Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

– Ось і все, – сказав він ласкавим голосом, коли вона розплющила очі. – З тобою все гаразд?

– Як сказати. – Вона відкашлялась, так щоб не походити на хворого горобця. – Де всі інші?

– Зупинились, наразі. Клуїс там посміхається до камер. Але він незабаром прийде за тобою.

– Я розраховую на це. Прокляття, не можу повірити, що знепритомніла. Зі мною ніколи цього не траплялось раніше. – Ну, можливо один раз, після того, як вона вдарила ножем Філа Каттроуна. Вона отямилась, щоб побачити, що лежала чомусь поруч з його бездіяльним тілом, вся в його крові. Вона здригнулась при цьому спогаді.

– Якщо тобі не до опитування, то я можу викликати фельдшерів, – сказав Кайл, весь сповнений співчуття, коли лагідно прибирав її волосся з вологого чола. – Ніч у лікарні відтягне тобі якийсь час.

– Я не маю потребу в часі, – сказала вона з обуренням, намагаючись підвестися. Але слабкість змусила її опуститися знову. – Запитання не мають тривати довго. Я нічого не знаю.

– Так, ну, Клуїсу знадобиться пару годин, щоб переконатись, що не може з тебе вивудити жодної відповіді. Ти вже знаєш, як це відбувається.

Вона нещасно кивнула головою.

– Мені слід звернутися до Марви. Вона здійме галас.

– Само це не твоя справа.

– Правда, я нічого не можу вдіяти щодо підкинутого доказу. Але мені слід принаймні залишатися в будинку, подалі від камер.

– Можливо так. Можливо й ні. Кажуть краще один раз побачити, ніж сто разів почути. І вираз шоку на твоєму обличчі, коли витягли того ножа з-під твоїх сходів, був настільки щирим, що вони відчули оргазм.

– Ну, якщо ти так кажеш.

– Кожна камера там це відзняла. Ти могла б скористатися цим на суді.

– Будь ласка, давай не будемо розмовляти про суди. Звичайно, Тері не наражатиме мене на це.

– Хто б тебе не підставляв, мабуть не зупиниться ні перед чим. – Він зробив паузу, щоб до неї дійшов зміст того, що сказав. – Я запрошу Марву до тебе.

– Її номер поруч з телефоном на кухні.

У той час, як Кайл телефонував, Джес намагалась зібратися. Боже, це було божевіллям. Вона повинна була покласти цьому край. Вона повинна була знайти Тері. Коли вона лежала там на кушетці з запамороченням, з нудотою, то обмірковувала план.

Вона не могла розповісти нікому про це, навіть Лінн. Ні Марві. Особливо не Кайлу, що спробував би зупинити її. І якщо він не зможе, то піде за нею і, можливо, закінчить у неприємностях сам. Він може втратити роботу, якщо його затримали б за злам і проникнення до чужого житла.

Детектив Клуїс з’явився за кілька хвилин. Він постукав у двері. І коли Кайл його впустив, він зайшов з поважним виглядом і зневажливо витріщився на Джес, яка все ще лежала на спині на кушетці. Він ледве не верещав з радощів.

– Її адвокат вже їде, – сказав Кайл.

Клуїс підкотив очі і миттєво спантеличився.

– Я почекаю.

Жінка, технік з групи обшуку, яка зайшла слідком за Клуїсом усередину, сіла обережно на край стільця і виглядала знервованою. Вона тримала паперовий мішок.

Джес знала що було в тому мішку. Вони збиралися змусити її подивитись на це. Начебто їй було потрібно це бачити.

Марва з’явилася в рекордний час. Її перука збилась трохи набік, як і була помада на губах. Але, незважаючи на все, її присутність була домінуючою. Навіть Клуїс сів трохи рівніше, коли вона велично ввійшла в кімнату, і Джес була ще раз задоволена сестриним вибором адвоката.

– Ви зможете це витримати, люба? – вона запитала Джес в першу чергу. – Звичайно, якщо Ви не…

– Ні. Я хочу покласти цьому край.

– Тоді добре. – Вона перетягла стілець з їдальні й сіла на нього як королева, що вступила на престол. Вона кивнула Клуїсу. – Продовжуйте.

Звідти все пішло, як і очікувалось. Клуїс запитав Джес, що вона знає про той ніж. Вона відповіла, що знає не більше за будь-кого іншого. Так, вона визнала ножа за свій. Вона не знала, як він потрапив під ґанок. Щоразу, коли вона згадувала про можливість, що хтось її підставив, Клуїс не зважав на неї.

Вони почали розмовляти не по суті. Нудота працювала на користь Джес. Її шлунок болів так сильно, що у неї не вистачило ніякої енергії на емоції. Її відповіді на запитання Клуїса були врівноваженими, спокійними, сухими.

Він здався набагато швидше, ніж вона уявляла б за можливе.

Як тільки пішов Клуїс, Марва упереджено звернулась до Кайла:

– Знаєте, Ви можете також піти.

Джес прагнула захистити Кайла. Він був добрий до неї сьогодні вдень – попереджаючи про телевізійні камери, ловлячи, коли вона падала, захищаючи від стерв’ятників преси. Але Марва б жахнулася, якби дізналась точно, наскільки Джес зблизилась з Кайлом Брансоном. Найкраще, що Джес змогла зробити для Кайла, так це перепрошуючи знизати плечима.

– Я йду, – сказав Кайл, одягаючи куртку. – Телефонуйте, якщо у Вас буде якась потреба.

Коли він пішов, Марва кілька секунд пильно дивилася з підозрою на зачинені двері. Нарешті вона запитала:

– Що з ним коїться?

– Він був гарний до мене, якийсь час, так чи інакше, – відповіла Джес, вважаючи, що неможливо казати кривду Марві. – Він єдиний, хто вірить навіть на половину моїй версії, що Тері мене підставив.

Марва клокнула язиком й похитала головою:

– Дівчинко, чи Ви будь-коли чули про доброго поліцейського, поганого поліцейського? Ваш детектив, що прекрасно виглядає, тут грає доброго поліцейського. І не попадайтеся на цю вудку. Він щось шукає, і це не Ваш чудовий зад, хоча він імовірно взяв би його з посмішкою.

Джес засувалася тривожно на дивані. Марва тільки висловила ті ж самі сумніви, які Джес відчувала до Кайла час від часу. Вона сказала обережно:

– Я думаю, що він чесний.

Марва скористалась грізним поглядом, що приберігала, коли дійсно хотіла справити враження:

– Ви так гадаєте. В поліції нічого немає чесного. Ви нічого не розповіли тому чоловікові з того, що розповідали мені?

Джес без слів кивнула головою. Марва її не розуміла. Все одно, вона була зобов’язана діяти за порадою свого адвоката. Марва знала те, що було найкращим для справи Джес. Але чи хто знав, що було найкращим для душі Джес? З причин, що були поза її розумінням, вона починала мати потребу в Кайлі.
Кайл пробував дивитися телевізійні передачі, але на кожному каналі продовжували показувати останні новини. Кадри з ножем та блідим обличчям Джес з короткометражної плівки домінували на екрані, поряд з деякими не так розумними озвученими Клуїсом шматками. Кайл не міг від них здихатися. Отже, він вимкнув телевізора. Це було після опівночі, так чи інакше.

Він хотів спати, але знав, що сон вислизне від нього. Його права нога боліла, наслідки старої травми, яку він отримав, коли був вуличним поліцейським. Якийсь запаморочений наркотиками наркодилер збив Кайла своїм авто. Коли наставав біль, єдине, що допомагало йому заснути, так це досягти повного виснаження.

Він був близько до цього зараз. Він думав з тугою про прописане знеболююче, сховане в його домашній аптечці, потім похитав головою. Його старий довго вживав наркотики за рецептом. Наркотики управляли його життям. Кайл поклявся не пускатися тієї помилки. Флакончик з пігулками залишався недоторканим.

Він ліг на кушетці, що розсувається з торців, з підтриманою парою подушок ногою, і слухав рух зовні. У когось на вулиці була вечірка. Авто прибували й від’їжджали. Він майже заснув, коли задзвонив телефон.

Він кинувся до нього, сподіваючись, що могли б бути гарні новини для Джес. Або сама Джес.

– Брансон.

– Кайл!

Спочатку він подумав, що це була Джес, потім зрозумів, що голос був зовсім не її.

– Так. Пробачте, що турбую Вас, але щось трапилось, і я не знаю, кому ще телефонувати. Джес зникла.

– Що? – Тривожні картини пронеслися в голові у Кайла.

– Її не викрадали або ще щось, – сказала Лінн квапливо. – Вона кудись пішла. Вона сказала, що лягає спати пару годин тому, але щойно у мене виникла підозра, і я пішла її перевірити. Її не було, її авта не було, її ліжко заправлене. Вона ушилася.

Ця новина була на небагато приємніша за викрадення. Він зітхнув і протер очі великим і вказівним пальцями.

– Чи є хоч якась думка, куди вона пішла?

Лінн завагалася, потім поринула у розмову.

– Думаю, що знаю. Раніше, вона все казала про те, як виявлення Тері було єдиним, за допомогою чого вона могла б виплутатися з цього лиха. Вона переконана, що Кевін переховує Тері. Отже...

– Зрозуміло. – (“О, Джес, як же ти могла так нерозумно вчинити?”) – Ми повинні її зупинити.

– А що, якщо ми вже запізнилися? – заголосила Лінн.

Він навіть не хотів зважати на ці можливості.

– Я зроблю все, що можу. – Він уже засовував руки у рукави своєї шкіряної куртки. – Дякую за дзвінок, Лінн. Ви вчинили правильно.

Хоча Джес так не подумала б і після того, як він покінчив з нею. Якби він піймав її перш, ніж Кевін.
Джес замерзала. Це спостереження було набагато неприємніше за її останнє. Принаймні в останньому у неї було авто, щоб сховатися від вітру. Зараз, все, що захищало її, були миршаві чагарники, які Кевін насадив навколо своєї підставки під ящик для сміття в алеї.

Після розглядання будинку з усіх кутів, Джес вирішила, що вид ззаду був найкращим. Вона зняла один з ящиків для сміття з підставки, і сама стала на його місце. Ця позиція надавала їй гарний отвір від сучка у паркані з частоколу, щоб дивитися, і хоча їй було тісно, і місце смерділо тухлим м’ясом, було не дуже незручно.

Тільки холодно.

Вона подивилась на годинника. Було за опівніч. Вогні вимкнули вже більше як годину тому, і все було спокійно. Пора діяти.

Вона продумала свій план, і він був добрим, хоча й не без ризиків. Найгірший варіант був, якщо Кевін зловить її й викличе поліцейських. Її заарештують й звинуватять в зламі й проникненні до чужого житла. Поряд з обвинуваченням у вбивстві, чи завелика вага.

Найкращий варіант, якщо вона ввійде в будинок і знайде докази, що Тері там живе. Його бритву, насамперед. Коли Джес зібрала речі з його ванної, його золота бритва за індивідуальним дизайном була тією однією особистою річчю, що зникла. Джес вважала, що він просто не міг витримати й думки про користування бритвою з змінними лезами. Коли вона знайде те, що хотіла, то піде геть. І завтра, вона буде тим, хто анонімно зателефонує. Вона б видала з себе подружку Кевіна й описала б доказ, що побачила в його будинку. Поліція мусила б перевірити її розповідь.

Вона тихо відкрила сумку, що застібалась на зіпер, що принесла з собою й витягла інструменти грабіжника – лом і рушник. У неї був малюсінький ліхтарик у вигляді авторучки в одній кишені куртки, і стара дискова камера Кодак в іншій. Вона змогла непомітно просунути інструменти через дошку, що не прилягала. Вона сама, проте, мусила б перелізти через шести футовий дерев’яний паркан. Одним останнім поглядом вона озирнулась, щоб переконатися, що ніхто не спостерігає, та влізла нагору на ящик для сміття, схопилась за дві шпичасті дошки паркану й перестрибнула.

Вона гучно але неушкоджено приземлилася на великий ворох на тому боці. Вона схопила інструменти й кинулась до першого віконного прорізу, який побачила, що входив у підвал.

Поки непогано. Усе було тихо. Не з’явилося жодного вогню.

Вона мусила розбити скло. Вона обгорнула рушник навколо лома й, лежачи на животі, щоб досягти низького вікна, спробувала вдарити, потім сильніше. З третьою спроби, скло розбилося з дуже невеликим звуком.

Дрібниці. Вона натискала і стукала ще трохи, поки не відбила кусок скла досить великий для її руки. Вона простягнула руку всередину, відімкнула й відчинила вікно. Воно було вузьким, але вона зуміла протиснутися в нього уперед ногами. Її спортивне взуття з глухим стукотом вдарилося об бетоновану підлогу.

Миттєва паніка охопила її. Вона зайшла занадто. Вона скоювала злочин. Але вона переборола страх. Тепер не було жодної дороги назад. Вона включила мініатюрний ліхтарик і озирнулась.

Типовий підвал. Коробки в пилюзі, старе устаткування для фізичних вправ, граблі і садові шланги, каністри з фарбою, старі меблі. Купа залишків килима попалася їй на очі. Рухаючись ближче, вона помітила більш, ніж середній “залишок” туго згорнутий у рол й обгорнутий пластиком. Вона не могла легко розгорнути його, також – річ була запечатана клейкою плівкою. Але вона відзначила з хвилею задоволення, що килимок мав бахрому. Він був зі Сходу, приблизно такого ж розміру, що і її.

Піднесений настрій підбадьорив її. Вона зробила моментальний знімок килимка, прибрала камеру, потім попрямувала нагору по сходах, стискуючись від жаху при кожному скрипі. Вона сподівалась на те, що Кевін спить міцно.

Двері нагорі сходів виходили в кухню. Кухня брудна. Дві брудних тарілки стояли на столі. Дві. Гарна ознака. Але для неї це не був доволі незаперечний доказ, щоб ризикувати фотоспалахом.

Вона пройшла до їдальні. Стіл був так сильно завалений сміттям, що вона припустила, що насправді ніхто не їв на ньому декілька місяців. У вітальній, вона знайшла одяг, який валявся абиде, у тому числі і бавовняну трикотажну сорочку UMKC. Зараз це виглядало знайомим. Проте, вона боялася скористатися камерою. Якщо її виявлять, то вона планувала просто кинутися прожогом у вхідні двері. Вона була досить швидким бігуном.

Коридор вів до спалень. Чи вона насмілиться? А чому б ні? Вона думала нагло. Вона далеко зайшла. Вона могла б також одержати те, за чим сюди прийшла. Вона пішла навшпиньках по коридору.

Перші двері виходили у ванну. Джес засвітила ліхтарик. Тільки одна зубна щітка. Жодної золотої бритви. Вона навіть перевірила аптечку. Жодної речі вона не змогла пізнати як належну до власності Тері. Прокляття.

Її власний подих відбивався в її вухах. Зосереджуючись на спокійнім диханні, вона вийшла з ванни та пішла до іншої спальні – порожня. Немає навіть жодної меблі.

Останні двері мали бути Кевіна. Вони були зачинені. Вона притиснула вухо до дешевої дошки з деревної стружки. Вона почула хропіння. Незнайоме хропіння. Кевіна. Прокляття, прокляття!

З Кевіном тут більше нікого не було. Якщо Тері і був тут будь-коли, то не зараз.

З цим усвідомленням повернувся жах. Що, чорт забирай, вона тут робила? Вона мусила піти геть звідси перш, ніж хтось її схопить. Вона швидко й тихо пішла назад до кухні. Вона майже досягла дверей підвалу, що залишила відчиненими, коли протяг холодного повітря ринувся нагору сходів. Двері грюкнули з силою вибуху. Струснуло весь будинок.

– О, ні! – Вона відчинила двері й побігла прожогом вниз по сходах, потім вдарилась гомілкою об щось в темному підвалі. Стримуючи крик від болю, вона підскакуючи побігла до розбитого вікна. Воно було вище, ніж вона запам’ятала. Їй знадобилось кілька дорогоцінних секунд, щоб знайти зламаний стілець, щоб вилізти нагору, так, щоб змогла підтягнутись вгору та вилізти наполовину з вікна.

– Хто там? – заволав сердитий голос згори на сходах. – У мене зброя, і я застрелю будь-кого на моїй власності!

Чудово! Їй, мабуть, не слід хвилюватись щодо того клятого звинувачення у вбивстві. Вона буде мертвою.

Коли вона протискувалась у вікно, щоб ушитися, її волосся зачепилися за засувку. В паніці, нетерпляча, вона його висмикнула, хоча й залишила трохи там. Принаймні вона звільнилась.

Вона не турбувалася щодо лома або рушника. По жодному з них не можна б було вистежити її. Вона просто побігла до паркану. Адреналін штовхав її за межі можливостей. Вона видерлась на паркан як професіонал – і приземлилась прямо на пару міцних чоловічих рук.

Рефлексивно вона почала кричати. Рука затиснула їй рота.

– Це – я, чорт забирай, стули рота, – Кайл засичав їй у вухо.

– Хто там? – пролунав голос Кевіна з іншого боку паркану. – Краще не ворушись, або я відстрелю тобі дупу.

Кайл вибухнув короткою змістовною лайкою:

– Біжи. Моє авто в іншому кінці алеї. Я прямо за тобою.

Їй не потрібно було казати двічі. Вона негайно зірвалась. Вона чула за собою важкі підбадьорюючі кроки Кайла. Потім вона почула глухий звук, що не був таким підбадьорюючим. Вона з шумом зупинилась та обернулась.

Він упав.

– Кайл!

– Продовжуй бігти, – наказав він їй, настійно жестикулюючи рукою. – Зі мною все гаразд. Я можу відговоритись від цього, жодної проблеми.

– Але...

Діючи цілком інстинктивно, вона зробила те, що він їй наказав, побігши скажено швидко до просвіту наприкінці алеї. Сльози засліпили її на той час, коли вона досягла його авто, що було припарковано біля бордюру. Воно не було замкнено. Вона вскочила на сидіння пасажира, бряцнула дверима і зіщулилась там, ридаючи й чекаючи.

О, Боже, що вона наробила? Що, якщо він серйозно травмований? Що, якщо Кевін стрелив і поцілив у нього? Незважаючи на те, що вона не просила, щоб Кайл втручався в її авантюру. Він втрутився, і це була її провина, якщо щось з ним скоїлось. Вона ніколи б собі не пробачила.
Він лежав на алеї, стискаючи ногу. Кляте коліно. Воно вибрало найгірший час, щоб його мучити. Він почув, як зі скрипом відчинилась хвіртка Кевіна. Готуючись до сутички, Кайл витяг з кишені і підняв вгору свій значок поліцейського.

– Не стріляйте. Я поліцейський, – сказав він, підштовхуючи себе в сидяче положення.

Кевін Ґілпатрик пильно вдивлявся навкруги хвіртки. Він тримав дробовика, з стволом спрямованим вгору.

– Поліція? Вдирається в мій дім?

Кайл показав йому жестом підійти ближче, так щоб не мусив кричати. Собака сусіда вже гавкав.

– Я не вдирався. Я робив звичайне спостереження.

– За мною?

– За Вами, – підтвердив він. – Просто формальність. Ми стежимо за кожним, хто пов’язаний з Тері Родіним, сподіваючись отримати розв’язання справи. Ви не під підозрою, не хвилюйтесь, – брехав Кайл.

– Тоді, хто був у мене вдома? – запитав з підозрою Кевін.

– Боюся, що пересічній злодій. Я спостерігав за фасадом будинку, а він вдерся ззаду. Але я побачив його, як він перелазив через паркан щоб втекти. Я майже зловив його, також, але він вислизнув. Тоді це моє хворе коліно підвело. – Кайл зміг встати, хоча коліно дуже боліло.

– Чи ми можемо піти в дім? – запитав Кайл. – Мені потрібно заповнити протокол. Ми приведемо хлопців по доказам…

– О, я не думаю, що це необхідно, – сказав швидко Кевін. – Нічого не було взято.

– Ви впевнені? Можливо нам краще викликати групу по вивченню місця злочину…

– Ні. Злочинця зараз немає. Він не повернеться. Занадто клопітна річ заявляти.

– В цьому районі багато крадіжок, – імпровізував Кайл. – Наш злодій напевно залишив якісь докази, що могли б допомогти нам його зловити. Розумієте, найменша крихітка фізичного доказу…

– Я сказав ні. З мене досить вас, поліцейських з вашою плутаниною. Чому Ви марнуєте час, спостерігаючи за мною, коли справжня вбивця міцно спить в своєму власному ліжку? Вона – та людина, котрій Ви повинні не давати спокою.

– Повірте мені, їй не дають спокою. Чи хіба Ви не бачили новини сьогодні ввечері?

Зуби Кевіна блищали в блідому місячному світлі.

– О, так, я їх бачив. Гарна робота. Але звідки ви, хлопці, взяли твердження, що у Джес немає судимості? Ви перевіряли минуле в Массачусетсі, де вона ходила до школи?

– Бостонська поліція каже, що вона чиста.

– О, ну, не дивно. Ви не там перевіряли. Довідайтесь про неї в Барнстейбл Каунті. Це відкриє вам очі, запевняю Вас.

– Про що, чорт забирай, Ви кажете?

– Я не знаю подробиць. Можливо це тільки чутки. Так чи інакше, Вам слід перевірити з поліцією в Барнстейбл Каунті. – З цими словами, Кевін неквапно пішов геть й зник в хвіртці.

Кайл покульгав по алеї до свого авто. Барнстейбл Каунті, так? Цікаво. Мабуть він зазирне туди. Але спочатку він би зазирнув у минуле Кевіна Ґілпатрика. Цей чоловік щось приховував. Жах накочував на нього хвилями при згадці про групу обшуку, яка прочісує його будинок. Кайл це чуяв.

Як тільки Кайл з’явився на алеї і його стало видно з авто, Джес відчинила двері з боку пасажира. Вона побігла до нього й обійняла його за шию.

– З тобою все добре. Пробач, я так винувата, дійсно так. Я не думала, що у Кевіна буде зброя.

Рефлексивно руки Кайла обійняли Джес, і на мить він забув усе про своє розпухле коліно, і нещастя, якого він щойно уникнув. Він навіть забув, як гнівався на Джес. Все, про що він міг думати, було те, як гарно вона пахла, як м’яке її волосся, як тепле її тіло, що він відчував своїм в холодному пронизливому вітрі – і як він був спокійний, що вона у безпеці. Він майже проґавив її втечу.

Він гладив її волосся однією рукою, а іншою плавно линув під її курткою.

– Ш-ш, все гаразд, – заспокоював він. – Ми в безпеці. Він не знає, що це була ти, і я переконав його, що в мене поважна причина, щоб бути там.

І тепер він був винний у пособництві й підбурюванні до скоєння злочину.

– Тобі не слід було приїжджати, – сказала вона. – Я розумію, що те, що я вчинила, було божевільним. Я знала, що мене можуть зловити. Я не хотіла, щоб через мене ще когось спіткало лихо.

– Я не міг не приїхати, – пояснив він просто.

– Як ти дізнався, де я? – вона надумала запитати, і нотка підозри забриніла в її голосі. – Я починаю думати, що ти – екстрасенс, то, як ти завжди з’являєшся в слушний час.

– Не я. Лінн це збагнула. Ну ж бо, ми повинні забиратися геть звідси. – Неохоче він звільнив її й покульгав до місця водія авто.

Вона повернулась до місця пасажира, потираючи плечі.

– Тобі боляче, – вона закидала йому, як тільки він сів в авто.

– Дрібниці. Слабке коліно. Пара днів і все буде прекрасно. Трапляється весь час. – Він завів двигун. Обігрівач ввімкнувся і за секунди надув теплого повітря. Кайл зрозумів, що його не було в авто не довше ніж п’ять або шість хвилин. Тільки здавалось, що набагато довше.

Вони недовго постояли, щоб зателефонувати Лінн з авто і сповістити її, що Джес в безпеці. Потім Кайл запитав:

– Де твоє авто?

– Припарковано приблизно за милю звідси. Я не хотіла ризикувати, щоб якийсь сусід помітив його й пов’язав мене зі зломом, якщо до цього дійде. На мені були рукавички, і я скористалась старим ломом та рушником, по чому ніяк неможливо мене вистежити.

– Так ти дійсно продумала все до кінця. – Він відчув несподівану дивну повагу до неї, до її хитрості, навіть якщо вона і порушила закон. Забавно, до знайомства з Джес, він вважав себе справжньою добропорядною людиною. Тепер вона змусила його брехати своїм колегам та начальникам, захищати підозрюваних у вбивстві, нишпорити по темним алеям.

І це йому подобалось.

– Я не думав, що ти могла бути такою нещирою, – сказав він. – Чи є у тебе якась схильність до злочину, що ти від мене приховуєш?

Він мав на увазі запитання як дражніння, але коли вона зустріла це тишею, він подумав ще раз про Барнстейбл Каунті. Чи було можливим, що Ґiлпатрик мав рацію? Що у неї була якась судимість? Округи та муніципалітети не часто ділились архівами. Цілком можливо, що Бостонська поліція не була інформована про те, що коїться за межею округу.

– Я подумала про все, – сказала Джес, тепер зовсім спокійна. – І потім я все проґавила. Я залишила велике пасмо волосся, що зачепилося за засувку вікна. Я, напевно, також упустила свою візитну картку.

Вона мала рацію. При тестуванні на ДНК, волосся могло бути точно пов’язано з людиною, якій воно належало.

– Ти напевно не повинна про це хвилюватися. Навіть якщо Кевін зрозуміє, що це була ти, він не дуже прагне впускати поліцію. Він побілів, коли я згадав слова “група по вивченню місця злочину”.

– Справді?

– Він щось приховує. До речі, що ти там у нього шукала?

– Мій килимок. Зрештою, у темряві він походив на мій килимок. Я зробила його знімок... – Джес полізла в кишеню куртки. Вона була порожня. – Прокляття! Я напевно упустила камеру, коли поверталась через паркан, – сказала вона пригнічена.

– Ти дійсно думаєш, що це був твій килимок?

Вона вагалася.

– Так. Було схоже, також, що його навмисно сховали. О, поверни тут праворуч. Мені здається. Принаймні, якщо Тері був там раніше, то тепер пішов. Я була так впевнена...

Вона здавалася такою нещасною, що Кайл сказав би щось, зробив би щось, щоб змусити її почуватися краще.

– Агов, вір тому, хто знає. Здогади не завжди виправдуються. Але я дотримуюсь їх, так чи інакше. Якщо ти маєш рацію, це зовсім інша справа – іноді це питання життя та смерті.

– Я сподіваюсь, що ти маєш рацію, тому що в мене все ще те почуття про Кевіна. Він десь переховує Тері. Мабуть у нього десь є інший будинок, що використовує Тері. Ось, саме так! Я, здається, пригадую, як вони обидва ходили ловити рибу кудись сюди, зупиняючись у якомусь будиночку.

– Ти пам’ятаєш на якому озері?

– Ні. О, поверни тут ліворуч. Мені здається. Це виглядає знайомим.

– Ти знаєш, де твоє авто чи ні?

– Ну, я думала, що так. Спробуймо на цій вулиці. Хм, вона темніша, ніж я пам’ятаю.

На вулиці було припарковано штук двадцять авто. Кайл рухався повільно, вдивляючись в кожне. Жодне, здавалося, не було анонімним седаном Джес.

– Тоді в іншому кварталі.

Знизавши плечима, він наслідував за її вказівками. Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин. Вона почала панікувати.

– А що, якщо я не знайду його? Я не можу повернутися додому без авто. Я не можу змусити тебе привести мене додому в цю годину. А що, якщо хтось спостерігає за будинком?

– Поліція ні, я досить впевнений.

– Але преса? Я їх боюся майже більше ніж поліцію.

Вона мала рацію. Це був малий ризик, але проте було подумати про дещо.

– Ми могли б знайти авто легше в денному світлі.

– Можливо, якщо я під’їду до кварталу з того ж самого напрямку, що і раніше…

– І в денному світлі, – додав Кайл. Він занадто втомився й занадто гнівався, щоб продовжувати блукати навмання по вулицях. – Мій будинок ближче за твій. Ми можемо переспати кілька годин і повернутися сюди на світанку.

Він не чекав на її згоду, але повернув на першу головну вулицю, якою приїхав, визначив своє місцезнаходження і попрямував додому. Він намагався не думати про те, що не планував казати Ізлі або Клуїсу про незаконне вторгнення до чужого житла. Він намагався не думати про те, що щойно запросив підозрювану у вбивстві провести те, що залишалось від ночі, у його будинку. Особливо він намагався не думати про жінку в чорному, яка сиділа на сидінні поруч з ним, або про те, що він хотів робити з нею, коли він приведе її додому.