Іван Крип’якевич галицько-волинське князівство

187 У пізніших копіях названо «короля Юрія», але цей додаток викликає сумніви (ЗНТШ, т. 123/124, с. 29.).

188 Печатка Юрія Львовича, привішена до грамот Андрія і Льва Юрійовичів 1316 р. та Юрія II 1325–1335 рр.

189 Літопис згадує про посадження Ігоровичів у Галичі і Звенигороді (Іпат., с. 481.).

190 Про «королівську діадему», надану Данилові, згадує також папа Олександр IV в листі 1257 р. (ЗНТШ, т. 123/124, с. 103).

191 Що назва «коруна» означає «державу», видно із опису печатки Гедиміна: «in manu dextra coronam continentis et sceptrum in sinistra (у правій руці тримає корону, у лівій скіпетр) (Hansisches Urkundenbuch, Halle, 1879, Bd 2, S. 307.).

192 Питання про галицькі монети другої половини XIV ст. висвітлено в монографії Котляра М. Ф. Галицька Русь у другій половині XIV — першій чверті XV ст.: Іст.–нумізмат. дослідження, с. 52–64.

193 Видавці літописів передають «дядька» з малої літери, вважаючи його вихователем молодих князів, але більш правдоподібно, це було прізвище боярина.

194 До грамот привішені печатки згаданих тут бояр (Болеслав–Юрий II, табл. 6, 8–9.).

195 Володимир Ігорович направляв послом до Угорщини свого сина Всеволода. — Іпат., с. 484. В посольствах від Данила і Василька Романовичів їздили бояри Мирослав, Дем’ян, Андрій, Павло, митрополит Кирило (Іпат., с. 493, 494, 498, 502, 503, 510, 537.). Послом Володимира Васильковича був володимирський єпископ Євсигній, послом Льва Даниловича — перемишльський єпископ Мемнон, боярин Павло Діонисійович та ін. (Іпат., с. 593, 600, 611, 612.).

196 Дмитро і Володислав в Галичі (Іпат., с. 491, 527.); Ярон і Юрій в Перемишлі (Іпат., с. 490, 499.).

197 Дем’ян, як тисяцький, згадується вже в період князювання Данила у Володимирі (Іпат., с. 493, 494.).

198 Дворський Григорій (Іпат., с. 517.).

199 Андрій дворський (Іпат., с. 527, 533, 534, 539.); Яків (Іпат., с. 530.); Олекса (Іпат., с. 536.).

200 Назва дворського існувала ще в XIV ст.: 1370 р. згадується боярин Гліб Дворскович, очевидно, син дворського (Розов, № 2, 13; АГЗ, т. 1; т. 2, № 2–7; т. 5, № 8, 10, 11, 13; т. 8, № 9.).

201 У Київському літописі XII ст. згадуються волості Київська, Чернігівська, Новгородська у значенні князівств (Іпат., с. 222.).

202 Тут в авторському тексті залишено вільні місця (загальним обсягом близько півсторінки машинопису), куди автор передбачав вставити матеріали, що конкретизували б його висновки з даного питання.

203 Тариф походить з середини XIV ст., але, очевидно, відбиває відносини ранішого часу.

204 Літопис розповідає, що Володимирко добув багато срібла шляхом реквізиції в київських і волинських містах, під час походу 1150 р. Він наказав жителям Мичеська: «дайте мені срібло, скільки хочу, а то візьму вас на щит» (тобто силою добуде місто), жителі не мали чим платити, «брали срібло із вух і ший, зливаючи срібло, давали Володимиру» (Іпат., с. 289.).

205 Див. грамоту Владислава Опольського з 1380 р. (АГЗ, т. 1, № 11.).

206 Боярин Володислав мав иайманих угрів та чехів (Іпат., с. 488.).

207 Бій під Перемишлем (Іпат., с. 177–179.); Ігоровичі (Іпат., с. 480, 481, 485.); Мстислав Мстиславич (Іпат., с. 491, 492, 493, 498, 502.); Данило (Іпат., с. 503, 507, 513, 516 (торки), 528, 538, 543.).

208 Під Ярославом 1245 р. дворський Андрій «сразився с полком Ростиславлим крЂпко: копьем же изломившимся, яко от грома трЂсновение быть, и от обоих же мнози падше с коней и умроша, в инии уязвени быша от крЂпости ударения копЂйного» (Іпат., с. 533.). В битві під Шумськом: «Данил же вободе копье свое в ратного, изломившуся же копью и обнажи меч свой» (Іпат., с. 512. Пор. с. 549, 556.).

209 До складу стрільців входили також степовики (Іпат., с. 485, 506, 543, 552.).

210 Поселення Стовп’є згадується вперше 1256 р. — отже, з ранішого часу був там «стовп», але муровані башти треба приписати Данилові.

211 Згадується також стовп у Городні, яка належала Литві (Іпат., с. 579.).

212 Володар Ростиславич побудував церкву св. Івана у Перемишлі (Длугош., т. 10, с. 533.); Мстислав Ізяславич — церкву Успіння у Володимирі (Іпат., с. 382.); Данило — Трійці, Івана, Кузьми і Дем’яна та Богородиці в Холмі (Іпат., с. 558–560, 570, 590, 600.); монастир св. Данила в Угровському (Іпат., с. 573.); «прекрасну» церкву Богородиці в Дорогичині (Іпат., с. 524.); Володимир Василькович — монастир Апостолів у Володимирі (Іпат., с. 595.); церкву Петра в Бересті, Юрія в Любліні, Благовіщення в Кам’янці (Іпат., с. 608–609.). Засновником собору в Галичі вважають Ярослава Осмомисла. Згадуються ще деякі церкви і монастирі, засновники яких невідомі:, у Володимирі — Михайла і Дмитра (Іпат., с. 573, 608.); в Мельнику — Богородиці (Іпат., с. 560.); в Грубешові — Миколи (Іпат., с. 550.), без назви у Звенигороді (Іпат., с. 517.); в Галичі — монастир Івана (Іпат., с. 447.); в Синеводську — монастир Богородиці (Іпат., с. 523.); в Полонині — без назви (Іпат., с. 567.).

213 Княгиня–вдова перед домовиною померлого голосила: «Царю мій добрий, лагідний, покірливий, праведний. Справедливо наречено тебе на хрещенні Іваном, бо ти подібний йому чеснотою; багато досад прийняв ти від родичів своїх, а ніколи я не бачила, щоб ти, господине мій, віддавав кому з них лихом за лихо, тільки жив, докладаючи все на бога». Так само голосили володимирська знать і всі володимирці. Це голосіння народного характеру. — Свєнціцький І. Похоронне голосіння і церковно–релігійна поезія (ЗНТШ, т. 93/94, с. 100.).

214 Переказ про Галич. — Іпат., с. 483–484; оповідання про євшан–зілля. — (Іпат., с. 460.); пісні про Романа (Іпат., с. 479–480, 540.); пісня на честь Данила і Василька. — (Іпат., с. 540.); пісня, присвячена Мстиславу Мстиславичу (Длугош, т. 9, с. 186–187.).

215 Археологічні розкопки в Галичі і Звенигороді виявили печатки київських митрополитів.

216 Йоасаф, Кирило, Петро (Іпат., с. 492, 502, 537.); Макарій (История русской церкви. Спб., 1880, т. 4, додаток.).

217 Мабуть, з цього часу походить назва с. Куряни Тернопільської обл.; куряни — вихідці із Курська.