Лекція №1 вступ. Адміністративно-територіальний устрій



бет7/17
Дата20.06.2016
өлшемі0.99 Mb.
#148683
түріЛекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17

Лекція № 6


МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС
Машинобудівний комплекс України охоплює близько 20 спеціалізованих галузей. На нього припадає близько 40% від усього промислово-виробничого потенціалу індустріального вироб­ництва, частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості складає 12,2%.

ДО комплексу входять 10 345 підприємств, 58 підгалузей, 1,6 млн. зайнятих. З 2000 р. у галузі спостерігається ріст обсягів виробництва. Найбільший спад характерний для сільсь­когос­подарського машинобудування (86%) і гірничошахтного машинобудування (86%). Рентабельність галузі становить 7,2% (проти 22,2% у 1995 р.). Науковими дослідженнями займаються 116 організацій.



Пріоритетні галузі – авіаційне, ракетно-космічна, суднобудування, електронна, вироб­ництво міських транспортних засобів, оборонні галузі експортного напрямку, виробництво зернових комбайнів, енергозберігаючого устаткування.

Українське машинобудування значно залежить від постачань комплектуючих із країн СНД (склалося з часів СРСР). Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування складає 41% (у Франції – 20,5%, Японії – 14%, США – 9,5%).

Машинобудування відноситься до галузей «вільного розміщення», оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови і ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається насамперед економічними факторами, що ведуть з який є трудові ресурси і споживач (ряд галузей є високотрудоємними – електротехнічне, електронне, підшип­никова, виробництво енергетичного устаткування й ін.).

Є й металоємні галузі, що тяжіють до джерел сировини. Оскільки більшість машин і техно­ло­гічного устаткування мають великі габарити, їхнє виробництво розміщають у районах спожи­вання, що зменшує витрати на транспортування. Найбільш ефективним є розміщення маши­но­будівних підприємств біля джерел сировини і споживача. Вартість продукції при цьому значно зменшується.

Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України склалося переважно в роки радянської влади. У царській Росії в Україні відносно розвитими були тільки сільськогосподарське і транспортне машинобудування, на заводах якого робили не тільки нескладні машини і знаряддя для обробки землі та збору врожаю, але і паровози, залізничні вагони, судна.
ВАЖКЕ МАШИНОБУДУВАННЯ

Галузь включає виробництво металургійного, гірничошахтного, підйомно-транспортного й енергетичного устаткування. Характерні низька трудоємність, висока металоємність, низька транспортабельність продукції. Більше підприємств із повним циклом (заготівля, обробка, зборка), що випускають продукцію невеликими партіями і навіть індивідуальним призначенням.



Гірничо-шатне машинобудування. Поєднує 5 НДІ і 7 заводів. У СРСР на неї припадало 49% обсягів виробництва. До 70% усього гірничошахтного устаткування, що випускалося в СРСР (23 заводи), було розроблено українськими конструкторами.

Нині від 30 до 90% виробничих фондів підприємств застаріло, запасними частинами підприємства забезпечуються на 30%. Багато підприємств закрита й Україна змушена імпортувати великовантажні автомобілі, бульдозери, машини для відкритих гірських робіт, компресори й ін.

Провідні підприємства галузі: ПО «Донецькгормаш», Луганський, Криворізький заводи гірничошахтного устаткування, Барвинківський машинобудівний завод. Експортне значення галузі зменшується.

Ковальсько-пресове і металургійне устаткування. Спеціалізується на випуску слябінгів, прокатних листових станів безперебійної дії, спеціальні великі вантажні металорізальні верстати для металургійної промисловості. Найбільше підприємство – Старо-Краматорський завод, що випускає устаткування для металургійної промисловості. Центри:

– Дебальцеве (устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування);

– Лутугіно Луганської обл. (завод прокатних станів);

– Стаханівський ливарно-механічний завод (доменне і сталеплавильне устаткування, для автоматизації металургійних цехів);

– Маріупольський завод важкого машинобудування (устаткування для металургійної промисловості).

– Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Марганець (установки для безупинного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів і устаткування для доменних печей, чавунно- й шлаковози, потужні роторні вагоноперекидачі стали й ін.).



Енергетичне машинобудування. Особливо відрізнялося в СРСР. Нині потреби в цій галузі ростуть через реконструкцію енергетичного комплексу країни. Деякі електростанції в Україні експлуатуються від 25 до 40 років. Більшість енергоблоків працює близько 200 тис. годин. (розрахунковий ресурс – 100 тис. годин, продовжений – 170 тис. годин). ГЕС Дніпровського каскаду працюють уже 400 тис. годин (з 50-х років). Реконструкції вимагають 8 великих, 25 середніх ГЕС, 1 ГАЕС і більшість ТЕС.

Головне підприємство галузі – харківський «Турбоатом» (1934 р.), що випускає устаткування для ТЕС, АЕС і ГЕС і експортує свою продукцію до 40 країн світу. На «Турбоатомі» освоєне виробництво турбін для цукрової промисловості, підігріву води в мережах, мікро- і міні-ГЕС, нагрівачі низького тиску, парогазових установок.

Трансформатори в Україні випускають у Запорожжі, Миколаєві, трансформаторні підс­танції – у Хмельницькому, високовольтну апаратуру – у Рівне і Коломиї.

ЗАГАЛЬНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ

Загальне машинобудування поєднує транспортне (без автомобільного) і сільськогос­по­дарське (без тракторного), виробництво промислового технологічного і будівельного устаткування (без легкої і харчової промисловості). Підприємства галузі орієнтуються на споживача готової продукції, крім виробів, що відрізняються абсолютною транспортабельністю.

Дуже капіталомістким є локомотиво- і вагонобудування. Локомотивобудування прив'язано до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську на базі паровозобудування і Харкові на заводі транспортного машинобудування. Промислові електровози випускають у Дніпро­петровську. У Києві, Львові, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Запорожжі, Конотопі є заводи по ремонту тепловозів.

Залізничні вагони роблять у Кременчуці і Дніпродзержинську, великовантажні вагони – у Стаханові (Луганська обл.). У Маріуполі налагоджене виробництво металевих вагонів-цистерн. Найбільші вагоноремонтні заводи – у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Конотопі.

Щорічна потреба України у приміському залізничному транспорті – 120 дизель-потягів, 240 вагонів електропоїздів. Україні необхідно 11,3 тис. пасажирських вагонів. Сучасний їхній парк нараховує 9 тис., з яких 1/3 відробили свій термін експлуатації.
СУДНОБУДУВАННЯ

У СРСР галузь давала близько 40% загальносоюзного виробництва суден. Нині в галузі працює близько 100 тис. працівників. Суднобудівний комплекс складається з 8 суднобудівних, 5 машинобудівних, 11 приладобудівних і 27 спеціалізованих КБ і НДІ.

Близько 90% побудованих судів йде на експорт. Головні замовники – Греція (для неї роблять рефрижератори, танкери), Росія (танкери-продуктовози, морозильні траулери-рибовози, танкери-нафтовози), Норвегія (танкери, лісовози). Українські судновласники не в змозі замовляти судна на наших заводах через їхню високу вартість. «Укррічфлот», наприклад, замовив нові судна в Румунії, де передоплата на 10% менша. Тільки одне судно замовило Чорноморське судноплавство.

Кращий фінансовий стан характерний для Миколаївських, Херсонських і Керченських судновер­фей, що випускаю танкери. Визначених труднощів переживає Київський завод «Ленінська кузня», Феодосійське «Море». Рентабельність галузі – 18–20%. Дуже гостро постає проблема фінансування підприємств галузі.



СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ МАШИНОБУДУВАННЯ

У розвитку цієї важливої для України галузі спостерігається кризова ситуація, обумовлена руйнуванням колишніх економічних зв'язків. У минулому потреби в комплектуючих на 70% задовольнялися за рахунок імпорту з Росії і тільки 30% необхідних деталей вироблялося в Україні. Крім того продукція українських підприємств не конкурентноздатна на світовому ринку. В часи СРСР Україна закуповувала 12–15 тис. тракторів. У порівнянні з 1990 р. обсяги виробництва в галузі скоротилися на 85%.

Виробництво сільськогосподарських машин (шт.)

Продукція

1990

1995

2000

2007

Трактори

106 210

10 386

3 600

5 282

Сівалки тракторні

57 066

1 453

3 800

8 900

Машини бурякозбиральні

8 600

362

200

308

Плуги тракторні

89 158

1 522

3 500

4 564

До основних виробників сільськогосподарських машин відносяться:

– Кіровоградське ОАО «Червона зірка”;

– Одеський завод сільськогосподарських машин;

– ОАО «Херсонські комбайни»;

– ОАО «Тернопільський комбайновий завод»;

– ОАО «Коломіясільмаш»;

– Дніпропетровський комбайновий завод;

– Вінницький завод тракторних агрегатів.



Спеціалізація комбінатів наступна:

– виробництво тракторів (Харків);

– бурякозбиральні комбайни (Дніпропетровськ, Тернопіль);

– кукурудзозбиральні комбайни (Херсон);

– тракторні сівалки (Кіровоград);

– плуги (Одеса);

– хімсільськогосподарські машини (Львів);

– устаткування для тваринництва і кормовиробництва (Ніжин, Бердянськ, Біла Церква, Коломия, Ковель).



Тракторне машинобудування орієнтоване переважно на споживача. Найбільшим центром є Харків, в якому роблять не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракторів, але і двигуни до них. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці, що комплектують до тракторів – у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Луганську, Білій Церкві, Одесі.
ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ і ПРИЛАДОБУДУВАННЯ

Орієнтовано на райони і центри з розвитим машинобудуванням з науково-дослідною і конструкторською базою. Виробництво верстатів зосереджене в Києві, Харкові, Дніпропет­ровську, Одесі, Запорожжі, Львові, Краматорську, Житомирі. Галузь необхідно розширювати за рахунок виробництва верстатів з числовим програмним керуванням, верстатів-автоматів, шлифовальних і фрезерних верстатів.

Виробництво приладів, точних машин, інструментів і механізмів орієнтовано тільки на райони з високою технічною культурою. Галузь відрізняється мінімальною металоємністю. Більшість її підприємств займається зборкою виробів з деталей, що надходять з різних регіонів України й інших країн відповідно до кооперації.

Виробництво верстатів (шт.)



Продукція

2003

2005

2006

Верстати токарські, точильні, свердлильні, фрезерні

378

409

277

Верстати для обробки дерева

3 743

3 722

3 542

Найбільші центри з виробництва:

– телевізорів: Львів, Київ, Харків, Сімферополь;

– електронно-обчислювальних машин: Київ;

– приладобудування й інструменти: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запорожжя, Львів.

Виробництво телевізорів і радіоприймачів (тис. шт.)

Продукція

1985

1990

2000

2007

Телевізори

3 067

3 774

159

431

Радіоприймачі

291

777

33

1,6


АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ

Автомобілебудування в Україні, як і у всім колишньому СРСР, ніколи не було розвинуте на належному рівні. У першу чергу це стосується якості й асортименту продукції.

До автомобілебудівного комплексу України відносяться: 4 автомобільних заводи, 94 підприємства, що випускають комплектуючі, 150 заводів колишнього оборонного комплексу і 160 підприємств інших галузей.

Проектні потужності заводів України дуже високі: 35 тис. КРАЗів (на Кременчуцькому автозаводі), 300–350 тис. автомобілів на Запорізькому заводі (ЗАЗ), 7,5 тис. міських автобусів ЛАЗів (на Львівському заводі) і ще 17 тис. на Луцьком автозаводі (Луаз). Однак і в кращі часи максимальна завантаженість була на рівні 95%. АвтоЗАЗ максимально випускав 165 тис., ЛуАЗ – 10 тис., КРАЗ – 31 тис., ЛАЗ – 8,5 тис. автомобілів.

В Україні існує виробництво власних двигунів для автомобілів на Мелітопольському заводі. Однак обсяги його недостатні, а якість двигунів не відповідає європейським енергетичним вимогам. Велика собівартість і низька якість продукції галузі в цілому, у порівнянні з закордонними аналогами, не сприяють її експорту. Наші машини купують переважно країни СНД, до 50% від загальної кількості двигунів йде в Росію.

Найбільшим українським виробником легкових автомобілів є Запорізький автомобільний завод. З початку 90-х рр. вступив у смугу економічної кризи. Уряд України знайшло йому інвестора в особі південнокорейської компанії «Daewoo», а в 1998 р. було створено СП «Автозаз-Daewoo» зі статутним фондом 300 млн. дол. Підприємству надали визначені податкові пільги й у перший рік існування воно дало прибуток. Однак далі справа не пішла. Маючи виробничі потужності в 150 тис. авто, СП продавало не більше 25 тис. машин у рік. У 1999 р. збитки склали 17 млн. грн., у 2000 р. – 12 млн. грн. В Україні автомобілі Daewoo не мали особливого успіху, за кордоном тим більше. У 2002 р. СП було ліквідовано, а підприємство перейшло під контроль корпорації «Укравто». ЗАЗ нині збирає моделі різних класів: «Таврія», «Славута», «Сенс», «Ланос», «Леганза», «Мерседес», «ВАЗ», «Шевроле», «Опель», «Дачія».

Забезпеченість населення автомобілями в Україні складає усього 108 машин на 1000 жителів (в Євросоюзі – 505 машин на 10000 осіб).

Потреба у медичних автомобілях складає 5 тис. шт. На Лубенському «Автомаші» налагоджено їхнє виробництво на базі російської «Газелі». За останні 5 років налагоджене виробництво «Газелей» у Сімферополеві. У Дрогобичі роблять нові автокрани.



Автобусний парк України включає 20 тис. машин, але реально з них можуть працювати тільки близько 50%. Потреби в автобусах України – 28 тис. шт. Близько 20% автобусів мають перевищений термін експлуатації, 1/3 парку необхідно списати. Щорічна потреба України в автобусах великої місткості (на 120 пасажирів) – 4 тис., на особливо великих (на 180 осіб) – 500 шт. Головний автобусний завод України – Львівський автомобільний завод (ЛАЗ), його річна потужність складає 16 тис. автобусів. Робить автобуси середньої (на 70 осіб), великий (120 осіб) і супервеликий (180 осіб) місткості. Двигуни для них випускає Росія, Франція і Німеччина. Ринок країн СНД може споживати до 3 тис. автобусів, внутрішній ринок вкрай обмежений. За останнім часом до 90% автобусів реалізується в Росію.

АТ “Черкаський авторемонтний завод" (ЧАРЗ) не дуже давно вивів на ринок автобус "Богдан". У радянські часи Україна не випускала власні тролейбуси. Їх закуповували в Чехії, Румунії і Росії. Тролейбусний парк украй застарів, і нині необхідно списати до 40% машин. Потреби України сьогодні складають до 1 тис. шт. у рік. Тому в країні було створено тролейбусне виробництво в Дніпропетровську. Здвоєні (на 180 пасажирів) тролейбуси були спроектовані в КБ «Південному», а серійний випуск налагоджений на «Южмаші». Ці тролейбуси на 10% дешевше російських і в 2 рази – чеських. Нові моделі роблять також у Києві і Львові (односекційні). Усього тролейбусні потужності заводів оцінюються в 800 шт.

Виробництво трамваїв. Цей вид транспорту функціонує в 24 містах України. Трамвайний парк складається з 70% трамваїв чеського виробництва, 26% – російського і 4% – колишньої НДР. Щорічно в Чехії закуповувалося до 450–500 трамваїв, зараз протягом останніх 7 років – жодного (дуже дорогі). 1/3 трамвайного парку України підлягає списанню, а щорічна потреба залишає 450 вагонів. Основне підприємство в Україні, що може випускати трамваї – Луганський теплово­зобудівний завод (зроблений близько 20 вагонів), однак йому не вистачає фінан­сування. На «Южмаші» також стали робити трамваї.

В Україні випускають і легку пересувну техніку:



  • мотоцикли (ВАТ "Київський мотоциклетний завод");

  • моторолери (ВАТ "Львівський мотозавод");

  • велосипеди (Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського, АТ "Львівський мотозавод", Донецький державний завод концерну "Укргородпром", "СТАРТ”).


ЛІТАКОБУДУВАННЯ

За рівнем розвитку літакобудування Україна належить до найбільш розвитих країн світу. Подібну промисловість мають 5–6 країн світу, що застосовують так називані високі технології.

Літакобудування – одна із самих прибуткових галузей машинобудування. По світовий даної, відсоток прибутку з одиниці продукції в літакобудуванні в 10 разів більший, ніж в електроніки й у 100 разів, чим в автомобілебудуванні. У теж час це одна з найдорожчих галузей.

В авіапромисловості України задіяно 39 підприємств. Ще 28 виготовляють агрегати, вузли, бортове електро-і радіоустаткування.

Авіабудівельні підприємства:

– «Авіант» (Київ);

– Харківський авіаційний завод;

– «Мотор-Сич» (Запоріжжя);

– Київський завод ім. Артема;

– «Фед» (Харків).

У радянський час із заводів України виходило щорічно до 350 літаків (харківський завод випускав щомісяця до 13–18 машин ТУ-134, Київський – по 30 Анів). Заводи тепер не мають військових замовлень, що раніш складали 70–90% обсягу виробництва. З Росії Україна одержувала до 80% комплектуючих. В основному всі літаки зараз йдуть на експорт, свої частки авіакомпанії воліють закуповувати іноземну техніку.
КОСМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

Україна входить до сімки великих космічних держав світу. Вона відома світовому ринку випуском запускаючих ракетоносіїв і супутників. В часи СРСР Україна щорічно робила близько 100 бойових стратегічних ракет. Одержавши статус без'ядерної країни, вона знизила випуск військово-космічної продукції до 1–5% від рівня 1989–1991 р.

Нині в Україні на космос працюють 40 підприємств. Головними з них є:

– КБ «Південне» і «Южмаш» з філією в Павлограді;

– «Моноліт» і «Комунар» (Харків);

– Київський радіозавод і ПО «Київприлад»;

– Чернігівський завод радіоприладів;

– Сумський «Оріон».

Космічний комплекс діє в тісному зв'язку з російським і продовжує випускати частину продукції для Росії. Українські підприємства одержують з Росії до 75% комплектуючих і матеріалів.

Недостатнє фінансування призвело до згортання визначених програм і закриття деяких підп­риємств. Космічна галузь України знаходиться на плаву завдяки замовленням з Росії й інших країн. Крім того, Росія оплачує Україні авторський нагляд за діючої військової і космічної техніки. Сума грошей, одержувана з Росії, перевищує фінансування галузі з бюджету України. Космічна програми України – найдешевша серед космічних країн.

Україна має спільну програму зі США, Росією, Францією, відповідно до якої передбачений запуск 48 робітників і 8 запасних супутників, з них 36 приходиться на Україну (за допомогою ракетоносіїв «Зеніт»). Україна не має власного космодрому, тому запуски здійснюються в Росії. Успішно реалізовується проект запуску з морських платформ в океані (програма «Морський старт»). Запуск супутників здійснюється також з Кайманових островів. У міжнародну компанію «Морський старт» входять «Боїнг» (США), «Кварнер» (Норвегія), НПО «Енергія» (Росія), КБ «Південне» і «Южмаш» (Україна).

Україна бере участь у міжнародній космічній програмі «Інтербол» (усього 20 країн-учасниць). Під Євпаторією відновлений центр космічного зв'язку для керівництва супутниковими польотами. Між Україною і США існує договір про запуск комерційних супутників з використанням українських ракетоносіїв.


ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

Україна була і залишається відомим виробником військової техніки і зброї. На момент розпаду СРСР у ВПК України було задіяно 3 594 підприємства з 3 млн. зайнятих. Основу галузі складали 344 організації. До України відійшла приблизно 1/3 ВПК колишнього СРСР. Науковий потенціал нараховував 750 конструкторських бюро і науково-дослідних установ. Річний випуск продукції складав 21 млрд. 790 млн. карб. (1980 р.). У постачаннях зброї частка України складала 15%, Росії – 79%.

На підприємствах України вироблялося близько 50% військово-морського флоту, стартових ракет, танків, радіоелектронного устаткування.

Найбільше підприємство з виробництва танкової техніки – НПО ім. Малишева (Харків).

У будівництві ракет і супутників близько 140 підприємств, у тому числі Павлоградський механічний завод (ракети “СС-24”), ПО “Южмаш” (ракетоносії “Космос”, “Циклон”, “Зеніт”, “Океан”.

Найбільш перспективними є підприємства, що випускають авіаційні двигуни (попит на них на світових ринках постійно зростає). Популярні також модернізовані танки, що випускаються на Харківському заводі ім. Малишева. Крім того, до конкурентноспроможної продукції експертами відносяться датчики тиску і джерела харчування (НДІ «Ритм»), голівки самонаведення ракет класу «земля-повітря», аварійні радіобуї Севастопольського концерну «Мусон», радіолокаційні відповідачі, пасивні станції радіотехнічного контролю й ін.


ВИРОБНИЦТВО ПОБУТОВОЇ ТЕХНІКИ

Виробництво побутової техніки за останнім часом в Україні значно зменшилося.

Виробництво продукції побутової техніки (тис. шт.)

Продукція

1985

1990

2000

2007

Холодильники

743

903

583

829

Магнітофони

1 575

1 795

250

180

Пральні машини

372

788

232

208

Електропилососи

798

1 073

83

9,2

Холодильники «Норд» донецького виробництва направляються в 120 країн світу. У Йорданії (Аммані) побудоване його дочірне підприємство з плановою потужністю 4,5 тис. холодильників на рік. У Миколаєві фірма «КРИЕКО» працює над випуском нового виду холодильників. Виробництво побутових швейних машинок освоїли ПО «Київський радіозавод» і ПО «Львівприлад». Планується, що обсяги цього виробництва виростуть до 200–250 тис. шт. на рік.

РАДІОЕЛЕКТРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ

До 1991 р. в Україні практично не робили технічні засоби зв'язку. У результаті конверсії ВПК налагодив виробництво більшості видів продукції. Зокрема, на Дніпропетровськом машинобудівному заводі стали випускати цифрові електронні АТС світового рівня.

На Роменському заводі АТС, ПО «Моноліт» (Харків), Львівському заводі телеграфної апаратури випускають комутаторське устаткування для сільської місцевості і невеликих міст. Виробничі потужності Черкаського заводу телеграфної апаратури, заводу «Прожектор» (Малин), ВАТ «Завод Нева» (Хмельницького) дають можливість цілком забезпечити телефонну мережу України цифровими системами передачі. ПО «Оріон» (Тернопіль) робить засобу мобільного зв'язку для залізничного транспорту, КБ радіозв'язку й ВАТ «Мусон» (Севастополь) – засобу радіозв'язку для морського транспорту і глобальної морської системи безпеки.

КНПО «Електронмаш» (Київ) на базі процесорів Pentium стало випускати нові комп'ютери. Разом зі СП «Магніт» (Канів) воно робить комп'ютерну техніку на базі процесорів Intel. Налагоджено випуск вітчизняних електронних контрольно-касових апаратів (до 200 тис. у рік.).






Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет