Київ Видавництво

У роки війни лісовиками називали партизанів, загони яких розміщували свої табори в лісах: Третій рік з сідла не сходить, до безсоння звик. І страшний для окупантів грізний лісовик (М. Шеремет).

Має слово лісовик ще одне значення: «назва міфічної істоти, яка, за уявленням багатьох народів, серед них і українців, жила в лісі, була охоронцем його скарбів (рослин, тварин, лісових джерел)»: Ні разу не трапилося [Олексі] відчути на собі чортові пазурі, відьомське шахрайство, підступ чи лісовика, чи домовика, чи водяника (Г. Хоткевич); Очі світились таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони... бачили лісовиків з зеленими бородами та зеленооких русалок ясної місячної ночі (І. Нечуй-Левицький).

Отже, хоч і мають усі перелічені слова зв’язок із поняттям «ліс», проте це різні назви, і їх не треба плутати.

Українська мова має омонімічний прикметник любий з наголосом на першому складі, і означає це слово «милий», «дорогий», «приємний», «коханий», напр.: Ні, любий, я тобі не дорікаю (Леся Українка); Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Народна творчість).

Прикметник любий має широке поле сполучуваності зі словами брат, сестра, доня, син, родина, дитина, обличчя, мрія, словечко. Характерні його синтаксичні зв’язки, напр.: любий серцю, любий товаришеві, любий для матері, любий до болю: напр.: Цілий день мати шила сорочки та костюмчики і не мала часу розмовляти з своїми любими синами (М. Хвильовий).

У розмовній практиці трапляється слововживання любимий, що містить у своєму значенні відтінок пасивності, напр.: Мою першу, любиму й досі, вчительку звали Олена Северинівна (С. Олійник); Любима нею з дитинства акація... (О. Гончар). Значення пасивності як протиставлення активному станові особливо виразно проступає в зіставлюваних формах, напр.: Зараз для мене щастя — любити вас і бути любимим (І. Кочерга).

Однак для сучасної літературної мови таке слововживання не характерне: утворення з суфіксом -им (-ий) (пор. любимий, значимий) сприймаються тепер як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню іншої дієприкметникової форми з тим самим значенням — улюблений, напр.: У кожного Дантеса є свій улюблений поет (А. Крижанівський); Схили Дніпра стали не тільки «населеними», але й улюбленими для киян та гостей Києва (з газ.).

З погляду сучасної лексичної й граматичної норми перевагу треба віддавати слововживанням улюблена справа (а не любима справа), улюблена книжка, улюблений твір, улюблений письменник, улюблені сестри, улюблений киянами парк тощо.

Сучасне слововживання відходить від такого конкретного значення, підкреслюючи в слові зв’язок із корінням, родоводом, ширше — з духовною культурою народу. У знаменитому «Треносі» [«Плачі»] 1610 р. Meлетій Смотрицький рішуче стає на захист українського народу, його звичаїв і вірувань, гнівно таврує тих, хто відступився від материзни... (з журн.).

Очевидно, за моделлю слова материзна утворено й іменник ріднизна, якого не знайдемо в словниках. Але його семантичне наповнення і стилістичне забарвлення виокремлюється в ряду синонімічних висловів, допомагає виразніше висловити відчуття рідної землі, напр.: Не належала [Євпраксія] до невиразного племені втікачів з невизначеністю їхніх мандрів. Знала, куди втікати. Додому! До ріднизни! (П. Загребельний); І в повісті естонця М. Траата «Танець навколо парового котла» людину теж не залишає відчуття зв’язку з ріднизною (В. Фещенко).

Отже, в слові материзна розвинулося нове значення, спільне з синонімічним ріднизна. Обидва іменники мають прозору форму, тобто легко пов’язуються з поняттям «рідна земля, вітчизна».

Часто вживається словосполучення меморіальний музей. Меморіальним можна назвати тільки той музей, котрий і особливостями своєї колекції, і своїм розташуванням пов’язаний зі збереженням пам’яті про якусь видатну людину чи знаменну подію. Це музеї-квартири письменників, художників, акторів та інших відомих діячів (меморіальний музей М. Заньковецької у Києві, меморіальний будинок-музей М. Лисенка, літературно-меморіальний музей М. Рильського).

Це також «такий, про якого пам’ятають»: Я... хочу буть такою ж, як і ти: Не чуть знайомої ходи, Не трепетать від пам’ятного стуку, Прожогом не летіти до дверей (Л. Забашта). Синонімами до цього значення є слова знайомий, відомий.

Слово пам’ятний має ще й значення «дорогий як пам’ять про кого-, що-небудь»: Воно [ім’я] між пам’ятних листків Зоставить слід незрозумілий (М. Зеров, переклад із О. Пушкіна).

Уживається пам’ятний також для позначення поняття «той, якого не можна забути», синонімізуючись зі словом незабутній: Від далекого логова опришків ледве доносяться звуки пісні. Все про нього, все про славного, вічно пам’ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша (Г. Хоткевич).

Синонімічним слову меморіальний є значення «той, що служить для запам’ятовування, для зберігання в пам’яті кого-, чого-небудь або для нагадування про когось, щось»: У Києві встановлено понад сто пам’ятників, пам’ятних плит і стел, меморіальних дощок та пам’ятних знаків (з журн.).

МИТЕЦЬ — МИСТЕЦЬ. В українській мові є обидва ці слова, що розрізняються стилістично. Із входженням у сучасну писемну та усну практику мови української діаспори і повернення джерел, які були вилучені з української культури, активізувалася застаріла форма мистець, мистці, що набуває статусу нейтрального словотвірного варіанта.

Обидва слова збігаються в значеннях «той, хто працює в якому-небудь виді мистецтва», «людина, обізнана в якій-небудь справі». Не варто випускати з уваги складність вимови форми мистець при відмінюванні: мистця, мистцеві, про мистця. В українській мові є тенденція до спрощення збігу приголосних, через те перевага надається формі митець.

Чому не сприймається в цьому випадку дієслово навідатися? Можливо, впливає поширений стереотип — відвідати виставку, відвідати музей, магазин, відвідати товариша?

Можна навідатися, тобто «прийти» і до когось, до чогось, кудись: навідатися до млина, до телят, у млин.

У стилістично нейтральному, інформативному тексті, яким, до речі, є й згадана вище реклама, перевагу треба віддати дієслову відвідати. Це не означає, що відвідати належить тільки сфері книжного, офіційного спілкування. Відвідати онуків, товариша, або відвідати музей, виставку, кіоск, шевченківські місця — стилістично нейтральні, літературно нормативні вислови. Поширеності дієслова відвідати сприяють і його словотвірні можливості, зокрема, співвідносний з ним іменник відвідини. Синонімічні дієслова навідатися (до когось), провідати (кого) вносять у мову відтінок інтимності, невимушеності, розмовності.

Прикметник навколишній сполучається з багатьма іменниками: люди, села, будинки, дійсність, звуки, ліси і под. Поєднуючись із займенником усе, слово навколишнє виконує роль іменника, напр.: / ще пам’ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним (О. Довженко).

Як стилістично невправні сприймаються вислови оточуюче середовище, оточуючі люди або в значенні іменника оточуючі. Коли йдеться про середовище людей, доречно вживати нормативний вислів оточення: Він облишив учитися. А як він ще дійшов, що всі засоби до життя однакові, то почав шевцювати, бо багатства душі він постановив переховати про себе, а оточенню дати чоботи (В. Підмогильний). Через те, що іменник оточення здебільшого вживається на позначення людей, його сполучуваність типу природне оточення спричиняє двозначність, нечіткість вислову, пор.: Мати Лесі була відома українська письменниця Олена Пчілка. Отже, виростала Леся у високоінтелектуальному оточенні, де панувала рідна мова, жили передові демократичні ідеї (з газ.). Тобто в деяких випадках назви оточення і середовище конкурують між собою; кожне слово має свою характерну сполучуваність, тяжіє або до називання сукупності людей (оточення), або до називання умов життя (середовище).

НАВЧАЛЬНИЙ — УЧБОВИЙ. Сучасні словники української мови, а також мовна практика не засвідчують слова учба. Тому й прикметник учбовий, що його, на жаль, можна не лише почути, а й побачити написаним на дверях кабінетів, установ та ін., це аномальне утворення від неіснуючого слова. Закономірним в українській мові є слово навчальний (відповідно — навчальна, навчальне, навчальні), утворене від іменника навчання. Навчальний — «той, що стосується навчання, пов’язаний з ним»: навчальний рік, навчальний корпус, навчальна частина; «той, що призначений для навчання»: навчальний посібник, навчальна програма; «той, методом якого є навчання, тренування»: навчальне кіно, навчальна стрільба, навчальна передача; «той, що пристосований до навчання, тренування»: навчальний корабель, навчальний човен, навчальний тролейбус.

НАГОДА — ПРИГОДА. Подібні за звучанням, але різні за значенням слова, які в усталених словосполученнях іноді плутають. Кажуть: Стати в нагоді. Тим часом нагода — це «зручні обставини, підхожий момент». Слово вживається в таких усталених висловах: заходити кудись при нагоді, зробити щось при нагоді — тобто за зручних обставин. Наприклад: Заходь до нас при нагоді; Послав при нагоді вісточку до матері.

Пригода — це «подія», «випадок». Фразеологічний вислів бути (стати) у пригоді має значення «приходити на допомогу в скрутному становищі». Наприклад: Я буду тобі колись у пригоді («прийду на допомогу, допоможу»); Зайвий розум не завжди в пригоді людині.

Отож, не сплутуймо вислови при нагоді й у пригоді.

Чи це справді так?

Що таке підкреслити? Це означає «виділити, вирізнити щось серед чого-небудь». Насамперед ідеться про написане: щоб виділити якусь його частину, проводять під нею риску. Тоді читач одразу звертає увагу на це місце в тексті.

А в усному мовленні? У розмові, бесіді, лекції, щоб привернути увагу до певного поняття, деякі слова вимовляють гучніше, вищим тоном, змінюючи інтонацію. Цим самим виділяють, вирізняють відповідне слово або вираз серед інших, тобто підкреслюють. І слухач реагує на ці зміни, зосереджує увагу саме на тому, що виділене голосом, інтонацією.

Отже, підкреслення рискою на письмі й наголошення в усному мовленні — способи виділення окремих слів, словосполучень, окремих речень.

Як бачимо, спільне значення «виділяти що-небудь» мають обидва дієслова — підкреслювати й наголошувати. Це зафіксовано і в загальномовному словнику. Тут знаходимо підкреслювати «наголошувати на чому-небудь, виділяючи його як значніше, важливіше за інше (звичайно у викладі)». Отже, доповідач може не лише наголошувати, а й підкреслювати сказане ним, виділяючи його з-поміж того, що вже було чи далі буде сказано. Дієслова підкреслювати і наголошувати вживаються не тільки в конкретному значенні «виділяти інтонацією», «підкреслювати олівцем що-небудь». Вони стосуються й формулювання головної, важливої думки, зосередження уваги на якійсь проблемі. Сполучаючись зі словами думка, проблема, завдання тощо, ці дієслова набувають переносного значення. Крім того, підкреслюють не тільки написане чи вимовлене. Можна підкреслювати й зовнішній вигляд когось або чогось, ставлення до когось або до чогось та ін., напр.: Блідість обличчя підкреслювала гарячий блиск його очей. Щоправда, у подібних реченнях природніше звучать слова-синоніми відтінюють, показують, виявляють і под.

І насіннєвий, і насінний можна сказати про рослини, частини рослин (головка, коробочка, стебло), які містять у собі насіння, про врожай, призначений для одержання, зберігання, продажу тощо добірних сортів насіння, про будівлі для зберігання чи продажу зібраного, про посівні площі, про матеріал, призначений для вирощування, напр.: насіннєве (насінне) зерно, насіннєвий (насінний) стручок, насіннєва (насінна) картопля, насіннєве (насінне) походження, розмноження, насіннєвий (насінний) фонд, насіннєва (насінна) ділянка, насіннєвий (насінний) магазин, насіннєва (насінна) позичка.

Словом насінницький послуговуються у тих випадках, коли треба вказати, що об’єкт, позначуваний іменником, пов’язаний зі селекційним вирощуванням насіннєвих (насінних) рослин, коли йдеться про окрему галузь сільського господарства, осіб і їхню професійну діяльність.

Отже, насінницька справа, насінницька станція, насінницька бригада, але насіннєва картопля.

Широко відомі вислови потомствений робітник (селянин, учитель, киянин і под.) — про осіб, які за народженням належать до певного стану або до родини, ряд поколінь якої працює в певній сфері, походить з певної місцевості. А потомствений у значенні «родовий, спадковий» сприймається сьогодні як застаріле слововживання: потомствене володіння, потомствений маєток.

Люди майбутніх поколінь — це нащадки, потомки сучасних, тих, які передують їм: Нам заздрити будуть нащадки (В. Сосюра), Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути (перекл. Б. Тена).

Коли йдеться про тварин, рослини, як правило, вживаємо потомок, потомство. Молоде покоління тварин і рослин стосовно старшого — це потомство: у племінної корови гарне потомство; ознаки виявляються в потомстві в незмінному стані.

Відоме ще в українській мові нащадок у значенні «спадщина»: залишити дітям в нащадок любов до землі; іти в прийми з усім своїм нащадком. Такі вислови трапляються в мові класиків української літератури, сьогодні їх замінили спадщина, спадок.

НЕДОСТАТНІЙ — СТАТНИЙ. Хто вперше знайомиться з українською мовою, помітить близьке звучання цих слів. Однак вони мають дуже різні, віддалені значення. Недостатній — це «менший, ніж треба»; «такий, що не відповідає певним вимогам»; «неналежний, незадовільний», напр.: Серцевий м’яз, одержуючи недостатню кількість кисню і поживних речовин, поступово перероджується й замінюється сполучною тканиною (з підр.); Однак окреслення меж бойківських діалектів виявилося недостатнім без урахування відповідних даних етнографічної науки (з журн.).

Що ж означає статний? Статний (статна) кажуть про струнку людину, гарно, пропорційно складену, з досконалою статурою, напр.: Мама, навпаки, була білява, високого зросту, статна, з себе показна (Панас Мирний); / ось з юрби вийшло їх двоє: Іван з Семеном — статні, сильні й молоді ковалі (А. Шиян).

Книжне слово неординарний своїм значенням указує на те, що якийсь факт, подія, явище виділяється своєю незвичайністю, своєрідністю. Неординарними можуть бути не тільки події, явища, а й люди. Всі названі синонімічні прикметники сполучаються з іменниками типу людина, особа, письменник, митець, талант, натура та ін. Коли кажуть про оригінальну виставу, оригінальне оформлення залу, підкреслюють своєрідність, незвичайність явища. Втім, оригінальними називають також речі, створені самостійно, без наслідування відомих зразків. У цьому значенні прикметники неординарний, непересічний не вживаються.

Інколи не розуміють слова непересічний, неправильно його вживаючи. Непересічний, так само, як і антонімічний, протилежний за значенням прикметник пересічний, тобто «типовий, звичайний, який нічим не вирізняється», пов’язані з поняттям «середнє число». Таке число одержують від поділу суми кількох величин на їх кількість. Отже, в значенні слова пересічний наявний компонент «середній», «властивий багатьом». Протилежний зміст прикметника непересічний можна передати, крім названих вище, означеннями феноменальний, унікальний.