На що йдуть гроші з гаманця громади: OpenSpending.org

На що йдуть гроші з гаманця громади: OpenSpending.org

На той час святим Граалем для проекту була база даних «Об'єднана онлайнова інформаційна система» (Combined Online Information System), або, як її назвали у формі дотепної абревіатури, COINS («монети» - прим.) Це була найбільш повна та деталізована база даних з британських фінансів. Працюючи з Лізою Еванс (перш ніж вона приєдналася до команди проекту Datablog у Guardian) та Френсісом Ірвінгом (зараз – знаменитість у проекті Scraperwiki), Мартіном Розенбаумом (ВВС) та іншими, ми направляли численні запити на отримання даних – у багатьох випадках безуспішно.

Коли в середині 2010 року ці дані зрештою були оприлюднені, це широко трактувалося як перемога прихильників принципу прозорості. Нам дали розширений доступ до даних, які ми могли завантажити в нашу веб-програму, і ми здобули відчутну увагу зі сторони ЗМІ, коли цей факт став відомим. У день публікації десятки журналістів з’явилися на нашому каналі чату IRC, щоб обговорити реліз та поставити запитання, а також щоб дізнатися, як відкрити та досліджувати ці дані (файли мали розмір у десятки гігабайтів). І хоч деякі мудрагелі заявляли: такий масивний набір даних настільки складний, що це  писала в своєму блозі про цей реліз, багато інших ЗМІ також висвітлювали цю подію та публікували аналітику по інформації, знайденій у цих даних.

Не пройшло багато часу, як ми почали отримувати запити про те, як запустити аналогічні проекти в інших країнах світу. Невдовзі після запуску OffenerHaushalt – версії проекту для державного бюджету Німеччини, створеного Фрідріхом Ліндбергом – ми запустили OpenSpending, міжнародну версію проекту, спрямовану на те, щоб допомогти користувачам створювати карту державних витрат у різних країнах світу за тим же принципом, як проект OpenStreetMap допомагає наносити на карту географічні об’єкти. Ми розробили новий дизайн з допомогою талановитого Грегора Айша, який частково базувався на оригінальному дизайні Девіда МакКендлеса.

І хоч ми спочатку думали, що існуватиме більша вимога на наші більш складні візуалізації, після спілкування з медійними організаціями ми зрозуміли, що у них є більше простіших потреб, які слід було задовольнити в першу чергу, - таких, як здатність інтегрувати динамічні таблиці даних у їхні блоги. Бажаючи заохотити редакції до того, щоб паралельно з їхніми публікаціями вони надавали й доступ до даних, ми і для цього створили відмет.

Наш перший великий реліз відбувся під час першого Міжнародного фестивалю журналістики в Перуджі (Італія). Група програмістів, журналістів та держслужбовців спільно попрацювала над тим, щоб завантажити дані по Італії на платформу OpenSpending – це дало розлогу картину того, як витрати розподіляються поміж центральними, регіональними та місцевими адміністраціями. Про це відписалися такі ЗМІ, як Il Fatto Quotidiano, Il Post, La Stampa, Repubblica та Wired Italia, а такожGuardian.


Ілюстрація 37. Італійська версія проекту «На що йдуть мої гроші» (La Stampa)
У 2001 ми працювали разом із проектом «Опублікуй, що ти оплачуєш» та Інститутом міжнародного розвитку над візуалізацією допомоги Уганді в 2003-2006 роках. Для нас це було новим, бо вперше можна було показати потоки іноземного фінансування паралельно з національним бюджетом – це давало змог побачити, наскільки пріоритети донорів співпадали з пріоритетами уряду. Ми отримали деякі цікаві висновки: наприклад, і програми протидії СНІДу, і програми планування родини, як виявилося, майже повністю фінансувалися зовнішніми донорами. Про це написав Guardian.

Ми також спільно з неурядовими організаціями та ініціативними групами працювали над пошуком перехресних посилань між даними про витрати та іншими джерелами інформації. Наприклад, організація Privacy International вийшла на нас і великим списком компаній, що виробляють обладнання для стеження, та списком державних установ, що брали участь у відомій міжнародній виставці технологій для стеження, яку неофіційно називають «Бал жучків». Систематичний пошук перехресних посилань між назвами цих компаній та базою даних витрат давав змогу встановити, які з компаній отримали урядові контракти – а потім це можна було використати для запитів відповідно до закону про свободу інформації. Цю тему висвітлили Guardian та Wall Street Journal.

Наразі ми працюємо над покращенням фінансової грамотності журналістів та громадськості – виконуючи частину проекту під назвою «Історії витрат» (Spending Stories). Він дає змогу користувачам поєднувати дані про державні витрати зі статтями, пов’язаними з цими витратами, і в такий спосіб бачити цифри, що стоять за статтями, та статті, що стоять за цифрами.
Працюючи в цій галузі, ми дізналися про таке:

• 
  Журналісти часто не призвичаєні до роботи з «сирими» даними, і багато з них не вважають їх необхідним підґрунтям для журналістської роботи. Шукати теми статей у «сирій» інформації – це все ще порівняно нова ідея.
  
• 
  Процес аналізу та розуміння даних потребує багато часу, навіть якщо у вас є необхідні навики. «Утиснути» їх у короткотерміновий цикл із виробництва новин важко, тому журналістику даних частіше використовують у більш довготермінових проектах, таких як розслідування.
  
• 
  Дані, які оприлюднює уряд, часто є неповними або застарілими. Дуже часто бази даних, надані в публічний доступ, не придатні для розслідувань, якщо не додати до них більш специфічну інформацію, отриману за допомогою запитів відповідно до законодавства про свободу інформації.
  
• 
  Ініціативні групи, вчені та дослідники часто мають більше часу та ресурсів на проведення розширених досліджень масивів даних, ніж журналісти. Об’єднання з ними в єдину команду та командна робота можуть бути дуже плідними.