Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа

“Месник пригноблених! Так, це я. Але на надприродньому рівні. Ніхто із тих, хто бачить мене царем і суддею земних справ із скіпетром і державою у руці – не бачать мене правильно. Звичайно, я прийшов щоб звільнити від пригноблення. Від гріха, найгіршого із усіх пригноблень, від хвороб, безутішності, незнання і егоїзму! Багато навчаться, що пригноблювати – неправдиво, якщо доля поставила їх над іншими. Вони навчаться використову4вати своє суспільне становище для того, щоб допомагати підлеглим.”

“Лазар робить це, і також Йоана. Але їх тільки двоє проти сотень!” – каже сумно Филип.

“Річка при витоку не така широка, як у гирлі: каплі, водяні струмочки, але потім… Є річки, які у гирлі схожі на море.”

“Ніл, чи не так?! Твоя мати розповідала мені це після повернення із Єгипту. Вона завжди говорила: “Море, повір мені, зелено-синє море! Бачити його при повені – це сон!” І вона розповідала мені про рослини, що здається ніби ростуть із води і про всю ту зелень, яка показувалась, коли відходила вода…”, – сказала Марія Алфеєва.

“І я так кажу: як Ніл при витоці є водяним струменем, а тоді стає велетнем, так і ниточка, що служить сьогодні з любов’ю і з любові найменшим – стане розмаїттям. Йоана, Лазар, Марта тепер, а потім багато, багато!” Здається, що Ісус бачить усіх, хто виказує братам милосердя і посміхається, заглибившись у своє видіння.

Юда розголошує, що начальник синагоги хотів іти з ними, але не наважився прийняти рішення: “Ти пам’ятаєш, Йоане, як він прогнав нас останнього року?”

“Я пам’ятаю, але скажи це вчителеві!”

Ісус відповідає, що вони наближаються до Хеврону. Якщо жителі хотітимуть їх, то їх покличуть і вони залишаться; якщо ні – вони негайно підуть далі.

“Так ми зможемо побачити будинок Хрестителя. Кому він належить тепер?”

“Тому, хто хоче, я думаю. Шамаї виїхав і не повернувся. Він забрав слуг і меблі. Щоб помститися, громадяни розламали оточуючий мур; тепер дім належить усім. Принаймні сад. Вони збираються там, щоб вшановувати свого Хрестителя. Кажуть, що Шамаї вбили. Я не знаю, через що… здається, через якусь історію із жінкою…”

“Напевне якась інтрига при дворі!” – бурчить Натанаїл собі у бороду.

Група піднімається і іде у Хеврон, до дому Хрестителя. Прийшовши туди, вони знаходять там згуртовану групу громадян. Вони ідуть їм назустріч дещо невпевнено, зацікавлено і здивовано. Ісус вітає їх, посміхаючись. Вони збираються з духом, розсіюються, і з групи виділяється начальник синагоги, що був таким неввічливим минулого року.

“Мир тобі!” – тут же вітає Ісус. “Чи дозволиш ти нам зупинитися у твоєму місті? Я тут із усіма своїми улюбленими учнями, а також тут є декотрі матері.”

“Вчителю, чи не маєш ти злоби проти нас, проти мене?”

“Злоби? Це мені незнайоме; я також не знав би, через що я повинен відчувати неприязнь.”

“Останнього року я образив тебе…”

“Ти образив незнайомого і вважав, що маєш на це право. Але потім ти усвідомив і покаявся, що зробив це. Це позаду. Так як розкаяння знищує провину, так і сьогодення стирає минуле. Я більше не незнайомий для тебе. Які почуття до мене ти маєш тепер?”

“Пошану, Господи, Прагнення…”

“Прагнення? Що хочеш ти від мене?”

“Краще пізнати тебе.”

“Як? В якій спосіб?”

“Через твої слова і твої діла. Свідчення про тебе, про твоє вчення і твою силу, дійшло до нас; і нам сказали, що ти не був осторонь звільнення Хрестителя. Отож ти не ненавидів його, не намагався відтіснити нашого Йоана!… Він сам не заперечу4вав, що з0авдяки тобі він знову побачив долину священного Йордану. Ми були у нього, говорили про тебе і він сказав: “Ви не знаєте, кого ви прогнали. Я повинен виговорити вам; але я прощаю вас, тому що він вчив мене прощати і бути смиренним. Отож якщо ви не хочете бути прокляті Господом і мною, його слугою, то любіть Месію. Не сумнівайтеся! Його свідоцтвом є: Дух Миру, досконала любов, вища від любої іншої мудрості., небесне вчення, абсолютна смиренність; влада над усякими речами, досконала покірність і ангельська чистота. Ви не зможете помилитись. Якщо ви вдихаєте мир поблизу людини, яка каже про себе, що є Месією; якщо ви п’єте любов, любов, яка походить від нього; якщо ви із вашої темряви входити у світло; коли ви бачите, що прощаються гріхи і оздоровлюються тіла, тоді скажіть: “Цей є воістину Агнець Божий!” Ми знаємо, що твої діла такі, про які говорив наш Йоан. Тому прости нам, люби нас, дай нам те, що чекає від тебе світ.”

“Я тому прийшов; я прийшов сюди дуже із далека, щоб також дати і місту Йоана те, що я даю кожному місцю, яке мене приймає. Тому скажіть, що ви хочете від мене?”

“Ми також маємо хворих і перебуваємо у незнанні. Особливо стосовно любові і доброти ми є несвідомі. Йоан із його досконалою любов’ю Бога має залізну руку і вогненні слова; він хоче зігнути всіх, як згинає велетень стеблину. Багато впало на дусі, тому що людина є більше грішником, аніж святим. Це важко – бути святим. Кажуть, що ти не гнеш, але випрямляєш, не раниш, а накладаєш бальзам, не б’єш, а гладиш. Кажуть, що ти поводишся по-батьківськи із грішниками і маєш владу над хворобами, якби вони не називалися, особливо над хворобами серця. Равини більше не розуміють цього.”

“Приведіть мені ваших хворих і тоді зберіться у цьому саду, що є покинутим і осквернений гріхом, тоді як колись був храмом милості, яка жила тут.”

Жителі Хеврону розходяться в усіх напрямках, як ластівки; залишається тільки начальник синагоги. Він іде з Ісусом і учнями всередину огорожі саду в тінь альтанки, що поросла дикими буйними трояндами і виноградними лозами. Жителі Хеврону незабаром повертаються. Вони приносять паралізованого на ношах, приводять сліпу дівчину, глухонімого і двох хворих, що страждають на якусь невідому хворобу і яких ведуть супроводжуючи.

“Хай мир буде з тобою”, – вітає Ісус кожного хворого, що приходить. Потім м’яке запитання: “Що ви хочете, що я зробив?” І відповідає жалібний хор нещасних; кожен хотів би розповісти свою власну історію.

Ісус, що сидів, піднімається і іде до німого, якому він зволожує губи своє слюною і якому він каже велике слово: “Відкрийся!” Так само він каже сліпій, закриті повіки якої він торкає пальцем, зволоженим слюною. Потім він дає руку паралізованому і каже: “Встань!” На кінець він кладе на обидвох хворих свої руки зі словами: “Станьте здоровими в ім’я Господа!”

Німий, який до цього часу видавав незрозумілі звуки, каже ясно і чітко: “Мама”, в той час як дівчина відкриває до світла розпечатані повіки, знову закриває їх і знову відкриває і вказує пальцем на незнайоме сонце, сміється і плаче, тре очі, що незвичні до сонця і дивиться на землю, осіб і, особливо, на Ісуса. Паралізований впевнено встає із нош, а його милосердні носії піднімають їх пустими вгору, щоб людям, які стоять далеко, дати зрозуміти, що здобута милість, в той час як обоє хворих з радості плачуть і стають на коліна, щоб вшанувати свого рятівника.

Люди починають в захопленні вигукувати: “Осанна!”. Тома, що стоїть близько від Юди, пристально дивиться на нього і з таким промовистим виразом , що той йому відповідає: “Я був дурний, пробач!”

Після того як вигуки вщухли, Ісус починає говорити.

“Господь говорив до Josua (Ісуса) і сказав: “Промов до дітей Ізраїля і скажи їм: Розділіть міста з утікачами, від яких я через Мойсея говорив до вас, щоб туди міг утекти той, що мимовільно вбив когось і хоче уникнути гніву родичів і кровної помсти!” Хеврон одне з таких міст.

Сказано далі: “І старійшини міста не повинні видавати невинного тому, хто шукає його щоб убити, але вони повинні його прийняти і дати йому житло, щоб він міг перебувати там до суду і допоки не помре відповідний первосвященик. Після цього він може повертатися у своє місто і у свій дім.”

У цьому законі уже враховується милосердна любов до ближнього і звучить наказ дотримуватись її. Цю заповідь дав Бог, оскільки не дозволено вбивати попередньо обвинуваченого; не дозволено також вбивати у гніві.

Це стосується також і моральних переступив і звинувачень. Не дозволено обвинувачувати, якщо не досліджено точно, або судити, перш ніж буде вислухано обвинуваченого. Але сьогодні до теперішніх обвинувачень і присудів за вчинені або такі, що вважаються вчиненими, дій додаються нові: такі, які спрямовані проти людей, що виступають в імені Бога. Століттями це робилося проти пророків; сьогодні повстають проти Предтечі Христа і проти Христа. Ви самі можете це проконстатувати. Хреститель, якого підступом виманили із області Сіхему, очікує смерті у в’язницях Ірода; тому що він ніколи не погодиться з брехнею чи компромісом, навіть якби мав бути обезглавленим: ніщо не зруйнує його чесності і не зможе розлучити його душі із правдою, якій він вірно служив у всіх її різноманітних формах – божественній, надприродній і моральній. Так само переслідуватимуть і Христа, з подвоєною і десятикратною люттю, тому що він не обмежиться тим, щоб сказати Іродові: “Це тобі не дозволено”, але скрізь там, де він увійшовши знайде гріх або знатиме, що гріх присутній, скаже: “Це тобі не дозволено”, не виключаючи ніякої категорії в ім’я Боже і на Славу Божу. Як це може статися? Чи немає в Ізраїлі більше слуг Божих? Так, вони є. Але вони вшановують ідолів.

У листі Єремії до вигнаних серед інших є і такі речі. Я пробуджую їх у вашій пам’яті, тому що кожне слово листа є повчання, котре з моменту, коли Дух надиктував їх внаслідок події сьогодення, стосується і прийдешніх подій. Отож, написано: “Коли ви прийдете у Вавилон, то побачите ідолів із золота, срібла, каменю і дерева… Стережіться, щоб не наслідувати вчинки чужинців, чи страшитися їх, чи мати страх… скажіть у ваших серцях: ‘Тобі одному, о Господи, ми повинні поклонятися!’” І лист описує цих ідолів у всіх подробицях; ці ідоли, що мають штучний язик і не послуговуються ним, щоб дорікнути своїм фальшивим священикам, які їх обкрадають, для того щоб золотом ідола покрити повій; але і у цих вони забирають золото, що забруднене проституцією, щоб знову покрити ним ідола; ці ідоли, яких руйнують іржа і черви, і які тільки тоді чисті і прибрані, коли людина помиє їхнє обличчя і одягне їх, тоді як вони самі ні на що не здатні, навіть якщо вони тримають у руках скіпетр і терези. І пророк закінчує: “Тому не бійтеся їх!” Далі він продовжує: “” Непотрібні як розбиті посудині є ці божки. Їхні очі повні пилу, який здіймають відвідувачі храму; вони завжди закриті, як у могилі, або як очі того, хто образив царя; кожна людина може вкрасти у них їхні коштовні одежі. Вони не бачать світла ламп, а тому вони у храмі наче поліна, а лампи тут є тільки для того, щоб покривати їх кіптявою, в той час як пугачі, ластівки та інші птахи летять їм на голову і бруднять їх своїм послідом; кішки роблять із їхніх одеж собі гнізда і рвуть їх на шматки. Ні, цих ідолів не треба боятися; вони мертві речі. І золото не потрібно їм; воно служить тільки прикрасою і якщо його не чистити, то воно і не блистить. Вони також нічого не відчували, коли їх виготовляли. Вогонь не пробудив їх до життя. Вони куплені за певні суми і виставлені там, де людина хоче їх мати; тому що вони соромугідним чином безсилі…Чому ж тоді їх назвам богами? Тому що їм поклоняються і проносять жертви у виставах облудних церемоній, у як не вірять ні виконавці, ні жителі. Якщо їм зробити добро чи зло, то вони не відплачують; вони нездатні призначити чи скинути царя; вони не можуть уділити ні багатства, ні бід; вони не можуть охоронити людину від смерті і захистити слабкого перед сильним. Вони також не мають співчуття до вдів і сиріт. Вони схожі на скалу в горах…” Приблизно так каже лист.

Погляньте, ми також маємо ідолів, але більше не маємо святих у рядах слуг Господніх. А звідси: зло може повставати супроти добра. Зло, що забруднює болотом розум і серце тих, що не є більше святими і гніздиться у їхніх фальшивих одежах доброти.

Вони не можуть більше вимовляти слова Божі. Це природньо! Вони мають виготовлений людьми язик і говорять людські слова, якщо не кажуть слів сатани; вони нічого іншого не вимовляють окрім непорозумілих закидів невинним і бідним і мовчать там, де вони бачать зіпсуття сильних світу цього. Тому що всі вони зіпсовані і тому не можуть докоряти за таку саму провину. Вони працюють старанно, не для Господа, а для Тамони і приймають золото розпусти і злочину, торгуючись, крадучи і будучи опанованими жадобою, що переходить всі межі і всяку міру. На них зостається всякий порох, бродить на них, і якщо вони показують Господеві помите обличчя, то Око Боже бачить дуже брудне серце. Іржа ненависті і червоточина гріха точить їх; вони нічого не роблять, щоб порятуватися. Вони обходяться із прокляттями як із скіпетром і мечем; але вони не знають, що вони самі прокляті. Заперті у своє мислення і свої пристрасті як трупи у своїх гробах чи полонені у своїй в’язниці, стоять вони тут у чіпляються за залізні прути своєї камери зі страху, що чиясь рука могла б витягнути їх звідти; тому що тут ці мертві все ще є чимось: муміями, але не муміями із людським виглядом, але висохлими до сухого дерева тілами; зовні вони були б застарілими речами від світу, що шукає життя, що потребує життя, як немовля груди і який шукає того, хто дарує життя, а не трупний сморід.

Вони стоять у храмі, так, і дим ламп: почестей, покриває їх своєю сажею; але світло не проникає у них; всі пристрасті гніздяться у них як птахи і кішки; але жодне захоплення своїм завданням не запаює в них містичного неспокою за Богом. Вони відхиляють любов. Вогонь любові не запалює їх, так як любов не одягає їх своїм чудовим золоти сяйвом; подвійна любов по формі і походженню: любов до Бога і до ближнього по формі; любов до Бога і людини – джерело. Тому що Бог віддаляється від людини, яка не любить і джерело пересихає; і відхиляється людина від злих людей і пересихає і друге джерело. Все буде забрано людині без любові тим, хто є Любов. Вони дозволять купляти себе за прокляті гроші і вести себе туди, де їх хочуть мати користь і влада.

Ні! Ні, це не дозволено! Немає такої монети, за яку можна купити совість, а особливо совість священиків і вчителів. Не дозволено бути гнучким у земних справах, якщо вони провадять до дій, що суперечать встановленому Богом порядку. Це є духовне безсилля, а стоїть написано: “Євнух не може увійти у зібрання Господа.” Отож якщо імпотенти по природі не можуть належати до народу Божого, чи ж може тоді імпотент по духу бути Божим міністром? Істинно кажу я вам, що багато священиків і вчителів є зараз гріховними духовними євнухами, тому що вони покалічені у своїй духовній чоловічності. Багато, задуже багато!

Роздумуйте! Спостерігайте! Порівнюйте! Ви побачите, що ми маємо багато ідолів і мало слуг Доброго, що є Богом. А тому міста притулку не є більше містами притулку. Ніщо більше не шанується у Ізраїлі і святі помирають, тому що несвяті їх ненавидять.

Але я запрошую вас: “Прийдіть!” Я закликаю вас в імені вашого Йоана, який знемагає, тому що він був святим; він покараний, тому що є моїм Предтечею і спробував очистити шлях Агнеця від бруду.

Прийдіть, щоб служити Богу! Час близький ! не будьте не підготовленими до спасіння. Зробіть так, щоб дощ упав на засіяна поле. Інакше він пролився даремно. Ви, ви, жителі Хеврону, ви мали б бути на чолі! Чи ж ви не жили із Захарією і Єлизаветою? Ці святі заслужили у Неба Йоана і тут поширював Йоан пахощі милості зі справжньою чистотою свого дитинства і із своєї пустині посилав він вам пахощі своєї милості, що перешкоджали зіпсуттю, що стали чудом покаяння. Не розчаруйте свого Йоана! Він підніс любов до ближнього на майже божественну ступінь, люблячи останнього жителя пустині, як вас, його співгромадян. Звичайно він вимальовує для вас благополуччя. А благополуччя полягає у тому, щоб слідувати голосу Господньому і вірити у його слово. Виходьте численно із цього священичого міста на службу Господню! Я іду мимо і кличу вас не будьте позаду повій. Яким достатньо одного слова милосердя, щоб покинути теперішній шлях і прийти на шлях добра.

При моєму прибуття мене спитали: “А чи не держиш ти неприязні до нас?” Неприязнь? О, ні! Для вас я маю любов! І я маю надію бачити вас у рядах мого народу; народу, який я в новому ісході поведу до Бога, у справжню землю обітовану: у Царство Боже через Червоне Море помислів і через пустелю гріха, вільну від усякого рабства. У вічну країну, сповнену величі і миру… ходіть! Це Любов проходить мимо! Хто хоче, може послідувати за нею; тому що для того, щоб бути прийнятим нею, достатньо тільки доброї волі.

Ісус закінчив несподіваним мовчанням. Здається, що багато людей зважують почуте, продумують і порівнюють його.

В той час як це відбувається, а Ісус, втомлений і розігрітий, сідає і розмовляє із Йоаном і Юдою, по той бік огорожі саду лунає крик. Спочатку спутані крики, а потім зовсім ясно: “Це він є Месія? Він є тут?” А після того, як це підтвердили, приводять каліку, що виглядає буквою З, такий він скорчений.

“О, це Масала!”

“Але він занадто скалічений; чого він може сподіватися?”

“Його мати, нещасна, також тут!”

“Вчителю, чоловік прогнав цю жінку через народження урода; вона живе тут із милостині. Але тепер вона стара і вже не буде довго жити…”

Справді – урод! Він підійшов до Ісуса. Каліка навіть не може глянути Ісусові в обличчя, наскільки сильно він зігнутий. Він схожий на карикатуру людини-мавпа, або людини-верблюда. Мати, стара і бідна, не каже жодного слова, вона тільки зітхає: “Господи, Господи… я вірю…”

Ісус кладе свої руки на похилі плечі чоловіка, що дістає йому тільки до талії, піднімає своє обличчя до неба і вигукує: “Встань і іди дорогою Господа!” Чоловік стрясається і випрямляється як нормальна людина. Рух послідував так раптово, що можна подумати ніби зламалася пружина. Що привела його у цю абнормальну позицію. Тепер він досягає Ісусові до плеч, дивиться на нього і разом із матір’ю опускаються на коліна. Вони цілують стопи рятівника.

Що зараз діється у народі – описати неможливо. Незважаючи на весь опір, Ісус змушений зупинитися у Хевроні; тому що народ збирається перекрити усі виходи, щоб перешкодити його відходу.

Таким чином Ісус подається у дім старого начальника синагоги; що повністю змінився від останнього року.

249. 
     В Юті; проповідь в домі Ісаака.
     

Ісус не може робити нічого іншого, як уділяти словом і жестом благословення цьому натовпу з дорослих і дітей; натовпу, що оточив його і тиснеться до нього, цілує йому одіж і руки, і кладе немовлят на руки, щоб він благословив їх своїм поцілунком. Першою, що це робить, є Сара, що простягає йому розкішну дитину віком близько десяти місяців, що відтепер називається Осія ().

Любов перешкоджає Ісусові рухатися далі, тому що вона така могутня, як висока хвиля. Я думаю, що Ісуса більшою мірою несе ця хвиля, аніж власні ноги, а його серце припідняте у радості, яку дарує йому ця любов. Його обличчя сяє як у момент живої радості яко Богочоловіка. Це не владний вираз з магнетичним поглядом годин, коли він творить чуда, не має статичний лик, котрий він показує, коли виявляє своє повсякчасне поєднання з Отцем. Це також не строгий вид, який він має, коли виговорює за провину: все рефлекси різних світел. А це є світіння годин відпруження всього його “Я”, на яке нападають зі стількох сторін і він змушений слідкувати за кожним найменшим жестом, кожним словом. Від себе, чи від інших; так стаєш впутаним в інтриги світу, що як злобний павук тче свої сатанинські нитки навколо божественного метелика, Богочоловіка, і сподівається перешкодити йому тим у польоті і паралізувати дух, щоб він не врятував світ; він сподівається спотворити його слова, щоб він не повчав гріховне незнання землі; він сподівається зв’язати йому руки, щоб ці руки Вічного Священика не освятили людей, які зіпсовані сатаною і тілом, які хотіли би запнути йому очі, щоб досконалість його погляду – що є магнітом, прощенням, любов’ю і спонукою – що поборює кожен недосконалий сатанинський спротив, не притягувала до себе серця.

О, хіба не так відбувається все навколо Христа через діла ворогів Христових? Все ще намагаються наука єресь, ненависть і зависть і народжені із того самого людства вороги людства, як отруйні гілки здорової рослини, , зробити все, що знищити людство; це людство, яке вони ненавидять ще більше як Христа; тому що вони ненавидять його конкретно, роблячи все, щоб ограбити його через дехристиянізацію з його радості, оскільки вони не можуть прийняти Христа, тому що він є бог, а вони – тільки порох.

Так, вони роблять це! Але Ісус повертається у вірні серця, вартує звідти над іншими і говорить до них. Звідти він благословить людство, а потім… потім він дає себе цим серцям, і вони… вони торкаються Неба своїм Блаженством, перебуваючи тут, але палаючи, допоки все їхнє Єство не виповниться дивним неспокоєм: в почуттях і в органах, у відчуттях і в думках і нарешті в дусі… Сльози і посмішки, зітхання, спів і вичерпання; одночасно настійні потреби життя є нашими супутниками, або більшою мірою самим нашим єством; тому що як кістки у тілі, вени і нерви під шкірою, а все це разом утворює людину, так і речі, що загорілися від Ісуса і були подаровані, в нас, у нашій жалюгідній людськості. Що є ми в ті моменти, які не можуть тривати вічно, тому що якби вони тривали більше, ніж одну мить, то помер би спаленим і знищеним? Ми більше не люди. Ми більше не тварини, обдаровані розумом, що живуть на землі. Ми є, ми є: о, Господи! Дозволь це мені сказати, не із гордості, але щоб вславити твою велич; тому що твій погляд спалює мене і доводить мене до екстазу… Тоді ми є серафіми. І це дивує мене, що із нас не виходять язики полум’я, відчутні для людей і для матерії, як це стається при з’явах проклятих. Тому що якщо це правда, що пекельне полум’я є таке, що достатньо одного єдиного відблиску від проклятого, щоб запалити дерево чи стопити метал: чим же є тоді твій вогонь, о Боже, який має усе, що є безкінечним і досконалим?

Ні, не помирають із гарячки, не згоряють із неї і не виснажуються гарячкою недуг тіла. Ти є нашою гарячкою, Любове! І з неї згоряють, помирають і виснажують себе і в ній розкриваються жили серця, яке не може більше витримати так багато. Я погано висловилася; тому що любов є марення, любов – це бурхливий потік, що рве греблі і затоплює все, що є не ним; любов – це наповнення духу істинними почуттями, що всі є присутні; тому що рука недостатньо швидка для того, щоб записати відчуте почуття від серця у думках. Це не так, не помирають. Живуть. Десятикратним життям. Подвоєним життям людини і блаженного: життя землі і життя Неба. Здобувають і возвишаються, о, в цьому я впевнена, життя без ущербу, без скорочення чи обмеження; тому що Ти, Отець, Син і Святий Дух, Ти, Бог, Творець і Триєдиний, дав Адамові життя як прелюдію для життя після прийняття через Тебе у Небі, після мирного переходу із земного раю до небесного і стрибка у люблячі руки ангелів; так як це було із солодким напівсном і солодким вознесінням Марії у Небо, щоб потрапити до Тебе, до Тебе, до Тебе, до Тебе!

Живуть істинним життям. А потім знову віднаходять себе тут, і, як сталося зі мною, дивуються, соромляться, що займалися стількома іншими справами і кажуть: “Господи, я недостойна. Прости, Господи!” Б’ють себе у груди, повні жаху, що вчинено гріх високомірності; і на світіння опускають щільне покривало, що. Якщо не продовжує горіти далі із співчуттям до нашої обмеженості надзвичайним полум’ям, то горить далі в середині нашого серця, готове в кожну мить, у бажаному Богом мить блаженства знову сильно спалахнути. Опускають завісу над святинею, де Бог горить своїм вогнем, своїм світлом, своєю любов’ю… і вичерпаний, і все ж відроджений продовжуєш свій шлях далі, неначе… сп’янілий від сильного і зміцнілого вина, що не затуманює розум, але оберігає його від того, щоб не дивитися і не думати про те, що не є Господь; ти, мій Ісусе, зв’язуюча ланка між нашою нужденністю і Божеством, Посередник відкуплення від нашої вини, Творець блаженства нашої душі, ти, Син, котрий продірявленими руками вкладає наші руки в духовні руки Отця і Святого Духа, щоб ми були у вас, тепер і назавше. Амінь.