Issn 0235-3490. Археологія, 2011, №2
жүктеу/скачать 224.44 Kb. Pdf көрінісі
|
| ISSN 0235-3490. Археологія, 2011, № 2
100 перед, мечів та умбонів від щитів) у поховальних комплексах припонтійських районів Фракії роз- глядаються як прояв процесу формування ново- го типу воїнської ідентичності у місцевому се- редовищі під впливом кельтів (див.: Emilov 2010, p. 67). Але деякі обставини дозволяють поста- вити під сумнів правомірність думки про на- лежність меча з Вищетарасівки до інвента- рю саме скіфського поховання. Насамперед слід взяти до уваги той факт, що у Північно- му Причорномор’ї відсутні скіфські похован- ня, надійно датовані ІІІ ст. до н. е. Цей час вва- жається своєрідною лакуною, яка відділяє кла- сичну скіфську культуру від пізньоскіфської (Зайцев 2003, с. 42). Скіфських речей, синх- ронних опублікованому О.В. Бодянським ла- тенському мечу, в комплексі немає. Кинджал та наконечники стріл, як вже зазначалося, були виготовлені значно раніше. Що стосується на- конечника списа, то його зі значною ймовір- ністю слід визнати латенським. Уже О.В. Бо- дянський відмітив, що меч і наконечник ви- готовлені за однією технологією (Бодянский 1962, с. 273). Зов нішня схожість обох предме- тів і водночас чіткий контраст між ними та за- лізним скіфським кинджалом з Вищетарасів- ки візуально помітні навіть на фото (рис. 2, 1). Наконечники списів завдовжки 40,0 см і біль- ше використовувалися скіфами (Мелюкова 1964, с. 36), однак їх відносно небагато. Вод- ночас для кельтської паноплії такі наконечни- ки є цілком звичним явищем, і для латенських воїнських поховань одночасна присутність на- конечника ударного списа й меча є типова, не кажучи вже про наявність у похованні уламків фібули, латенське походження якої, попри ти- пологічну невизначеність, не викликає сумні- вів у дослідників. Пролити світло на походження вищетара- сівської пам’ятки може її зіставлення з інши- ми знахідками латенських мечів на території Скіфії. Свого часу З. Возняк долучив до спис- ку латенських імпортів на схід від Карпат три мечі з пізньоскіфського могильника Золота Балка (Woźniak 1974, s. 152). Усі вони походять з цілком типових для регіону групових катакомб- них поховань. Однак перевірка опублікованих матеріалів цього могильника ставить під сумнів думку, висловлену польським дослідником, щодо латенської належності знайдених там мечів. Так, довгий (85,0 см) дволезовий меч з по- ховання 1 могили 8 має характерне для сарматсь- ких мечів перехрестя, форма якого в латенській культурі невідома. Щонайменше сумнівна ла- тенська належність фрагментованого меча з по- ховання 3 могили 51, адже його руків’я, яке до- зволило б більш-менш достовірно робити вис- новки щодо його походження, не збереглося. Виразні латенські риси простежуються лише на дволезовому мечі з похилими плічками й довгим руків’ям, що завершується навершям у вигляді невеликої мідної пластинки квадратної форми (Вязьмитина 1972, с. 63, рис. 28, 10). Меч, вияв- лений у похованні 2 могили 59, справді візуально нагадує кельтські зразки пізньолатенського часу, що було відзначено ще автором розкопок (Вязьмитина 1972, с. 232). Однак його незнач- на довжина (загальна 68,0 см, довжина клин- ка 52,5 см) і своєрідна форма навершя не ма- ють аналогій серед витворів кельтського збро- ярства. Тож, найвірогідніше, в цьому випадку можна говорити лише про засвоєння деяких латенських традицій місцевими майст рами з виготовлення мечів. Це цілком ло гіч но, адже пізньоскіфська культура Нижнього Подніпро в’я, представлена городищами й моги льниками типу Золотої Балки, включала помітний компо- нент латенізованого населення (там само 1972, с. 227—233). Нині, крім вищетарасівської пам’ятки, у Північному Причорномор’ї знайдено лише два мечі, латенське походження яких не викликає сумнівів. Обидва походять з царського мав- золею Неаполя Скіфського, де також знай- дено фібули зарубинецького, неапольського та ольвійського типів. Один меч виявлений у багатому похованні скіфського воєначальника та членів його родини (скриня 2). Він дволезо- вий, типової пізньолатенської конструкції, зав- довжки 102,0 см, з дзвоноподібною гардою, в деяких ранніх роботах помилково фігурував як середньолатенський, хоча був знайдений в од но му комплексі з пізньоетруським дзер- калом (Шульц 1953, с. 31—32). Його датуван- ня періодом LT D1 сумнівів не викликає (див.: Казакевич 2009, с. 21—22). Значний інтерес становить контекст знахідки другого пізньолатенського меча з мавзолею Неа- поля. Він походить з кам’яної гробниці, яка, ймовірно, належала царю Скілуру і містила значну кількість різноманітної зброї. Меч зна- ходився в ногах покійного разом із кількома на- конечниками довгих списів та іншими предме- тами (Зайцев 2003, с. 55, рис. 79, 1). Той факт, що перед вміщенням до могили меч був на- вмисно розламаний навпіл, не може не викли- кати асоціацій з добре відомим у латенській та латенізованих (особливо у пшеворській) куль- турах звичаєм ритуального псування зброї, |