Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання напрям підготовки 140101 "Готельно-ресторанна справа"

1. 
   Поняття й концепції рекреації. Рекреація й відпочинок
   
2. 
   Соціально-економічна сутність і основні функції рекреації
   

• 
  розширене відтворення фізичних, інтелектуальних і емоційних сил людини;
  
• 
  будь-яка гра, розвага, використовувані для відновлення фізичних і розумових сил;
  
• 
  найбільше що швидко розвивається сегмент індустрії дозвілля, пов'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, що доводиться переважно на уик-энд;
  
• 
  перебудова організму й людських популяцій, що забезпечує можливість активної діяльності при різних умовах, характері й змінах навколишнього середовища;
  
• 
  цивілізований відпочинок, забезпечуваний різними видами профілактики захворювань у стаціонарних умовах, ексурсійно-туристськими заходами, а також у процесі занять фізичними вправами.
  

Засобом досягнення головної мети рекреації є відпочинок, що містить у собі час для непорушних занять і вільний час, протягом якого й реалізується досуговая діяльність, що може приймати різні форми залежно від ситуації й потреб людини.

У вітчизняній і закордонній літературі досить часто виділяються три основні концепції рекреації.

Згідно политэкономической концепції рекреація розглядається в системі розширеного відтворення головної продуктивної сили суспільства — людини. Головне призначення рекреації в цьому випадку - поліпшення продуктивності праці людини за допомогою організації повноцінного відпочинку.

У західній науці розробка філософських і психологічних теорій створила можливість вироблення рекреаційних концепцій. Дж. Шивере пропонує розбити їх на п'ять груп:

1. 
   Концепції, що роз'ясняють, коли відбувається рекреація, тобто рекреація як дозвілля. При цьому дозвілля й рекреація - це не те саме. Дозвілля - це вільний час після роботи, а рекреація - це відновлення сил і, що особливо важливо, самовираження. Рекреація може бути досягнута в ході досуговой діяльності, однак це поводження, що має місце незалежно від часу, що приносить релаксацію й відновлення сил.
   

3. 
   Концепції, що виражають рекреацію як волю вибору. Отже, рекреація - це добровільна участь у будь-якій діяльності, що дає людині радість і задоволення, що спонукує його до активних дій, відновленню фізичних сил і морального духу.
   
4. 
   Концепція, прихильники якої висунули теорію активної рекреації як основної умови відновлення організму. Регенерація тіла як відновлення рівноваги можливе тільки в атмосфері радості й щастя від активної фізичної діяльності. Однак Дж. Шивере підкреслює, що таке судження про рекреацію неправомірно.
   
5. 
   Концепції, що розглядають рекреацію як чеснота. Ця концепція виходить зі сприйняття рекреації як поводження корисним і доброчинного, кінцевим результатом якого є задоволення. З її треба важливий висновок про те, що будь-яке поводження людини, соціально прийнятне чи ні, може нести в собі цінності рекреації, залежні від психологічної потреби індивіда й пов'язані з його етичними принципами, на основі яких задовольняються ці потреби.
   

На кафедрі географії світового господарства МГУ ім. М. В. Ломоносова авторським колективом під керівництвом професора Н. С. Мироненко була розроблена адаптаційна модель рекреаційної діяльності. Відповідно до даної моделі виділяють три послідовні фази рекреації:

• 
  «образ» — відбиває характер і структуру рекреаційних потреб і формованої ними вибірковості часу, місць і форм відпочинку;
  
• 
  «ситуація» — характеризує систему рекреаційних занять;
  

2. 
   Соціально-економічна сутність і основні функції рекреації.
   

Рекреація ставиться зараз до такого виборчого виду діяльності, що стає необхідною умовою нормального людського життя, засобом компенсації напруги, засобом відновлення працездатності й умовою продовження самого виробництва. Основне її завдання — відновлення й розвиток фізичних і психічних сил кожного члена суспільства, всебічний розвиток його духовного миру. При цьому вищою потребою, що повинна задовольнятися в першу чергу, є розвиток духовного миру людини, його творчих здатностей.

Хоча в науці дотепер не існує загальноприйнятої класифікації суспільних функцій рекреації, їх можна було б розділити на три основні групи.

Медико-біологічна функція складається в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні. Оздоровлення через туризм - один зі шляхів рішення проблеми зняття виробничого й внепроизводственного психічного стомлення людини.

Соціально-культурна функція — провідна функція рекреації. Культурні, або духовні, потреби - це потреби пізнання в самому широкому змісті, пізнання навколишнього світу й свого місця в ньому, пізнання змісту й призначення свого існування.

Економічна функція — просте й розширене відтворення робочої сили. Рекреація зберігає суспільно необхідний час. Завдяки рекреації підвищується здатність трудящих до праці, збільшується тривалість періоду збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворюваності, підвищення життєвого тонусу.

Важливо також визначити загальні тенденції розвитку рекреації в сучасний період. Дані напрямки розвитку, безсумнівно, будуть визначати співвідношення всіх певних вище функцій рекреації. З найбільшою умовністю й виправленням на авторське сприйняття можна виділити наступні тенденції:

• 
  наближення місць відпочинку до центрів рекреаційного попиту;
  

• 
  формування систем короткочасного відпочинку городян;
  

• 
  організація національних і природних парків, а також невеликих лесо-, луго- і гідропарків для активного всесе-зонного відпочинку на природі;
  

• 
  створення нових форм і видів відпочинку;
  

• 
  скорочення сезонності функціонування рекреаційних підприємств і маршрутів, тобто прагнення до круглогодичному дії.
  

Незважаючи на свою популярність, дане твердження не має реального обґрунтування. Відзначені типи рекреації повною мірою характерні для всіх людей, незалежно від інтенсивності їхньої праці. Перевантаження знімаються за рахунок відновлення в рамках усе тих же добових, тижневих, квартальних і річних циклів - нові цикли не виникають.

На підставі критерію повторюваності рекреаційної діяльності виділяються п'ять типів рекреації:

1) добовий відпочинок — цикл 24 ч. Безпосередній час, що відводиться для відпочинку, можна умовно визначити в 8 год — це сон тижневий відпочинок — цикл в 7 доби. Безпосередній час, що відводиться для відпочинку, можна умовно визначити в 6-8 ч. Звичайно цей час пов'язане з відвідуванням прилеглих місць, приємних для відпочинку;

2. 
   «квартальний» відпочинок — цикл 65—90 доби. Безпосередній час, що відводиться для відпочинку, можна умовно визначити в 8 ч. Звичайно виражається в одноденних відвідуваннях не дуже вилучених від основного місця проживання привабливих для відпочинку місць. Квартальний відпочинок може виражатися й у перебуванні на місці постійного проживання;
   
3. 
   щорічний відпочинок — цикл 365 доби. Безпосередній час, що відводиться для відпочинку, можна умовно визначити в 10-14 доби. Звичайно пов'язаний з досить тривалим перебуванням у вилучені від основного місця проживання місцях, найбільш привабливих по тимі або інших мотивах, наприклад релігійним або пізнавальним;
   
4. 
   життєвий відпочинок — цикл, що охоплює 10—15 років. Безпосередній час, що відводиться на відпочинок, можна умовно визначити в 10-30 доби. Звичайно виражається в досить тривалих відвідуваннях гранично вилучених від основного місця проживання місць, максимально привабливих по тимі або інших мотивах, або в гранично відмінних стандартах проведення часу в місці свого постійного проживання.
   

Зараз найбільш доречним буде дати визначення поняттю «рекреація», що широко застосовувалося в літературі, виданої 15—20 років тому. Авторами цього визначення є професори Н. С. Мироненко й И. Т. Твердохлебов (1981). Відповідно до їх крапки зору, рекреація є сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, культурно-дозвільної й спортивної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що перебувають поза населеним пунктом, що є місцем їхнього постійного проживання.

Ці ж автори пропонують своє визначення поняттю «відпочинок», під яким розуміється будь-яка людська діяльність, що не спрямована на задоволення насущних потреб.

Людина досить виборча в характері своєї діяльності у вільний час і залежно від власних інтересів і існуючих можливостей вибирає той або інший вид відпочинку по його змісту. Випливаючи даній точці зору, можна виділити наступні види діяльності людини під час відпочинку:

1. 
   діяльність, пов'язана з певним фізичним навантаженням (заняття фізичною культурою, прогулянки, туризм і альпінізм);
   
2. 
   аматорські заняття - полювання, рибний лов, збір грибів і ягід і ін.;
   
3. 
   прилучення до миру мистецтва, а також творчість у сфері мистецтва;
   
4. 
   інтелектуальна діяльність (читання, самоосвіта);
   
5. 
   спілкування по інтересі й вільному виборі;
   
6. 
   розваги, що носять або активний, або пасивний характер (гри, танці, видовища);
   
7. 
   подорожі й екскурсії заради задоволення.
   

Найважливішою особливістю рекреації є її прив'язка до певної території, простору, що може бути локальним (читальний зал, пляж) або охоплювати цілі географічні регіони (для туристських путівок і поїздок). На цій особливості рекреації засноване рекреаційне зонирование, тобто виділення певних зон для різних видів відпочинку. Діяльність відпочиваючих людей (рекреантов) позначається на природному середовищі, ландшафтах, соціальних утвореннях.

3. 
   Рекреаційна сутність лікувального туризму
   

Відповідно до структури рекреаційного часу виділяються й відповідні типи рекреації:

• 
  інклюзивна — рекреаційна діяльність, убудована в побутову й трудову діяльність;
  
• 
  щоденна — постійна рекреаційна діяльність: короткострокові прогулянки, ранкова зарядка, спортивна гра, купання, читання;
  
• 
  щотижнева — рекреаційна діяльність, віднесена на кінець робочого тижня ( уик-энд): поїздки за місто, на дачу й т.д.;
  
• 
  відпускна — рекреаційна діяльність, віднесена на кінець робочого року;
  
• 
  компенсаторна — рекреаційна діяльність, що компенсує витрати живих сил людини до нормального рівня;
  
• 
  розширена — рекреаційна діяльність, що дозволяє компенсувати витрати живих сил людини з певним запасом.
  

Однак відпочинок на курортах переслідує не тільки медичні цілі, але й надання насиченої різноманітними анімаційними циклами досугово-розважальної програми, здатної підняти життєвий тонус відпочиваючих, задовольнити їх духовні й емоційні потреби. У радянський період на курортах були прийняті танцювальні вечори, перегляди кінофільмів, зустрічі з відомими діячами культури, екскурсійні поїздки по природних і історичних визначних пам'ятках.

У цей час інтерес до анімаційної діяльності на курортах не тільки не знизився, але й придбав дуже важливе значення. Вибираючи місце для відпочинку на курортах, люди враховують не тільки медичні фактори, але й спортивні й анімаційні послуги, які може запропонувати здравниця. Це змушує сучасні курорти поряд з поліпшенням медичної бази приділяти велику увагу й досуговым заняттям відпочиваючих.

Зміна рекреаційних потреб населення і його запитів на якість відпочинку на курортах привело до переростання санаторно-курортної справи в курортно-рекреаційну систему, основною метою якої є підвищення здоров'я людини, якості й тривалості його життя.

Кожна функція курортно-рекреаційної системи вимагає специфічних технологій, які повинні застосовуватися комплексно. У лікувальних функціях пріоритет віддається природним лікувальним факторам і нетрадиційним методам, спрямованим на розширення резервів здоров'я; у рекреаційних функціях — циклам занять, що підвищують духовне здоров'я й моральні орієнтири суспільства.

У цей час зруйнована система контролю за експлуатацією природних лікувальних ресурсів, тому окремі курорти змушені самі організовувати службу спостереження за раціональним використанням джерел мінеральних вод. Практично згорнуті роботи з розвідки й охорони мінеральних вод, виявленню перспективних ділянок під лікувальні місцевості й по розробці сучасних технологій їхнього освоєння. Потрібне державне регулювання діяльності курортно-рекреаційної системи як у сфері рекреаційного природокористування, так і в області соціальної політики в плані доступності Для громадян санаторно-курортного й оздоровчого відпочинку Масштаби курортно-рекреаційної системи, рівень обслуговування повинні відповідати рівню матеріального добробуту людей і світових стандартів.

Як ми вже відзначали інфраструктурну основу лікувального туризму становлять лікувально-оздоровчі установи на курортах і спеціалізовані клініки у внекурорт-ных умовах. У даному розділі представлений матеріал, пов'язаний з використанням у рамках лікувального туризму курортних підприємств.

Організація курортної діяльності розглядається в рамках курортної справи. Офіційним, законодавчо закріпленим визначенням курортної справи є наступне: «Курортна справа — це сукупність всіх видів науково-практичної діяльності по організації й здійсненню лікування й профілактики захворювань на основі використання природних лікувальних ресурсів»

Наукову медичну основу курортної справи становить курортологія — медична наукова дисципліна, що вивчає цілющі властивості природно-кліматичних і преформований-ных фізичних факторів, характер їхньої дії на організм людини, можливості їхнього використання з лікувальною й профілактичною цілями, а також з метою оздоровлення.

Курортологія як наука базується на наступних напрямках.

1. 
   Бальнеологія — наука про лікувальні води від латинського «бальнеум» — ванна; бальнеотерапія — використання мінеральної води з лікувальними цілями.
   
2. 
   Кліматологія — вчення про клімат, климатотерапия — використання клімату з лікувальними й оздоровчими цілями.
   

1. 
   Гелиология — наука про сонце; геліотерапія — використання сонячних променів з лікувальною й оздоровчою цілями.
   
2. 
   Аерологія — вчення про повітря; аэротерапия — використання повітря з лікувальними й оздоровчими цілями.
   
3. 
   Талассология — вчення про море; талассотерапия (від греч. та1а88а — море й терапія) — лікування морським кліматом і купаннями в сполученні із сонячними ваннами.
   

3. 
   Диетология — вчення про харчування; дієтотерапія — використання харчування з лікувально-оздоровчою метою.
   
4. 
   Кинезитерапия — лікування рухом; фізична культура — активний відпочинок і лікувальна фізична культура (ЛФК).
   
5. 
   Фізіотерапія — використання преформованих (штучних) фізичних факторів з лікувальною метою. Оскільки курортна справа розглядає науково-практичні питання діяльності на курорті, доречно дати деякі пов'язані із цим визначення.
   

Курорти розташовані в лікувально-оздоровчих місцевостях — територіях, що володіють природними лікувальними ресурсами, придатними для організації лікування й профілактики захворювань. Для найбільш ефективного використання таких місцевостей у лікувальних і оздоровчих цілях необхідна наявність курортної інфраструктури.

Під курортною інфраструктурою варто розуміти систему матеріальних об'єктів і видів діяльності, що робить курортні послуги населенню й сприяє зміцненню його здоров'я. Курортна інфраструктура містить у собі лікувально-профілактичні й культурно-побутові й розважальні установи, спортивні площадки, спеціально навчений медичний і обслуговуючий персонал і т.д. Курортна інфраструктура є підсистемою соціальної інфраструктури, але вона також має свою підсистему. До неї ставиться система допоміжних господарств - комунікації, дороги, транспорт і ін.

Для функціонування курортних ресурсів створюється курортне господарство, функцією якого є обслуговування людей з метою лікування й відпочинку, що являє собою комплекс лікувально-профілактичних установ — санаторіїв, лікувальних пансіонатів, курортних поліклінік, пляжів, галерей мінеральних вод, водолікарень, радонолечебниц, грязелікарень, соляріїв, аэрариев, басейнів і аквапарків, тематичних і природних парків і ін.

Таким чином, науково-практична діяльність на курортах досить різноманітна й включає кілька основних напрямків, які можна віднести до курортної справи (рис. 2).

Їх наявність пов'язане з комплексністю поняття «санаторно-курортні послуги», що включає кілька базових складових: лікувально-оздоровчі послуги, послуги розміщення, харчування, дозвілля.

У нашім розумінні санаторно-курортні послуги — це послуги, надавані підприємствами розміщення, розташованими в курортних місцевостях, що відпочиває з метою задоволення їхніх потреб у санаторному лікуванні й курортному відпочинку. У цьому контексті вони становлять частину рекреаційних послуг. Слід зазначити, що санаторно-курортні послуги є базою й для надання санаторно-курортної допомоги в рамках державних зобов'язань перед певними категоріями населення.

Рис.2. Форми курортної діяльності
3. Сутність та форми курортної діяльності




Курортна місцевість - місцевість із природними лікувальними факторами (клімат, мінеральні води, лікувальні бруди й ін.), сприятливими для зміцнення здоров'я, лікування й профілактики захворювань. У міру освоєння природних лікувальних факторів курортна місцевість стає курортом державного або місцевого значення.

До курортів пред'являються наступні основні вимоги:

• 
  наявність вивчених природних лікувальних факторів, що забезпечують нормальне функціонування курорту і його розвиток;
  
• 
  необхідні технічні пристрої для раціонального застосування курортних факторів (ванні будинки, басейни, грязелікарня, аэросолярии, пляжі й ін.);
  
• 
  спеціально пристосовані приміщення для лікування й житла (санаторії, будинку відпочинку);
  
• 
  наявність лікувально-профілактичних установ, що забезпечують медичне обслуговування хворих;
  
• 
  наявність оздоровчих установ, спортивних споруджень і площадок;
  
• 
  наявність установ суспільного користування, підприємств общепита, торгівлі й побутового обслуговування, культосвітніх установ;
  
• 
  благоустрій території курорту, що відповідає всім вимогам санітарно-гігієнічних норм (водопровід, каналізація, підтримка чистоти території);
  
• 
  зручні шляхи й засоби повідомлення;
  

Спеціалізацію будь-якого курорту визначають курортні фактори —лікувальні фактори, використовувані для цілей профілактики, терапії й медичній реабілітації хворих на курортах і в курортних місцевостях. Основні курортні фактори —ландшафтно-кліматичні умови, лікувальні бруди й мінеральні води. Рідко зустрічаються курорти з одним природним лікувальним фактором. Часто спостерігається сполучення декількох курортних факторів на одному певному курорті Всі курорти по сполученню природно-лікувальних факторів можна розділити на шість типів.

Приклади курортів: Аксаково, Аксеново, Лебедяче, Маныч, Шафраново, Юматово, Чехово, Троицкий климатокумысолечебный район і ін.

По ступені лікувальної ефективності природних лікувальних факторів, рівню їхнього освоєння й благоустрою курорти підрозділяють на курорти й лікувально-оздоровчі місцевості федерального, регіонального й місцевого значення.

Основним типом лікувально-профілактичної установи на російському курорті є санаторій - лікувально-профілактична установа, призначена для лікування, профілактики й медичної реабілітації з використанням природних лікувальних фізичних факторів у сполученні зі штучними факторами, лікувальною фізичною культурою, лікувальним харчуванням і іншими методами в умовах спеціально організованого режиму. При загостренні захворювань, а також для посилення дії фізичних факторів і профілактики реакцій хворих на переїзд у контрастну природну зону в санаторії можуть бути використані медикаментозне лікування й постільний режим.

Залежно від наявності природних фізичних факторів, умов їхнього лікувального застосування й кваліфікації кадрів кожний санаторій повинен мати медичний профіль — сполука хворих із захворюваннями певних органів і систем, що підлягають напрямку в даний санаторій. Більшість санаторіїв

спеціалізовані для лікування хворих із захворюваннями системи кровообігу, органів подиху (у тому числі й нетуберкульозному характері), органів травлення, хвороб обміну речовин, нервової системи, кістково-м'язової системи, сечостатевих органів, жіночих полових органів, шкіри, крові. З урахуванням структури захворюваності населення питома вага санаторіїв для лікування хворих із захворюваннями різних органів і систем організму неоднаковий: більше половини з них призначені для лікування хворих із захворюваннями серцево-судинної й нервової систем.

Деякі санаторії розташовані поза курортами, поблизу від місця проживання хворих. Такі місцеві санаторії призначені для лікування метеопатических хворих, поїздка яких на віддалені курорти пов'язана з ризиком погіршення стану їхнього здоров'я. Показання для напрямку в них набагато ширше, ніж у віддалені санаторії. Залежно від медичного профілю й ліжкової ємності санаторію він може мати у своїй сполуці різні підрозділи: службу прийому й розміщення, номерний фонд, спеціалізовані відділення (реабілітаційні), фізіотерапевтичне відділення, відділення лікувальної фізкультури, лабораторію, кабінети (відділення) функціональної діагностики, рентгенологічний, стоматологічний, спеціалізовані (психотерапії, эндоскопии й ін.), аптеку й інші підрозділи.

Якщо санаторій створюється при промисловому підприємстві для реабілітації й профілактики без відриву від виробництва, то така установа одержала назву санаторію-профілакторію. Хворим, що не бідує в постійному медичному спостереженні, призначається амбулаторно-курсовочное лікування в курортних поліклініках і лікувальних пансіонатах.

У рішенні питання про доцільність лікування на курортах необхідно враховувати супутні захворювання хворого, які не повинні бути протипоказаннями для напрямку в даний санаторій, контрастність климатогеографических умов, особливості гідромінеральних ресурсів курорту й вага переїзду для хворого. При наявності важкого захворювання або малих строків реабілітації показаний напрямок хворих переважно в місцеві санаторії.

1. 
   Визначите сутність і зміст курортної діяльності.
   
2. 
   На яких напрямках базується курортологія?
   
3. 
   Дайте визначення поняттям «курорт», «курортна місцевість», «курортна інфраструктура», «курортне господарство».
   
4. 
   Які форми курортної діяльності ви знаєте?
   
5. 
   Що таке санаторно-курортний комплекс і яка його структура?
   
6. 
   Що розуміється під курортно-туристським комплексом?
   
7. 
   Які типи курортів ви знаєте?
   
8. 
   Які вимоги пред'являються до курортів?