Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження

8.2.4. Регулювання стоку
 

Внаслідок створення водорегулюючих об'єктів порушується співвідношення елементів водного балансу порівняно з його природним станом. Причина цього – зміна режиму випаровування в зоні затоплення і підтоплення, а також втрати стоку на заповнення так званих мертвих об'ємів і поповнення запасів підземних вод. Найбільші зміни стоку малих річок під впливом водоймищ і ставків спостерігаються в зонах нестійкого та недостатнього зволоження, де значна його частина, а нерідко і весь місцевий стік акумулюється штучними водоймами, а потім витрачається на господарські потреби та випаровування.

Дослідження, проведені в Українському НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показали, що в середньому по Україні на додаткове випаровування з поверхні ставків і водоймищ безповоротно втрачається до 1 млрд. м³ води в середні за водністю роки, а в маловодні – 1,2-1,4 млрд. м³. Це становить до 20% сумарного корисного об'єму штучних водойм, або 7% водних ресурсів.

У цілому встановлено, що вплив ставків і водоймищ на стік малих річок має зональний характер і збільшується з півночі на південь та із заходу на схід із збільшенням внутрішньорічної нерівномірності стоку, зменшенням загальної водності річок та підвищенням інтенсивності їх господарського використання. В північній частині республіки (Полісся) зменшення водних ресурсів досягає 1-2% для середнього року і 5-7% – для маловодного, у Лісостепу – відповідно 5 і 10%, а в Степу – 10-15 і 30-40%. У надзвичайно посушливі роки стік деяких річок повністю затримується і витрачається в штучних водоймах.

Малі річки Лісостепу зазнали ще одного кардинального втручання людини – зарегулювання (більше 70% проти оптимальних 30%).

Нерідко будівництво ставків має самовільний, стихійний характер. Такі водойми, утворені без належних науково-технічних проектів, швидко міліють, заболочуються, погіршуючи санітарний стан водойми.

8.2.5. Штучні водойми на малих річках
 

Різниці між ставком і водосховищем немає. Умовно прийнято, що штучна водойма об'ємом до 1 млн. м³ є ставком, а з більшим – водосховищем. Ці штучні водойми мають винятково велике господарське значення. Вони використовуються для гідроенергетики, судноплавства, промислового і побутового судноплавства, риборозведення, зрошення та обводнення. Акумулюючи воду під час повені і паводків, ставки і водосховища дозволяють використовувати її в меженний період, коли стік річок малий, а потреба у воді найбільша. Створений при цьому напір може використовуватися для виробництва електроенергії та подачі води самопливом на зрошення.

У недавньому минулому для збільшення водності малих річок у межень на них споруджували численні загати і греблі найпростішого типу, а при них – водяні млини чи інші гідросилові установки, робота яких не пов'язана з вилученням частини стоку річки. Водорегулююче значення мали також поширені в той час лозові перемички впоперек русла з отвором для ловлі риби. Підпір води від цих споруд, збільшуючи глибини вище за течією, поліпшував рівневий режим водотоку. Дивними здаються в наші дні факти “допомоги водотоку” з боку бобрів. Так, є відомості, що Костромській області на р. Болть, яка славилася колись своїми заливними луками, але обміліла з роками, бобри побудували каскад гребель. Це поліпшило травостій на заплаві і дало змогу костромським господарствам збільшити площу сіножатей. Пізніше, на межі XIX і XX ст., водойми на малих річках почали створювати при будівництві на них гідроелектростанцій, а з 1960-х років – головним чином з метою зрошення (зволоження) осушуваних земель, водопостачання і для рибних господарств.

Ставки і невеликі водоймища в Україні будували давно, особливо за часів заселення південних маловодних регіонів. До 1950 р. їх загальна площа не перевищувала 100 тис. га, повний об'єм – 1,4 км³. За рахунок цих водойм можна було зарегулювати не більше 3% річкового стоку. Але вже через 10 років площа водного дзеркала ставків і малих водоймищ збільшилася вдвічі, а об'єм – майже в 3 рази. У 1990 р. порівняно з 1950 р. площа водного дзеркала штучних водойм (без водойм на великих річках) зросла у 4,9 разів, а їх сумарний об'єм – у 8,2 разів. Місткість ставків і малих водоймищ дає змогу зарегулювати понад 22% середнього річкового стоку, що формується в межах України.

На початок 1990 р. в Україні налічувалося 1094 водосховища і 27579 ставків із загальним об'ємом води понад 3 км³ і площею водного дзеркала 2120 км². Їх розподіл по басейнах основних річок показано в таблиці 14.

Таблиця 14

[Водне господарство..., 2000]

 

Басейн	Кількість  ставків	Повний об'єм води,  млн. м3	Площа водного  дзеркала, км2
Дніпра	12653	1537	1123
Сіверського Донця	1872	172	113
Південного Бугу	6875	657	418
Дністра	2742	230	217
Дунаю	602	57	38
Вісли	511	35	23
Причорномор'я	1330	116	77
Приазов'я	994	181	110
Всього:	27579	2986	2120

 

Таким чином, водосховища і ставки займають 4759 км² площі і утримують 11,4 км³ води, а великі водосховища Дніпра і Дністра – відповідно 11782 км² і 58,2 км³. Це означає, що штучно створені водойми утримують об'єм води, який перевищує середній річний стік Дніпра і в цілому водні ресурси країни, які формуються на її території в середні за водністю роки. Корисний об'єм водосховищ і ставків, тобто об'єм, який використовується для регулювання стоку і забезпечення потреб водогосподарського комплексу, становить 28,2 км³ і відповідає водним ресурсам Дніпра в дуже маловодний рік.

Із загальної кількості водосховищ 90% мають об'єм не вище 10 млн. м³, 8% – від 10 до 100 млн. м³ і лише 2% – понад 100 млн. м³.

Розподіл штучних водойм по території країни нерівномірний. Зокрема, найбільшу площу вони займають у лісостеповій і степовій зонах. За деяким винятком, тут на 1 км² території припадає близько 1 га водного дзеркала водойм, тобто 1% площі перебуває під водою. Понад 1 га/км² становить водна поверхня ставків і водоймищ у Вінницькій, Донецькій, Одеській, Харківській Хмельницькій, Черкаській областях та в басейнах Південного Бугу, окремих приток Дністра (Верещиця, Клодниця, Гнила Липа), Дніпра (Рось, Супій, Золотоношка, Інгулець) і Сіверського Донця (Лопань, Берека, Оскіл, Казенний Торець). У середньому для штучних водойм на річках басейну Дніпра ця величина дорівнює 0,6 га/км².

Найменшу площу штучні водойми займають у північних і західних областях (0,12-0,29 га/км²), а також у басейнах Вісли, Прип'яті, Десни (0,1-0,4 га/км²).

Найбільше ставків та водоймищ у басейні Південного Бугу. Вони акумулюють від 20 до 70% місцевого стоку. Дещо менше їх у басейнах Дністра, Росі, Самари, Інгульця та ін. Коефіцієнт зарегульованості, тобто відношення об'єму штучних водойм до об'єму річкового стоку, в басейні Інгульця дорівнює 0,86. Найменше стік зарегульований у басейнах Вісли, Прип'яті і Десни, а по областях – у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернігівській та Чернівецькій областях (тільки на 1-3%).

Ставки і водоймища на малих річках використовуються в основному комплексно. Залежно від водності і господарської спрямованості природних регіонів виділяється їх основне призначення. На півдні республіки і в центральних маловодних районах Лісостепу і Степу ставки та водоймища використовують головним чином для зрошення і обводнення сільськогосподарських угідь, водопостачання та риборозведення; в північній частині і на Поліссі, в зоні надмірного зволоження, – як водоприймачі осушувальних систем, джерела водопостачання, зволоження земель та рекреації; у Прикарпатті їхнє головне призначення – водопостачання, риборозведення і гідроенергетика, а також застосування в якості протипаводкових споруд.

Слід зазначити, що більшість ставків внаслідок тривалої експлуатації перебуває у занедбаному стані. Ставки замулені, заросли водною рослинністю. Внаслідок цього різко зменшився їх об'єм та площа водного дзеркала. Ступінь використання таких ставків дуже низький, що призводить до значних втрат води. Стан більшості ставків вкрай незадовільний. Збудовані вони в основному силами господарств на низькому інженерному рівні за спрощеною проектною документацією, а частіше без неї. Греблі земляні, з незакріпленими укосами, багато з них розмиті. Водоскидні споруди за технічним станом і капітальністю, як правило, не відповідають сучасним вимогам, що перешкоджає регулюванню та раціональному використанню стоку малих річок.

Значна частина ставків має площу до 5 га, глибину – переважно 0,5-1,5 м. При такій глибині ставки прогріваються до дна й інтенсивно заростають. По суті, це штучні басейни-випаровувачі, які марно і безповоротно втрачають воду. Береги ставків дуже часто заболочені, порослі чагарником, очеретом, осокою. Розвиток на водозборі ерозійних процесів, як природних, так і пов'язаних із сільськогосподарським освоєнням схилів долини і балок, зумовлює посилений змив ґрунту та замулення ставків.

Дослідженнями встановлено, що втрати стоку на додаткове випаровування з водної поверхні ставків і водосховищ (крім дніпровських і Дністровського) зменшують водні ресурси:

• 
  на Поліссі – на 1-2% в середні за водністю роки і на 5-7% – у дуже маловодні роки;
  
• 
  в зоні Лісостепу – відповідно на 2-5 і 7-15%;
  
• 
  в зоні Степу – відповідно на 5-7 і 20-40%.
  

Однак при всій очевидності позитивного впливу штучних водойм на результати господарської діяльності їх створення порушує природний режим водотоків і без вжиття відповідних компенсаційних заходів може призвести до небажаних наслідків. Тому збереження природного комплексу малої річки разом із спорудженими на ній ставками і водоймищами необхідно розглядати як єдину проблему. Надмірне захоплення будівництвом ставків може призвести до зовнішнього тимчасового благополуччя, але оскільки надходження води і наносів здійснюється по всій довжині річки, окремі ставки чи їх каскади рано чи пізно будуть замулені. Щоб запобігти цьому, побудувавши ставок, необхідно насамперед дбати про його благоустрій, регулярно чистити, ремонтувати гідротехнічні споруди, будувати греблі з донними водовипусками, створювати водоохоронні зони, регламентовані вимогами збереження малих річок.