Київська духовна академія української православної церкви київського патріархату новітні релігійні та містичні рухи: системний аналіз Збірник наукових праць

Додатки

Додаток 3. Програми:

1. Навчального курсу з державного управління: “Державно-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історичний, правовий та соціально-політичний аналіз)”

2. Навчального спецкурсу з безпеки життєдіяльності: “Соціально-правові основи інформаційної безпеки”

3. Навчального курсу з релігієзнавства: “Новітні та нетрадиційні релігії і містичні рухи України”
Вступ (свобода совісті і тоталітарні секти)
За звичай свобода розуміється як щось формальне, як пуста можливість вибору, а коли вибір зроблено, то свобода вже тут ні до чого. Для християнина істинна свобода можлива тільки в Христі. Для нього - це абсолютна істина. Але ми часто не знаємо, як ця істина повинна відображатися не тільки в аскетично-індивідуальному аспекті, де найвищим проявом свободи є самовідречення, але й в соціальній площині, у взаємовідносинах між людьми. Наприклад, як нам відноситись потрібно до людей інших віросповідань, до атеїстів, агностиків і навіть до тих самих неокультів, зокрема тоталітарних? Чи потрібно на них піднімати гоніння, чи терпіти, чи може потрібно радіти такій релігійній різноманітності? Всі нібито згідні, що сприйняття істини може бути тільки вільним. Але свобода несе завжди за собою ризик, і той самий ризик заблуджень, відмову від цієї Істини. Як сумістити монізм Істини з плюралізмом свободи?

Істина релігійна відрізняється від істини наукової. Нездібність людей доказати загальнообов’язковість релігійно-зрозумілої істини нібито повинна навчати їх смиренню. Не можна обмежувати один одного в релігійній свободі, так як всі люди знаходяться онтологічно на одному рівні і не мають права вирішувати один за одного світоглядні питання.

В західній суспільній свідомості історично склалась уява, що першопочатковим правом людини є право на вільнодумство, яке не доходить ще до атеїзму. Сьогодні однак і цей бар’єр подоланий. Історична боротьба за це право відбувалась в епоху Реформації як за право сповідувати різноманітне розуміння християнства. Тут слід було б зупинитись і сказати в контексті сьогоднішньої заданої проблематики більш точніше. Різноманітне розуміння Христа. Посягання на Господа Ісуса Христа з боку лідера тоталітарної секти. Його навіть заміна або затьмарення своєю постаттю. Все це відбулося в наш час, але причини вбачати слід там, ще в епоху Реформації.

З часом склалось так, що свобода формування і висловлення світоглядних і інтуїтивно-релігійних позицій свідомості людини стала називатися свободою совісті.

Християнське визначення свободи совісті дав російський філософ Микола Бердяєв: «Свобода совісті – основа всілякого права на свободу, тому вона не може бути відмінена або обмежена людською волею, державною владою. Вона є вияв Бога. Бог у свободі бачить достоїнство створеної Ним людини. Тільки у вільній істоті образ і подоба Божа виявляються»

Принцип свободи совісті, який з’явився як юридичне поняття в ХVІІІ-ХІХ століттях, перетворився в один із головних принципів міжособистих відносин після другої світової війни, яка привела до небаченої в історії масової наруги над людством. В європейській суспільній свідомості, зокрема в християнських церквах, прокинулась турбота питаннями прав людини, перш за все як захисним механізмом, здатним попередити подібні катастрофи. Це був час появи багатьох рухів за мир і правозахисних організацій. У ці роки створюється ООН, Всесвітня Рада Церков, в діяльності яких захист прав людини стає постійною темою. Нині принцип свободи совісті затверджений Загальною декларацією прав людини, входить до конституції більшості держав. Його поява – свідчення того, що в сучасному світі релігія із загальної справи перетворилася в особисту справу кожної людини. Сам по собі цей процес засвідчує про розпад системи духовних цінностей, втрати направленості до спасіння в більшості людства, яке стверджує принцип свободи совісті. Утвердження юридичного принципу свободи совісті свідчить про втрату суспільством релігійних цілей і цінностей, про масову апостасію і фактичну байдужість до справи Церкви і до перемоги над гріхом. Але цей принцип, як не дивно є одним із засобів існування Церкви в безрелігійному світі, який дозволяє їй мати легальний статус в секуляризованій державі і незалежність від інославних і невіруючих людей.

Чи можна сьогодні стверджувати, що виникнення тоталітарних неокультів у світі є природнім наслідком вже законодавчо-закріпленої свободи совісті? Якщо слідувати за логічним осмисленням поступового відступництва людства від Бога, або цей процес ще називають апостасією, то це дійсно так.

Як в умовах свободи совісті, панування прав людини, релігійної свободи боротися з тоталітарними сектами, які дуже часто в своїй діяльності прикриваються цими поняттями для досягнення своєї мети. Мета ж у них може бути охарактеризована кількома складовими їх діяльності: влада, підкорення своїм спокусам людей, які в духовному плані не зміцнилися, гроші і слава. Основа тоталітарних сект – підміна Істинного Бога, як вже зазначалось вище. Заперечення Ісуса Христа як Божественної Іпостасі, призначення нового бога, об’явлення нового Ісуса Христа, ствердження нового месії. Хіба все це не відчуло українське суспільство на собі? Хіба ми не зустрічаємося з такими новоявленими християнами і месіями сьогодні? Слід зазначити, що тоталітарне сектантство загрожує сьогодні не тільки Християнству, але й іншим традиційним релігіям світу.

Для суспільства і окремих особистостей загроза тоталітарного сектантства насамперед обумовлена тим, що секти замінюють вищу духовність «не від світу цього» своїми ерзацами духовності, якими камуфлюють власні інтереси. Ці інтереси не співпадають з інтересами рядових адептів, яких і експлуатує верхівка секти. Загроза самій особистості полягає в тому, що адепти сект позбавляються однієї із найвищих властивостей – духовної свободи особистості, і втрата цієї свободи рано чи пізно приведе до сатанізму.

Перед нами діячами Церкви, правоохоронними органами, психологами, лікарями постає найтяжче питання – як виокремити від такої великої кількості культових новоутворень, нових релігійних рухів саме тоталітарні секти. Якщо подивитись на цю проблему в психолого-психіатричному ракурсі, то слід вимагати тонкий диференційований підхід, щоб розрізнити: чи був вибір людиною темної духовності вільним або ні? Чи не було при виборі цілеспрямованого визначення себе на служіння сатані? Чи прихід в секту відбувався з інших причин, наприклад психопатологічних.

Спрага істини ще залишається. Її продовжують шукати. Нажаль багато хто за духовної спраги не може самостійно визначитися, де живе джерело, а де духовні сурогати. Істина скромна, і вона не завжди буває почутою за бурхливою рекламою новоявлених сект. Це здебільшого стає причиною того, що люди попадають в тенета, завчасно придуманого сценарію під вивіскою «Слова живого», чи ще якоїсь «Духовної ниви» і т. д.

В наш час багато єретичних культових новоутворень являють собою малі групи, так звані релігійні меншини. Вони не становлять ніякої загрози і мова тут про них не йде. Проблема в тих культах, які під вивіскою духовності приховують зовсім іншу мету – захоплення влади, маніпулювання людьми, експлуатацію тяжіння до духовності для досягнення матеріальної вигоди. Нерідко в таких тоталітарних організаціях розроблена ціла доктрина, яка діє на підсвідомому ґрунті з настійливою пропагандою і наявністю тоталітарного правління всередині організації і їх бажанням поширити по всій Землі своє теократичне правління.

Вже давно відомо, що в основі затягування в тоталітарні секти лежить психотехнологія формування DDD-синдрому, що означає обман, залежність, страх. Цей синдром відповідно містить втаємничення справжньої мети культу, камуфлювання першопочатковим бомбардуванням любов’ю з наступаючою жорсткою експлуатацією, пригнічення власної особистості з повним підкоренням культу і страх як головний інструмент маніпулювання, який ґрунтується на постійно палаючому відчутті провини. Загальнодоступно це називається зомбуванням і є однією із характерних психотехнологій тоталітарних сект.

Загроза, яка виходить від тоталітарних сект, настільки гостра, що традиційні церковні організації і держава, відповідні її інституції не мають права залишатися осторонь. Який із цього вихід. Дотримуватись свободи совісті цього тепер вже юридично-правового терміну потрібно всім, але необхідно подбати і про вдосконалення законодавчої бази, яка ефективно регулювала б церковно-державні відносини в площині захисту духовно-релігійної складової національної безпеки.

Духовна освіта у світських навчальних установах - це також важливий фактор боротьби із деструктивними ідеологіями тоталітарних сект. Через засоби масової інформації необхідно висвітлювати негативний вплив з боку деструктивних неокультів на особу, суспільству та державу. Створення необхідних механізмів реабілітації, центрів постраждалих від тоталітарного сектантського зомбування. Створення дорадчого органу, який би міг включати представників різних релігійних конфесій і представників державних відповідних органів і центрів. Слід зазначити і те, що священнослужителі різних традиційних конфесій повинні виробляти свій пастирський досвід протистояння тоталітарному сектантству. Період діяльності в огорожі храму вже закінчився.

1. 
   Международная научно-практическая конференция «Тоталитарные секты – угроза ХХІ века». – Нижний Новгород, 2001.
   
2. 
   Петрик В. М., Сьомін С. В. та ін. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України. – К., 2003.
   
3. 
   Осипов А. И. Тоталитарные секты технология обмана. – Минск, 2004.
   
4. 
   Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты. – Нижний Новгород, 2002.
   
5. 
   Тоталитарные секты в России. Справочник. – Белгород, 2002.
   

Київського національного лінгвістичного університету

1.1. Системне дослідження технологій маніпулювання свідомістю, які використовуються у новітніх релігійних організаціях
Ключеві слова: нові релігійні організації (неокульти), “Церква Єднання” (муніти), “Церква Сайєнтології”, “Велике біле братство”, “АУМ сінрікьо”, “Церква Христа”, “Свідки Єгови” “Церква Ісуса Христа святих останніх днів” (мормони), “Міжнародне товариство свідомості Крішни” (крішнаїти), рух Ошо, “Трансцендентальна медитація”, харизмати, типи мотивів ступу у неокульти, вербування, богообраність, мантра, медитація, глосолалія, молитва, навіювання, свідомість, підсвідомість, бомбардування любов’ю, наставництво, гурізм, групова свідомість, програмування на конкретну поведінку, “промивання мозку”, “зомбіювання”.
“Якщо ти дійсно бажаєш отримати мільйон доларів, то найкращий спосіб заснувати свою власну релігію” [14].

Р.Хаббард

Неокульти стали невід’ємним атрибутом українського сьогодення. Вони є складним соціально-політичним феноменом. Можна спостерігати як за зростанням їх кількості, так і ступеню впливу на різноманітні процеси в нашій державі. Наприклад, у 1992 році діяло 79 громад новітніх релігійних течій, 1995 - 318, 1997 - 399, 2000 - 1034, 2001 - 1328, а на початок 2003 року діяло 1617 громад неокультів.

Ставши фактом і фактором сучасного релігійного життя, нові релігійні об’єднання активно змінюють усталену релігійну карту світу, геополітичний баланс між певними релігіями. Вони, як правило, не знають географічних, державних, національних та культурних кордонів. Їх поява зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Водночас, неокульти стають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які на базі певної віросповідної традиції або синкретизмі кількох творять нове віровчення, культ, організацію.

Часто неокульти у періодиці, релігійних, науково-популярних та наукових виданнях іменують по-різному: секти, новітні релігійно-містичні течії, квазірелігії, псевдорелігії, рухи “Нового віку” тощо.

Використовувати для неокультів таке визначення як “секта”, на нашу думку, дуже вузько, не конкретно та не зовсім науково. “Секта (лат. sekta - вчення, напрямок, від sequor - наслідую) - релігійна група (громада), яка відокремилася від пануючої церкви” [16]. Таке поняття, як “секта”, рідко використовується у сучасній науковій лексиці (вживається переважно в журналістиці або богословській літературі). На наш погляд, тут доцільніше вживати визначення культ. Адже, культ є більш ширшим поняттям ніж секта. Культ (лат. - cultus) - “схиляння перед чимось, безмірне звеличення або обожнювання чогось або когось” [17]. Щоб уникнути понятійного зміщення, на наш погляд, варто визначитися з термінологією дослідження.

Новітня релігійна організація (неокульт) – релігійне об’єднання, що виникло у другій половині ХХ століття - на початку ХХІ століття.

Переважна більшість нетрадиційних релігій є неокультами. Хоча ці поняття близькі за змістом, але не є синонімічними. Слід зауважити, що не всі нетрадиційні для України релігійні угруповання належать до неокультів. Деякі з них є давніми релігіями - це, наприклад, буддизм, даосизм, зороастризм та ін. Щоб уникнути понятійної невизначеності, на наш погляд, варто дати визначення “нетрадиційної релігійної організації”.

Новітні та нетрадиційні культи доцільно, на нашу думку, розглядати використовуючи одночасно дві окремі класифікації. Критерієм поділу першої класифікації є форма функціонування, а другої – сутність. Отже, вони поділятися за формою функціонування на:

• 
  церковні організації: харизмати (“Слово віри”, “Перемога”, “Рух віри”, “Жива вода”, “Церква нового покоління”, “Слово істини” та ін.), “Церква Єднання”, “Діти Бога”, “Церква останнього заповіту”, “Богородицька церква”, “Церква Христа”, “Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, “Велике біле братство”, “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, “АУМ сінрікьо”, бахаїзм тощо;
  
• 
  курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей: Гуманітарний центр Хаббарда, Інститут душі “Атма”, “Трансцендентальна медитація”, школи ізотеричних знань, різноманітні гуртки з вивчення йоги тощо;
  
• 
  філософські школи: “Новий Акрополь” тощо;
  
• 
  школи східних бойових мистецтв: “Білий Лотос” тощо;
  
• 
  центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм.
  

• 
  християнські: “Діти Бога”, “Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, харизмати, “Церква Христа”, “Богородицька церква”, “Реформована православна церква” тощо;
  
• 
  східного типу (орієнталістські): “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, “АУМ сінрікьо”, Сахаджа-йога, “Трансцендентальна медитація”, рух Шрі Чін-Моя, групи послідовників Шрі Сат’ї Саї Баби, рух Ошо Раджніша, “Товариство Шрі Ауробіндо”, різноманітні буддистські течії (дзен-буддизм, тибетський буддизм, ламаїзм) тощо;
  
• 
  синкретичні: “Велике біле братство”, “Церква Єднання”, бахаїзм, “Церква останнього заповіту” тощо;
  
• 
  наукологічні (сайєнтологічні): “Церква Сайєнтології”, “Новий Акрополь”, “Наука Розуму”, “Вогняна квітка”, різні психотехніки, івановство та інші;
  
• 
  езотеричні: теософія, Агні-йога, маги, послідовники Андреєва, Бердника, групи Сіморона, спіритуального характеру та інші;
  
• 
  язичницькі: “Рідна Віра”, “РУН Віра”, “Собор Рідної віри”, “Ладовіра”, “Ягновіра”, “Слов’янська релігійна громада”, “Рідна православна віра”, “Українська віра арійського обряду” та інші;
  
• 
  сатанинські: “Церква Сатани”, “Храм Сета”, “Товариство Асмодея”, “Слуги Вельзевула”, “Чорне Братство”, “Товариство Сатани”, “Чорне коло” тощо.
  

Хоч більшість неокультів є релігійними об’єднаннями, але значна кількість наукологічних, більша частина езотеричних та окремі культи східного типу належать до містичних рухів. Містицизм намагається розкрити таємниці психіки. Містики прагнуть наблизитися до живої людини, до її відчуттів, безпосередніх життєвих вражень, внутрішніх станів, пошуків індивідуального ставлення до навколишнього світу. Вони намагаються вловити та систематизувати глибоко особисте сприйняття людей, що спонукає до зосередженого самопізнання.

— віровчення релігійних організацій передбачає поклоніння та служіння єдиному Богу чи різним божествам (Христос, Крішна, Будда, Дажбог, Перун, Диявол, Сет та ін.) або «Живому Богу» чи «втіленням Бога» (Марія Деві Христос, Баха – Улла, Віссаріон, Мун та ін.);

— містичні віровчення обирають центром уваги не богів, а людину, ступінь та шляхи її вдосконалення, а основна мета цих вчень – самовдосконалення людини для повної самореалізації;

— функціонування релігійних об’єднань обов’язково передбачає певну культову практику з відповідними ритуалами та служителями культу.

Безумовно, віровчення деяких релігійних організацій мають елементи містики і навпаки, а тому це питання необхідно розглядати комплексно, враховуючи всі три критерії поділу. Адепти переважної більшості містичних груп також вважають, що їх групи не належать до релігійних організацій, і діють під виглядом «Лабораторії астрологічних досліджень», «Школи езотеричних знань», «Семінару з розвитку паранормальних здібностей» тощо. Одні з них реєструються у державних органах під виглядом громадських організацій, а інші діють як неформально-гурткові об’єд­нання, особливо при навчальних закладах, медичних організаціях та курсах, котрі мають відношення до психіатрії, «народних» та нетрадиційних методів лікування. Віровчення значної частини езотеричних об’єднань спираються на наукові знання і тому мають характерні ознаки наукологічних культів. На наш погляд, саме ступінь езотеричності є тим критерієм, за яким треба розріз­няти наукологічні та езотеричні культи.

Містичні культи часто приваблюють тим, що обіцяють, а нерідко певною мірою дають людям можливість удосконалити свій світогляд, проаналізувати особисті переживання. Вони захоплюють ідеєю нескінченного самопізнання, морального вдосконалення, даючи можливість отримати внутрішню гармонію та спокій.

Неокульти мають низку спільних ідеологічних елементiв. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню цього неокульту, як про час, сповнений розгубленостi та страждань. У цьому випадку завдяки вірі вiдкривається “велика iстина”. Об’єднує неокульти також уявлення про засновника як про людину, якiй вiдкрилася “абсолютна істина”. Осмислення його особистостi може бути рiзним. Вiн може бути великим пророком, видатним філософом, мудрим гуру чи живим богом. Засновник культу передає своїм прихильникам певну “iстину”, котра гарантує спасiння всiм тим, хто повiрив у неї, за умов виконання певних вимог, рiзних заборон, табу, на що наголошує засновник.

Ідеологiям неокультів притаманне уявлення про те, що свiт найближчим часом буде радикально змiнено в результатi перемоги сил свiтла над силами темряви. Носiями добра є представники неокульту на чолi з керівником. Всi iншi будуть або знищенi, або не воскреснуть, або будуть пiдлеглі вiруючим, якi стануть елiтою нового свiту [1]. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на вiдмiну вiд традицiйних релiгiй, розгортають активну пропагандистську дiяльнiсть. Кожен адепт неокульту вiдчуває себе мiсiонером, а тому адептами неокультів нерiдко стають люди, якi прагнуть до духовної чи релiгiйної активностi, хочуть вiдчути свою значимість.

Нерідко засновники культів стверджують, що їм Бог особисто відкрив Істину. Наприклад, засновник “Церкви Єднання” Мун і засновник “Церкви Ісуса Христа святих останніх днів” (церкви мормонів) Сміт стверджували, що Бог особисто спілкувався з ними і надав завдання месійного характеру. Проте Мун ставить себе вище Ісуса Христа, який не повністю справився зі своєю місією і був розп’ятий на хресті, а Мун більш досконалий і доведе місію до кінця.

Засновники культів часто користуються тими само джерелами, що й традиційні церкви, але тлумачать їх по-різному. Наприклад, харизмати, представники “Церкви Христа”, “Міжнародного шляху”, “Свідки Єгови” та мормони по-різному коментують Біблію, а адепти останніх чотирьох культів до того ж стверджують, що вона неправильно перекладена, і використовують перероблену Біблію. Крішнаїти користуються “Бхагавад-Гітою”, як і традиційні індуїсти, але тлумачать її іншим чином, до того ж іншими індуїстськими джерелами вони майже не користуються. Лідери значної кількості неокультів (“Церкви Єднання”, “Великого білого братства”, “Церкви останнього заповіту”, “Церкви Сайєнтології”, “Церкви Ісуса Христа святих останніх днів”, руху Ошо та ін.) розробляють нові теологічні джерела.

Якщо традиційне християнство пропонує пасивне чекання другого пришестя Христа. Ця пасивність не зовсім відповідає динамічному життю сучасного суспільства. Люди хочуть бачити реальне утілення Месії на Землі, а не абстрактне божество. Це може відбуватися з багатьох причин. Деякі не можуть уявити собі Бога інакше як персоніфікованого в образі людини, інші бажають і готові побачити його своїми очима, треті – не приймають консервативних традиційних вірувань і шукають сучасні вчення, що відповідають моді. Відповідно до попиту виникає пропозиція, що виражається у виникненні різних культів на будь-який смак.

Е.Дюркгейм висловлює думку, що тепер ми можемо вказати на причину, через яку боги не можуть обходитися без своїх віруючих, як і віруючі без своїх богів - це саме суспільство, а боги є не більш ніж його символічним вираженням [2]. Проте символічне божество, запропоноване традиційними релігіями, перестало задовольняти людей. Розвиток цивілізації підсилив динамізм життя, запит на який не міг не відбитися в релігійній сфері.

Слід зазначити, що клімат для поширення неокультів в Україні надзвичайно сприятливий. Це пояснюється сучасною суспільно-психологічною та соціокультурною атмосферою; відстороненістю нових релігійних та містичних груп від традиції, зокрема традиційних церков; винятковою активністю іноземних місій та їхніми фінансовими можливостями, що значно перевищують ті, котрими оперують традиційні церкви. У більш широкому контексті причина виникнення та бурхливої активізації неокультів - загальна орієнтаційна криза євроцентристської цивілізації, що спричиняється до спроб синтезу західної та східної релігійних традицій та інтенсифікує релігійні експерименти взагалі; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціальному досвіді та ціннісних засадах між поколіннями; ослабленість історичних церков і нерозвиненість їхньої місіонерської структури.

Віруючий звертається до культу за власним бажанням. Спочатку він відвертається від своїх проблем, тому що не здатен їх вирішити. Втрата віри у свої сили та у свою спроможність пов’язана з певними змінами в психології, поглядах і поведінці людини. З’являється прагнення до розуміння світу, що є немов би гарантом захисту від впливу “земних” людських слабостей і спочиває на тривких основах “божественного одкровення”, яке повідомляє людині, що вона “загубила” в собі “абсолютну істину”.

Французький вчений О.Клеман вважає, що люди стали дуже самотніми і гостро відчувають свою смертність; розпадаються сім’ї, люди шукають у культі відчуття спокою та любові. Вони легко інтегруються в нову структуру і знаходять у ній “матір” – секту. Психолог А.Джаноф теж відмічав цей привабливий момент - можливість задовольнити дитяче прагнення до любові та захисту від реальності [4]. Нерідко культи приваблюють людей з тяжкими психічними відхиленнями і тих, які страждають від різних неврозів та жахів. Кількість таких людей сьогодні зростає внаслідок економічної та моральної кризи, а також соціальної незахищеності у сучасному українському суспільстві.

Неможливо не враховувати особливості неокультів як специфічного різновиду людського співтовариства. Адже люди, які втратили життєві позиції, вступивши в культ, знову знаходять себе, відновлюють втрачений зв’язок зі світом. Суспільство нехтує невдахами, проте в культах вони є “братами”. Неокульти об’єднують людей, котрі зневірилися в житті, сумують за цілісним світовідчуттям, отже готові прийняти за Бога будь-якого ідола.

Релігійна потреба зводиться до специфічної (релігійної) форми задоволення реальних соціальних потреб людей, які через ті або інші причини не можуть реалізуватися у світському житті. До таких потреб вона відносить потребу в сім’ї, у самоствердженні, самовираженні та діяльності. Задоволення цих потреб у культі призводить до формування почуття божественної обраності. Отже, богообраність - це форма протесту проти суспільного зла, відмежування від оточення шляхом створення світу обраних, які відокремлюють себе від іншого світу особливою вірою, культом, моральними правилами. Ідея богообраності свідчить про культову обмеженість суто релігійного протесту. Вона прирікає адепта на життя за його законами, що передбачає відповідне становище особи в суспільстві і державі. Насамперед, культове відокремлення від світу, суспільства, а іноді від сім’ї, друзів загострює потребу належати до ідеальної спільноти. Віруючий, який відірваний від іншого світу, цінує свою належність до релігійного товариства і тому підпорядковується його традиціям, усіляко підкреслює свою духовну близькість (“братерство”) з іншими членами цього товариства, відстоює його ідеї.
1.1.2.Технології вербування та впливу на свідомість неокультах

Що ж привабливого знаходить віруючий у неокультах? Основні типи мотивів вступу людей у неокульти:

1. 
   Соціальні мотиви – прагнення позбутися самотності, знайти нових друзів, атмосферу теплої дружньої підтримки, любові, солідарності, пошук вирішення проблем вікових криз, конфлікту “діти-батьки”, втрата близької людини, порушення важливих, значущих стосунків, раптова зміна соціального статусу. Реалізується прагнення бути часткою спільної справи, відчути свою вагомість, відокремитися з безособового натовпу, створити певний образ себе самого, усвідомити власну винятковість та неповторність. З’являється можливість перекласти прийняття рішень проблем на іншого або інших (лідерів групи, проповідника, гуру), а також задовольнити потребу (як правило приховану) сильного авторитетного керівника.
   
2. 
   Духовні мотиви – пошук Бога, сенсу життя, потреба вірити в те, що стоїть над реальним, буденним і матеріальним, прагнення знайти відповіді на глобальні питання, що дають поштовх на зміни особистого та суспільного життя.
   
3. 
   Моральні (регулятивні) мотиви – сподівання здобути сталу світоглядну систему, нове місце в світі, нову ідентичність; прагнення до інтегральності (цілісності): пошук контакту з собою, іншими, найближчим оточенням і своєю культурою. Люди бажають набути такий релігійний світогляд, що сприятиме встановленню у світі загальної гармонії, культ, котрий поєднує сакральне і секулярне (мирське), містичне й наукове, духовне та тілесне, таку благодатну атмосферу, в якій їх творчий потенціал буде реалізовано, де віддадуть належне їх здібностям. Люди прагнуть досягти значущості власного індивідуального існування, наприклад, через участь у соціальних програмах: допомога літнім людям, нужденним, хворим, інвалідам тощо. Таким чином задовольняється потреба у сталій системі норм та цінностей, моральних принципів, що регламентуються і визнаються певним колом однодумців, стають базовими у життєдіяльності на мікро- (в середині групи) та макрорівнях (в соціумі) – спільного життя.
   
4. 
   Психо-фізіологічні мотиви – проблеми фізичного та психічного здоров’я, необхідність духовної підтримки через тяжку психічну травму; різноманітні кризові ситуації: тяжке захворювання, нещасний випадок; проблеми соціальної адаптації (у хворих на наркоманію, алкоголіків та ін.).
   
5. 
   Інтелектуальні (пізнавальні) мотиви – сучасна людина прагне науковоподібного підходу до тлумачення істин, що поєднує онтологічні, теологічні, космологічні основи та досягнення наукових здобутків й елементів світської культури. Людина бажає отримати готові відповіді на нагальні запитання, що породжуються сучасним динамічним, нестабільним життям.
   
6. 
   Практичні мотиви – можуть отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу, навички оволодіння новою технікою, вивчення іноземних мов, оздоровлення дітей у межах країни та за кордоном тощо [3].
   

Активно використовується у значній частині неокультів такі методики, як медитація, монотонне співання, глосолалія (від. грецьк. glossa - незрозуміле слово і lalien - говорити поняття, яке використовується для позначення розмови віруючого з Богом “незнайомою” мовою при сходженні на нього Святого духу). Ефективному впровадженню цих методик сприяють: тривалі пости, настанови та молитви, самонавіювання та контрольовані дихальні вправи. Така культова практика призводять до зміни процесів мозкової діяльності, що викликає зміни у стані свідомості, подібні до наркотичного трансу. Для багатьох адептів, які регулярно перебувають у стані релігійного екстазу, характерні: екзальтація, підвищена сугестивністю, звуження фокуса самосвідомості, зростаюча залежність та підсилення прийняттям ролі, котру нав’язує інструктор.

Останні дослідження, проведені німецькими психологами у групах медитації, довели, що постійне промовляння мантри суттєво понижує здатність органів чуття людини до сприйняття зовнішньої інформації, так як загальна концентрація уваги спрямована не на навколишній світ, а передусім на мантру. За рахунок зменшення природного інформаційного навантаження на свідомість особи, яка у нормальної людини сягає 10¹¹ біт інформації на секунду, у адепта відкривається новий домінуючий канал зв’язку “Свідомість – Несвідоме”. Цей канал поступово послаблює реакції людини на зовнішні подразники, які формують її емоційний стан. Завдяки цьому людина сприймає ейдетичні образи та галюцинації як реальність, може перетворитись на асоціальну особу. Медитація, як і решта культових методик маніпулювання людською свідомістю, призводить до психологічної залежності та викликає поступове згасання орієнтації на реальний світ. У деяких особливо вразливих людей застосування подібних методик може призвести до психічних зривів та психічної патології [6].

Коли людина переживає моменти екстазу, зокрема й релiгiйного, в її організмі виробляються ендорфiни - речовини, подібні до наркотичних. Саме вони створюють відчуття щастя, польоту. Наприклад, ендорфiни виробляються органiзмом жiнок пiд час пологів. Окрiм знеболювання, вони також служать своєрiдною винагородою органiзмові за зусилля, допомагаючи повнiше вiдчути щастя материнства та гармонiю зi свiтом. Схожими вiдчуттями супроводжується творча дiяльність. Ще цi почуття добре знайомi альпiнiстам. Ризик, важка праця, кисневий голод. На верхiвцi - екстаз та почуття богоподiбностi. Заради кiлькох таких хвилин багато хто готовий жертвувати всiм. Отже, значну частину членів неокультів можна порiвняти з наркоманами, якi готовi на все заради чергової дози. Наркоман досягає екстазу, просто вживаючи певну наркотичну речовину, а лідери неокультів нерiдко запозичують з арсеналу схiдних релiгiй рiзноманітні психотехнiки, що допомагають впливати безпосередньо на центр задоволення в мозку.

Керівники деяких культів використовують наркотики. Наркотичні речовини використовуються для таких цілей: маніпулювання поведінкою адептів, утримання їх у своїх лавах та отримання прибутків від реалізації (за межами та у середині культу). Наприклад, наркотики застосовували лідери таких неокультів: “Гілка Давидова”, руху Ошо, “Міжнародного товариства свідомості Крішни”, “Альфа і Омега”, деяких сатанинських сект та ін.

У 1996 році працівники Федеральної служби контррозвідки РФ зафіксували використання синтезованої наркотичної речовини аерозольної форми під час гастролей одного із “суперцілителів” у Красноярську. Зважаючи на те, що застосування препарату значно збільшує прибуток, роблячи людей сприятливими до навіювання, не можна виключати можливості використання його і в нашій державі представниками різних неокультів, екстрасенсами, відьмами тощо.

У культовій практиці новітніх релігійних рухів часто використовується метод аудіостимуляції. Зокрема цей метод може проводитись шляхом перезапису будь-якої приємної для об’єкта мелодії за допомогою мікшера з накладанням неодноразово повторюваного словесного тексту робочого навіювання в стандартній техніці, але з уповільненням у десять - п’ятнадцять разів. Трансформовані за цією технікою слова сприймаються, як глухе виття і після накладення стають зовсім непомітними, але впливають на підсвідомість людини [7].

Становить інтерес використання методик аудіостимуляції у культовій практиці “АУМ сінрікьо”. Наприклад, у 1987 - 1995 роках київська філія “АУМ сінрікьо” під прикриттям японських центрів культури розповсюджувала літературу та інші культові предмети. Ця філія не була належним чином зареєстрована і діяла під прикриттям комерційної фірми “Саттва”. Серед них були аудіокасети з молитвами, записи для введення в транс, а також такі, що можуть викликати психічну підготовленість до певних дій. Було досліджено кілька касет. Фахову консультацію було отримано в Інституті судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України та Центрі нетрадиційної медицини лікарні ім. Павлова. Представники Центру нетрадиційної медицини дали таку оцінку цим записам: запис містить аудіоелементи створені гортанним звуком, що мають незакінчений характер звукової хвилі, при тривалому прослуховуванні у закритому приміщені у стані спокою вони можуть викликати гальмування підкорки головного мозку. Для людей зі слабкою психікою ці записи можуть загострити психози та спадкові психічні захворювання.

Наприклад, жінка 40 років звернулася до філії “АУМ сінрікьо” у Києві з метою ознайомлення з японською культурою та оздоровлення за східними методиками. Відвідувала молитовні зібрання, слухала їх записи. Вона частково втратила пам’ять, у неї розвився психоз, до того ж отримала інсульт, але у цьому випадку не можливе притягнення до відповідальності: заявницький матеріал відсутній у зв’язку з психічним станом потерпілої.

На думку експертної групи Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України, більшість записів для здорової людини не становлять шкоди, але вони можуть використовуватись, як засіб досягнення певної мети. Деякі записи мають характер розслаблюючої музики, вони знімають стресову напругу і діють як лікувальні, але їх прослуховування може спростити процес нав’язування думок оператором (жрецем, наставником, керівником). Так звана пісня “Макка-хала” має інший характер: вона тримає людину у постійному стані тривоги та очікування. При тривалому прослуховуванні може викликати нервовий зрив - це залежить від стану підготовленості психіки індивіда до сприйняття важкої монотонної музики. Вона постійно тримає у готовності психіку людини до ключової фрази, котра стає для людини істиною і тому може використовуватися для програмування на конкретну поведінку. При цьому музика є засобом вияву агресії або розслаблення, а вказівку до цих дій дає оператор.

Керiвники неокультів нерiдко користуються для утримання у своїх лавах адептів останнiми досягненнями науки та техніки. Особливу увагу придiляють вивченню психологiї. Часто використовуються гiпноз та інші методи впливу на психiку, і навiть спецiальнi апарати, створенi для прямого впливу на мозок, котрі пiдключаються до комп’ютерних мереж (“АУМ сінрікьо”, “Церква Сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація” та ін.).

Значна кількість неокультів (особливо з негативною репутацією: “Церква Єднання”, “Церква Сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація”, рух Ошо та ін.) намагаються завербувати людину до своїх лав раніше, ніж вона про цей культ отримує повну інформацію. На відміну від традиційних церков, у багатьох неокультах існує система різних рівнів доступу до інформації про справжню діяльність та віровчення, яку можна отримати тільки після проходження декількох рівнів.

Наприклад, муніти практикують вербування до своїх лав під прикриттям молодіжних об’єднань, зокрема студентської організації “Міжвузівська асоціація з вивчення принципу”. Спочатку неофіта запросять на веселу молодіжну вечірку з цікавою програмою, мета якої - переконати його відвідати семінар (тижневий або дводенний, протягом якого запропонують залишитись ще кілька днів). Семінар проводиться переважно за межами населеного пункту, в котрому мешкає новачок, щоб він міг спілкуватися тільки з мунітами. Потенційний адепт у перші дні слухає різні лекції не релігійного змісту, але вже на третій день у лекціях починають з’являтися окремі релігійні ідеї та згадки про “нового реформатора”. Тільки наприкінці семінару об’єкт вербування дізнається, що потрапив у релігійне об’єднання “Церква Єднання”, яке заснував та очолює “новий месія” преподобний Мун.

Сайєнтологи часто діють під прикриттям курсів вдосконалення здібностей. Вони пропонують бажаючим безкоштовно пройти так званий “Оксфордський тест” з вимірювання інтелектуальних здібностей. Цей тест не має ніякого відношення до Оксфордського університету і взагалі до міста Оксфорда [8]. На нашу думку, його названо так, щоб викликати у свідомості пересічного громадянина асоціацію з назвою всесвітньовідомого університету. Дослідження фахівців-медиків засвідчили, що цей тест не має наукової довіри і служить лише для того, щоб рекрутувати людей до сайєнтологічних курсів [9].

Після проходження цього тесту бажаючим запропонують пройти невеликий (платний) курс, який, за словами сайєнтологів, ґрунтується на всесвітньовизнаному методі, а про релігію на цьому етапі ніхто не згадує. У майбутнього адепта спеціальним приладом, подібним за принципом дії до так званого “детектора брехні”, вимірюють інграми (підсвідоме враження, котре містить больові емоції), які призводять до аберацій, що містять нераціональне мислення та неадекватну поведінку. Потім проходить одитування (очищення людини від інграм). Після закінчення зазначеного вище курсу людині буде запропоновано пройти подальші платні курси з вдосконалення здібностей, у процесі котрих її будуть вербувати у лави “Церкви Сайєнтології”.

Представники “Трансцендентальної медитації” (“Науки творчого інтелекту”) запрошують на безкоштовну лекцію про науковий метод, не пов’язаний з релігією. У кінці лекції запропонують пройти платні курси, завдяки яким обіцяється суттєво покращити здоров’я, підвищити розумові та творчі здібності, зняти стрес і нервову напругу та багато інших чудодійних трансформацій. Від адептів приховується, що ці курси є релігійними, але культова практика “Трансцендентальної медитації” ще з 1977 року визнана релігійною.

У процесі встановлення контакту досвідчений сектант спрямовує свої зусилля на налагодження емоційного зв’язку з потенційним адептом. Коли об’єкт вважається підготовленим до вербування (це може бути за 15 хвилин або протягом кількох зустрічей), йому запропонують відвідати зібрання групи. Вербувальники часто адаптують характеристику їх культу таким чином, щоб вона співпадала з інтересами об’єкта вербування. Наприклад, майбутній адепт, який перебуває у духовному пошуку, може бути запрошений у “духовну дискусійну групу” (філософську школу, науково-езотеричне об’єднання та ін.). Якщо об’єкт вербування цікавиться психологією, його можуть запросити на семінар з людського потенціалу або проблем вдосконалення людських здібностей.

Для не інформованого спостерігача вербувальники з культів здаються такими, що дуже турбуються благополуччям тих, з ким спілкуються. Однак головна їх мета - завербувати до культу.

У різних неокультах для вербування використовується метод “бомбардування любов’ю” (назву сформулювали муніти). На новачка намагаються справити велике враження: постійно кажуть лестощі, роблять компліменти про його моральні якості та розумові здібності, методично звертають увагу на те, що він добре зробив відвідавши групу однодумців. Майбутньому адепту не дають обмінюватися думками та враженнями ні з ким окрім досвідчених вербувальників. Новачок відчуває, що хтось щиро зацікавився його проблемами та піклується про нього, що у нього з’явились справжні друзі.

Наприклад, муніти спеціалізуються на вербуванні молодих людей особливо тих, хто переживає якусь кризу. У молодої людини часто відбувається трансформація характеру, існують певні юнацькі комплекси. Це нерідко призводить до конфлікту з оточенням (батьками, товаришами по роботі або навчанню та ін.). Після таких конфліктів юнаки та дівчата відчувають брак щирого спілкування. Це робить їх більш вразливими для вербувального впливу. Двом досвідченим мунітам доручається опікати новачка. У них така тактика називається “сендвіч”: той, кого вербують, стає нібито начинкою між двома шматками хліба. Цим двом вербувальникам доручається вивчити кандидата, встановити з ним психологічний контакт, проводити ідеологічну обробку і слідкувати за тим, щоб він не спілкувався з іншими новачками [8].

Для утримання у своїх лавах лідери різних культів використовують метод інформаційного контролю. Це здійснюється обмеженням або різкою критикою зовнішніх джерел інформації, таких як телебачення, радіо, газети, зв’язки з людьми, які не є членами культу, “бомбардуванням” культовою літературою, записами і лекціями, а також виокремленням певної інформації як конфіденційної. Наприклад, хто є лідером, які зміни у стилі життя і фінансові зобов’язання вимагаються від адептів та ін. Такий інформаційний контроль заважає свідомому прийняттю рішень та критичній оцінки діяльності культу.

У значній частині культів використовуються методи маніпулювання мовою. Ці методи можна умовно поділити на два: використання додаткового словникового запасу та надання відомим словам іншого змісту. Наприклад, засновник “Церкви Сайєнтології” Хаббард використав цю технологію для свого віровчення шляхом вироблення нової термінології: діанетика, сайєнтологія, клір, преклір, одитор, одитування, аберації, інграми, тетан (не плутати з титаном), а також надав деяким словам іншого змісту: кейс (для людини це те, як вона реагує на навколишній світ), динаміка (жага до життя, енергійність та наполегливість у виживанні, адаптація до умов існування). У “Місії божественного світла” слово “знання” означає чотири методики медитації, котрих вивчають протягом ввідних занять, що спрямовані на надання людині знань про Бога; слово “розум” синонімічне поганим думкам, які відділяють людину від Бога та Істини; поняття “світ” - це те, що існує за межами “Місії божественного світла”, і тому він є недосконалим.

Засновник “Церкви Сатани” Ла Вей для більшої привабливості корінним чином змінив зміст таких понять, як “Сатана”, “сатанізм”, “сили темряви” та ін. За Ла Веєм, Сатана є носієм гармонії і найкращим другом людини, а зло уособлюють насамперед християнство та ін. релігії, зокрема “псевдосатанинські” секти, які помилково поклоняються Дияволу як втіленню сил зла. Поняття “сили темряви” зовсім не синонімічно поняттю “сили зла”. Поняття “духовні вампіри”, за Ла Веєм, тотожне християнству та ін. релігіям тому, що вони живляться енергією і паразитують за рахунок інших людей.

Завдяки використанню методів маніпулювання мовою у адептів з’являється відчуття посвячення у нове знання, мову та словниковий запас. Адепти починають відчувати себе більш комфортно у середині культової групи, а коли нова мова стає частиною їх повсякденної мови, починають відчувати певний дискомфорт з людьми, які не є членами цієї групи.

Для багатьох неокультів характерно створення комп’ютерного каталогу на своїх адептів. Нерідко дані для цього каталогу отримуються шляхом заповнення адептами ретельно розробленої анкети. У анкеті потрібно вказати: дату народження, групу крові, перелік інтересів з багатьох підпунктів: спроможність керувати автомобілем, професійні навички, знання іноземних мов, спосіб термінового зв’язку, куди можна телефонувати інкогніто, відкрито або на випадок необхідності тощо. Каталог надає можливість контролювати: зміни у світогляді, розміри грошових пожертв, кількість реалізованих касет, книг, плакатів, дружні зв’язки, відвідування семінарів і медитацій та ін.

У культовій практиці деяких новітніх релігійних об’єднань використовується метод сповідальних місій, нерідко колективних. Наприклад, у “Церкви Христа” загальні сповіді проходять таким чином. Збираються разом парафіяни однієї, а іноді декількох громад (“брати” та “сестри” окремо) і всі по черзі каються: спочатку лідер, а потім всі по ланцюжку. Така процедура триває довго. Наприкінці лідер молиться, щоб Бог простив їм усі гріхи. Така процедура суттєво відрізняє неокульти від традиційних церков, котрі практикують тільки індивідуальні сповіді. Сповіді викликають почуття провини та сорому, а потім комфорту після її закінчення.

Слід зауважити, що конфіденційна інформація, котра отримується завдяки сповіді, може бути використана для компрометації бажаючих полишити культову групу, або тих адептів, які критикують дії її керівництва. Наприклад, представники “Церкви Сайєнтології” неодноразово використовували таку інформацію для дискредитації окремих осіб.

У багатьох неокультах для спрощення маніпулювання свідомістю використовуються методи контролю поведінки та часу. Перший метод - сувора регламентація графіку життя. Цей графік може містити: лекційний марафон, тривалі засідання, інтенсивні консультації, медитацію, монотонний спів, фізичні вправи, напружено-емоційні зібрання, брак сну та їжі. Подібна практика залишає мало часу для усамітнення та роздумів. Другий метод контролю поведінки і часу - це обов’язкове звітування про свій проведений час. Цей метод певним чином пов’язаний зі сповідальними місіями. Він часто використовується у неокультах християнського походження, насамперед у “Церкві Христа” та харизматичних церквах. Наприклад, кожен член “Церкви Христа” складає щотижня доповідь, де описує події свого життя за цей період, зокрема й такі інтимні, як кількість статевих актів.

Контроль поведінки і часу в “Церкві Христа” ще здійснюється завдяки так званому “наставництву”. Теорію наставництва розробив пастор Лукас, а масово впровадив у релігійну практику Маккін, який і заснував цей неокульт. Наставництво передбачає, що кожен адепт перебуває під постійним спостереженням іншого члена “Церкви Христа”. Той хто залучив у лави церкви нового адепта, як правило, стає його наставником. Як Христос був слухняний навіть до смерті, так і кожен член “Церкви Христа” повинен бути слухняним своєму наставнику. На практиці це нерідко призводить до того, що людина втрачає довіру до себе і просить у наставника поради з усіх важливих, а іноді і дрібних питань. Таким чином, створюється авторитарний режим, де заохочується копіювання кожним адептом свого наставника, який у свою чергу наслідує свого наставника - і так до самої вершини піраміди влади, на якій перебуває Маккін.

Харизмати реформували культову практику п’ятидесятників та доповнили її елементами теорії наставництва. Окрім недільних богослужінь вони один-два рази на тиждень збираються у так звані “домашні групи”. Кожен член домашньої групи розповідає іншим або особисто керівнику про переживання, проблеми, радощі та події, котрі трапились з ним після останнього відвідування цієї групи. Іноді це доходить до абсурду: деякі члени домашньої групи декілька годин розповідають усі подробиці своєї поведінки і думок протягом кожного дня.

Для багатьох культів характерне таке явище, як “гурізм”. Гурізм виявляється у сліпій вірі в авторитет і покорі своєму гуру. Гуру може бути живим Богом (М.Цвигун та ін.), месією (Д.Сміт, С.Мун, С.Тороп та ін.) або мати монополію на тлумачення божественних істин (Р.Ошо, С.Прабхупада, С.Асахара та ін.). У цьому зв’язку становить інтерес цитата із крішнаїтської літератури, яка ілюструє рівень авторитету гуру для значної частини його послідовників. Ці слова каже учень, який лежить біля ніг свого Гуру: “Ты - это моё духовное солнце, а я - ничтожная искра Твоего сияния; Ты - мой Господь, а я Твой слуга навечно. Нектар Твоих лотосних стоп опьяняет мои чувства... Я испытываю великое удовлетворение, произнося слова, которые Ты вложил мне в уста. При этом я даже не буду задумываться над тем, правильны они или нет” [8].

Остання фраза заслуговує на увагу. На відміну від канонів традиційних церков, які наполягають на тому, що слухняність повинна бути свідомою і закінчуватись там, де починається гріх. У цьому зв’язку становить інтерес вислів засновника крішнаїзму С.Прабхупади: “Если у вас есть проблемы с Богом, помочь вам может только гуру. Если же у вас проблемы с гуру, помочь вам уже не может никто” [8].