Київська духовна академія української православної церкви київського патріархату новітні релігійні та містичні рухи: системний аналіз Збірник наукових праць

2.5.1. Життя засновника буддизму

Релігія індусів набула в брахманізмі дуже абстрактного характеру. Метафізичний пантеїзм брамінів намагався визначити таємничу сутність буття і задовольнити живі релігійні почуття. Звідси виникло прагнення спрямувати релігійну думку на новий, значно плідніший і більш творчий шлях. Тому в Індії виникли різноманітні релігійно-філософські школи, до числа таких спроб вказати нові шляхи для релігійної думки та життя слід віднести й буддизм, що хотів усунути з релігії суху й безплідну абстрагованість і спрямувати її на шлях морально-практичних ідеалів. З огляду на це, багато хто вважав буддизм за навмисну опозицію відносно браманізму. Але це не зовсім так, хоча й справді буддизм виріс із браманізму, що виявився непридатним аби задовольнити потреби в релігійних почуттях. Вже тоді наприкінці V століття до Р.Х. арійські племена взялися до пошуків нових релігійних переконань, які могли б задовольнити їхні релігійні потреби, й частково буддизм це зробив.

Засновником і проповідником буддизму був індус Сіддарта, з князівського роду Гаутами. Згодом він прибрав собі ім’я Сакьян-Муні, тобто мудрець з племені Сакіїв.

Біографія Сіддарти, названого Буддою, оповита легендами, однак відомо, що це реальна історична постать.¹ Сакьян-Муні народився приблизно у VI – V ст. до Р.Х. в одному арійському племені сакіїв у місті Капілавасту неподалік від Бенаресу. Його батько, раджа Суддодана, був правителем племені сакіїв. Його мати, Рені-майя, до 45-и років свого життя залишалася бездітною, аж поки, нарешті, на превелику радість батьків, народила сина, котрому судилося стати Буддою. Проте не минуло й семи днів після пологів, як померла його мати; тому про немовля піклувалася тітка його матері Праджапатні, котра й виховала його. Про дитинство та юнацькі роки Сіддарти ходило багато легенд, які відрізняються одна від одної неймовірністю чудес і незвичайністю подій. Однак відзначимо, що буддійські авторитети одностайно заперечують знайомство Будди із системою ведичного вчення, в дусі якого у той час зазвичай виховувалися брамінські юнаки. Батько заповідав Сіддарті у спадщину престол. Йому дано було найкраще виховання, яке тільки можна було дати батькові з його становищем. Останній і відписав йому завчасно частину своїх володінь, оточив його блискучим почтом й одружив його з дочкою одного з удільних князів з того самого ж племені Шак’я.²

Коли ж він, тобто Будда побрався, йому було не більше 20 років. „Дружину він бере як нагороду за перемогу в митецьких успіхах та науках над п’ятистами юнаками, що разом з ним домагалися руки її дружини”.³ Після свого весілля Сіддарта віддався утіхам та веселощам східного життя, його родичі відкрито зверталися із скаргою до його батька, стверджуючи, ніби його син думає тільки про власні втіхи, полишив усякі науки, і вони потерпають, чи зможе він взагалі керувати державою. Гаутама, довідавшись про це, просив визначити день для випробування і вразив усіх своїми знаннями.

У свої неповні двадцять дев’ять років Гаутама одного разу вирушив до себе на заміську віллу і по дорозі був уражений виглядом старика, розслабленого від старості. Гаутама замислився над його життям, і коли йому вдруге трапилася людина, що страждала від тяжкої хвороби, і коли втретє він натрапив на зотлілий труп. Візничий кожного разу говорив Сіддарті, що така доля усіх людей. невдовзі ж по цьому він перестрів аскета і той самий візничий розтлумачив йому характер й мету у чернечому житті. Адже Сіддарта ще юнаком переймався питанням про те, що таке життя і чому його долає смерть⁴.

Через деякий час він довідався, що ці пустинники, зрікшись усяких земних благ, справді здобувають спасіння від усілякого зла в житті. Коли ж невдовзі після зустрічі з аскетом до нього з’явився гонець із звісткою про народження сина, Гаутама мовив собі: „Ще одні кайдани”. Відтак він вичікував нагоди, аби усамітнитися. Із самої глибини серця у нього запала думка про те, що тепер, або ніколи він повинен вирушати в далеку путь. Тож він одразу узявся до здійснення свого бажання. Глибоко вражений побаченим Сіддарта одважився покинути свій дім, дружину, сина Рагула, царство і присвятити себе, якщо можливо, розкриттю таємниці людських страждань і відкрити шлях до нової досконалості⁵.

Не попрощавшись, аскет Гаутама вирушив на чужину ще юнаком, в розквіті сил, повний життєвої наснаги. Аскет Гаутама звелів зголити собі волосся і надів жовте одіяння, попри те, що його батьки не хотіли навіть чути про це, що вони плакали гіркими сльозами і ридали, коли він покинув рідну домівку і подався на чужину.⁶

Сіддарта мандрував світом, маючи вигляд злидаря, безпритульного учня й подорожнього. Його спокушав великий спокусник Мара, котрий з’явився на небесах і зупиняв Гаутаму, обіцяючи йому через сім днів панування над усіма чотирма материками, якщо він відмовиться від свого наміру. Ці слова не подіяли на Сіддарту, але спокусник плекав надію, що візьме гору, коли гріховна думка западе в душу Гаутами. З цієї хвилини він немовби тінь переслідував Гаутаму, намагаючись постійно перешкоджати у здійсненні його думки про те, аби стати Буддою. Гаутама провів у пошуках істини сім років з того дня, як покинув рідне місто. Спочатку він віддався в розпорядження двох учителів, аби досягти найвищого стану, тобто благородного спокою, самозаглиблення, що відігравало вагому роль і в ученні самого Будди. Але це вчення не задовольнило Гаутаму і він подорожував Магадським краєм, аж поки прийшов до містечка Урувели. Його тіло спотворилося від посту та випробувань, а він усе ще почувався далеким від мети. Тоді він полишив цей шлях і почав знову приймати їжу.

Та ось одного разу, у цій мальовничій місцевості Урувелу, сидячи під деревом баньяну, він збагнув раптово всю істину. Перед ним одразу відкрився увесь світ страждань, він відчув, що знайшов розв’язок в чому полягає добро і зло у житті людини. „Коли я усвідомив це, - говорив згодом Будда своїм учням, - коли я споглядав це, душа моя була звільнена від гріховних бажань, від гріховного земного існування, від гріха омани, від гріха невідання. У визволеному прокинулося знання про викуп: знищено відродження, виконано святу справу, виконаний обов’язок: не повернуся я до цього світу – я збагнув це”⁷.

З цього часу Сіддарта Гаутама став Буддою, тобто просвітленим, або як його називали Сакьян-Муні – мудрець з племені саккіїв. Майже тридцять днів проводить Будда під деревом пізнання, насолоджуючись блаженством звільнення, роздумуючи над тим, що відкрилося йому. Коли ж минуло саме стільки часу, до нього приступив спокусник, злий Мара і намагався вдруге відвернути Будду від справи здійснення людського спасіння.

Спочатку Мара мав намір спокусити Будду, коли в його душу западе гріховна думка, але Будду не здолати земними бажаннями. Тоді Мара обирає інший шлях. Він радить святому негайно ж відійти в Нірвану, задовольнитися тільки власним спасінням. Але й тепер Будда перемагає цю величезну спокусу для всіх святих та аскетів і твердо відповідає Марі, що увійде в Нірвану тільки тоді, коли його святий закон розквітне і буде сповіщений усім людям через його учнів, монахів і монахинь.

Ствердившись у своєму намірі проповіддю просвітити людей, Будда вирушив до Бенереса. З обрізаним волоссям, у жебрацькому вигляді він проповідував своє вчення, ходячи з дому в дім.

У тому ж Бенересі, у дикому парку Ізапатані, де жили п’ятеро монахів, він почав проповідь, початок якої дуже важливий для розуміння того високого уявлення про себе, яке було в Будди. Перші п’ять учнів прийняли вчення Будди, а згодом його стали супроводжувати цілі натовпи народу, слухаючи його натхненні настанови і стаючи послідовниками цього вчення. Своє вчення Будда проповідував сорок п’ять років і помер у глибокій старості на вісімдесятому році свого життя. Перед самою смертю Будда сказав своїм учням, звернувшись головним чином до Ананди: „можливо ви, Ананда, гадаєте, ніби слово втратило свого вчителя; у нас немає більше вчителя. Але ж ви не повинні так міркувати, Ананда, бо вчення, яке я сповістив вам, і правила, яких я навчав, - це і є ваш учитель, коли я відійду від вас”. Потім, звернувшись до всіх учнів, він мовив: „істинно, істинно говорю вам, учні мої, усе, що створено, швидко минає, борітеся безперестанно”⁸. І піднявся дух його від одного екстазу до другого по всіх сходинках сходження і він увійшов у Нірвану. По смерті Будди його тіло було спалене перед міською брамою з усіма почестями, яких зазвичай удостоювалися царі в Індії.

Коли одного разу учні настирливо просили Будду пояснити їм, звідки походить світ, він ухилився від відповіді і розповів таку притчу:

„Уявіть собі людину, поранену стрілою в груди. Поки лікар намагається витягти стрілу з грудей пораненого, невже той буде розпитувати, з якого дерева змайстрована стріла, якого вона кольору, і з чого зроблено її вістря? Адже час проходить і наближається смерть. Так і люди повинні звершити справу свого спасіння, бо всі вони смертельно поранені стражданнями”⁹.

Іншого разу, коли Будда перебував у лісі біля Косамби, він узяв трохи листя в долоні і запитав учнів: „Як, на вашу думку, учні, що більше: та кількість листя, яке я взяв у долоні, чи все листя, що є в лісі?”

У руці Просвітленого трохи листя, а в лісі його значно більше. Настільки ж більше, учні, пізнане мною і не сповіщене вам порівняно з тим, що я сповістив вам. Але чому я не сповістив вам? Тому, що ці знання не дали б вам ніяких переваг, оскільки воно не веде до відмови від усього земного, до подолання пристрастей, до знищення усього тлінного, до свободи, до пізнання, до просвітлення, до нірвани: ось чому я не сповістив вам того знання. А що, учні, я сповістив вам? Я сповістив вам, учні, про те, що таке страждання; я сповістив вам про те, що таке виникнення страждань; я сповістив вам, що таке зречення від страждань; я сповістив вам, що таке шлях до зречення від страждань”¹⁰.

З таких стислих і зрозумілих тверджень видно, які завдання ставить перед собою буддизм і від яких питань ухиляється.

Отже, буддизм не прагне бути такою філософською системою, яка задля чистого знання досліджує основні початки усього існуючого і задля нього ж прагне проникнути у всесвіт у всіх напрямках.

Він займається тільки людиною, заглибленою в страждання і, навчаючи її розуміти свої страждання, вказує тим самим шлях до знищення їх. Ось єдина проблема, якою цікавилися буддійські мислителі. „Як велике море, о учні, все проникнуте одним смаком, смаком солі, достоту так і це вчення, і ці настанови проникнуті смаком до визволення”¹¹.

Попри те, що в буддизмі немає буддистського вчення про світ, богів та людську душу , однак Будда не міг обійтися без того, аби свої практичні міркування не будувати не приховано гаданій метафізиці. Проповідуючи зречення від світу, він говорив, що таке світ, і що в світі здійснюється вічний колобіг життя, вічна зміна форм існування¹².

Цей вічний колобіг і є, згідно з ученням Будди, причиною світового зла. Буття в самому коренів, в самій своїй основі є зло, муки. Смерть є наслідком народження, в народженні – причина смерті. Сакья-Муні роздумував про переселення душі і про переродження живих істот, про мандрування душі, ці ідеї він узяв із народних вірувань Індії де, в його епоху, вони були поширені і загальноприйняті. Він також навчав, що це триватиме до тих пір, аж поки в людині буде прагнення до життя. „Ця ідея переродження і є другою з вищих істин, що становлять суть буддизму”¹³.

Основна думка буддизму полягає в нікчемності життя, у тому, що наше буття є буття страждань.
а) Вчення про Бога

Чи визнає буддизм саме буття Боже, чи ні? Безперечно, жодне питання не може мати істотнішого значення, ніж це. Якщо Бог існує і якщо Він відкрив себе, хоча б природним шляхом і сумління, так що я можу знати щось про Нього, тоді треба визнати і буття Його і своє ставлення до Нього. Відсутність знань про Бога і визнання Його, якщо Він є, неминуче приведе до перекручень усього релігійного вчення і всієї моральної діяльності.

А як тлумачив таке життєво важливе питання Будда? Гаутама проповідував, що він – один з Буд, що з’являвся у різний час на землю¹⁴.

При зустрічі з браміном, котрий запитав Будду, чи є Бог, Будда відповів: „Я нікого не бачу ні на небесах, ні у світі марі, ні між мешканцями світів – Брами, ні між богами й людьми, кого б мені належало шанувати”¹⁵. Ці слова вочевидь указують на заперечення Бога. Відповідь на це питання настільки очевидна, що про нього навіть не сперечаються значні учені. „Нема Бога” – ось основне твердження буддизму. Це підтверджують усі буддійські книги, різниця тільки в тому, що пізніші з них, тільки трохи, в усякому випадку, неістотно видозмінюють думку Будди з даного питання.

„Це й дало підставу його послідовникам обожествити самого Будду, а поряд з ним визнати й інших Буд до Сіддарти й після нього”¹⁶.

„Увесь світ з усіма своїми богами не має нікого, хто б зрівнявся з ним”. Так священні книги буддистів висувають свої докази у перевагах Сакья-Муні не тільки над людьми, але й над небожителями.

„Навіть мільярди пратьєка-буд не можуть зрівнятися з одним досконалим Буддою. Це теїстичне прагнення обожествити Будду проникло в писання не випадково, адже послідовники цього вчення передусім шукали Бога, Котрий міг би задовольнити всі потреби нужденних. Наприкінці І-го століття по Р.Х., ідеалізований і перетворений на всемогутнього й всевідаючого бога, Сакья-Муні став ще й існуючим від вічності, тобто буддизм вступив у другу епоху свого розвитку.

Буддизм надав ученню Сакья-Муні філософського характеру, змінивши й повністю спотворивши його мораль. Новації, що були внесені в область релігійного благочестя, змінили лад і характер самого монастирського життя. Обожествлення людини стирає риску між монахами та людьми.

Сакья-Муні однозначно характеризується вічно живим та особистісним божеством і його прихильники вступають з ним тільки у релігійні стосунки.

Дотримуючись такого погляду, що Будда є бог, необуддисти довільно, а то й свавільно пояснюють по своєму і по новому цілі й досить істотні сторони старого вчення, оскільки старе вчення виявляється як таким, що не відповідає сучасним уподобанням.

Буддизм не визнає душі, але однак навчає про переродження й перевтілення людини. „Смерть не є кінець стражданням. Людина знову й знову народжуватиметься, щоб знову страждати”. Справді, не існує прямих указівок, що душа існує, але буддизм визнає процеси бачення, слухання, самосвідомості і насамперед страждання. „Якщо нам доводиться переживати те, чи інше в цьому житті, то тільки тому, що ми вчинили те, чи інше в нашому минулому існуванні”¹⁷.

Ось цим простим, зрозумілим для всіх віруванням, що не зважає на жодні теоретичні ускладнення, й стверджувався непохитний погляд, ніби той, хто чинить погане діло, і той, хто несе за це покару – одна й та сама особа.

В той час досить чітко виявлялося розуміння про ту складність, яким би чином узгодити вчення про те, що нема жодного суб’єкту в колі духовно-тілесних правил про людину з думкою про моральне відшкодування за наші вчинки. Одного разу ченець запитав Будду: „Якщо тілесність – не я, якщо відчуття, уявлення форми, пізнання – не я, то як я маю відповідати за ті вчинки, що їх учинило не наше – Я”¹⁸.

Будда заперечує такі питання за те, що людина, котра знає їх, перебуває із своїми думками під владою бажань, за те, що може зайти з ними далі, ніж це дозволяє проповідь учителя. Найпряміший і ствердний доказ на користь того факту, що буддизм відкидає існування душі, міститься у самих буддійських авторитетів. „Тільки одне ім’я залишається непорушним від особистості того, хто відійшов від цього світу”¹⁹.

Буддизм не вчить про переселення душ як реальних субстанцій. Його вчення якнайкращим чином характеризується як учення про переселення того самого Я – характеру. Практично усі ці приклади вказують на повне заперечення існування душі, подібно до того, як агностицизм веде до атеїзму.

Багато з авторитетних учених вказують на заперечення в людині існування душі і визнають його вчення навіть єрессю, якщо воно з’являється в їхній релігії.
в) Вчення про спасіння

Буддизм вчить не визволення від гріха, а про визволення від страждань і навіть від самого існування. Все вчення Будди про спасіння полягає в таких чотирьох словах істини.

1. „Страждання”.

2. „Походження страждань”.

3. Знищення страждань”.

4. „Восьмикратний святий шлях до знищення страждань. Це – надійне пристановище, це – найкраще пристановище. Хто досяг його, той звільняється від усякого страждання²⁰.

Щоб досягти Нірвани, треба пройти чотири ступені. „Перша ступінь полягає в пробудженні серця. Коли полуда спадає з очей віруючого, коли він пізнає велику таїну смутку, нерозлучного з життям і з усіма земними інтересами, коли він звертається до Будди – він стає на першу ступінь на шляху до спасіння. Друга ступінь – полягає у визволенні від нечистих помислів й мстивості. Щоб досягти третьої ступені, віруючий повинен позбутися усіх злих бажань, незнання, сумніву, єресі недоброзичливості й дратівливості”²¹. Умертвляти свою плоть усілякими злигоднями уявляється взагалі зайвим. Головним має бути очищення від поганих помислів, бо чистому серцю відкриті увесь світ і всі добрі діла. І четверта ступінь: „Вінцем усієї будови життя, на думку Будди, має бути загальне милосердя”²². Сам Будда Сакья-Муні зростив у собі милосердя до незмірної величі. В усіх священних книгах говориться як Будда відмовлявся від спокійного життя і всіляко намагався виявити своє милосердя до ближніх. Саме завдяки цій рисі Сакья-Муні сам звільнився від кола відроджень і показав шлях іншим. „Сакья-Муні настільки розвинув своє вчення про благочинство, що іноді, як може навіть видатися, ставив це на чолі усіх чеснот”²³. Буддисти іншими словами ще називають „чесноту – святістю”, а „святість – спасінням”. Спасіння, що досягається в теперішньому житті, чи то стан духу, з досягненням якого людина вже в теперішньому житті звільняється від смутку й страждань. „Хто добре пізнав це, той досяг нірвани, найбільшого блаженства”²⁴. Щоб досягти блаженства, треба мати: праведну віру, праведне рішення, праведне слово, праведне діло, праведне життя, праведне прагнення, праведний спомин, праведне самозаглиблення. Йдучи цим шляхом, ще необхідно виконувати п’ять заповідей:

1. Не вбивай ніякої живої істоти.

2. Не бери чужого.

3. Не порушуй ціломудрості й подружньої вірності.

4. Не говори неправди.

5. Утримуйся від бажань й оп’яніння від напоїв²⁵.

Крім моральних законів буддизм ще вчить, як треба ставитися до слабкої статі – жінок. Коли вважати буддизм за релігію, треба визнати, що із усіх релігій це та, що найбільше заперечувала і вороже ставилася до жінки. „В жінці уособлюються всі нерозумно чаруючі сили, що прив’язують дух до цього світу”²⁶. Є релігії, що вищою мірою ушляхетнюють жіночість у моральному й релігійному змісті. Були і є релігії, що принижували моральне й суспільне значення жінки, однак, попри це, не позбавляли її надії на спасіння. „Але жодна релігія не ставилася до неї так вороже й неприязно, як буддизм”²⁷.

Так само буддизм ставить жінку в побуті й суспільстві нижче чоловіка. Але давньоіндуське життя міцне своїм родинним ладом та родовим побутом. При тому нерозривному зв’язку, що утвердився в індуському побуті між культом та сім’єю, де батько – господар, був одночасно й жрецем, неможливо було ставитися до жінки неприхильно.

Наприкінці першого століття по Р.Х. буддизм змінив форми свого вчення, надавши йому філософського характеру. Переінакшив погляд на жінку, із суто релігійного боку. Хоч і сам Будда „надто упереджений до жіночої природи, він не вірив у можливість великого успіху жінки в боротьбі з пристрастями та мирськими спокусами”²⁸. Але з часом жінка почала схилятися до монашого життя, шукаючи самотності, аби спастися від усякого зла в житті. Ця нова хвиля буддизму поширилася в Індії не випадково. Багато жінок, що примкнули до нового руху, спираючись на жінок-сподвижниць в браманському середовищі, запалали бажанням зрівнятися з ними в цій новій області мудрості. Так було закладено загальну спонуку до подвижництва й аскези.

І всі ці пориви до подвижництва не зустрічали бажаного відгуку в учителів буддизму. Вони намагалися не порушувати заповітів самого Будди, котрий не вірив у можливість значного успіху жінки в боротьбі із пристрастями та мирськими спокусами. Усе ж і в цій релігії жінка знаходить своє місце, вона шукає насамперед спокою, що допомагає їй розібратися в самій собі. Кінцева мета – нірвана.

В основному простолюд не може збагнути, що таке нірвана.

Сповідувачі буддизму вірять у рай і пекло. Це здорове людське почуття прийнятніше для простолюду, оскільки нірвана видається надто абстрактним поняттям. Породжений стражданнями народу в умовах ломки старих суспільних відносин давньої Індії, привертаючи багатьох на ілюзорний шлях визволення від страждань, буддизм для теоретичного обгрунтування свого вчення, вдається до побудови ідеалістичної філософської системи.

Ствердження про те, що всяке існування є страждання, а смерть неминуче веде тільки до нового переродження конкретної особистості, випливає, що треба, аби цей ланцюг урвався. Первинним джерелом страждань є безпочаткове хвилювання, дхарм, отже, для виходу із страждань необхідно погасити хвилювання даного пучка дхарм.

У своєму основному й головному значенні тамійське слово „ніббанна” чи санкскритське „нірвана” й означає втихомирення, згасання, набуття спокою. Іншими словами, це кінцева мета релігійного спасіння, той стан повного небуття, при якому переродження – страждання припиняються.

Нірвана – одне з найтуманніших понять в буддійській літературі. Безсумнівний його зв’язок з ученням про дхарми. Хвилювання дхарм породжує страждання, і це хвилювання має урватися, аби припинилися страждання.

Хвилювання дхарм джерело страждань – своєю чергою пов’язано в уявленні буддистів з невіданням, із затьмаренням свідомості, нерозумінням. Спокій – припинення страждань, навпаки, зв’язаний з пізнанням, прозрінням, вищою мудрістю.

Запеклі суперечки про суть нірвани тривають між різними школами буддизму уже багато століть. Попри це, поняття нірвани не витлумачене до кінця й залишається в буддизмі одним з найсуперечливіших. Декотрі сучасники буддисти намагаються уявити нірвану як найвищу ступінь самовдосконалення, якого людина може досягти у процесі свого морального формування. Вони посилаються при цьому на приклад Гаутами, котрий досяг нірвани ще за життя в результаті свого просвітлення.

Увесь дух буддизму примушує зближувати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття. В цьому смислі тлумачать нірвану в основному сучасні буддійські авторитети. „Сам Будда не залишив після своєї смерті ніяких творів”²⁹. Добре визначити вчення про нірвану могли тільки вчителі буддизму і воно носить містичний характер. Оскільки нірвану, яка в брахманізмі є тільки гіпнотичним станом спокою, в джаінізмі – несвідомим продовженням життя, в буддизмі слід розуміти як згасання танги, пристрастей. Всі ці умови не мають конкретного визначення.

В Індії, де виник буддизм, найулюбленішою темою були чудеса, чи казкові легенди, у яких оповідалося про чудеса. У всіх цих казкових оповідях говорилося, що добро завжди перемагає зло. Особливо прикметне й те, що не тільки один буддизм, а й усяка взагалі фальшива релігія хвалиться своїми чудесами й лжепророцтвами. В буддизмі прямо говориться, що із смертю людини закінчується все. „Людина є тільки ім’я та форма, у ній після смерті не залишається нічого, що субстанційно могло б продовжувати своє існування; нас переживають тільки діла наші і нічого більше”³⁰. Але, як відомо, інстинкт безсмертя й усвідомлення духовної і невидимої особистості у всіх людей дуже сильний. Внаслідок цього природно походило те, що основна маса сучасних буддистів очікує продовження життя і після смерті. Саме того життя, яке існує на небі. „Декотрі, як говориться в одному з віршів Дхамаради, відроджуються знову: злі йдуть у пекло, праведні підносяться на небо, визволені від усяких світських бажань входять у нірвану”³¹.

„Декотрі відроджуються знову”, - це означає, що, замість того аби йти на небо або в пекло, можна знову народитися на землі і пройти невідому кількість поприщ, поки не досягнеш остаточно спокою в нірвані.

Таким чином про життя безсмертне, про життя вічного нетління буддизм не знає нічого. І якщо навіть людина хотітиме жити на небі, то це бажання вважається гріхом. Уже одне бажання перешкоджає досягнення нірвани.

Старий буддизм придушує дух людини і не дає зрозуміти, що людина є реальна істота, що в ній є душа, прагнення до життя, до безсмертя. В одній притчі розповідається, як молода мати народила первенця. І коли хлопчик виріс настільки, що міг сам ходити, він раптово захворів і помер. Тоді молода мати з любові до свого любого померлого хлопчика, притиснувши до грудей свого сина, ходила з дому в дім, просячи, щоб хто-небудь дав їй медичний засіб, що повернув би знову до життя її померлу дитину. Її ж сусіди стали говорити: „Чи не вийшла ця молода жінка з розуму, що носить на грудях труп померлої дитини”. Але один із розсудливців, поміркувавши про себе сказав: „На жаль ця жінка не збагнула ще закону смерті”. Я повинен утішити її. Потім він порадив їй звернутися до Будди. „Будда може дати тобі жаданий засіб, ти повинна йти до нього”. Жінка, послухавшись поради, пішла до Будди. І на питання: „Господь і учитель мій, чи не знаєш ти якогось засобу, щоб міг би оживити мого хлопчика?” „Так, я знаю”, - відповів Будда. „І який засіб ти порадиш мені для нього?, - запитала мати померлого. Будда відповів: „Мені треба жменя насіння гірчиці, дістань мені його”. Жінка пообіцяла дістати. Але Будда говорив далі: „Мені треба жменя насіння гірчиці з такого дому, де ніхто не помирав: ні син, ні чоловік, ні батько, ні раб”. „Добре”, - відповіла жінка і пішла по селах шукати таке насіння. Однак скільки часу вона ходила з оселі в оселю, скрізь були померлі. Нарешті, не знайшовши жодного дому, в якому б не померла людина, і з якого вона могла б узяти гірчичну зернину, вона стала роздумувати: „тяжке завдання покладене на мене. Бо ж, звісна річ, не тільки у мене помер син, скрізь у всьому краї є померлі, і діти, і родичі”. Відтак вона зрозуміла страшний закон смерті і, придушивши в собі любов до сина, розлучилася з ним. Залишивши сина в лісі, вона знову прйшла до Будди й уклонилася йому. „Чи дістала ти жменю гірчичного насіння”, - запитав він її. „Ні, - відповіла вона, - мені сказали, що живих мало, а мертвих багато”. Тоді Будда сказав їй: „А ти гадала, ніби тільки у тебе помер син. Закон смерті в тому й полягає, що жодній живій істоті не властива вічність”³².

Ось і все втішення, яке міг дати Будда, і яке взагалі може дати буддизм страждаючим людям. Цілковита безпомічність буддизму не може дати утішення людині, котра стоїть перед лицем смерті. Тому й сучасний буддизм чимало перейняв з християнства, яке має живу відповідь на ці питання.

Сакья-Муні вимовляв пророчі слова, так що й навіть царі приходили до нього, аби послухати, яка доля очікує їхнє царство. І хоча Будда тільки сам був просвітлений, однак він обіцяв просвітлення усім своїм послідовникам і не тільки просвітлення, але й „здатність пророкувати про своє майбутнє”³³.

Як треба нині розуміти справжню природу такої здатності, це досить очевидно і з того, що й сьогодні Тибетські селища мають таких пророків, котрі з поміччю духа пророкують. Вони обдаровані пророцтвом і можуть без шкоди разити себе зброєю, зціляти хвороби, змінювати погоду, підноситися попід хмари, перетворюватися на драконів, бігати по воді, мов суходолом.

Про майбутнє буддизм навчає, що зруйнування світу буде від вогню і з’явиться нова земля, і ці катастрофи будуть повторюватися час від часу. І ці оновлення світу нескінченні. „Земля, населена людьми, разом з різними, зв’язаними з нею материками, підлягає постійній зміні, руйнації й оновлення, цілому рядові переворотів, ні початку, ні кінця якого не можна й указати. Так було завжди і так буде завжди”³⁴. Способів руйнації три: від води, вогню і вітру. Від води руйнація світу, якому буде передувати „насильство й жорстокість”, через вітер – „невігластво”, і найстрашніша руйнація через вогонь – „розпуста людської природи”.

Всі ці чудеса й пророцтва, над котрими іноді відкрито потішаються лами, вони тільки підривають авторитет і достоїнство засновника буддизму. Сам Будда не вчить про ці явища, хоча послідовники приписують саме йому, що він відкрив шлях до пізнання чудес та одкровень

Буддисти навчають про те, як Будда провістив, що в майбутньому переродженні він з’явиться³⁵.

Сповідувачі буддизму очікують свого спасителя, котрий прийде на землю й визволить усіх від зла, і буде нірвана.