Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження

10.1. Водоохоронні зони
 

1. 
   використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
   
2. 
   влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
   
3. 
   скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.
   

Отже, аналізуючи вищенаведені положення Водного Кодексу, відзначимо, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються фахівцями за спеціально розробленими проектами на основі нормативно-технічної документації. Чим інтенсивніше господарювання на річці, тим більшими мають бути водоохоронні зони.

Згідно з даними науковців Науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем України, у разі відсутності обрушення берегу або його ерозійної активності та вузької смуги підтоплення, ширина ВЗ встановлюється по обидва боки від водотоку:

• 
  для малої річки – 250 м;
  
• 
  для середньої річки – не менше 500 м;
  
• 
  для великої річки – від 1 км (у випадку збережених природних комплексів на території долини) до 7-8 км (у випадку переважання ріллі та наявності крутизни схилів понад 2^о на більш ніж 50% територій).
  

Проте наголосимо, що це все-таки мінімальні, а не оптимальні величини водоохоронних територій. Вченими встановлено, що оптимальна величина ВЗ малої річки, що протікає в межах листяного лісу (а отже, її долина знаходиться чи не в найкращому у водоохоронному значенні положенні) на супіщаних ґрунтах з нахилом 2,5^о дорівнює 700 м. Проте інтенсивне освоєння річкових долин та водозборів здебільшого не дозволяє вилучити такі площі землі із загального вжитку.

На ширину водоохоронної зони впливає цілий ряд чинників. Їх межі встановлюються з урахуванням рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, крутизни берегових схилів, їх експозиції, типів ґрунтів, наявності ерозійних процесів, і, чи не найголовніше (!) – характеру господарювання в долині.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон в них не встановлюються.

ВЗ має внутрішню та зовнішню межі. Внутрішня межа ВЗ збігається з мінімальним (меженним) рівнем води у річці. Зовнішня межа ВЗ прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, терас, бровок схилів, балок та ярів.

Ширина ВЗ на низинних пологих берегах визначається межею підтоплених земель, до якої додається мінімальний розмір протиерозійної смуги (не менше 50 м).

ВЗ в межах території ерозійної активності (ділянки землі, де утворюються яри, інтенсивно розмиваються береги чи схили, є улоговини, по яким стікають дощові води) чи гірських масивів, крутосхилів, обов’язково має включати усю зону можливої ерозії (тобто, увесь схил чи яр). ВЗ додатково збільшується ще і на протиерозійну смугу шириною 150 м, що відраховується від лінії ерозійної активності або лінії переробки берегу.

Дуже спрощуючи механізм визначення зовнішньої межі ВЗ, пропонуємо зробити це наступним чином:

а) знайти найбільш віддалену від річки лінію:

• 
  затоплення у разі максимального повеневого (паводкового) рівня води;
  
• 
  берегоруйнування, меандрування;
  
• 
  тимчасово та постійно підтоплених земель;
  
• 
  берегових схилів і сильноеродованих земель.
  

Зовнішня межа ВЗ на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях лісогосподарських, водогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників визначається з урахуванням ще цілої низки чинників, зокрема:

• 
  зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;
  
• 
  наявності джерел забруднення вод;
  
• 
  існуючих меліоративних систем, каналів, дамб, доріг тощо.
  

На території водоохоронної зони річки в ході землекористування має забезпечуватися раціональне використання всіх наявних природних ресурсів. Плануючи господарювання у водоохоронній зоні, слід пам'ятати, що:

• 
  при рільництві в межах ВЗ необхідно враховувати протиерозійні та водоохоронні заходи, зокрема:
  
  • 
    проводити оранку земель поперек схилів при крутизні схилу більше 7^о;
    
  • 
    висів однорічних і багаторічних просапних культур доцільно проводити на схилах крутизною не більше як 7^о, а на більш крутих – висівати лише багаторічні трави;
    
  • 
    надавати перевагу дрібноконтурному землеробству (площа окремих полів не має перевищувати 10 га);
    
  • 
    доцільно використовувати такі добрива, що менше вимивають ґрунт, зокрема гранульовані;
    
• 
  бажано виносити за межі водоохоронної зони тваринницькі комплекси та ферми, літні табори, загороди для худоби, ліквідувати гноєсховища та обваловувати їхні території;
  
• 
  в лісових масивах, що знаходяться на території зони, встановлюється суворий режим ведення лісового господарства з проведенням лише санітарних рубок та рубок догляду;
  
• 
  берегові схили крутизною більше 5^о, незалежно від рослинності на них, відносять до територій ерозійної активності, у тому числі яри, балки, улоговини стоку паводкових вод.
  

Будь-які роботи на водозборі, що можуть призвести до негативного впливу на річку, заборонені згідно з положеннями Водного кодексу України. А їх перелік може бути досить значним: починаючи від банального прання синтетичними пральними порошками та миття автомашин на її березі і закінчуючи глобальними меліораційними проектами.

Недопустимі у водоохоронній зоні і будь-які роботи по видобутку глини, гравію, піску, граніту тощо. Вони призводять не тільки до прямого забруднення навколишнього середовища побічними продуктами (стічними водами, супутніми шлаками тощо), але й можуть викликати перерозподіл ґрунтових вод на значній території. Якщо у криницях раптом почала зникати вода чи стала такою на смак, що можна огірки солити, – слід шукати кар’єри на її водозборі.

10.2. Прибережні захисні смуги
 

Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України: "Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

• 
  для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га – 25 метрів;
  
• 
  для середніх річок, водоймищ на них, а також ставків площею понад 3 га – 50 метрів;
  
• 
  для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.
  

Згідно зі статтею 89 Водного кодексу України: “Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 

1. 
   розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво і городництво;
   
2. 
   зберігання та застосування пестицидів і добрив;
   
3. 
   влаштування літніх таборів для худоби;
   
4. 
   будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
   
5. 
   миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
   
6. 
   влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
   

Враховуючи сучасні методичні розробки та наукові рекомендації, дещо доповнимо положення про ПЗС.

Внутрішньою межею ПЗС є рубіж від меженного рівня води у річці. Зовнішньою межею ПЗС є рубіж найбільш інтенсивного розвитку несприятливих процесів взаємовпливу річки та берегу.

Берегові схили з крутизною більше 5^о, незалежно від рослинності, відносяться до території ерозійної активності, включаючи яри, балки, улоговини стоку та належать до території ПЗС.

У заплавах або на обривистих берегах зовнішня межа ПЗС приймається не ближче, ніж 50 м від бровки корінного берегу в напрямку до вододілу. У випадку, коли річка на певній ділянці має декілька рукавів, то ПЗС встановлюється по обидва береги річки від крайніх рукавів.

10.3. Участь громадськості
 

Згідно зі статтею 11 Водного кодексу України: "Громадяни та їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

1. 
   брати участь у розгляді місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням й охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
   
2. 
   за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян; 
   
3. 
   брати участь у проведенні уповноваженими державними органами управління у галузі використання і охороні вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;
   
4. 
   проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування підприємств, споруд та інших об'єктів, пов’язаних з використанням вод у порядку, що визначається законодавством;
   
5. 
   здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
   
6. 
   одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
   
7. 
   подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;
   
8. 
   здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства".
   

1. 
   Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.
   
2. 
   Вендров С.Л. Жизнь наших рек. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986.
   
3. 
   Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.
   
4. 
   Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95
   
5. 
   Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.
   
6. 
   Использование и охрана малых рек / А.Н. Альферович, В.В. Дроздов, В.Н. Плужников и др. - Минск: Ураджай, 1989.
   
7. 
   Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.
   
8. 
   Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
   
9. 
   Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.
   
10. 
    Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.
    
11. 
    Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.
    
12. 
    Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).
    
13. 
    Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.
    
14. 
    Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6. Украина и Молдавия. Вып. 1. Западная Украина и Молдавия. – Л.: Гидрометеоиздат, 1978.
    
15. 
    Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6. Украина и Молдавия. Вып. 2. Среднее и нижнее Поднепровье. – Л.: Гидрометеоиздат, 1971.
    
16. 
    Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6. Украина и Молдавия. Вып. 3. Бассейн Северского Донца и рек Приазовья. – Л: Гидрометеоиздат, 1967.
    
17. 
    Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.
    
18. 
    Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. – К.: Урожай, 1987.
    
19. 
    Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984.
    
20. 
    Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.
    
21. 
    Яцик А.В. Экологические основы рационального водопользования. – К.: Генеза, 1997.