Лекція №1 вступ. Адміністративно-територіальний устрій



бет1/17
Дата20.06.2016
өлшемі0.99 Mb.
#148683
түріЛекція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Факультет Геолого-географічний

Спеціальність Географія

4курс

Викладач Безуглий В.В..

Дисципліна Економічна та соціальна географія України


МОДУЛЬ 1.

Суспільно-географічна характеристика території України
Лекція № 1

ВСТУП. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ



Адміністративно-територіальний устрій розподіл території країни на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворяться місцеві органи державної влади і керування.

Історія. Початок такого поділу були помітні в землях-князівствах Київської Русі (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька землі), що розділялися на волості, що у свою чергу були малими князівствами.

Більш стійка система адміністративно-територіальних одиниць склалася в XVI ст. у Речі Посполитій – воєводства, землі і громади.

У гетьманській автономній державі XVII–XVIII ст. в українських землях утворився інший адміністративно-територіальний устрій – поділ на полки, сотні і курині. Під час входження українських земель до складу інших держав у них формувалися такі адміністративно-територіальні одиниці, що існували в цих країнах:

– у Росії – губернії, громади, волості;

– у Польщі – воєводства, громади, гмини.

У часи Української Народної Республіки (1918 р.) територію України планувалося поділити на землі, волості і громади, однак цей проект не був реалізований.

У складі СРСР адміністративно-територіальний розподіл остаточне сформувалося в 1932 р. – були введені адміністративні області, райони і місцеві заради (міські, сільські, селищні).

Кількість адміністративно-територіальних одиниць постійно змінювалося в зв'язку з їхньою реорганізацією і приєднанням до України нових земель:

– 1939 р. – на західноукраїнських землях, що відійшли від Польщі було утворено 6 нових областей (Львівська, Дрогобицька, Тернопільська, Станіславська (з 1961 р. – Івано-Франківська), Волинська, Рівненська;

– 1940 р. – від Румунії відійшли Чернівецька й Ізмаїльська області;

– 1945 р. – від Чехословаччини відійшла Закарпатська область;

– 1954 р. – утворення Черкаської області;

– 1954 р. – від Росії передали Кримську область, а в 1991 р. її переробили в Автономну республіку;

– 1959 р. – об'єднання Ізмаїльської й Одеський, а також Дрогобицької й Львівської.

Нині Україна розділяється на 24 адміністративні області й автономну Республіку Крим. До них приєднуються 2 міста з особливим статусом – Київ (як столиця країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Одиницями середньої ланки в АТД України є райони (490 у 2007 р.) і міста обласного призначення.

Нижньою ланкою АТД є:


  • міста районного значення – 234.

  • селища міського типу (СМТ) – 886 у 2007 р.

  • сільські заради (охоплюю одне чи кілька сіл) – 10 279.

Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь і т.д.) поділяються на міські райони.

Державний устрій. Україна – президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент, що обирається на прямих загальних виборах на 5 років.

Вищий законодавчий орган – Верховна Рада, що складається з 450 депутатів, що обираються по пропорційною системою на 5 років.

Україна – унітарна держава. Керування країною здійснюється з одного центра (столиці), у ній діє єдина для всієї території конституція, єдина система вищих органів влади, єдине правове поле.

ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОБЛАСТІ


Історико-географічні області (землі) – це складові частини української національної території. У минулому смороду виконували визначені суспільні функції – були державними чи автономними утвореннями, військово-політичними чи автономними утвореннями, територіями нового господарського освоєння і заселення.

Області відрізняються:

– особливостями історичного розвитку українського народу;

– специфічною матеріальною і духовною культурою;

– специфічним господарським укладом і відношенням до природних ресурсів;


  • особливостями менталітету.

Області не мають чітких меж і часто накладаються одна на іншу, чи входять одна в іншу.

1) Київщина. Охоплює правобережні частини сучасних Київської, Черкаський і всю Житомирську області. Це серце України. У древній година отут жили племена галявин і древлян. Полянська земля стала ядром формування Давньоросійської держави. Після його розпаду (XII в.) існували Київське князівство (спочатку – самостійне, потім автономне в складі Великого князівства Литовського, Київське воєводство, Київська губернія в Російській імперії). Київщина відома своєю козацькою історією: Трахтемирів – перша гетьманська столиця, Суботін – колишня резиденція Б. Хмельницького).

2) Поділля. Займає територію між середнім плином Дністра і верхньою і середньою течією Південного Бугові. Адміністративним центром і культурним ядром Поділля завжди було місто Кам'янець-Подільський. Територія тривалий година входила до складу Великого князівства Литовського, Австрійську імперію Габсбургів. Поділля було густо покрите замками і фортецями (Сатанів, Меджибожі, Бари, Шаргород, Хмільник).

3) Гетьманщина. Територія Чернігівської і Полтавської губерній.

4) Сиверщина. Сиверняне заселяли басейн Десни з центром у Новгород-Сиверскому.

5) Галичина. Бере свій початок від Галицького князівства (столиця – Галич). Після втрати незалежності Галичина ввійшла до складу Польщі. З кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією («коронним краєм») австрійської імперії Габсбургів, де одержала право на самоврядування. У часи між двома світовими війна виявилася в складі Польщі. Охоплює територію Львівської, Івано-Франківський і велика частина Тернопільської обл.

6) Волинь. У Київській Русі виникло Волинське (Володимирське) князівство, що згодом увійшло до складу Великого князівства Литовського, а потім стало губернією Російської імперії. Охоплює Волинську, Рівненську і північ Тернопільської області.

7) Покуття. Східний край Галичини між ріками Дністер і Черемош.

8) Закарпаття. Охоплює південно-західну частину Українських Карпат і прилягаюче до неї передгір'я. Сотні років було в складі Угорщини, що позначилося на культурі і побуті місцевого населення.

9) Буковина. Означає територію, покриту буковими лісами, відома з кінця XIV в. Територія неодноразово переходила з рук у руки: Галицьке князівство, Угорщина, Молдова, Австрія, Румунія. У 1940 р. Вона була розділена на Південну Буковину (залишилася в складі Румунії) і Північну Буковину (Україна). Історичний центр – Чернівці.

10). Запоріжжя. Це землі Запорізької Січі. Козацтво в українських степах виникло наприкінці XV в., а перша Запорізька Січ, як його політичне ядро ядро, виникла в середині XVI в. На о. Мала Хортиця за Дніпровськими порогами. Землі запорізьких козаків поширювалися по обох сторони від Дніпра: на заході – до Південного Бугові, на сході – до р. Кальміус і Азовського моря.

11) Таврія. Поширюється на територію Тавричеської губернії, до якої входили Кримський п-ів і землі від Чорноморсько-азовського узбережжя до Дніпра. Назва походити від давнього населення Криму – таврів, що в I тис. до н.е. заселяли гірську і передгірську частини півострова.

12) Бессарабія. Земля між Буковиною, Середнім і Нижнім Дністром і Прутом, устям Дунаєві і Чорним морем. Одержала назву від племені бісів, що оселилися отут у I в. до н.е.

13) Слобожанщина. Початку заселятися українськими козаками з Запоріжжя, Право- і Лівобережжя з першої половини XVII в. Українці селилися отут окремими слободами, від чого і пішло назву. Значний вплив зробили росіяни, що жили в прикордонних територіях. Охоплює частина Сумської області, усю Харківщину і північ Луганської обл. Частина Слобожанщини залишилася в сусідніх з Україною російських областях.

14) Донщина. Це область Війська Донського – історична земля донських козаків. Знаходиться в басейні Середнього і Нижнього Дону, заселена росіянами й українцями. Охоплює схід Донецької і південь Луганської обл.

Лекція №2


СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ



ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

З 1991 р. загальна чисельність населення України зменшилася на 5,2 млн. осі (або на 10%).

1990 р.

51 838 тис. осіб

1993 р.

52 244 тис. осіб

1997 р.

50 818 тис. осіб

2000 р.

49 918 тис. осіб

2002 р. (перепис)

48 457 тис. осіб

2007 р.

46 646 тис. осіб.

Найбільша чисельність населення в України була характерна для початку 1993 р. і після того часу стала різко знижуватися. Близько 72% цього зниження припадає на природне зменшення населення.

Природний приріст населення. Україна переживає процес депопуляції (процес скорочення чисельності населення викликаний перевищенням смертності над народжуваністю). Природний приріст є негативним.

У 2006 р. природний приріст склав –6,4%, при чому в селах набагато більше – -9,8%. У містах великі масштаби скорочення характерні для чоловіків, а в селах – для жінок.

Загальна кількість народжених постійно зменшувалася до 2002 р., після чого стала поступово збільшуватися:


Рік

Народжуваність



Тис. осіб

1990 р.

12,6

657,2

1995 р.

9,6

492,9

2002 р. (перепис)

8,1

390,7

2004 р.

9,0

427,3

2006 р.

9,8

460,4



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет