Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

То був голос Тері, що вона тоді почула. Чи була ця сутичка з Кевіном, ретельно організована, щоб прискорити її загибель? Щоб виснажити її, надати їй надію і потім звести все нанівець?

Перериваючи її думки, Кайл сів без запрошення на місце пасажира в Тойоті. Він домінував в малюсінькому інтер’єрі авто. Джес почувалась, начебто могла майже зомліти від його просто однієї присутності, його тепла, навіть духу збудження та гніву, що виходив з його шкіри.

І, вона зовсім не помилялася, він був сердитий.

– Дякую за турботу про це для мене, – промурмотіла вона. – Де ти ховався з авто? Я жодного разу тебе не побачила, а я придивлялась навкруги досить ретельно.

– Не переймайся мною. Що ти думала, коли так робила саме зараз? Скільки разів я повинен нагадувати тобі, що ми маємо справу тут з небезпечними людьми?

– Мені було потрібно побачити, хто це був, – сказала Джес закриваючись складеними на грудях руками. Вони не захищали ані від холоду, ані від пронизливого пильного погляду Кайла. – Я знала, що авто було Кевіна. Я думала напевно, що за кермом був Тері. Я мусила дізнатись, навіть якби це означало сполохати його перш, ніж хтось інший його побачить. Я мусила дізнатись, чи був він живий.

– У тебе є ще сумніви? – Гнів Кайла зріс до іншого рівня. Чи могла вона докоряти йому? Він поставив себе під удар заради неї на підставі тієї її версії про Теріне підставляння її у вбивстві.

Вона довго не відповідала на його запитання. Нарешті, голосом, що ледве лунав, вона сказала:

– Іноді. Коли я лежу в ліжку пізно вночі, то хвилююсь, що помиляюсь. Я знаю, що це був Терін голос, що я чула по телефону. Але потім я починаю думати про ту кров. Поліція сказала, що одного разу було її багато в мийці, у пральній машині. Звідки вона з’явилась?

– Це те, що ми всі хотіли б знати. Запитання на шістдесят чотири тисячі доларів* (Дуже важке, каверзне питання).

Щось в інтонації голосу Кайла неприємно вразило її. За минулі кілька днів вона була зловмисно допитана, надокучливо переслідувана, зганьблена в газеті та зазнала нападу від собаки. Слабка надія, за котру вона чіплялась, що піймає Тері, коли той дзвонив, була зведена нанівець.

І тепер Кайл, хто очевидно постійно вагався між її захисником та обвинувачем, знову сумнівався в ній.

З неї було досить. Вона страшенно хотіла просто наказати йому вийти з її авто. Але вона зовсім не могла змусити себе вчинити так. Протистояння таким, як Кайл, вимагало більшої твердості, ніж вона могла набратися в той час.

– Я хочу зараз їхати додому, – сказала вона замість цього голосом, насиченим невиплаканими сльозами. Вона зневажала в собі слабкість, що змушувала її плакати, коли гнівалась.

– Що? Я навіть не отримаю слова подяки за те, що врятував твоє…

– Ні. Я не запрошувала тебе на цю прогулянку.

– Ти, напевно могла б бути травмована, – сказав він зі спокійною компетенцією.

– Я вже травмована. Мої друзі покинули мене, мій бізнес фактично мертвий, мій рахунок у банку порожній, кров’яний тиск мого батька вище даху від хвилювання за мене. Відверто, від цього не було б гірше. Фізична рана була б... кроком уперед, я вважаю. – Вона більше не могла стримуватися. Сльози полились з її очей і ридання вирвалися з горла.

– Ай, Джес, не треба. – Якось йому вдалося притягти її до себе в незручних межах авто. Вона не пручалася. Вона не мала сили ані бажання. Безглуздо, що їй слід було приймати заспокоєння від тієї людини, що змусила її спочатку плакати, але це здавалося легше за боротьбу з ним.

– Я хвилювався за тебе, – сказав він тихим, заспокійливим голосом. – Ось чому я приїхав сьогодні вночі. Не тому, що я міг би шпигувати за тобою або мучити тебе. Я не хотів гніватись.

Він гладив її волосся й змахував сльози з її щоки нескінченно лагідним великим пальцем.

– Невже ти не довіряєш мені? Я на твоєму боці.

– Ти – поліцейський. Ти на їх боці, – сказала вона, саме коли її рука повзла вгору, щоб зачепитеся за лацкан його шкіряної куртки. Вона також чіплялась за слабку надію, що помилялась щодо нього.

– Я не думаю, що ти вбила Тері Родіна, – сказав він спокійно. – Це ставить мене ближче до твого табору, ніж до Клуїсова.

Вона відчула, що вагається. О, Боже, вона хотіла вірити йому. Вона нагадала собі, що Кайл Брансон швидко мислив й приємно розмовляв, і він мав занадто більшу переконливу владу над її уразливою думкою. Як оком змигнути він міг цілком підкорити її собі.

Вона ретельно продумала своє наступне запитання.

– Якщо ти віриш, що я невинна, то чому натякнув саме зараз, що я брешу про кров у мийці?

– Я не натякав ні на що. – Він продовжував погладжувати її у спосіб, яким міг би пробувати заспокоювати примхливу кішку. – Ти неправильно витлумачуєш мене, люба. Я просто зневірений у запаморочливих доказах, з якими ми маємо справу. Хтось щось приховує. Це не те ж саме, що обвинувачення тебе у брехні.

Дивно, вона дійсно розслабилася. Вона повинна була змусити себе не бути занадто самовдоволеною.

– А що щодо того, коли ти стежив за мною?

– У мене є робота, щоб виконувати. Лейтенант Ізлі гадає, що ти винна. Саме зараз, він – мій начальник. Я виконую те, що він наказує мені робити. Сьогодні він наказав мені стежити за тобою. Я гадав, що тобі було б краще поїхати зі мною у тебе на хвості, ніж з кимсь ще.

– Отже ти повністю альтруїстичний у всьому цьому? – Вона спробувала ввести підозру й скептицизм у свій голос, але замість цього запитання пролунало, здалося, обнадійливо.

Він зітхнув:

– Мій головний пріоритет розкрити злочин. Як не дивно, але я вірю, що коли знайду істину, що Тері все ще живий, або викрию його вбивцю, то це виправдає тебе. Якщо це робить мене альтруїстичним, чудово. Я не якась співчуваюча сторона, що сприймає тебе як благодійну нагоду, якщо це те, що ти думаєш.

Він, певна річ, знав, як сказати всі правильні слова.

Раптом їй стало до болі відомо про незлічені фізичні відчуття, викликані її близькістю до нього – відчуття його гладкої бавовняної сорочки на своїй щоці, запах шкіри й слабкого лосьйону після гоління, звук биття його серця, дивно прискорений.

І його руки, пальці однієї погладжували її спину, іншої ретельно прочісували її волосся. Потребуючи ще ближчого контакту, вона простягла вгору свою ліву руку, щоб доторкнутися до його обличчя. Воно було теплим та шорстким від зростання бороди за цілий день. Вона доторкнулась до його зашитої рани одним легким, як пір’їнка, торканням пальця.

Він обгорнув її маленьку руку своєю і відтягнув від обличчя.

– Люба, саме зараз я збентежений і стомлений, стікаю кофеїном та адреналіном. Я відчайдушно пробую боротися з сильним фізичним тяжінням до тебе, і ти зовсім не допомагаєш. Я не такий міцний.

Атмосфера в автомобілі різко змінилася. Повітря наелектризувалось, поколюючи шкіру Джес від усвідомлення цього. Биття її серця подвоїлось в темпі, і в роті пересохло.

Вона знала те, що слід було казати, що слід було відчувати. Їй слід було відсунутися, звільнитися перш, ніж ситуація насправді вийде з-під контролю. Їй слід було ввічливо подякувати йому за те, що він піклується про неї, потім попросити, щоб він вийшов з її авто, таким чином вона змогла б повернутися додому.

Вона не зробила цього. Справа була в тому, що її тіло жадало простої втіхи від доторкання – Кайлового доторкання. Його руки вже заплутались в її волоссі. Вона могла так легко уявити собі те, що ті руки будуть відчувати пестячи її груди або погладжуючи голе тіло. Вона відчувала його готовність, і тонка нитка контролю загрожувала різко обірватись. Все, що вимагалось від неї, повернути своє обличчя до його....

Але це було б божевіллям. Якби стало відомо, що вона захопилась поліцейським, що розслідує її справу, то у бюро окружного прокурора був би польовий день. Отже, коли вона відчула спонукання зробити той наступний крок, то замість цього уявила собі несхвальний гнівний погляд Марви.

– Думаю, що було б найкраще, якби ми попрощались. – Вона намагалась тримати свій голос звичайним, начебто можливість статевих зносин її не дуже стосувалась. Але голос тремтів, що її дратувало. Принаймні вона припинила плакати.

– Джес. Ти не боїшся мене, чи не так?

– Невже мені не слід? Ти щойно визнав, що близько до втрати контролю. – Вона була б божевільна не боятись його. Він був настільки страшенно міцний, і в цей час вона відчула себе слабкою. Вона дуже не хотіла бути під владою своїх жахів та гормонів. Але її свобода волі, її інтелектуальні здібності ухвалення рішень, здавалося, вжили тривалу прогулянку до іншої планети. Деякі чоловіки, як Кайл, просто перетворювали її на кашу.

– Я можу жадати тебе, але я ніколи не штовхав себе на жінку, що мене не хотіла.

Чи слід було її заспокоювати? Частина її шкодувала, що це рішення не могло ухвалюватись без її згоди.

– Незалежно від того, хто жадає кого, було б божевільним для нас піддатися похоті, – сказала вона розсудливо, хоча відчувала себе як завгодно, тільки не розсудливою саме зараз. – А що, якщо довідається преса? Окружний прокурор?

– Якщо б ми були досить дурні спати разом, то ми обидва заслужили б неприємних наслідків. Я б не зайшов так далеко. Я знаю краще.

– О. – Їй слід було б переповнитись полегшенням. Вона не змогла.

– А як ти? Як далеко ти бажала б зайти? – Легкий відтінок веселощів в його голосі так чи інакше зламав напруженість.

– Я не наважуюсь відповісти на це запитання. – Вона ледь не засміялась, але не змогла, тоді, коли сміх міг би так легко перетворитись на істерію.

– А як щодо того, коли обвинувачення будуть відкинуті? – Він недбало кинув запитання. Воно зависло в повітрі між ними, привабливе, звабне.

Вона вхопилась за першу легку відповідь, що спала на думку:

– Я не можу думати так далеко наперед. – Потім вона змусила себе відсунутись від нього. Її сльози висохли. Вона більше не мала потребу в його заспокоєнні.

– Я сприйму це як можливе. – Він звільнив її неохоче, здалося. Він дотягся рукою до ручки дверей, потім зупинився. – Ти впевнена, що все гаразд? Не занадто тремтиш, щоб їхати додому?

– Так, мені добре. – (“Будь-ласка,” – думала вона, – “не залишай мене саму.”) Здивована грішною думкою, вона вчепилась в кермо, щоб завадити своїм рукам дотягнутися до нього. Вона з’їхала з глузду, божевільна, схиблена, щоб жадати чоловіка, якому не довіряла повністю. Чоловік, котрий, якщо б накинувся на неї, то міг би послати її до в’язниці кількома добре підготованими словами.

Вона доводила, ще раз, що мала жахливе судження, коли стосувалося чоловіків.

Хоча вона думала, що повинна б вже стати несприйнятливою до несподіванок, коли він нахилився, щоб поцілувати її в щоку, то підскочила. Це не походило на ту, іншу ніч, коли він просто ледве доторкнувся її губ своїми. Цього разу вона повернула голову, і він цілком оволодів її губами. Він не пробував утримувати її. Насправді, він навіть не доторкався до неї руками, даючи їй всі можливості відступити.

Вона не відступила. Вона нахилилася в поцілунку, розтуливши свої губи назустріч його, зустрічаючи його язик своїм.

Він різко поцілував.

– Дещо, щоб про це подумати пізніше, – сказав він зі злою посмішкою. Він пішов, і двері авто бряцнули за ним, перш, ніж вона змогла сформулювати слушну відповідь.

Вона опинилася б у в’язниці. І Ізлі напевно висловив би йому своє схвалення за організацію всього цього – після того, як він зазнає дисциплінарних покарань.

Він повинен був передбачити цей ланцюг подій за будь-яку ціну. І це означало ніяких поцілунків – ніяких доторкань, і крапка, і байдуже, як погано йому було це для неї. Байдуже, якою б вона не виявлялася сприйнятливою. Дозволяти цьому тривати далі, може серйозно пошкодити становищу Джес.

Знову після тільки кількох годин сну, він пошкутильгав на роботу, почуваючись наче зомбі. Перше, що він повинен був зробити, була доповідь результатів свого неофіційного спостереження. Хоча Джес не спіймала Тері на гарячому, факт того, що дійсно був блазень, що їй телефонував, і що він був тим, хто пов’язаний зі справою, було інформацією, яка інтригує.

Навряд чи Клуїс, неандерталець, зробить що-небудь з нею.

Клуїс, сидячи за своїм столом, всю увагу зосередив на сніданку з Севен-Ілевен* (Крамниця на автозаправці): бутерброді шинки з сиром, і, здавалось, ледве звертав увагу на доповідь Кайла. Зрештою, проте, він все ж таки підняв очі.

– Отже, кралечка не заявила на нього?

– Навіщо? Навіть якби його і визнали винним, то Ґілпатрик отримав би, якнайбільше, маленького штрафу з попередженням. Вона не хотіла цим бруднитися.

– Або, – сказав Клуїс замислено, – вона та Ґілпатрик у змові якимсь чином. Я не подумав про це. Ти знаєш, можливо між ними було щось на стороні, а Родін став на заваді?

Це був найбільш ідіотський висновок, який хтось робив, і про що Кайл будь-коли чув, але він не піддався спокусі це сказати.

– Заява Ґілпатрика занадто дискредитує Джес у справі. Якби він був у змові з нею, то б намагався відвернути від неї підозру.

Клуїс поміркував хвилинку:

– Так, я дуже не хочу це казати, але гадаю, що ти маєш рацію.

– З іншого боку, – сказав Кайл, використовуючи у своїх інтересах цю рідку неупередженість з боку Клуїса, – А що, якщо сказати, що Ґілпатрик сам власно не вбивав Родіна і намагається підставити Джес? Ми коли-небудь вважали його за справжнього підозрюваного? Він той, хто перший повідомив про зникнення свого друга, і ти знаєш статистику так само, як і я.

Клуїс жбурнув свого бутерброда.

– О, заради Бога, Брансоне, будь-ласка, припини думати своїми статевими органами! Джес Робінсон винна. Скільки ще доказів тобі потрібно?

– Тіло й знаряддя вбивства, для початку. – Кайл з усієї сили старався стриматись і йому це вдалося. – Я хочу ще перевірити Ґілпатрика.

– Вже перевірили. Він чистий, – сказав Клуїс, виявляючи відновлений інтерес до свого бутерброду. Він від нього відкусив ще і запив кавою. – Хіба, що ти не хочеш перелічити штрафи за порушення правил стоянки.

– Я хочу обстежити його будинок.

– В жодному разі. Йди під три чорти зі своїми спостереженнями.

– Я думаю, що він міг би там переховувати Тері Родіна.

У відповідь Клуїс тільки підкотив очі.

– Чорт забирай, Клуїсе, чи ти щось робиш по цій справі?

– Окружний прокурор поки що задоволений тим, що я передав. Її можуть судити і без тіла, ти знаєш. Це і зробив.

– Хіба ти пробував знайти тіло?

– Швидше за все, вона кинула його в контейнер для сміття, і воно вже на сміттєвому звалищі. Марно шукати тіло в тім безладі. Або вона викинула його в річку, і воно вже за сотні миль вниз за течією. Тіло не знайдуть, – сказав Клуїс з дратівливою самовпевненістю.

– Чи ти хоч раз телефонував, щоб з’ясувати, чи знайшли тіло? – запитав Кайл, міркуючи, як би він вів це розслідування, якби воно було його.

– Тіла весь час знаходять в річці, – сказав Клуїс нудно.

– Отже, можливо одно з них наш хлопець.

Клуїс обдарив злою усмішкою.

– Тоді, чому ти не зателефонуєш?

– Я думав, що сьогодні повинен був стежити за Джес.

– Я скасовую спостереження, – категорично оголосив Клуїс. – Вона знає, що ми там є, і не збирається робити жодної речі, що її викриває. Після кількох днів, коли вона буде переконана, що ми здалися, ми спробуємо ще раз. Тим часом, ти повертаєшся до справ людей, що зникли безвісти.

“Де твоє місце,” – здавалося, додавав його ворожий пильний погляд.

– Чудово. – Кайл повернувся кругом на носках своїх черевиків, маючи намір піти якнайдалі від Клуїса, перш, ніж вдасться до насильства. Звук дзвінка телефону іншого детектива зупинив його на місці.

– Клуїс тут... так? Хто Ви? Послухайте, приятелю, я не приймаю жодної заяви без прізвища... так, ніякого обману? Вона тільки здається доброю?

При цьому, Кайл підійшов ближче, явно підслуховуючи. Клуїс повернувся на своєму стільці так, що його спина була обернена до Кайла, але він, очевидно, не умів розмовляти з підтекстом, тому що одностороння розмова тривала цілком ясно.

– Угу. Під сходинками ґанку. Так, ми перевіримо це, добре. Хоча, Ви знаєте, досить важко отримати ордер на обшук на підставі якоїсь анонімної інформації... – Клуїс вилаявся й кинув слухавку. – Покидьок.

Потім він позбувся свого миттєвого гніву, повернувся на своєму стільці знову, до Кайла обличчям і посміхнувся тою жахливою, злою усмішкою, що змусила Кайла відчути мурашки на шкірі.

– Ти хотів знаряддя вбивства? – сказав він Кайлу. – Ну, я думаю, що ми незабаром його отримаємо. Це, був чоловік, що стверджував, що був, о, як мені сказати це делікатно? В інтимних стосунках з Джес Робінсон. Вона розповіла йому, де сховала того клятого закривавленого ножа.

Якусь мить Кайл був приголомшений. Джес була нещодавно в інтимних стосунках з іншим чоловіком? Вона довірилась йому, поділилась своїми таємницями…

Потім розум взяв гору.

– Анонімна інформація, Клуїсе? І ти цьому віриш?

– Не повністю, але це варто перевірити. Мені, мабуть, навіть не потрібен ордер, якщо термін старого ще не сплив. Ти пам’ятаєш, в який день він був виданий?

В п’ятий.

– Не свіжий. Невже ти не гадаєш, що це, мабуть, надто зручно?

– Я вважатиму, що зручно, якщо це надасть мені знаряддя вбивства.

– Але під сходинками ґанку? По-перше, чому там? Це надто нерозумно, і ми обидва знаємо, що вона не така. По-друге, наші хлопці з обшуку оглядали зовнішню сторону будинку з мікроскопом. Вони б не пропустили ножа під сходинками перед вхідними дверима.

– Хлопці з обшуку пропускають все. Як знати. – Він зняв слухавку і почав готуватися до обшуку, перевіряючи, щоб все було чинним.

Кайл пішов. Він повернувся до своєї власної роботи по пошуку зниклих людей і набрав номер Джес.

Він поклав слухавку перш, ніж їх з’єднали. Заради Бога, він не міг попереджати Джес про обшук, що наближався. Він не міг дати її час, щоб забрати або позбутися доказу перш, ніж група обшуку дістанеться туди.

Навряд чи він вірив, хоч на одну хвилину, що вона знала про якийсь ніж під сходинками її ґанку. Але що, якщо доказ було заплановано? Якщо б він сказав їй, де шукати, вона могла б витягнути його, сховати, з чистого жаху. Якби хтось побачив, що вона це робила, то це було б більшим доказом проти неї.

І якби відділ довідався, що він їй телефонував (не важка справа, за допомогою того визначника вхідних дзвінків, котрий він установив на її телефоні), то він би потрапив під службове розслідування міністерства внутрішніх справ і незабаром його б зняли з роботи.

Отже, він не міг їй телефонувати. Але він неодмінно міг би там бути, коли прибуде група обшуку. Він побачить тих хлопців, упевниться, що обшук проводився належним чином й що нічого не було “виявлене”, чого раніше там не було.

– Що ви, люди, хочете від мене?

– Поліція, пані, – сказав парубок з кам’яним виразом на обличчі, що стояв на її ґанку. На ньому була знайома тепер чорно-біла куртка техніка групи обшуку. – У нас є ордер на обшук зовнішніх земельних ділянок вашого будинку на предмет доказів, пов’язаних зі зникненням…

– Так, я уже знаю порядок. Ви вже перекопали все моє подвір’я. Що б ще вам було потрібно? – Потім вона помітила ломи. Ще один чоловік та жінка несли ломи та молотки. За ними стояв детектив Клуїс з майже нудотною самовдоволеною робленою усмішкою. За ними стояла преса – дві міні камери та фотограф з “Стар”. І за ними... Кайл. Його пильний погляд не міг відірватися від неї, і його темні очі майже просили пробачення.

– Сходинки ґанку, пані, – сказав головний поліцейський.

Вона хотіла забігти всередину й грюкнути дверима перед допитливими осудливими поглядами і яскравими вогнями. Але вона з Марвою домовилися, що не буде уникати преси, начебто вона була винна. Все що вона змогла придумати, щоб зробити, було знизування плечима.

– Робіть те, що повинні, – сказала вона.

– Пані Робінсон, скажіть нам, будь-ласка…

– Даруйте, – перебила вона, вичавлюючи з себе посмішку, – Вам, хлопці, вже відомо, що я не можу робити заяви пресі.

Вона знизала плечима знову:

– Розпорядження адвоката. – Її пильний погляд полинув на Кайла.

Він відвів погляд.

“Чи це була справа його рук?” – Їй було це цікаво. – “Чому він був тут, якщо він насправді не був видним членом слідчої групи?”

Техніки з групи обшуку вже очистили сходинки, і камери знайшли новий фокус своєї уваги на цьому питанні. Вона міркувала над тим, чи слід їй йти в дім, чи стояти тут і дивитись.

Вона буде дивитись, вирішила Джес: страшенно цікаво дізнатись, чому вони раптом націлились на її ґанок. Це не було доброю ознакою.

Вона побачила рух позаду людей в уніформі, що не підпускали особливо цікавих. Це був Кайл. Він просувався, і показував свій значок. Люди в синій уніформі розступилися, щоб пропустити його. Обережно обминаючи діяльність на її сходинках, він перескочив на ґанок.

Вона не зовсім знала, як його вітати.

– Я хотів попередити тебе про це, – сказав він, стоячи спиною до камер. – Але зробивши так, серйозно б порушив службову етику.

– Якого дідька вони… – вона почала відповідати, але він змусив її замовкнути ледь примітним жестом руки.

– Будь обережна що ти кажеш. Працюють камери. Можна переглянути стрічки і прочитати по губах.

Вона раптом відчула параною.

– Добре, – пробурмотіла вона. – Чому вони це роблять?

– Анонімна інформація. – Тріск розколеної деревини припинив його речення. – Чоловік сказав, що був в інтимних стосунках з тобою. Ти зізналась йому і розповіла, де сховала ножа. Мені не слід навіть казати тобі це.

У Джес все всередині захолонуло. Вона подивилась Кайлу в очі, побачила сумнів, написаний там і стало навіть ще холодніше. Він насправді думав, що це може бути правдою.

– У тебе є коханець? – запитав він, майже зухвало, викликаючи її відповісти “так”.

Якби вона не піклувалась про засудження за вбивство, то, напевно, і відповіла б “так” тільки щоб подражнити його. Але тут не йшлося про інтелектуальні ігри, нагадала вона собі. З її боку. Вона мусила бути бездоганно чесною... щодо цього, у всякому разі.

– Жодного коханця, – сказала вона, пильно дивлячись собі на носки. – Я не припускаю, що цей дзвінок по телефону було записано.

Вона б побилась об заклад на свої штанці, що то був сам Тері.

– Ні.

– Він грає круто. Цікаво, коли він збирається зупинитись – коли я буду на шляху до електричного стільця? – Вона повернула голову в бік, так, щоб камери не змогли піймати її слова. – Кайл, ти не сприймаєш це серйозно, чи не так? Анонімну інформацію. Зручно розраховану, щоб нагнітати ситуацію, коли розслідування уповільнюється?

– Вони не знайдуть нічого, – сказала Джес рішуче. – Він буде схожий на дурня.

– Зваж на це, Джес. Зробив би Тері цей жест, не готуючись до нього?

Джес відчула нудоту. Звичайно. Тері уже підкинув туди того ножа. І коли техніки групи обшуку його не помітили, то Тері був змушений привернути на це їхню увагу.

– Схоже, що ми щось знайшли, – сказала жінка-технік. В юрбі настала тиша. Камери дзижчали й клацали. Репортери всіма засобами домагалися вигідного положення. Пінцетом вона вилучила ножа. Великого кухонного ножа, його лезо було іржаве або брудне або і те, і інше.

Джес негайно його впізнала, навіть на відстані. Він належав до того набору ножів, що поліція, конфіскувала раніше. Це був її ніж, напевно укритий відбитками її пальців.

– Йди в дім – негайно! – просичав Кайл.

Це було само те, що вона хотіла зробити. Але її ноги не слухались. Все закружляло. Загальне зітхання пролунало над глядачами, коли вона почала падати долу. Кайл зловив її перш, ніж вона упала на землю.

“Який безцінний матеріал ця фігура вищого пілотажу зробить для вечірніх новин,” – вона думала смутно. – “Марва розлютиться!”

Її остання думка була, перш ніж все почорніло: “Як гарно відчувати руки Кайла навколо себе.”