Ногайська Орда.
Один із Чингізидів, онук Бувала, молодшого брата Бату, Ногай почав свою політичну кар”єру як темник у 1262 році.Після походу на Візантію 1264 року почав утворюватися великий улус Ногая з центром у Ісакчі на нижньому Дунаї до якого згодом перейшли і землі українського Правобережжя. Він надовго залишився на Дунаї, розширюючі свої володіння за рахунок васальнозалежних болгарського царства та дунайських князівств , Криму, встановивши свій контроль над генуезькими факторіями (1299). Будучі фактично незалежним і найстаршим серед нащадків Джучі, Ногай прагнув створити власну державу, незалежну від Золотої Орди. Особливі стосунки у нього склалаися з галицьким князем Львом Даниловичем , який визнав його політичне лідерство у регіоні. Останній за допомогою ногайської підтримки намагався закріпити за собою землі придністров”я та Поділля, воюючи за них з Польшею. У 1291 році Ногай допоміг Тохті посісти престол Золотої Орди і за його підтримки намагався закріпитися у Криму. Це викликало незадоволення Тохти ,який організував проти Ногая похід на землі його улусу у північному , мобілізувавши дружини чернігівські і київські .
В той час, як Ногай виступив за участі руських дружин галицьких. Вирішальна битва відбулася 15 вересня 1300 року у пониззі Південного Бугу чи Дністра у місцевості Куканлик (Куяльник ?), в якій Ногай зазнав поразки і згодом помер у полоні. За його нащадків все Причорномор”я від Дунаю до Дону вкрилося низкою ординськими містами. Серед них Кучугурівське городище за 30 км від Запоріжжя , Тавань (у ХУ ст. великий князь литовський Вітовт збудував митницю), Кінське городище на р.Конка, городище біля гирла р.Самара Хаджибей (нині Одеса). Ці ремісничо-торгівельні містечка мали поліетнічний характер і мали слов”янські квартали. Особливо великого піднесення в той час зазнав Білгород, що розташовувався на місці давнього грецького поселення Тіра, з Хст. відомого як візантійська фортеця Маврокастрон , а в цей час позначено на мапі як Акліба (біле місто),що знаходилося під ординською зверхністю. Однак у середині Х1У ст. місто перейшло під владу генуезців, затім до Молдавського князівства, а потім -до турків. Розквіт цих міст був пов”язаний із чорноморською торгівлею, у якій активну участь брали не тільки Генуя, Венеція, Візантійська і Трапезундська імперії, а й Єгипет, Сірійські султанати-союзники Золотої орди. Зокрема, ординські торгівельні квартали виростали у Львові, Володимирі. Ногай започаткував переселення алан з Північного Кавказу у Дністровське-Прутське межиріччя. У ХШ-Х1У ст. розпочалося переселення караїмів та вірмен увдовж торговельних шляхів до основних центрів Галицько-Волинської держави.
Регіони, що межували з ординськими володіннями, мали подвійне підпорядкування про що свідчить знахідки руської зброї в кварталах ординських міст. Озброєні вояки супроводжували купецькі каравани, які курсували до галицьких міст.
Галицько-Волинська держава (королівство Русь) до середини Х1У ст. залишалося найбільшою і найвпливовішою державою в українських землях, під політичним впливом якої перебували більшість українських князівств , сподіваючись на звільнення від ординської зверхності.
Подільський улус Золотої Орди сформувався у процесі боротьби Тохти з нащадками Ногая, що була особливо упертою у 1301-1302рр, коли загинули перший улусбек Сарай-бука, рідний брат Тохти та Турі, син Ногая. Подільський улус перейшов до емірів, одним із яких був Хаджибей, учасник битви на Синіх Водах.
Оскільки галицький князь Юрій Львович, скориставшись боротьбою Тохти і Ногая , намагався об”єднати руські землі під своєю владою. У боротьби із ординцями, які за правління хана Узбека намагалися повернути під свою зверхність Галицькі землі і загинули останні прямі нащадки Данила Романовича князі Андрій та Лев Юрійовичі (1323).
Останнім з болохівських князів згадується Дмитро як “ дідич “ Подільської землі, його син Федір Дмитрович , військо яких було розбите Ольгердом Гедиміновичем на р.Сині Води у 1362 році. (згадані у вірменській хроніці 1362 року).
Достарыңызбен бөлісу: |