Міністерство аграрної політики україни харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису Ульянченко Олександр Вікторович

Основні положення дисертаційної роботи викладено в 49 наукових публікаціях, з яких 24 – у наукових фахових виданнях, з них чотири у співавторстві. Загальний обсяг публікацій становить 98,8 облік.-вид. арк.

2. Обґрунтовано доцільність розподілу ресурсів (залежно від походження) на дві групи: первинні ресурси – ті, що створені природою незалежно від волі та бажання людини, але використовуються у суспільному виробництві (земельні та трудові ресурси); вторинні – продукти процесу виробництва, які прямо або опосередковано використовуються у виробництві матеріальних благ (основні й оборотні матеріальні засоби, фінансові й інформаційні ресурси). При цьому ресурсний потенціал визначено як складну інтегровану економічну категорію, яка означає сукупність первинних і вторинних ресурсів, спроможних забезпечити суспільне виробництво для задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Сукупність технологічно, економічно й екологічно взаємозбалансованих виробничих ресурсів, які забезпечують високоефективне й екологобезпечне виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку, зберігання, транспортування та реалізацію, нами визначена як виробничий потенціал.

3. Розроблена нами система наукового забезпечення управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі економіки ґрунтується на принципах системності та транспарентності прийняття управлінських рішень і дозволяє враховувати потреби населення в екологічно безпечній продовольчій продукції. Взаємодія державного та господарського управління на всіх рівнях має формуватися виключно на підставі договірних відносин, спільної розробки та спільної участі у виконанні комплексних цільових програм економічного і соціального розвитку регіонів.

4. Дослідженням доведено необхідність врахування можливостей задоволення потреб населення у продовольстві завдяки не лише кількості наявних ресурсів, а й врахуванню їх ефективного розподілу та раціонального використання протягом виробничого циклу. Запропоновано враховувати при визначенні показника ресурсовіддачі рівень інфляції за даний період, що дозволить забезпечити більшу точність визначення ефективності використання ресурсів.

5. Основними напрямами формування системи ефективного управління використанням ресурсного потенціалу є: забезпечення раціонального використання земельних, водних та інших природних ресурсів в аграрному секторі, а також основних матеріальних засобів; застосування ресурсозберігаючих технологій; ефективне використання трудових ресурсів; забезпечення стабільності формування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів; розвиток інноваційних процесів і впровадження їх результатів у забезпечення екологізації, інтенсифікації аграрного виробництва та продовольчої безпеки держави. Для розробки й успішного впровадження даної системи у життя необхідно досягти високого рівня інформаційно-аналітичного забезпечення управління, що є необхідною умовою розвитку аграрного сектора економіки.

6. Обґрунтовано підхід до оцінки ресурсного потенціалу через припущення можливості вартісного співставлення основних видів ресурсів аграрного виробництва: земельних, трудових, основних та оборотних матеріальних засобів, фінансових та інформаційних ресурсів. Такий підхід передбачає використання складних інтегрованих коефіцієнтів. Запропонований метод оцінки ресурсного потенціалу за допомогою інтегрованих показників дозволяє точніше оцінити його наявність та ефективність використання в окремих галузях і в кожному регіоні.

7. Розроблена нами прогнозна динамічна модель розвитку продуктивних сил регіону враховує науково-технічне забезпечення підприємств, використання ресурсного потенціалу та стан урегулювання відносин власності, що об’єктивізує процес прийняття управлінських рішень. Доведено, що стійке підвищення ефективності управління функціонуванням різних видів виробничих систем, забезпечується такими факторами, як створення достатніх обсягів резервів окремих видів ресурсів або продукції, оптимізація структури сільськогосподарського виробництва, підвищення інформативності в галузі застосовуваних технологій, маркетингу, побудови схем прийняття управлінських рішень. Реалізація розробленої нами трисекторної економіко-математичної моделі дає можливість оцінити перспективи економічного розвитку господарської діяльності в ринкових умовах з урахуванням узгодженості з кон’юнктурою ринку цілей комплексного розвитку господарств різних форм власності, ресурсного забезпечення певного виду діяльності, рівня доходності прогнозованого виду господарської діяльності тощо.

8. Економічним фактором, спроможним перетворити нераціональне природокористування на раціональне, слід вважати постійну обов’язкову плату за природні ресурси та за шкоду, завдану навколишньому середовищу. Тому при визначенні впливу суб’єктів господарської діяльності на довкілля запропоновано введення прогресивних коефіцієнтів екологічної небезпеки та економіко-екологічної цінності при сплаті за одиницю ресурсу. Величина коефіцієнта екологічної небезпеки має зростати з наближенням ступеня антропогенного тиску в екосистемі до його гранично допустимого рівня, при перевищенні якого починається незворотне руйнування екосистеми. Величина коефіцієнта екологічної цінності має відображати сумарну соціально-економічну, екологічну та наукову цінність даної екосистеми.

9. Підвищення ефективності аграрного виробництва можливе без надмірного застосування мінеральних добрив – за рахунок використання нових сортів і гібридів, засобів захисту рослин, зрошення й інших факторів, особливо при оптимальному їх використанні. Одним із шляхів інтенсифікації сільського господарства є більш повне та комплексне використання ресурсного потенціалу (ґрунтово-кліматичного, біологічного, технологічного, економічного). Значного зниження витрат ресурсів на одиницю сільськогосподарської продукції можна досягти за рахунок біологізації та екологізації інтенсифікаційних процесів в аграрному виробництві.

10. Екологічно безпечне функціонування агропромислового комплексу країни, раціональне, екологічно зрівноважене природокористування можливі лише за умов послідовної, поетапної реалізації екологоспрямованої стратегії соціально-економічного розвитку та мобілізації науково-технічного й економічного потенціалів держави на подолання екологічної кризи. В основу такої стратегії мають бути покладені такі принципи: пріоритет екології над економікою – превалювання екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними; раціональне поєднання ринкових і державних механізмів регулювання природокористування й екологічних відносин; оптимальне поєднання галузевого та територіального управління природокористуванням і розв’язання місцевими органами влади ресурсно-екологічних проблем.

11. Системний підхід до оцінки розміщення природних ресурсів та ефективності розподілу і використання інших видів ресурсів припускає одночасне врахування територіальних і галузевих зв’язків та пропорцій, їх поєднання і дозволяє застосовувати економіко-математичні методи з метою обґрунтування і розробки основних напрямів підвищення ефективності розподілу та використання всіх видів ресурсів. Підхід до ресурсів як до системи зі змінюваною структурою, адаптованою до умов внутрішнього та зовнішнього середовища, дає потенційну можливість забезпечити високу ефективність їх використання, яка може бути досягнута за рахунок оптимального управління й узгодження діяльності всіх галузей аграрного сектора.

12. Розмір земельних ресурсів, багатоваріантний характер їх використання в різних природно-кліматичних умовах вимагають застосування методів математичного моделювання для розв’язання задачі оптимізації структури земельних ресурсів та виявлення альтернативних варіантів використання землі. Застосування економіко-математичних моделей показало, що збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в підприємствах різних форм власності на сучасному етапі можна отримати не лише за рахунок розширення площі ріллі, а шляхом підвищення врожайності польових культур, що вимагає розширеного відтворення та збереження родючості грунтів із забезпеченням охорони навколишнього середовища від забруднення. Створення ресурсозберігаючих систем землеробства в окремих регіонах передбачає розв’язання проблеми підвищення біопродуктивності земельних ресурсів та ефективності природоохоронних заходів через створення оптимізаційної моделі формування врожайності сільськогосподарських культур.

13. Необхідною умовою ефективного управління ресурсним потенціалом є впровадження нових інформаційних технологій і застосування сучасної комп’ютерної техніки. Система інформаційного забезпечення повинна бути спрямована на ефективне управління виробництвом в умовах його самофінансування. Розроблений нами комплекс моделей і його програмно-інформаційна основа забезпечують раціональне використання ресурсів, добрив, рослин з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та збереження родючості ґрунтів, що може бути використано інформаційно-консультаційними центрами України.

14. Упровадження сучасних інформаційних технологій у систему управління аграрним сектором України й їх практичне використання є доцільним при виборі агротехнологій, розв’язанні технічних проблем, експертизі інвестиційних проектів, розробці бізнес-планів господарств, організації контролю якості продукції та природного середовища, економічному аналізі та прогнозуванні розвитку аграрної сфери, забезпеченні розвитку кооперації й інтеграції товаровиробників, наданні маркетингових послуг. Оскільки інформаційні технології є одним із основних факторів розвитку аграрного сектора економіки, доцільно при формуванні концепції його розвитку передбачити створення координаційної ради при Кабінеті Міністрів України та підпорядкування їй регіональних консультаційних центрів.

15. З метою вдосконалення системи державного регулювання процесів використання ресурсного потенціалу запропоновано:

- Департаменту харчової промисловості Міністерства аграрної політики України здійснювати моніторинг продовольчої безпеки та контроль якості всіх видів продовольства, яке реалізується населенню;

- застосовувати мультифункціональний підхід до державного регулювання процесів формування та використання фінансових ресурсів аграрного сектора; такий підхід ґрунтується на врахуванні економічних, соціальних, екологічних та інших особливостей сільського господарства;

- сформувати механізми державної підтримки вітчизняного товаровиробника та захисту агропродовольчої сфери в зовнішньоекономічних відносинах.