиційні богослови. Так, ще перший російський дослідник Канта О. Лубкін21, стоячи на ортодоксальних позиціях, вважав, що Кант намагався обґрунтувати можливість існування моралі без релігії, а тому, характеризуючи Канта як атеїста, критикує його етику за те, що вона позбавлена надійного фундаменту, яким для істинної моралі є релігія.

Цікавим є дослідження С. Лоу, який стоїть на світоглядних позиціях нейтралітету і твердить: «Як будь-які форми моралі мають єдині закони моральності, так і будь-які форми релігії базуються на єдиному релігійному досвіді. Моральність можлива без релігії, але вона не можлива без віри в добро. Релігія може укріпити в нас цю віру, а може похитнути її» [12, с. 147]. Тобто Лоу твердить, слід за Кантом, що якщо релігія сама по собі виступає як віра в Бога, яка є виявом найвищого Добра, то вона якраз і наснажує мораль необхідним духом, але якщо релігія зводиться виключно до ритуалізму, або чого гірше стає прислужницею політичного режиму, вона не може бути носієм моралі.

Отже, філософія релігії Канта спричинила значний резонанс у науковому дискурсі й посприяла розгортанню певної дискусії щодо власного смислу та кінцевих цілей. Такий вплив на розвиток філософського вчення філософії релігії Канта спостерігається не тільки в сучасних дослідників його вчення. Аксіологічна доктрина Канта, його вчення про релігію та Бога, цінність людини на шляху плекання власної гідності дістало певне відображення й рецепції у працях дослідників, які вже зараз вважаються класиками філософської думки, провідних представників різних філософських напрямків і шкіл. Це підтверджується у першу чергу формуванням окремого філософського напрямку – неокантіанства, яке на основі філософії Канта взагалі та його вчення про релігію зокрема, здійснювало власні дослідження ролі й місця феномену релігії в житті людини і кантіанства як феномену післякантівської філософії, яке характеризується тим, що «однією з головних вимог, – пише В. Бєлов, – яка висувається до філософа, що хоче бути зарахованим до числа кантівської традиції з боку кантіанців, – це, звичайно, не тільки вимога прекрасно знати найменші нюанси кантівської системи, але розуміння її як живого організму, з яким дослідник повинен перебувати у продуктивному діалозі. А вступити в діалог з Кантом – це велика честь і велика праця, що доступна не кожному» [1, с. 8-9]. Наснаженими ідеями Канта щодо цінності релігії та моралі є праці російського неокантіанця О. Введенського22. Щоправда, він намагаючись послідовно наслідувати Канта у його витлумаченні співвідношення етичного та релігійного, вдався до певних методологічних недоречностей, за що його концепція зазнала критики у дослідженнях, присвячених неокантіанський спадщині, російській зокрема.

Інший шлях обрав німецький неокантіанець В. Віндельбанд23, що на основі кантівської філософії творив власну концепцію. Щоправда, проблема релігії та віри розглядається ним досить побіжно, у контексті розгляду етичних питань і проблем культури. Тут варто наголосити, що саме шлях не інтерпретації чи повного наслідування, а «виходу за межі» його концепції на основі ідей Канта, як вважають дослідники, є характеристикою неокантіанства: «одне – перебувати під впливом філософії Канта, а інше – бути послідовником Канта, кантіанцем. Розуміється, також потрібно відрізняти між собою інтерпретатора Канта і мислителя, який на основі проробленої Кантом роботи створює нову теорію, хоча видає її лише за інтерпретацію Канта» [16, с. 5].

Заслугою неокантіанців, як Баденської школи, так і Марбурзької школи було те, що їм вдалося, відштовхуючись від вчення Канта, вибудувати власні концепції, і філософії релігії зокрема. Але в контексті вище наведеної думки Г. Тевзадзе варто наголосити, що, як ми вважаємо, вся подальша філософія після Канта перебувала під його безпосереднім впливом, досліджуючи феномен релігії, вслід за Кантом першочерговою проблемою традиційної релігійності розглядають її надмірний ритуалізм та обрядовість, закликають до актуалізації в межах релігійної свідомості зокрема і суспільних цінностей взагалі актуалізувати приписи моралі та етики, вивищення людської гідності на шляху служіння Богу, толерантизації суспільних відносин, гуманізації і самовдосконалення людства через розуміння цінності добра та гідності.

Значний вплив філософія релігії Канта справила на розвиток російської релігійної філософії, яка розвивалася шляхом дискусії з ідеями Канта, здебільшого критичного розгляду її постулатів (В. Зеньковський24, С. Булгаков25, Л. Шестов26, С. Франк27). Хоч деякі представники російської релігійної філософії вважали актуальним звернення до філософії релігії і традиційного віруючого, щоправда все-таки критично ставилися до виведення поняття Бога з поняття моралі у Канта (М. Бердяєв28, В. Соловйов29).

У дискусії з філософією релігії Канта розгортає свою «філософію серця» й український мислитель П. Юркевич30, що, віддаючи належне кантівській аксіологічній доктрині, критикує її, вважаючи опосередкованою виключно в розумі, а не серці, яке Юркевич вважає центром пізнання релігійних істин. Така рецептивність ідей Канта свідчить про надзвичайну методологічну потужність його концепції. «Філософська спадщина Іммануїла Канта, – говорить М. Мінаков, – належить до філософій, до яких звертались і ще довго звертатимуться філософи наступних генерацій. Така цікавість до філософії Канта – не просто данина академічній традиції. Розгляд, аналіз та тлумачення його текстів, ідей надає щоразу нового імпульсу філософові. Робота з текстом кенігсберзького мислителя – це завжди плідний діалог, до якого поступово приєднуються покоління філософів XIX та XX століть» [13, с. 3].

А тому можна говорити про чітку ґенезу і теоретико-методологічну еволюцію розгляду проблеми суті та місця феномену релігії впродовж усього післякантівського філософського дискурсу, джерела якого прослідковуються ще у новочасній філософській думці. Людська гідність, моральне вдосконалення розглядається незаперечною цінністю, яка вивершується в релігійній практиці, очищеній від забобонності і ритуалізму – на цьому сходяться більшість філософсько-релігійних вчень, що розгорнулися у післяпросвітницькій та сучасній філософській думці, а також у певній мірі і наш методологічний інструментарій дослідження феномену релігії в аксіологічній доктрині Канта шляхом аналізу логіки її становлення та з’ясування шляхів історичних рецепцій цього вчення.



З огляду на проведений аналіз можемо констатувати надісторичність аксіологічної концепції Канта, що сягає корінням у філософсько-релігієзнавчі вчення попередніх епох та, у свою чергу, мотивує подальші дослідження. Простежується чітка ґенеза і теоретико-методологічна еволюція розгляду проблеми сутності та ролі феномена релігії впродовж усього післякантівського філософського дискурсу. Те, що людська гідність, моральне вдосконалення розглядається незаперечною цінністю, яка вивершується в релігійній практиці, очищеній від забобонності й ритуалізму, – на цьому сходяться більшість філософсько-релігійних вчень, що розгорнулися в післяпросвітницькій та сучасній філософській думці. Все це, на нашу думку, заслуга того методологічного багажу, який запропоновано Кантом в його концепції релігії. Осмислення ціннісного потенціалу релігії на основі Кантової аксіологічної доктрини посідає важливе місце в науковому дискурсі. Ця проблема була і є актуальною, а тому осмислювалася та аналізувалася великою кількістю дослідників, часто приналежних до полярних світоглядних позицій, науково-філософських шкіл. Надісторичність Кантової етикотеології, як свідчить зміст дисертаційної роботи, підтверджується фактом звернення до неї в різні, часто у світоглядно-ціннісному, ідеолого-політичному вимірі протилежні епохи. Значний резонанс у динаміці розвитку етичної науки справила безпосередньо етична концепція Канта, що пояснюється її теоретичною повнотою та антропологічною спрямованістю, зверненням до проблеми людини серед людей та людини перед лицем власного сумління. Популяризації етики Канта як «автономної» в радянському та, нерідко, пострадянському науковому дискурсі сприяла антирелігійна ідеологія, зорієнтована на марксизм. А втім, показовим є сам факт, що і така ідеолого-методологічна система віддавала належне Кантовому доробку та його теоретичному потенціалові. Зважаючи на надісторичність морально-релігійної системи Канта і певні прогалини у вивченні безпосередньо феномена релігії в наукових дослідженнях, важливим є те, що першочергова зосередженість на ньому, його філософському та життєво-практичному тлумаченні дає можливість побудови стратегії перспектив впровадження ціннісно-конструктивних результатів аналізу концепції кенігсберзького філософа в практику життя людини сьогодення, в «політику» реформування обрядових норм традиційних церков. Нерозривний зв'язок кантівських етичних ідей і концепції трансценденталізму з вченням про Бога та релігію, їх синергія сприяють конкретним теоретичним висновкам, які можуть бути дороговказом для практичних дій на шляху власного вдосконалення людства та реформування історично-церковного апарату.
Список використаної літератури:

  1. Белов В.Н. За чистоту кантовского наследия / В.Н. Белов // Кантовский сборник. – Калининград: Балтийский федеральний ун-тет им. И. Канта, 2011. – Вып. 36. – С. 7-10.
  2. Вайнгартен П. Сходство и различия между научной и религиозной верой / П. Вайнгартен // Вопросы философии. – М.: Наука, 1996. – № 6. – С. 90-109.


  3. Введенский А.И. Судьба веры в Бога в борьбе с атеизмом / А.И. Введенский // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение / [Сост. и автор вступ. статьи П.В. Алексеев]. – М.: Политиздат, 1990. – С. 335-352.

  4. Вопросы теоретического наследия Иммануила Канта. (Сборник статей) / [Под ред. Д.М. Гринишина (отв.ред.) и Л.А. Калинников]. – Калининград: Кн.изд-во, 1975. – 192 с.

  5. Гаєр М. Світ Канта: Біографія / М. Гаєр; пер. з нім. Л. Харченко. – К.: Юніверс, 2007. – 336 с. – (Життєписи).

  6. Гьосле В. Велич і межі практичної філософії Канта / В. Гьосле // Практична філософія в сучасному світі; пер. з нім., примітки та післямова А. Єрмоленка. – К.: Лібра, 2003. – С. 19-51.

  7. Гумницкий Г.Н., Зеленцова М.Г. Мораль и религия с позиций разума / Г.Н. Гумницкий, М.Г. Зеленцова // Известия вузов. Серия «Гуманитарные науки», 2011. – №2 (4). – С. 299-306.

  8. Кант И. Исследование отчетливости принципов естественной теологии и морали / И. Кант // Собр. соч.: в 8 т. – М.: Чоро, 1994. – Т.2. – С. 160-190.

  9. Кант и кантианцы / [Отв. ред. А.С. Богомолов] – М.: Наука, 1978. – 358 с.

  10. Кашин В.В. Иммануил Кант о Высшей Сущности / В.В. Кашин // Вестник ОГУ. – Оренбург: Изд-во ОГУ, 2004. – № 10. – С. 4-7.

  11. Кураев А.В., Кураев В.И. Религиозная вера и рациональность. Гносеологический аспект / А.В. Кураев, В.И. Кураев // Исторические типы рациональности / [Отв. ред. В.А.Лекторский]. – Т. 1. – М.: ИФРАН, 1995. – С. 95-122.

  12. Лоу С. Возможна ли нравственность без Бога и религии? / С. Лоу // Философский тренинг. – М.: АСТ, 2007. – C. 133-147.

  13. Мінаков М.А. Рецепція кантівського поняття віри розуму в німецькій, російській та англо-американській кантознавчій традиції / М.А. Мінаков // Мультиверсум : філософський альманах / НАН України, Ін-т філософ. ім. Г.С. Сковороди. К.: Український Центр духовної культури, 1999. Вип. 6. С. 3-16.

  14. Новгородцев П.И. Кант как моралист / П.И. Новгородцев // Кант: pro et contra / [Сост. А.И. Абрамов, В.А. Жучков, предис. и коммент. В.А. Жучкова]. – Спб.: РХГИ, 2005. – С. 542-555. – (Русский путь).

  15. Печурчик Ю.Ю. Философия Канта и религия откровения / Ю.Ю. Печурчик // Вестник русской христианской гуманитарной академии. – М.: РХГА, 2009. – Т. 10. – № 2. – С. 106-115.

  16. Тевзадзе Г.В. Кантианство и неокантианство / Г.В. Тевзадзе // Лучшие публикации «Кантовского сборника». 1975-2001. – 2-е изд., доп. / [Отв.ред. В.Ю. Курпаков, Л.А. Калинников]. – Калининград: Изд-во КГУ, 2003. – С. 5-16.

  17. Шинкарук В.И. Теория познания, логика и диалектика И. Канта (И. Кант как родоначальник немецкой классической философии). / В.И. Шинкарук – К.: Наук. думка, 1974. – 334 с.




1Кант И. Исследование отчетливости принципов естественной теологии и морали / И. Кант // Собр. соч.: в 8 т. – М.: Чоро, 1994. – Т.2. – С. 160-190.

2Кант И. Критика чистого разума / И. Кант. – Симферополь: Реноме, 1998. – 464 с. – (Интеллектуальная библиотека).

3Кант И. Критика практического разума / И. Кант // Лекции по этике. – М.: Республика, 2005. – С.295-407.

4Кант И. Основы метафизики нравственности / И. Кант // Соч.: в 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4 (1). – С. 219-310.

5Кант И. Религия в пределах только разума / И. Кант // Трактаты и письма / [Ред.кол.: Б.М. Кедров, В.М. Богуславский, А.В. Гулыга и др.]; пер.с нем.: Н. Вальденберг, Т. Васильева, А. Гулыга и др. – М.: Наука, 1980. – С. 78-278.

6Кант И. Спор факультетов / И. Кант // Собр. соч.: в 8 т. – М.: Чоро, 1994. – Т.7. – С. 58-136.

7Аквинский Томас. Сумма теологии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.thirdmill.org/files/russian/23202~2_19_00_10-41-59_PM~SummaTheologia.doc.pdf ; Ансельм Кентерберийский. Прослогион [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nibiryukov.narod.ru/nb_russian/nbr_teaching/ nbr_teach_ library/nbr_library_classics/nbr_classics_anselm_proslogium.htm; Святитель Григорий Богослов. Пять слов о богословии. Слова (27-31). Полное собрание сочинений / Григорий Богослов, Святитель. – М.: Харвест, 2000. – 32 с., тощо.

8Декарт Р. Метафізичні розмисли / Р. Декарт / Пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського / [За ред. П. Соколовського]. – К.: Юніверс, 2000. – 304 с. – (Філософська думка); Паскаль Блез. Мысли. Малые сочинения. Письма / Б. Паскаль; пер. с фр., вст. ст. и прим. Ю. Гинзбург. – М.: НФ «Пушкинская библиотека», ООО «Издательство АСТ», 2003. – 528, [8] с. – (Золотой фонд мировой классики); Спиноза Б. Избранные произведения: В 2-х т. / Б. Спиноза – М.: Государственное издательство политической литературы, 1957. – Т. 1. – 632 с.; Юм Д. Естественная история религии / Д. Юм // Малые произведения. – М.: Канон, 1996. – С. 217-297, тощо.

9Андреева И.С. Современные теологи и религиоведы о философии Канта / И.С. Андреева // Кантовский сборник: Сб. науч. тр. – Калининград: Калининградский у-тет, 1985. – Вып. 10. – С. 67-83; Асмус В.Ф. Иммануил Кант / В.Ф. Асмус. – М.: Наука, 1973. – 536 с., тощо.

10Соловйов В. Кант / В. Соловйов // Кант: pro et contra / [Сост. А.И. Авбрамов, В.А. Жучков, предисл. и коммент. В.А. Жучкова]. – Спб.: РХГИ, 2005. – С. 329-367.

11Кассирер Э. Жизнь и учение Канта / Э. Кассирер.; [С.Я. Левит (сост.)] – Спб.: Университетская книга, 1997. – 447 с. – (Книга света).

12Хайдеггер М. Кант и проблема метафизики / М.Хайдеггер / Пер. с нем. и послесл. О.В.Никифорова. М.: Русское феноменологическое общество, 1997. 143 с.

13Гаєр М. Світ Канта: Біографія / М. Гаєр; пер. з нім. Л. Харченко. – К.: Юніверс, 2007. – 336 с. – (Життєписи).

14Иммануил Кант: наследие и проэкт / Рос. акад. наук, Ин-т философии ; [редкол.: В.С. Степин, Н.В. Мотрошилова (отв. ред.) и др.]. М.: Канон+, 2007. 623 с.

15Ойзерман Т.И. Нравственное сознание и религия в системе И. Канта / Т.И. Ойзерман // Кантовский сборник: Межвуз. темат. сб. науч. тр. – Калининград: Калининградский ун-тет, 1993. – Вып. 17. – С. 3-11.

16Шалагінов Б.Б. І. Кант: мислитель, естетик, мораліст (матеріали до лекції) / Б.Б. Шалагінов // Наукові записки. Національний університет «Києво-Могилянська Академія». – Т. 48: Філологічні науки / [Ред.: В. Брюховецький та ін.]. – К.: НаУКМА, 2005. – С. 82-90.

17Гусейнов А.А. К соотношению морали и религии / А.А. Гусейнов // Свобода совести и культура духовности (философско-этические, религиозные и культурные аспекты): Часть 2 / [Отв. ред.: М.Г. Писманик]. – Пермь: Пермский гос. ун-тет исскуств, 2011. – С. 103–112.

18Сепетій Д.П. Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта / Д.П. Сепетий // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: ДУІІШІ, 2010. – № 4. – С. 78-83.

19Шердаков В.Н. Иллюзия добра: Моральные ценности и религиозная вера / В.Н. Шердаков. – М.: Политиздат, 1982. – 287 с.

20Бродецький О.Є. Сотеріологічний смисл та антропологічна спрямованість етикотеології І. Канта / О.Є. Бродецький // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2004. – Вип. 203-204. – С. 293-297.

21Лубкин А.С. Рассуждение о том, возможно ли нравоучению дать твердое основание не зависимо от религи [фрагмент] / А.С. Лубкин // Кант: pro et contra / [Сост. А.И. Абрамов, В.А. Жучков, предис. и коммент. В.А. Жучкова]. – Спб.: РХГИ, 2005. – С. 11-19. – (Русский путь).

22Введенский А.И. Судьба веры в Бога в борьбе с атеизмом / А.И. Введенский // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение / [Сост. и автор вступ. статьи П.В. Алексеев]. – М.: Политиздат, 1990. – С. 335-352; Введенский А.И. Философские очерки. Выпуск I. / А.И. Введенский – Спб.: Тип. «В.С. Балашев и Ко», 1901. – 223 с.

23Виндельбанд В. Избранное: Дух и история / В. Виндельбанд; пер. с нем. – М.: Юрист, 1995. – 687 с. – (Лики культуры).

24Зеньковский В. Апологетика. / В. Зеньковский – М.: Издательский Дом «Грааль», 2001. 248 с. – (Христианская литература).

25Булгаков С. Свет невечерний. Созерцания и умозрения / С. Булгаков. – СПб.: Изд-во Олега Абышко, 2008. – 640 с. – (Библиотека христианской мысли. Исследования).

26Шестов Л.И. Признавал ли хоть один философ Бога? / Л.И. Шестов // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение / [Сост. и автор вступ. статьи П.В. Алексеев]. – М.: Политиздат, 1990. – С. 359-373.

27Франк С.Л. Философия и религия / С.Л. Франк // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение / [Сост. и автор вступ. статьи П.В. Алексеев]. – М.: Политиздат, 1990. – С. 319-335.

28Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества / Н. Бердяев – М.: Правда, 1989. – 607 с. – (Из истории отечественной философской мысли).

29Соловьев В. Оправдание добра. Нравственная философия / В. Соловьев // Сочинения: в 2 т. – 2-е изд.– М.: Мысль, 1990. – Т.1. – С.47-548.

30Юркевич П. Философские произвидения / П. Юркевич // [Под ред. В.С. Степина]. – М.: Правда, 1990. – 670 с.


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет