Факультет Геолого-географічний
Спеціальність Географія
4курс
Викладач Безуглий В.В..
Дисципліна Економічна та соціальна географія України
МОДУЛЬ 1.
Суспільно-географічна характеристика території України
Лекція № 1
ВСТУП. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ
Адміністративно-територіальний устрій – розподіл території країни на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворяться місцеві органи державної влади і керування.
Історія. Початок такого поділу були помітні в землях-князівствах Київської Русі (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька землі), що розділялися на волості, що у свою чергу були малими князівствами.
Більш стійка система адміністративно-територіальних одиниць склалася в XVI ст. у Речі Посполитій – воєводства, землі і громади.
У гетьманській автономній державі XVII–XVIII ст. в українських землях утворився інший адміністративно-територіальний устрій – поділ на полки, сотні і курині. Під час входження українських земель до складу інших держав у них формувалися такі адміністративно-територіальні одиниці, що існували в цих країнах:
– у Росії – губернії, громади, волості;
– у Польщі – воєводства, громади, гмини.
У часи Української Народної Республіки (1918 р.) територію України планувалося поділити на землі, волості і громади, однак цей проект не був реалізований.
У складі СРСР адміністративно-територіальний розподіл остаточне сформувалося в 1932 р. – були введені адміністративні області, райони і місцеві заради (міські, сільські, селищні).
Кількість адміністративно-територіальних одиниць постійно змінювалося в зв'язку з їхньою реорганізацією і приєднанням до України нових земель:
– 1939 р. – на західноукраїнських землях, що відійшли від Польщі було утворено 6 нових областей (Львівська, Дрогобицька, Тернопільська, Станіславська (з 1961 р. – Івано-Франківська), Волинська, Рівненська;
– 1940 р. – від Румунії відійшли Чернівецька й Ізмаїльська області;
– 1945 р. – від Чехословаччини відійшла Закарпатська область;
– 1954 р. – утворення Черкаської області;
– 1954 р. – від Росії передали Кримську область, а в 1991 р. її переробили в Автономну республіку;
– 1959 р. – об'єднання Ізмаїльської й Одеський, а також Дрогобицької й Львівської.
Нині Україна розділяється на 24 адміністративні області й автономну Республіку Крим. До них приєднуються 2 міста з особливим статусом – Київ (як столиця країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).
Одиницями середньої ланки в АТД України є райони (490 у 2007 р.) і міста обласного призначення.
Нижньою ланкою АТД є:
-
міста районного значення – 234.
-
селища міського типу (СМТ) – 886 у 2007 р.
-
сільські заради (охоплюю одне чи кілька сіл) – 10 279.
Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь і т.д.) поділяються на міські райони.
Державний устрій. Україна – президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент, що обирається на прямих загальних виборах на 5 років.
Вищий законодавчий орган – Верховна Рада, що складається з 450 депутатів, що обираються по пропорційною системою на 5 років.
Україна – унітарна держава. Керування країною здійснюється з одного центра (столиці), у ній діє єдина для всієї території конституція, єдина система вищих органів влади, єдине правове поле.
ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОБЛАСТІ
Історико-географічні області (землі) – це складові частини української національної території. У минулому смороду виконували визначені суспільні функції – були державними чи автономними утвореннями, військово-політичними чи автономними утвореннями, територіями нового господарського освоєння і заселення.
Області відрізняються:
– особливостями історичного розвитку українського народу;
– специфічною матеріальною і духовною культурою;
– специфічним господарським укладом і відношенням до природних ресурсів;
-
особливостями менталітету.
Області не мають чітких меж і часто накладаються одна на іншу, чи входять одна в іншу.
1) Київщина. Охоплює правобережні частини сучасних Київської, Черкаський і всю Житомирську області. Це серце України. У древній година отут жили племена галявин і древлян. Полянська земля стала ядром формування Давньоросійської держави. Після його розпаду (XII в.) існували Київське князівство (спочатку – самостійне, потім автономне в складі Великого князівства Литовського, Київське воєводство, Київська губернія в Російській імперії). Київщина відома своєю козацькою історією: Трахтемирів – перша гетьманська столиця, Суботін – колишня резиденція Б. Хмельницького).
2) Поділля. Займає територію між середнім плином Дністра і верхньою і середньою течією Південного Бугові. Адміністративним центром і культурним ядром Поділля завжди було місто Кам'янець-Подільський. Територія тривалий година входила до складу Великого князівства Литовського, Австрійську імперію Габсбургів. Поділля було густо покрите замками і фортецями (Сатанів, Меджибожі, Бари, Шаргород, Хмільник).
3) Гетьманщина. Територія Чернігівської і Полтавської губерній.
4) Сиверщина. Сиверняне заселяли басейн Десни з центром у Новгород-Сиверскому.
5) Галичина. Бере свій початок від Галицького князівства (столиця – Галич). Після втрати незалежності Галичина ввійшла до складу Польщі. З кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією («коронним краєм») австрійської імперії Габсбургів, де одержала право на самоврядування. У часи між двома світовими війна виявилася в складі Польщі. Охоплює територію Львівської, Івано-Франківський і велика частина Тернопільської обл.
6) Волинь. У Київській Русі виникло Волинське (Володимирське) князівство, що згодом увійшло до складу Великого князівства Литовського, а потім стало губернією Російської імперії. Охоплює Волинську, Рівненську і північ Тернопільської області.
7) Покуття. Східний край Галичини між ріками Дністер і Черемош.
8) Закарпаття. Охоплює південно-західну частину Українських Карпат і прилягаюче до неї передгір'я. Сотні років було в складі Угорщини, що позначилося на культурі і побуті місцевого населення.
9) Буковина. Означає територію, покриту буковими лісами, відома з кінця XIV в. Територія неодноразово переходила з рук у руки: Галицьке князівство, Угорщина, Молдова, Австрія, Румунія. У 1940 р. Вона була розділена на Південну Буковину (залишилася в складі Румунії) і Північну Буковину (Україна). Історичний центр – Чернівці.
10). Запоріжжя. Це землі Запорізької Січі. Козацтво в українських степах виникло наприкінці XV в., а перша Запорізька Січ, як його політичне ядро ядро, виникла в середині XVI в. На о. Мала Хортиця за Дніпровськими порогами. Землі запорізьких козаків поширювалися по обох сторони від Дніпра: на заході – до Південного Бугові, на сході – до р. Кальміус і Азовського моря.
11) Таврія. Поширюється на територію Тавричеської губернії, до якої входили Кримський п-ів і землі від Чорноморсько-азовського узбережжя до Дніпра. Назва походити від давнього населення Криму – таврів, що в I тис. до н.е. заселяли гірську і передгірську частини півострова.
12) Бессарабія. Земля між Буковиною, Середнім і Нижнім Дністром і Прутом, устям Дунаєві і Чорним морем. Одержала назву від племені бісів, що оселилися отут у I в. до н.е.
13) Слобожанщина. Початку заселятися українськими козаками з Запоріжжя, Право- і Лівобережжя з першої половини XVII в. Українці селилися отут окремими слободами, від чого і пішло назву. Значний вплив зробили росіяни, що жили в прикордонних територіях. Охоплює частина Сумської області, усю Харківщину і північ Луганської обл. Частина Слобожанщини залишилася в сусідніх з Україною російських областях.
14) Донщина. Це область Війська Донського – історична земля донських козаків. Знаходиться в басейні Середнього і Нижнього Дону, заселена росіянами й українцями. Охоплює схід Донецької і південь Луганської обл.
Лекція №2
СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ
ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
З 1991 р. загальна чисельність населення України зменшилася на 5,2 млн. осі (або на 10%).
-
1990 р.
|
51 838 тис. осіб
|
1993 р.
|
52 244 тис. осіб
|
1997 р.
|
50 818 тис. осіб
|
2000 р.
|
49 918 тис. осіб
|
2002 р. (перепис)
|
48 457 тис. осіб
|
2007 р.
|
46 646 тис. осіб.
|
Найбільша чисельність населення в України була характерна для початку 1993 р. і після того часу стала різко знижуватися. Близько 72% цього зниження припадає на природне зменшення населення.
Природний приріст населення. Україна переживає процес депопуляції (процес скорочення чисельності населення викликаний перевищенням смертності над народжуваністю). Природний приріст є негативним.
У 2006 р. природний приріст склав –6,4%, при чому в селах набагато більше – -9,8%. У містах великі масштаби скорочення характерні для чоловіків, а в селах – для жінок.
Загальна кількість народжених постійно зменшувалася до 2002 р., після чого стала поступово збільшуватися:
-
Рік
|
Народжуваність
|
‰
|
Тис. осіб
|
1990 р.
|
12,6
|
657,2
|
1995 р.
|
9,6
|
492,9
|
2002 р. (перепис)
|
8,1
|
390,7
|
2004 р.
|
9,0
|
427,3
|
2006 р.
|
9,8
|
460,4
|
Достарыңызбен бөлісу: |