Лекція №1 вступ. Адміністративно-територіальний устрій

Лекція № 5

У світовому виробництві чорної металургії частка України, за даними Міжнародного інституту чавуна і стали, складає 3,4% (2005 р.).

Україна є одним з лідерів країн-виробників чорних металів у світі і займає 7 місце по обсязі виробництва стали і 3 місце — по обсязі експорту металопродукції. Понад 80 % металоп­родукції експортується в країни Європи, Азії, Близької Схід, Південної Америки.
ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ

Чорна металургія – одна з ведучих галузей промисловості, що нараховує більш 300 підприємств. Вона містить у собі підприємства по видобутку руди, виробництву чорних металів, труб і металовиробів, електроферосплавів, вогнетривів, вторинної обробки чорних металів.

Сталепродукція України відповідає міжнародним стандартам, а окремі її види пройшли міжнародну сертифікацію. Ця галузь має досить високий експортний потенціал. В даний час галузь експортує порядку 90% зробленої продукції. Саме від експорту металургійної продукції в Україну надходить 40% валютного виторгу.

Найпоширеніша форма організації виробництва в чорній металургії – комбінати. Особливо ефективно отут комбінування металургійної переробки з коксуванням вугілля. Найбільша кількість коксу випускають металургійні комбінати з повним циклом виробництва. Крім підприємств повного циклу маються такі, котрі спеціалізуються на виплавці чавуна і стали, чи тільки сталі і прокату. Підприємства, що не мають чавунного виробництва, належать до пере­дільної металургії. Мається і так називана «мала металургія» – організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавці сталі і прокату.

При розміщенні металургії повного циклу визначальними факторами є сировина і паливо. Для виплавки 1 т чавуна необхідно 1,2–1,5 т коксівного вугілля, 1,5 т залізної руди, близько 0,5 т флюсових вапняків і 30 м³ води.

Сировинна база. На території України знаходяться найбільші залізорудні родовища світового значення. В Україні відомі більш 80 родовищ.

На Криворізький басейн залізної руди припадають основні запаси (70%) і велика частина видобутку (більше 80%). Промислові запаси залізних руд складають 16 млрд. т. Тут є багаті і бідні руди. Багаті руди можна без збагачення використовувати в металургії. Зміст заліза в багатих рудах у середньому складає 57,6%. Промислові запаси багатих руд складають більш 43% усіх розвіданих запасів багатих руд. Видобуток їх складає більш 40% усього видобутку. Сьогодні експлуатується більш 90% запасів багатих руд і більш 50% бідних. Сучасна розробка багатих залізних руд не забезпечує потреби української металургії. Тому ведеться розробка бідних руд – залозистих кварцитів. Ці руди легко збагачуються. Процес збагачення здійснюється на п'ятьох гірничо-збагачувальних комбінатах: Південному, Новокриворізькому, Центральному, Північному і Інгулецькому. Найбільший серед них Південний ГОК.

Велике значення для промисловості має Бєлозерський залізорудний район (Північно-Бєлозерське, Південно-Бєлозерське і Переверзевське родовища). Ця група родовищ розташована за 75 км на південь від Запорожжя. Майже 60% запасів – багаті руди, що містять більш 60% заліза і не вимагають збагачення. Освоєння родовищ ведуть запорізькі залізорудні комбінати №1 і №2.

Другий по розмірах – Керченський залізорудний район. Промислові запаси – перевищують 1 млрд. т. Переважають бурі залізняки. Розробку родовищ руд здійснює Камиш-Бурунський залізорудний комбінат. Умови видобутку дуже сприятливі (відкритим способом), тому собівар­тість концентрату й агломерату дуже низька. Однак через низький зміст заліза концентрат (менш 45%) і агломерат (близько 46%) використовують у металургійному виробництві тільки в суміші з криворізькою рудою. Основний споживач руди – заводи Маріуполя.

Запаси Кременчуцького залізорудного району складають 4,5 млрд. т. Тут працює Дніпров­ський гірничо-збагачувальний комбінат.

За обсягами використання марганцеві руди займають друге місце серед руд чорних металів. Основна їхня частина (95–97%) надходить у чорну і кольорову металургію. Невелика частина марганцевих руд використовується в хімічній промисловості, керамічному і склоробному вироб­ництвах. Їхні запаси складають близько 2 млрд. т. В Україні крім основного Нікопольського басейну, що включає Нікопольський, Великотокмакський та Інгуло-Дніпровський марганцеві райони, відомі ще Побузький, Донецький і Карпатський. Розвідано й експлуатуються тільки ро­довища Нікопольського району. Рудні шари залягають на глибині 15–120 м. Їхня потужність – у середньому 2 м. Основні запаси складають високоякісні руди, що містять у середньому 27% марганцю. Рівень розвіданності й освоєння Нікопольського басейну високий. Тут розробляється 9 родовищ, працює 7 шахт і 8 кар'єрів.

Україна цілком забезпечує себе власною залізною рудою, коксом, марганцем. Загальні запаси залізних руд усіх категорій складають 27,4 млрд. т. Видобуток постійно росте.

Коксохімічне виробництво. Сконцентровано в металургійних центрах Донбасу (Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Стаханів) і Наддніпрянщини (Дніпродзержинськ, Запорожжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ). Більше половини коксу виробляють коксохімічні комбінати Донбасу, де діють 13 з 18 коксохімічних підприємств. Кокс використовують як технічне паливо для виплавки чавуна.

Виробництво чавуна, сталі, прокату. Виробничі потужності підприємств чорної мета­лур­гії складають: по виробництву чавуна – 52 млн. т, готового прокату – 41,5 млн. т. По цьому показнику Україна займає п'яте місце у світі після Японії, США, Китаю, Росії.

Виробництво чавуна, сталі, прокату (млн. т)

Лідерами за обсягами виробництва є комбінати "Криворіжсталь", "Азовсталь" і завод ім. Ілліча. Ця трійка майже скрізь тримає мінімум половину українського ринку, а по деяких позиціях – практично весь. Останнім часом значно збільшилася частка ринку "Запоріжсталі".

В останні кілька років, незважаючи на продовження постачань значної частки продукції українським і російським заводам, українські виробники феросплавів змушені були шукати альтернативні експортні ринки збуту. Тим більше, що в умовах неплатежів і взаємозаліків для феросплавних заводів експорт залишається єдиним джерелом надходження "живих" грошей.

Основними виробниками феросплавів в Україні є:

• 
  Нікопольський завод феросплавів;
  
• 
  Запорізький завод феросплавів;
  
• 
  Стаханівський завод феросплавів;
  
• 
  Константинівський металургійний завод;
  
• 
  Краматорський металургійний завод.
  

1) на власних марганцевих джерелах (Бразильська і Південно-Африканська група) сировини.

2) використовують дешеву електроенергію (Скандинавська й Іспанська групи).

У підприємств першого типу перевагою є наявність власної сировини, недоліком – віддаленість від основних споживачів. У підприємств другого типу переваги – дешева електроенергія (близько 40% собівартості), близькість споживачів, недолік – додаткові витрати на транспортування марганцевої сировини.

Українські виробники феросплавів не випробують проблем з постачаннями сировини і не будуть їх випробувати в найближчому майбутньому – по його розвіданих запасах Україна займає 2-і місце у світі. Зате серйозну небезпеку для феросплавних заводів представляє постійний ріст тарифів на електроенергію. При виробництві феромарганцю вартість електроенергії складає 35–38% собівартості, при виробництві силикомарганца – близько 60%.

Трубна промисловість. Виробництвом труб в Україні займаються 8 спеціалізованих підприємств: Харцизький, Макіївський, Нікопольський, Новомосковський, Нижньодніпровський і Луганський трубні заводи, трубопрокатний завод ім. К. Лібнехта і Дослідницький завод Державного трубного інституту. Крім того, технологічні лінії по виробництву труб маються на ряді металургійних підприємств, зокрема на Дніпропетровськом металургійному заводі ім. Комінтерну.

Виробництво труб

– Харцизький трубний завод: труби для магістральних нафтогазопроводів;

– Нижньодніпровський трубопрокатний завод: нафтопровідні і бурильні труби, труби загального призначення, залізничні колеса;

– Новомосковський: нафтогазопровідні і нержавіючі труби загального призначення;

– Нікопольський південнотрубний завод: труби для машинобудування, атомної енергетики, насосно-компресорні труби;

– Дніпропетровський трубний завод: труби загального призначення для комунального господарства;

– Луганський трубний завод: водопровідні і газопровідні труби для комунального господарства;

– Макіївський трубопрокатний завод: чавунні труби.

У межах колишнього СРСР Україна робила практично 100% труб для магістральних нафтогазопроводів (Харцизький трубний завод) і машинобудівного комплексу (Нікопольський південнотрубний). Що стосується інших видів труб, то частка українських заводів коливалася від 35% до 60%. Однак, внаслідок економічної кризи потужності трубних заводів використовуються вкрай незадовільно. 1995 р. став роком максимального спаду виробництва – рівень використання потужностей склав тільки 18%.

Причина такого зниження складається в різкому падінні попиту на продукцію з боку традиційних замовників – підприємств машинобудування, оборонної і нафтогазової промис­ло­вості. Якщо в 1990 р. Україна споживала 3,2 млн. т, то зі зроблених у 1996 р. 1 млн. 900 тис. т. продукції, на внутрішньому ринку формально були продано 100 тис. т. Експерти Міністерства економіки вважають, що 60% реалізації усередині країни – це експортні контракти через українських посередників.

Серед країн-споживачів українських труб безперечним лідером є Росія (445,7 тис. т. чи 54,8% всього експорту). Також до найбільш великих покупців українських сталевих труб відносяться Узбекистан (57,9 тис. т), Туреччина (47,3 тис. т), Італія (35,4 тис. т), Білорусь (30,6 тис. т), Туркменістан (29,4 тис. т) і Німеччина (27,7 тис. т).
КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідких металів, у тому числі виробництво сплавів, прокату кольорових металів, переробка вторсировини і видобуток кольорових каменів.

Через недолік ресурсів різних руд кольорових металів кольорова металургія України розвита слабкіше, ніж чорна, і представлена окремими галузями (алюмінієвої, цинкової, магнієвої, титанової, ртутної і феронікелевої).

Розміщення підприємств кольорової металургії залежить від сировинного й енергетичного факторів. До джерел сировини тяжіють підприємства з виплавки ртуті, нікелю, рідких металів. Алюмінієве, титаномагнієве і цинкове виробництва розміщені біля джерел дешевої електроенергії.

– 10 родовищ нікелевих руд, зосереджених на Середньому Побужжі (Кіровоградська і Миколаївська обл.) і Середньому Придніпров`ї (Дніпропетровська обл.). Запаси родовищ невеликі, якість руди невисока. На Побужжі експлуатується лише Деєнюське родовище, що забезпечує сировиною Побузький феронікелевий завод. Руду видобувають у кар'єрах;

– ртуть видобувають у Микитівському родовищі (Донецька обл.). Воно розробляється з 1886 р. Родовища, де можна добувати ртуть знаходяться в Інгулецько-Дніпровському районі;

– родовища алунітів – у Закарпатті. Запаси незначні;

– ільменіт використовують для одержання титана і його з'єднань. Основні ресурси зосереджені у Житомирській і Дніпропетровській областях. Сприятливі гірничо-технологічні умови дозволяють розробляти їхнім кар'єрним способом;

– невеликі ресурси поліметалевих руд виявлені на Закарпатті – Берегівське й Беганьське родовища. Їхньої розробки вимагають значних капіталовкладень.

Більшість підприємств кольорової металургії працюють на привізній сировині або ж пере­роб­ляють брухт і відходи кольорових металів. Гірничодобувні підприємства галузі забезпечують власною сировиною підприємства, що роблять титан, цирконій, графіт, феронікель, ртуть, кремній і частково магній. Так, промислові запаси титанової сировини на Малишевському родовищі становлять 400 млн. м³.

Потужності підприємств галузі використовуються сьогодні в середньому усього на 50%. Але найбільше сильно скоротилося споживання вторинного алюмінію, титанової продукції, напівпровідникових матеріалів, цинку, нікелю, рафінованої міді мідного прокату. З 1995–97 р. удалося призупинити падіння виробництва за рахунок переорієнтації підприємств на більш стабільні зовнішні ринки збуту продукції.

Головною сировиною для виробництва алюмінію в Україні, як і в усьому світі, служать боксити зі змістом глинозему 48–60%. Як показала детально проведена в 50-х роках XX ст. геологорозвідка, Україна не має такої високоякісної сировини. Потенційні внутрішні ресурси на алюміній є у Високопільському родовищі Дніпропетровської обл., нефелінові руди у Приазов'ї, Закарпатські алуніти, каолін і ін.). Основна частка бокситів поставляється в Україну з унікального родовища Діан-Діан у Гвінеї.

Алюмінієва промисловість України включає Миколаївський глиноземний завод, Запорізький алюмінієвий комбінат, заводи з виробництва вторинного алюмінію і Броварський завод алюмінієвих будівельних конструкцій, що входить у систему Київміськбуду.

Потужності виробництва алюмінію в Україні розраховані на 300 тис. т на рік. Миколаївський глиноземний завод і Запорізький алюмінієвий комбінат – одні з деяких підп­риємств галузі, на яких після розпаду СРСР практично не було спаду виробництва. Підприємства вторинної кольорової металургії в зв'язку зі скороченням обсягів збору алюмінієвого брухту і його постачань з Росії скоротили випуск вторинного алюмінію в середньому на 50%.

Передбачається будівництво алюмінієвого заводу в Токмакському районі Запорізької обл. Номенклатура продукції нового заводу містить (у рік): 200 тис. т алюмінію-сирцю, 140 тис. т автомобільних сплавів, 15 тис. т злитків, 10 тис. т будівельних конструкцій. Розміщені в Україні по­тужності по випуску вторинного алюмінію і сплавів на його основі в цілому можуть задо­во­ль­нити потреби в цих видах продукції.

Титаномагнієвая промисловість. Титан і його сплави завдяки винятково високим фізич­ним і функціональним властивостям, а також гарної технологічності, останнім часом стали незмінними конструкційними матеріалами в ракетно-космічній і авіаційній техніці, суднобу­дуванні і хімічній промисловості.

У 80-і роки підприємства України щорічно споживали до 15 тис. т титанової металопродукції, що поставлялася, головним чином, з Росії. Після розвалу СРСР ця продукція може надходити в Україну тільки через кордон, у зв'язку з чим її споживання знизилося і складає 1,5–2 тис. т.

В Україні розвідані і підготовлені до експлуатації родовища ільменитових руд із сумарними запасами, що перевищують світові. Загальна потужність гірничо-збагачувальних комбінатів України (Вольногірський ГГМК і Іршанський ГОК) складала близько 700 тис. т щорічно, з яких використовувалися лише 30% на виробництво металевого титану.

Найбільшим виробником металевого титану в Україні є Запорізький титаномагнієвий комбінат, введений в експлуатацію в середині 1950-х років. При проектній потужності цього підприємства в 20 тис. т, нині на внутрішній ринок поставляється не більш 500 т. Отриманий титан цілком вивозиться в Росію, де використовується для виплавки злитків.

Прокат титанових злитків на лист здійснюється на Алчевському металургійному комбінаті, потужності якого дозволяли одержувати до 2,5 тис. т листа щорічно. Крім того, Нікопольський південнотрубний завод може щорічно робити майже 1,2 тис. т труб з титана і його сплавів. Крім того, спеціалізоване виробництво, що дозволяє одержувати високоякісне титанове лиття обсягом близько 1,5 тис. т. у рік, існує на підприємствах "Мотор Січ", ЗТМК, Павлоградський механічний завод.

Внутрішній попит на титанову продукцію в Україні формують в основному підприємства хімічного машинобудування й аерокосмічної промисловості (62% і 25% відповідно). Середній рівень внутрішнього споживання – 42 тис. т., з них 15 тис. т. припадає на ВПК.

Виробництво рідких металів:

– Вільногірський державний гірничо-металургійний комбінат (гафній, цирконій);

– Придніпровський хімічний завод (цирконій, гафній і велика кількість з'єднань рідких металів);

– Мужиївський золотополіметалевий комбінат (будівництво) у Закарпатській області (потужність до 60 тис. т руди золота на рік).

Внутрішній попит на рідкоземельні метали практично цілком залежить від кон'юнктури розвитку аерокосмічної індустрії. Найбільшими споживачами цих металів є АТ "Мотор-Сiч", АНТК "Антонов" і деякі підприємства Міноборони.

До основних металургійних баз України належать:

• 
  у Донецькій області:
  

– Донбас (близько 40% коксу, 1/6–1/8 виробництва чавуна, сталі, прокату, 16% сталевих труб, 1/3 металовиробів, 5% агломерату). Центри – Донецьк (Донецький металургійний завод, Донецьккокс, «Енергомашспецсталь», Донецький металопрокатний завод), Макіївка (Макіївський металургійний комбінат ім. Кірова, Макіївський КХЗ, Ясинівський КХЗ), Єнакієве (Єнакіївський металургійний завод, Єнакіївський коксохимпром), Краматорськ (Краматорський металургійний завод), Костянтинівка (Костянтинівський металургійний завод, «Укрцинк»). А також Харцизький трубний завод, Дружківський метизний завод, Артемівський завод кольорових металів, Микитівський ртутний комбінат, Торезтвердосплав, Докучаєвський флюсодоломитний комбінат.

• 
  у Дніпропетровській області:
  

– Наддніпрянщина (більше ½ феросплавів, сталевих труб, уся марганцева руда України, близько 40% металовиробів, 1/7–1/8 чавуна, сталі, прокату, більш 10% агломерату і коксу). Центри – Дніпропетровськ (Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського, Коминмет, металургійний комбінат ім. Карла Лібкнехта, Дніпрококс, Дніпрометиз), Дніпродзержинськ (Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського, Баглейкокс, Дніпродзержинський коксохимзавод). Трубні заводи: Нижньодніпровський, Дніпропетровський, Новомосковський, «Нико-Тьюб», «Ютис» і ін. Орджонікідзевський і Марганецький ГОКи, Нікопольський завод феросплавів.

• 
  у Запорізькій області:
  

• 
  у Луганській області: