Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
Галицька земля ввійшла у склад Польші як королівство, з'єднане персональною унією
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| Галицька земля ввійшла у склад Польші як королівство, з'єднане персональною унією. Рівночасно було завершено завоювання Холмського князівства. До 1434 р. ці землі зберігали статус удільних володінь, якими управляли урядовці в традиційних рангах старост, суддів і воєвод. У джерелах зустрічаємо таких урядовців: Андріяш - староста руський у 1378р.,з' Костко - суддя перемишльський у 1386-1418 рр. ,зз Ян Тарнавський - староста руський у 1390 р. У битві під Грюнвальдом ополчення цих земель складали окремі хорогви, які виступали під своїми знаменами з земельними гербами. Для цих територій навіть карбувались окремі гроші.
Лише бл. 1434 р. було утворено Руське воєводство у складі Львівської, Галицької, Перемишльської, Сяноцької і Холмської земель. Так завершилася анексія Польшею Галицького королівства. Волинська частина держави Данила Романовича ще продовжувала відстоювати свою державність. Діяльність Дмитра-Любарта Гедиміновича у 1340-1384 рр. і його послідовна боротьба за збереження Галицько-Волинської держави і відновлення й давніх границь ще не отримали повного і всебічного висвітлення в нашій історіографії. Боротьба Литви з Ордою, яка тривала протягом ХІУст. з перемінним успіхом, привела до появи Гедиміновичів у Київській та Чернігівській землях. Ми погоджуємося з Ф. Шабульдо та іншими , що правильно бачити відбиття реальних подій в повідомленнях легендарної частини литовсько-білоруських літописів про війну Гедиміна з коаліцією українських князів бл. 1321-1325 рр. В битві на р. Ірпені (у 1324 р. за Ф. Шабульдо) литовці розбили київського князя Станіслава та його союзників. Присутність у Любецькому синодику князя Івана Станіславича відкидає сумніви в історичності самого князя Станіслава. Синодики дозволяють допускати, що хрестильним іменем цього князя було Терентій, і він походив з путивльської гілки Ольговичів, яка запанувала в Києві десь на межі XІІІ-XІVcт . Залишається припустити, що спроба Гедиміна посадити свого васала в Києві дала лише часткові результати. Ольгімант-Михайло Гольшанський, ймовірно, зайняв престол у Києві бл. 1324 р., але до 1331 р. путивльська династія, напевно з допомогою ординців, повернула собі Київ. Оскільки вся діяльність київського князя Федора (1331-1363) зовсім не схожа на литовського васала, на що звернув увагу ще М. Грушевський Це скоріше путивльський династ, який будував свою політику на протиріччях сусідів і допомозі ординців, яким платив данину-вихід. І лише перемоги Ольгерда Гедиміновича у війні з ординцями, перш за все в битві на Синіх Водах, привели до утвердження Гедиміновичів у Києві, в Чернігівській землі та на Поділлі, і тут місцеві сили бачили в них перш за все союзників у боротьбі проти ординців. Однією з основних причин приходу до влади в окремих князівствах на українських і білоруських землях Гедиміновичів було зацікавлення місцевих еліт в литовській допомозі проти ординців. Цей процес став особливо інтенсивним після вигаснення Другої галицької династії і початку боротьби за Галицьку спадщину. Гедиміновичі приходили до влади через спеціальні угоди з місцевою елітою, головними умовами яких було прийняття православної релігії і збереження традиційних відносин в суспільстві. Своє становище нова династія старалася закріпити шлюбами з представниками старих династій. Прийшовши до влади в окремих князівствах Гедиміновичі нічого не змінили не тільки в суспільних відносинах, але і в практиці успадкування престолів. Вони залишали на своїх місцях і Рюриковичів аж до повного вигаснення окремих гілок. Не завжди і не відразу прихід до влади Гедиміновичів означав підпорядкування тої чи іншої землі Великому князівству Литовському. Можливо саме тому поява Гедиміновичів на українських і білоруських землях знайшла так мало відбиття в історичних джерелах. ' жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|