Київ Видавництво

З таким самим значенням уживаються в сучасній українській мові слова царина, лан, нива, терен (як переносні): Жодна царина духовної культури, мислення не відбиває в такій мірі історії народу, як література (з газ.); Гуртом же, вкраїнці, до лану освіти, Щоб вихід пошвидше знайти (П. Грабовський); За п’ятдесят років творчої праці на ниві театрального мистецтва... мені довелося створити численну галерею різноманітних сценічних образів (А. Бучма); На теренах народної освіти, педагогіки В. Сухомлинський зробив дуже багато (з журн.).

Звичайно, помітна різниця у сполучуваності та стилістичних можливостях слів, що входять до першої та другої частини цього синонімічного ряду: галузь, сфера, ділянка — слова стилістично нейтральні, а царина, лан, нива, терен мають виразне стилістичне забарвлення, надають висловлюванню урочистості, піднесеності або навпаки — служать засобом іронії.

Досить часто із значенням, що властиве словам названого синонімічного ряду, помилково вживають слово область (очевидно, під впливом слововживання у російській мові): Маємо ріст в усіх областях господарства (з газ.). Літературній нормі відповідає речення із словом галузь, пор.:, Маємо ріст в усіх галузях господарства.

У розмовній практиці старших людей, носіїв південно-західних говорів, можна почути назву шпиталь як найменування лікарні. Помітна тенденція активізувати слово шпиталь у мові сучасних засобів масової інформації, де цим словом часто називають різні реалії — лікарню, лікарню для військових, лікарню для одиноких.

Прикметник гуманний найчастіше вживається для характеристики людяної у своїх діях, вчинках, ставленні до інших людей особи. Він, як правило, сполучається зі словами люди, людина, родовими назвами особи: гуманні люди, гуманний приятель, гуманний командир. Широко вживані в українській літературній мові вислови, в яких прикметник гуманний поєднується з абстрактними поняттями, передаючи зміст «пройнятий турботою про благо людини»: гуманне завдання, гуманна мета, гуманний напрям науково-технічної революції, гуманне суспільство.

Від іменників гуманізм, гуманіст утворюється прикметник гуманістичний, що також пов’язаний із турботою про благо, повагою до гідності людини, але не вживається для характеристики внутрішніх якостей людини. Неправильні вислови типу гуманістичний вчинок, гуманістичний керівник, де треба вживати прикметник гуманний. Гуманістичний частіше характеризує суспільно-політичну, ідеологічну сферу людської діяльності, масштабні соціальні явища. Цей прикметник сполучається з іменниками ідеал, ідея, зміст, місія, діяльність, культура.

Про суспільство, літературу загалом можна сказати, що вони гуманні, але про конкретний художній твір звичайно кажуть, що він гуманістичний. Усталеними і поширеними є вислови гуманістичний характер (пафос) літератури, гуманістичний фінал поеми, гуманістичні ідеї.

У XIX ст. це значення ще не закріпилося за певною прикметниковою формою, тому в текстах М. Драгоманова натрапляємо на такий вислів: спеціаліст гуманних наук. У сучасній літературній мові для характеристики сфери науки, освіти вживається тільки слово гуманітарний, і тому не можна сказати викладання гуманістичних дисциплін, а тільки гуманітарних дисциплін.

Специфічною ознакою сьогодення стала гуманітарна допомога і відповідне словосполучення. Тобто фіксуємо вживання слова гуманітарний у значенні: «пройнятий гуманізмом, піклуванням про добробут людей, повагою до людської гідності». Таке значення, очевидно, поширилося під впливом багатозначного англійського слова humanitarian, що об’єднує в своєму тлумаченні зміст: 1) гуманний; 2) гуманістичний; 3) гуманітарний. Цікаво, що в англійській мові одне із значень цього слова — «філантроп», тобто «той, хто займається доброчинністю, допомагає нужденним». Саме від такого змісту — найкоротший шлях до слововживання гуманітарна допомога.

ДАЛЕКИЙ — ДАЛЬНІЙ. Ці прикметники — родичі з походження. Основним, уживаним у всіх стилях, є прикметник далекий. Він має більше значень, ширшу сполучуваність. Дальній сходиться з ним у кількох випадках. Це здебільшого стосується чималих відстаней у просторі або в часі. Так, спільним є значення «розміщений на великій відстані»: далекий край, далекий ліс, далека турбаза — дальній край, дальній ліс, дальня турбаза.

Про людину, що перебуває або живе десь далеко, кажуть: далекий друг і дальній друг, далека мила і дальня мила. Пор. ще: далекий і дальній грім, далека і дальня луна; їдемо в далеку подорож і в дальню подорож. Про дорогу, відстань на багато кілометрів, кажуть: далека дорога і дальня дорога. Те саме й про велику віддаленість у часі — чи в минулому, чи в майбутньому: далеке (дальнє) минуле, далеке (дальнє) прийдешнє. Не важко помітити, що таке паралельне вживання характерне для розмовного стилю, для тих понять, з якими пов’язана загальновживана лексика. Наприклад, коли йдеться про віддалену спорідненість, коли хтось має того самого предка не ближчого, ніж у третьому коліні, кажуть далекий (дальній) родич.

Однак у книжних стилях літературної мови, термінологічних стандартах треба послуговуватися прикметником далекий: авіація, що долає тисячі кілометрів, — далека, капітан — далекого плавання, так само і далеке зарубіжжя.

Переносні значення віддаленості передає тільки прикметник далекий. Так, про погляд, очі, спрямовані в далечінь, або холодні, байдужі, кажуть: далекий погляд, далекі очі.

А людина, яка не думає про щось, не збирається щось робити, — далека від того: Дядько був далекий від жартів (тобто «не збирався жартувати»).

ДЕФЕКТ — НЕДОЛІК. Дефект — слово іншомовного походження (від лат. defectus — недолік), позначає якусь ваду, хибу, недолік, пошкодження. Воно широко використовується в спеціальній літературі для називання різних фізичних вад людського організму, напр.: дефекти на обличчі, дефекти носа, дефект вимови, приховані генетичні дефекти, дефекти міжшлункової перегородки. Слово дефект здебільшого позначає такі вади, хиби, які можна побачити або фізично відчути на конкретному предметі: Ультразвуковий дефектоскоп безпомилково виявляє найменші дефекти (з журн.). Усталеними є вислови дефект розуму, дефект психіки. Так само відзначаються усталеністю вислови фізичні вади, психічні вади.

У сучасній українській мові активно функціонують прикметники, утворені від слова дефект: дефектний, дефективний. Дефектний уживається тоді, коли йдеться про ушкоджений предмет, зіпсовану деталь, машину та ін., напр.: Дефектні огірки утворюються внаслідок неповного запліднення (з газ.). Значення прикметника дефективний — «який має психічні та фізичні вади, ненормальний»: У його характері було щось дефективне, ненормальне (з журн.).

Слово недолік може вживатись як синонім до слова дефект, напр.: недолік мови — дефект мови. Але семантика слова недолік ширша. Воно позначає недогляди, помилки у якій-небудь справі, роботі, діяльності окремої людини або організації. Вислів офіційно-ділового спілкування: усунути недоліки в роботі. Щодо людини, її характеру, вдачі перевагу треба надавати синонімам вада, ґандж.

Отже, слово дефект позначає переважно відчутні, видимі недоліки конкретних предметів. Тобто, коли йдеться про конкретний предмет, то для характеристики його зіпсованості, пошкодження вживається слово дефект, а недолік указує на негативну ознаку, якість чого-небудь: дефекти агрегату, але недоліки виховання.

Основна сфера функціонування книжного слова дефект — спеціальна література, наукова термінологія.

ДЕФОРМУЮЧИЙ — ДЕФОРМІВНИЙ. Активний дієприкметник теперішнього часу деформуючий має значення «такий, що змінює зовнішній вигляд, форму чогось, призводить до негативних наслідків». Уживається переважно у науковому стилі та пресі, напр.: Мікрорентгенографічне дослідження виявило на поверхні пластини деформуючі елементарні частинки (з журн.); Бюрократія як соціальний феномен, з одного боку — нормативна ідеальна модель організації праці, з другого — деформуючий фактор економічних відносин (з газ.).

Сфера функціонування прикметника деформівний обмежується, як правило, спеціальною та науково-популярною літературою: Я. Постригач — відомий учений у галузі механіки деформівного твердого тіла (з журн.). Аналіз конкретного слововживання засвідчує тенденцію до переваги в термінологічному значенні словотвірного варіанта деформівний.

Часом це слово плутають з іменником проблема. Ось такий, скажімо, неправильний вислів: Переді мною стояла дилема: де дістати гроші? Зрозуміло, тут треба сказати стояла проблема. Проблема — це теоретичне чи практичне питання, що потребує розв’язання, а дилема передбачає вибір між двома можливостями. Цю різницю в змісті треба враховувати у висловах типу розв’язувати складну проблему життя — життя поставило дилему, проблема війни і миру — дилема війни і миру.

Отже, дилема і проблема вказують на необхідність розв’язання проблеми, зокрема шляхом вибору між двома можливостями, а завдання стосується виконання окремого обсягу роботи.

А от дипломат з дипломом пов’язаний тільки етимологічно, за походженням. Дипломати — службові особи, які мають урядові повноваження для здійснення офіційних відносин з іноземними державами: Починалась війна і польські дипломати знову зверталися до Трансильванії, до Риму.., до Австрії по допомогу (О. Ільченко). Дипломатом називають також людину, яка вміло і тонко діє у стосунках з іншими. Із недавнього мовного побуту 70—80-х років відоме також слово дипломат як назва портфеля, невеликого чемодана, валізки. Цього слова не знайдемо в сучасних словниках, а втім, ніхто й не сплутає дві омонімічні назви — дипломат — особа і дипломат — предмет.

Дієслово діставатися (дістатися) у значенні «добиратися до певного місця, до певного часу», вживається насамперед стосовно істот, людей: дістатися до хати, дістались до дому, напр.: Надвечір я дістався до самотньої лісничівки, над рікою, серед лісу (М. Грушевський).

Варто розрізняти смислові відтінки слів дитина, маля, немовля. Малям, малятком можна назвати і зовсім маленьку дитину, і молодшого школяра: Маля спало солодким сном; Малята, старшокласники працювали на суботнику (з газ.). Немовлям називають тільки дитину, яку годують груддю, яка ще не вміє говорити, напр.: Немовля відразу після народження загортали у кожух і клали на покуття, щоб було багате (А. Данилюк). Існують пестливі форми цього слова — немовлятко, немовляточко.

Отже, для розмовного та художнього стилів властиве паралельне вживання дієслів доводити, доказувати. Через виразний колорит розмовності, який характерний для вислову доказувати, його не приймають діловий, науковий стилі.

У книжних стилях послуговуються дієсловом доводити: доводити до відома, доводити вину, концепцію, непричетність, право, правоту, теорему тощо. Характерно, що в значенні відповідної предметної дії усталився іменник докази, напр.: Нюрнберзький процес відзначався винятковою бездоганністю і силою доказів (з газ.); Один з доказів обертання Земні навколо Сонця — існування річного паралакса зір (з підр.).

ДОМАГАТИСЯ — ДОБИВАТИСЯ — ДОСЯГАТИ. Перелічені дієслова називають волевиявлення людини, зусилля суспільства з метою одержання певного результату. Загальнолітературна норма з двох близьких за значенням синонімічних слів домагатися (пор. споріднене дієслово могти) і добиватися надає перевагу першому, як стилістично нейтральному, однак багато важить усталена сполучуваність, пор.: домагатися прав, волі, домагатися поліпшення успішності учнів, але добиватися високих урожаїв, добиватися завершення будівництва, добиватися слова від когось і под.

Досягти активно сполучається з абстрактними словами, найменуваннями різноманітних понять типу культура (наука, галузь, торгівля і под.) досягла розвитку. Воно характеризує також діяльність окремої особи (осіб): учений досягнув поставленої мети, автор досягнув значної майстерності. Як правило, це дієслово виступає у формі доконаного виду, тобто вказує на завершений процес. Найчастіше воно сполучається зі словами мета, результат або їхніми синонімами. Добиватися звичайно передбачає поєднання із словами конкретної семантики. Стилістично це дієслово відзначається розмовністю. Напр., у контексті Кожна людина повинна знати тисячолітню історію і культуру своїх предків, їх мову. Як цього добитися? Образно кажучи, треба «занурити» людину в національне середовище, яке повинно бути для неї природним (з журн.) замість добитися варто було б використати дієслово досягти.

ДРІБНІ ГРОШІ — ДРІБ’ЯЗОК. В українській мові є термін дрібні гроші, що відповідає російському мелочь щодо розмінної монети.

Дріб’язок — це щось незначне (чи предмет, чи справа), що не має вартості. Вживаючи слово дріб’язок щодо грошей, маємо на увазі їхню незначну, мізерну суму, а не гроші як такі. Наприклад, може бути такий діалог: — У тебе є гроші? — Тільки якийсь дріб’язок лишився, все витратив.

У цьому випадку дріб’язок — дуже мала сума грошей, хай навіть паперових. А коли говоримо про розмінну монету, безвідносно до суми, треба вживати словосполучення дрібні гроші або субстантивовану форму дрібні. Ця назва відповідає за змістом фінансовому терміну розмінна монета: Розмінна монета використовується для розрахунків за товари вартістю до 1 гривні (з газ.). У побуті ще кажуть дрібняки. Не так давно в обігу були срібнячки, срібняки (монети з срібла, його сплавів), мідяки (монети з міді або ті, що кольором нагадують мідь).

В усній та писемній мові поширеною є форма множини слова дума — думи. Думи — це те саме, що й роздуми, але різняться ці слова сферами вживання: перше частіше вживається в поетичній мові, а друге — в наукових текстах. Думи, як правило, мають узвичаєні епітети важкі, гіркі, невтішні, безрадісні, чорні, сумні, невідрадні, напр.: Чорні думи облягли хмарами горде чоло (І. Нечуй-Левицький); / клятих дум мене бентежить рій (М. Зеров).

Іменник думи належить до традиційного поетичного словника, де виступає з прикладками спогади-думи, думи-мрії. Це слово активно вживається як з прикметниками присвійного значення, так і з родовим приналежності: удовині думи, дівочі думи, думи дитячі, дума козацька, думи хлібороба; думи вільного народу; думи, сподівання, інтереси і потреби людей.

До слова дума близький за значенням іменник мисль. Сфера його вживання — публіцистичні, художні тексти, напр.: Коли у народу відбирають меч, народжується інша зброя — мисль, яку несуть у народ вчені, письменники (з газ.). Мислі можуть бути чорними, важкими, темними. Можна також сказати добра людська мисль, благородні мислі. І все-таки слово мисль, на відміну від дума, конкретніше; воно виражає більш-менш визначену розумову діяльність, характеризує духовне життя, дії конкретної людини. Крім того, цей вислів стилістично забарвлений. Відомі фразеологізми з іменником мисль типу мати на мислі «думати про кого-, шо-небудь», напр.: Думаю, що навряд чи я скінчу коли хоч половину того, що маю на мислі (Леся Українка).

У науковій, офіційно-діловій мові термінологічного значення набув іменник думка: філософська думка, наукова думка. Слово думка стилістично нейтральне: Чернігівський літопис є важливим джерелом та цікавою пам’яткою української історичної та суспільно-політичної думки того періоду (з журн.).

Слово роздум(и) теж характеризує розумову, пов’язану з мисленням, діяльність людини, але передає воно насамперед процес думання, міркування конкретної особи. Зі словом роздуми звичайно пов’язується уявлення про думки, глибокі міркування над складними, болючими питаннями, напр.: Він, викинувши з голови всі ті роздуми, які мучили його, швидко закрокував до своєї хати (Г. Тютюнник).

Оскільки сам процес розмірковування окреслений у часі, узвичаєними є такі вислови: не мати часу для роздумів, хвилина роздумів, довгі роздуми. Процес роздумування супроводжує різноманітні дії людини, характеризує її стан, вдачу, схильність заглиблюватись у власні думки: згодився без роздумів, стояти в роздумі, людина схильна до роздумів.

Позначаючи інтелектуально-аналітичну діяльність людини, роздуми найчастіше стосуються прочитаного, побаченого. Роздумом називається твір або частина твору, в якій автор висловлює свої думки, переживання, почуття. В українській літературній мові набули поширення прикладкові словосполучення фільм-роздум, стаття-роздум, монолог-роздум.