Ларічєв Юрій Анатолійович Веда Слов’янська. Герметична філософія в доступному викладі. Євангеліє самому собі. Ця елітарна книга

Безглуздо вичерпувати ріку, щоб вода була в будинку. Краще прокопати русло. Так і Всесвіт ростить тебе, створюючи ситуації долі, якщо ти йдеш не туди. Ростить душу твою, а не тіло. Кожна твоя дія або бездіяльність (причина) створює ланцюг наслідків, результат яких ти й усі ми відчуваємо. На Сході це називають Кармою.

Не думай, що слово «вибач» допоможе тобі. Це тільки перший крок. Покаяння (по-грецькому — метанойя) — це переродження й перебудова самого себе. Каючись, ти ростеш і не даєш прорости вірусові зла.

Диявол — це не чорт із рогами, а те, що в тобі, і Священні книги написані особисто для тебе, для твого внутрішнього Я.

Вчинене тобою каліцтво на Землі — наслідок і прояв причини, яка в дусі твоєму. Спостерігаючи видиме, розумієш дійсне.

Кат не може бути в душі жертвою обставин, тому що лукавому самовиправданню не обдурити совість.

*

Біблія й Веди — жагучий заклик до духовного життя. Вони закликають у пустелі твоєї душі. Опам'ятайся від ілюзій, людино.

Вслухайся.(Со – Кровище) — це (со – кровенное) сховані спадщина й джерела твого народу.

Ми думаємо словами. Явища й предмети прадавні вміли точно позначати словами, ясно мислити й коротко говорити. Тому що лукавство й дурість багатослівні. Слова прадавніх як вбиті цвяхи.

На санскриті «асми»— я є, «бхасвата» — світитися. Зрівняй «асми бхасвата» і «Àз єсьм бог свєта».

Мовою Вед слово «вет» — знання, «веттха» — знати, «веда» — знаю (відаю). Тому «Ветхій завєт» прадавній слов'янин розумів як «Знання знань», а не як «Старий заповіт» (укр.).

Слов'янське «світло» несе в собі й енергію, і знання Світу (інформацію).

Вслухуючись у багатство мови думки, ти зрозумієш, звідки джерела твого народу й позбудешся омани, що твої предки були дикими варварами.

Не засмічуй мовлення своє ваучерно-снікерсним тусовочним сміттям підворіття.

Для тебе немає непотрібних чужих культур. Чим непривичніша й екзотичніша для тебе інша культура, тим більше дивує й збагачує вона тебе. Культура відкрита квітне, замкнена — вироджується. Масскультура — бездуховна розвага рабів після трудового дня. Не принижуйся.
Наша цивілізація розбудовувалася, підштуркувана порочними страстями до багатства, слави, влади й суперництва. І все-таки вона на мізерно малій енергетичній основі давала небачені зльоти людського генія.

Зараз людина стала більше брати земного, чим додавати духовного. Вона розколупала землю, висмоктує надра, усе витоптала, вирубала і отруїла. Людський рід зійшов зі шляху й уже перейшов межу самознищення. Людина з мети розвитку стала засобом. Ідея виробництва заради виробництва в ім'я багатства стала некерованою Стихією ринку. Стихія непідвладна людині.

Людина стала не потрібною. З'явилися зайві люди й народи, пограбовані країнами, що жиріють.
«Не можете служити Богові й мамоні». Багатий — це ракова клітина в тілі людства.

Людина займає площу двох стоп і має шлунок завеликий як кулак. Чи багато їй треба? Стільки, скільки потрібно для її розвитку. Міра тоді перевищена, коли ти заважаєш іншим. Це вже зло й для тебе. Чим більше власності й місця на землі ти займаєш, тим більше турбот і головного болю це тобі додає. Турботи можна звалити на рабів, але однаково ти — раб багатства.

Багатий не той, хто має багато, а хто вміє обходитися необхідним.

Дикий папуас на острові рахує черепашки й радіє, що в нього їх більше, аніж в інших. Подивися на нього. Ось так і на тебе дивиться мудрець.

Предки жили повільним розміреним життям. За вчинене зло відплата часто наздоганяла не винуватця, а його нащадків до четвертого коліна.

Зараз швидкість процесів зросла. Енергетичне розжарення пристрастей настільки високе, що навіть дурна думка підриває нервову й ендокринну системи. Удар наступає миттєво.

Долі людей покалічені. Подивися навколо, ти все бачиш сам… Світ сказився.

Щоб дати матеріальне, треба мати. Щоб дати духовне, треба бути. Що залишиш своїм нащадкам, людино?

Подивися на дітей. Ти побачиш очі маленьких дідків. Третина дітей народжується з новими й невідомими тобі здатностями.

На зміну нам гряде інше людство. Не намагайся нав'язувати їм своє бачення майбутнього й установити порядок на століття. Тебе не буде, а вони самі розв'яжуть, як їм жити: душити один одного, або забезпечити кожному можливість для духовного росту.
На порозі передвіщений в Апокаліпсисі час розуміння й оволодіння енергією думки ( психічною енергією). Але спожити « від древа життя» призначено тільки зовсім чистим.

Усяка спроба оволодіння таємною таємницею Всесвіту в корисливих цілях — небезпечна марність. Як тьма розсіюється світлом, так і темна душа, буваючи впертою в пізнанні природи психічної енергії, приречена на розкладання.

Талант — це хрест обов'язків і боргу. Багато намагаються розвити в собі надздібності для заробляння грошей. Якось навчившись сліпо маніпулювати тим, чого не розуміють, і не опікуючись про мораль свою, такі люди займаються духовним самогубством.

Чим вище людина, тем сторожкіша вона до кожного кроку свого.

Для людини заборонених таємниць немає. Ціль темних сил — таємне знання, що служить їхньому егоїзму й пристрастям. Вони відгороджуються в окремі групи, здобувають уміння опановувати волю людей, щоб панувати й перемагати. Але все це невігластво. Якщо хтось із них спробує пояснити тобі своє «знання», ти почуєш середньовічний белькіт, натяки на щось незрозуміле тобі, суцільний туман таємничості.

Пом’ятай, що хто ясно розуміє ясно викладає. Людина без претензій не стане з розумним виразом обличчя судити про те, чого не розуміє.

При зустрічі з дійсним знанням усі злі «таємниці», що не представляють із себе нічого, крім сили впливу, розлітаються в порох. Перед твоєю чистотою зло неспроможне. Добро перемагає люблячи.

Добрий чарівник не лікує, а допомагає. « По вірі своїй» ти виліковуєш сам. Усе в тобі.
Тільки тоді ти маєш право допомагати й зцілювати слабкого, коли відчув безкорисливу чистоту своїх помислів, силу своєї енергії, непохитну волю, глибоке розуміння того, що і як робити й сонячну радість творення добра.

Перед тобою трепетна й стражденна душа. Уяви, що перед тобою найближча, єдина й кохана людина. Немає нікого важливішого за неї. Полюби її щиро, нічого не вимагаючи замість. Вислухай і злийся з її суттю. Сприйми біль її як свою.

М'яко, делікатно, без найменшої фальші, чесно віддай їй свою любов, знання, волю й силу свою. Говори з нию стільки, скільки їй потрібно. Зміцни її. Твоя сила стане її силою. Ти піднімаєш її до свого рівня розуміння.

Сила зцілення закладена в людині. Розбуди в ній віру в себе й повну незалежність від твоїх старань. Нагорода тобі — радість, що ти підняв людину й придбав собі друга.

Людина повинна розуміти, що з нею відбувається, і свідомо зцілятися сама. Ти тільки скромно допомагаєш, пояснюєш і напрамляєш.

Усе, що наукоподібними термінами дурить людину, туманом якихось «таємниць» залякує її, тільки калічить її психіку й робить залежною від «цілителя».

Цілитель, що бере гроші, чорніє й стає згубником душ і самого себе.
Тебе заворожує картина, органна звукова вібрація, вовче виття, голос кита, горловий спів шамана або альпійського пастуха. Уся твоя сутність струшується й піднімається над суєтою: мурашки по спині й відчуття космізму. Вслухуючись і вдумуючись у себе, ти зрозумієш містичну мову асоціацій і образів.

Хто знаходиться біля потужної ракети, що поблизу стартує, випробовує одночасно крайній захват і жах. У цьому «секрет» психологічної зброї.

Божевільна ейфорія погромної юрби, сектантів, фанатиків рок-гуркоту, психоз солдатів в атаці — усе це результат одночасного відчуття протилежних прикордонних станів, роззосередження, «розпилення» зовнішнього Я. Підсвідомість оголена для впливу будь-якої дурниці.

Надзосередження також коллапсує у свою протилежність — це техніка йога й гіпнотизера.

Пам’ятай, тільки ти хазяїн своєї душі. Створивши собі кумира, ти тихо перетворюєшся в зомбі й сліпе знаряддя пройдисвітів. Розпадаєшся.

Дійсний священик (учитель) тільки делікатно допомагає. Свій шлях ти повинен пройти сам.

Бог насильно в рай нікого не тягне. Йому не потрібні роботи. Ти вільний. Кожний самотній, але ніхто не йде на самоті. Відчуй пульс, що йде поруч.
Не зіпсована цивілізацією прадавня людина вміла мислити асоціативно й розшифровувати підсвідомі образи в слова.

Містикові легко осміяти й відкинути сон, як нелогічний, парадоксальний. Пророків завжди обпльовували. Ну а якщо все ж таки бути уважнішим до себе.

Не політика, не економіка, не банківські рахунки, а людські почуття й думки про себе, про Всесвіт, про Бога є найбільш інтимним і таємним. Про найголовніше людина думає перед смертю: про душу.

У цьому ключ розуміння священних книг і твоїх снів, що говорять тобі про тебе.

Душа й Бог — два співрозмовники.
Про цивілізації¹ . У Ведах читаємо: «Сім великих мудреців, і четверо інших великих мудреців до них, і Ману (прабатьки людства) виходять із Мене, породжені з Мого розуму, а всі живі істоти, що населяють різні планети (світи), походять від них».

Склади 7+4+1=12. Тепер помнож на 2 (чоловіче і жіноче начало), отримаєш 24.

В Апокаліпсисі Іоанна Богослова: «И навколо престолу 24 престоли, а на престолах бачив я, що сиділи 24 старці... і 7 світильників вогненних горіли перед престолом, які суть 7 пахощів Божиих... і посередині престолу й навколо престолу 4 тварини, наповнені очей попереду й позаду... І я глянув, і ось, посередині престолу й чотирьох тварин і посередині старців стояв Агнець н би закланный, що має сім рогів і сім очей, які суть сім пахощів Божиих, посланих на землю»² .

Як зрозуміти сім пахощів і сім світильників? У людини сім каналів пізнання: у зовнішнього енергетичного Я — п'ять земних (зір, слух, нюх, дотик, смак) і у внутрішнього інформаційно-творчого подвійного Я — два духовні (розум і інтуїція).

А далі думай сама, людино.

Якщо ти уважна, то здогадалася, що в Біблії не, суперечна сама собі, двічі повторювана легенда про створення, а два оповідання про різні події. У ній же знайдеш цьому підтвердження.

До речі, із твого мозку виходить 12 пар нервів. « За образом і подібністю».
В Ведах читаємо: «Гордість, зарозумілість, марнославство, гнів, брутальність і неуцтво — ці якості властиві тим, хто має демонічну природу...».

Якщо ці 6 якостей заволоділи твоїм потрійним Я, то й виходить 666.

Багатство й владу дають людині всі земні блага. Якщо ти живеш для земних задоволень, що приємно для п'яти земних почуттів: зору, слуху, смаку, нюху й дотику, і дієш п'ятьма органами: ротом, руками, ногами, геніталіями й анусом ( згідно з Ведами ці десять — поле діяльності бездуховної людину), то ти опускаєшся до рівня тварини.

В Апокаліпсисі читаємо: «...І побачив вийшовшого з моря звіра із сімома головами й десятьма рогами: на рогах його було десять діадем( десять заповідей), а на головах його імена богохульні... І дані були йому вуста, що говорять гордо й богохульно... І дано було йому вести війну зі святими й перемогти їх...

Чи зрозуміла ти, людино, що Апокаліпсис уже відбувається у твоїй душі?

Неправда приваблива й багато обіцяє. Найвищі ідеї й світлі мрії людства були скомпрометовані вульгаризаторами.

Нині час духовного бродіння. Апокаліпсис. Зло бореться за твою душу. Ввімкни телевізор, глянь на книжково-газетний прилавок. Не нудить?

Прояснена душа несе тобі радість і заспокоєння. Темна прагне підкорити своїй волі всякого зустрічного і повелівати.

Мудрець ніколи не вляпається ані у владу, ані в багатство. Тому не шукай серед сильних світу цього змісту в їх багатомовленні. Нехай собі бісяться. Чи мало було лжепророків. Справи їх викривають.

Спостерігай спокійно, нікому не вір і думай сам. Навіть у тяжкі дні зберігай у серці рівновагу й радість.

Подумай, якби всі замовкли хоча б на один день, як добре стало б на Землі.
Можна стукнути кулаком. Можна вдарити словом. Але можна напасти думкою.

Марнолюбний нахаба на телеекрані думає, що він — сильний світу цього, найголовніший і хитрий володар дум. Пошкодуй його й вибач.

Мільйони проклять і дурних думок на його адресу наповнюють поле. Це руйнує його дух і б'є по плоті, тому що тільки чистий серцем, як дзеркало, відбиває злий напад. Але чи бачив ти серед багатства й влади чисті серця й помисли? І жодному таємному вбивці не урятуватися.
Ти можеш отруту в руках нести,

Поки шипом не раниш шкіру,

Уникнути злості той лише може,

У кому зло не зуміло прорости.

(«Дхаммапада»)
Думаючи погано, ти множиш зло навколо й у собі. Гад однаково нанесе відплату самому собі. Прадавній знак — змія кусає свій хвіст.

Возлюбивши ворогів своїх, ти рятуєш себе й поліпшуєш Світ.

Якщо ти мовчки виливаєш свою любов людям і всьому живому, від тебе віє спокоєм і певен силою добра. Особа твоє світлішає, поруч із тобою легко дихається. Образа на твою адресу автоматично відбивається авторові.

Не бійся «пристріту». Сильний не відводить погляд. Якщо у твоїх очах не глузування, а добрий гумор, будь-який найбільш вольовий, свинцево-пронизливий погляд обламається в тебе, як в броню, з ознаками внутрішньої істерики. Як усе просто.

Православ'я розуміє Бога як єдиносущу Трійцю: Батько (Творець), Син (Енергія слова або Логос), Дух (Інформація).

Індуїзм сповідує Тримурті, тобто трійцю — Вишну, Брахма, Шива як повноту божественної сутності. Вишну (Нараяна, Кришна, Рама) — творець, промыслитель, верховна божественна особистість; Брахма — творець; Шива — руйнівник.

Будда вчив: «Абсолют — не предмет знання, Абсолют — не символ віри. Абсолют — дія істини в тобі й в інших, а істина й дія рівнозначна». Слова Будди можна перефразувати так: «Творець — не предмет знання, Творець — не символ віри. Творець — Енергія - Інформації в тобі й в інших, а Інформація й Енергія рівнозначні». В основі філософії буддизму, як бачиш, теж закладене поняття Трійці.

Ти — людина. І за це гідна любові. Ти — знівечений і страждаючий Всесвіт. Ти обурений: от хтось зручно прокотив свій зад, обливаючи брудом перехожих, і тисячі вдихнули отруту диму його. А ти? Чи не множиш зло?

Кожний відповідає за себе. Якщо чиясь воля загороджує тобі сонце, не суди, тому що вищий суд не на Землі.

Народившись, ти матеріалізував третину свого Я. Дві третини твого Я (душі) залишилися в духовному світі (Царстві небесному). На випробний термін ти звідти спустив на землю ноги й своїм земним зовнішнім Я нічого не пам'ятаєш про свої минулі життя. Земна частина твоєї душі колобродить на землі, самовиправдовується, а небесна її частина червоніє від сорому, випробовуючи пекельні муки совісті й сигналячи тобі хворобою плоті.

Світлого шляху тобі, Людино. Думай.
Зібрав батько дітей, і запитали його: «Ти живеш на горі за хмарою. Там світло, прохолодь і далеко видно. А ми — у похмурій важкості тут унизу. Як же так?»

«Холодно в мене, — сказав батько, — але я люблю вас, і завтра буду кидати зверху дорогоцінний сніг. Хто скільки вловить, тому й нагорода моя. Тільки не підбирайте із землі. Ось кожному клубок ниток. Хто чує хай розуміє».

Настав день. Стали діти ловити сніг. І побачили, що великі сніжинки як мідні монети, дрібніші — що срібні, маленькі — золоті, крихітні — алмази, і чистий єлей падає порошинами.

Не багато втримаєш у руках. Стали вони плести мережу й розкидати для уловлення скарбів. Хто рідку, у якій застрявали тільки мідні сніжинки, а хто й більш густу. Останній з них виткав щільну тканину.

«Брате, — сказав один Останньому, — поділися зі мною».

«Бери, брате», — відповів Останній і став жменями сипати йому. Але побачив, що не затримується багатство в мережі брата. Тоді навчив він його щільно ткати. Попросили вони в батька ниток, і кинув він їм ще клубок.

Перший же із усіх, подивившись, що батько за хмарою не бачить, став згрібати із землі більші купи, і був досить задоволений. Крикнув він батькові: «Мало мені, дай ще».

«Я й так увесь день намагаюся, синок, куди вже більше», — відповів батько.

Настала ніч, і настав день. Стали вони перед батьком.

«От, — говорить, — моє багатство у вас, діти. Але дійсну нагороду ви сплели самі. Це буде одягом вам. Жити вам нагорі серед скарбів, де не змерзнете. За щільністю тканини й висота вам».

«Ти, — сказав він Останньому, — допоміг братові й у любові вподібнився мені. Будеш жити зі мною. Ось тобі моє плаття».

«А ти не повірив мені, — сказав він Першому, — змішав сніг із брудом. Дивися, тане він, і іржа їсть його. І голим залишився».

Хто має вуха хай почує.
людино, ти прочитала і задумалася. «Банально, нічого нового», — скажеш ти. Правильно. Так складений текст. Якщо його скоротити до афоризмів, то вийде Нагірна проповідь Христа. Її можна звести до слів: «Полюби Бога й близьких» або ще коротше — «Полюби».

Деякі протиріччя в тексті обумовлені відходом від математичної строгості на догоду простоті викладу. Недоговорене залишене тобі для міркування.

Періодично повертаючись до нього, вдумуйся в себе, тоді тобі відкриються нові обрії саморозуміння. Там побачиш нове й здивуєшся сам собі. Ти будеш світлішати. Хвороби твої відійдуть.

Усе від тебе залежить. Посміхайся.

Додаток 1

-- « Бачиш, коли сліпий жук повзе по поверхні кулі, він не зауважує, що пройдений ним шлях зігнутий. Мені ж пощастило помітити це», — відповів Альберт Ейнштейн.

« уліво-вправо» і « уперед-назад». Але вона за природою своєю не здатна уявити обсяг і напрямок « вверх-вниз».

Побігада вона по аркушу паперу від краю до краю, подумала і вирікла: «Всесвіт кінцевий і має центр».

Тоді ти наклеїв цей листок на гумову кулю й почав її надувати.

Твій чоловічок забігав по його поверхні й став міркувати: «Всесвіт видасться нескінченним. Кінця, начебто б, ніде немає. Немає в нього й центру. Мій листочок як був, таким і залишився, а решта простору в усі сторони розширюється. Але, що дивно, якщо я біжу в одному напрямку, то попадаю на колишнє місце. Отже, простір викривлений і замкнений. Очевидно, є центр Всесвіту. Він не нескінченний, але безмежний. І існує неуявний для мене третій вимір».

Ти притулив до кулі такуї ж, але з іншим павучком-гуманоїдом. Бігають вони по поверхнях своїх куль повз точку дотику й невтямки їм, що ця маленька крапка належить двом світам. Для кожного з них вона — зовні крапка, а зсередини виявляється інший Всесвітом. І таких куль у тебе в запасі багато.

Як першому чоловічкові потрапити на іншу кулю? Для його плоского тіла «вузький шлях» в інший світ. Щоб стиснути своє тіло в крапку (у нуль), йому доведеться вмерти, щоб з нуля знову народитися в новому світі. Але ж йому ніколи не знайти цю точку дотику двох куль. Як бути? Не обертати ж цілий Всесвіт заради однієї людини, щоб підвести до неї цю крапку.

І ти геніально розв'язав цю проблему. Ти ж постачив чоловічка душею — двовимірним плоским хвильовим інформаційно-енергетичним полем. Його душу «наситила» коливаннями гумова куля. Куля завібрувала. Через точку дотику коливання проникнули в іншу кулю. Крапка випромінює. Чоловічок на другій кулі ще не народився, а душа його вже тут. Там він умер, а перша куля продовжує вібрувати.

Кинь камінь у воду. Пішли кола. Каменя давно вже немає, а кола все ходять. Так і з душею.

А тепер з нуля народи чоловічка в новому світі. Твоя ідея (його душа) уже тут є. Батьки спільно додадуть молекулу ДНК (програму). І із цієї точечки твій мандрівник виростить собі невідому плоть павучка-гуманоїда в новому Всесвіті. Поки він навчиться рухати лапками нового тіла й розбереться з незвичайністю іншого буття, зовсім забуде своє минуле життя. Йому ніколи буде нудьгувати й ритися в глибинах своєї підсвідомості.

Награвшись у Бога, задумайся. Ти бачиш і розумієш тривимірний простір. Але наш Всесвіт ( за Ейнштейном) чотиривимірний. Крім довжини, ширини й висоти є ще час. А час — це й енергія, і інформація, і причинно-наслідкова довжина. Найнезрозумілий і найзагадковіший вимір, з якого на тебе можна дивитися непомітно й близько. Ось про це й піде мовлення.¹
При погляді на джерело ти почуваєш спрагу. До джерела припадають. Джерельна правда. Щоб її випити, треба поклонитися джерелу, землі, батьківщині.

І помовчати. Послухати тишу. Наодинці. Подумати.

Поле — це хвильові збурювання, що поширюються в просторі й несучі із собою енергію без переносу речовини. Суть будь-якої сили — хвиля.

Матерію можна уявити у вигляді маятника, який міг би існувати тільки вібруючи. Або вовчка, який стоїть вертикально, поки обертається. На тонкому льоді не можна стояти, але можна швидко пробігти. Гарячий камінь можна пронести тільки вдвох, перекидаючи його один одному. І телевізійне зображення можна бачити, доки електронний промінь бігає по екрану. Існувати можна тільки в русі.

Якщо енергія — це міра руху й принцип існування матерії, то інформація — організація руху й міра організованості матерії.

Увесь Всесвіт має хвильову природу. Усе представляє собою вібрацію й «перетікання» енергії й інформації. На передачу й приймання інформації затрачається енергія, але й будь-яка енергія інформативна. Неможливо відокремити одне від іншого. Отже, матерія — це хвильова енергоінформаційна об'єктивна сутність.

Кожний предмет характеризується своїми властивостями. Нагріта чашка й шматок льоду мають різну форму, температуру, хімічний склад, колір і т.д. У природі відбувається постійний пасивний інформаційно-енергетичний обмін відомостями про свої властивості. Прийняти, засвоїти інформацію й енергію ― це значить самозмінитися. Шматок льоду станув і прийняв форму чашки, а чашка охолола й стислася в обсязі. Усі предмети випромінюють, відбивають, поглинають тепло й світло, розчиняються, притягаються, вступають у хімічну взаємодію і т.д., тобто одночасно є джерелами й приймачами інформації.

Кібернетичні системи мають пам'ять (зберігання еталонів), обладнання порівняння з еталонами сигналів, обладнання формування керуючих сигналів і ланцюг зворотного зв'язку, за допомогою якого керуючі сигнали (команди), що несуть виявлену в процесі порівняння інформацію, цілеспрямовано змінюють властивості системи. У цих машинах відбувається більш складний, активний, «осмислений» процес використання прийнятої інформації. Еталони закладаються при конструюванні й (або) формуються при «навчанні».

Мислення людини розкриває внутрішню сутність явищ, процесів і об'єктів шляхом узагальнення й абстрактного аналізу. Сигнали в мозку теж зіставляються зі зразками ― еталонами й формується інформація про зовнішній світ.

Людина народжує інформацію сама у собі. Ось приклад. Уже два тисячоріччя люди читають не розжовану на подробиці коротку фразу: «Царство Боже усередині вас є». Але одні здивовано знизують плечима, інші вважають це метафорою. Бувають і такі, які шукають у своєму животі якесь царство-державу, а у верхніх шарах атмосфери ― Бога. Четверті щось почувають, але виразити не можуть (немає думки). Деякі усвідомлюють дійсний зміст фрази. Кожна людина знаходить сенс у собі.

«Визначте (точне) значення слів і ви позбавите людство від половини оман» (Р.Декарт). Плутанина в розумах через подвійне тлумачення поняття «інформація».

Далеке нашому вухові іноземне слово «інформація» ( від латинського ― роз'яснення, виклад) не сприймається підсвідомістю. А от вслухайся. Відомість ( с – вєдєніє,з - віданням) ― спільне з моїм внутрішнім Я відання (знання). Повідомлення (у –вєдомлєніє, з-спілкування) ― спілкування із собою. Мудра наша мова.
Мова ― душа народу. Ти зараз читаєш, і в тебе вилиці зводить від наукоподібності казенно-сукняної мови. Вибач і потерпи.

Ах, душе моя, не від мудрості, а від убогості свого словникового запасу ми хизуємося іноземними слівцями. Презирливо топчемо рідну мову. Тому й мовлення дурне. З мовою жартувати не можна. Дух пов'язаний з розумом словом. Без слова немає думки, тільки почуття й мукання. Кожний думає рідною мовою. Якщо нас старанно напихають чужорідними поняттями, які відторгаються підсвідомістю, то ми тупіємо. Гнітяться наші розумові здатності. Серед нас розвелося багато «інтелектуалів», які настільки туманно виражаються, що мимоволі сумніваєшся в ясності їх розуміння.

Отже, інформація — міра організованості матерії, організація руху. Рух — ця зміна стану. А всяка зміна припускає появу новизни. Якщо є новизна, зміна відбувається. Із закінченням зміни зникає новизна. Отже, інформація — новизна у відомостях (повідомленнях).

Очікування інформації пов’язане з отриманням нового, несподіваного. Ти часто читаєш газету, позіхаючи. Усяка балаканина тому й порожня, що не містить у собі інформації. У твоєму мозку сигнали, що надійшли, порівнюються з еталоном, і різниця (новизна) виявляється рівною нулю. А з нуля інформація не формується.

Студенти отримали відомості в професора, але кількість інформації в нього не зменшилася¹ . Це здається парадокс. Для професора інформація давно втратила принадність новизни й перестала бути такою. А чого немає, те не зменшується. Скільки з відомостей студенти вивудять новизни, стільки інформації в собі й сформують. Кожний у міру своїх здатностей.

Кількість інформації не залежить від числа людей, що нею володіють. Чому людство повільно розумніє? Тому, що люди лінуються думати самі. Важко розкріпачити свідомість. Повторюючи чужі думки, люди є не джерелами інформації, а посередниками в її поширенні... і споживачами. Джерел мало. Століттями людям на голови падали яблука, але Ньютон — один. Джерело той, хто з явищ, подій ( і т.д.) зовнішнього світу формує інформацію й готові думки віддає іншим. Дуже важко осмислити реальність. Легко освоїти чужу думку.

Щоб відкрити нове, потрібно пережити муки розумових зусиль, зосередження й відчути осяяння. «І отут у мій розум гримнув блиск із висот, несучи звершення всіх його зусиль» (Данте).

З радіоприймача тоді зазвучить музика, коли він настроєний на частоту передавальної станції. І чим ширший діапазон можливостей приймача, тим більше станцій він може сприймати.

Світ старий. Не нова ідея витає в повітрі, а у світі накопичується критичне число людей, готових до її сприйняття. Деяких терзає передчуття. Інші почувають, але не можуть виразити. Мозок першовідкривача резонує з коливаннями інформаційно-енергетичного поля, розшифровує сигнали в символи й оформляє думку в чітку комбінацію слів, цифр і формул. Гумор у тому, що всі, що відчувають, потім заявляють, що вони давно все це знали, але не знаходили підходящих слів. Мудрість не в почуттях, а в словах і вчинках. У почуттях ми все мудрі й дурні одночасно.

На відміну від машини людина обходиться неконкретними поняттями, натяками, розпливчастими образами. Відсутнє він бере «звідти». Інтелектом назвемо здатність приймати рішення при недостаткові інформації.
Тисячі осіб миготять перед тобою. Ти їх читаєш. Багато лялькових і кокетливих. Зустрічаються безглузді. Є злі. Бувають самовдоволені павичі. Різні.

Але погляд мимоволі зупиняється на особі очищеної душі. Пронизлива глибина. Біль в очах. Мудрий спокій і сумна посмішка. Натхненність. Відчинений дух.

Духовна краса. Її неможливо вдавано зобразити або випнути блиском діамантів. І лахміттям не сховати. Дійсна богиня видає себе ходою.

«Краса врятує світ». Ти починаєш розуміти зміст цього виразу.

Існування енергії не викликає сумніву ні в кого. Ми навіть за неї платимо. Але це поняття придумане людиною хоч для якогось пояснення змісту. Легко уявити передачу цегли з рук у руки по ланцюжкові людей. Але передача енергії в просторі — це, швидше за все, передача ідеї про рух, ідеї про існування, що те саме. Енергія поширюється незалежно від нашого бажання. Ким? Без цієї ідеї неможливий рух і саме існування матерії. Чия це ідея (думка)? Ми звикли до того, думки без автора не буває.

Енергія — думка, що виражається не словами, а предметами, явищами, процесами і т.д., тобто — матерією. Бог розмовляє з тобою за допомогою матеріального світу мовою факту, мовою Істини. Енергія й інформація — двоєдине поняття.

«Слово виречене є неправда» і вимагає доказу, факт — розуміння. Сказане Богом ти можеш побачити, почути, поторкати, понюхати й спробувати на смак. І із усього цього сформувати в собі інформацію (побудувати в душі модель світу). Неможливо вселити що-небудь насильно. Інформація поширюється залежно від нашого бажання її приймати. І в цьому зміст твоєї волі.

Ти береш участь у діалозі з Богом і людьми своїм словом (інформацією) і вчинком (енергією).

Матерія — те, що існує. Думка, енергія, інформація — те, що присутнє й виражається (проявляється) матерією. Неможливо передати те, чого немає. Енергію й інформацію можна зберігати, передати й навіть продати. Виходить, нематеріальне є.

Індуси вважають матерію Майєю¹ (ілюзією, сном, грою думки, примарою, вигадкою і т.д.), яка Богом запропонована душі людській для пізнання, удосконалювання, самовиховання й гри в життя. Біблія й Веди вмовляють тебе, що все в цьому світі примарне. Збирай багатства в душі, тільки вони реальні. Найбільше неуцтво в тому, що люди вважають себе тілами й виявилися в полоні матеріального світу.

«Система не може пізнати своє власне збудування, якщо не підніметься на наступний рівень» (Гедель, Теорема про неповноту). Неможливо пізнати те, що складніше за тебе. Пізнаючи самого себе, ти тим самим ускладнюєшся. Тому, ти ніколи не зможеш пізнати себе.

Природа пізнавана. Твоє тіло — частина природи. Твоя плоть може бути пізнана тобою. Отже, ти складніший за неї . А це означає, що твоє тіло — не ти, а тільки пізнавана частина тебе.

Наскільки це може бути доказом існування твоєї душі, судити тобі.

Фізики виявили й довели, що серед елементарних часток, що брали участь у слабких взаємодіях, немає симетрії (незбереження парності) і ліве відрізняється від правого. Досвід відзначений Нобелівською премією.

Бог лівша? А як уявити собі взагалі асиметрію простору щодо порожнечі? Заговорили про антиматерію. Усе це породило багато гіпотез і недозволених проблем. Ніякої антиматерії, однак, немає.

А тепер порозмислюй. На поверхні води плаває сірник. На воді хвилі. Хвиля сірник то піднімає, то опускає. Є енергія — сірник піднімається, немає енергії — сірник опускається.

Інформаційно-енергетичне поле є хвильовим. Тому передача енергії здійснюється маленькими порціями (квантами). І в цьому діалектичний зв'язок безперервного й перериваного. Маятник не може бути несиметричним. Це був би дуже неощадливий маятник.

Існують дві абсолютно однакові Вселені, ліва й права, які разом становлять симетрію. У кожному Всесвіті є й свої симетрії (кулі, люди, листи і т.д.), але те — вторинні симетрії. Розмова не про них. Всесвіти складаються з елементарних часток. Кожна частка поперемінно матеріалізується то там, то отут з дуже великою частотою. Коли вона є в лівому світі, її немає в правом. Час життя частки в лівому світі переривчастий (дискретний). Так саме й у правому. Подачу квантів енергії організує інформаційно-енергетичне поле.

Стань перед дзеркалом. Скажи: «Ліва», і підніми ліву руку. Твоє зображення сказало: «Ліва», але підняло праву руку. Ти чітко розрізняєш, що ти — це ти, а те — твоє зображення. Фізик з піднятою рукою несиметричний і робить висновок про несиметричність світуу.

Але якщо твоє Я, що перебуває в інформаційно-енергетичному полі, має два однакові тіла, які становлять симетрію, однаково рухаються й говорять те саме, те для тебе ліве й праве не може бути помітне в принципі² .

Факт пояснений фізиками помилковий. Виявлення несиметрії в слабких взаємодіях саме доводить, що, по-перше, інформаційно-енергетичне поле має хвильову природу, по-друге, що фізики добралися до першооснов матерії, де первинна симетрія нерозрізнена в принципі, по-третє, що людське Я перебуває поза її тілом, по-четверте, матерія — хвиля.

Виникає питання. Час — вектор. Якщо в лівому Всесвіті час іде в одну сторону, то в правій повинен йти в іншу. Якщо тут минуле стає майбутнім, то в дзеркалі ( із твого погляду) навпаки. Чи так це?

І так, і ні. Як подивитися. Якщо вважати себе лівим, то в правому Всесвіті є правий час. І тут особливо відчувається зв'язок часу з енергією. Але все значно спрощується, якщо симетрію розуміти не як два Всесвіти, а як один здвоєний, ледве зрушений в часі.
Для більш глибокого розуміння тобі знову прийдеться пограти в Бога. Але для цього від тебе буде потрібно відмова від звичного й стереотипного. Зосередься.

Уяви, що ти Бог і вирішив створити світ. Ти, очевидно, почав би з таких міркувань: «Я є. Я — нескінченність. Я — інформаційно-енергетична нескінченність. Є тільки Я, навіть порожнечі немає. Простору немає. Довжини немає. Я — усе.

Створю-но Я світ. Для початку виділю із себе ніщо (нуль). Нічого не змінилося. Але я народив поняття симетрії. Тепер я можу вважати себе умовно роздвоєним: від мінус нескінченності до нуля (ліве) і від нуля до плюс нескінченності (праве).

Творити можна тільки із чогось. З нуля я можу створити тільки такий світ, який у сумі своїй дорівнює нулю. Щоб створений світ міг самостійно існувати, він повинен бути збалансований і симетричний щодо нуля».

Спочатку ти б придумав первинну « ліво-праву» пару крапок. Потім ще одну. До двом « ліво-правих» (позитивних додав би дві « право-ліві» (негативні). Почав би будувати комбінації з лівим і правим обертанням і т.д. Поступово придумав би здвоєний світ близнюків-половинок, симетричний щодо нуля. Якщо сполучити два світи, то вийде знову нуль. Якщо забрати з світу всі ліві крапки (лівий Всесвіт), то правий Всесвіт зникне сам по собі.

Але щоб здвоєний світ міг здійснитися, потрібна ідея про рух (енергія). Кожна первинна елементарна пара буде існувати як маятник. Ліва й права крапки будуть проявлятися поперемінно (хвилеподібно). Енергія перекидається туди-сюди, як м'яч. Такий зрушений в часі прояв кожної половинки — є балансування на грані порушення нульової рівноваги.

Лампа кінопроектора спалахує й гасне синхронно з появою чергового кадра кіноплівки, але ж ти цього не зауважуєш.

Уже первинна пара крапок має парадоксальну ознаку інформаційно-хвильової природи матерії: пара складається із крапок, але кожна крапка — є пари. Усе походить із усього¹ .

Зрозумілий тепер незбагненний дуалізм « хвиля-частка»: пари (хвиля) складається із крапок (часток), а кожна крапка (частка) — є пари (хвиля)² .

Саме створення «чогось» з нуля — парадокс. Ліва крапка без правої сама по собі існувати не може. Назви її словом «ні». Пари лівої й правої крапок існують. Назви її словом « є». Тоді парадоксальність існування формулюється так: « є» складається з «ні», але кожне «ні» — це « є». Існуюче не існує, неіснуюче існує.

Простір має сенс і існує в часі; час без простору безглуздо. Парадокс вирішується неодночасністю. Виникла ідея часу. Сутність часу й енергії окремо зрозуміти неможливо. Одне без іншого бути не може.

Час є і його можна відчути тільки тоді, коли «щось» змінюється. Але зміну тоді побачиш, коли це «щось» порівнюєш із незмінним. Потрібний еталон. Виникла проблема.

Приклад. Ти сидиш у кімнаті. Вона в усі сторони розширюється. І ти, і лінійка в руці теж розширюєтеся. Глянув у вікно, а там — чорна безодня. Чи зможеш ти розпізнати зміну? Чи зумієш визначити збільшення у вазі, коли гиря теж «товстіє»? Чи усвідомлюєш своє старіння, коли в пам'яті нуль? Ні, порожнеча в еталони не годиться.

Саме із собою теж зрівняти неможливо. Абстрактні одиницю й двійку не порівняти, коли не мати на увазі за ними бублики, цвяхи або метри.

Еталоном повинне бути «щось», що не є порожнеча (ніщо), що існує й що незмінне. Але незмінне ( без руху) не може існувати. Парадокс. Як бути? Що може бути постійним у мінливому? Швидкість зміни.

«Эврика!» — викликнув ти. І призначив еталоном світло. Швидкість світла в порожнечі постійна й не залежить ні від чого. Так швидкістю світла ти зв'язав мінливість простору й часу.

Приклад. У тебе є гумова смужка й дві мурахи: звичайна і «гумова». Пусти їх одночасно по смужці. Вони однаково швидко біжать, а ти засікай час і чорнилом позначай на смужці мітки: 1 секунда, 2, 3... Обидві мурахи добігли до краю за 10 секунд. Тепер розтягни смужку у два рази. Твої тимчасові мітки теж розтяглися. «Гумова» мураха розтяглася, і кроки її стали довші. Пусти її. Вона пробігла смужку за 10 секунд і за цей час постаріла на ці 10 секунд. Ніякої зміни вона не відчула. Звичайна мураха пробігла подвоєну відстань за 20 секунд. На цей же час і постаріла. «Гумовий час» (твої позначки чорнилом) розтягнувся разом із простором. Це відносний час. На твоєму годиннику абсолютний, світовий час. Швидкість звичайної мурахи ( за твоїм годинником) не змінилася. Назви його «світлом».

Ти розв'язав: нехай швидкість світла буде швидкістю поширення й передачі енергії. Ніщо не може рухатися швидше світла, інакше енергії не наздогнати сильно шустрого й він, утікши від неї, зникне.

Ще приклад. Якщо «гумова» мураха на гумовій смужці-ракеті здумає втекти від світла, то чим швидше вона буде намагатися це зробити, тем коротшою смужка й сама вона будуть. І тим важчою вона буде. А світло однаково її наздожене. Стискання самої себе, довжини смужки й свого часу «гумова» мураха не помітить. Це побачить звичайна мураха з поверхні твого стола. «Гумовій» мурасі буде здаватися, що поверхня стола розтягується.

Обміркувавши проект, ти приступив до справи. Спочатку створив хвильовий простір світла (електромагнітне поле). Енергія була «розмазана» по всьому просторі. Одночасно із цим з'явився час. Ти створив простір-час.

Потім ти сконцентрував хвильове поле в різних місцях. У цих крапках з'явилися частки речовини, з яких ти зліпив небесні тіла. Речовина, небесні тіла стали енергетичними скарбничками. А деякі з них (зірки) з'явилися джерелами світла й інших випромінювань.
Бог створив душі, розмноживши своє Я. Бог — нескінченність. Нескінченність — це те, що при розподілі не зменшується. Бог (безмежність) розділився на будь-яке, бажане йому, число бесконечностей.

Це не зовсім укладається в « здоровий глузд». Хіба може бути багато бесконечностей?¹ Може. Таке хвильове єство інформації. Згадай: простір хвильового поля містить інформацію. Скільки не дроби його, кожна ділянка містить не частину, а всю інформацію.

Інформація то одна, а наше Я в усіх різне, унікальне. Як це пояснити? В одному полі твій радіоприймач ловить багато передач. Вони всі різні. Це тебе не дивує? Так і наші Я різні.

Матерія й інформація у своїй основі мають той самий парадокс: усе походить із усього; ціле складається із частин, але кожна частина є ціле.

У цьому парадоксі полягає зміст божественності людини. У кожній людині Бог. Чим більше інформації ти у своєму Я сформуєш, тем ближче ти стаєш до Бога.
І все-таки в тебе залишилося почуття незадоволеності. А як Творець практично створив матерію?

Спробуй сам. Зосередься. Уяви подумки ліву крапку. Тепер уяви праву. Знову ліву. Знову праву. Спробуй зробити це швидше. Ще швидше. Ще... Не виходить? І не намагайся, нічого не вийде. Ти — усього лише людина. А Бог це робить із частотою перемикань думки до 10²³ коливань у секунду (герц).

Якщо швидкість думки дорівнює швидкості світла, то при частоті її перемикань, рівної 1-му мільярду раз у секунду, народжується довжина 30 см. (довжина хвилі радіодіапазону). А при частоті 3х10²³ Гц — довжина 10ˉ¹³ см. (космічні промені).

Кожне коливання думки відбувається хвилеподібно, тобто не з постійною швидкістю. Уяви ліву крапку. Твоя думка із прискоренням пішла вправо, пройшла з максимальною швидкістю середнє (нуль) положення й з уповільненням підійшла до правої крапки, де зосередилася.

Прискорення думки є причиною прояву інертності (гравітації, маси). Думка інертна. Інакше вона не створила б тверду речовину.

У побуті ти часто чуєш про інерцію мислення. Твердження: «думка миттєва» досить умовне. Дивлячись чия думка.

Твій мозок матеріальний. Вібрації в ньому не можуть відбуватися зі надсвітловою швидкістю. Ти можеш задуматися про долю далекої галактики й послати свою уяву про неї, миттєво подолавши дистанцію в десятки світлових років. Але тій величезній відстані відповідає мікроскопічна вібрація у твоєму мозку.

Твій мозок, перемелюючи великі масиви інформації, повільно розуміє й утомлюється.

Якби ти, «споживши від древа життя», зміг би мислити зі надсвітловими швидкостями (або миттєво)¹, то відразу пізнав би все й зміг би сам створювати Всесвіти. У матеріальному тілі це неможливо.
Жили двоє друзів, скрипаль і художник. Вони довго вчилися й удосконалювали своє мистецтво, щоб воно було зрозуміле людям і окриляло їх. Адже тільки майстер уміє складне виразити просто і ясно.

Одного разу вони прогулювалися по місту й побачили тітку, яка із самозабутньою глибокодумністю била в барабан, лякаючи ворон.

«Ти чого шумиш?» — запитали вони.

«Мені чується органна меса Баха, і я її виконую, — відповіла вона, — мені важко пояснити вам, непосвяченим, таємниці небесної музики».

Пройшовши далі, вони побачили горду людину, яка виставила для огляду полотно із зображеною ляпкою.

«Що це ти отут намазав?» — запитали друзі.

«Це Всесвіт і Любов. Я так бачу світ. Вам не дано зрозуміти складність мого сприйняття», — заявила вона.

У смутному мовчанні продовжили шлях друзі.

Одні творять для людей, щоб поліпшити світ. Інші — для себе, заради свого самовираження. Відрізняй одне від іншого.

Ми часто мовчимо не тому, що нам нема чого сказати, а тому, що немає бажання розмовляти. Світ утомився від слів. Чим більше розумієш, тим частіше мовчиш.

Найбільша мудрість є знання того, що її немає.
Ти міркуєш поняттями. Кожне поняття містить у собі вкладений у нього зміст. Правильність думки ти перевіряєш логікою.

Коли ти — частина, копія й подоба Бога, то тоді твоя логіка — є логіка Бога. І іншої не існує. Логос абсолютний. Те, що нелогічно, — є фантазія потьмареного людського розуму й не може бути дійсністю. Чудеса не можуть бути поза логікою.

Зараз розвелося багато претендентів на роль «Учителів», «Пророків» і «Великих Присвячених». Вони називають себе адептами — людьми, що досягли вищого просвітління, яким нема чому вчитися. Уже сама така заява (претензія) — є нелогічний маразм. Вони публікують багато різних своїх «навчань», які розмаїті шизофренічною відсутністю логіки, бездоказовістю гіпотез і абсурдністю словесних фраз.

Якщо ти — адепт — просидів рік, зосередившись на кінчику свого носа, і свідомістю досягнув висот, що блищать, де тебе опромінила ясність розуміння всього сущого й небесного, то поділися, будь ласка, з людьми своїми знаннями. Коли в тебе немає слів, і ти тільки мукаєш, то в тобі є лише почуття, яке ти не усвідомив. Якщо ти, намагаючись пояснити, вкладаєш у звичні всьому поняття інший зміст, то тебе ніхто не зрозуміє, тому що мовлення твоя не буде логічним. Тому твої претензії на роль «Учителя» виглядають трохи дивними. Учитель той, хто може навчити (пояснити), внести ясність. А відчувати істину можуть усі.

Недовідоме вимагає віри. Логічно доведене народжує впевненість. Усяке марновірство (віра в суєті) походить від неуцтва, і це є зло. Якщо знання (інформація) — є світло розуміння, то незнання (ентропія) — є тьма нерозуміння. Неправда (викривлення інформації) — теж є зло. Будь уважний у виборі вчителів. «Бог є світло, і немає в ньому ніякої тьми».

У дійсній релігії (філософії) немає нічого езотеричного¹, надприродного, і все гранично логічне. Тьма нерозуміння в тобі. Вимагаючи від людей сліпої віри, ти вимагаєш від них залишатися темними. А це аморально й неугодне Богові. Шлях людини — шлях до світла, до знання, шлях до росту інформації, тому що людина — інформаційна сутність.

Серед дикого племені з нерозвиненою мовою не може вирости геній. Його здатності не розів'ються через обмеженість понятійного запасу. Чим багатша мова, тим розумніший народ, тим глибший зміст його думки, тим вагоміше кожне слово² .
Відчутній нами хід часу — це розтягання й стискання (зміна) простору-часу, що проявляється у відносному прискоренні (інертності, маси, гравітації). А тепер вслухайся в слово. «Довжина» — це те, що розтягується (зміна відстані), що тягнеться (час) і що є вага (гравітація). Матерію можна позначити одним цим словом.

Уяви. У тебе на столі гумовий квадрат. Ти накреслив на ньому координатну сітку. Але всі відрізки (сторони намальованих квадратів) ти позначив в одиницях часу. У тебе на гумі намальований час. Цей гумовий квадрат — простір-час. Кожний відрізок довжини відповідає відрізку часу. Що в ньому незмінно? Твій квадрат персоніфікує сталість швидкості світла. Мураха в будь-якому напрямку пробіжить із однаковою швидкістю.

Візьми за будь-які кути гумовий квадрат і почни його розтягувати. Уся твоя координатна сітка скривилася. Змінилися відстані й намальований час. І ти почуваєш, що гума пручається розтяганню.

Мураха пробіжить різні відрізки за різний «гумовий» час. Кривизна твоєї координатної сітки свідчить, що в різних частинах квадрата з'явилася зміна швидкості, тобто виявилося прискорення. А прискорення — це інерція (гравітація, маса).

Спокій сталості швидкості пручається зміні. «Важка й інертна маси рівні» (А. Ейнштейн).

У застиглому й немінливому Всесвіті не було б гравітації, а виходить, і твердої речовини. Тому вона рівномірно розширюється, розтягується як гума.

Якщо ти розтягуєш гуму, то чим далі від центру шматок гуми, тим з більшою швидкістю він віддаляється від нього. Так і у Всесвіті. Чим далі галактики одна від одної , тим більша швидкість їх взаємного розбігання. Найбільш віддалені галактики, яких ми бачимо, віддаляються від нас зі швидкістю, рівною 1/3 швидкості світла. Відносна швидкість взаємного розбігання залежить від відстані між утікачами й увесь час збільшується на постійну величину. Таким чином, крім постійної швидкості світла у Всесвіті присутнє постійне прискорення. Воно, як і швидкість світла, є константою.

Що ж, коли відносна швидкість галактик, що тікають, зрівняється зі швидкістю світла, вони зникнуть? Для тебе так, зникнуть. Як і ти для них. Ти перестанеш їх бачити. Але там іде звичайний час і звичний хід життя. І ти не можеш знати, скільки таких уже є, як не можеш бачити зворотну сторону кулі.

В окремих ділянках простір-час, як гума, стягається в крапки й утворюються «чорні діри», яких ти теж бачити не можеш. Тільки по присутності гравітації можна судити про їхнє існування. «Чорну діру» фізики описують як зірку, що вибухнула усередину й таку,що стискується в крапку (у нуль). Але ніхто тобі не забороняє дивитися на це явище по-іншому. «Чорна діра» — це далека зірка (, що віддаляється від нас із величезною швидкістю), яка перестала для нас бути видимою.

Твоя «гумова мураха» на гумовій смужці-ракеті знову намагається полетіти від світла. Чим більша її швидкість щодо стола, тем важчою вона стає з погляду звичайної мурахи, яка плазує по столі.

Звичайна мураха бачить, що лінійні розміри гумки, що летить ( уздовж напрямку польоту) стискуються. Коли довжина її, стискуючись, буде наближатися до нуля, це буде означати, що маса гумки, що летить, збільшилася майже нескінченно. І це буде тривати доти, поки мурасі не набридне дивитися в порожнечу. Вона перестає бачити смужку, що летить.

«Гумова» мураха нічого цього не відчуває. Як летіла, так і летить собі. Для неї звичайна мураха давно стислася в крапку й пропала, а поверхня стола розтягується. Маса стола зменшується. Коли поверхня стола розтягнеться нескінченно, «гумова» мураха сприйме його як порожнечу Космосу.

Таким чином, границя між видимим і невидимим, між існуванням і гаданим неіснуванням визначається абсолютною сталістю швидкості світла й постійним прискоренням (постійним збільшенням відносної швидкості розбігання).

Якщо летіти навздогін галактиці, що тікає, з величезною швидкістю, то границя її зникнення буде відсуватися усе далі й далі. Як обрій: скільки не йди, він усе відсувається.

Супутники не літають навколо Землі, а падають із постійним прискоренням увесь час повз неї завдяки постійній першій космічній швидкості, спрямованій уздовж ( по дотичній до орбіти). Так само й усі небесні тіла падають одне відносно одного.

Коли автомобіль різко рушає з місця, тебе вдавлює в крісло. Крісло притягає тебе.

Якби ти перебував десь у Космосі на поверхні міхура, який роздувався б із прискоренням 9,8 м/с², то ти не відрізнив би своїх відчуттів від земних. Ти притягався б до нього, і тебе не було б справи до того, чи є в міхура маса. Однак через 13 хвилин задоволення міхур роздувся б до розмірів Землі, а ти віддалявся б від центру міхура вже з першою космічною швидкістю. Міхур — усього лише імітатор гравітації, яку однією інерцією не пояснити.

Настав час відмовитися від звичних «частинок». Матерія — це інформаційно-хвильова сутність, по простому — хвиля. А хвилю можна стискати й розтягувати в часі й разом з масштабом часу. Частинка — прояв інерції хвилі. Всесвіт — просторово-часова, енергетично насичена, об'ємна голограма, що змінюється.

У світі навряд чи набереться сотня фізиків, що розуміють і досконально знаючих теорію відносності, тому що вона викладена неїстівною мовою й не дозволяє себе прочитати. Професорський заум(зарозумілість). «З тих пір, як на теорію відносності навалилися математики, я сам перестав її розуміти... Математика — це єдиний доконаний метод водити самого себе за ніс», — жартував Ейнштейн.

Втім, не слід відволікатися. Уловити думку так само важко, як піймати останній слизький маринований гриб на тарілці: тикаєш вилкою, тикаєш...

Вимір — це те, чим можна визначити (або задати) границі (або межі) об'єкта дослідження. Скількома ж вимірами визначається Всесвіт?